1 січня 1959 року Повстанська армія вступила в столицю республіки і скинула диктаторський режим президента Ф. Батісти. Влада перейшла до повстанців.

Завершилася довголітня боротьба кубинського народу проти колоніального панування Іспанії та імперіалістичних і феодальних сил за незалежність. Революція на Кубі перемог­ла без якої-небудь зовнішньої підтримки. Куба, — говорив Ф. Кастро, — не є однією з тих країн, де соціалізм був уста­новлений внаслідок приходу дивізій Червоної Армії. На Кубі соціалізм був утворений самими кубинцями у справжній і ге­роїчній боротьбі.

Нині діюча Конституція закріплює політичну владу і по­літичну систему. Республіка Куба, — констатує стаття її Конституції, — є соціалістичною державою робітників, се­лян та інших робітників фізичної та розумової праці. Вся влада в республіці Куба, згідно із ст. 4 Конституції, нале­жить трудовому народові, який здійснює її через Асамблеї народної влади та інші утворювані ними державні органи або безпосередньо.

Конституція закріплює політичну систему, серед якої до­мінуюче положення належить Комуністичній партії Куби, яка є керівною і спрямовуючою силою суспільства та держа­ви. У країні існує тільки одна політична партія, а керівницт­во партії та держави неодноразово заявляло, що не буде до­пущено ні багатопартійності, ні політичного плюралізму.

Конституція відносить до політичної системи Спілку мо­лодих комуністів, кубинську державу, а також такі масові громадські організації, як Профцентр трудящих, Комітети за­хисту революції. Федерацію кубинських жінок та інші гро­мадські організації. Вона закріплює завдання держави в су­часний період розвитку Куби, серед яких на перше місце по­ставлене завдання будівництва соціалізму.

 

Конституційне право Республіки Куба         491

Якщо перші після революції роки економіка країни роз­вивалася більш-менш позитивно, завдяки допомозі колишніх Радянського Союзу та інших соціалістичних країн, і за жит­тєвим рівнем Куба посідала одне з перших місць, то тепер, позбавлена цієї допомоги, спустилася до одного з останніх місць на американському континенті. Навіть у цих важких соціально-економічних і політичних умовах кубинське керів­ництво не відмовляється від будівництва соціалізму і не ста­ло на шлях розвитку ринкової економіки.

§ 1. Конституція Республіки Куба

Діюча Конституція Республіки Куба була прийнята шля­хом референдуму 7 лютого 1976 року і введена в дію 24 лю­того 1976 року в день 81-ї річниці початку війни за незалеж­ність 1895 року проти іспанських колонізаторів, перетворен­ня Куби на демократичну республіку та повне відділення від Іспанської монархії.

На підставі одноразово діючого закону від 29 грудня 1975 року про референдум проект конституції був переданий на схвалення всього населення. У референдумі взяли участь понад 5 млн 600 тис. (95 відсотків всіх виборців). За схва­лення конституції віддали свої голоси майже 5,5 млн вибор­ців, тобто 97,7 відсотка. За роки існування Куби це була шоста Конституція. Політичній історії відомі тимчасові (1895, 1897 років) Конституції, прийнята під тиском інозем­ної держави Конституція 1901 року.

В умовах піднесення демократичного руху в країні була прийнята Конституція 1940 року. Це була типово буржуаз­но-демократична Конституція, яка проголошувала принцип народного суверенітету, закріплювала основні права та сво­боди громадян, рівноправність їх перед законом, забороняла всяку дискримінацію. Законодавча влада належала двопа­латному парламенту, в якому сенат посідав провідне місце; виконавча влада була у Президента Республіки та Ради мі­ністрів. Ця Конституція мала прогресивний характер. 1952 року внаслідок державного перевороту, зробленого диктато­ром Президентом Ф. Батістою, вона була скасована і заміне­на Конституційним Статусом 1952 року, який наділив прези­дента диктаторськими повноваженнями; права і свободи гро-

 

492                  Глава 26

мадян були дуже обмежені. У політичному житті панувало свавілля.

Внаслідок демократичної, антиімперіалістичної револю­ції, яка розпочалася наприкінці 1956 року, 1 січня 1959 року Повстанська армія повалила прогнилий режим Батісти і взя­ла владу в свої руки. Навіть у цей час представники буржуа­зії намагалися утримати владу. Посади Президента та Голо­ви Ради міністрів деякий час були в їхніх руках. Але реальна влада зосереджувалася в центрі та на місцях у Повстанської армії. Було розпущено колишній конгрес, стару армію, полі­цію, губернаторів провінцій, реорганізовано судовий апарат і т. ін.; частково проведена аграрна реформа. Посади Прем'єр-міністра перейшли до керівництва Повстанської армії.

7 лютого 1959 року Революційний уряд прийняв Основ­ний закон Кубинської Республіки (див.: Основные законода­тельные акты Кубинской Республики. — М., 1962).

Основний закон і закони, що істотно його доповнюють, значною мірою відтворили текст Конституції 1940 року, яка в період диктатури Батісти навіть формально не додержува­лася, а незабаром була скасована.

Не всі положення Конституції 1940 року були відновле­ні. Це стосувалося конгресу, власності на великі латифундії та інших положень, які суперечили демократичним перетво­ренням Революційного уряду та перспективам подальшого розвитку країни.

Важливі зміни були внесені в частину їх Конституції 1940 року. Основний закон передбачав утворення Ради Мі­ністрів, яка здійснювала законодавчу владу. Президент — голова держави — представляв націю. Він здійснював вико­навчу владу спільно з Радою Міністрів.

Основний закон Кубинської республіки діяв майже 20 років. У цей час до нього були внесені численні доповнення, зумовлені проведенням суспільно-економічних перетворю­вань, які вже не відповідали змінам у класовій структурі сус­пільства, формах власності та у політичному житті країни. Настала потреба нової Конституції, і вона, про що вже йшло­ся, була прийнята референдумом 15 лютого 1976 року.

Конституція невелика за обсягом. Вона складається з Преамбули, дев'яти частин, які, своєю чергою, поділяються на глави, а ті — на 141 статтю.

 

 

493

Конституційне право Республіки Куба

У Преамбулі дається характеристика боротьби кубин­ського народу за національну незалежність проти іспансько­го полонізму, імперіалістичного панування деяких великих держав, політичної корупції, безробіття, експлуатації, за за­воювання національної незалежності та проведення демокра­тичних перетворень. Сучасна Конституція — йдеться в кінці Преамбули — приймається вільним волевиявленням шля­хом референдуму.

У главі "Політичні, соціальні та економічні основи дер­жави", яка складається з 27 статей, закріплюється класова суть та республіканська форма правління, національні сим­воли, столиця, політична, соціальна та економічна основи держави; функції держави та її завдання у сучасний період розвитку. Стаття 4 Конституції закріплювала керівну роль Комуністичної партії. У новому варіанті Конституції 1992 ро­ку Марксизм—Ленінізм замінено на ідеї Хосе Марті, класо­ву боротьбу —- на суспільство рівних прав, а авангард про­летаріату — на кубинську націю. Тут же закріплюються сус­пільно-політичні та громадські організації, форми власності на знаряддя та засоби виробництва.

Глави друга — "Громадянство", третя — "Родина", чет­верта — "Освіта та культура" формально мають багато спільного з аналогічними главами Основного закону 1959 ро­ку. В главі "Громадянство" регулюються питання набування громадянства по народженню або по натуралізації, а також позбавлення громадянства. Окрема (п'ята глава) висвітлює "Рівність", а шоста — "Основні права та обов'язки гро­мадян".

Глава сьома "Принципи організації та діяльності держав­них органів" закріплює, що державні органи утворюються та діють на основі принципів демократії, єдності влади і демок­ратичного централізму- Ця глава має особливе значення. Ві­домо, що в силу історичних обставин у республіці не було представницьких органів на вищому і нижньому щаблях вла­ди. Лише 1974 року в провінції Матансасі були проведені перші вибори місцевих органів народної влади, досвіт яких було використано під час загальних виборів асамблеї народ­ної влади.

Глава восьма "Верховні органи народної влади" регулює правове становище органів держави: Національної Асамблеї Народної Влади, Державної влади, Ради Міністрів; глава де-

 

 

494

Глава 26

в'ята — "Місцеві органи народної влади", десята — "Суди та прокуратура", глава одинадцята — "Виборча система" і, нарешті, заключна — дванадцята — глава присвячена кон­ституційній реформі.

Як уже зазначалося, Конституція 1976 року була прий­нята референдумом. Вона не могла бути прийнята іншим шляхом. У цей період не існував орган, який міг би виконати цю функцію — Національна Асамблея народної влади була утворена після прийняття Конституції.

Глава дванадцята регулює питання повної або часткової реформи Конституції. Основний закон може бути перегляну­тий тільки Національною Асамблеєю народної влади на ос­нові рішення, прийнятого поіменною більшістю — не менш як двома третинами загальної кількості її депутатів.

Якщо реформі підлягає вся Конституція або склад і пов­новаження Національної Асамблеї народної влади, або її Державної Ради, або права і обов'язки, закріплені Конститу­цією, потрібно також ствердження позитивним голосуван­ням більшістю громадян, які володіють виборчим правом на референдумі, який для цих цілей призначається тільки Асамблеєю.

Ні Конституція, ні Регламент Національної Асамблеї на­родної влади не передбачає, хто може ініціювати перегляд Конституції. На думку Фернандо Альвареса Табіо — автора "Комментария к социалистической Конституции Республики Куба" ( М.: Прогресс, 1986. — С. 325), ними можуть бути ті суб'єкти права законодавчої ініціативи, про які йдеться в ст. 86 Конституції.

§ 2. Вищі органи державної влади

Глава сьома закріпила принципи організації та діяльності державних органів, що утворюються і розвивають свою діяльність на основі принципів соціалістичної демократії, єд­ності влади (тобто Конституція 1976 року відмовилася від принципу розділення влади, який був передбачений Основ­ним законом 1959 року і який на думку колишніх державо-знавців був притаманний для буржуазної держави), демокра­тичного централізму. Ці принципи виявляються у виборності всіх органів державної влади, контролі народних мас за діяльністю державних органів, депутатів і посадових осіб;

 

Конституційне право Республіки Куба         495

обрані особи повинні звітувати про свою діяльність перед ви­борцями, а останні мають право відкликати їх, якщо вони не виправдовують їх довір'я.

Конституція 1976 року внесла істотні зміни у систему ви­щих державних органів. Рада Міністрів, яка до прийняття тепер діючої Конституції виконувала разом з Президентом виконавчу владу, перетворилася на вищий орган державної адміністрації. Інститут Президента був скасований, була ут­ворена Державна Рада. Була утворена також Національна Асамблея народної влади, яка є верховним органом держав­ної влади. Вона репрезентує і виражає волю всього трудово­го народу, є єдиним органом, якому належить установча та законодавча влада Республіки (статті 67, 68 Конституції).

Правове становище Національної Асамблеї народної вла­ди регулюється Конституцією, Регламентом Національної Асамблеї народної влади від 18 липня 1977 року і частково Виборчим законом від 7 липня 1977 року.

Національна Асамблея народної влади складається з де­путатів, які обираються загальними виборами. Право голосу мають усі кубинські громадяни, які досягли 16 років, а бути обраним — 18 років; вибори є рівними — кожний громадя­нин має один голос; виборці беруть участь у виборах на рів­них засадах; голосування на виборах депутатів є таємним. Вибори депутатів є прямими. Депутати Національної Асамб­леї народної влади обираються громадянами безпосередньо. Депутати Національної Асамблеї народної влади оби­раються по одному від кожних 20 тисяч мешканців або від залишку, який перевищує 10 тисяч мешканців, тобто кількіс­ний склад не є постійним. Він збільшується під час нових ви­борів у зв'язку зі зростанням населення країни.

Національна Асамблея народної влади обирається стро­ком на п'ять років; вона ж має право продовжувати цей строк у зв'язку з іншими винятковими обставинами, які пе­решкоджають нормальному проведенню виборів до того ча­су, поки не зникли такі умови. Конституція не передбачає дострокового припинення строку повноважень Національної асамблеї народної влади. Національна Асамблея народної влади працює у сесійному порядку. На 30-й день після вибо­рів усіх депутатів Національна Асамблея народної влади зби­рається на сесію за власним правом. На цій сесії підтверджу­ється дійсність обрання депутатів, які приносять присягу;

 

496

 

Глава 26

 

Конституційне право Республіки Куба

 

497

 

 

 

обираються керівні та допоміжні органи: Голова, Заступники Голови та Секретар Національної Асамблеї народної влади.

Національна Асамблея народної влади скликається Голо­вою на дві чергові сесії щорічно; позачергові сесії — на ви­могу однієї третини депутатів Асамблеї; вони можуть скли­катися Державною Радою.

Національна Асамблея народної влади обирає з числа своїх депутатів Державну Раду, яка складається з Голови, Першого заступника Голови, п'ятьох заступників Голови; призначає за пропозицією Голови Державної Ради Першого заступника Голови, заступників Голови та інших членів Ради Міністрів; обирає Голову та інших суддів Народного Верхов­ного суду; Генерального прокурора і його заступників.

Основні повноваження Національної Асамблеї народної влади передбачає стаття 73 Конституції. Перелік повнова-жень свідчить про те, що Національна Асамблея народної влади є дійсно найвищим органом, яка володіє установчою та законодавчою владою.

Головною, але не єдиною рисою діяльності Національної Асамблеї народної влади є прийняття законів: вона схвалює, скасовує або змінює їх, внесе їх на попереднє обговорення, коли вона це доцільним.

Специфічною формою законодавства Національної Асамблеї народної влади є відкликання цілком або частково декретів-законів, які приймаються Державною Радою, що свідчить про верховенство її в законодавчій сфері.

Право законодавчої ініціативи, тобто право на внесення пропозиції про прийняття нового закону або внесення змін у старий закон, яку обов'язково повинна розглянути Націо* нальна Асамблея народної влади, мають: депутати Націо­нальної Асамблеї народної влади; Державна Рада; Рада Мі­ністрів; Комісії Національної Асамблеї народної влади; На­ціональний Комітет Профцентру трудящих Куби і національ­ні керівні органи інших масових громадських організацій; Народний Верховний Сул з питань, що відносяться до здійс­нення правосуддя; Генеральна прокуратура республіки з пи­тань, що відносяться до її відання, і не менш як десять тисяч громадян, які користуються правом голосу.

Проекти законів передаються в письмовому вигляді Голо­ві Асамблеї, а останній — відповідній постійній комісії. У розгляді проектів законів бере участь Комісія з конститу-

 

ційних та юридичних питань, яка перевіряє їх з точки зору відповідності Конституції та вимогам законодавчої техніки.

Закони та рішення приймаються звичайною більшістю голосів депутатів Національної Асамблеї народної влади; за­кони про реформу Конституції приймаються не менш як дво­ма третинами всіх голосів депутатів. Закони підписуються Головою Національної Асамблеї народної влади і набувають чинності в день, зазначений у кожному випадку в самому тексті.

За Конституцією, Голова Державної Ради не має права підписувати закони, а тим більше права вето.

Конституція надала Національній Асамблеї народної вла­ди ряд повноважень по здійсненню контролю за виконанням прийнятих нею рішень. Вона приймає рішення про конститу-ційність законів, декретів-законів, декретів, повністю або частково скасувати декрети-закони, прийняті Державною Радою.

Вищий представницький орган державної влади здійснює також контроль за діяльністю Державної Ради, Ради Мініст­рів, Верховного Народного Суду, Генеральної прокуратури республіки безпосередньо або через постійні комісії, депу­татські запитання на адресу Державної Ради, Ради Мініст­рів; скасовує або вносить зміни в рішення або в розпоря­дження місцевих органів народної влади, які суперечать Кон­ституції, законам, декретам-законам, декретам та іншим ак­там або які торкаються інтересів інших територій чи спільних інтересів країни.

Національна Асамблея народної влади обговорює та схвалює національні плани економічного та суспільного роз­витку; державний бюджет; схвалює принципи планування і управління народним господарством; вирішує питання полі-тико-адміністративного поділу країни.

Крім цих повноважень Національна Асамблея народної влади проголошує стан війни у разі воєнної агресії і схвалює договори.

До повноважень Національної Асамблеї народної влади належить прийняття рішення про референдум. Останній проводиться у двох випадках:

а) обов'язково, коли йдеться про реформу всієї Конститу­ції, або складу і повноважень Національної Асамблеї народ­ної влади, або її Державної Ради, або прав і обов'язків, вис-

 

 

498

Глава 26

вітлених у Конституції. Референдум призначає сама Націо­нальна Асамблея народної влади (п. "а" ст. 73, ст. 141 );

б) на розсуд самої Національної Асамблеї народної вла­ди. У цьому випадку Державна Рада приймає протягом трьох днів розпорядження, необхідні для проведення референдуму, у тому числі призначає Національну виборчу комісію. Під час проведення референдуму відповідним чином діють норми Виборчого закону.

Національна Асамблея народної влади виконує інші пов­новаження, що надаються їй Конституцією.

Ефективність роботи вищого представницького органу значною мірою залежить від діяльності допоміжних органів, якими є постійні та тимчасові комісії.

Регламент Національної Асамблеї народної влади від 18 липня 1977 року (статті 20—40) закріплює принцип утво­рення комісій по галузях виробництва і послуг чи по сферах діяльності та їх повноваження. Вони сприяють Національній Асамблеї народної влади і Державній Раді у виконанні на­гляду за державними та адміністративними органами, в під­готовці законопроектів і рішень, а також висловлюють думку про проекти законів, які направлені комісіям на їх розгляд, вивчають питання, які їм доручено.

Конституція та розділ XIII Регламенту Національної Асамблеї народної влади закріпляють правове становище де­путатів Асамблеї. Зокрема, вони виконують свої депутатські повноваження без відриву від основної роботи; звітують про свою працю перед виборцями і перед Національною Асамб­леєю народної влади, коли вона цього зажадає. Конституція закріплює принцип імперативного мандату (ст. 83).

Конституційний контроль. Перевірка конституційнос-ті законів та інших нормативних актів згідно з Основним законом Республіки Куба від 7 лютого 1959 року була покла­дена на одну з Палат Верховного Суду — Палату конститу­ційних та соціальних гарантій. Головою цієї палати був Голо­ва Верховного суду. Право звернення в Палату конституцій­них і соціальних гарантій належало Президентові Республі­ки, членам Ради Міністрів, уповноваженим провінцій і муніципалітетів, суддям і судам, прокуратурі, фізичним та юридичним особам, якщо вони вважали такий акт неконсти­туційним.

 

Конституційне право Республіки Куба         499

Питання про неконституційність законів, декретів-зако-нів fa інших нормативних актів розглядали суди і судді. Як­що нормативний акт визнавався неконституційним, то суд або суддя припиняв його дію і передавав його на розгляд Па­лати, рішення якої було остаточним.

Конституція Республіки Куба 1976 року скасувала Пала­ту конституційних і соціальних гарантій і передала рішення питання про конституційність нормативних актів безпосе­редньо до Національної Асамблеї народної влади.

Відповідно до п. "в" ст. 73 Національна Асамблея народ­ної влади приймає рішення про конституційність законів, декретів-законів, декретів та інших нормативних актів.

Регламент Національної Асамблеї народної влади від 18 липня 1977 року закріплює коло суб'єктів, яким надаєть­ся право внесення питання про конституційність норматив­них актів. Це Державна Рада, Виконавчий Комітет Ради Мі­ністрів, депутати, місцеві органи народної влади, Народний Верховний Суд, Генеральна прокуратура республіки, а та­кож не менш як 25 кубинських громадян.

Питання про конституційність має бути викладено пи­сьмово і направлено до Асамблеї через Голову. Після розгля­ду цього листа комісією з конституційних та юридичних пи­тань воно включається до порядку денного засідання Націо­нальної Асамблеї народної влади. Асамблея приймає рішен­ня, що заява про неконституційність не мала місця в дійсності або — рішення, в якому оголошується неконститу­ційність закону, декрету-закону, декрету, загального акту.

Серед перерахованих в п. "в" ст. 73 об'єктів конституцій­ного контролю немає законів, які приймаються референду­мом. Це свідчить про те, що ці закони не можуть бути об'єк­том перегляду Національною Асамблеєю народної влади. Во­ни можуть бути скасовані повністю або частково тільки все­народним волевиявленням.

Таким чином, Національна Асамблея народної влади без­посередньо здійснює конституційний контроль поруч з інши­ми своїми повноваженнями.

Політичну форму контролю здійснюють Державна Рада, Рада Міністрів і провінціальні асамблеї народної влади. Так, Державна Рада припиняє акти Ради Міністрів, рішення і розпорядження місцевих Асамблей народної влади, які не відповідають Конституції або законам, або торкаються інте-

 

500

 

Глава 26

 

Конституційне право Республіки Куба

 

501

 

 

 

ресів інших місцевостей, або загальних інтересів країни і ін­формує про це Національну Асамблею народної влади. Таке саме право має Державна Рада відносно рішень розпоря­джень виконавчих комітетів місцевих органів влади (пункти с ,   т   ст. оо;.

Рада Міністрів відкликає і оголошує недійсними розпоря­дження міністрів, керівників центральних адміністративних органів і адміністративних управлінь місцевих органів народ­ної влади, якщо ці акти суперечать нормам, прийнятим ви­щими державними органами; вносить пропозицію до Націо­нальної Асамблеї народної влади про відкликання або до Державної Ради про припинення рішень і розпоряджень асамблей місцевих органів народної влади, які суперечать за­конам та іншим діючим нормативним актам або торкаються інтересів інших місцевостей чи спільних інтересів країни (пункти "р"> V ст. 96).

Політичний контроль за конституційністю та законністю здійснюють місцеві органи народної влади, які відкликають або змінюють, залежно від обставин, постанови і розпоря­дження підпорядкованих їм органів, якщо ці рішення су­перечать Конституції, законам, декретам-законам, декретам-резолюціям вищих органів державної влади (п, "в" ст. 105),

Державна Рада. Як вже було зазначено, Конституція закріпила новий для Республіки Інститут — Державну Раду. Утворення Державної Ради зумовлено сесійним порядком діяльності Національної Асамблеї народної влади та необхід­ністю постійного виконання функцій вищої державної влади.

Принципи утворення, склад, повноваження та деякі інші питання діяльності передбачені Конституцією, Виборчим за­коном від 7 липня 1976 року та Регламентом Національної Асамблеї народної влади від 17 липня 1977 року. Національ­на Асамблея народної влади обирає з числа своїх депутатів Державну Раду. Остання складається з Голови, Першого за­ступника Голови, п'яти заступників Голови, Секретаря та ще 23 членів (ст. 72 Конституції). Вибори Державної Ради від­буваються засобом, який визначено Національною Асамбле­єю народної влади. Згідно з її Регламентом для обрання Дер­жавної Ради утворюється комісія, яка пропонує список кан­дидатів на посади у Державну Раду. Депутати мають право цілком або частково вносити зміни до запропонованого спис­ку, заміняти окремих кандидатів.

 

Обрання складу Державної Ради відбувається таємним голосуванням депутатів Національної Асамблеї народної вла­ди, але вона продовжує діяти до обрання новим складом На­ціональної Асамблеї народної влади своєї Державної Ради.

Функції членів Державної Ради припиняються внаслідок відставки, хвороби, яка не дозволяє виконувати їм свої обов'язки, відкликання, закінчення строку, на який вони бу­ли обрані, смерті або за будь-яких інших обгрунтованих об­ставин.

Державна Рада є органом Національної Асамблеї народ­ної влади, яка представляє її в період між сесіями, виконує її рішення і здійснює інші функції, надані їй Конституцією. Вона має колегіальний характер діяльності і здійснює вер­ховне представництво кубинської держави у внутрішніх справах і зовнішніх відношеннях.

Компетенцію Державної Ради закріплюють Конституція та інші закони.

Як орган Національної Асамблеї народної влади Держав­на Рада призначає чергові вибори до Національної Асамблеї, видає розпорядження, які необхідні для проведення рефе­рендуму, якщо Національна Асамблея народної влади прий­няло про це рішення; утворює Національну виборчу комісію; приймає рішення щодо проведення позачергових сесій На­ціональної Асамблеї народної влади; дає в необхідних випад­ках тлумачення діючих законів; в період між сесіями Націо­нальна Асамблея народної влади приймає декрети-закони. Ці декрети-закони займають щабель, нижчий від законів На­ціональної Асамблеї народної влади, і вони повинні відпові­дати Конституції та законам.

До речі, тільки в деяких випадках Державна Рада пові­домляє Національну Асамблею народної влади про прийняті нею рішення. Конституція передбачає відкликання Націо­нальною Асамблеєю народної влади повністю або частково декретів-законів, але не жадає, щоб вони обов'язково пере­давалися на її затвердження.

Державна Рада оголошує загальну мобілізацію, коли цього вимагають інтереси оборони країни, оголошує війну в разі воєнної агресії та укладає мир, коли її Національна Асамблея народної влади не може бути терміново скликана на засідання.

 

502

 

Глава 26

 

Конституційне право Республіки Куба

 

503

 

 

 

Державна Рада здійснює поточний контроль за діяльніс­тю державних органів: припиняє рішення та декрети Ради Міністрів, рішення і розпорядження місцевих асамблей на­родної влади, якщо вони суперечать Конституції або зако­нам, порушують інтереси інших місцевостей або загальні ін­тереси країни; припиняє рішення та розпорядження вико­навчих комітетів місцевих органів народної влади, які су­перечать нормативним актам вищого рівня; розробляє інструкції, які регулюють діяльність Народного Верховного Суду та Генеральної прокуратури; нагороджує та присвоює почесні звання.

Державна Рада здійснює право законодавчої ініціативи; призначає додаткові вибори з обрання депутатів, замість тих, які вибули, приймає свій Регламент.

Державній Раді належить ряд повноважень з виконання функцій міжнародного характеру, це: ратифікація і денонса­ція міжнародних договорів, вручення агреману дипломатич­ним представникам іноземних держав або відмова в його врученні.

Державна Рада відповідальна перед Національною Асамблеєю народної влади і звітує перед нею в усій своїй діяль­ності. Регламент Національної Асамблеї народної влади зобов'я­зує (ст. 112) Державну Раду надавати Національній Асамблеї народної влади звіти про свою діяльність кожного року.

Голова Державної Ради. Голова Державної Ради сто­їть на чолі цього колегіального органу; він обирається Націо­нальною Асамблеєю народної влади разом з усіма його чле­нами на строк її повноважень на першій сесії знов обраного верховного представницького органу. Якихось особливих ви­мог до кандидата на посаду Голови, крім того, що він пови­нен бути депутатом, Конституція не передбачає.

Повноваження Голови Державної Ради викликані до життя тим, що він одночасно є головою держави та головою уряду. Його повноваження в основному закріплені в ст. 91 Конституції. Він пропонує Національній Асамблеї народної влади кандидатури усього складу уряду — Першого заступ­ника і заступників Голови Ради Міністрів, міністрів та інших членів уряду. Національна Асамблея народної влади затвер­джує склад уряду. Голова Державної Ради організовує діяль­ність Державної Ради і Ради Міністрів, скликає їх засідання та керує ними; приймає відставку членів Ради Міністрів; під-

 

писує декрети-закони та інші рішення Державної Ради і від­дає розпорядження про їхню публікацію у офіційному вісни­ку республіки; здійснює верховне головнокомандування ре­волюційними збройними силами; приймає ввірчі грамоти від глав іноземних дипломатичних місій.

У разі відсутності, хвороби або смерті Голови Державної Ради його функції виконує Перший заступник Голови.

Таким чином, правове становище Державної Ради дуже своєрідне. Вона з'єднує деякі риси колегіального й одноосо­бового органу державної влади, органу державної влади й органу вищої адміністративної влади; вона обирається Націо­нальною Асамблеєю народної влади, що властиво порядку обрання Президента в парламентарних республіках, скла­дається з числа депутатів у той час, як обраний парламен­том Президент не може надалі бути депутатом. Голова Дер­жавної Ради є головою держави та уряду, що властиво пре­зиденту президентської республіки, і в той самий час він займе посаду Голови Ради Міністрів. Цієї посади, як відомо, немає у президентській республіці. Державна Рада є колегі­альним органом, яким була Президія Верховної Ради під час радянського ладу; повноваження Голови Державної Ради на­гадують деякі повноваження президентів, які закріплені кон­ституціями ряду американських держав. Це свідчить про те, що при підготовці кубинської Конституції оригінальне був використаний не тільки національний, а й міжнародний дос­від державного будівництва.

Рада Міністрів є вищим виконавчим та адміністратив­ним органом. її повноваження регулюються ст. 96 Конститу­ції та Законом "Про організацію центральної державної адмі­ністрації" від ЗО листопада 1976 року.

До складу Ради Міністрів входять Голова держави, який, як вже зазначалося, є й Головою Ради Міністрів, Перший за­ступник Голови, заступники, Голова Центральної Ради пла­нування, голови державних комітетів, Голова Національного банку, міністри і Секретар Ради. Членами Ради Міністрів мо­жуть бути особи, старші від 18 років, яким належать полі­тичні права в повному обсязі. Членами Уряду можуть бути як депутати Національної Асамблеї народної влади, так і особи, які не є депутатами. Згідно з Конституцією, Голова, Перший заступник Голови і заступники Голови Ради Мініст­рів утворюють його Виконавчий комітет, який, якщо цього

 

504

 

Глава 26

 

Конституційне право Республіки Куба

 

505

 

 

 

вимагають невідкладні обставини, може виконувати питан­ня, які належать до відання Ради Міністрів.

У міжсесійний період Державна Рада може призначати та звільняти від посади членів Уряду. Це рішення передаєть­ся на затвердження Національній Асамблеї народної влади.

Уряд функціонує протягом п'яти років. Він продовжує свою діяльність до часу, коли знову обрана Національна Асамблея народної влади не утворить новий склад уряду.

Рада міністрів є відповідальною перед Національною Асамблеєю народної влади і їй підзвітною. Один раз на рік Уряд звітує про свою діяльність перед Національною Асамб­леєю (ст. 112 Регламенту Національної Асамблеї народної влади).

Рада Міністрів має широку компетенцію, що закріплена ст. 96 Конституції: вона організовує діяльність у політичній, економічній, культурній, науковій, соціальній і оборонній сферах; розробляє проекти загального плану соціально-полі­тичного розвитку країни, державного бюджету і вносить їх на розгляд Національної Асамблеї народної влади; забезпе­чує національну оборону; підтримує внутрішній порядок; і внутрішню безпеку; охороняє права громадян; користується правом законодавчої ініціативи; виконує закони і рішення Національної Асамблеї, а також декрети-закони і розпоря­дження Державної Ради; приймає декрети і розпорядження на основі діючих законів; організовує і перевіряє їх виконан­ня; вносить пропозицію до Національної Асамблеї народної влади про відкликання або Державної Ради про припинення рішень і розпоряджень асамблей місцевих органів народної влади, які суперечать законам та іншим діючим актам; ска­совує або проголошує недійсними акти міністерств і адмі­ністративних управлінь місцевих органів влади.

Рада Міністрів керує зовнішньою політикою та відноси­нами з урядами інших держав; керує зовнішньою торгівлею та контролює її.

Рада Міністрів виконує також інші повноваження, перед­бачені Конституцією та законами.

§ 3. Місцеві органи народної влади

Основні засади, на яких грунтуються місцеві органи на­родної влади, закріплені Конституцією, Виборчим законом

 

від 7 липня 1976 року, Законом від 3 липня 1976 року "Про політико-адміністративний поділ", Регламентними нормами провінціальних Асамблей народної влади від 19 липня 1977 року та Регламентними нормами муніципальних Асамблей народної влади від 22 липня 1977 року.

Національна територія поділяється на провінції і муніци-пії, як закріплює ст. 100 Конституції, а Закон "Про політико-адміністративний поділ" деталізує: утворення 14 провінцій, які поділяються на таке число муніципій, яке залежить від кількості населення тієї чи іншої провінції.

Асамблеї народної влади, утворення яких передбачено Конституцією та Законом "Про політико-адміністративний поділ", є вищими органами державної влади на місцях. Це муніципальні та провінціальні Асамблеї народної влади.

Муніципальні та провінціальні Асамблеї народної влади обираються на засадах загального, рівного і прямого вибор­чого права при таємному голосуванні.

Місцеві органи народної влади мають широку і різнома­нітну компетенцію. Вони керують на своїй території плано­мірним розвитком економічного, соціально-культурного та іншими сферами життя суспільства.

Повноваження провінціальних та муніципальних Асамб­лей народної влади закріплюються 105 та іншими статтями Конституції. Вони виконують закони й акти загального ха­рактеру, втілюють у життя рішення вищестоящих держав­них органів; приймають рішення і розпорядження; мають право скасовувати, припиняти або змінювати постанови та розпорядження підлеглих їм органів, що порушують Консти­туцію, закони, декрети-закони, декрети або резолюції, прий­няті вищестоящими органами державної влади, або порушу­ють інтереси інших територій, або інтереси країни; обирають свої виконавчі органи; утворюють робочі комісії з різноманіт­них галузей промисловості та послуг або сферах діяльності, в обов'язки яких входять проведення контролю за діяльніс­тю адміністративних управлінь та підприємств місцевого під­порядкування і т. ін.

Провінціальні і муніципальні Асамблеї обирають та від­кликають суддів народних судів; розглядають звітні доповіді виконавчих комітетів і судових органів; охороняють права громадян.

Вони здійснюють інші повноваження, передбачені Кон­ституцією та законами.