Китайська Народна Республіка (Китай) — розташована в Центральній і Східній Азії. Китай займає перше місце у світі за чисельністю населення (близько 1,3 млрд), трете — за розміром території (після Росії і Канади), друге — за обсягом ВВП (після США), але 91-е по ВВП на душу насе­лення. Це держава тоталітарного соціалізму, знаходиться на стадії довгої модернізації. Невід'ємною частиною Китаю є острів Тайвань з іншим суспільним ладом. Загальнонаціо­нальною проблемою є питання щодо шляхів об'єднання Тай­ваню з материковою частиною Китаю.

Китай є постійним представником ООН. Китайська мова (разом з англійською, російською і французькою) є офіційною мовою ООН.

Сучасне державне право Китаю відбиває національну специфіку та історичну унікальність його державності, особливості китайського варіанту модернізації тоталітарно-бюрократичного суспільства.

Конституційне право КНР як галузь національного права має певну низку особливостей. Перш за все, воно є галуззю соціалістичного права й пронизано відповідними ідеями. У конституційному праві відбилися всі основні концепції та постулати соціалістичного "конституціоналізму", керівна роль комуністичної партії, соціалістичне народовладдя, соціалістична законність, класова боротьба та ін. Цілі та за­вдання конституційно-правового регулювання визначаються перспективами будівництва соціалізму, сформульованими у Конституції 1982 року.

Для соціалістичного права характерна насиченість нор­мативних актів нормами-принципами, нормами-побажан-нями, різного роду сентенціями (типу "не трудящий та не їсть"), які створюють ідеалістичну картину гармонійного суспільства. Все це властиве й конституційному праву КНР.

Особливістю конституційного права є наявність актів, які мають експериментальний тимчасовий характер і ви-

 

 

425

Основи конституційного права КНР

даються "у дослідному порядку". Причому такі акти вида­ються майже на всіх рівнях органів влади. Практика видання тимчасових актів обумовлюється складнощами опрацювання оптимального варіанта правового регулювання суспільних відносин у країні з більш ніж мільярдним насе­ленням та гострими соціальними проблемами.

Слід зазначити, що в КНР немає чіткої межі між пра­вовим актом та політичною директивою. Положення непра­вового змісту зустрічаються в законах. Ще більшою мірою це характерно для постанов Постійного комітету ВЗНП та Державної Ради. Складно і навіть неможливо визначити відмінності за змістом, формою та наслідками між докумен­тами ЦК КПК та, наприклад, актами Державної Ради.

Головним джерелом державного права Китаю є Конституція 1982  року.

§ 1. Конституція

Чинна Конституція КНР була затверджена Всекитайсь-кими зборами народних представників (парламентом) 4 грудня 1982 року і є четвертою в історії країни.

У Преамбулі Конституції 1982 p., яка характеризує підсумки розвитку КНР, програмні цілі та основні принципи її внутрішньої та зовнішньої політики, зазначається, що на­далі основне завдання КНР — "зосередженими силами здійснити соціалістичну модернізацію". В галузі зовнішньої політики декларовано, що КНР буде дотримуватися "неза­лежної та самостійної зовнішньої політики", "п'яти принципів — взаємної поваги суверенітету та територіальної цілісності, взаємного ненападу, невтручання у внутрішні справи один одного, рівності та взаємної вигоди, мирного співіснування", що вона "докладає зусиль в інтересах збере­ження миру у всьому світі та сприяння справі прогресу люд­ства".

Влада в КНР визначена як демократична диктатура наро­ду, з вказівкою на те, що вона є диктатурою пролетаріату за сутністю (ст. 7).

Із Конституції 1982 року усунуто всі згадки про "Куль­турну революцію" та її настанови (наприклад, про "продов­ження революції при диктатурі пролетаріату"). Водночас ба-

 

426

 

Глава 23

 

Основи конституційного права КНР

 

427

 

 

 

гато уваги в конституціях приділяється Єдиному фронту, який при цьому називається не "народно-демократичним" як 1954 року, не революційним, як 1978 року, а тільки „патріо­тичним". Знайшло конституційного закріплення і формулю­вання про склад Єдиного фронту, що допускає включення до нього "патріотів", які не стоять на соціалістичних позиціях, але є прихильниками об'єднання Батьківщини", тобто воз­з'єднання КНР і Тайваню. До політики щодо Тайваню має пряме відношення й конституційне положення можливості "у разі необхідності" заснувати "особливі адміністративні райони" (ст. 31), режим яких "з урахуванням конкретних умов встановлюють Всекитайські збори народних представ­ників".

Конституція закріпила багатоукладність економіки кра­їни: до двох соціалістичних секторів додані одноосібний (статті 7, 8, 11), а у ст. 18 — державно-капіталістичний в особі змішаних китайсько-іноземних підприємств та інозем­них приватнокапіталістичних підприємств. У першій частині зазначеної статті йдеться про те, що "дозволяється інозем­ним підприємством та іншим іноземним господарським орга­нізаціям або окремим особам відповідно до законів Китай­ської Народної Республіки вкладати капітал в Китаї, здій­снювати в різних формах економічне співробітництво з ки­тайськими господарськими організаціями". Закріплюючи багатоукладність в економіці КНР, Конституція особливо підкреслює, що "основа соціалістичної економічної системи КНР — соціалістична суспільна власність на засоби вироб­ництва, тобто всенародна власність і колективна власність трудящих мас" (ст. 6).

У Конституції значно розширена глава про права та обов'язки громадян, яка тепер розміщена одразу за першою главою "Загальні положення". У ній 23 статті замість чоти­рьох у Конституції 1975 року та 16 — у Конституції 1978 ро­ку. Вперше введено статті, що визначають громадянство КНР (ст. 33) та встановлюють рівність громадян перед зако­ном (ст. 34).

Конституція 1982 року внесла значні зміни у державну структуру КНР. По-перше, відновлено інститут Голови КНР; по-друге, Постійному Комітету Всекитайських зборів народ­них представників (ВЗНП) надано фактично такі самі права в галузі законодавства, як і самим Зборам; по-третє, засно-

 

вано Центральну військову Раду КНР, що за своїм складом була такою, як і у Військовій комісії ЦК КПК, по-четверте, відновлено волосну ланку органів влади та управління, яка відокремлена від народних комун, що зберігаються дотепер лише як одна з форм організації колективного господарства на селі; по-п'яте, зазначено строк, що обмежує перебування деяких вищих державних посадових осіб на своїх постах (Го­лови та заступника Голови КНР, Голови та заступників Го­лови Постійного комітету ВЗНП, Прем'єра, заступників Прем'єра та членів Державної Ради (уряду), Голови Верхов­ного народного суду, Генерального прокурора Верховної на­родної прокуратури — двома скликаннями ВЗНД, тобто де­сятьма роками (статті 66, 75, 87)); по-шосте, визначено принцип несумісництва членства у постійних комітетах Збо­рів народних представників (включаючи й ПК ВЗНП) із зай­манням адміністративних, судових і прокурорських посад (статті 65, 103); по-сьоме, засновано у складі урядів різних ступенів системи ревізійних органів для посилення контро­лю за фінансовою діяльністю (ст. 91).

Конституція відновила основні автономні права націо­нальних районів, які раніше проголошувалися Конституцією 1954 року, у тому числі й права на видання положень про автономії та окремо діючих положень (місцевих законів, що враховують національну специфіку), на формування у разі необхідності в межах державної системи військового будів­ництва з санкції Державної Ради загонів суспільної безпеки для охорони громадського порядку в районах національної автономії (ст. 120). Разом з тим, Конституцією вперше вста­новлено правило посідання деяких посад в органах самовря­дування районів національної автономії громадянами "тих національностей, які користуються районною автономією" (ст. 114). їм резервуються пости голів урядів національної автономії та голів або заступників голів Постійних комітетів Зборів народних представників цих одиниць. Проте в чинній Конституції КНР, як і в усіх попередніх, немає визначення права неханьських народів на самовизначення та держав­ність.

Чинна Конституція КНР названа Основним законом дер­жави і має найвищу юридичну силу. Структура Конституції: Вступ (Преамбула), чотири глави (138 статей).

 

 

428

Глава 23

Конституція КНР 1982 рову має реальний характер. Про­голошений нею курс на реформування китайської економіки проводиться динамічно та результативно.

§ 2. Політична система

Політична (у тому числі й державна) влада в Китаї здій­снюється через ряд політичних інститутів і відносин, який характеризується як їх взаємозв'язком, так і диференційова­ністю, становить політичну систему Китаю. Інститути — це структурна характеристика політичної системи, а норми від­носин — функціональна. Велике значення в політичній сис­темі КНР мають основні політичні, точніше організаційно-по­літичні інститути — соціалістична держава. Комуністична партія Китаю, демократичні партії. Народна політична кон­сультативна Рада, громадські організації та об'єднання, засо­би масової інформації. Ці інститути створюють кістяк полі­тичної системи КНР — механізми здійснення влади. До по­літичної системи КНР також включаються політичний ре­жим, ідеологія — марксизм-ленінізм, ідеї Мао Цзе-дуна, релігійні общини та церква, а також право як регулятор сус­пільних відносин.

Важливим інститутом політичної системи Китаю є Кому­ністична партія Китаю. У Конституції зазначається особлива роль КПК в історії країни: перемога в революції та успіхи в будівництві соціалізму в минулому та майбутньому пов'я­зуються з її керівництвом. У Статуті Комуністичної партії Китаю, прийнятому на її XII з'їзді 1982 року, КПК називаєть­ся "керівним ядром справи соціалізму в Китаї". Статус Ко­муністичної партії як єдиної керівної та правлячої партії за­кріплено Конституцією Китаю.

Хоча в Китаї крім КПК існують ще вісім демократичних політичних партій, в юридичній літературі її характеризують як однопартійну країну, тому що тільки Комуністичній партії надано статус практично державної партії.

Демократичні партії входять до політичної системи в рамках "Єдиного патріотичного фронту" Китаю. Існування цих партій дають підстави стверджувати, що в країні мають місце багатопартійність, багатопартійне співробітництво під керівництвом КПК, що являють собою "особливість та пере­вагу політичної системи Китаю".

 

Основи конституційного права КНР             429

На сьогодні в КНР існують і функціонують такі демокра­тичні партії: Революційний комітет гоміндану Китаю (засно­ваний 1948 року); Демократична ліга Китаю (створена 1941 року); Китайська асоціація демократичного національ­ного будівництва (1945); Селянсько-робітнича демократична партія Китаю (1930); "Партія Чжі-гундан" ("Прагнення до справедливості") (1947); "Товариство 3-го вересня" (1945); Ліга демократичного самоврядування Тайваню (1947).

У державному устрої Китаю демократичні партії мають велике значення. Керівна роль КПК щодо цих партій є без-спірною, що закріплено в їх статутах. Усі демократичні пар­тії існують і функціонують у рамках Конституції КНР. Якщо КПК у цілому визначає внутрішньо- та зовнішньополітичний курс країни, то демократичні партії відіграють роль порадни­ків і консультантів. Наявність у Китаї цих нечисленних по­рівняно з КПК партій — це позитивний чинник і в політич­ному, і в економічному відношенні.

Наступним політичним інститутом у політичній системі Китаю є закріплений Конституцією "широкий патріотичний Єдиний фронт", керований Комуністичною партією. До його складу входять усі політичні партії та громадські організації країни.

До політичних інститутів, що складають кістяк політич­ної системи Китаю, належать засоби масової інформації (ЗМІ). Слід нагадати, що в Китаї вони являють собою об'єкт державної власності, не мають прав юридичної особи та фі­нансуються з коштів державного бюджету. Держава (точні­ше КПК в особі її центральних і місцевих партійних органів) здійснює контроль за радіомовленням і телебаченням та ін­шими засобами масової інформації. Тому засоби масової ін­формації Китаю не можна назвати вільними.

Розглядаючи Політичну систему, слід пам'ятати, що в КНР чітко провадяться у життя ідеї Марксизму-ленінізму, 'Мао Цзе-дуна без будь-яких намагань до реформування (по­літичної системи). У той самий час у країні результативно провадяться глибокі економічні реформи, що загалом визна­чає принцип будівництва соціалізму в країні "з китайською специфікою".

 

 

430

Глава 23

§ 3. Виборча система

Конституційними принципами виборчої системи КНР є: загальне, рівне, активне та пасивне виборче право (ст. 34); обов'язкове представництво всіх національних меншин в ор­ганах державної влади різних ступенів (статті 59, 113); об­рання всіх представницьких органів державної влади демок­ратичним шляхом, їх відповідальність перед народом та під­порядкованість народу (ст. 3); підпорядкованість депутатів органам, що їх обрали, право відкликання та заміни депута­тів органами, що їх обрали (статті 77, 102).

У Законі про вибори закріплено принцип рівного вибор­чого права. Його гарантією є надання кожному виборцю од­ного голосу (ст.4). Проте необхідність забезпечення інтере­сів різних соціальних прошарків (місцевих жителів, військо­вослужбовців, реемігрантів) і національних меншин, запро­вадження виборчої системи з нерівною вагою кожного голосу.

Відповідно до Закону про вибори, кількість сільських ви­борців, висунутих одним депутатом, у Зборах народних представників повіту (або автономного повіту) повинна бути в чотири рази більшою порівняно із селищами міського типу. Проте у здійсненні програми форсованого економічного бу­дівництва значна кількість жителів сіл стала перемішувати­ся в селища міського типу. Спостерігається таке, що робочі та службовці, що працюють на промислових підприємствах на території повіту, складають значну частину всього його населення. Тому згідно з поправкою до Закону про вибори, що внесена в 1986 року, у таких випадках норма представ­ництва від сіл та селищ міського типу може бути змінена аж до повного їх зрівняння. Проте при цьому кожного разу для застосування зазначеного положення Закону потрібна згода Постійного комітету Зборів народних представників провін­ції, автономного району або міста центрального підпорядку­вання. Але це правило не відміняє загального положення за­кону, згідно з яким норма представництва міського населен­ня повинна бути вищою, аніж сільського. Практика прове­дення виборів до Зборів народних представників повітової ланки свідчить про те, що цього положення дотримуються.

Норми представництва національних меншин до Всеки­тайських зборів народних представників за законом встанов-

 

Основи конституційного права КНР             431

люються Постійним комітетом залежно також від кількості їх населення. Нечисленні національності також направляють щонайменше одного депутата. 1982 року до Закону КНР про вибори було внесено зміни стосовно норм представництва до місцевих Зборів народних представників від національних меншин. Згідно з законом 1979 року, якщо загальна кіль­кість жителів однієї національності даного району не переви­щує 10% населення, то норма представництва для неї могла б бути підвищеною, але не більше ніж на 50% порівняно із звичайною. При застосуванні цього положення представ­ництво деяких, особливо нечисленних національностей, бу­ло незначним. Тому в Закон було внесено зміну, згідно з якою кількість жителів, висунутих одним депутатом від здій­снюючої автономію національності, що становить менше 15% населення даного району, може бути знижена більш як на половину порівняно з кількістю виборців, які висуваються одним депутатом у місцевих Зборах народних представників.

У подальшому, 1986 року, у ст. 16 Закону про вибори бу­ло додано положення про представництво національних мен­шин у місцях їх компактного проживання. Якщо чисельність національної меншини в даній місцевості становить 15— 30% усього населення, то норма представництва від неї мо­же бути зменшена. Однак кількість депутатів, що висувають її, не повинна перевищувати 30% чисельності всіх депутатів від даного району.

Згідно із Законом про вибори 1979 року (ст. 6), порядок проведення виборів депутатів від реемігрантів визначається особливо. При внесенні до нього змін 1982 року було вирі­шено відмовитися від проведення окремих виборів депутатів від цієї соціальної групи з фіксованою кількістю депутатів, а представників реемігрантів до Всекитайських зборів народ­них представників та місцевих зборів обирати шляхом зви­чайних виборів у районах з порівняно великою їх кількістю. Тим самим фактичне представництво реемігрантів в органах державної влади КНР могло б бути більшим, ніж передбача­лося першим виборчим законом 1953 року (ЗО осіб), і визна­чатися припливом в КНР реемігрантів із країн їхнього розсе­лення. Згідно з прийнятою Всекитайськими зборами народ­них представників 10 грудня 1982 року Постановою з питань про норми представництва, у ВЗНП знову була введена кво­та (тимчасова) кількості депутатів Всекитайських зборів на-

 

432

 

Глава 23

 

Основи конституційного права КНР

 

433

 

 

 

родних представників від реемігрантів, що переїхали до Ки­таю — 35 чоловік (тобто більше, ніж 1953 року). Від Тайва­ню, якому передбачалося надати статус особливого адмініст­ративного району, тимчасово обираються 13 депутатів вихід­цями з цієї провінції, що проживають у континентальній час­тині КНР.

Особливістю виборчої системи Китаю є те, що правове регулювання реалізації виборчого права цією соціалістичною групою громадян КНР здійснюється не загальним Законом про вибори, а спеціальною Постановою "Про порядок прове­дення виборів депутатів від Народно-визвольної армії Китаю до Всекитайських зборів народних представників і місцевих Зборів народних представників різних ступенів", прийнятих Постійним комітетом ВЗНП 10 червня 1981 року на основі ст.5 Закону про вибори до Всекитайських зборів народних представників і місцевих Зборів народних представників (1979 року). Відповідно до цієї постанови активним і пасив­ним виборчим правом при проведенні виборів до ВЗНП і міс­цевих ЗНП користуються військовослужбовці, які проходять дійсну військову службу, робітники військових промислових підприємств, що перебувають в адміністративному підпоряд­куванні військових відомств, штатні та позаштатні працівни­ки і службовці Збройних сил, члени сімей військовослужбов­ців, що проживають разом з ними. Отже, до виборчого кор пусу від. Збройних сил входять не тільки військовослужбов­ці, а й широкий контингент цивільних осіб.

Останнім часом укріпилася практика установлення кво­ти при виборах до Всекитайських зборів народних представ-, ників для армії (як і для інших специфічних груп виборців) не законом, а рішенням останньої сесії ВЗНП даного скли­кання.

Діюче виборче законодавство не фіксує й визначеної норми представництва від різних частин Народно-визвольної армії Китаю. Вони установлюються виборчою комісією армії» що передбачено п. 1 ст. 4 Постанови про порядок проведен­ня виборів депутатів ВЗНП і місцевих Зборів народних пред­ставників від Народно-визвольної армії.

Щодо виборів до місцевих Зборів народних представни­ків різних ступенів, то згідно з названою Постановою норми представництва для розташованих у даній адміністративній

 

одиниці військових формувань установлюються постійними комітетами ЗНП відповідного ступеню (ст. 4, п.2).

Особливістю виборчої системи КНР є також своєрідний характер прояву принципу прямого і непрямого виборчого права. Принцип прямого виборчого права застосовується тільки при виборах до низової та повітової ланок системи ор­ганів державної влади, тобто до Зборів народних представни­ків волостей, національних волостей, селищ, міських райо­нів, міст без районного поділу, повітів, хошунів, автономних повітів та автономних хошунів. Депутати Зборів народних представників провінційної ланки (провінцій, автономних ра­йонів, міст центрального підпорядкування), а також Всеки­тайських зборів народних представників обираються ниж-честоящими ЗНП.

Особливо складна багатоступенева система виборів пе­редбачена для Народно-визвольної армії Китаю. На зборах рот та заводських цехів військовослужбовців. На цих зборах у полісах та відповідних ним одиницях, військових підокру-гах, гарнізонах, провінційних військових округах, корпусах та відповідних їм одиницях обираються делегати до вище­стоящих зборів представників військовослужбовців і делега­ти до місцевих Зборів народних представників різних ступе­нів. Депутатів до Всекитайських зборів народних представ­ників від Народно-визвольної армії Китаю обирають пред­ставники військовослужбовців Генерального штабу, великих військових округів, родів військ; Державного науково-техніч­ного комітету оборони, Канцелярії оборонної промисловості. Академії військових наук. Військової академії, Військово-по­літичної академії та Академії тилу (ст. 4, п. 1 Постанови По­стійного комітету Всекитайських зборів народних представ­ників про порядок проведення виборів депутатів Народно-визвольної армії Китаю).

Багатоступеневі вибори до Всекитайських зборів народ­них представників від армії проводяться знизу вверх через один ступінь: ротна ланка обирає полкову, остання — кор­пусну і т. д. У результаті депутатів Всекитайських зборів на­родних представників безпосередньо обирають фактично ви­щі офіцерські кадри, керівники військових закладів, підпри­ємств, навчальних закладів.

Характеризуючи в загальних рисах принципи виборчої системи, діюча Конституція КНР (ст. 3) зазначає, що Всеки-

 

434

 

Глава 23

 

Основи конституційного права КНР

 

435

 

 

 

тайські збори народних представників та місцеві збори різ­них ступенів "обираються демократичним шляхом, відпові­дають перед народом і перебувають під його контролем".

Отже, можна виділити такі особливості Китайської ви­борчої системи:

а)             суб'єктивне виборче право нерівне;

б)            депутати Всекитайських зборів народних представни­

ків, вищого органу державної влади, обираються шляхом

непрямих виборів;

в)             виборче законодавство визначає специфічний режим

формування депутатського корпусу від Народно-визвольної

армії Китаю.

§ 4. Система державних органів

Згідно з чинною Конституцією КНР до основних форм діяльності держави належить здійснення державної влади, державного управління, судової роботи, нагляду за законніс­тю. Відповідно до цього, в КНР державні органи поділяються на чотири основні види — державна влада, управління, суд, прокуратура. Вони складають єдину систему органів держа­ви, що в Конституції визначається терміном "Державна структура". У главі III Основного закону, яка установлює принципи організації та форми діяльності органів держави, є також статті про органи самоврядування в районах націо­нальної автономії Китаю, які, однак, організацією та поряд­ком діяльності не відрізняються від місцевих державних ор­ганів у звичайних адміністративних одиницях країни.

Основу всієї системи державних органів у КНР скла­дають представницькі органи державної влади — Всекитай-ські збори народних представників (ВЗНП) і місцеві збори народних представників (ЗНП). Крім ВЗНП та ЗНП різних ступенів до органів державної влади в КНР належать також утворені ними та підзвітні їм постійні комітети (ПК), що в період між сесіями зборів виконують усі їхні функції.

Особливість формування представницьких органів дер­жавної влади в тому, що відповідно до діючого Закону КНР про вибори до ВЗНП та місцевих ЗНП різних ступенів (у ре­дакції 1986 року), безпосередньо населенням на загальних рівних і прямих виборах таємним голосуванням обираються тільки органи державної влади, що утворюються в адмініст-

 

ративно-територіальних одиницях низового (волості, націо­нальні волості та селища) та повітового рівнів. Решта ЗНП, а також ВЗНП обираються відповідними нижчестоящими ор­ганами державної влади.

Прерогативою представницьких органів є їхня правомоч­ність видавати закони та інші нормативні акти. У КНР це право належить також і вищому колегіальному органу дер­жавної влади — Постійному комітету ВЗНП.

Нарівні з ПК ВЗНП частину повноважень глави держави в КНР здійснює Голова КНР. За своїм теперішнім статусом, він виконує в основному представницькі функції і у внутріш­ньополітичній діяльності, не має державно-адміністративних повноважень. Проте формально-юридично даний пост є од­ним з інститутів державної влади.

До органів державного управління належать: централь­ний уряд (Державна Рада), міністерства, державні комітети та інші центральні відомства, а також місцеві народні уряди різних ступенів, делеговані ними органи, департаменти, від­діли, канцелярії, комісії.

Специфікою КНР є органічне включення до його держав­ної структури вищого органу — Центральної воєнної ради (ЦВР), яка за Конституцією (ст.93) "керує всіма Збройними силами держави". Голова ВР обирається Всекитайськими зборами народних представників. Водночас він є головою Воєнної ради ЦК КПК.

Правовий статус усіх державних органів регулюється Конституцією країни.

Система місцевих органів влади і управління будується відповідно до територіального поділу. В КНР прийнято три­ступеневу систему адміністративно-територіального поділу: верхню ланку складають провінції, автономні райони та міс­та центрального підпорядкування; середню — автономні ок­руги, повіти, автономні повіти та міста; а нижчу — волості, національні волості, селища, міські райони.

Правовий статус місцевих органів влади регулюється статтями 95—121 Конституції КНР за Законом про організа­ції місцевих зборів народних представників і місцевих народ­них урядів від 10 грудня 1982 року.

 

436

 

Глава 23

 

Основи конституційного права КНР

 

437

 

 

 

§ 5. Органи суду і прокуратури

Суд. У Китаї існують загальні та спеціальні суди. Загаль­ні — це Верховний народний суд і місцеві народні суди трьох ступенів — вищий, середній і нижчий. Спеціальні суди — це військові суди, але можуть утворюватись й інші спеціальні суди, що було не рідкістю у часи "культурної революції". На практиці, однак, згідно з традиціями населення не часто звертається до суду, віддаючи перевагу недержавним, неформальним методам розв'язання спорів. Судові органи виконують головним чином каральну функцію, а також по­кликані брати участь у перевихованні осіб, що скоїли злочи­ни і проступки.

Верховний народний суд формується вищими органами державної влади: голову суду обирає ВЗНП, членів — По­стійний комітет ВЗНП Верховний народний суд здійснює су­довий нагляд за діяльністю загальних і спеціальних судів/ Справи першої інстанції він практично не розглядає. Як і ін­ші суди, він не користується незалежністю як особливої лан­ки державної влади: він несе відповідальність перед ВЗНП і його Постійним комітетом, що можуть у будь-який час змі­нити його склад.

Нижча ланка місцевих народних судів формується грома­дянами шляхом виборів, інші місцеві суди обираються місце­вими органами державної влади. Судді місцевих судів, як і судді Верховного народного суду, також не користуються не­змінністю й незалежністю: вони несуть відповідальність пе­ред місцевими представницькими органами та їхніми постій­ними комітетами.

Спеціальних адміністративних судів у Китаї немає, але в загальних судах є палати (колегії) з адміністративних справ. Вони приймають скарги про порушення адміністративних прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб. У се­лах такі скарги розглядають комітети сільського населення (органи громадського самоврядування), рішення яких можна оскаржити в суді. 1993 року створені також арбітражні комь сії і арбітражні суди з трудових спорів (від повіту та нижче), їх рішення не є остаточними, їх можна оскаржити в народ­ному (державному) суді.

Конституція закріплює деякі загальновизнані принципи правосуддя, в тому числі право обвинуваченого на захист,

 

рівність громадян при розгляді справ, право громадян різних національностей використовувати свою рідну мову в судо­чинстві.

Суди розглядають справи, як правило, колегіально, деякі кримінальні справи — за участю народних засідателів, які обираються колективами підприємств, установ і за місцем проживання. Нескладні цивільні й незначні Кримінальні справи можуть бути розглянуті одноособово суддею.

Прокуратура. Прокурори здійснюють нагляд за закон­ністю, підтримують обвинувачення у суді, беруть участь у розгляді деяких цивільних справ, якщо це викликано інтереса­ми держави; ведуть розслідування більш складних криміналь­них справ, за які підлягають суворі міри покарання (слідчі дії в цих випадках проводять слідчі при прокуратурах).

Вищий орган прокуратури — Верховна народна прокура­тура На чолі з генеральним прокурором. На місцях ство­рюються місцеві народні прокуратури, в армії — військові про­куратури. Є також транспортні й інші прокуратури. Місцеві прокуратури можуть створювати свої відділення в лісних райо­нах, в районах гірничодобувної промисловості й інших місцях.

Прокуратура будується на строгій централізації, вона ор­ганізаційно відділена від судів. Законодавство Про прокура­туру вимагає від неї підтримувати тісний зв'язок з масами, вміти розрізняти і правильно розв'язувати, з одного боку, протиріччя між народом і його ворогами, а з іншого — про­тиріччя серед народу.

Генеральний прокурор призначається ВЗНП, члени Вер­ховної народної прокуратури — Постійним комітетом ВЗНД, міс­цеві прокурори — генеральним і вищестоящими прокурорами.

§ 6. Національно-державний устрій

Особливість національно-державного устрою КНР відби-+а' в конституційно закріпленому значенні Китайської Народ­ної Республіки як "єдиної багатонаціональної держави" Сет.22). Така форма державного устрою — "єдиного і непо­дільного", "унітарного" зумовлюється, на думку китайських теоретиків, "реально існуючими умовами Китаю", у тому числі й особливостями національних відносин у країні. В цих умовах у Китаї прийнята лише політика районної національ­ної автономії для вирішення національного питання в країні.

 

438

 

Глава 23

 

Основи конституційного права КНР

 

439

 

 

 

Районна національна автономія в КНР не мае характеру національної державності (до того ж, і право націй на само­визначення не фігурує в жодному законодавчому акті в КНР). Це адміністративна автономія. Райони національної автономії являють собою місцеві адміністративні райони, що перебувають під єдиним керівництвом держави і є невід'єм­ною її частиною.

Такі райони утворюються в містах компактного прожи^ вання неханських національностей (ст. 12 Конституції).

Головні положення з національного питання сформульо­вано в Конституції (розділ 6, ст. 112—122). У Законі район­ної національної автономної Китайської Народної Республіки від 1 жовтня 1984 року, в основу якого покладено положен­ня Конституції КНР 1982 року, коло основоположних ідей щодо національно-державного устрою КНР викладається більш конкретизовано, в уточнених формуваннях. Особлива увага в Законі звертається на забезпечення прав самовряду­вання. Районна національна автономія визначається у ньому не тільки як основна лінія у вирішенні національного питан­ня в КНР, а й як найважливіший елемент політичної систе­ми держави. Відповідно до Закону (ст. 6) органи самовряду­вання районів національної автономії можуть вживати пев­них заходів для прискорення економічного та культурного розвитку національних районів. Однак при цьому вони по­винні ставити інтереси держави на перше місце та виконува­ти завдання, які визначають вищестоящі державні органи (ст. 7). Законом установлюється процедура обов'язкових консультацій вищестоящих органів з органами самовряду­вання у разі необхідності зміни кордонів автономної одиниці. Такі зміни повинні затверджуватися Державною Радою (ст. 14). У статті зазначається, що всі народні уряди районів національної автономії є адміністративними органами, які перебувають під єдиним управлінням Держради. У Законі докладно регламентуються норми представництва в ЗНП ав­тономних одиниць національностей, крім того, що здійснює автономію. Конкретно розглядається захист інтересів нехан-ців у господарській сфері, надання їм різних пільг і переваг з метою покращання економічної ситуації в національних ра­йонах. Законом про автономії гарантується можливість само­стійного вирішення органами самоврядування господарських питань місцевого значення. При цьому самостійні рішення

 

місцевих органів у даній області повинні бути затверджені Державною Радою та іншими вищестоящими державними органами.

У 1980-х роках (після прийняття Конституції) процес створення автономних національних районів у місцях ком­пактного проживання неханських національностей був прак­тично завершений. Тепер у КНР нараховується п'ять авто­номних одиниць вищого ступеня — автономних районів (або областей), що за своїм адміністративним статусом відповіда­ють провінціям. У деяких з них є національні автономні оди­ниці нижчих ступенів — автономні повіти та автономні ок­руги: 31 автономний округ, що територіально відповідають звичайним округам провінцій (кожний округ складається з кількох повітів) і 104 автономних повіти. В багатьох здій­снюється двома, трьома, чотирма національностями.

Таким чином, усього в КНР нараховується 140 одиниць районної національної автономії.

§ 7. Адміністративно-територіальний поділ

З моменту утворення КНР залишається фактично без змін триланковий поділ на провінційну, повітову та волосну ланку. Деякі зміни були пов'язані в основному з уточненням кордонів, найменувань тих чи інших адміністративно-терито­ріальних одиниць і географічних об'єктів, збільшенням або зменшенням їх кількості і т. ін.

У рамках існуючої раніше структури відбувалися й певні зміни, що визначалися, головним чином, соціально-економіч­ними чинниками — кооперуванням села та індустріаліза­цією, що спричиняла збільшення кількості населених пунк­тів міського типу й розвиток існуючих міст.

Сучасний адміністративно-територіальний поділ установ­лено Конституцією 1982 року. Відповідно до положення Кон­ституції (ст. 31) у КНР можуть створюватися "особливі ад­міністративні райони", режим яких визначається "з ураху­ванням конкретної обстановки" законами, що застосовують­ся Всекитайськими зборами народних представників. З 1999 року статусом особливого адміністративного округу ко­ристується Гонконг з 5-мільйонним населенням. Планується в межах політики возз'єднання країни з Тайванем.

 

Основи конституційного права Японії

 

441