§ 1. Конституція Польщі

У листопаді 1918 року Польща стала незалежною держа­вою. В березні 1921 року була прийнята демократична Кон­ституція. Але незалежність польської держави тривала не­довго.

1 вересня 1939 року Німеччина здійснила злочинний на­пад на Польщу і протягом трьох тижнів розгромила її зброй­ні сили. Почалася друга світова війна. Гітлерівська Німеччи­на включила західну частину Польщі до складу третього рей­ху, східну перетворила на генерал-губернаторство, а фактич­но на колонію, де були утворені концентраційні табори Майданек, Освенцім, Треблінка. В них було знищено шість мільйонів чоловік з окупованих країн Європи, серед яких по­над два мільйони поляків. Польський народ розпочав бороть­бу проти окупантів.

Від повного біологічного знищення польську націю вря­тувала Червона Армія, яка розгромила німецькі збройні сили і, як відомо, втратила при звільненні Польщі від загарбників понад 1 млн 188 тис. солдатів. Владою у країні оволоділи ко­муністи.

1952 року була прийнята Конституція, яка закріпила на­лежність влади народові й проголосила Польщу народною республікою.

Майже півстоліття у влади були комуністи. У країні пе­ріодично виникали політичні кризи — 1956, 1968, 1970, 1976, 1981 і 1989 pp. Комуністи з великими труднощами пе­реборювали їх, усували окремих керівників, які "скомпроме­тували" себе, та вдавалися до інших заходів, щоб зберегти владу, але через зроблені помилки та зловживання владою зазнали краху. Ось деякі найбільш важливі законодавчі ак­ти, прийняті з 1989 року.

 

У квітні 1989 року було прийнято закон "Про зміну Кон­ституції Польської Народної Республіки" і "Положення про вибори до Сейму ПНР X скликання на період 1989— 1993 pp."; "Положення про вибори до Сейму Польської На­родної Республіки". В законі "Про зміну Конституції Поль­ської Народної Республіки", зокрема, була підвищена роль Сейму, утворений Сенат, який було скасовано ще 1946 року; було створено інститут президентства, замість Державної Ради, передбаченої Конституцією ПНР 1952 року, замість назви Польська Народна Республіка держава дістала назву Республіка Польща.

Положення про вибори до Сейму... та Положення про вибори до Сенату... створили умови для справжньої прояви волі виборців.

Внаслідок переговорів між колишньою правлячою коалі­цією, яку складали Польська об'єднана робітнича партія (па­нівна партія в цій коаліції), Об'єднана селянська партія та Демократична партія з керівництвом профсоюзу "Солідар­ність", остання була легалізована, визнана опозицією і вклю­чена до політичного життя.

Згідно з домовленістю "За круглим столом" між правля­чою коаліцією та "Солідарністю" під час виборів депутатів Сейму першій повинно належати 65 відсотків усіх місць у Сеймі, а опозиції — 35. За цією схемою відбулися у червні 1989 року вибори до Сейму. Про співвідношення політичних сил того часу свідчать результати першого туру. Від правля­чої коаліції у першому турі було обрано лише два депутати з 264 за окружними виборчими списками, а 262 депутати бу­ло обрано лише в другому турі. Правляча коаліція зазнала нищівної поразки, а майже всі кандидати в депутати Сейму від "Солідарності" були обрані ще в першому турі.

До Сенату не було обрано жодного кандидата від правля­чої коаліції.

Незабаром правляча коаліція розпалася; змушений був відмовитися від посади Президента керівник комуністів В. Ярузельський. Президентом Республіки Польща на за­гальних виборах 1990 року був обраний керівник "Солідар­ності" Л. Валенса. Політична обстановка у країні залишала­ся нестабільною, що знаходило своє відображення на ре­зультатах чергових виборів до Сейму та Сенату. Так, під час виборів Союз демократичних лівих сил дістав 20,5% дійсних

 

382

 

Глава 21

 

Основи конституційного права Польщі

 

383

 

 

 

голосів виборців, Польська селянська партія — 15,4% усіх голосів, і, завдяки системі підбиття підсумків голосування, вони дістали 66 відсотків місць у Сеймі і 73 із ста сенаторів.

Профсоюз "Солідарність", який не зміг подолати 5%-й бар'єр, не був репрезентований у Сеймі. У вересні 1995 року і вдруге 2000 року Президентом Республіки Польща від Союзу демократичних лівих сил був обраний О. Квасьнев-ський.

У вересні 1997 року маятник політичного життя колих­нувся в бік правого блоку. Перемогу на виборах дістала по­літична коаліція "Акція виборча Солідарність" (ABC) на чолі з правоцентристським Союзом свободи, яка подолала внут­рішні розбіжності, виступила єдиним фронтом і перемогла, дістала 38,8% дійсних голосів виборців. Союз демократич­них лівих сил хоч і дістав 28% дійсних голосів, зазнав пораз­ки.

Під час цих виборів загородний бар'єр подолали п'ять по­літичних партій.

Внаслідок виборів до Сейму 1997 року "Акція виборча Солідарність" отримала 202; Союз демократичних лівих сил — 156; Союз свободи — 72; Польська селянська партія — 17, інші політичні партії — 13 депутатських мандатів.

У 1990-ті роки Сейм приймає ряд важливих законів про подальше удосконалення органів державної влади, а також органів місцевого самоврядування та удосконалення вибор­чого законодавства. Так був прийнятий Конституційний За­кон від 17 жовтня 1992 року "Про взаємовідносини між за­конодавчою та виконавчою владами, а також про терито­ріальне самоврядування", який скасував Конституцію 1952 року за винятком розділів про Конституційний трибу­нал. Державний трибунал, Найвищу Палату контролю, Суд і Прокуратуру, принципи виборчого права, герб, кольори, гімн і столицю, внесення змін до Конституції... Як зазнача­ється у вступі до цього Конституційного закону, він ставить за мету удосконалення діяльності найвищих органів держави до моменту прийняття нової Конституції.

Були також прийняті Положення про вибори до Сейму 1993 року (зі змінами, внесеними 1995 року). Положення про вибори до Сенату 1991 року (зі змінами, внесеними в 1993 і в 1995 роках).

 

У квітні 1992 року був затверджений Конституційний за­кон "Про порядок підготовки та прийняття Конституції Рес­публіки Польща", згідно з яким утворилася Конституційна комісія Національних зборів. До її складу входили депутати Сейму та сенатори. Визначалися суб'єкти, які мають право вносити проекти конституції та строки їх внесення.

До Конституційної комісії Національних зборів було вне­сено сім проектів, шість з яких підписані групами депутатів Сейму та Сенату, сьомий — президентський проект консти­туції.

У січні 1997 року після тривалих дискусій Конституційна комісія схвалила проект Конституції, а 2 квітня 1997 року Національні збори прийняли його необхідною більшістю. На референдумі, який відбувся 25 травня 1997 року, за Консти­туцію висловилися 56,8 відсотка, проти — 43,2 відсотка, а всього до урн прийшло 39,8 відсотка тих, хто мав на це пра­во, тобто, за Основний закон проголосувало трохи більше, ніж одна п'ята дорослих громадян.

Конституція набрала чинності через три місяці з дня її оголошення (ст. 243 Конституції 1997 року).

У розділі І Конституції Республіка регулює основи полі­тичного та громадського устрою. Республіка Польща — про­голошує стаття 1 Конституції, — є загальним добром усіх громадян. Республіка Польща є демократичною правовою державою, яка здійснює принципи соціальної справедливос­ті. Вона є єдиною державою, в якій найвища влада належить нації. Нація здійснює владу через своїх представників або безпосередньо. По питаннях, які мають особливе значення для держави, може бути проведено загальнопольський рефе­рендум. Конституція передбачає також проведення місцево­го референдуму (статті 125,170).

Органи публічної влади діють на основі і в межах права. Конституція проголошується верховним правом країни. Нор­ми Конституції є нормами прямої дії, якщо Конституція не передбачає іншого.

Устрій Республіки Польща основується на поділі і рівно­вазі законодавчої, виконавчої та судової влади. Законодавчу владу здійснює Сейм і Сенат, виконавчу — Президент Рес­публіки Польща і Рада Міністрів, а судову — суди і трибу­нали.

 

384          Глава 21

Республіка Польща забезпечує свободу створення та діяльності політичних партій. Вони об'єднують на принципах добровільності та рівності польських громадян з метою впли­вати демократичними методами на формування політики держави. Республіка забезпечує свободу утворення та діяль­ності професійних громадсько-професійних організацій сіль­ських об'єднань, громадських рухів, а також інших добро­вільних об'єднань і фондів.

Забороняється утворення політичних партій та інших об'єднань, програма або діяльність яких передбачає або до­пускає расову та національну ненависть, застосовує насиль­ницькі методи з метою захоплення влади або впливає на по­літику держави, або передбачає збереження в тайні структу­ри та членства.

Конституція, зокрема, закріплює ринкове господарство, охорону власності та право її спадкоємства, охорону труда; взаємовідношення між Церквою та державою...

Збройні сили Республіки слугують охороні незалежності держави й цілісності її території, а також забезпечення без­пеки і недоторканності ЇЇ кордонів.

У розділі II закріплюються права і обов'язки людини й громадянина. Частина цього розділу закріплює такі політичні права і свободи, як свобода організації мирних зборів і участь в них; кожному забезпечується свобода на об'єднан­ня, одержання інформації про діяльність державних органів і посадових осіб.

Польський громадянин має право брати участь у рефе­рендумі, а також обирати Президента Республіки Польща, депутатів, сенаторів і представників до органів місцевого са­моврядування.

Далі у цьому розділі закріплюються економічні, соціальні та культурні свободи і права; захист прав і свобод і обов'яз­ки польських громадян.

У розділі III — Джерела права — до джерел загальноо­бов'язкового права відносять Конституцію Республіки Поль­ща, закони, ратифіковані міжнародні договори, а також роз­порядження.

Джерелом загальнообов'язкового права, яке діє на даній території, є акт місцевого органа, який його прийняв.

Розпорядження приймаються органами, зазначеними в Конституції, на основі конкретного повноваження, передба­ченого законом, і з метою його виконання.

 

 

385

Основи конституційного права Польщі

, Рішення Ради Міністрів, а також розпорядження Голови Ради Міністрів і міністрів мають внутрішній характер і є обов'язковими тільки для одиниць, підпорядкованих органу, який приймає ці акти, розпорядження приймаються тільки на основі закону.

§ 2. Вищі органи державної влади

Сейм і Сенат. Законодавчу владу в Республіці Польща здійснюють Сейм і Сенат.

Сейм контролює діяльність Ради Міністрів в межах, пе­редбачених Конституцією і законами.

Сейм складається з 460 депутатів. Вибори до Сейму є за­гальними, рівними, прямими, пропорційними і відбуваються таємним голосуванням.

Сенат складається із 100 сенаторів. Вибори до Сенату є загальними, прямими; проводяться таємним голосуванням.

Вибори до Сейму та Сенату призначає Президент Рес­публіки. Сейм і Сенат обираються на чотирирічний строк повноважень. Строк повноважень цих двох державних орга­нів розпочинається з дня першого засідання і продовжується до дня першого засідання заново обраного Сейму.

Обиратися до Сейму може кожний громадянин, який має право обиратися і якому виповнилося на день виборів 21 рік; до Сенату — кожний польський громадянин, який має право обирати і якому на день виборів виповнилося 30 років.

Кандидатів у депутати і. в сенатори можуть висувати по­

літичні партії, а також виборці. Конституція забороняє бало­

туватися одночасно до Сейму та Сенату. Дійсність обрання

до Сейму і Сенату затверджується Верховним Судом, а ви­

борець має право на підставі принципів, обумовлених зако­

ном, звертатися до Верховного Суду з протестом про визнан­

ня виборів недійсними.     ,

Сейм може бути достроково розпущений на основі влас­ного^ рішення, прийнятого двома третинами голосів консти­туційного числа депутатів.

Згідно із ст. 98 п. 4 Конституції 1997 року Президенту Республіки надається право розпуску Сейму у випадках, пе­редбачених Основним законом (неприйняття бюджету і не-передача його в певний строк для затвердження Президенту Республіки (ст. 225); відмова Раді Міністрів у вотумі довіри

13    2—363

 

386

 

Глава 21

 

Основи конституційного права Польщі

 

387

 

 

 

(ст. 155) і т. п.) після того, як буде заслухана думка Марша-ла Сейму та Маршала Сенату. Одночасно в день опубліку­вання постанови Сейму, прийнятої більшістю — не менш як двома третинами голосів конституційної більшості депутатів або рішення Президента Республіки про розпуск Сейму, припиняється строк повноважень Сенату, Сейм не може бу­ти розпущений під час надзвичайного стану, а також протя­гом 90 днів після його закінчення, а строк повноважень Сей­му та Сенату може бути продовжений. За цих умов не мо­жуть проводитися вибори до Сейму та Сенату.

Особа, яка тимчасово виконує обов'язки Президента Республіки, не має права приймати рішення про скорочення терміну повноважень Сейму.

Президент Республіки, який прийняв постанову про роз­пуск Сейму, одночасно приймає також постанову про при­значення виборів до Сейму та Сенату.

Право саморозпуску чи розпуску — це спосіб подолання конституційної кризи в діяльності законодавчих органів влади.

Конституція передбачає можливість функціонування На­ціональних зборів (ст. 114). Це спільне засідання Сейму та Сенату, яке відбувається під головуванням Маршала Сейму, в його відсутність — Маршала Сенату. Національні збори приймають присягу Президента Республіки перед зайняттям ним посади (ст. 130); заслуховують звернення Президента (ст. 144 п. 8), визначають стійку нездатність Президента Республіки виконувати свої функції внаслідок стану здоров'я (ст. 131 п.4), а також можуть схвалити рішення про притяг­нення Президента до відповідальності за порушення Консти­туції, закону. За ці дії Президент несе відповідальність перед Державним Трибуналом.

Національні збори прийняли тепер діючу Конституцію.

Компетенція Сейму закріплена, головнім чином, Консти­туцією 1997 року та іншими нормативними актами, в тому числі Регламентом Сейму.

Вона є основним критерієм для визначення правового по­ложення і ролі Сейму в державному та політичному житті, його взаємовідносин з іншими державними органами.

До компетенції Сейму належить затвердження програми діяльності уряду і винесення йому вотуму довіри, контроль за його діяльністю; утворення Конституційного трибуналу, Державного трибуналу, Найвищої Палати контролю, обран-

 

ня Уповноваженого з прав громадян. Він виконує також ряд зовнішньополітичних функцій.

Сейм від імені Республіки Польщі приймає рішення про стан війни і укладення миру.

Сейм може приймати постанову про стан війни тільки в разі збройного нападу на територію Республіки Польща або в разі необхідності виконання міжнародних договорів про су­місну оборону від агресії. Якщо Сейм не може зібратися на засідання, рішення про стан війни приймає Президент Рес­публіки.

Головною функцією Сейму є законодавство. Він приймає Конституцію, конституційні закони (разом із Сенатом та Президентом), постанови.

Конституція широко, без будь-яких обмежень (які є, на­приклад, в конституціях Франції, США, Австрії та Болгарії), закріплює повноваження Сейму в законодавчій галузі. "Сейм, — говориться у ст.120 Конституції, — приймає зако­ни більшістю голосів у присутності не менш як половини за­гальної кількості депутатів, якщо Конституція не передбачає іншого". Так само Сейм приймає постанови, коли закон чи постанова Сейму не передбачає іншого.

Право законодавчої ініціативи, тобто право на внесення пропозиції про прийняття нового закону або внесення змін у чинний закон, яку обов'язково повинен розглянути Сейм, мають, відповідно до ст. 113 Конституції, депутати, Сенат, Президент та Рада Міністрів.

Тільки Раді Міністрів належить виняткове право вносити законопроекти, які регулюють питання бюджету (ст. 221 Конституції).

Законодавча ініціатива належить також групі не менш як 100 тис. громадян, які мають право обирати в Сейм.

Регламент Сейму Республіки Польща 1992 року зі зміна­ми, внесеними 1996 року, деталізує порядок внесення зако­нопроекту об'єктами права законодавчої ініціативи. Так, де­путатський проект закону може бути внесений комісією Сейму або за підписом не менш як 15 депутатів.

Сенат, згідно з Регламентом Сенату Республіки Польща, здійснює право законодавчої ініціативи так: під час обгово­рення того чи іншого питання виникає необхідність і доціль­ність внесення законопроекту. Його можуть вносити комісія або не менш як десять сенаторів. Коли Сенат ухвалив рішен-

13*

 

388

 

Глава 21

 

Основи конституційного права Польщі

 

389

 

 

 

ня про необхідність прийняття закону, він повідомляє про це Маршала Сейму та Голову Ради Міністрів. Президія Сенату передає законопроект на розгляд комісії з ініціативи та зако­нодавчих завбачень, яка залучає до розгляду законопроекту інші постійні комісії, і після обговорення комісія пропонує Сенату відповідну пропозицію. Якщо ця ініціатива схван люється, Маршал Сенату повідомляє про неї Сенат,; Марша­ла Сейму та Голову Ради Міністрів.

Таким чином, законопроекти вносяться до Сейму; не від імені сенаторів чи постійної комісії, а від усього Сенату.

Проекти законів і постанов на адресу Маршала Сейму заносяться у письмовому вигляду і повинні бути о0грунто.ва-ні. Необхідно розкрити мету їх прийняття, становище нор-мотворчого врегулювання в цій галузі, звернути увагу на те, як було врегульовано це питання попередніми правовими нормами і як передбачається їх врегулювати, які можуть бу­ти суспільні економічні та фінансові наслідки, джерела фі­нансування, підсумки консультацій, політичних дискусій тощо.

Якщо стосовно проектів законів і постанов виникають сумніви щодо їх відповідності чинним нормам права, Прези­дія Сейму може звернутися до законодавчої комісії для одер­жання від Неї висновку. Якщо законодавча комісія винесла позитивний висновок. Маршал Сейму віддає розпорядження про його розмноження і передачу друкованого тексту депу­татам. Одночасно Маршал Сейму направляє проекти законів і постанов Президенту, Маршалу Сенату та Голові Ради Мі­ністрів.

Розгляд проектів законів відбувається шляхом трьох чи­тань, а постанов — двох. Такий порядок розгляду дає змогу докладніше обговорити законопроект чи постанову та удос­коналити їх. Вперше законопроект заслуховується на засі­данні комісії, окрім законопроектів про зміни в Конституції, проектів конституційних законів, які регулюють основні пра­ва та свободи громадян, виборче право з обрання Сейму та Сенату, Президента, право власності та інших важливих за­конопроектів — вони розглядаються на засіданні Сейму.

Перше читання законопроекту (постанови) відбувається на сьомий день після одержання депутатами друкованого тексту, якщо Сейм не прийме іншого рішення. Читання включає обгрунтування проекту ініціатором внесення зако­нопроекту, запитання депутатів і відповіді на них, дискусію

 

щодо загальних принципів проекту. Завершується перше чи­тання на засіданні Сейму передачею проекту до комісій, у тому числі й до законодавчої комісії, або тільки до останньої, якщо Сейм не відхилив проект у цілому.

У розгляді проекту чи постанови беруть участь зацікав­лені комісії та окремі депутати, які не входять до цих комі­сій, але мають право дорадчого голосу. Коли проект розгля­дає кілька комісій, то вони направляють до Сейму спільну постанову, в якій викладається їхня точка зору.

У ході другого читання подається до Сейму звіт комісії Про проект/проводяться дискусії і вносяться поправки й про­позиції. Відбувається воно також на сьомий день після отри­мання депутатами звіту комісії. Право внесення поправок належить ініціаторові проекту, депутатам і Раді Міністрів. Внесені поправки передаються в комісію, яка їх розглядає, подає додатковий звіт до Сейму, який приймає або відхиляє їх.

Третє читання може відбутися негайно, якщо в другому проект не було направлено на повторний розгляд до комісії. Під час третього читання Подається додатковий звіт комісії, якщо проект не був направлений на перерозгляд, доповідач подає поправки і доповнення, внесені під час другого читан­ня. Спочатку голосуються поправки до окремих статей, а по­тім — проект у цілому в редакції, запропонованій комісією.

Сейм приймає закони більшістю голосів у присутності не менш як половини загальної кількості депутатів, якщо Кон­ституція не встановлює іншого. Маршал Сейму негайно пе­редає закон Маршалу Сенату.

Сенат мусить протягом ЗО днів прийняти без змін або внести до нього поправки, чи відхилити його. Якщо Сенат протягом цього часу не ухвалює відповідного рішення, закон вважається затвердженим (ст. 121 Конституції).

Постанову Сенату, яка відхиляє закон або вносить по­правки до нього, Сейм може не ухвалити простою більшістю голосів у присутності не менш як половини всіх депутатів.

Закон, прийнятий Сеймом і Сенатом, передається Прези­денту на підпис. Якщо Президент відхиляє закон або вно­сить до нього поправки, Сейм може не погодитися з ним, приймаючи постанову 3/5 голосів у присутності не менш як половини загальної кількості депутатів (ст. І 22 п. 5 Консти­туції).

 

390          Глава 21

Конституція передбачає прискорений спосіб розгляду за­конопроекту (ст. 123). Відповідно до цієї статті Рада Мініст­рів у мотивованих випадках, які вона визначає сама, може внести законопроект як терміновий. Тоді скорочується тер­мін його підготовки та розгляду. Проект розглядає також Сейм або комісія, для якої визначається менший термін розг­ляду, проект включається до порядку денного засідання Сей­му негайно. Розгляд термінових законів Сенатом відбуваєть­ся протягом 14 днів, а строк підписання законів Президен­том складає 7 днів.

Внутрішня структура Сейму. Для ефективного санк­ціонування Сейму велике значення мають порядок організа­ції та діяльності його внутрішніх органів. Ці питання регулю­ються Конституцією та рішенням Сейму від ЗО липня 1992 року „Про Регламент Сейму Республіки Польща" (із змінами, внесеними 1993 і 1996 pp.).

До органів Сейму входять Маршал Сейму, віце-маршали. Президія Сейму, Конвент сеньйорів (Конвент старійшин) і комісії Сейму.

Перше засідання новообраного Сейму скликає Прези­дент протягом ЗО днів від початку виборів. На цьому засідан­ні депутати приймають присягу згідно із ст. 104 Конституції. Відмовлення від прийняття присяги рівнозначно відмовлен­ню від мандата.

Після прийняття депутатами присяги обирається Мар­шал Сейму серед кандидатів, які висували не менш як 15 де­путатів. Якщо під час першого голосування жоден з кандида­тів не дістав абсолютної більшості голосів і було висунуто більше одного кандидата, то в наступних турах голосування із списків кандидатів викреслюється той, який дістав най­менше число голосів.

Сейм обирає Маршала Сейму абсолютною більшістю го­лосів у присутності не менш як половини загальної кількості депутатів. Обраний Маршал керує засіданнями Сейму.

Кількість віце-маршалів визначається Сеймом і оби­раються вони в такому самому порядку, як і Маршал. Сейм також обирає секретарів.

Маршал Сейму охороняє права і гідність Сейму, пред­ставляє його, керує обговоренням питань, що вносяться до порядку денного, а також діяльністю Президії Сейму, скли­кає Конвент Сеньйорів і керує його роботою, слідкує за по-

 

Основи конституційного права Польщі                        391

рядком на території Сейму, виконує інші функції, передбаче­ні Регламентом Сейму, конституційними та іншими законами. Частину повноважень Маршала виконують віце-маршали Сейму.

Велику роль у виконанні Сеймом своїх повноважень ві­діграють постійні комісії. Конституція обмежується вказів­кою про те, що Сейм може обирати зі свого складу комісії, а Регламент Сейму вже детально визначає завдання, види та порядок їх діяльності.

Усі питання, що входять до компетенції Сейму, вирі­шуються на його пленарних засіданнях. Детальний аналіз і належне вирішення складних і важливих державних питань, що виносяться на розгляд засідань Сейму, потребує скрупу­льозної попередньої підготовки. Цю роботу виконують комі­сії Сейму — органи, утворені для розгляду й підготовки пи­тань, що складають предмет роботи Сейму, висловлюють думку про питання, що доручені їм Сеймом чи Президією Сейму для обговорення. Вони також є органами Сейму у га­лузі контролю за діяльністю окремих державних органів те­риторіального самоврядування та інших органів і організацій у сфері втілення в життя законів та рішень Сейму.

Комісії обираються, як правило, під час першого засідан­ня новообраного Сейму зі складу депутатів.

Комісії надається право заслуховувати запрошених осіб у такому порядку, як це передбачає кримінально-процесуаль­ний кодекс. Крім того, Сейм може утворювати та скасовува­ти надзвичайні комісії і одночасно визначати для них завдан­ня й порядок діяльності. Такі комісії часто займаються підго­товкою найбільш важливих законів (конституції, конститу­ційних законів тощо).

Загальновідомо, що авторитет парламенту залежить від ефективності діяльності комісій та їх кількості.

Постійні комісії утворюються за галузевим принципом і за сферами діяльності. Внаслідок утворення цілого ряду ко­місій Сейм має можливість більш систематично та всебічно вирішувати важливі питання державного, політичного та культурного життя країни.

Депутатські клуби та групи в Сеймі. Політичні партії беруть активну участь у виборчій кампанії. Якщо політич­ним партіям чи партійним коаліціям поталанило здолати за­городжувальний бар'єр у п'ять відсотків для політичної пар-

 

392

 

Глава 21

 

Основи конституційного права Польщі

 

393

 

 

 

гії і не менше восьми відсотків для виборчої партійної коалі­ції, що передбачені Положенням про вибори до Сейму, то їх кандидати мають право бути представлені в Сеймі.

Відповідно до Регламенту, депутати можуть утворювати в Сеймі клуби та групи за політичною належністю. Клуби вкладають депутати-члени однієї політичної партії, яка нара­ховує в Сеймі не менше 15 депутатів. Групу можуть утворю­вати депутати-члени однієї політичної партії, які мають у Сеймі не менше трьох депутатів. Депутат Сейму може бути членом тільки одного клубу чи групи.

Роботою депутатського клубу керує голова, а більш чис­ленного — президія. Клуб намагається втілювати в життя політику своєї партії в Сеймі та його органах, головним чи­ном, у роботі постійних і тимчасових комісій. Він значною мірою впливає на формування внутрішніх органів і на діяль­ність палати. Зі складу більш численного парламентського клубу, як правило, обирають керівні органи палати. Такі клуби (або їхня коаліція) в першу чергу визначають на­прямок законодавчої діяльності парламенту тощо.

Сенат, порядок його обрання, склад і повноважен­ня. За Конституцією 1921 року Сенат за способом форму­вання і компетенцією мало чим походив на демократичний інститут. Він обирався на основі менш демократичної вибор­чої системи, ніж Сейм. Активне виборче право належало громадянам, яким виповнилося на день призначення виборів ЗО років. Пасивне виборче право належало громадянам за досягненням 40-річного віку,

За Конституцією 1935 року, яка скасувала значну кіль­кість демократичних інститутів (передбачених попередньою Конституція), Сенат був перетворений на державний орган, права якого були розширені за рахунок скорочення компе­тенції Сейму. Йому надавалося право вимагати скасування рішень Сейму про відставку уряду, про надзвичайний стан, ратифікацію міжнародних договорів. Були скасовані навіть ті невеличкі демократичні положення, на підставі яких обира­лися сенатори. Одна третина сенаторів призначалася "під­звітним перед Богом та історією Президентом", інші дві тре­тини обиралися двоступеневим голосуванням на основі над­то обмеженого виборчого права.

На референдумі 1946 року Сенат було скасовано.

 

Ідея відновлення Сенату була запропонована Демокра­тичною партією ще наприкінці 1950-х років. Сенат був утво­рений як самостійна палата лише на підставі Закону "Про зміни Конституції Польської Народної Республіки" від 17 квітня 1989 року.

Сенат обирається відповідно до Закону "Положення про вибори до Сенату" від 16 серпня 1991 року зі змінами 1994 року, який передбачає, що вибори проводяться на ос­нові Положення про вибори до Сейму, коли цей закон не встановлює іншого. Вибори де Сенату відбуваються одночас­но з виборами до Сейму, Сенат складається із 100 сенаторів, яких обирають по воєводствах на строк повноважень Сейму загальними та прямими виборами при таємному голосуванні.

Право висувати кандидатів у сенатори належить політич­ним партіям і виборцям.

Неможливо одночасно бути кандидатом до Сейму і Сенату.

Обраним у Сенат може бути кожний польський громадя­нин, який має право обирати і якому до дня виборів випов­нилося ЗО років.

Дійсність виборів до Сенату підтверджує Верховний Суд.

Мандат сенатора припиняється зі смертю сенатора, від­мовленням від прийняття присяги, позбавленням виборчого права, відмовленням від мандата, вирішенням Державного Трибуналу за порушення правил займатися господарською діяльністю згідно зі ст. 107 Конституції.

Повноваження Сенату та його внутрішня структу­ра. Сенат має право законодавчої ініціативи й розглядає за­кони, прийняті Сеймом. Маршал Сенату ці закони передає у відповідну комісію. Розглянувши закон, комісія вносить про­позицію до Сенату: прийняти закон без поправок, внести до тексту поправки або відхилити його. Якщо Сенат протягом 30 днів з моменту одержання не приймає відповідного рішен­ня, вважається, що він з цим законом погоджується (ст. 121 Конституції).

При розгляді закону про бюджет Сенат може вносити по­правки протягом 20 днів з дня його одержання від Сейму (ст. 223 Конституції).

Питання про поправки до закону або про його відхилен­ня в цілому вирішується постановою Сейму, прийнятою аб­солютною більшістю голосів у присутності половини усіх де­путатів Сейму.

 

 

394

Глава 21

Крім законодавчих повноважень Сенат дає згоду Прези­дентові призначити у справах, які мають особливе значення для держави, референдум. Сенат бере участь разом із Сей­мом на засіданнях Національних зборів.

Голова Найвищої палати контролю призначається Сей­мом за згодою Сенату строком на шість років і може бути призначений повторно тільки один раз (ст. 205 Конституції). Таке саме право має Сенат відносно Уповноваженого з прав громадян, який призначається строком на п'ять років.

Внутрішня структура Сенату подібна до структури Сейму. Вона також регулюється Конституцією (ст. 124) та постановою Сенату Республіки Польща "Про Регламент Се­нату" від 23 листопада 1990 року в редакції 1996 року.

Органами Сенату є Маршал Сенату, Президія Сенату, Конвент сеньйорів (Конвент старійшин), комісії. Призначен­ня органів Сенату те саме, що й органів Сейму, але стосуєть­ся сфери діяльності другої палати, компетенція якої відріз­няється від першої. Ця відмінність виявляється у мірі участі Сенату в законодавчій діяльності, а функція контролю за діяльністю Уряду здійснюється Сеймом. Це, наприклад, нак­лало відбиток на кількість та види постійних комісій, серед яких немає галузевих комісій і комісій конституційної відпо­відальності.

Завдання постійних комісій Сенату визначаються інак­ше, ніж Сейму. Так, Регламент Сенату зазначає, що комісії Сенату є органами, які утворюються для розгляду та підго­товки питань за власною ініціативою або переданих їм Сена­том, Маршалом Сенату чи Президією Сенату. Комісії в ме­жах своєї компетенції обговорюють і передають Сенату вис­новки щодо законів, прийнятих Сеймом.

Президент Республіки. Порядок його обрання, повноваження та відповідальність. Інститут президент­ства не є якимось новим державним органом для Польщі. Його передбачали ще Конституції 1921 та 1935 років.

Законодавчий Сейм, який діяв з 1947 по 1952 pp., прий­няв у грудні 1947 року Конституційний закон про обрання Президента Республіки Польща. Тоді Президент обирався Законодавчим Сеймом терміном на сім років. Закон не обме­жував строку для його переобрання. Кандидатура на посаду Президента могла бути висунута за підписом не менш як 50

 

Основи конституційного права Польщі        395

депутатів. Обраним вважався той кандидат, який дістав аб­солютну більшість голосів депутатів Законодавчого Сейму.

Інститут президентства діяв до прийняття Конституції 1952 року, коли його замінили колегіальним головою держа­ви — Державною радою.

Державна рада тоді стала вищим колегіальним постійно діючим органом, який утворював II Сейм з числа своїх депу­татів. Вона мала великі повноваження і фактично підміняла Сейм, оскільки він працював протягом двох коротеньких се­сій протягом року.

У квітні 1989 року Сейм прийняв закон "Про зміну Кон­ституції ПНР", за яким замість Державної ради був утворе­ний інститут президентства. Президент обирався на спільно­му засіданні Сейму та Сенату, об'єднаними в Національні збори. Цей спосіб обрання Президента був змінений зако­ном 1990 року про обрання Президента, а потім і Конститу­ційним Законом "Про взаємовідносини між законодавчою та виконавчою владами Республіки Польща, а також — терито­ріальне самоврядування" від 17 жовтня 1992 р. Президент з того часу став обиратися виборцями безпосередньо.

Згідно зі ст. 126 діючої Конституції, Президент Республі­ки Польща є вищим представником Республіки Польща і га­рантом безперервності державної влади. Президент слідкує за додержанням Конституції, стоїть на варті суверенітету і безпеки держави, а також недоторканності й цілісності її те­риторії.

Президент Республіки обирається нацією на загальних, рівних, прямих виборах таємним голосуванням строком на п'ять років і може бути обраний повторно лише один раз. Президентом Республіки може бути обраний польський гро­мадянин, якому виповнилося на день виборів 35 років і який володіє повнотою виборчих прав у Сейм. Правом висувати кандидатів у Президенти користуються не менш як 100 ти­сяч громадян, які мають право обирати в Сейм.

Під час виборчої кампанії на виборах Президента 1990 року було висунуто 14 кандидатів, а в період виборчої кам­панії 1995 року — шість кандидатів, виборчої кампанії 2000 кандидатів у Президенти.

Вибори Президента Республіки призначає Маршал Сей­му на день, який припадає на період не раніше 100 днів і не пізніше 75 днів до завершення строку повноважень Прези-

 

396

 

Глава 21

 

Орнови конституційного права Польщі

 

397

 

 

 

дента, який займає цю посаду, ay випадку вакантност і поса­ди Президента — не пізніше 14-го дня після того, як стала вільною посада Президента. У цьому разі вибори мають від­бутися через 60 днів після їх призначення.

Обраним Президентом Республіки вважається той кан­дидат, який дістав понад половину поданих дійсних голосів виборців. Якщо під час першого туру жоден з кандидатів не дістав необхідної кількості голосів, то на 14-й день після пер­шого голосування проводиться повторне голосування. У цьому голосуванні беруть участь ті два кандидати, які під час першого голосування дістали по черзі найбільшу кіль^ кість голосів. Якщо один з цих двох кандидатів відмовився балотуватися, втратив виборче право або помер, на його міс­це при повторному голосуванні на вибори допускається кан­дидат, який дістав по черзі найбільшу кількість голосів під час першого голосування.

Обраним Президентом вважається кандидат, який у дру­гому голосуванні дістав найбільше голосів. Під час виборів 2000 року Президентом Республіки Польща був обраний на другий строк ще в першому турі лідер лівих сил Олександр Квасьневський.

Дійсність обрання Президента Республіки підтвер­джується Верховним Судом.

Термін повноважень Президента розпочинається з дня вступу на посаду, але до цього він повинен прийняти прися­гу перед Національними зборами. Президент не може обій^ мати ніякої іншої посади або виконувати які^небудь публічні функції, за винятком тих, що пов'язані а виконанням своєї посади.

Конституція Республіки Польща та інші закони надають Президентові дуже значні повноваження в усіх галузях дер­жавного життя.

Президент, призначає вибори до Сейму і Сенату на день, вільний від праці, скликає перше засідання Сейму і Сенату; може розпустити Сейм у випадках, передбачених Конститу­цією, після того, як вислухає думку Маршала Сейму та Мар­шала Сенату. (Такими випадками є: нерозгляд Сеймом про­тягом чотирьох місяців з дня передачі йому Радою Міністрів для прийняття проекту закону про бюджет; відмова в затвер­дженні складу уряду, який був сформований за дорученням Президента; відмова Сейму у вотумі довіри уряду. В умовах

 

надзвичайного стану Президент не має права розпускати Сейм.)

У день, оголошення постанови Президента про розпуск

Сейму закінчується строк повноважень і Сейму, і Сенату     

Президент може звернутися з посланням до Сейму, Се­нату або до Національних, зборів. По посланнях дебати не відбуваються.

Президент бере активу участь у законодавчій діяльності. Про це свідчить хоча б той факт, що Конституція надає йому право законодавчої ініціативи (а таким правом користуються президенти не багатьох країн).

Прийнятий Сеймом і Сенатом закон Маршал Сейму пе­редає Президентові для підпису. Президент може мотивова­ною постановою, повернути його Сейму для повторного розг­ляду.

Президент може перед підписанням закону звернутися до Конституційного трибуналу з пропозицією перевірити, чи відповідає цей закон Конституції. Конституція надала Прези­дентові не тільки право відкладального вето, а й право вибір­кового вето (ст. 122 п. 4 Конституції).

Президенту також надане право за згодою Сенату з ви­нятково важливих державних питань призначати референдум.

Президент має деякі повноваження і у сфері управління. Він призначає Голову Ради Міністрів, приймає відставку Уряду; є Верховним Головнокомандуючим Збройних сил; призначає та звільняє Начальника Генерального штабу Вій­ська Польського і командуючих родами Збройних сил; при­значає Першого голову і голів Верховного Суду; вносить до Сейму пропозиції про призначення Голови Національного банку Польщі; надає польське громадянство та вирішує пи­тання про вихід з нього.

Важливі повноваження має Президент у галузі зовнішніх відносин. Він здійснює загальне керівництво у сфері міжна­родних відносин, призначає і звільняє дипломатичних пред­ставників в іноземних країнах, приймає вірчі та відзивні гра­моти акредитованих при ньому дипломатичних представни­ків іноземних держав, а також ратифікує та денонсує міжна­родні договори, про що ставить до відома Сейм і Сенат.

Президент здійснює загальне керівництво у галузі внут­рішньої та зовнішньої безпеки. Дорадчим органом при Пре­зидентові виступає Рада національної безпеки. Президент

 

 

398

Глава 21

має повноваження ввести воєнний стан на частині або на всій території країни, оголосити часткову чи загальну мобілі­зацію, ввести надзвичайний стан.

Посада Президента стає вакантною внаслідок його смер­ті, відмови від посади; недійсності виборів Президента; рі­шення Національних зборів про визнання нездатності трива­лий час виконувати свої обов'язки за станом здоров'я. По­станова приймається не менш як двома третинами голосів у присутності не менш як половини всіх членів Національних зборів.

Президент звільняється з посади постановою Державно­го трибуналу. Тимчасово, до зайняття посади новообраним Президентом, його функції виконує Маршал Сейму, а якщо він не може їх виконувати, — Маршал Сенату (ст. 131 Кон­ституції).

За порушення Конституції або законів, а також за вчи­нення злочину Президент може бути притягнутий до відпо­відальності Державним трибуналом. Постанова про притяг­нення Президента до відповідальності може бути прийнята Національними зборами не менш як двома третинами голо­сів від законної кількості членів і за умови, що пропозиція про це буде внесена не менш як однією чвертю всіх членів Національних зборів. Від моменту прийняття постанови про висунення обвинувачення проти Президента він відстороню­ється від виконання своїх функцій.

Рада міністрів. Компетенція Ради міністрів. Кон­ституція передбачає порядок формування, повноваження та відповідальність Ради міністрів. Право формування уряду до­ручається тій політичній партії або партійній коаліції, яка пе­ремогла на виборах і дістала більшість депутатських манда­тів у Сеймі (парламентський спосіб формування Уряду).

Схематично Конституція передбачає такий порядок фор­мування уряду: Президент доручає сформувати Уряд лідеру партії або партійної коаліції, яка має більшість депутатів у Сеймі, — майбутньому кандидату на посаду Голови Ради мі­ністрів. Утворений Уряд подає Сейму програму своєї діяль­ності, яка повинна бути схвалена абсолютною більшістю де­путатів. Якщо уряд не дістав вотуму довіри, призначення кандидатури на посаду Голови Ради міністрів, якому доруча­ється формування Уряду, переходить від Президента до Сей­му. Склад такого Уряду також вимагає абсолютної більшості

 

Основи конституційного права Польщі        399

голосів депутатів. А якщо й цей Уряд не дістав вотуму дові­ри, право рекомендувати кандидатуру на посаду Голови Ра­ди міністрів знову переходить до Президента. Утворений в такий спосіб Уряд може бути затверджений не абсолютною, а простою більшістю голосів депутатів. Такі самі вимоги пред'являються Конституцією і до Уряду, що створений Го­ловою Ради міністрів, кандидатура якого висунута Сеймом.

Якщо Уряд не створений, Президент розпускає Сейм і призначає нові вибори.

Сейм за пропозицією не менш як 46 депутатів (одна де­сята частина всього складу) може прийняти вотум недовіри Уряду абсолютною більшості голосів й одночасно обрати но­вого Голову Ради міністрів, якому Президент доручає ство­рити Уряд. Президент, приймаючи відставку Ради міністрів, доручає голові виконувати обов'язки до часу призначення нової Ради міністрів.

На відміну від конституцій, наприклад Франції, Італії, Іс­панії та інших країн, які лаконічно закріплюють компетенцію Уряду, Конституція Польщі закріплює її дуже докладно (ст. 146).

Рада міністрів здійснює внутрішню та зовнішню політи­ку, керує всією державною адміністрацією, схвалює рішення з питань державної політики, якщо Конституція не відносить останні до компетенції Президента або іншого державного органу чи територіальних органів самоврядування; забезпе­чує виконання законів; приймає постанови; здійснює законо­давчу ініціативу відносно бюджетного законодавства, закону про тимчасовий бюджет і т. п.

До компетенції Ради міністрів входить також керівницт­во, координація та контроль за діяльністю всіх органів дер­жавної адміністрації, одночасно Рада міністрів несе відпові­дальність за їх діяльність перед Сеймом.

Голова Ради міністрів пропонує Сейму розпустити ком­петентний орган місцевого самоврядування, якщо він грубо порушує Конституцію або закони (ст. 171 Конституції).

Члени Ради міністрів несуть відповідальність перед Дер­жавним Трибуналом за порушення Конституції або законів, а також за злочини, учинені у зв'язку із займаною посадою.

 

400

 

Глава 21

 

Основи конституційного права Польщі

 

401

 

 

 

§ 3« Конституційний трибунал/

державний трибунал,

найвища палата контролю.

Уповноважений з прав громадян

Розділи VIII—IX Конституції закріплюють, зокрема, гру­пу органів, покликаних забезпечити законність у діяльності державних органів, посадових осіб та охорону прав і свобод громадян. Серед них такі, як Конституційний трибунал, дер­жавний трибунал. Конституція закріплює найвищу палату контролю, яка є найвищим органом державного контролю та Уповноваженого з прав громадян.

Важливою властивістю Конституції є її главенство в пра­вовій системі, 'інституції притаманна вища юридична сила порівняно з іншими правовими актами. Це означає, що всі інші юридичні акти повинні їй відповідати. Юридичний акт, що суперечить їй, вважається недійсним і не може бути за­стосований.

Конституційний контроль — це перевірка нормативних актів з точки зору їх відповідності Конституції, особлива форма діяльності спеціальних органів і одна з ознак правової держави.

Таким органом у Польщі є Конституційний трибунал. Він почав діяти з 1966 року. Членів Конституційного трибуналу обирає Сейм на дев'ять років з осіб, які володіють високими правовими знаннями. Повторне обрання до складу Консти­туційного трибуналу не допускається. Члени Конституційно­го трибуналу незалежні, підлеглі лише Конституції.

Конституційний трибунал видає рішення про відповід­ність Конституції законів, міжнародних договорів та інших нормативних актів центральних державних органів, про від­повідність цілей і діяльності політичних партій; вирішує спо­ри про компетенцію між центральними органами, розглядає скарги громадян, якщо права останніх порушені рішенням судових органів або діями публічних влад, а також здійснює загальнообов'язкове тлумачення законів. Прийняте Консти­туційним трибуналом рішення є остаточним.

Конституція визначає коло суб'єктів, які мають право клопотати про відповідність нормативних актів законів або Конституції. Таким правом володіють Президент Республіки, Маршал Сейму, Маршал Сенату, не менш як 50 депутатів

 

Сейму, 30 сенаторів, Голова Найвищої палати контролю, Го­лова Ради Міністрів, Уповноважений з прав громадян, Пер­ший Голова Верховного суду. Голова Верховного Адміністра­тивного суду, Генеральний прокурор, органи територіально­го самоврядування, Всепольські профспілки.

На відміну від Конституційного суду, наприклад Австрії* який не тільки вирішує питання відповідності законів та Ін­ших нормативних актів Конституції, а й розглядає справи вищих посадових осіб федерації та її суб'єктів за допущені ними порушення у зв'язку з офіційною діяльністю, в Польщі для цієї мети утворено Державний трибунал.

Державний трибунал вирішує справи про відповідаль­ність осіб, Які займають визначені законом вищі державні посади і які порушили Конституцію чи закони. Такими осо­бами можуть бути Президент, Голова Ради міністрів, мініст­ри. Голови комітетів і комісій Ради міністрів, Голова Найви­щої палати контролю. Голова Польського Національного бан­ку. Державний трибунал може прийняти вирішення про кри­мінальну відповідальність зазначених осіб за кримінальний злочин, вчинений у зв'язку із зайняттям вказаних посад. За порушення Конституції або законів, які не є злочином. Дер­жавний трибунал може позбавити особу активного та пасив­ного виборчого права, заборонити посідати керівні посади, позбавити орденів і медалей, почесних відзнак.

Державний трибунал може позбавити мандата депутата Сейму, якщо депутат порушує закон, обмежуючий господар­ську діяльність зі здобуттям користі з державного майна.

Державний трибунал обирається Сеймом на строк його повноважень з осіб, які не є депутатами і сенаторами.

Головою Державного трибуналу є Перший Голова Вер­ховного Суду.

Найвища палата контролю. Правовий статус найви­щої палати контролю переглядався кілька років. Найвища палата контролю була підпорядкована Сейму і Державній Раді, Раді міністрів. У минулому вона була позбавлена влас­тивих їй функцій.

Тепер, згідно з Конституцією, Найвища палата контролю (НПК) є вищим органом державного контролю.

НПК контролює діяльність органів державної адміністра­ції, Польського Національного банку, державних юридичних

 

402

 

Глава 21

 

Основи конституційного права Польщі

 

403

 

 

 

осіб та інших державних організаційних одиниць з точки зо­ру законності, економічності, доцільності та сумлінності.

Найвища палата контролю підпорядковується Сейму, во­на вносить пропозицію щодо звітів Ради Міністрів про вико­нання державного бюджету. Сейм приймає постанову про довіру Раді Міністрів після заслуховування думки НІЖ, ви­кладеної її Головою.

Голову НПК призначає Сейм за згодою Сенату строком на шість років. Він може бути призначений повторно тільки один раз. Голова НПК не може обіймати другої посади, окрім посади професора вищої школи і не може займатися іншою професійною діяльністю. Він не може належати до політич­ної партії, професійного союзу, займатися публічною діяль­ністю, несумісною з гідністю його посади.

Уповноважений з прав громадян. Уповноваженого з прав громадян обирають строком на п'ять років за пропози­цією Маршала Сейму або групи не менш як з 35 депутатів. Призначення відбувається за згодою Сенату (ст. 27, п. 2 Рег­ламенту Сенату).

Конституція лаконічно визначає функції Уповноважено­го: він стоїть на сторожі прав і свобод громадян, передбаче­них Конституцією та іншими нормативними актами.

Кожний громадянин має право звернутися до Уповнова­женого зі скаргою. Уповноважений розглядає ці скарги, пе­редає їх до органу, що винен у порушенні прав громадянина або до вищестоящого органу. Він вносить у Сейм певні пи­тання, які торкаються його діяльності, та може виступати з ініціативою перед Конституційним трибуналом.

Діяльність Уповноваженого з прав громадян нагадує діяльність інституту омбудсмена в деяких країнах.

§ 4. Зміна Конституції

Проект Закону про зміну Конституції може бути внесе­ний не менш як однією п'ятою передбаченою законом кіль­кістю депутатів Сенатом, або Президентом.

Перше читання проекту закону про зміну Конституції мо­же відбуватися лише на 13-й день після внесення Сейму за­конопроекту. Закон про зміну Конституції приймається Сей­мом не менш як двома третинами голосів у присутності не менш як половини передбаченої законом кількості депутатів,

 

а також Сенатом — абсолютною більшістю голосів у присут­ності не менш як половини передбаченої законом кількості сенаторів.

Після прийняття закону, який вносить зміни до розділів І (Республіка), II (Свободи, права й обов'язки людини та гро­мадянина), XII (Зміна Конституції), суб'єкти, яким надано право внесення проекту закону про зміну Конституції, мо­жуть зажадати проведення референдуму із затвердження цього закону.

Прийнятий закон про зміну Конституції Маршал Сейму передає Президентові Республіки для підпису. Президент Республіки підписує закон протягом 21 дня з дня його отри­мання і дає розпорядження про його публікацію.

§ 5. Місцеве самоврядування

Конституція Республіки Польща виокремлює спеціальну главу "Місцеве самоврядування".

Місцеве самоврядування виконує суспільні завдання, не закріплені Конституцією чи законом за іншими органами державної влади.

Стаття 16 Конституції приписує, що всі жителі одиниць основного териториального поділу (воєводства, міста та гміни) складають в силу закону самоврядувальну спільність. Місцеве самоврядування бере участь у виконанні державної влади. Належну йому в межах законів більшу частину суспільних завдань самоврядування виконує від свого імені та несе за це особисту відповідальність.

Конституція визначає, що основною одиницею самовря­дування є гміна (ст. 164). Інші одиниці регіонального та місцевого самоврядування визначаються законом. Гмінний рівень складає основу і практично на його долю місцевого самоврядування випадає найбільше завдань з питань, що не закріплені за іншими одиницями місцевого самоврядування. Кожна одиниця місцевого самоврядування володіє правоздатністю; їм належать право власності та інші майнові права; самостійність цих одиниць підлягає правовому захисту (ст. 165).

Суспільні завдання, пов'язані з задоволенням потреб саг моврядованої спільності, виконує одиниця місцевого само-

 

404

 

Глава 21

 

 

 

врядування як свої власні задачі. Закон може доручити вико­нання інших завдань, якщо це випливає з обгрунтованих потреб держави. Суперечки про компетенцію між органами місцевого самоврядування і урядовою адміністрацією вирішуються адміністративним судом.

Усім одиницям місцевого самоврядування Конституцією забезпечується участь у державних доходах, виходячи з обсягу покладених на них завдань. Доходи одиниць місцевого самоврядування, а також спільні та цільові дотації за рахунок коштів державного бюджету, є їх власними дохо­дами. Одиниці місцевого Самоврядування мають право вста­новлювати розмір місцевого оподаткування і місцевих зборів в межах, визначених законом.

У структуру самоврядування входять розпорядчі і вико­навчі органи, що формуються шляхом виборів. Вибори є за­гальними, рівними, прямими і проводяться голосуванням.

Члени гмінних та інших спеціальностей можуть вирішувати шляхом референдуму питання, які стосуються, цієї спільності, в тому числі питання щодо відкликання обра­ного на прямих виборах органу місцевого самоврядування.

Діяльність органів місцевого самоврядування підлягає нагляду з точки зору її законності. Органами, що наглядають за діяльністю одиниць місцевого самоврядування, є Голова Ради Міністрів і воєводи, а з фінансових питань ..—. регіональні рахункові палати. Сейм за пропозицією Голови Ради Міністрів може розпустити розпорядчий орган місцевого самоврядування, якщо той порушує Конституцію або закони (ст. .171].

Одиниці місцевого самоврядування співпрацюють між собою та навіть створюють різного роду спілки. Крім того, мають право вступати в міжнародні об'єднання місцевих та регіональних спілок, а також співпрацювати з місцевими та регіональними спілками інших держав.