§3. Структура правовідносин

Правовідносини являються складними утвореннями. Якщо розглядати правовідносини тільки як ідеологічну форму, то в цьому випадку їм властивий тільки юридичний зміст, ос­новою якого є юридичні права і обов'язки. Разом із тим вони можуть мати політичний, моральний та інший зміст.

Правовідносини можна також розуміти як єдність фактич­ного матеріального змісту і юридичної форми. В цьому ви­падку в правовідносинах поряд із суб'єктивними юридич­ними правами і обов'язками можуть бути виділені ще два основних елементи: суб'єкти правовідносин і їх об'єкти. Ма­теріальний зміст правовідносин, їх суб'єкти і об'єкти дозво­ляють краще зрозуміти реальні фактичні зв'язки, зрозуміти діалектичну єдність «форми» і «змісту» правовідносин.

Виділяють такі елементи (компоненти) правовідносині_1) зміст правовідносин, який складається із іІяатеріального "змісту, тобто поведінки суб'єктів, і "юридичного змісту — суб'єктивні юридичні права і обов'язки; 2) суб^єкти, тобто учасники правовідносин; 3) обпекти правовідносин. Наприк­лад, якщо взяти договір купівлі-продажу (ст.224 ЦК Украї­ни), то в таких правовідносинах можна виділити наступну структуру (компоненти):

суб'єкти: продавець і покупець;

зміст правовідносин: суб'єктивне право покупця — ви­

магати видати товар, майно; суб'єктивний обов'язок — за-

68

 

платити вартість за товар або майно; суб'єктивне право про­давця — вимагати плату за товар; суб'єктивний обов'язок — продати, передати товар (майно) відповідної якості, який вимагає покупець;

3) об'єктом правовідносин є майно або товар.

Всі ці компоненти охоплюються поняттям «склад право­відносин»-Разом із тим близький зміст мають поняття «фак­тичний склад (основа)» і «склад правопорушення», але вони відрізняються одне від одного, перш за все, своїм змістом.

1) Зміст правовідносин. Вони мають юридичний і матері­альний зміст. Юридичний зміст правовідносин — це суб'єктивні юридичні права і обов'язки, які виражають специфіку пра­вовідносин, юридичну форму фактичних суспільних відно­син.

Матеріальний зміст правовідносин — це фактична поведін­ка, яку управомочний суб'єкт може, а правозобов'язаний повинен здійснити.

Юридичний зміст нерозривно зв'язує правовідносини з реальними відносинами, фактичними соціальними проце­сами. Розмежування змісту цих правовідносин дозволяє кра­ще зрозуміти механізм дії права на суспільне життя. Юри­дичний зміст — це, по суті, правові засоби забезпечення, а іноді і формування матеріального змісту. На думку проф. Алєксєєва С.С. точніше було б розглядати матеріальне і юридичне в змісті правовідносин як сторони одного змісту Незважаючи на велику кількість літератури по правовідно­синам, вони все ще недостатньо вивчені, особливо матері­альний зміст правовідносин.

Суб'єктивне право — це міра дозволеної поведінки право­мочної особи, яка забезпечується юридичними обов'язками інших осіб. Суб'єктивне право не може бути безмежне, воно обмежене в просторі, в часі, в об'єктах і колом суб'єктів. Воно включає в себе вимогу забезпечення цього права інши­ми учасниками правовідносин.

Суб'єктивні права є компонентом правової системи, ос­кільки вони закріплюють свободу, ініціативу і самостійність осіб — суб'єктів права. Суб'єкт згідно із своїм правом може розпоряджатись ним самостійно на свій розсуд, відповідно до своїх потреб і інтересів.

69

 

Суб'єктивне право знаходиться в тісній єдності з інтереса­ми. Управомочній особі надається міра дозволеної поведін­ки для задоволення своїх законних інтересів. Протилежний суб'єкт зобов'язаний організувати свою поведінку в інтере­сах носія суб'єктивних прав. Разом із тим, інтереси і потре­би не включають в суб'єктивне право, хоча вони існують поряд і тісно взаємопов'язані. Інтереси можуть бути закон­ними і незаконними. Законний інтерес — це зовнішньо ви­ражений інтерес в діючому законодавстві.

Структура суб'єктивного права. Правомочність, яка входить в склад суб'єктивного права, може бути в трьох видах: а) право вимагати; б) право на позитивні дії; в) право на дома­гання.

Юридичний обов'язок — це міра необхідної поведінки, яку особа повинна здійснити відповідно з вимогами управомоч-ного, з метою задоволення його потреб і інтересів. Цей обо­в'язок особа може виконати добровільно, а може й під при­мусом державних органів і інших суб'єктів. Така особа зобо­в'язана зробити певні дії згідно діючого законодавства, договору та інших угод. Наприклад, згідно з договором орен­ди, орендатор зобов'язаний сплатити певну суму грошей за експлуатацію складу і в належному стані повернути при­міщення після закінчення терміну договору.

Юридичний обов'язок може бути: а) обов'язок активно діяти; б) обов'язок пасивної поведінки (утримуватись від певних дій); в) обов'язок переносити санкції держави.

2) Суб'єкти правовідносин. Правосуб'єктність. Для суб'єктів правовідносин характернідві основні ознаки. По-перше, осо-биГ'учдсники суспільних відносин за своїми властивостями повинні бути носіями суб'єктивних прав і обов'язків. Ці_вла; стивості повинні мати певні якості, які пов'язані із свобо­дою волі людини, організації, до яких відносяться: а) зов­нішня обособленість; б) персональність (одна персона^; в) здатність формувати, виражати і здійснювати персоніфіко­вану волю.

д/По-друге, пя особа, яка реально здатна приймати участь в правовідносинах, має властивості суб'єкта права в силу юри-дичнщиіорм- Ці загальновизнані норми утворюють обов'яз­кову основу для визнання індивідів і організацій як суб'єктів

70

 

права. Соціальною передумовою правосуб'єктності є свобо­да волі людини, а її зміст, який сформований в юридичних нормах, полягає в тому, що особа має здатність, властивість, здібності бути носіями юридичних прав і обов'язків. Всі суб'єкти суспільних (правових) відносин можна поділити на дві групи: фізичні і юридичні особи.

Щоб громадяни або організації могли бути учасниками правовідносин, вони повинні володіти правоздатністю і дієздатністю. Правоздатність — це здатність особи мати юридичні права і обов 'язки. Зокрема, в ст.9 правоздатність — це здатність мати цивільні права і обов'язки. Безумовно, що правоздатність це, перш за все, здатність мати юридичні пра­ва. По законодавству України всі громадяни мають право­здатність з моменту народження, і закінчується вона після смерті людини. Іноді правоздатність виникає ідо народження дитини (з питань спадщини).

Наявність правоздатності особи ще не дає підстав для того, щоб бути учасником правовідносин. Для цього повинна бути ще і дієздатність. Дієздатність — це здатність особи само­стійно своїми особистими свідомими діями реалізувати свої права і виконувати юридичні обов'язки. Дієздатність виникає в повному обсязі з 18 років і завершується зі смертю. Разом із тим, в окремих правовідносинах дієздатність може насту­пати і раніше. По трудових правовідносинах — з 15 років; по адміністративних — з 16 років; по кримінальних — з 16 років, а за особливо тяжкі злочини — з 14 років; по шлюб­но-сімейних відносинах — з 18 років для хлопців і 17 років для дівчат. В окремих випадках цей вік скорочується на один рік місцевими органами влади, і після реєстрації шлюбу дієздатність наступає відповідно з 17 і 16 років. З позицій Цивільного права всі громадяни стосовно дієздатності поді­ляються на чотири групи Частково дієздатні,^8бмежено цієздатні^недієздатні ^повністю дієздатні.

Згідно з діючим законодавством ніякий громадянин не може бути позбавлений правоздатності і дієздатності. Це такі Правові властивості, які не можна передати іншим особам. Громадянин може бути визнаний недієздатним лише в су­довому порядку внаслідок душевної хвороби або недоумства, коли не може розуміти значення своїх дій або керувати ними.

71

 

Правоздатність і дієздатність фізичних і юридичних осіб охоплюється поняттям «правосуб'єктність». Із цими понят­тями також тісно пов'язане поняття «деліктоздатність». Де-ліктоздатність означає здатність особи нести юридичну відпо­відальність за невиконання юридичних обов 'язків або вчинення правопорушення. В окремих випадках, особливо в цивільно­му праві, правопорушення називають деліктами.

Учасниками правовідносин являються також юридичні особи. Згідно з ст.23 Цивільного кодексу України ]ю£идич_-ними особами визнаються організації, яккмають відокрем-ТЇенемайно^можуть від свого імені набувати майнових і осо­бистих немайнових прав%ести обов'язки^бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або в третейському суді. Юридичною особою може бути і окремий громадянин (наприклад, фермер). Таким чином, юридична особа має наступні ознакиі.1) організаційна єдність установ, трудових колективів, громадських організацій, які діють на основі ста­туту, зареєстрованого в органах влади; 2) наявність відок­ремленого майна; 3) власний рахунок в банку; 4) назва орга­нізації і виступ від свого імені в правовідносинах; 5) здатність нести юридичну відповідальність; 6) печатка організації або установи.

Правоздатність і дієздатність юридичних осіб виникає з моменту їх державної реєстрації (ст. 5, б Закону «Про підпри­ємства в Україні» і інші закони). Дієздатність юридичних осіб безпосередньо залежить від їх правоздатності і встанов­лених цілей їх діяльності. З моменту їх офіційної реєстрації вони мають право своїми діями набувати юридичних прав, створювати для себе юридичні обов'язки і нести юридичну відповідальність.

[   !   3) Об'єкти правовідносин. В філософії термін об'єкт вико-

к) ристовується в основному для характеристики співв;дношен-

ня матерії і свідомості. Об'єкт в даному випадку розуміється

як об'єктивна реальність, яка знаходиться поза суб'єктом,

тобто людини і її свідомості.

В юридичній науці категорія об'єкта не пов'язується без­посередньо з суб'єктом, а розуміється в іншому плані. В якості об'єктів правовідносин виступають явища, предмети, які визнані державою чи суспільством. Наприклад, об'єктами

72

 

права власності по цивільному законодавству є заводи, фаб­рики, машини, земля, будівлі, транспорт, різноманітні това­ри, продукти тощо, які знаходяться в цивільному товарообі­гу. Згідно ст.9 Закону України «Про власність» об'єктами права приватної власності не можуть бути об'єкти виключ­ної власності народу України, до яких належать земля (за винятком земельних ділянок сільськогосподарських підприємств, селянських господарств і дачних, присадиб­них ділянок), її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу. В криміналь­них правовідносинах об'єктами являються життя, здоров'я людини, державна безпека тощо.

Об^ектами правовідносин _е ті явища і предмети навко­

лишнього світу, на які направлені суб'єктивні юридичні права

і обов'язки. Проф. Рабінович П.М. вважає, що об'єкти пра­

вовідносин — це певні особисті або соціальні блага, для Здо­

буття і використання яких встановлюються взаємні юридичні

права і обов'язки суб'єктів.               V/

Всі об'єкти правовідносин можна класифікувати^намате-ріальні ґиематеріальні (духовні). До матеріальних відносяться: -^йГіфізичні дії уповноваженого або зобов'язаного суб'єкта^еді — засоби виробництва, предмети споживання, гроші тощо; |)стан природних об^ктів, явищ. До нематеріальних (духов­них) відносяться: морально-психолопчнШГ стан людини; ^/певні соціальні властивості і риси об'єднань, спільностей, ^духовні цінності.

Таким чином, об^єктдми правовідносин є матеріальні і[ду-ховні цінності, які_ здатні задовольняти потреби людей, дер­жави і суспільства. Об'єкти правовідносин не можна змішу­вати з предметами правового регулювання — суспільними відносинами. Об'єкти правовідносин є компонентом (еле­ментом) правовідносин. Вони характеризують матеріальний і духовний зміст правовідносин.