Розділ 12 ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ ПРАВА, ЙОГО ПРИНЦИПИ І ФУНКЦІЇ

12.1. Поняття і ознаки права

Питання про те, що є право, в чому його сутність, традиційно роз­глядається в теоретичній юриспруденції як основне. Але, як було від­значено, з часом розуміння права змінювалося. Так, для Аристотеля право — це політична справедливість, для учених середньовіччя — божественне встановлення, для Ж.-Ж. Руссо — загальна воля, Р. Іє-ринга — захищений інтерес, Л. Петражицького — імперативно-атри­бутивні емоції, для представників юридичного позитивізму право — це встановлення, наказ держави тощо.

У книзі "Критика чистого розуму" І. Кант відзначив, що сутність права може бути збагненна тільки філософським розумом. Він від­значив ряд істотних якостей права: воно стосується лише зовнішніх, і до того ж практичних відносин між людьми (а не помислів, бажань); за допомогою права дії однієї особи сполучаються з діями інших осіб; право — взаємний примус, що охороняє загальну волю.

Отже, яка ж сутність права? Сутністю будь-якого предмета, явища філософія вважає сукупність найбільш важливих, вирішальних, стій­ких властивостей і відносин, що складають їхню основу, що виявля­ють природу і виражають найнеобхідніші, найглибинніші властивос­ті предмета, явища, якими визначаються всі їхні інші властивості й ознаки.

Сутність права — це головна, внутрішня, стійка основа права, що відображає його природу і призначення в суспільстві.

Право має регулятивну природу, його суспільне призначення — регулювати (тобто впорядковувати) суспільні відносини. Право має загальносоціальну сутність, служить інтересам всього суспільства, забезпечує організованість, впорядкованість, стабільність і розвиток соціальних зв'язків. Право — це спосіб стабілізації і відтворення сус­пільних відносин. Таким чином, право має регулятивну загальносо-

96

 

ціальну сутність, що виражає стабілізацію й упорядкування суспіль­них відносин шляхом узгодження поведінки їхніх учасників.

Універсальне визначення поняття права є дуже важливим у теоре­тичному і практичному плані, адже в юридичній науці вироблено ба­гато визначень права, які відрізняються залежно від того, що саме в правових явищах визначається як найсуттєвіше. Найприйнятнішим в теоретичному і практичному плані є наступне визначення права:

Право — це загальнообов'язкова формально виражена система ре­гулювання суспільних відносин, встановлена і забезпечена державою, обумовлена рівнем розвитку суспільства.

Визначення права як системи регулювання суспільних відносин (а не лише як системи правових норм) підкреслює загальнорегуля-тивну природу не лише норм, а й правових принципів, природних прав людини, не обмежується виключно самими нормами.

Праву притаманні ознаки, що характеризують його як специфіч­ну систему регулювання суспільних відносин. Розглянемо їх.

Нормативність. Право має нормативний характер: права й обо­

в'язки, якими володіє кожна людина чи юридична особа, не довільні,

а чітко визначені правовими нормами. Нормативність означає, що

право представлене нормами — правилами поведінки, що визнача­

ють права й обов'язки учасників регульованих відносин, їхню відпо­

відальність. Правила поведінки, закріплені у правових нормах, спря­

мовані на майбутню поведінку. Право за допомогою юридичних

норм кожному громадянину й організації несе інформацію про те, які

дії можливі, які заборонені, а які необхідні.

Формальна визначеність. Норми права офіційно закріплюють­

ся в нормативних актах та інших письмових джерелах, що підляга­

ють однаковому тлумаченню і виконанню. Держава надає форму

правовому змісту.

Варто помітити, що формальна визначеність певною мірою влас­тива й іншим нормативним системам. Так, корпоративні норми за­кріплюються у статутах, релігійні норми-заповіді формулюються у священних книгах. Однак у наведених випадках форма відповідних правил надається не державою, а іншими організаціями (суспільни­ми, релігійними). Держава, на відміну від них, надає праву загально­обов'язкового офіційного значення, зводячи право в закон.

3.             Загальнообов'язковість права виявляється в тому, що всі члени

суспільства повинні обов'язково виконувати вимоги, які містяться в

97

 

нормах права. Загальнообов'язковість повинна розповсюджуватись не лише на громадян, їх об'єднання, посадових і службових осіб, але й на державу в цілому: у правовій державі сама держава додержуєть­ся принципу загальнообов'язковості права. Правові встановлення обов'язкові для усіх, кому вони адресовані.

Забезпеченість можливістю державного примусу. Це специфічна

ознака права, що відрізняє його від інших засобів соціального регу­

лювання: моралі, звичаїв, корпоративних норм та ін. Держава, що

має монополію на здійснення примусу, являє собою необхідний зов­

нішній фактор існування і функціонування права. Історично право

виникло і розвивалося у взаємодії з державою, спочатку виконуючи

головним чином охоронну функцію. Саме держава надає праву його

властивості: стабільність, формальну визначеність, загальнообов'яз­

ковість.

Свідомо-вольовий характер права. Право — прояв волі та сві­

домості людей. Інтелектуальна сторона права полягає в тому, що

воно є формою відображення соціальних закономірностей і суспіль­

них відносин — предмета правового регулювання. У праві виража­

ються потреби, інтереси, цілі суспільства, окремих осіб і організа­

цій. Право виражає соціальний компроміс на засадах справедли­

вості й розуму.

Право є прояв не тільки інтелекту, але й волі людей, бо в ньому визначається їхня майбутня поведінка, з його допомогою реалізу­ються інтереси і потреби, досягаються намічені цілі. Право регулює лише ту поведінку людей, яка має усвідомлений характер і пов'язана з волевиявленням людини.

Системність. Право являє собою складне системне утворення.

Норми права являють собою не просту сукупність, суму, а систему,

якій притаманні внутрішня погодженість, упорядкованість, взаємо­

зв'язки складових елементів. Первинним елементом системи права є

правові норми, що поєднуються у більші утворення — інститути пра­

ва і правові галузі. Це — традиційний погляд на систему права. Але,

крім цього, систему права можна розглядати і як розподіл права на

публічне і приватне, міжнародне і національне, об'єктивне і суб'єк­

тивне. Крім того, системність притаманна і окремій нормі права.

Універсальність — право, здатне регулювати різні за природою

суспільні відносини, є універсальним суспільним регулятором.

98

 

12.2. Принципи права

Принципи права — це керівні ідеї, що характеризують зміст права, його сутність і призначення в суспільстві. З одного боку, вони вира­жають закономірності права, а з другого — являють собою найбільш загальні норми, що діють в усій сфері правового регулювання і по­ширюються на всіх суб'єктів. Ці норми або прямо сформульовані в законі, або виводяться із загального змісту законодавства.

Призначення принципів права полягає в тому, що вони забезпечу­ють однакове формулювання норм права, а також їхній вплив на су­спільні відносини у формі правового регулювання й інших форм пра­вового впливу, визначають шляхи вдосконалення правових норм, виступаючи як провідні ідеї для законодавця. За умови їх закріплен­ня в Конституції принципи права забезпечують єдність процесів створення права, його реалізації і охорони. Принципи права є кри­терієм оцінки права і методологічною основою його подальшого вдосконалення.

Принципи права поділяють на соціально-правові (які відобража­ють систему цінностей, притаманних суспільству в цілому: доміну­вання загальнолюдських цінностей, визнання пріоритету прав і сво­бод людини і громадянина, єдність загальних і приватних інтересів) і спеціально-правові (які відображають основні засади формування й дії права як специфічного соціального феномена. Залежно від сфери дії вони підрозділяються на загальноправові, міжгалузеві, галузеві принципи, принципи інститутів права).

1.             Загальноправові (загальні чи основні) принципи притаманні всім

галузям права, відображають природу права в цілому.

До загальноправових принципів, як правило, відносять принци­пи законності, справедливості, юридичної рівності, соціальної свободи, соціального і громадянського обов'язку, демократизму, національної рівноправності, гуманізму, рівності громадян перед законом, взаємної відповідальності держави й особистості, верхо­венства права, політичного, ідеологічного й економічного плю­ралізму, непорушності прав людини.

2.             Міжгалузеві принципи — принципи, характерні для кількох галу­

зей права: здійснення правосуддя тільки судом, гласність судового

розгляду, національна мова судочинства, незалежність суддів і під­

порядкування їх тільки закону, принцип змагальності в цивільно-

процесуальному та кримінально-процесуальному праві та ін.

99

 

Галузеві принципи визначають специфіку конкретної галузі права

(принцип забезпечення свободи праці й зайнятості у трудовому

праві, принцип індивідуалізації покарання — у кримінальному,

принцип рівноправності всіх форм власності — у цивільному праві

та ін.).

Принципи інститутів права визначають особливості окремих пра­

вових інститутів (принцип добровільності укладення цивільно-

правових угод).

12.3. Соціальна цінність права

Зрозуміти соціальну цінність права — значить усвідомити, роз­крити його позитивну роль для особистості та суспільства. Соціаль­на цінність права виявляється в наступному:

•               за допомогою права забезпечується загальний стабільний поря­

док у суспільних відносинах, у цьому виявляється його інструмен­

тальна цінність;

завдяки праву досягається визначеність, точність у самому змісті

суспільних відносин;

право, втілюючи спільну (узгоджену) волю учасників суспільних

відносин, сприяє розвитку тих із них, у яких зацікавлені як окремі

індивіди, так і суспільство в цілому. Воно впливає на поводження

і діяльність людей за допомогою узгодження їхніх специфічних

інтересів;

право забезпечує можливість нормальних активних дій людини,

бо воно перешкоджає незаконним втручанням у сферу її право­

мірної діяльності;

право в цивілізованому суспільстві забезпечує оптимальне сполу­

чення свободи і справедливості;

на правовій основі формуються основні інститути громадянсько­

го суспільства: ринкова економіка, багатопартійна політична си­

стема, демократична виборча система, вільні засоби масової ін­

формації і правова держава;

право є основою і єдино можливим цивілізованим засобом вирі­

шення проблем міжнародного і міжнаціонального характеру, на

основі права формується світовий правопорядок.

100

 

12.4. Функції права

У науці поняття "функція" вживається в різних значеннях. Функ­ції розглядаються в математиці, біології, кібернетиці, соціології, фі­зиці та ін. У юридичній науці термін "функція" вживається для ха­рактеристики соціальної ролі й призначення держави і права. Понят­тя "функція права" повинне охоплювати одночасно як призначення права, так і напрями його впливу на суспільні відносини.

Таким чином, функції права — це найбільш істотні напрями і сто­рони його впливу на суспільні відносини, у яких розкривається загаль­нолюдська і класова природа та соціальне призначення права.

Функції права мають наступні ознаки.

Функція права випливає з його сутності і визначається призна­

ченням права в суспільстві.

Функція права — це напрям його впливу на суспільні відносини,

без якого суспільство обійтися не може.

Функція виражає найбільш істотні, головні риси права і спрямо­

вана на здійснення корінних завдань правового регулювання.

Сталість як необхідна ознака функції характеризує стабільність,

безперервність, тривалість її дії.

Виділяють загальносоціальні та спеціально-юридичні функції права.

Загальносоціальні функції виражають вплив права на суспільство і поділяються на економічну, політичну, культурну, виховну, оціноч­ну, інформаційну, ціннісно-орієнтаційну та ін.

Спеціально-юридичні поділяють на регулятивну (регулятивно-статичну і регулятивно-динамічну) й охоронну. Вони виражають спе­цифічну регулятивну природу права.

Регулятивно-статична функція спрямована на закріплення в нор­мах права суспільно корисних відносин, що потребують забезпечен­ня стабільності й непорушності (основи конституційного ладу, наро­довладдя, форми власності, правовий статус громадян, поділ влади, правові основи різних галузей права, норми-заборони та ін). У цьо­му полягає одне із завдань правового регулювання. Право насампе­ред юридично закріплює, зводить у розряд чітко урегульованих ті суспільні відносини, які являють собою основу нормального, стабіль­ного існування суспільства.

Регулятивно-динамічна функція спрямована на забезпечення нор­мального динамічного розвитку суспільно корисних відносин, про-

101

 

цесу досягнення намічених завдань, визначеного запрограмованого результату. Вона спрямована на зміну й удосконалення існуючих, ви­никнення нових суспільних відносин. Регулятивно-динамічна функ­ція виявляється у впливі права на суспільні відносини шляхом офор­млення їхнього руху (динаміки).

Охоронна функція спрямована на забезпечення нормального здій­снення регулятивно-статичної і регулятивно-динамічної функцій права, на охорону права від порушень. Відповідно нею охоплюють­ся попередження і припинення правопорушень, відновлення поруше­ного права, притягнення винної особи до юридичної відповідально­сті. Право охороняє загальновизнані, фундаментальні суспільні від­носини, воно спрямоване на витіснення шкідливих для суспільства відносин. Охороняючи ці відносини, право припиняє, забороняє, ка­рає дії, які порушують умови нормального розвитку, що суперечать інтересам суспільства, держави і громадян і тим самим витісняє їх.

Відповідно до елементів, з яких складається система права, деякі вчені виділяють п'ять груп функцій права: загальноправові (властиві всім галузям права); міжгалузеві (властиві двом і більше галузям пра­ва); галузеві (властиві одній галузі права); правових інститутів (вла­стиві конкретному інституту права); норми права (властиві конкрет­ному виду норм права).

Запитання і завдання для самоконтролю

Які основні ознаки відрізняють право від засобів соціального ре­

гулювання первісного суспільства?

У чому полягає соціальна обумовленість права?

Розкрийте поняття принципів права та їх систему.

У чому виявляється статика і динамізм в реалізації функцій

права?

102