§ 3. Особливості доказування у ході провадження досудового і судового слідства у справах про злочини неповнолітніх

Стаття 111КПК передбачає, що у всіх випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім, обов'язкове досудове слідство слідчими органів внутрішніх справ. Але це не позбавляє органи дізнання права порушити кримінальну справу. Повноваження органів дізнання по злочинах неповнолітніх обмежуються тільки невідкладними слідчими діями і, якщо органом дізнання буде встановлено, що злочин вчинено неповнолітнім, він повинен передати справу слідчому.

Досудове слідство у справах про злочини неповнолітніх провадиться з деякими обмеженнями:

1)         Так, згідно з ст. 439 КПК якщо неповнолітній брав

участь у вчиненні злочину разом з дорослими, в кожному

випадку повинна бути з'ясована можливість виділення спра

ви про неповнолітнього в окреме провадження в стадії досу

дового слідства з додержанням вимог ст. 26 КПК про об'єд

нання і виділення справ.

У разі, коли неповнолітній обвинувачений притягається до кримінальної відповідальності в одній справі з дорослим, до нього повинні застосовуватись указані правила цієї статті.

2)         Затримання та взяття під варту як запобіжний захід

можуть застосовуватись до неповнолітнього лише у винят

кових випадках, коли це викликається тяжкістю вчинено

го злочину, за наявності підстав і в порядку, що встановле

ний статтями 106, 148, 150, 155 і 157 КПК.

1 Омельяненко Г. М. Зазнач, праця. — С. 18.

 

Доказування у справах про злочини неповнолітніх        607

Іншими словами, неповнолітнього підозрюваного можна затримати лише в разі вчинення ним тяжкого злочину.

Відповідно до ст. 106 КПК орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, а згідно зі ст. 155 КПК при вирішенні питання про взяття під варту — цей запобіжний захід застосовується до неповнолітнього в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки.

Затримання має невідкладний характер і робиться раптово. Одержання санкції прокурора для затримання закон не передбачає, але затримання — це слідча дія і вона можлива лише після порушення кримінальної справи, бо підстава для порушення кримінальної справи виникає раніше, ніж підстава для затримання конкретної особи1.

Про затримання неповнолітнього, підозрюваного у вчиненні злочину орган дізнання складає протокол, в якому зазначаються підстави і мотиви затримання, день, година, рік, місяць, місце затримання, пояснення неповнолітнього. При цьому неповнолітньому підозрюваному повинно роз'яснити його право на захист, передбачений ст. 21 КПК; мати захисника і побачення з ним до першого допиту. Протягом 24 годин орган дізнання або слідчий зобов'язаний письмово повідомити прокурора, а на вимогу останнього — подати матеріали, що стали підставою для затримання. Відповідальність за затримання неповнолітнього як підозрюваного несе орган дізнання або слідчий, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа.

З моменту складання протоколу затриманий неповнолітній набуває права підозрюваного як самостійної процесуальної фігури із своїми правами і обов'язками. Крім прав, перерахованих у ст. 43і КПК, затриманий непов-нолггній має право вимагати перевірки прокурором правомірності його затримання, подавати скарги на дії і рішення слідчого і прокурора.

1 Лук7>янчиков Е.Д., Письменний Д. П. Разрешение органами внут-ренних дел заявлений и сообщений о преступлениях несовершенно-летних. — К., 1987. — С. 24.

 

 

608

Глава 20

Про роз'яснення прав неповнолітньому підозрюваному зазначається у протоколі затримання або в окремій постанові про застосування запобіжного заходу.

3)         При провадженні справ про злочини неповнолітніх

присутність захисника (при допиті) неповнолітнього підоз

рюваного або обвинуваченого у вчиненні злочину у віці до

18 років — є обов'язковою.

Захисник бере участь у справі з моменту пред'явлення обвинувачення, а якщо неповнолітнього затримано до пред'явлення обвинувачення, — з моменту оголошення протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. Пленум Верховного Суду України у постанові від 26 червня 1981 р. № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх і про втягнення їх у злочинну та іншу антигромадську діяльність» звертає увагу на те, що порушення вимог ст. 44 КПК про момент допуску в справу захисника є істотним порушенням кримінально-процесуального закону, а тому при таких порушеннях кримінальна справа може бути повернена на додаткове розслідування.

4)         Пред'явлення неповнолітньому обвинувачення та його

допит передбачено главою 12 КПК і провадиться слідчим, в

провадженні якого знаходиться кримінальна справа. Орган

дізнання стосовно неповнолітнього не має права виносити

постанову про притягнення як обвинуваченого.

Неповнолітній обвинувачений викликається до слідчого, прокурора чи до суду, як правило, через його батьків або інших законних представників. Інший порядок виклику допускається лише у випадку, коли це обумовлюється обставинами справи. Якщо неповнолітній знаходиться під вартою, він викликається через адміністрацію місця попереднього ув'язнення (ст. 437 КПК).

Слідчий згідно з вимогами статей 135 і 136 КПК зобов'язаний забезпечити неповнолітньому обвинуваченому право на захист від пред'явленого йому обвинувачення та забезпечити охорону його особистих і майнових прав. Слідчий має право застосувати до неповнолітнього запобіжний захід, вимагати від нього явку і при неявці застосувати привід до органів розслідування.

 

вказування у справах про злочини неповнолітніх           609

Для забезпечення права неповнолітнього на захист ч. 2 т. 438 КПК передбачено, що, коли неповнолітній не досяг 6 років або якщо встановлено його розумову відсталість, ри пред'явленні йому обвинувачення та його допиті, за роз-удом слідчого, прокурора, за клопотанням захисника мо-уть бути присутні педагог або лікар, батьки чи інші законні редставники неповнолітнього, якщо один із батьків визна-ий законним представником.

Цим особам, які присутні при пред'явленні обвинувачен-

я і допиті неповнолітнього обвинуваченого, слідчий відпо-

ідно до вимог ст. 438 КПК повинен роз'яснити їх права за-

авати неповнолітньому запитання і викладати свої заува-

нсєння.

Слід мати на увазі, що їх присутність при пред'явленні обвинувачення не є обов'язковою. Питання про цих осіб вирішує слідчий або прокурор з урахуванням того, чи сприятиме їх участь одержанню від обвинуваченого повних і правдивих показань.

При допиті неповнолітнього обвинуваченого в присутності педагога бажано, щоб він був з іншої школи. Мають місце факти, коли слідчий запрошує педагога із школи, де вчився чи вчиться неповнолітній, який з цим вчителем знаходиться в постійному конфлікті. При зустрічі з таким педагогом неповнолітній на допиті може нічого не сказати. Тому якщо запрошується педагог з навчально-виховного закладу, де вчився чи вчиться неповнолітній, слідчий повинен з'ясувати це важливе питання1.

Законний представник неповнолітнього обвинуваченого, педагог чи лікар, які присутні під час його допиту в судовому засіданні, мають право з дозволу головуючого ставити йому запитання та викладати свої зауваження, які підлягають занесенню до протоколу. Це стосується також і тих питань, які головуючий зняв відповідно до ч. 1 ст. 260 КПК.

Го.ворячи про особливості допиту неповнолітніх взагалі, В. І. Смислов зауважив, що діти, обмінюючись думками зі своїми ровесниками, зазнаючи розпитів дорослих, досить часто піддаються навіюванню і можуть непомітно для себе

1 Леоненко В. В. Судебное производство по делам о преступлениях несовершеннолетних. — К., 1987. — С. 143.

 

 

610

Глава 20

підмінити особисте сприйняття висловлюваннями інших осіб, що мали розмову з ними.

В судовому засіданні незнайома обстановка і сторонні люди можуть налякати малолітнього свідка, що може загальмувати процес мислення і завадити дачі повних показань. Також під час допиту малолітніх слід враховувати їх швидку стомлюваність. Якщо допит буде тривати значний проміжок часу, слід передбачити перерви. Посилаючись на результати експериментальних досліджень, В. І. Смислов стверджує, що діти 5—7 років можуть бути уважними біля 15 хвилин, 7—10 років — біля 25 хвилин, понад 12 років — біля ЗО хвилин. Виклик у судове засідання малолітнього свідка повинен плануватися таким чином, щоб дитина не чекала допиту, оскільки чекання швидко стомлює дітей1.

Н. І. Гуковська, А. І. Долгова, Г. М. Міньковський вважають, що під час допиту неповнолітнього підсудного обставини, які підлягають встановленню, допустимо розбити на кілька груп:

а)         фактичні обставини здійснення конкретного злочину,

роль підсудного в ньому, наявність дорослих підлітків, об

ставини, що характеризують суб'єктивну сторону злочину,

а також інші ознаки, що мають значення для кваліфікації

діяння;

б)         обтяжуючі та пом'якшуючі вину обставини;

в)         обставини, що стосуються особистості підсудного та

його попередньої поведінки;

г)         умови життя та виховання підлітка, причини і умови,

що сприяли вчиненню злочину2.

Наведений перелік, на думку П. Репешко, слід доповнити обставинами, які характеризують неповнолітнього підсудного після вчинення ним злочину. Вони повинні мати важливе значення при вирішенні судом питання про доцільність призначення покарання у вигляді позбавлення волі, про можливість застосування відстрочки виконання вироку або умовного засудження. Якщо поведінка підсуд-

1          Смислов В. И. Свидетель в советском уголовном процессе. — М.,

1973. — С. 150.

2          Гуковская Н. И., Долгова А. И., Миньковский Г. М. Расследова-

ние и судебное разбирательство дел о преступлениях несовершенно-

летних. — М., 1974. — С. 155.

 

Доказування у справах про злочини неповнолітніх        611

ного після вчинення злочину переконає суд в тому, що неповнолітній зробив висновки з вчиненого ним злочину чи суспільно небезпечного діяння і стійко став на шлях виправлення, суд може також постановити рішення про закриття справи та застосування примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК) або навіть про звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання (ст. 44, 74 КК)1.

Н. Ш. Сафін пропонує використовувати під час допиту неповнолітніх наступні тактико-криміналістичні прийоми:

вислуховування легенди, в ході якого слід дати можливість допитуваному викласти свою версію події (знаючи з інших джерел про їх неправдивість). Після цього за допомогою запитань допитувач демонструє внутрішню суперечність, невідповідність та нелогічність показань як між окремими їх частинами, так і іншим доказам;

припинення брехні, де на противагу вислуховуванню легенди допитувач на початку дачі допитуваним показань має своїми запитаннями, що демонструють знання обставин справи, спрямовувати показання від неправдивих до правдивих;

відвертання уваги — умисне відвертання допитувачем уваги допитуваного своїми запитаннями на другорядні деталі, що притупляє його пильність;

порівняння як прийом використовується з метою усунення суперечностей, що містяться в показаннях, шляхом порівняння частин показань з іншими їх частинами або з іншими доказами;

уточнення, коли допитувач відповідними запитаннями допомагає допитуваному дати повні показання щодо обставин, які його цікавлять;

деталізація або конкретизація — постановка запитань, що дозволяють розчленити загальні й не досить конкретні показання на окремі епізоди та факти;

—.контроль — постановка запитань, які прямо не стосуються теми допиту, але дозволяють отримати контрольні дані для перевірки правдивості показань про окремі факти та події;

1 Репешко П. Особливості допиту неповнолітніх у кримінальному судочинстві України // Право України. — 2000. — № 11. — С. 123.

 

 

612

Глава 20

нагадування — постановка запитань, що допомагають допитуваному згадати окремі факти, забуті ним, заповнити прогалини в показаннях;

наочність — використання різноманітних наочних посібників (ілюстрацій, альбомів, макетів, схем, планів, речей та предметів), які допомагають допитуваному відновити в пам'яті окремі події1.

При виникненні сумнівів у достовірності показань особи, що не досягла повноліття, суд за своєю ініціативою або за клопотанням учасників судового розгляду може визнати за доцільне призначити судово-психологічну експертизу, на розгляд якої поставити такі запитання:

який рівень загального розвитку неповнолітнього у психологічному відношенні;

які його здібності логічно мислити, орієнтуватися в ситуації;

чи відповідають показання неповнолітнього його віку й інтелектуальному розвитку;

яка ступінь навіювання неповнолітнього допитуваного;

чи є підстави вважати, що неповнолітній дає показання під впливом дорослих;

чи має конкретна допитувана неповнолітня особа суб'єктивну можливість правильно сприймати та оцінювати обставини, що мають значення для справи;

чи міг малолітній свідок (потерпілий) правильно сприймати і осмислювати окремий конкретний випадок2.

Допит осіб, що не досягли повноліття, має провадитися в судовому засіданні у повній відповідності з вимогами чинного законодавства. Кожен з учасників судового розгляду повинен враховувати психологічні особливості формування показань дітей та підлітків. Під час допиту неповнолітніх і малолітніх осіб суд має усувати все, що не стосується суті справи та суперечить нормам моралі. Особливо не слід допускати дій, що можуть спричинити травмування дитячої психіки3.

1          Сафин Н. Ш. Допрос несовершеннолетнего в советском уголов-

ном судопроизводстве. — Казань, 1990. — С. 131—132.

2          Зкспертизьі в судебной практике: Учебное пособие для студен-

тов юрид. институтов и фак. / Авт. коллек.: В. И. Гончаренко (руко-

водитель), В. Бергер, Т. В. Варфоломеева и др. — К., 1987. — С. 186.

3          Репешко П. Зазнач, праця. — С. 123.

 

Доказування у справах про злочини неповнолітніх        613

5) За наявності підстав до неповнолітнього обвинуваченого можуть застосовуватися запобіжні заходи, передбачені ст. 149 КПК.

Наявність достатніх підстав для застосування запобіжного заходу повинна вирішуватися у кожному конкретному випадку слідчим, прокурором чи суддею. При цьому беруться до уваги і обставини, передбачені ст. 150 КПК: наявність чи відсутність постійного місця проживання, дані про можливість неповнолітнього схилити свідків чи потерпілих до дачі неправдивих показань, підтримувати зв'язок з антигромадськими, злочинними елементами, а також вчинити новий злочин.

Застосування запобіжного заходу до неповнолітнього, таким чином, не є обов'язковим. При відсутності підстав і при визнанні, що такий захід непотрібен, слідчий може обмежитися відібранням від неповнолітнього обвинуваченого письмового зобов'язання про явку його до слідчого, прокурора і в суд, що він повідомить слідчого про зміну місця перебування.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його припинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий захід, обгрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою1.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити до суду своє затримання. Про арешт або затримання неповнолітнього має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

До неповнолітнього обвинуваченого можуть бути застосовані й інші запобіжні заходи: наприклад, віддання під

1 Омельченко Г. Е. Применение следователем органов внутренних дел мер пресечения к несовершеннолетним. — К., 1988. — С. 92.

 

 

615

614

Глава 20

нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи. При застосуванні цих заходів слідчий повинен переконатися, що батьки або особи, які їх замінюють, один із них, адміністрація дитячої установи зможуть забезпечити належну поведінку і явку неповнолітнього до слідчого, прокурора і в суд.

При цьому передати неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють (опікуну, піклувальнику), можливо за їх клопотанням або з ініціативи слідчого чи прокурора, обов'язково за їх згодою, якщо є достатня інформація про належну поведінку цих осіб, їх стан здоров'я, моральне обличчя і можливість забезпечити належну поведінку. Згода батьків повинна бути оформлена слідчим у вигляді зобов'язання забезпечити нагляд за поведінкою неповнолітнього і явку його до слідчого чи прокурора. Слідчим особи попереджаються про характер обвинувачення, яке пред'явлене неповнолітньому, і про їх відповідальність в разі неналежного нагляду і несвоєчасного забезпечення явки до слідчого, прокурора або в суд1.

При порушенні цього зобов'язання до батьків, опікунів і піклувальників може бути застосоване грошове стягнення в розмірі до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в порядку, передбаченому ст. 153 КПК (ст. 436 КПК).

6)         Пред'явлення матеріалів справи для ознайомлення

неповнолітньому обвинуваченому по закінченні досудового

слідства провадяться за правилами, передбаченими стаття

ми 218, 219, 220, 221, 222 КПК, з обов'язковою участю за

хисника.

При оголошенні неповнолітньому обвинуваченому про закінчення слідства і пред'явленні йому матеріалів справи з дозволу слідчого може бути присутній його законний представник.

7)         Порядок закриття кримінальних справ щодо непов

нолітніх, які не досягли віку, з якого можлива кримінальна

відповідальність і які досягли такого віку, але до них мож

ливо застосування інших заходів виховного характеру, ре

гулюється нормами КПК.

1 Коркунов В. М. Мерьі процессуального принуждения в уголов-ном судопроизводстве. — Саратов, 1988. — С. 136.

 

Доказування у справах про злочини неповнолітніх

Так, якщо неповнолітній не досяг одинадцяти років і вчинив суспільно небезпечне діяння, то відповідно до п. 5 ст. 6 КПК він не може нести відповідальності за скоєне. Якщо в такому випадку кримінальна справа вже порушена, вона підлягає закриттю на цій підставі, а якщо не порушена, то слідчий повинен винести постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, бо особа не досягла 11-річного віку.

Якщо кримінальна справа порушена і слідчий при проведенні досудового слідства встановив, що суспільно небезпечне діяння вчинено дитиною у віці до 11 років, то відповідно до вимог ч. 4 ст. 73 КПК, виносить постанову про закриття справи. При цьому слідчий повинен надати можливість батькам або особам, які їх замінюють, ознайомитися з усіма матеріалами справи і при бажанні користуватися послугами захисника.

Про закриття справи на підставі п. 5 ст. 6 КПК слідчий повідомляє прокурора. Пори те, що ч. 4 ст.73 КПК передбачає, що слідчий повідомляє прокурора про закриття справи^. Зет. 214 КПК вимагає від слідчого надіслати прокурору копію постанови про закриття справи, яка додається до наглядового провадження. Повідомлення направляється і в Службу у справах неповнолітніх. Остання повинна взяти дитину на облік, надати необхідну допомогу в залежності від умов, в яких живе, виховується дитина, а також причин і умов, які сприяли вчиненню суспільно небезпечних діянь. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. На основі рішення суду до неповнолітнього можуть бути застосовані такі примусові заходи виховного характеру, причому кілька одночасно:

застереження;

обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на

їх прохання;

4)         покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнад

цятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'яз

ку відшкодування заподіяних майнових збитків;

 

616

 

Глава 20

 

Доказування у справах про злочини неповнолітніх

 

617

 

 

 

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років (ст. 105 КК).

Суд також може визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя (ст. 445 КПК).

У літературі висловлено думку, що стосовно неповнолітніх, які не є суб'єктами вчинення злочину, не повинно проводитися досудове слідство, а тільки судовий розгляд матеріалів про застосування примусових заходів виховного характеру. Вбачається, що досудова підготовка матеріалів має проводитись тільки до встановлення неповнолітньої особи, яка вчинила протиправне діяння, після чого справа повинна направлятися в суд за належністю1.

У зв'язку з цим автори пропонують створити спеціальні суди в справах неповнолітніх за зразком, наприклад, деяких західних держав2. Основна мета їх — усунення помилок виховання дітей, посилення виховної та опікунської ролі в сім'ї. За фактами вчинення протиправного діяння суди в справах неповнолітніх проводили б не кримінальне, а опікунське провадження3.

Якщо особова справа неповнолітнього направляється в суд для застосування примусових заходів виховного характеру, слідчий повинен додержуватися порядку її оформлення.

До такої кримінальної справи повинна бути приєднана особова справа, як того вимагає постанова Кабінету Міністрів від 13 жовтня 1993 р. № 859 «Про організацію діяльності спеціальних навчально-виховних закладів для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання», якою затверджені Положення про ці заклади, та Інструкція про порядок оформлення особових справ неповнолітніх, які направляються до спеціальних загальноосвітніх шкіл та спеціальних професійних училищ для дітей, які потребують особливих умов виховання, яка затверджена наказом Міністерства освіти від 27 грудня 1994 р. № 362.

1          Благодир С, Смітієнко 3. Закриття кримінальних справ щодо

неповнолітніх: вирішення проблем // Право України. — 1998. —

№2. — С. 45.

2          Михеєнко М. М., Молдован В. В., Радзієвська Л. К. Порівняльне

судове право: Підручник. — К., 1993. — С. 108.

3          Благодир С, Смітієнко 3. Зазнач, праця. — С. 45.

 

Відповідно до вимог зазначених нормативних актів, кожний слідчий, який направляє кримінальну справу до суду для застосування примусових заходів виховного характеру, повинен з допомогою працівників міліції, органів освіти і охорони здоров'я (кожного в межах своєї компетенції), приєднати до неї особову справу неповнолітнього, в якій обов'язково повинні бути такі документи:

Особова справа учня (учениці) загальноосвітнього навчально-виховного закладу, інтернатного закладу, школи-інтернату для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, професійно-технічного закладу, характеристика на час направлення до загальноосвітньої школи чи професійного училища соціальної реабілітації з останнього місця навчання, роботи або проживання.

Паспорт (оригінал) або свідоцтво про народження (оригінал) для осіб, які не досягли 16 років, а для осіб призовного віку— приписне свідоцтво райвіськкомату.

Довідка про закінчення відповідного класу середнього загальноосвітнього навчально-виховного закладу, загальноосвітнього інтернатного закладу або відповідного курсу професійного закладу, табель успішності за останній чи поточний рік або свідоцтво про закінчення початкової або основної школи, 4 фото розміром 4 х 6 см.

Довідка про місце проживання, займану жилу площу, склад сім'ї, а також довідка з місця роботи батьків, у якій повинні бути вказані розміри заробітної плати.

Медична картка дитини (ф. 026у) і вкладний аркуш до медичної картки амбулаторного хворого (ф. 026-Іу), а також картка профілактичних щеплень (ф. 068у) і дані лабораторних аналізів за давністю не більше місяця до направлення в спеціальний заклад.

Довідка лікаря (психіатра, нарколога та медичного психолога, якщо він є у лікувальному закладі) — для хлопців і дівчат, лікаря-гінеколога (для дівчат), лікаря-дер-матовенеролога (для хлопців і дівчат старше 14 років).

Для підлітків, які направляються до училищ соціальної реабілітації, медична довідка (лікарський професійний висновок ф. 086). Якщо діагноз свідчить про відхилення у здоров'ї підлітка від норми, додається довідка від лікаря із зазначенням обмежень для нього у набутті можливої професії.

 

 

618

Глава 20

Крім того, для підлітків, які перебувають на обліку у психоневрологічних диспансерах і направляються до училищ соціальної реабілітації— висновок про можливість навчання і вид професії.

8. Висновок лікарської комісії на підставі проведеного огляду про можливість утримання неповнолітнього у загальноосвітній школі чи професійному училищі соціальної реабілітації.

Крім того, якщо кримінальна справа направляється до суду на дітей-сиріт чи дітей, які залишилися без піклування батьків, до зазначених вище документів в особовій справі додаються і документи, які свідчать про сирітство цих дітей:

Свідоцтво про смерть батьків або документи про позбавлення батьківських прав, засудження батьків до позбавлення волі, безвісно відсутніх, інші документи які підтверджують, що неповнолітній залишився без піклування батьків або осіб, які їх замінюють.

Довідка ЖЕО, будинкоуправління, сільської ради про місце проживання підлітка, склад сім'ї і житлову площу, яку він займав до осиротіння.

Опис майна, що належить неповнолітньому, свідоцтво (довідка) про право на спадщину і житлову площу.

Документи, що свідчать про вжиття заходів щодо забезпечення збереження майна і житлової площі підлітка.

Довідка про призначення неповнолітньому пенсії або аліментів із зазначенням їх одержувача.

Після прийняття рішення судом до особової справи неповнолітнього, який направляється до спеціальної установи для неповнолітніх, приєднується рішення суду про направлення неповнолітнього з вирішенням питання про стягнення плати з батьків за утримання в цих закладах згідно з ст. 13 Закону України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх», п. 6 постанови Кабінету Міністрів від 13 жовтня 1993 р. № 859 п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду від 22 грудня 1995 р. № 21.

Що стосується дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків або осіб, які їх замінюють, а також дітей з багатодітних, малозабезпечених сімей, то суд в рішенні про направлення їх до спеціального закладу зазначає, що вони там повинні перебувати на повному державному утриманні,

 

Доказування у справах про злочини неповнолітніх        619

як це передбачено відповідними пунктами Положення про загальноосвітню школу соціальної реабілітації і Положення про професійне училище соціальної реабілітації.

У випадках, коли неповнолітній утримувався до вирішення питання судом у приймальнику-розподільнику для неповнолітніх, в особову справу для одержання путівки в спеціальний заклад повинна бути приєднана довідка про відсутність інфекційних захворювань у закладі, а при виявленні у нього захворювання, що не є протипоказаним для поміщення в заклад соціальної реабілітації, — відправлення його затримується до повного видужання.

Питання для самоперевірки

Які особливості доказування у справах про злочини неповнолітніх?

При досягненні яких років неповнолітні підлягають кримінальній відповідальності за вчинений злочин?

Який предмет доказування у справах про злочини неповнолітніх?

Які додаткові обставини необхідно встановлювати, крім зазначених у ст. 64 КПК України, стосовно справ про злочини

неповнолітніх?

5.         Які особливості доказування у ході провадження досудово-

го слідства у справах про злочини неповнолітніх?

Чи існують деякі обмеження в питаннях доказування при провадженні досудового слідства у справах про злочини, вчинені неповнолітніми?

Чи зобов'язаний слідчий забезпечити неповнолітньому підозрюваному і обвинуваченому право на захист?

Який процесуальний порядок допиту неповнолітнього обвинуваченого?

Які тактико-криміналістичні прийоми допиту неповнолітнього рекомендує кримінально-процесуальна наука?

10.       Чи повинен слідчий додержуватись порядку оформлення

особової справи неповнолітнього, яка направляється в суд для за

стосування до нього примусових заходів виховного характеру?

 

 

621