§ 1. Особливості провадження у кримінальних справах про злочини неповнолітніх

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 

Стаття І Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р. та ратифікованої постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 р., проголошує, що дитиною є кожна людська істота до досягнення вісімнадцятирічного

віку1.

Стан злочинності серед неповнолітніх викликає глибоку занепокоєність та необхідність пошуку нових ефективних засобів попередження злочинності, вжиття додаткових заходів з боку державних, зокрема правоохоронних, органів та громадськості, які привели б до поступового скорочення злочинних проявів серед неповнолітніх. Поміж загальних заходів профілактики важливе місце належить процесуальній діяльності органів розслідування, прокуратури і суду, що здійснюють провадження у кримінальних справах про злочини неповнолітніх. Зрозуміло те значення, яке має

 

 

 

1 Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах (1973—1978). — К., 1998. — С. 172.

 

1 Конвенція про права людини. — К., 1995. — С. 5.

 

598

 

Глава 20

 

Доказування у справах про злочини неповнолітніх

 

599

 

 

 

підвищення якості досудового і судового слідства кримінальних справ.

Провадження кримінальних справ щодо неповнолітніх, які вчинили злочини, здійснюється у межах повноважень єдиної системи процесуальної діяльності органів розслідування, прокуратури і суду, спрямоване на досягнення спільних цілей кримінального процесу і ґрунтується на його загальних принципах. Проте воно має й свої особливості, які спрямовані на вирішення питань відповідальності й покарання неповнолітніх за вчинені злочини. Ці особливості пов'язані з предметом доказування у справах, колом і статусом осіб, які беруть участь у судочинстві з метою підвищення правової захищеності неповнолітніх, здійсненням окремих слідчих дій, гласністю судочинства тощо1.

Відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства кожна особа, яка вчинила злочин, повинна нести кримінальну відповідальність.

Однак законодавець поділяє осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, залежно від віку на декілька категорій, і встановлює для них певні процесуальні гарантії з метою захисту їх конституційних прав.

Однією з таких категорій осіб є неповнолітні, які підля-і гають підвищеному захисту з боку державних органів та! посадових осіб. Саме тому справи, в яких беруть участь неповнолітні, виділяють в окреме провадження, в якому вста-г новлено додаткові процесуальні гарантії захисту їх особистих прав.

За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло 16 років, і лише за вчинення деяких найбільш тяжких злочинів: умисне вбивство (статті 115—117 КК), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійснен-

1 Омельяненко Г. М. Провадження у справах про злочини неповнолітніх як диференціація кримінально-процесуальної форми. — К., 2002. — С. 3.

 

ням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121,ч. З статті 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122, ч. 2 статті 345, 346, 350, 377, 398), диверсія (ст. 113), бандитизм (ст. 257), терористичний акт (ст. 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (ст. 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153), крадіжка (ст. 185, ч. 1 статті 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (ст. 187, ч. З статті 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (ч. 2 статті 194, 347, 352, 378, частини 2—3 ст. 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277), угон, або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини 2, З ст. 289), хуліганство (ст. 296)— з 14 років (ст. 22 КК).

До неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки діяння, передбаченого КК України, у віці, коли їм виповнилося 11 років, але до досягнення віку, з якого згідно з кримінальним законом можливе настання кримінальної відповідальності, судами застосовуються заходи виховного характеру, передбачені ст. 105 КК.

Примусові заходи виховного характеру судами можуть застосовуватися також до неповнолітніх, які у віці до досягнення 18 років вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо їх виправлення можливе без застосування покарання.

Соціологічні дослідження стверджують, що неповнолітні у віці до 14 років перебувають у перехідному періоді від дитинства до дорослості, вони вже не задоволені пасивною роллю особи, яку опікують, але ще не дозріли для відповідальної ролі дорослої особи1. У цьому віці йде фізіологічна та психологічна перебудова організму дитини, зростання фізичних і інтелектуальних сил та можливостей, збагачення життєвим досвідом, на основі яких розвивається здатність передбачити можливі наслідки поведінки. Тому у віці від 14 років

1 Кон Ж. Социология личности. — М., 1967. — С. 142.

 

600

 

Глава 20

 

Доказування у справах про злочини неповнолітніх

 

601

 

 

 

не можливо пред'являти неповнолітньому високі вимоги, в тому числі і обов'язку нести кримінальну відповідальність.

Проте не можна не враховувати, що за загальним правилом неповнолітні за рівнем інтелектуального і вольового розвитку відстають від дорослих. Життєвий досвід у них все ще недостатній, а якщо є упущення у вихованні, то вони можуть неправильно оцінювати конкретну ситуацію, вибирати належну лінію поведінки, неправильно трактувати зміст таких понять, як сміливість, дорослість, взірець для наслідування.

А тому закон встановлює:

вікову межу кримінальної відповідальності;

додаткові форми заміни кримінальної відповідальності іншими заходами, надаючи особливого значення пом'якшуючим обставинам;

межі застосування позбавлення волі;

—        спеціальний режим виконання покарань тощо.

Вікові особливості неповнолітніх вимагають і посилення

їх правової захищеності перед загальним правосуддям, застосування на досудовому слідстві та в судовому розгляді деяких особливих правил, які, не змінюючи і не скасовуючи загальну процесуальну форму провадження у кримінальному судочинстві, створювали б додаткові процесуальні гарантії для неповнолітніх. Саме ці вимоги врегульовані у главі 36 КІШ1.