§ 1. Загальна характеристика документів як доказів

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 

Документ (від лат. йоситепіит — свідоцтво) — це «матеріальний носій записів (папір, кіно- та фотоплівка, магнітна стрічка, перфокарта інше) з зафіксованою на ньому інформацією, призначеною для її передавання в часі та просторі. Документи можуть містити тексти, зображення, звуки та інше»1.

Слово «документ» (як, однак, і похідні від нього «документація», «документооборот», «документування» та інше) здавна утримує міцні позиції у понятійно-тер- | мінологічному арсеналі вчених і практиків-юристів са- І мого різного профілю. Не є винятком щодо цього і І лексикон оперативних працівників органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, всіх тих, хто професійно пов'язаний з боротьбою з правопорушеннями по кримінальних справах, так і вчених-кримі-налістів, процесуалістів та інших представників наук кримінально-правового напряму. Про документи говорять, про них пишуть, документи відшукуються, фіксуються, вилучаються, пред'являються для огляду, направляються на дослідження спеціалістам та

1 Советский знциклопедический словарь. — М., 1980. — С. 408.

 

експертам. Документами послуговуються при вирішенні правових і криміналістичних завдань. За їх допомогою виявляються та розкриваються злочини, виявляються винні у здійсненні злочинів та реабілітуються помилково підозрювані.

Це слово широко застосовується в текстах законів та підзаконних актів, які регламентують кримінально-процесуальну та оперативно-пошукову діяльність, виконання експертиз, судовий розгляд. Документи вивчаються в юридичних навчальних закладах1 та на курсах підвищення професійної майстерності юристів, які практикуються у сфері кримінального процесу (судочинство). І це не дивно, оскільки кожен вид судочинства, і особливо кримінального, може бути охарактеризований як процес знаходження, обробки, оцінки, використання одних та продуціювання інших юридично та криміналістично значущих документів.

Парадокс, однак, в тому, що при всій його значущості, поширеності та частоті використання поняття, яке розглядається, явно відноситься до числа недостатньо розроблених на загальнотеоретичному та практичному рівнях. Докір цей адресований передусім теоретикам у галузі кримінального, кримінально-процесуального права та криміналістики. Дефіцит знань у галузі наукового документоведення, зокрема відсутність загальноприйнятого визначення поняття документа, негативно відбивається на ефективності практичної діяльності та судового документоведення2.

Документ у кримінальному процесі — це матеріальний об'єкт, на якому особа, яка проводить дізнання, дізнавач,

1          Наприклад, у Національній академії Міністерства внутрішніх

справ України створена кафедра юридичного документознавства, го

ловне завдання якої — вивчення теорії документа та особливостей його

змісту та форми, а також при кафедрі кримінального права та процесу

викладається спецкурс «Процесуальні акти досудового розслідуван

ня», на якому слухачі академії відпрацьовують практичні навички

складання кримінально-процесуальних документів: протоколів, по

станов, доручень, повідомлень, обвинувальних висновків, вироків

тощо, що безумовно свідчить про професійну підготовленість май

бутніх працівників правоохоронних органів, про їх досвід, культуру.

2          Образцов В.А.,Андреев С. В. Документ как злемент системи пред

мета и средств доказьівания (опьіт сравнительного анализа) // Южно-

уральские криминалистические чтения: Межвузовский сборник на-

учньїх трудов. — Уфа, 2001. — Вьш. 9. — С. 5.

 

 


544

Глава 17

слідчий, прокурор, суддя (суд), а також інші особи (службові чи інші) загальнодоступним для документа способом зафіксували дані, які мають значення для кримінальної справи, як докази чи джерела доказів. Кримінально-процесуальний закон (ст. 83 КПК) під документом розуміє джерела доказів, у яких викладено або засвідчено обставини, що мають значення для справи. Законодавець, акцентувавши увагу на понятті документа, не згадав про його матеріальний носій, спосіб викладення, зберігання, перетворення і передачі інформації та про інші елементи у структурі документа як джерела доказів. Тому з цього питання є різні думки у кримінально-процесуальній літературі.

На думку певних авторів, матеріально-правове та процесуально-правове визначення документа відрізняються одне від одного. Так, Ф. Краузе відзначає, що процесуально-правове визначення поняття «документ» не враховує таку важливу ознаку поняття «документ» у матеріальному праві, як можливість встановити особу того, хто його складає, тобто його достовірність1.

Б. І. Пінхасов визначає документ як предмет, призначений засвідчити юридичні факти, які викликають його виникнення, змінення або закінчення правовідносин2. Пізніше він уточнює це визначення і стверджує, що документ як матеріальний об'єкт місить відомості про події та факти, викладені за допомогою письмових та інших знаків, що однозначно передають людську думку або закріплені й відтворюють її за допомогою технічних засобів у вигляді зображення чи усної мови3.

Б. С. Тетерін йде далі, говорячи не просто про призначення документа засвідчувати юридичні факти, але й про необхідність спеціальної вказівки на це у законі. На його думку, як докази по кримінальній справі можуть виступати лише ті документи, «за якими закон визнає юридичну силу (заповіти, довіреності, договори та інше)»4.

1          Кгаиве Р. \¥. 2ит Игкшісіеп'и'еіз іт 81га£ргогез5. — НатЬиг£,

1966.

2          Пинхасов В.И. Проблеми борьбьі с подлогами документов: Ав-

тореф. дис. ... докт. юрид. наук. — М., 1970. — С. 4.

3          Пинхасов Б. И. Использование документов в уголовном процес-

се. — Ташкент, 1977. — С. 5.

4          Тетерин Б. С. О способах собирания доказательств в уголовном

процессе. — М., 1964. — № 2. — С. 89.

 

Документи, протоколи слідчих і судових дій        545

Деякі автори вважають, що не слід поняття документа — джерела доказової інформації - формулювати як матеріальний носій, який містить відомості, що мають значення для справи, через те, що таке розуміння документа заздалегідь надає йому статус речового доказу1.

М. І. Бажанов до документів відносить різні довідки, офіційні листи, акти ревізій та інвентаризацій, пояснення службових осіб, заяви громадян тощо2, однак визначення документа як носія доказової інформації не дає. З точки зору криміналістики, на думку В. О. Образцова та С. В. Андреє-ва, документ — це матеріальний носій спеціально зафіксованої в ньому літерами, символами, іншими засобами комунікації інформації, яка має значення для виявлення, розкриття злочинів, вирішення інших завдань у кримінальному судочинстві3.

З позиції теорії доказів у кримінальному процесі документ є важливим як матеріально-фіксована форма повідомлення фактичних даних. Ці фактичні дані можуть стосуватися дуже різноманітних явищ, що обумовлюється конкретними обставинами кримінальної справи. Головною і в той же час обов'язковою ознакою цих даних є їх належність.

Інколи робляться спроби обмежити кримінально-процесуальне поняття документа з боку змісту фактичних даних. Як вже відзначалося, існує думка, що обов'язковою ознакою документа є призначення його для засвідчення юридичних фактів (Б. І. Пінхасов, Б. С. Тетерин та ін.). Проте аналіз кримінально-процесуального законодавства свідчить про необґрунтованість цього обмеження. Слідча та судова практика широко використовують документи як докази за умови дотримання вимог до форми та змісту документів, які визначають характеристики їх допустимості та належності як доказів.

Документ, як і доказ будь-якого іншого виду, сам по собі не має.наперед встановленого значення. Фактичні дані, які містяться в протоколах, довідках, поясненнях службових

1          Кокорев Л. Д. У головний процесе: доказательство и доказьіва-

ние. — Воронеж, 1995. — С. 211—212.

2          Бажанов М. І. Кримінальний процес України: Підручник / За

ред. Ю. М. Грошевого та В. М. Хотенця. —Харків, 2000. — С. 181.

3          Образцов В. А., Андреєв С. В. Зазнач, праця. — С. 10.

 

 


546

Глава 17

осіб, актах документальних ревізій та інвентаризації тощо, належать перевірці та оцінці на загальних підставах.

Матеріалами документів можуть слугувати: друкарський папір, фотопапір, кіноплівка, фотоплівка, тканина та інше. Відтворення на них даних може бути зроблено за допомогою літер, цифр, стенографічних, телеграфних та інших знаків умовних зображень, які є зрозумілими для осіб, що використовують або мають змогу використовувати даний документ. Дані можуть фіксуватися людиною безпосередньо, а також за допомогою різних пристосувань, апаратів, машин таін.1.

До істотних фактичних відмінностей у матеріально-правовому та процесуально-правовому поняттях документа відноситься і те, що процесуальне право використовує поняття «документ» у двох значеннях.

У доказовій функції документа, яка являє собою єдність його речової та «розумової» сторін, значення набуває то одна, то інша, або й обидві сторони одночасно. Документ може бути використаний в доказуванні і як речовий, і як письмовий доказ, і як обидва види доказів разом залежно від того, що в конкретному випадку має першочергове значення: уречевлене в ньому повідомлення або матеріальні риси, або той та інший елементи разом.

Визначення як речових, так і письмових доказів в літературі дуже різняться. Ще більше різняться думки стосовно розмежування цих двох видів доказів.

Деякі автори вважають, що письмовий доказ відноситься до речових доказів, інша численна група авторів, на наш погляд, правильно розмежовує документи залежно від ролі, яку вони відіграють в процесі, або до письмових, або ж до речових доказів. Однозначна відповідь на ці питання надана на основі теорії відображення.

Документ може відображати факт, що доказується, як механічно, суто формально, так і як суб'єктивне сприйняття об'єктивного світу. У першому випадку він буде речовим, в другому — письмовим доказом. Якщо обидва види відображення факту мають доказове значення, то документ одночасно і письмовий, і речовий доказ.

Так, документ буде речовим доказом, якщо по справі важливе значення має якість паперу, на якому він зафіксова-

1 Теория доказательств вуголовном процессе. —М., 1973. —С. 665.

 

Документи, протоколи слідчих і судових дій        547

ний, сліди підробок тощо. Речовим доказом більшість авторів вважає і той документ, який має доказову цінність через почерк, яким він написаний. На наш погляд, це правильна точка зору. Але при цьому такий документ може бути важливий і з точки зору його змісту. Це, однак, не значить, що зміст кожного документа, який слугує речовим доказом, рівною мірою належить до справи. Зміст загубленої на місці вчинення злочину записки, яка не містить нічого, що відноситься до справи, може бути зовсім не потрібним для доказування, але при зіставленні почерків вона може стати дуже важливим доказом. Категоричне розмежування тут не доречне. Ек-сперту-почеркознавцю навіть у запропонованому прикладі необхідно взяти до уваги при аналізі особливостей почерку призначення записки. Діалектичний взаємозв'язок форми та змісту проявляється і в цьому випадку. Тому не можна визнати, на нашу думку, зміст документа точним та постійним критерієм при розподілі документів на письмові та речові докази. Зміст документа як речового доказу може відноситися до справи безвідносно до факту, який доказується.

Письмові докази як матеріальне явище споріднені речовим доказам, а як вираження змісту свідомості — показанням. Саме через свій подвійний характер вони не відносяться ні до речових доказів, ні до показань, а утворюють самостійний вид доказів1.

В юридичній літературі тривалий час дискутується питання про те, як відмежувати документи — речові докази, документи — зразки для порівняльного дослідження від документів, які є самостійним видом доказів. Правильне розмежування цих видів судових доказів має велике значення тому, що ті та інші документи вимагають різного підходу до них при їх отриманні, перевірці, оформленні у кримінальній справі та оцінці. Як критерій розмежування тих чи інших доказів багато авторів використовують замінність (можливість заміни) документа, а також метод його дослідження".

Так, М. С. Строгович розглядає документи — речові докази як незамінні, а інші документи як заміні докази2.3 цим

1          Кертзс И. Зазнач, праця. — С. 27—28.

2          Строгович М. С. Курс уголовного процесса. — М., 1968. —Т. 1. —

С 458—459.

 

 


548

Глава 17

не можна погодитися тому, що, якщо перші є дійсно незамінними1, то інші можуть бути як замінними (довідка, характеристика, протокол допиту), так і незамінними (протокол обшуку, впізнання та ін.).

Спроба розмежувати обидва види документа за методом їх дослідження також є неспроможною. В основі розмежування лежить неправильний погляд на те, що документ — речовий доказ «цікавить слідчого та суд передусім не своїм змістом, не думками, які в ньому відображено, а тими або іншими слідами злочинної дії, які знаходяться на ньому, або тим, що цей документ знайдено на місці, де було вчинено злочин»2. Тому окремі автори вважають, що, якщо документи - речові докази - досліджуються за формою (криміналістичним шляхом), то інші документи досліджуються тільки за змістом3.

Однак, зміст документа незалежно від того, яким він є доказом, завжди має значення для справи4.

Так, по справі П. (який у листах, написаних одним почерком, стилем та направлених до К. та Ж. вимагав гроші, пропонуючи покласти їх в певних місцях, і погрожуючи у разі невиконання його вимог, завдати їм шкоди, ці листи (речові докази) мали значення передусім за їх змістом (вимога передачі грошей), а потім вже за місцем, де вони були знайдені, яким почерком написані та ін. Тому ці листи досліджувалися як за формою (приналежність почерку обвинуваченому), так і за змістом, оскільки вони відносилися не

1          Не можна погодитись з думкою М. М. Видрі, який вважав замін

ними документи — речові докази (Вещественньїе доказательства в

советском уголовном процессе. — М., 1955. — С. 53—54).

2          Чельцов М.А. Советский уголовньїй процесе. — М., 1962. —

С. 206—207.

3          Вишинский А. Я. Теория судебньїх доказательств в советском

уголовном процессе. — М., 1950. — С. 284—285.

4          Автори книги «Теория доказательств в советском уголовном про

цессе»: (Часть особенная. — М., 1967. — С. 296) — пишуть: «У

більшості випадків значення документа як речового доказу визна

чається і його змістом». Як справедливо зазначає В. Д. Арсеньєв: «Це

не зовсім точно тому, що зміст завжди визначає значення документа —

речового доказу» (Основи теории доказательств в советском уголов

ном процессе: Учеб. пособие. — Иркутск, 1970. — С. 112—118).

 

Документи, протоколи слідчих і судових дій        549

тільки до події злочину (здирництво), але й до особи обвинуваченого. П. стверджував, що листи ці він писав за вимогою свого співучасника В., який частину листів писав сам. Однак слідчі органи, а потім суд дійшли висновку, що ніякого співучасника у П. не було, оскільки він сам був не тільки виконавцем, але й автором цих листів тому, що він був особисто знайомий з потерпілим, знав про його матеріальне положення. У вироку по цій справі зазначалося, що листи, які надсилалися підсудним П. на адресу потерпілих, допитаних в суді, за стилем та загальним їх характером аналогічні. Таким чином, для доказів вини підсудного у здирництві грошових коштів суд використав не тільки висновок почеркознавчої експертизи про належність почерку підсудному, але і зміст, стиль цих листів1.

Говорячи про документи, які стають речовими доказами, Ю. К. Орлов підкреслює, що документ стає речовим доказом, якщо він має хоча б одну з ознак речового доказу, тобто якщо він зазнав встановленою подією переміщення, зміни або знищення, або був створений злочинними чи іншими, які мають доказове значення, діями (вкрадений документ, підроблений документ тощо). Доказове значення документа — речового доказу обумовлено діями по його створенню, переміщенню, зміненню або знищенню, і він є передусім засобом встановлення цих дій. Зміст тексту документа виступає в таких випадках як його індивідуальні або родові ознаки, що дозволяють індивідуалізувати його як предмет, виділити із загальної кількості інших аналогічних документів (наприклад, дані про вкрадений паспорт та його володаря) або віднести його до певного роду, класу документів (наприклад, до документів, які містять державну таємницю)2. Самостійним видом доказів документ є у випадках, коли встановлена подія зафіксована в його змісті. Зовнішньо ознаки такого документа та обставини

1          Слідча, судова та експертна практика зробила своїм предметом і

дослідження ознак мови (Белов В. Признаки речи как предмет зке-

пертизьі // Соц. законносте. — 1970. — № 8. — С. 53—56; Арсеньєв В.Д.

Зазнач, праця. — С. 114—118.

2          Орлов Ю. К. Вещественньїе доказательства в уголовно-процессу-

альном доказьівании: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — М., 1970. —

С. 5—6.

 

550

 

Глава 17

 

Документи, протоколи слідчих і судових дій

 

551

 

 

 

його створення мають значення тільки для встановлення достовірності його змісту1.

Аналізуючи гносеологічну та процесуальну природу зразків для порівняльного дослідження, Ю. К. Орлов дійшов висновку, що вони не можуть бути повністю прирівняні до речових доказів за змістом ст. 78 КПК України та розглядатися як один з їх видів, подібно, наприклад, знаряддям злочину. Вони формуються не в результаті події, для дослідження якої використовуються, а можуть відтворюватися штучно вже після цієї події або виникають ще до неї і, отже, незалежні від неї. Безпосередньо з встановлюваною за їх допомогою подією вони не пов'язані. Однак вони поряд з речовими доказами виступають засобом й' дослідження. Ця їх гносеологічна роль зумовлена тим, що процес отримання зразків копіює запропонований механізм формування речового доказу. Необхідність у зразках для порівняльного дослідження виникає, коли необхідно встановити, під впливом якого об'єкта сформувався речовий доказ, відтворити процес цього формування. Встановити об'єкт, який впливає безпосередньо (наприклад, шляхом порівняння слідів на гільзі з особливостями побудови стволу зброї), не завжди можливо та доцільно. Як метод дослідження в таких випадках застосовується порівняння речового доказу не з самим об'єктом, який його формує, а з іншими предметами, які походять від цього же об'єкта. Роль цих предметів і виконують зразки для порівняльного дослідження2.

Далі автор визначає зразки як предмети, створені або змінені під впливом того ж об'єкта, що і речові докази, так і речові докази, які використовуються шляхом порівняльного з ними дослідження для встановлення механізму формування речових доказів та об'єкта, який їх формує. Процес створення зразків може бути:

а)         штучним, коли зразки виготовляються спеціально з

цією метою;

б)         стихійним, коли вони створюються не у зв'язку з

подією, яка розслідується (і зазвичай для неї);

1          На хибність точки зору про те, що у документа як окремого виду

доказів важливим є лише його зміст, а у документа — речового доказу —

тільки його зовнішні ознаки, підкреслює Р. Д. Рахунов (Веществен-

ньіе и письменньїе доказательства в советском уголовном процессе //

Ученьїе записки ВЮЗИ. — М., 1959. — Вьш. 10. — С. 230—231).

2          Орлов Ю. К. Зазнач, праця. — С. 6—7.

 

в) природним, коли вони виникають як продукти фізіологічної діяльності організму.

Тому автор дійшов висновку, що за своєю гносеологічною та юридичною природою зразки є різновидом похідних речових доказів1, які відрізняються від звичайних їх копій (злитків, відтисків) тим, що тут копіюється не самий речовий доказ, а процес його формування2.

У модельному Кримінально-процесуальному кодексі для держав-учасниць СНД, прийнятому в 2000 р. на сьомому засіданні Міжпарламентської асамблеї держав—учасниць СНД, що має рекомендаційний характер, у ст. 157 розділу IV було дано поняття документа як джерела доказів у кримінальному судочинстві. В ньому під документом розуміється будь-який запис на паперовому, електронному або іншому носії, виконаний у словесній, цифровій, графічній або іншій знаковій формі, призначений для збереження, перетворення, передачі, засвідчення відомостей, що можуть мати значення для справи. На наш погляд, таке поняття документа як джерела доказів більш повно охоплює його значення для кримінального судочинства, ніж редакція чинної ст. 83 КПК України, і його доцільно застосувати, за деяким винятком, при розробленні відповідних положень нового КПК.

Визначати документ як будь-який запис на паперовому, електронному або іншому носії уявляється дещо неправильним. Акцентувати увагу на тому, що документ — це запис, не слід, бо запис означає не що інше, як спосіб фіксування, збереження і передачі інформації, оскільки головним смисловим елементом структури поняття документа як джерела доказів є його зміст, тобто сукупність тих відомостей (інфор-

1          Похідними речовими доказами є матеріальні фізичні моделі пер

винних речових доказів, які безпосередньо відтворюють суттєві озна

ки останніх та слугують для їх заміни у процесі доказування. Вони

передають необхідну інформацію про первинні речові докази та вис

тупають в процесі доказування як самостійне джерело доказів. Отри

мані при проведенні судових дій зліпки, відбитки, фотознімки та інші

моделі повинні бути вивчені слідчим, та, якщо вони мають істотні для

процесу доказування ознаки, слідчий виносить постанову про прилу

чення їх до справи як похідні речові докази. Лише після такого офор

млення вони розглядаються у цій якості (Варфоломеева Т. В. Произ-

водньїе вещественньїе доказательства. - М., 1980. — С. 10).

2          Орлов Ю. К. Зазнач, праця. — С. 7.

 

552

 

Глава 17

 

Документи, протоколи слідчих і судових дій

 

553

 

 

 

мації), що є об'єктом пізнання та оцінки в кримінальній справі у ході її розслідування.

Таким чином, можна погодитись з В. Іщенко, який правильно розкрив поняття документа як джерела доказів у кримінально-процесуальному розумінні як матеріального об'єкта, що у зафіксованій формі безпосередньо відображає відомості про події і факти, які мають кримінально-процесуальне значення і викладені за допомогою знаків, що читаються людиною (власними силами або завдяки застосуванню технічних засобів), та дозволяють однозначно відтворювати у вигляді зображень або усної мови, передавати і тлумачити думку людини, складений певною особою, підприємством, установою, організацією, одержаний у встановленому порядку органами розслідування або судом і доданий до матеріалів кримінальної справи1.

Зазначене вище дозволяє виділити таку структуру кримінально-процесуального поняття документа як джерела доказів:

документ завжди є матеріальним об'єктом;

документ є джерелом доказової інформації лише у разі, якщо в ньому зафіксовані відомості про події та факти, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи;

зміст документа має засвідчувальний або описовий характер. Поділ документів на «засвідчувальні» й «описові» є досить умовним, оскільки документ, що засвідчує факти, обов'язково їх описує (точніше викладає відомості про них) і, навпаки, документ, що описує факти, може бути використаний для їх засвідчення. Йдеться про відмінність цільового призначення документа в момент його складання і ступінь деталізації опису фактів, але не про розрізнення доказового значення;

відомості, що містяться в документі, фіксуються будь-яким способом, що дозволяє людині однозначно їх відтворювати, передавати і тлумачити за допомогою технічних засобів або усної мови;

відомості засвідчуються чи описуються органами або особами, від яких документ виходить, у межах їх посадової компетенції або, якщо документ виходить від громадянина, — в межах повноважень і фактичної поінформованості;

 

— документ має бути одержаний в установленому кримінально-процесуальному порядку органами розслідування або судом і доданий до матеріалів справи1.

Таке розуміння суті документа як джерела доказової інформації, на нашу думку, найповніше відображає його кримінально-процесуальну природу.