§ 3. Пред'явлення обвинувачення. Допит обвинуваченого

Для того, щоб отримати показання від обвинуваченого з приводу пред'явленого обвинувачення його необхідно допитати.

При проведенні допиту необхідно застосовувати весь комплекс тактичних прийомів, основаних на психології відносин слідчого з учасниками слідчих дій. Такі тактичні прийоми, як формування психологічного контакту та аналіз показань, використовуються у кожному окремому випадку: без контакту не можна розраховувати на отримання правдивих показань; без аналізу показань неможливо визначити позицію особи, яка дає показання, їх правдивість та достовірність.

Інші тактичні прийоми — надання допомоги для відтворення в пам'яті забутого та відображення сприйнятого, безпосередній психологічний вплив для змінення негативної позиції та отримання правдивих показань використовуються лише у разі необхідності, коли контакт не вдалося встановити , а негативна позиція потребувала застосування відповідних прийомів для її змінення та трансформації в позицію позитивну1.

Серед психологічних прийомів, які сприяють здійсненню пізнання у процесі допиту, В. О. Коновалова виділяє такі "рийоми:

ті, які сприяють актуалізації в пам'яті відображеного;

ті, які направлені на встановлення мотивації показань;

ті, які допомагають виявити винного;

ті, які сприяють виявленню неправди;

"— ті, які усувають конфліктні ситуації та сприяють встановленню психологічного контакту2.

1 Стремовский В. А. Участники предварительного следствия. — Ростов, 1966. — С. 152 — 153.

2ДубинскийА. Я., Сербулов В. А. Привлечение в качестве обвиняе-мого. — С. 26.

1          Васильєв А. Н. Тактика отдельньїх следственньїх действий. —

., 1981. —С. 20.

2          Коновалова В. Е. Психология в расследовании преступлений. -

арьков, 1978. — С. 68.

Обвинувачений допитується в місці провадження досудо-вого слідства, а в разі необхідності — і в місці його перебування. При цьому обвинуваченого допитують у відсутності свідків та інших учасників процесу. Обвинувачені по одній і тій самій справі допитуються окремо, а слідчий повинен вжити заходів для того, щоб особи, викликані на допит по одній і тій самій справі, не могли спілкуватися між собою.

При допиті обвинуваченого за його бажанням може бути присутнім захисник, а в тих випадках, якщо участь захисника у справі має обов'язковий характер, його присутність при допиті також обов'язкова.

Дача обвинуваченим показань є його правом на захист, а не обов'язком, тому він не попереджається про відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань. Не допустимі випадки, коли фактично обвинувачений, але як такий, що процесуально не притягнутий, на досудовому слідстві допитується як свідок про його ж власні дії, що підлягають включенню в зміст обвинувачення. Цей фактично обвинувачений, що допитується як свідок, зобов'язаний відповідати на питання, давати показання, будучи попередженим про кримінальну відповідальність1.

Із обвинувального висновку, затвердженого заступником прокурора Хмельницької області від 18 грудня 2000р. по обвинуваченню Телеги О. І. і Бабій Д. В. за ч. 5 ст.191, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 263 старого КК, видно, що слідчий до пред'явлення обвинувачення вказаним особам допитував їх як свідків, попереджав їх про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань, а через декілька днів пред'явив Телезі О. І. і Бабію Д. В. постанову про їх обвинувачення по зазначеним статтям КК. При допиті як свідків вони частково розповіли слідчому про свої зловживання службовим становищем, а при пред'явленні обвинувачення не визнали своєї вини. Однак слідчий в обвинувальному висновку в основу обвинувачення поклав їх показання, дані при допиті як свідків. Апеляційний суд Хмельницької області повернув цю справу на додаткове розслідування2.

1          Строгович М. С. Право обвиняемого на защиту и презумпция

невиновности. — М., 1984. — С. 32.

2          Спостережне провадження слідчого управління УВС в Хмель

ницькій області (кримінальна справа № 19/0825 за 2001 рік).    |

Притягнення як обвинуваченого, його допит та показання       461

Практика допиту як свідка особи, підозрюваної у вчиненні злочину, не узгоджується з чинним кримінально-процесуальним законодавством України і суперечить Міжнародному пакту про громадянські й політичні права, яким встановлено, що кожен має право не бути примушеним до дачі свідчень про самого себе чи до визнання себе винним (п. З ст. 14 пакту).

Обвинувачений допитується по суті пред'явленого йому обвинувачення і про інші відомі йому обставини справи, а також щодо наявних у справі доказів. Пояснення обвинуваченого мають важливе доказове значення і підлягають обов'язковій перевірці й оцінці.

Як слушно зазначає В. Коновалова, свідчення, які одержують під час допиту, зазвичай оцінюють у двох напрямах: щодо їх відповідності об'єктивній дійсності та щодо їх доказового значення, тобто їх цінності як доказів, що сприяють розслідуванню злочинів. Саме з'ясування ролі цих свідчень у кримінально-процесуальному пізнанні визначає пізнавальну функцію оцінки доказів, яку проводить слідчий. Практична реалізація оцінки інформації, яку одержують у ході допиту, полягає в застосуванні таких методів, як зіставлення отриманих даних із сукупністю доказів, зібраних у справі, і збирання додаткових даних, що використовуються з метою перевірки свідчень.

У разі, якщо в доказах, що їх зібрав слідчий, є дані, необхідні для зіставлення з отриманою під час допиту інформацією, слідчий обирає перший метод. Якщо ж дані, отримані під час допиту, є новими або суперечать доказам, зібраним у справі, доцільно застосувати метод додаткового отримання інформації. Таке отримання може відбуватися в процесуальному режимі окремих слідчих дій, характер і послідовність яких визначається тими даними, що отримані під час допиту. Формування внутрішнього переконання слідчого при оцінці доказів, отриманій у ході допиту, істотно полегшує те, що в його розпорядженні є сукупність доказів, що поступово накопичується. Визначення місця того факту, що оцінюється, у цій сукупності дозволяє дійти правильного висновку1.

Закон забороняє домагатися показань обвинуваченого Шляхом насильства, погроз та іншими незаконними мето-

1 Коновалова В. Е. Зазнач, праця. — С. 74.

462

Глава 14

дами (ч. 3. ст. 22 КПК). За одержання таким шляхом показань винні в цьому особи можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності (ст. 373 КК).

На початку допиту слідчий повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому йому обвинуваченні. Постановка такого запитання на початку допиту виправдовується логікою розвитку процесуальних правовідносин: допит проводиться одразу ж за пред'явленням обвинувачення і здійснюється в зв'язку з пред'явленим обвинуваченням. Відповідь на це запитання має істотне юридичне значення: з визнанням своєї вини закон часто пов'язує можливість припинення справи за нереабілітуючими підставами; у зв'язку з дійовим каяттям1, передачею особи на поруки, у зв'язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим тощо. Відповідно до відповіді обвинуваченого на це запитання в протоколі повинно бути зазначено, визнає чи не визнає він себе винним, а якщо визнає, то повністю чи частково. Свою відповідь обвинувачений засвідчує підписом у протоколі.

На перший погляд, у цьому запитанні є невідповідність принципу презумпції невинуватості (ч. 2 ст. 15 КПК), чинним нормам статей КПК, що регулюють пред'явлення особі обвинувачення. Проте це твердження є помилковим. Дійсно, слідчий повинен запитати в обвинуваченого, чи визнає він себе винним, тобто про суб'єктивне розуміння особою, яка обвинувачується у вчиненні злочину, своєї ролі в ньому.

Отже, слідчий не визнає винною особу у вчиненні злочину, а тільки запитує її думку про причетність до злочину, в якому особу обвинувачують, з погляду саме цієї особи2.