§ 3. Тактичні особливості допиту потерпілого на досудовому і судовому слідстві

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 

Тактичні прийоми допиту потерпілого застосовуються з врахуванням змісту його показань. Прогалини та неточності у показаннях потерпілого, обумовлені його ненавмисною

1          Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних

справах. — К.: Юрінком Інтер, 2004. —С. 317—318.

2          Там само. — С. 319—320.

 

оманою, прибираються за допомогою тактичних прийомів, направлених на активізацію розумової діяльності допитуваного та згадування забутих фрагментів події. У цьому зв'язку передусім необхідно роз'яснити потерпілому важливість його показань для розкриття злочину, залучити його в діалог з тим, щоб витіснити з його свідомості чи перенести на задній план психічні переживання, які впливають на повноту та точність показань.

Для згадування забутих потерпілим образів (уявлень) важливо стимулювати його асоціативне мислення. Виникненню асоціацій сприяє допит на місці вчинення злочину.

У певних випадках повні та точні показання потерпілий дає при виконанні повторного допиту. Це пояснюється тим, що потерпілий неодноразово вертається подумки до обставин події (злочину), згадуючи при цьому окремі його деталі, обставини, про які він повідомив під час першого допиту. Тому після першого допиту потерпілому необхідно пояснити, що, коли він згадає будь-які обставини, пов'язані зі злочином, то про це необхідно терміново повідомити слідчому. Якщо в результаті активізації розумової діяльності потерпілий починає будувати версії стосовно осіб, які вчинили злочин та його мотивів, то не потрібно йому в цьому заважати, бо уважне до нього ставлення сприяє встановленню психологічного контакту, а в певних випадках приводить до встановлення особи, яка скоїла злочин1.

Як свідчить практика, при провадженні досудового та судового слідства найчастіше виникає необхідність провести повторний допит не тільки свідка, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, але і потерпілого.

В. В. Рябоконь та В. І. Шиканов пропонують під повторним допитом розуміти «процесуальну дію, яка полягає в повторному одержанні та фіксації показань, які мають фактичні дані, що відносяться до предмета доказування, від одного й того ж учасника кримінального процесу, за тією ж справою»2.

1          Шумилин С. Ф. Руководство по расследованию преступлений:

Научно-практическое пособие. — Харьков, 2001. — С. 445—446.

2          Рябоконь В. В., Шиканов В. И. Организация и тактика повтор

них следственньїх действий. — Иркутск, 1985. — С. 48.

 

410

 

Глава 12

 

Показання потерпілого

 

411

 

 

 

Метою повторного допиту є отримання додаткової інформації, а також уточнення фактичних даних від особи, раніше допитаної.

Деякі автори проведення повторного допиту розглядають як недолік в роботі слідчих, нераціональне використання сил, часу та навіть як підрив авторитету органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю1.

Водночас існує й інша думка, згідно з якою кожний повторний допит є необхідним та найважливішим засобом покращання якості досудового розслідування2.

Деякі автори, не відхиляючи необхідності повторного проведення допиту, в принципі розглядають його у всіх випадках як негативне явище - результат помилок, недоброякісної роботи, несприятливих умов проведення слідчих дій3.

На нашу думку, необхідно підтримати думки авторів, які вважають повторний допит необхідним та важливим засобом якісного розслідування кримінальної справи, оскільки у багатьох справах трапляється ряд об'єктивних факторів та тактичних задумів (операцій), які викликають необхідність проведення повторного допиту.

1.1. Ульянова розглядає такі основні підстави для проведення повторного допиту:

Зміна процесуального статусу особи на досудовому слідстві.

Зміна стадії судочинства.

Передача справи від слідчого до слідчого (передача справ з органу дізнання, передача справи за підслідністю, при об'єднанні двох чи більше кримінальних справ в одне провадження чи виділенні справи).

Повторний допит як спосіб перевірки алібі.

Повторний допит при наявності показань, які суперечать іншим матеріалам справи.

Врахування психічного та емоційного стану, який може призвести до ненавмисного спотворення інформації на

1          Привлечение трудящихся к расследованию преступлений. —

Омск, 1972. — С. 46.

2          Бахин В. П., Бьїков В. М., Макаров Н. Л. О тактике повторного

следствия // Сибир. юрид. записки. — Иркутск, 1974. — Вьіп. 4. —

С. 182.

3          Рябоконь В. В., Шиканов В. І. Зазнач, праця. — С. 7.

 

першому допиті (наприклад, потерпілий одразу після нападу на нього може ненавмисно перекручувати сприйняті події, коли безпосереднє враження від попередніх подій мине, показання допитуваного будуть повними, чіткими).

7.         Виявлення фізичних недоліків, які могли відбитися на

об'єктивності показань.

8.         Необхідність використання технічних засобів для

фіксації показань, якщо при першому допиті їх не було ви

користано та є підстави думати, що допитуваний може

змінити показання.

9.         Необхідність проведення повторного допиту може бути

обумовлена проблемами, що виникли на першому допиті з

вини слідчого або через відсутність належної інформації про

зв'язок предмета допиту з обставинами справи.

Повторний допит може проводитися через обставини, які ускладнювали при першому допиті можливість збирання, дослідження та оцінки доказів через несприятливі метеорологічні та інші умови.

Специфічною формою проведенЦя повторного допиту є очна ставка, проведення якої має багато спільного з тактикою проведення допиту.

Широке поширення повторні допити отримали при відновленні втрачених кримінальних справ, де процес доказування здійснюється ще раз1.

У багатьох випадках обстановку повторного допиту можна визначити як конфліктну ситуацію, тому необхідно мати на увазі, що до тактики повторного допиту залучається все, що застосовується при допиті в конфліктній ситуації2.

З цього приводу є досить розроблені пропозиції та опубліковані праці В. П. Бахіна, О. Я. Баєва, А. Б. Соловйова3 та інших авторів.

1          Кальницкий В. В., Ефремова Н. П. Восстановление утраченньїх

уголовньїх дел. — М., 2000. — С. 52.

2          Ильвачева И. И. Оснований для повторного допроса // Воронеж -

ские криминалистические чтения: Сб. научн. трудов. — Вьіп. 5 / Под

ред. О. Я. Баєва. — Воронеж, 2004. — С. 311—313.

3          Бахин В. П. Допрос: Лекция. — К., 1999. — С. 3—36; Баев О. Я.

Тактика следственньїх действий. — Воронеж, 1995. — С. 119—130;

Соловьев А. Б. Исследование доказательств при допросе на предвари-

тельном следствии. — М., 2001. — С. 34—45.

 

412

 

Глава 12

 

Показання потерпілого

 

413

 

 

 

Слідча та судова практика знають чимало прикладів, коли потерпілий з тих чи інших причин умовчує про окремі відомі йому обставини події, подає неправдиві свідчення чи навіть взагалі відмовляється давати свідчення. Причини цього бувають різні (страх помсти, підкуп зацікавленої особи, особливі особисті відносини з підозрюваним чи обвинуваченим та ін.). У таких ситуаціях необхідно застосувати тактичні прийоми для встановлення причин такої поведінки, а потім усунути неправдиві показання за допомогою тактичних операцій, зазначених вище, та які використовуються при проведенні повторного допиту.

Для усунення неправдивих показань застосовуються різні тактичні прийоми. Один з дійових прийомів — це використання доказів при допиті, який являє собою, на думку А. Б. Соловйова, тактичний прийом по реалізації доказової інформації, якою володіє слідчий, шляхом як безпосереднього її пред'явлення (демонстрації), так і опосередкованими способами ознайомлення з нею допитуваного з метою зміни його помилкової позиції, а також отримання від нього показань при пред'явленні допитуваному доказів та пов'язаних з ним обставин кримінальної справи1.

Правомірність використання доказів при допиті визначається певними умовами, які випливають з приписів кримінально-процесуального закону. Так, наприклад, згідно з ст. 49 КПК України потерпілий має право давати показання у кримінальній справі, подавати докази, які при певних умовах можуть бути використані слідчим при допиті іншого потерпілого, свідка, підозрюваного, обвинуваченого.

Уч. 4 ст. 85 КПК України, присвяченій протоколу слідчої дії, зазначається, що до протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомки, відеозапису, плани, схеми, зліпки, які пояснюють його зміст, виконання при провадженні слідчих дій. Ці додаткові засоби фіксації прийнято розглядати в якості додатків до протоколів слідчих дій, які не мають самостійного процесуального значення, але які можуть бути використані при проведенні допитів, у тому числі повторних, а також надаються допитуваному для усунення неправдивих показань.

1 СоловьевА. Б. Использование доказательств при допросах. — М.,» 1981.—С. 5—6.

 

Інше пояснення при використанні доказів вміщено в статтях 85і та 852, які передбачають застосування звукозапису, кінозйомки, відеозапису при провадженні слідчих дій, передбачають можливість відтворення звукозапису, кінозйомки і відеозапису показань при проведенні інших слідчих дій, в тому числі допитів потерпілих.

У кримінально-процесуальній літературі щодо питання про цілі використання доказів при допиті існують різні погляди. Так, В. С. Комарков виділяє п'ять цілей:

Для надання допомоги сумлінному допитуваному для згадування забутого;

Для орієнтації допитуваного у викладенні свідчень про факти, які цікавлять слідство;

Для деталізації та конкретизації показань допитуваного з метою виключення залежності встановлення істини від обраної ним позиції;

Для викриття допитуваного, який надає неправдиві показання;

Для зміни установки допитуваного, який відмовляється надавати правдиві показання, та формування у нього установки на дачу повних та правдивих показань1.

Погоджуючись з наведеною класифікацією, найкращою, на нашу думку, є позиція М. О. Селіванова, який виділив три основні цілі у використанні тактичного прийому, що розглядається: конкретизація та деталізація показань; викриття осіб, які хочуть скрити істину та усунення навмисної омани2.

Очевидно, що «необхідність використання доказів при допиті завжди викликана певною недосконалістю показань, раніше наданих цими особами». У певних випадках їх показання суперечать іншим матеріалам кримінальної справи. Таке положення може свідчити про те, що є недостовірними чи показання, наприклад потерпілого, чи матеріали кримінальної справи. Такі істотні розходження зазвичай викликані неправильністю показань. Тут перед слідчим постає завдання передусім визначити причини, які виклика-

1          Комарков В. С. Тактика допроса: Учеб. пособие. — Харьков,

1975. — С. 33.

2          Селиванов Н.А. Вещественньїе доказательства. — М., 1971. —

С. 132—133.

 

414

 

Глава 12

 

Показання потерпілого

 

415

 

 

 

ють невідповідність показань потерпілого іншим матеріалам справи. Такими причинами, як відзначалося, можуть бути як несвідома омана, так і запланована неправда потерпілого або допитуваного.

У більшості випадків причина недостовірності показань встановлюється слідчим лише приблизно з більшим або меншим ступенем ймовірності. Тому прийнятий у теорії доказування поділ допитуваних на сумлінних та несумлінних, правдивих та неправдивих у певній мірі є попереднім та не виключає того, що перша оцінка слідчим достовірності та причин недостовірності показань може бути помилковою. Однак незважаючи на це, у слідчій практиці та в спеціальній літературі застосовують попередню оцінку правильності показань та причин їх недостовірності, та ділять згідно з цим допитуваних на тих, хто спеціально говорить неправду, та тих, хто несвідомо знаходиться в омані, оскільки такі судження є необхідними відправними положеннями для побудови тактики допиту1.

Надання доказів з метою подолання несвідомої омани допитуваних, головним чином свідків та потерпілих, обумовлено закономірностями проходження психічних процесів людської пам'яті. Часті випадки, коли від сумлінних осіб (при відсутності у них зацікавленості у прихованні обставин справи) можна отримати неточні показання. Все це дає підстави для обґрунтованого припущення про те, що дефекти показань викликані вадами у сприйнятті та запам'ятовуванні обставин, які відносяться до злочину, що розслідується. Відомо, що прогалини у сприйнятті не поповнюються, що не можна дати показання про те, чого допитуваний не сприймає своїми органами почуттів. Спроби окремих слідчих обов'язково отримати показання про всі обставини справи можуть лише призвести до перекручування за рахунок підміни типовим, звичайним або ж підказаним слідчим того, що у свій час не було сприйняте допитуваним. Тут краще мати прогалини у показаннях, чим намагатися примусити допитуваного свідчити про те, чого він не бачив і не чув.

Відобразити та уточнити в показаннях можна лише те, що було свого часу сприйняте допитуваним, але потім забу-

 

то. Іншими словами, усунення несвідомої омани допитуваного пов'язане з подоланням дефектів у заповненні чи відтворенні показань на допиті1.

Використання доказів з метою викриття неправдивих показань підозрюваних, обвинувачених, а також лжесвідків та потерпілих — давно відомий слідчій практиці, найбільш поширений та ефективний прийом отримання від цих учасників процесу правдивих показань, оскільки психологічно найбільш вагомим аргументом для особи, яка дає неправдиві свідчення, є пред'явлення їй сукупності викривальних доказів, які свідчать про неправдивість зайнятої нею на допиті позиції.

Допит потерпілого в суді регулюється ст. 300 КПК і має деякі відмінності від тактичних прийомів, які приймаються на досудовому слідстві. Як на першій, так і на другій стадії кримінального процесу прийнято застосовувати три фази допиту: попередню, вільної розповіді та фаза питання-відповідь.

Після встановлення особи потерпілого та характеру їх взаємовідносин з підсудним, прокурор повинен використати попередню стадію допиту для поповнення своїх уявлень про ту особу, яку він буде допитувати, наочним вивченням його особистих рис, оскільки прокурор з потерпілим та іншими особами, які будуть допитуватись, знайомився заочно, тільки при вивченні кримінальної справи. Метод отримання необхідної інформації про цих людей — зосереджене спостереження. Оскільки цю стадію допиту завжди проводить голова суду, прокурор, будучи вільним, як раз і повинен зосередити увагу на поведінці та відповідях допитуваного.

Виконуючи передбачені законом завдання попередньої стадії, суддя (голова) переходить до іншої процедурної фази допиту, яка починається з запрошення допитуваного сказати все йому відоме по справі. Далі, якщо немає ускладнень, допитуваний переходить до вільної розповіді про обставини досліджуваної судом події, яка складається з опису та пов'язаних з нею подій, які викладаються у хронологічній послідовності — від початку вчинення дії чи спостереження події до кінця. Це найприродніший, а тому найтиповіший як для викладення, так і для сприйняття спосіб передачі інформації, причому по всіх справах, як тих, що складаються з одного епізоду, так і з ба-

 

 

 

1 Соловьев А. Б. Зазнач, праця. — С. 12.

 

1 Соловьев А. Б. Зазнач, праця. — С. 13—14.

 

 


416

Глава 12

гатьох. Хронологічний опис кожного окремого епізоду доповнюється відповідним підходом до розгляду всієї системи злочинних епізодів, які складають у сукупності більш складне та небезпечне явище — злочинну діяльність.

По закінченні вільної розповіді допит переходить в третю фазу — питання-відповідь. Спочатку свої питання до допитуваного викладає склад суду, після чого право продовження допиту голова передає державному обвинувачувачу. Отримуючи «естафету» у допиті від судді, прокурор вже знає, чи встановив той психологічний контакт з допитуваним, чи вміло провів допит: чи всі необхідні питання були задані, чи все необхідне було виявлено, чи не було допущено тактичних помилок, що призвело до скромних результатів допиту чи його невдачі в цілому1.

Допитуючи потерпілого в суді необхідно також пам'ятати, що на практиці зустрічаються свідки, які зацікавлені свідчити не тільки на користь підсудного, але і на користь потерпілого. В силу цього ці показання можуть бути більшою чи меншою мірою необ'єктивними. Знання того, якого характеру відносини пов'язують свідка з потерпілим, а звідси — чого можна чекати на допиті, мають велике тактичне значення. Особливо це важливо знати про основні фігури з числа свідків. Цю інформацію необхідно отримати та оцінити ще на етапі підготовки до судового процесу, а при необхідності уточнити чи перевірити її у початковій фазі допиту. При цьому необхідно врахувати, що зацікавленість потерпілого буває пов'язана не тільки з чеканням покарання винного та повним відшкодуванням завданої злочином шкоди, але можуть бути й інші, добре приховані інтереси: скрити на суді (особливо, якщо це вдалося на досудовому слідстві) свою провокуючу роль в кримінальному конфлікті, або ж, навпаки, — обмовити себе з метою зменшення вини підсудного. Останнє трапляється у справах про кримінали (розборки) в сім'ї, серед родичів, а також при підкупі або погрозах зі сторони осіб, які захищають інтереси підсудного. Все це прокурору належить врахувати, визначити та, по можливості, нейтралізувати в ситуаціях, коли показання потерпілого в суді раптово втрачають свій звинувачувальний, викривальний зміст2.

 

 

417

Показання потерпілого

Питання для самоперевірки

І.Яка особа може бути визнана потерпілою по кримінальній справі?

У чому полягає різниця (щодо доказового значення) між показаннями свідка і потерпілого?

Яка процесуальна природа показань потерпілого?

Як розуміти поняття моральної шкоди, завданої потерпілому вчиненим стосовно нього злочином?

Чи можливо відшкодувати потерпілому фізичну шкоду, завдану злочином?

Як розуміється майнова шкода, завдана потерпілому злочинним посяганням?

Яким чином і на підставі яких законів чи правових актів відшкодовується потерпілому моральна шкода?

Яким чином застосовуються конституційні і процесуальні права потерпілих при їх допиті у кримінальному судочинстві?

За якими правилами викликається на допит потерпілий по кримінальній справі?

Яким чином повинні забезпечуватися конституційні та процесуальні гарантії потерпілих згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004р. №13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілого у кримінальному судочинстві»?

Які основні тактичні особливості допиту потерпілого на досудовому і судовому слідстві?

Які є об'єктивні фактори для проведення повторного допиту потерпілого?

Які є тактичні прийоми допиту потерпілого для усунення неправдивих показань?

 

 

 

1          Питерцев С. К., Степанов А. А. Зазнач, праця. — С. 21, 23.

2          Там само. — С. 33.

 

14 Є. Г. Коваленко