§ 2. Застосування конституційних і процесуальних гарантій прав потерпілих

при їх допиті у кримінальному судочинстві

Кримінально-процесуальне законодавство покликане реалізувати закріплені у ст. З Конституції України норми, згідно з якими людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

У зв'язку з цим важливого значення набуває точне і однакове застосування органами досудового слідства і судами норм кримінально-процесуального законодавства, що регулюють права потерпілих від злочинів.

Для успішного розслідування справи важливим є своєчасність виявлення осіб, постраждалих від злочину та визнання їх потерпілими. Затягування прийняття рішення про визнання особи потерпілою до закінчення досудового розслідування є недопустимим, оскільки це порушує законні права постраждалого від злочину з питань відшкодування завданої шкоди та порушує вимоги пункту 4 Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочину та зловживання владою від 29 листопада 1985 р., який говорить, що «до жертв необхідно ставитися з співчуттям та поважати їх гідність. Вони мають право на доступ до механізмів правосуддя та найскорішу компенсацію за завда-

1 Теория доказательств в советском уголовном процессе. — М., 1973. — С. 575—576.

 

ну їм шкоду згідно з національним законодавством »1. І тому не можна не погодитися з тим, що допит потерпілого доцільно проводити на початку розслідування справи, бо це сприяло б найбільш ефективній та цілеспрямованій організації розслідування. При цьому важливо, щоб особа, яка постраждала від злочину, допитувалася саме як потерпілий, а не як свідок. Своєчасне визнання потерпілим необхідне також і для повнішого забезпечення прав і законних інтересів постраждало! особи. Тому важливе значення має питання про те, за наявності яких даних особа підлягає визнанню потерпілою2.

Останнім часом в практиці є багато випадків, коли особа, о потерпіла від злочину, тривалий час, а то й зовсім не виз-ається потерпілою і її допитують в якості свідка. Потерпі-ою ж вона визнається лише перед виконанням вимог ст. 218 ПК України, тобто перед оголошенням обвинуваченому про акінчення слідства і пред'явлення йому матеріалів справи, і то лише після звернення постраждалого зі скаргами в органи прокуратури на бездіяльність органа дізнання і слідчого по цьому питанню, в результаті чого така особа позбавлена можливості своєчасно і повною мірою реалізувати свої законні права та інтереси по відшкодуванню шкоди від завданого злочину.

Порушивши кримінальну справу 29 жовтня 2003 р. по ст. 286 ч. 1 КК України, органом дізнання Солом'янського району РУ ГУ МВС України м. Києва по факту дорожньо-транспортної пригоди стосовно Вясянович С. І., який, керуючи власним автомобілем, порушив правила безпеки руху та експлуатації свого транспортного засобу, в результаті чого спричинив постраждалим середньої тяжкості і тяжкі тілесні ушкодження, а також при цьому було пошкоджено п'ять автомобілів, які належать громадянам на правах особистої власності (загальна шкода від злочину склала більше 100 000 грн.). Однак ні дізнавачем, ні слідчим, які прийняли справу

1          Международньїе норми о правах человека и применение их су

дами Российской Федерации / Под общей ред. В. М. Жуйкова. — М.,

1996. — С. 420.

2          Гошовський М. І., Кучинська О. П. Потерпілий у кримінальному

процесі. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 49.

 

400

 

Глава 12

 

Показання потерпілого

 

401

 

 

 

до свого провадження, нікого з постраждалих1 не було визнано по кримінальній справі потерпілим та не відшкодовано завданої злочином шкоди. Навпаки, 24 квітня 2004 р. слідчим Солом'янського РУ ГУ МВС України м. Києва була винесена постанова про закриття кримінальної справи.

Зазначена постанова була скасована 3 червня 2004 р. СУ ГУ МВС України в м. Києві і по справі було відновлено досу-дове слідство та надані слідчому вказівки по виконанню деяких слідчих та процесуальних дій і тільки 28 січня 2005 р. одному з постраждалих прокурором Солом'янського району м. Києва було повідомлено, що копія його скарги направлена слідчому для вирішення питання щодо визнання процесуального становища постраждалого2.

Слідча практика знає багато подібних випадків, коли, почавши розслідувати кримінальну справу, слідчі не одразу вирішують питання про визнання потерпілим особу, якій злочином завдано шкоду3.

Слушною є думка Б. А. Протченко про те, що «потерпілий може бути визнаний таким і йому повинні бути надані відповідні процесуальні права одночасно з порушенням кримінальної справи, коли встановлено факт злочину, яким заподіяно йому шкоду»4.

Такої ж самої думки А. Гриненко, який зазначає, що у кримінально-процесуальному законодавстві Росії потерпілий має менше процесуальних прав, ніж обвинувачений, що ставить їх у нерівне положення. Зокрема, порушуючи кримінальну справу стосовно підозрюваного, йому забезпечується реальна можливість знати про свої права, а також отримати копію постанови про порушення стосовно нього кримінальної

1          По даній справі про обставини здійсненої дорожньо-транспорт

ної пригоди постраждалі тільки дізнавачем допитувались у якості

свідків. Слідчий же ні разу не запрошував деяких постраждалих для

надання показань по суті справи та по факту завдання злочином істот

ної шкоди.

2          Кримінальна справа № 09-3069 Солом'янського РУ ГУ МВС Ук

раїни в м. Києві.

3          Кокорев Л. Д., Побегайло Г. Д. Адвокат — представитель потер-

певшего. — Воронеж, 1969. — С. 39—87.

4          Протченко Б. А. Потерпевший как суб^ект уголовнмх правоот-

ношений // Советское государство и право. —1989. — № 11. — С. 83.

 

справи. Однак не ясно, чому відсутня аналогічна процедура щодо фізичної особи, якій у результаті злочину завдано фізичну, майнову, моральну шкоду, а також стосовно юридичної особи в разі завдання шкоди її майновій та діловій репутації. Не потрібно ніяких теоретичних знань, щоб визнати доцільність та справедливість норми, згідно з якою особа повинна визнаватися потерпілою вже з моменту порушення кримінальної справи, якщо у постанові міститься вказівка на заподіяння їй тієї чи іншої шкоди. Це складає дійсно рівні можливості для сторін обвинувачення та захисту1.

Згідно з ст. 59 Конституції України, кожна людина має право на кваліфіковану правову допомогу, у тому числі для забезпечення права на захист від обвинувачення. Це положення повною мірою повинно діяти і стосовно потерпілих, які користуються адвокатськими послугами.

На жаль, обсяг прав, наданих адвокату-захиснику підозрюваного (обвинуваченого) та адвокату-представнику потерпілого, істотно відрізняються. Захиснику обвинуваченого надані законом найширші можливості впливати на хід розслідування, навіть (майже аналогічно дізнавачу та слідчому) — на збирання доказів. Адвокат, який виступає у якості представника потерпілого, користується лише процесуальними правами потерпілого, права якого значно «скромніші» захисника. Більше того, вони чітко не окреслені, — просто прирівняні до прав потерпілого, що створює «відштовхуючий фактор» при прийнятті потерпілим рішення про запрошення адвоката у якості свого представника. Тому у даному випадку говорити про належну правову захищеність потерпілого можна лише з великою похибкою.

У чинному кримінально-процесуальному законі права потерпілих (представників потерпілих) повинні бути прирівняні до прав захисника, у тому числі тих, які передбачені, наприклад, п. 13 ч. 2 ст. 48 КПК України: збирати відомості та факти, що можуть використовуватися як докази у справі, в тому числі запитувати і одержувати документи чи їх копії від громадян та юридичних осіб, знайомитися на

1 Гриненко А. Потерпевший должен иметь не меньше процесуальних прав, чем обвиняемьій // Российская юстиция. — 2002. — №9. _ с. 51.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

402

 

Глава 12

 

Показання потерпілого

 

403

 

 

 

підприємствах, в установах, організаціях, об'єднаннях громадян з необхідними документами, крім тих, таємниця яких охороняється законом, одержувати письмові висновки фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань, опитувати громадян, — а не тільки обмежуватися процесуальним правами осіб, інтереси яких вони (представники потерпілих) представляють (ч. З ст. 52 КПК України).

Однак, на нашу думку, потерпілий не тільки може, а й повинен бути визнаний таким з наданням йому відповідних кримінально-процесуальних прав на початку розслідування кримінальної справи, за якою злочином заподіяно явну шкоду, і обставини справи потребують цього.

Як правильно відзначалося М. І. Гошовським та О. П. Ку-чинською, що визнання особи потерпілою не означає, що факт заподіяння їй шкоди точно встановлено1. Л. Д. Ко-корєв, наприклад, справедливо вважає, що, вирішуючи питання про визнання тієї чи іншої особи потерпілою, особа, котра проводить дізнання, слідчий і суд повинні впевнитися, що особі, яку слід визнати потерпілою, справді заподіяно або могло бути заподіяно шкоду2.

Після винесення постанови про визнання громадянина потерпілим, він має право давати показання по суті вчиненого підозрюваним чи обвинуваченим злочину.

Виклик та допит потерпілого проводяться за правилами виклику допиту свідка з деякими відмінностями. Перед початком допиту слідчий попереджає потерпілого тільки про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 384 КК України. Після цього слідчий з'ясовує стосунки між потерпілим і підозрюваним або обвинуваченим і пропонує потерпілому розповісти про все відоме йому в справі. Потерпілому забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).

Орган дізнання і слідчий повинні гарантувати безпеку потерпілого, а також членів їх сімей і близьких родичів у разі наявності реальної загрози їх життю, здоров'ю, житлу

1          Гошовський М. І., Кучинська О. П. Зазнач, праця. — С. 51.

2          Кокорев Л.Д. Потерпевший от преступления в советском уголов-

ном процессе. — Воронеж, 1964. — С. 8.

 

чи майну, якщо робляться спроби вплинути на них, примусити дати завідомо неправдиві показання.

Давати показання — право, а не обов'язок потерпілого, проте якщо він погодився давати показання, то повинен говорити лише правду, але на практиці ці моральні норми не завжди виконуються.

Потерпілий може бути запитаний не тільки про обставини, що підлягають встановленню по даній справі, але про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного та його взаємовідносини з ним.

Якщо при провадженні дізнання і досудового слідства особу не було визнано потерпілою (якій злочином завдано шкоду), це питання може бути вирішено при попередньому розгляді справи суддею або на стадії судового розгляду справи, але до початку судового слідства (ст. 28 КПК).

При попередньому розгляді справи суддя повинен вияснити, чи всі особи на досудовому слідстві, яким злочином завдано тієї чи іншої шкоди, визнані потерпілими та допитані по кримінальній справі у якості потерпілих. Якщо ні, то суддя на цій стадії процесу, але до початку судового слідства повинен визнати таку особу потерпілою по справі з обов'язковим повідомленням її про прийняте рішення та надати можливість ознайомитися з матеріалами справи. З того моменту, коли суддя визнав особу потерпілою, вона набуває відповідних прав та обов'язків потерпілого, передбачених кримінально-процесуальним законом.

З метою забезпечення конституційних та процесуальних гарантій прав потерпілих у кримінальному судочинстві та у зв'язку з питаннями, які виникли у судовій практиці, Пленум Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих у кримінальному судочинстві» звернув увагу на те, що суди повинні виходити з того, що відповідно до ч. 2 ет. 49 КПК України особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду, набуває передбачених законом прав учасника процесу лише після визнання її потерпілою.

Визнання особи потерпілою у справі або відмова у цьому мають бути процесуально оформлені постановою органу Дізнання, слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду.

 

404

 

Глава 12

 

Показання потерпілого

 

405

 

 

 

Вирішуючи питання про визнання особи потерпілою, суддя чи суд мають з'ясувати, яку конкретно шкоду заподіяно особі злочином (моральну, фізичну чи майнову), і зазначити про це в постанові чи ухвалі.

У справі про незакінчений злочин особа визнається потерпілою за умови фактичного заподіяння їй моральної, фізичної або майнової шкоди1.

При цьому треба мати на увазі, що не можуть бути визнані потерпілими особи, які постраждали від вчиненого ними ж злочину. Такою особою може бути, наприклад, особа, що дала хабара, яка звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органом, наділеним законом правом на порушення кримінальної справи (ч. З ст. 369 КК України).

У той же час, оскільки закон не пов'язує позбавлення статусу потерпілого з неправомірністю його поведінки, суди повинні визнавати особу потерпілою й у випадках, коли її діями спровоковано вчинення щодо неї злочину. При цьому факт неправомірної поведінки потерпілого може бути врахований при кваліфікації дій підсудного або призначенні йому покарання.

Пленум Верховного Суду України звернув увагу суддів, що на виявлені факти необґрунтованого зволікання з визнанням особи потерпілою (при очевидності заподіяння злочином шкоди), допущені органами дізнання чи досудового слідства, суди відповідно до ч. 2 ст. 232 КПК України мають реагувати винесенням окремих ухвал (постанов).

У справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, права, передбачені частинами 3 та 4 ст. 49 КПК України, мають його близькі родичі. Оскільки п. 11 ст. 32 КПК України містить вичерпний перелік близьких родичів (ними є батьки, один із подружжя, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки) слідчі органи і судді не вправі визнавати інших осіб потерпілим у цих справах.

1 Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — С. 312.

 

Якщо надання прав потерпілому вимагають декілька осіб із числа близьких родичів особи, якій було заподіяно смерть, вони можуть бути визнані потерпілими.

Особа, якій заподіяно шкоду і яка пред'явила вимогу про її відшкодування, визнається одночасно потерпілим та цивільним позивачем, якій забезпечуються всі передбачені законом права як потерпілого, так і цивільного позивача.

У разі, коли потерпілим визнано неповнолітню або недієздатну особу, суд повинен забезпечити участь у справі його законного представника, який має захищати права і охороняти законні інтереси такої особи. Згода потерпілого на участь у справі законного представника не потрібна. При досягненні потерпілим 18-річного віку функції законного представника припиняються, але він може брати участь у справі як представник потерпілого (ст. 52 КПК України).

Слідчим органам і судам необхідно враховувати, що відповідно до п. 10 ст. 32 КПК України законними представниками неповнолітніх чи недієздатних потерпілих можуть бути лише батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники або представники установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебувають ці особи. Суд не вправі допускати інших осіб до участі у справі в якості законних представників.

При відсутності у неповнолітнього потерпілого батьків або інших законних представників суд зобов'язаний забезпечити участь у справі представника потерпілого з числа інших осіб, за постановою особи, яка проводить дізнання, слідчого, судді або ухвалою суду.

Участь потерпілого при провадженні судового слідства обов'язкова. У разі, коли потерпілий за викликом на судове засідання не з'явився, відповідно до ст. 290 КПК України, суд вирішує питання про розгляд кримінальної справи або відкладення її залежно від того, чи можливо у відсутності потерпілого з'ясувати всі обставини справи і захистити його рава та законні інтереси.

Показання-потерпілого, подані на досудовому слідстві, ожуть оголошуватись у наступних випадках:

при наявності істотних суперечностей між показання-и, які потерпілий дав на суді і під час проведення дізнання досудового слідства;

не явки до судового засідання потерпілого, явка якого тих чи інших причин неможлива;

 

 

406

Глава 12

— коли справа розглядається у відсутності потерпілого, в порядку передбаченому ч. 2 ст. 292 КПК України.

На судовому засіданні може бути також оголошено показання потерпілого, допитаного судом відповідно до ст. 292і КПК України1.

У разі реальної загрози життю, здоров'ю, житлу чи майну потерпілого або його представника, він має право на забезпечення своєї безпеки. Члени сімей та близькі родичі потерпілого та його представника набувають такого права, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути, наприклад, на дачу завідомо неправдивих показань чи відмовитись від заявленого цивільного позову тощо. Підставою для вжиття заходів забезпечення безпеки перелічених осіб повинні бути тільки фактичні дані про небезпеку.

Необхідно при цьому врахувати, що підстави для застосування заходів безпеки стосовно потерпілого або його представника можуть відрізнятися від підстав щодо захисту членів їх сімей та близьких родичів. Зокрема, в разі реальної загрози честі та гідності потерпілого (його представника) заходи безпеки щодо них не застосовуються, на відміну від застосування таких заходів стосовно членів сімей та близьких родичів потерпілого або його представника, якщо в такий протиправний спосіб робиться спроба вплинути на цих осіб.

Забезпечення безпеки перелічених осіб здійснюється відповідно до вимог Закону України від 23 грудня 1993 р. «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».

За невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист або розголошення відомостей про вжиття таких заходів, настає адміністративна чи кримінальні відповідальність.

Потерпілий та його представник беруть участь у судовому засіданні як сторони обвинувачення і користуються рівними правами та свободою у наданні доказів, їх дослі-

1 У разі винесення судом ухвали про відкладення розгляду справи, суд може допитати свідків, експерта або спеціаліста, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників, які з'явилися. Якщо після відкладення розгляду справи вона розглядається у тому ж складі суду, повторний виклик зазначених осіб у судове засідання проводиться лише в необхідних випадках.

 

Показання потерпілого        407

дженні та доведенні їх переконливості перед судом (ч. З ч. 5 ст. 16і та ст. 216 КПК України).

Оскільки потерпілий має право пред'являти по справі нові докази, які стосуються справи і висловлювати свою думку стосовно інших доказів, зібраних на досудовому і судовому слідстві, то при призначенні і проведенні експертизи в суді суду належить з'ясовувати думку потерпілого (його представника) щодо її необхідності та доцільності, а також забезпечити активну їх участь у підготовці питань, що виносяться на розгляд експерта. Якщо судово-психіатрична експертиза призначається не стосовно підсудного, а щодо потерпілого з розміщенням його в медичному стаціонарі, то це можливо лише за його згодою.

При зміні прокурором пред'явленого особі обвинувачення (ст. 277 КПК України) копія постанови, в якій формулюється нове обвинувачення та наводяться мотиви прийнятого рішення, має бути вручена прокурором потерпілому та його представнику. Якщо в постанові прокурора порушується питання про застосування кримінального закону, який передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин, чи про зменшення обсягу обвинувачення, суд роз'яснює потерпілому та його представнику їх право підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі. Думка потерпілого та його представника щодо нового обвинувачення повинна бути зафіксована у протоколі судового засідання.

У разі відмови прокурора від обвинувачення (ч. З ст. 264 КПК України) суд повинен роз'яснити потерпілому та його представнику їх право вимагати продовження розгляду справи і підтримувати обвинувачення, про що робиться відповідний запис у протоколі судового засідання. За таких обставин думка потерпілого є пріоритетною для суду: при незгоді з прокурором потерпілий бере на себе функцію обвинувачення і розглядлправи продовжується, а при погодженні потерпілого з думкою прокурора суд повинен справу закрити.

У разі, коли прокурор змінив обвинувачення чи відмовився від нього у справі, котра розглядається у відсутності потерпілого, суд повинен відкласти розгляд справи, надіслати потерпілому копію постанови прокурора та роз'яснити його право підтримувати обвинувачення у раніше пред'явлено-

 

408

 

Глава 12

 

Показання потерпілого

 

409

 

 

 

му обсязі чи вимагати продовження розгляду справи і підтримувати обвинувачення1.

Зазначений Пленум Верховного Суду України підкреслив також, що судам необхідно забезпечити належний розгляд заяв громадян про злочини, справи по яких порушуються не інакше, як за скаргою потерпілого, і не допускати фактів необґрунтованої відмови у порушенні цих справ. Разом з тим суди повинні забезпечити виконання вимог ч. 1 ст. 27 КПК України про порушення зазначених у цій статті кримінальних справ тільки при наявності скарги потерпілого або його законного представника. У скарзі повинні бути чітко викладені підстави для порушення справи, зокрема обставини, час, місце, мотиви, наслідки, докази, кримінально-правова кваліфікація злочину; дані про особу, яка підозрюється у вчиненні злочину; прохання про притягнення такої особи до кримінальної відповідальності тощо.

Рекомендувати суду якомога ширше використовувати інститут примирення потерпілого з обвинуваченим, підсудним, яке може мати місце як у стадії попереднього розгляду справи суддею, так і на судовому засіданні, але до закінчення судового слідства.

Якщо потерпілий не скористався роз'ясненим йому судом правом на примирення з винним, то за наявності достатніх даних про вчинення злочину стосовно потерпілого, суддя виносить одну постанову про порушення кримінальної справи і про призначення її до розгляду.

Якщо злочин даної категорії вчинено неповнолітнім або особою, яка через свої фізичні, психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, порушену кримінальну справу суддя направляє прокурору для провадження досу-дового слідства2.