§ 1. Поняття та значення показань потерпілого

У сучасній правовій літературі розглядаються багато проблем, пов'язаних не тільки з процесуальним становищем потерпілого в кримінальному процесі, а і з іншими проблемами, які відносяться до осіб, пост-раждалих від злочину. Як правильно відзначалося О. М. Джужа, Є. М. Моісеєвим, що можна із задоволенням констатувати, що в нашій країні багато проблем, пов'язаних із жертвою злочину, ґрунтовно вивчені в рамках наук кримінального права і процесу, криміналістики та кримінології. Ці дослідження сприяли розгортанню віктимологічної тематики в юридичній науці і формуванню віктимології1 як одного з наукових напрямів у теорії і практиці боротьби зі злочинністю.

Разом з тим віктимологічні дослідження не варто зводити до деталізованих у кримінально-процесуальному плані проблем на тему щодо потерпілого. Своїми

1 Віктимологія — це напрям (розділ) у кримінології, який вивчає жертву (потерпілу особу), розглядає стосунки між злочинцем (підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, засудженим) і способи відшкодування заподіяної шкоди потерпілому (моральної, фізичної, матеріальної).

 

шляхами і особливими підходами вони повинні допомогти поглянути на ті чи інші проблеми жертви злочину в іншому ракурсі, в іншому віктимологічному світлі.

У трохи спрощеному вигляді між кримінально-процесуальним і віктимологічним вивченням потерпілого можна провести такі межі:

якщо перше відповідає на питання, хто є потерпілим, то друге — чому особа стала потерпілою;

якщо перше намагається з'ясувати, за яких умов особа може бути визнана потерпілою у кримінальному процесі, то друге — у зв'язку з якими закономірностями, обумовленими соціальними, психічними та біологічними факторами, потерпілий з'являється в реальній дійсності;

якщо перше досліджує процесуальне становище потерпілого, його відносини у судочинстві, то друге — його становище у суспільстві, соціальні зв'язки і відносини з зазіха-чем, з іншими особами середовища, яке його оточує.

Інакше, кримінальний процес вивчає потерпілого — суб'єкта кримінально-процесуальної діяльності, віктимологія - потерпілих жертв злочину без будь-яких винятків: живих і загиблих, засуджених і недієздатних, кожного окремо і всіх разом1.

Для того, щоб жертви злочинів могли отримати компенсацію за завдану ним шкоду, вони повинні бути у кримінально-процесуальному порядку визнані потерпілими та дати відповідні показання по справі.

За своєю процесуальною природою та особливостями отримання фактичних даних, показання потерпілого схожі на показання свідка, однак доказове значення кожного з цих слідчих дій різне, оскільки на відміну від свідка, який за загальним правилом (за деякими винятками) не зацікавлений У вирішенні справи, потерпілий майже завжди має по кримінальній справі, що розслідується, самостійний (особистий) інтерес. Тому процесуальна природа показань потерпілого характеризується тим, що вони є не тільки джерелом доказів по справі, але і засобом захисту його особистих інтересів.

Джужа О. М., Моісеєв Є. М. Проблеми потерпілого від злочину (кримінологічний та психологічний аспекти): Навч. посібник. — К., 1994. — С. 9.

 

390

 

Глава 12

 

Показання потерпілого

 

391

 

 

 

Згідно зі ст. 49 КПК України потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.

Під моральною шкодою згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайно-вої) шкоди» розуміють втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності1.

У теорії та практиці кримінального процесу немає єдиного погляду на поняття моральної шкоди, завданої потер^ пілому від скоєного стосовно його злочину.

М. С. Строгович під моральною шкодою розумів зганьблення честі людини, приниження її гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, страждань, внесення в особисте життя або суспільне становище людини ускладнень1.

1 Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в цивільних справах. — К.: Юрінком Інтер, 2004.— С. 219—220.

1 Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса. — М., 1968. — Т. 1. — С. 257.

 

В. Я. Понарін вважає, що моральна шкода — «це моральні страждання особи, спричинені злочинним посяганням на її честь, гідність, а також і на інші блага, охороню-вані як законом, так і нормами моралі і що моральна шкода може бути заподіяна не тільки фізичній, а й юридичній особі. Крім того, в дефініції не завадило б відобразити й те, що моральна шкода може бути завдана посяганням як на суспільні відносини, охоронювані законом, так і на суспільні відносини, врегульовані нормами моралі»1.

У теорії та практиці кримінального процесу України та інших країн є інші поняття і визначення моральної (немай-нової) шкоди2.

Поняттю та складу моральної шкоди приділив увагу Пленум Верховного Суду Російської Федерації в своїй постанові від 20 грудня 1994 р. № 10 «Деякі питання застосування законодавства про компенсацію моральної шкоди », вказавши, що «під моральною шкодою розуміють моральні чи фізичні страждання, спричинені діями (або бездіяльністю), та ті, які посягають на належні громадянину від народження або в силу закону нематеріальні цінності (життя, здоров'я, достоїнство особи, ділова репутація, недоторканність приватного життя, особиста та сімейна тайни та інше), порушують його особисті немайнові права (право на використання свого імені, право авторства та інші немайнові права відповідно із законом про охорону прав на результати інтелектуальної діяльності) або майнові права громадянина».

1          Панарин В. Я. Защита имущественньїх прав личности в уголов-

ном процессе России. — Воронеж, 1994. — С. 78—79.

2          Коваленко Є. Г. Цивільний позов у кримінальній справі як інстру

мент захисту прав окремих категорій осіб: Міжнародне право і націо

нальне законодавство: 36. наук, праць. — К., 2001. — С. 118—128; Ма-

леин Н. С. О моральном вреде // Государство и право. — 1993. —

№ 3. — С. 33; Про відшкодування моральної шкоди. Постанова Вер

ховного Суду України від 23 грудня 2003 року, а також Ухвала Кон

ституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного

провадження у справі за конституційним зверненням громадянина

Махонька Г. І. щодо офіційного тлумачення положення ч. З ст. 22 Кон

ституції України від 1 жовтня 2002 р. (справа № 2-54/2002, № 49-У/202

стосовно права на отримання одноразової допомоги та відшкодуван

ня моральної шкоди щодо інвалідів. — Відшкодування матеріальної

та моральної шкоди: 36. норм, актів. — К.: Юрінком Інтер 2004 —

С. 371—372, 375—377.

 

І

 

392

 

Глава 12

 

Показання потерпілого        393

 

 

 

Моральна шкода, зокрема, може полягати у моральних переживаннях у зв'язку з втратою родичів, неможливістю активно продовжувати суспільне життя, втратою роботи, розкриттям сімейної, лікарської таємниці, поширенням не відповідних дійсності свідчень, які принижують честь, достоїнство чи ділову репутацію громадянина, тимчасовим обмеженням або позбавленням будь-яких прав, фізичним болем, пов'язаним із вчиненим каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я чи в зв'язку із захворюванням, перенесеним в результаті моральних страждань та ін.

Хоча Верховий Суд Російської Федерації не дав загального визначення поняття страждання з приведеного тексту постанови випливає, що суд намагався розкрити зміст одного з видів моральної шкоди — морального страждання1. Очевидно, що під моральними стражданнями суд розуміє певні переживання.

Необхідно відзначити, що поняття «фізичні страждання» не збігається за своїм змістом із поняттям «фізична шкода» або «шкода здоров'ю». Фізичні страждання — це одна з форм моральної шкоди (фізичних або моральних страждань), в той час як фізична шкода (яку доцільніше було б назвати органічною шкодою) — це будь-які негативні зміни в організмі людини, які перешкоджають його сприятливому біологічному функціонуванню.

Фізична (органічна) шкода є матеріальним видом з природничо-наукової точки зору та разом з тим немайновим; негативні зміни відбуваються в організмі, тобто в матеріальній сфері потерпілого, під впливом певних зовнішніх впливів. Ці зміни, в свою чергу, призводять чи можуть призвести до негативних змін у психічному благополуччі та (або) у майновій сфері особистості.

Негативні зміни стану психічного благополуччя можуть виражатися у свого роду стражданнях (моральна шкода), а негативні зміни у майновій сфері — у витратах, пов'язаних з корекцією чи функціональною компенсацією недоліків в організмі потерпілого та втратах доходу (майнова шкода).

1 У ст. 151 Цивільного кодексу Росії моральна шкода визначається як «фізичні або моральні страждання».

 

Отже, будь-яка органічна шкода з точки зору її відшкодування розділяється на моральну та майнову шкоду1.

Фізична шкода — це сукупність змін, що сталися об'єктивно, внаслідок вчиненого злочину в стані людини як фізичної істоти. Це тілесні ушкодження, розлад здоров'я, фізичні страждання, біль.

Суттєвою рисою фізичної шкоди є те, що вона заподіює шкоду життю, здоров'ю — найважливішим благам людини, яка практично не може бути відшкодована2.

Згідно з Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом № 6 Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 р., «з медичної точки зору тілесні ушкодження — це порушення анатомічної цілості тканин, органів та їх функцій, що виникає внаслідок одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів — фізичних, хімічних, біологічних, психічних»3.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України зазначає, що тілесні ушкодження — це протиправне і винне порушення анатомічної цілості тканин, органів потерпілого та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів.

Кримінальний кодекс розрізняє тілесні ушкодження трьох ступенів: тяжке, середньої тяжкості і легке. Характер та ступінь тілесних ушкоджень на практиці визначаються на підставі відповідних положень Кримінального кодексу (статті 121, 122, 125) і зазначених Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень4.

Майнова шкода — це втрата, привласнення, знищення або пошкодження майна потерпілого внаслідок заподіяння потерпілому шкоди від злочину.

1          дрделевский А. М. Компенсация морального вреда: анализ зако-

нодательотва и судебной практики. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.,

2000. _ С. 2—3.

2          Гошовський М. І., Кучинська О. П. Потерпілий у кримінальному

процесі України. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 48.

3          Юридичний вісник України. — 1995. — № 8. — С. 5 (додаток).

4          Науково-практичний коментар Кримінального кодексу Украї

ни. — 3-є вид., перероб. та доп. / Заред. М. І. Мельника, М. І. Хавро-

нюка. — К., 2003. — С. 266.

 

394

 

Глава 12

 

Показання потерпілого

 

395

 

 

 

У процесуальній літературі немає єдиної думки щодо поняття майнової шкоди, завданої злочином, і її розміру, що підлягає відшкодуванню потерпілому.

На думку П. П. Гурєєва, «в зобов'язаннях, пов'язаних із заподіянням шкоди, відшкодування збитків замінює відновлення попереднього стану. Під збитками в разі заподіяння шкоди слід розуміти тільки позитивну шкоду в майні, тобто зменшення наявного майна потерпілого... Тому потерпілий, який зазнає матеріальної шкоди від злочину, має право на стягнення з обвинуваченого чи особи, які несуть відповідальність за дії обвинуваченого, тільки позитивної шкоди в майні та не має права на втрачання вигоди» Ч

Прихильники іншої думки вважають, що підлягає відшкодуванню не тільки пряма шкода, завдана злочином, але й неодержані доходи, оскільки це випливає з самої суті застосування цивільно-правової відповідальності у кримінальному процесі2. Додержуючись цієї концепції, яку ми поділяємо, М. І. Гошовський та О. П. Кучинська вважають за доцільне внести відповідні доповнення до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 р. «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином і стягнення безпідставно нажитого майна», яким прямо передбачити можливість стягнення в кримінальній справі під час вирішення цивільного позову не тільки прямої шкоди, але й неодержаних доходів3.

Таким чином, відповідно до букви закону на відміну від постраждалого у якості потерпілого може бути допитаний тільки той учасник процесу, який офіційно визнаний потерпілим по справі постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді чи за визначенням суду.

Незважаючи на певну схожість отримання доказової інформації цими учасниками процесу, їх показання мають

1          ГуреевП. П. Гражданский иск в уголовном процессе. — М., 1961. —

С. 15—16.

2          Хандурин Н. И. Проблеми теории и практики гражданского иска

в уголовном процессе: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 1987. —

С. 13; НорВ. Т. Защита имущественнмх прав в уголовном судопроиз-

водстве. — К., 1989. — С. 40.

3          Гошовський М. І., Кучинська О. П. Зазнач, праця. — С. ЗО.

 

певні особливості, що виділяють показання потерпілого у самостійне джерело доказів.

Ці відмінності полягають в наступному: по-перше, на відміну від свідка потерпілий не тільки зобов'язаний, але і має право давати свідчення з приводу тих чи інших обставин справи. Тому з метою захисту своїх особистих інтересів він може наполягати на тому, щоб слідчі органи чи суд обов'язково вислуховували його показання про обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

По-друге, потерпілий, як правило, особисто зацікавлений у вирішенні справи, тому його свідчення підлягають перевірці та оцінці з урахуванням цього (суб'єктивного) фактору.

По-третє, оскільки (по закінченні розслідування) потерпілий наділений правом знайомитись з матеріалами справи, при перевірці та оцінці його показань в суді необхідно враховувати, що окремі з даних можуть відображати не особисте сприйняття потерпілого злочинного діяння чи інших обставин, а результат ознайомлення з матеріалами справи.

По-четверте, оскільки потерпілий на відміну від свідка не видаляється із залу судового засідання, на об'єктивність його показань можуть впливати свідчення, отримані з допиту інших учасників1.

Предмет показань потерпілого охоплює не тільки обставини (елементи, епізоди) вчинення злочину, який відноситься до нього, але і характер і розмір шкоди, яка йому заподіяна, на підтвердження чого потерпілий може надавати допитувачу ті чи інші фактичні дані, що вказують на конкретну заподіяну шкоду. Це можуть бути різні чеки про вартість товару, речі; квитанції про купівлю медичних препаратів; договори купівлі-продажу та інші дані, які підтверджують суму спричиненої шкоди. Так, поряд з фактичними даними потерпілий може повідомити слідчому чи суду свою думку про них. Враховуючи цю особливість показань потерпілого, багато хто з процесуалістів справедливо відносить до їх предмету висновки, пояснення з приводу обставин справи та думки про них2.

1          Ковтун Н. Н. Уголовнмй процесе России: Учебник / Александ-

Ров А. С, Ковтун Н. Н., Поляков М. П., СереброваС. П.; Научи, ред.

ТоминВ. Т. — М., 2003. —С. 209.     '

2          Дорохов В. Я. Показання потерпевшего как доказательство в уго

ловном процессе. — М., 1959. — С. 8; Кокорев Л.Д. Пострадавший от

преступления. — Воронеж, 1964. — С. 26—27.

 

396

 

Глава 12

 

Показання потерпілого

 

397

 

 

 

На нашу думку, необхідно відрізняти показання потерпілого від його заяв та пояснень, прилучених до справи. Показаннями потерпілого будуть лише усні свідчення, зроблені ним на допиті після порушення кримінальної справи. Пояснення та повідомлення, які є у справі, отримані особою, яка проводить дізнання, дізнавачем, слідчим і прокурором, як правило, до порушення кримінальної справи і не можуть замінити показання потерпілого, оскільки вони не є джерелами доказів і не можуть бути використані в доказуванні обставин справи слідчим в обвинувальному висновку, а суддею (судом) в обвинувавальному чи виправдувальному вироку.

При допиті потерпілого особливу увагу приділяють виявленню ключових обставин та відповідних ознак злочину, який розслідується.

Обізнаність потерпілого щодо фактів, які цікавлять слідство чи суд, як правило, ширша, ніж обізнаність свідка, оскільки він зазвичай є очевидцем розслідуваної події скоєного злочину. Тому, на відміну від показань свідка предмет показань потерпілого охоплює як дані про матеріальні наслідки розслідуваної події, так і про дії, в результаті яких ці наслідки виникли1.

Показання потерпілих не тільки засіб встановлення нових факторів, але також й ефективний засіб визначення належності та допустимості доказів, перевірки та уточнення

1 Алексеев А. М. Показання очевидца: Состояние научньїх иссле-дований по судебной психологии (материальї к І Всесоюзной конфе-ренции по судебной психологии). — М., 1971. Разом з тим не можна погодитися з його думкою, що існує більша «інформативність» в показаннях потерпілих порівняно з показаннями свідків. Можливість перевірити процес формування показань та зручність в їх отриманні та використанні дають підстави для виділення очевидців у специфічну групу джерел доказів (Там само. — С. 77). Не можна не помітити, що виділення їх показань в особливу групу призвело би до недооцінки інших факторів, які впливають на формування показань свідків та потерпілих. Свідок так само, як і потерпілий, може бути очевидцем, але це ще не дозволяє «ставити знак рівняння між показаннями свідка, якому відомо, як був скоєний злочин, та показаннями особи, проти якої такий злочин вчинений (Дубривньїй В. А. Дока-зательственное значение показаний потерпевшего на предваритель-ном следствии: Ученьїе записки Саратовского юрид. ин-та. — Саратов, 1962. — Вьш. 10. — С. 112).

 

обставин, вже встановлених іншими фактичним даними. Нарешті, у показаннях потерпілих можуть міститися дані, які допомагають визначити достовірність їх власних показань.

Чинний закон (ст. 49 КПК України), регламентуючи допит потерпілого, тим самим підкреслює значення його показань як самостійного джерела доказів. Фактичні дані, що містяться в його показаннях, часто сприяють виявленню обставин, які впливають на кваліфікацію злочину та визначення виду покарання1. Нерідко потерпілий є єдиним очевидцем злочину, у зв'язку з чим передусім в ході його допиту виявляється, чи мала місце подія, яка стала підставою для порушення кримінальної справи, та які факти можуть свідчити про характер суб'єктивної сторони злочину. Навіть не бачивши самої події, яка розслідується, потерпілий може повідомити важливі обставини, які будуть сприяти розкрит-ю злочину. Разом з тим значення показань потерпілого по онкретній справі залежить від обсягу та характеру відчень, якими він володіє2.

З тієї обставини, що основу показань потерпілих складає 'х особисте сприйняття подій минулих злочинів, ще не випливає, що вони завжди є першоджерелом даних, повідомле-их на допиті. Ці свідчення нерідко є похідними доказами, кщо вони взяті не в результаті безпосередніх спостережень, з іншого відомого джерела. Фактичні дані, які складають міст похідних доказів, також можуть бути сприйняті по-ерпілим в результаті ознайомлення з документами чи матеріальними об'єктами.

Дані, які містяться в свідченнях потерпілих, якщо вони мають похідний характер, набувають значення доказів лише У тих випадках, коли допитуваний вказує джерело своєї обізнаності, оскільки згідно з п. 2 ст. 72 КПК України не можуть бути доказами повідомлені потерпілим дані, джерело яких невідоме. Вимоги вказати джерело повідомлених свідчень необхідно вважати категоричним: воно не залежить від змісту показань та обставин, при яких вони були отримані.

1          По справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпі

лого, важливе значення має відношення потерпілого до злочину, в

результаті якого йому заподіяно шкоду.

2          Теория доказательств в советском уголовном процессе. — М.,

1973. — С. 574—575.

 

398

 

Глава 12

 

Показаная потерпілого

 

399

 

 

 

Похідні показання потерпілих набувають особливо важливого значення у тих випадках, коли особа, яка безпосередньо сприйняла факти, не може бути допитана (наприклад, помираючий повідомив свідку, хто на нього напав)1.

Показання потерпілих можуть мати значення викривальних, виправдувальних, прямих та опосередкованих доказів.