§ 1. Поняття і зміст процесу пізнання

Процеси пізнання і доказування щільно взаємопов'язані, оскільки доказування у кримінальному судочинстві — це не тільки опосередковане, але і неопосе-редковане пізнання, яке можливе стосовно окремих обставин, що охоплюються предметом доказування по кримінальній справі: наслідків вчинення злочину, місця скоєння злочину, знарядь і засобів, за допомогою яких вчинено злочин, і деяких інших обставин1. Твердження, що процесуальне доказування «є цілком опосередкованим способом пізнання»2 не відповідає діалектичній теорії пізнання, відповідно до якої будь-яке пізнання здійснюється емпіричним, безпосереднім і раціональним, опосередкованим шляхом. Не відповідає воно, очевидно, і практиці кримінально-процесуального доказування, тому що особа, яка проводить дізнання, дізнавач, слідчий, прокурор і суддя деякі обставини, що охоплюються предметом доказування,

1          Теория доказательств в советском уголовном процессе. —

М., 1973. —С. 291—293; КурьілевС.В. Основи теории доказьі-

вания в советском правосуддя. — Минск, 1969. — С. 9—24 и др.

2          Фаткуллин Ф. Н. Общие проблеми процессуального до-

казьівания. — Казань, 1976. — С. 16.

127

Процес пізнання і доказування

сприймають безпосередньо. Ф. Н. Фаткуллін заперечує безпосередній шлях пізнання на тій підставі, що «знання про обставини і факти, що підлягають встановленню по справі, і про їх суть завжди здобуваються тільки за допомогою визначених засобів, які наділені передбаченою законом процесуальною формою»1. Можна погодитися, що істина встановлюється, а висновки в справі підтверджуються доказами, але це не спростовує можливості безпосереднього пізнання зазначеними учасниками (суб'єктами) окремих фактів у процесі їх виявлення, огляду, прилучення до протоколу слідчої або судової дії і відповідного процесуального закріплення даних про них.

Будь-яке пізнання засноване на єдиних методологічних закономірностях, але для окремих видів пізнання характерні і певні особливості. З огляду на них слід відрізняти пізнання у кримінальному судочинстві від наукового, теоретичного пізнання. Елементи наукового пізнання властиві і кримінально-процесуальному пізнанню. Впровадження досягнень науково-технічного прогресу в кримінально-процесуальному доказуванні сприяє більш успішному вирішенню завдань процесу. Характер наукового дослідження може мати, наприклад, діяльність експерта в кримінальному судочинстві. Однак у кримінально-процесуальному доказуванні переважає практичне, а не теоретичне мислення. Практика є основою і теоретичного пізнання, але для кримінально-процесуального пізнання вона має особливе значення. Вона пронизує все кримінально-процесуальне доказування, що завжди, у кожному випадку повинне закінчуватися конкретними і практичними висновками (вчинено або не вчинено злочин, винний або невинний обвинувачений і т. д.)2.

Аналізуючи співвідношення теоретичного і кримінально-процесуального пізнання і відзначаючи, що другий вид пізнання — практичне пізнання покликаний виявити в конкретному явищі наявність або відсутність вже пізнаних сут-ностей, О.'Т. Сизякін пише: «Створюючи норму права, законодавець рухався від одиничного до загального, від яви-

1          Фаткуллин Ф. Н. Зазнач, праця. — С. 16.

2          Горский Г. Ф., Кокорев Л. Д., Злькинд П. С. Проблемьі доказа

тельств в советском уголовном процессе. — Воронеж, 1978. —

С. 200—201.

128

Глава 4

Процес пізнання і доказування

129

ща до сутності. У судовому пізнанні має місце, так би мовити, зворотний зв'язок, а саме: рух від пізнаного загального, пізнаної сутності до одиничного, до явища з метою ідентифікації сутності — тієї, котра міститься в досліджуваній одиничній події, явищі, і тієї, котра відбита нормою матеріального права1.

Теоретичне пізнання і пізнання у кримінальному процесі відрізняються за своїм предметом і методом. Предмет теоретичного пізнання безмежний, його складають нові сутності, закономірності розвитку природи і суспільства. Предмет процесуального пізнання обмежений приписами кримінального і кримінально-процесуального закону, він пов'язаний не з новими, а зі вже пізнаними сутностями і виражений в таких поняттях, як подія злочину, вина й інші обставини, що підлягають доказуванню по кримінальній справі2.

Ю. М. Грошевий вважає, що пізнання по кримінальній справі, здійснюване особою, що проводить розслідування, прокурором і суддями, не може розцінюватися як проміжне між буденним і науковим пізнанням, не можна відносити його і до наукового. Воно є специфічним різновидом соціального пізнання, що умовно можна назвати процесуальним, або судовим, пізнанням, у результаті якого об'єкт одержує специфічний тип соціального знання, обумовлений особливостями об'єкта пізнання і процесуальних засобів його володіння3. Ф. Н. Фаткуллін також бачить у процесуальному доказуванні самостійний різновид пізнання зовнішнього світу, що «умовно могло б називатися слідчо-судовим пізнанням»4. В. С. Зеленецький вважає, що суть пізнання у кримінальному процесі найбільш точно відображає поняття «кримінально-процесуальне пізнання дійсності»5.

1          Сизякин О. Т. Сущность и явление в уголовном процессе // Со-

ветское государство и право. — 1968. — С. 117.

2          Горский Г. Ф., Кокорев Л. Д., Злькинд ТІ. С. Зазнач, праця. —

С. 201—202.

3          Грошевой Ю. М. Сущность судебнмх решений в советском уго

ловном процессе. — Харьков: Внща школа. Изд-во при Харьковс-

ком ун-те, 1979. — С. 17—19.

4          Фатпкуллин Ф. Н. Зазнач, праця. — С. 19—20.

5          Зеленецький В. С. Пізнання в кримінальному процесі // Рад. пра

во. — 1977. — № 4. — С. 73—76.

На думку М. М. Міхеєнка, яку ми підтримуємо, усі запропоновані терміни: процесуальне, судове, слідчо-судове, кримінально-процесуальне — можуть бути застосовані для того, щоб спробувати підкреслити специфіку кримінально-процесуального доказування як різновиду пізнання дійсності. Однак сутність цього процесу, звичайно, не в назві, а в гносеологічній і юридичній природі цього різновиду пізнання, обумовленій його особливими об'єктами, завданнями і засобами1.