§ 4. Особливості процесу доказування

на окремих стадіях кримінального судочинства

На кожній стадії кримінального судочинства деякі елементи процесу доказування мають свої особливості, що обумовлено в основному завданнями тієї чи іншої стадії.

Основним завданням стадії порушення кримінальної справи є перевірка заяв і повідомлень про злочини з метою встановлення наявності чи відсутності достатніх даних, що вказують на ознаки злочину, а також передбачених у законі обставин, які виключають порушення кримінальної справи, і прийняття на цій основі рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи (статті 95,97, 98,99 КПК).

Щоб не допустити заміни цією стадією стадії досудового слідства кримінальної справи, законодавець забороняє провадження до порушення кримінальної справи слідчих дій, крім огляду місця події, накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку, спрямованих на збирання і перевірку доказів та їх джерел, але передбачає можливість доволі широкого застосування інших процесуальних дій, за допомогою яких можна процесуальне закріпити і перевірити заяву або повідомлення про злочин:

складання протоколу усної заяви або явки з повинною (статті 95 і 96 КПК);

прийняття письмових заяв або повідомлень про вчинені злочини або злочини, які перебувають на стадії підготовки (статті 95 і 97 КПК);

прийняття від громадян, підприємств, установ і організацій предметів і документів, що можуть бути доказами (ст. 66 КПК).

Усі перелічені процесуальні дії є способами збирання і перевірки документів і предметів як джерел доказів (статті 78 і 83 КПК), а відомостей, що в них містяться, — як доказів,

 

120

 

Глава З

 

Предмет і межі доказування

 

121

 

 

 

на основі яких встановлюється наявність чи відсутність ознак злочину. Вони можуть бути використані й на інших стадіях кримінального процесу.

Кримінально-процесуальний закон дозволяє провадити на стадії порушення кримінальної справи такі слідчі дії: 1) огляд місця події у невідкладних випадках; у таких випадках, за наявності для того підстав, кримінальна справа порушується негайно після огляду місця події; 2) накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку, яке проводиться з метою запобігти злочину.

Оцінка зібраних доказів та їх джерел на стадії порушення кримінальної справи проводиться за загальними правилами. Суб'єктами є тільки органи дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд, тобто ті державні органи і посадові особи, які мають право порушити кримінальну справу або відмовити в цьому, виконуючи функцію розгляду заяв і повідомлень про злочини.

Отже, на стадії порушення кримінальної справи здійснюється кримінально-процесуальне доказування, в якому наявні з певними, іноді значними, особливостями всі його елементи.

На стадії досудового слідства кримінальної справи проводиться розгорнуте кримінально-процесуальне доказування, в якому реалізуються всі його елементи, широко застосовуються науково-технічні засоби для збирання, закріплення і перевірки доказів та їх джерел. Деякі слідчі та інші процесуальні дії зі збирання доказів проводяться тільки або переважно на цій стадії (обшук, виїмка, затримання особи як підозрюваного, відтворення обстановки та обставин події, огляд місця події, освідування, впізнання).

На цій стадії слідчий у процесі виконання державно-правової функції розслідування кримінальної справи здійснює кримінально-процесуальну функцію обвинувачення (з моменту притягнення особи як обвинуваченого) і вирішення кримінальної справи по суті. Тут починається захист від обвинувачення, який здійснюють обвинувачений, його захисник чи його законний представник.

На стадії судового розгляду справи суддя, як правило, не збирає нових або додаткових доказів та їх джерел, хоча за необхідності він має право витребувати документи або при-

 

єднати до справи предмети, які надані учасниками процесу, або витребувати нові докази (п. 5 ч. 1 ст. 253 КПК).

Перевірка та оцінка доказів на цій стадії проводиться тільки щодо наявності достатніх підстав для розгляду справи у судовому засіданні.

На стадії судового розгляду здійснюється кримінально-процесуальне доказування і найбільш повно реалізуються всі принципи кримінального процесу, зокрема безпосередність, усність і змагальність. На цій стадії, як і на всіх наступних судових стадіях, суд виконує свою державно-правову функцію здійснення правосуддя (ст. 15 КПК) та кримінально-процесуальну функцію вирішення справи, а прокурор — державно-правову функцію нагляду за точним і неухильним додержанням законів органами дізнання і досудового слідства (статті 1 і 30 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р.) та кримінально-правову і кримінально-процесуальну функцію підтримання державного обвинувачення в суді (ст. 121 Конституції України). Кримінально-процесуальну функцію захисту виконують підсудний, його захисник і законний представник, цивільний відповідач та його представник. Такий розподіл функцій у суді створює найкращі процесуальні умови для всебічного, повного й об'єктивного дослідження судом за участі учасників судового розгляду нових доказів та їх джерел, що є у справі, з'ясування всіх обставин кримінальної справи і правильного їх вирішення.

Суд першої інстанції має право за своєю ініціативою або за клопотанням учасників судового розгляду збирати нові докази і з цією метою викликати у судове засідання нових свідків, призначати експертизу, витребувати інші докази (статті 296 і 317 КПК).

Важливість цього елементу процесу доказування в суді стає більш значним по тих справах, по яких не проводилося досудове слідство. Суд має право і зобов'язаний закріплювати докази та їх джерела в протоколі судового засідання, а також за допомогою звукозапису і винесення ухвал. Проте на стадії судового розгляду головна увага приділяється перевірці та оцінці доказів і їх джерел, зібраних органами досудового слідства. Це обумовлюється і тим, що розгляд справи в суді провадиться тільки щодо обвинувачених і лише за

 

 

122

Глава З

тим обвинуваченням, за яким вони віддані до суду. Перевірка доказів та їх джерел здійснюється судом за допомогою таких судових дій, як допити підсудних, потерпілих, свідків, провадження експертизи, допит експерта, огляди речових доказів, місця події (приміщення чи місцевості), оголошення свідчень підсудного, потерпілого, свідків, висновків експертів, документів (статті 300, 301, 303, 304, 306—308, 310—315 КПК), очна ставка і пред'явлення для впізнання (статті 172—174, 309 КПК), витребування і долу-чення до справи документів і предметів як речових доказів. Усі ці судові дії аналогічні слідчим, але умови і порядок їх провадження істотно відрізняються. Крім того, огляд місця події і пред'явлення для впізнання в суді проводяться дуже рідко, а можливість обшуку, виїмки, перевірки свідчень на місці КПК не передбачає через нереальність або неефек-, тивність провадження їх судом.

Крім того, в практиці судів зазначається, що «для забезпечення вимоги закону про повне, всебічне і об'єктивне дослідження обставин справи суди повинні керуватися ст. 299 КПК; ухвалою (постановою) судді встановлювати послідовність дослідження усіх доказів. Перелік джерел доказів, зазначених у ч. 2 ст. 65 КПК, є вичерпним. Посилання суду у вироку або ухвалі на дані, одержані з інших джерел, є недопустимими, оскільки вони не мають доказової сили. При необхідності суд має право з власної ініціативи — ухвалою, а суддя — постановою, змінити раніше прийняту послідовність дослідження доказів» *.

Також у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постанов вироку» від 29 червня 1990 р. зі змінами, внесеними Постановою Пленуму від 4 червня 1993 р. і 3 грудня 1997 р. у п. 12 зазначено, «...що

 

Предмет і межі доказування            123

тільки після розгляду всіх доказів, як тих, що є в справі, так і поданих в судовому засіданні учасниками судового розгляду, головуючий повинен опитати учасників судового розгляду, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме. Доповнення судового слідства може полягати, зокрема, в постановці додаткових запитань підсудному, потерпілому, свідкам, поданні та оголошенні документів, яких не було у справі та виконанні інших, передбачених законом, судово-слідчих дій »г.

На стадіях апеляційного і касаційного провадження відповідно до завдань цих стадій проводиться, в основному, перевірка й оцінка доказів та їх джерел.

Щодо права витребування апеляційною і касаційною інстанціями нових матеріалів, то воно основане на загальних правилах про збирання доказів2.

У статті 83 КПК сказано про те, що документи можуть бути джерелом доказів тільки в тому разі, якщо в них викладено або засвідчено обставини, що мають значення для справи.

Оскільки при розгляді справи в апеляційному і касаційному порядку суд, як правило, перевіряє законність і обґрунтованість вироку та інших судових рішень за тими доказами, які вже існують у справі, і додатковим матеріалами, то об'єктом перевірки і оцінки при цьому є як ті, що існують у справі, так і додаткові докази та їх джерела. Перші перевіряються шляхом аналізу кожного з них окремо, зіставлення з іншими, що є в справі та подані в суд, додатковими матеріалами, а також шляхом витребування судом таких матеріалів. Інші перевіряються шляхом їх аналізу, зіставлення з тими, що вже існують у справі та іншими новими матеріалами, а також шляхом витребування інших нових матеріалів. При цьому перевірка додаткових матеріалів повинна

 

 

 

1 Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ» від 27 грудня 1985 р. із змінами, внесеними постановою Пленуму від 4 червня 1993 р. // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. — К., 2004, — С. 43—44.

 

1          Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних

справах. — К., 2004, — С. 66.

2          Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику

розгляду судами України кримінальних справ у касаційному поряд

ку» від 12 жовтня 1989 р. зі змінами, внесеними постановою Плену

му від 4 червня 1993 р. // Постанови Пленуму Верховного Суду Ук

раїни в кримінальних та цивільних справах. — К., 1995. — С. 242.

 

124

 

Глава З

 

Предмет і межі доказування

 

125

 

 

 

здійснюватись самим судом а не доручатись іншим органам або особам.

Стадія перегляду судових рішень в порядку виключного провадження (відновлення справ за нововиявленими обставинами) складається з комплексу процесуальних дій, характерних для чотирьох стадій кримінального процесу: порушення кримінальної справи, досудового слідства, розгляду справи в місцевому суді та в суді апеляційні інстанції. Вона має такі самі особливості виявлення, збирання, дослідження, перевірки, закріплення і оцінки доказів та їх джерел, що притаманні згаданим трьом стадіям.

Значні особливості має процес доказування на стадії виконання вироку. Слід зазначити, що єдиним процесуальним джерелом доказів тут є офіційні документи (різні довідки, характеристики, копії вироків тощо). Вони подаються до суду адміністрацією виправно-трудових установ, органами, які займаються виконанням вироків, прокурором, засудженими, їх захисниками, витребуються самим судом.

Питання для самоперевірки

Що таке кримінально-процесуальне доказування?

Яке значення має доказування при провадженні досудового і судового слідства?

Що означає процес доказування?

Що є кінцевим моментом доказування по кожній кримінальній справі?

Які ознаки обставин підлягають доказуванню згідно зі ст. 64 КПК України?

Що означає предмет доказування (обставини, які підлягають доказуванню)?

Що означає однобічне, або неповне, проведення дізнання, досудового і судового слідства?

Що означає поняття «подія злочину»?

Яким чином встановлюються винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину?

Які є обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину; що характеризують особу обвинуваченого; що пом'якшують або обтяжують покарання?

Хто із суб'єктів доказування і яким чином встановлюють характер ірозмір шкоди, завданої злочином, а також розмір вит-

 

рат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння?

Що означає спрощений порядок визначення обсягу доказів?

Як в теорії і практиці доказування використовується поняття «межі доказування»?

Чи збігаються предмет і межі доказування?

Які особливості процесу доказування на окремих стадіях кримінального судочинства?