ВАЖЛИВІСТЬ НАУКИ ПРО ПРИРОДНЕ ПРАВО

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 

Якби філософія права розкривала ті права, які притаманні дикому станові, то вона не мала б практичного застосування в сучасному цивілізованому суспільстві. Тоді вона складала б частину антропології народів, але не науку філософії права. Але під природним правом не розуміється право диких, а лише те, що властиве людині як розумній істоті; відповідно ми маємо тут справу з правом як ідеєю. Природне право з'ясовує питання: що треба вважати правом людини як розумної істоти. А це питання є найістотніше, найзначущіше питання для людини, питання життя: ідея права є сила, яка діє в людстві, діє у формі переконань.

Справедливо, що природне право не має характеру позитивного права; але це не дає жодної підстави для заперечення значення цього права і водночас не дозволяє надати йому такого характеру. Природне право - це позитивна моральна сила, бо воно є ідеєю людського розуму; а розум завжди законодавчий; його ідея завжди реальна як завдання і як вимога, яку він і здійснює завжди відповідно до ступеня переконання. Воно є "ius constitutum a natura hominis et a Deo ratione1". Питають: чи природне право є діюче, обов'язкове для всіх людей, а чи воно є ідея недієва, яка набуває

'лат. право, встановлене природою людини і божественним розумом.

 

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА______171

своєї сили тільки тоді, коли буде санкціонована владою як обов'язкова? Питання ґрунтується на непорозумінні: саме тому, що природне право є ідея, воно має практичне значення, санкція якого полягає в переконаннях. Природне право, власне, є ідея, яка не потребує зовнішньої санкції і яка обов'язкова для розумних істот не через зовнішні визначення, а через внутрішній авторитет.

Тепер, коли з'явився історичний напрям у науці права, природне право зазнало особливо сильних нападок і проти нього було висловлено багато недоречностей. // Позитивісти зауважують, що "природне право" силою свого розумного авторитету не може зупинити дії позитивного права. Але насправді це робиться. Природне право силою свого авторитету змінює і зупиняє дію позитивного права. Оскільки авторитет божественного права закорінений у його розумній природі, а розум у своїх визначеннях [ні від чого] не залежить, то воно є сила самостійна, самодієва, яка скеровує позитивне право. Коли якась ідея божественного права досягає зріло-сти в суспільній думці, коли набуває форми сильного переконання, вона існує в житті, діючи певним чином на позитивне право; ідея закону переходить цілком до самого закону. А тому природне право є сила дієва.

Щоправда, розв'язання цього питання приховане в розтлумаченні ставлення позитивного права до природного і навпаки. Ось ці стосунки:

1) Коли ми робимо присуд, що певна дія є правом або неправом, тоді нормою при цьому судженні є або а) існуючий закон, або б) ідея права. Обидві ці норми треба визнати, аби з'ясувати, що таке право і неправо? Визначення позитивного права с чіткі, виразні, а визначення природного права - нечіткі, неясні; але з цього аж ніяк не випливає, що єдиною винятковою нормою для суджень про право ми визнали лише позитивні закони. Це, по-перше, неможливо, бо жоден закон не може організувати суспільного життя так, аби людина була змушена відмовитися від вільного обговорення питань права або перестала б посилатися на ідею природного права, обмежуючи своє [повод]ження лише позитивним законом. По-друге, цього не повинно [бути], бо тільки через вільне обговорення правових ідей можливий прогрес права. А без прогресу право стане змертвілою формою. До того ж, якби людина змушена була, обговорюючи права, відмовитися від норми природного права, то за надзвичайної здатности пристосовуватися до всякого [становища], вона потрапила б раз і назавжди у залежність до випадкових форм права й побуту. Для негра на американських плантаціях його становище стало б легким завдяки закону

 

172

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

 

 

 

пристосування і стало б [новою] стихією. Але він протестує проти чорного кодексу, який поневолив його, протестує хоч і ціною своїх страждань, а насправді тому, що в ньому не затихло усвідомлення незаконности його поневолення: в ньому промовляє відчуття болю, бо промовляє моральне відчуття природного права. Знищіть це відчуття - і він перестане 110 нарешті відчувати і свої // страждання. Але як не можна знищити цього усвідомлення, так не можна вимагати, щоб за норму суджень про правомірність вчинків було визнано сам позитивний закон. Тоді довелося б визнати існуючі принципи за ідеальні.

2) Коли стверджують, що всі позитивні права мають практичну силу, а отже, і ті, які несумісні з природним правом, то це цілком правильно. Але в підтримці, що її надає влада будь-якому позитивному праву, не висловлюється домагання, яке зобов'язує вважати будь-яке позитивне право розумним; навпаки, влада висловлює цим, що не прийшов ще час скасування позитивного права, яке суперечить розуму; бо з його зміною можуть бути заторкнуті різні складні інтереси, які задовольнити дуже важко. Часто з цієї потреби самозбереження права випливає те, що позитивне право, не зважаючи на всю свою застарілість, підтримується владою або звичаєм. Взагалі, уряд - консервативний, а прогрес властивий живому утворенню, тому тільки тоді, коли ідея раціонального права досягає сили практичного переконання, вона наважується надати йому форму позитивного права. Ніколи уряд не зобов'язаний давати санкції закону тільки тому, що він розумний. Це та золота середина, яку так дуже вихваляв Арістотель, і яка, як умова досконалости, примирює доцільність із здійсненністю.

3) Через усе людство і через усю його історію найочевиднішим чином проходить один факт: у міру як удосконалюється культура, позитивне право стає дедалі відкритіше, доступніше для впливу природного права. У римлян, як народу з високим юридичним розумінням, право 12 таблиць постійно підпорядковувалося впливу природного права у формі преторського едикту; зрештою, перехід природного права в позитивне стався так легко, що думки п'яти римських юрисконсулів були визнані за позитивно діючі закони. Ще доступнішим для впливу раціонального права стає позитивне право європейських народів; сутність соціального про-ґресу в тому й полягає, щоб природне право зустрічало з боку позитивного податливість і поступливість, або щоб розумне дедалі легше й швидше ставало реальним. Так, наприклад, вільність особи, вільність праці, значення суб'єктивної совісти при судженні про правомірність стали догмата-

 

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА______173

ми, авторитет яких не залежить від місцевих кодексів. Так звана конституційна форма є не що інше, як безправне підпорядкування позитивного права природному.

Із аналізу ставлення позитивного права до природного і навпаки видно все значення філософського вчення про право. Доки // ідеї природного права нечіткі й плутані у повсюдному переконанні, доти форма позитивного права зазнаватиме ненормальної реформи. Ясна ідея природного права береже позитивне право, викриваючи принципи цілком неправдиві й не дозволяючи їм проникати до суспільного середовища. Такий, наприклад, дуже поширений забобон, який вимагає не тільки рівности прав, але й майна; або вимагає, щоб усі моральні дії були перетворені на обов'язкові. Такими ж є забобони про одну-єдину довершену форму влади або про верховенство народу і т. п. Наука про право протидіє цьому вченню, протиставляючи йому принципи природного права. Хто відкидає практичну силу цих принципів, той позитивіст у повному сенсі слова. Для нього право буде міститися в тому кодексі, який дано йому для нього; при цьому йому все одно, чи буде то чорний кодекс ("code noir"), чи найгуманніші закони Сполучених Штатів. Платон уважав за велике лихо розмноження таких юристів, які розрізняють право і неправо не як добро і лихо, а як згоду і незгоду з кодексом.

Філософське вивчення права вивищує людину над моральним індеферентизмом, виробляючи в ній звичку зводити дані позитивного права до їх філософських, моральних і розумних основ. У практичному житті ми часто зустрічаємо крайнощі або надмірну побожність перед ним, або надмірне приниження його, що залежить від нестачі міцних наукових основ для судження про право. Чому доводиться терпляче чекати кращого, в чому приховані принципи анархії, революції, деспотизму? На ці важкі запитання можна відповідати серйозно тільки за допомогою науки, яка вивчає ідею права, або через загальні й постійні принципи соціального прогресу. Ці принципи усвідомлюються у неправдивому вигляді, коли людина надто багато вірить у свою індивідуальну особистість і особистий принцип видає за загальний, замість того, щоб шукати його об'єктивним шляхом науки.