ПЕРВИННА ФОРМА ВЧЕННЯ ПРО ПРИРОДНЕ ПРАВО

Друге питання, яке належить нам дослідити, - первинна форма вчення про природне право. Було б несправедливо не звернути на неї уваги, бо в ній було започатковано пряму основу науки філософії права. Гуґо Ґроцій у своєму творі "De iure belli ас pacis" виклав перед самим текстом так звані "тфо\Еуо|Д£ѵа" ("prolegomena")1, які містять основи вчення про право. Саме ці "npoforyou^W*" і є першим зародком і першою формою науки філософії права.

Аби знайти принцип, за яким можна було б розпізнати, що на час миру і війни треба вважати правом, Гуґо Ґроцій звернув увагу на ідею права. Він спростовує грецького філософа Карнеада, який уважав правом силу і ототожнював корисне з ідеєю справедливости. "Людина, — каже Гуґо Ґроцій, - не завжди хоче й прагне того, що їй корисне; часто природа спонукає її робити некорисне для себе добро іншим людям, на шкоду власним інтересам — спонукає жити в спілках".

Так Гуґо Ґроцій знаходить у природі людини "societatis appetitum" — прагнення до суспільного життя. "Але це прагнення спільне у людини з тваринами, адже й тварини мають це "societatis appetitum" і живуть юрмою. А людина відрізняється від тварини тільки тим, що в суспільстві вона живе за одним певним законом, спільним для всіх, — може думати про приємне й корисне, справедливе й несправедливе, добре й лихе. Маючи здатність думати, людина може слухатися не самих потягів тваринного інстинкту, а й свого розсуду і внутрішнього чуття; може не підкорятися ні пристрастям, ні натуральному страхові. Отже, людина підкоряється розумові, бо розумного життя вимагає її природа. Що суперечить розумному розсуду, те водночас суперечить і природі людини; розум, таким чином, показує природі людини, що їй властиве. Оці розумні первини й ста-

'давньогр. вступні пояснення; передмова.

 

166

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

 

 

 

новлять право природи. Таким чином, жити розумом - природне право людини". //

104          До цього часу Гуґо Ґроцій ототожнював ідею права з

мораллю. Всередині цілісної моральної сфери він знаходить

властивий лише людині потяг до співжиття, але не будь-

якого, як у тварини, а мирного й гармонійного. Отже, у за

гальному колі морального життя у людини виокремлюється коло

соціальних стосунків мирних і гармонійних. Саме до цих мир

них і гармонійних стосунків і прагне людина. Згідно зі своєю

природою, вона міркує про те, що сприяє людському мир

ному співжиттю, а що, навпаки, перешкоджає його розвит

кові. Вона дотримується того, що, на її думку, веде до пев

ної мети і називає цю сприяючу первину правом, а того, що

не сприяє розвиткові мирного й гармонійного співжиття, вона

уникає як супротивного розумові й називає неправом.

Досліджуючи таким чином право, Гуґо Ґроцій винятково називає правом тільки те, що оберігає суспільство; сам цей принцип і є, власне, правом на відміну від загальної моралі. У цьому міркуванні Ґроція про право як про захист мирних суспільних стосунків ми бачимо перший крок, першу спробу виділити правову царину із загальної моральної сфери. Загальна моральна ідея вимагає, аби наші вчинки були у згоді з розумом, а приватна, власне правова ідея вимагає, аби це розумне життя підтримувало мирне І струнке співжиття. Це, власне, і є право. "Praecepta generalia"1, які визначають, чи вчинки є погані через свою незгоду з мирним співжиттям, чи вони необхідні внаслідок згоди з ними і складають "ius naturale" або природне право. Давні знали тільки право "in genere"2, а [тепер] воно відокремлене від загальної моральної царини і розглядається "in specie"3, до того ж відокремлене з такою простотою, що весь цей висновок є зразкове явище у науці.

Це природне право, яке має моральний характер, священне і обов'язкове для людини за самою своєю суттю, а не за авторитетом, який дав його, - хоч би тим авторитетом був сам Бог. Щоправда, Бог є причина природи, а отже, й природного права; але природне право виникає не тому, що воно божественного походження, а тому, що воно відповідає вимогам людської природи і, отже, воно було б придатне й тоді, якби воно й не було дане Богом, якби навіть не було Бога. Воно корисне, необхідне і обов'язкове навіть для атеїста, бо й він, заперечуючи буття Найвищої Істоти,

'лат. загальні настанови (правила). 2лат,, у роді. Злат. у різновиді.

 

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА______167

не заперечує того, що саме собою становить розумну необхідність для людської природи. Словом, природне право має джерело своєї санкції не зовні, а в самому собі.

Маючи на меті влаштування мирного співжиття, право вилучає все, що суперечить співжиттю розумних істот. Ця суперечна засада є неправо і протиставляється праву. Отже, про право у вузькому значенні слова можна // сказати, що 105 воно є там, де є суспільство, бо право є та розумна первина, яка дає норми для взаємних стосунків людей між собою. Щєю своєю стороною право відрізняється від загальної моралі, виокремлюється у своєму змісті, хоч за суттю залишається моральною ідеєю. З одного боку, як моральна ідея, а з другого, як принцип, що визначає норми співжиття, право e протиставленням неправу як моральному лиху і як порушенню мирного співжиття. Силою свого завдання й сутности право вимагає знищення всього того, що затримує або перешкоджає розвиткові мирного і гармонійного співжиття. Воно вимагає обмежувати сваволю приватних осіб у їхній взаємодії. Право, маючи на увазі охорону мирного співжиття, має примусовий характер, тоді як "qualitas moralis"1 не має обов'язкової сили. Моральні приписи кожен може не виконувати, і ніхто не має права вимагати їх виконання, наприклад, нікого не можна примусити подавати милостиню. Але не шкодити іншому - примусити можна. Це суттєва різниця між мораллю і правом. З таким примусовим характером право все ж таки залишається "qualitas moralis", проте не всяка "qualitas moralis" є право.

Але встановленням норм стосунків між людьми, Гарантуванням гармонійного й мирного співжиття не вичерпується увесь зміст права. Як тонкий і глибокодумний вчений, а водночас і як державний діяч він [Гуґо Ґроцій] не міг не помітити, що в державі є багато таких правових норм і настанов, які ніяк не можуть бути виведені з ідеї права, якщо розуміти її в значенні сторожі співжиття. Тому постала потреба відшукати нове, додаткове джерело права. У наших кодексах багато правових приписів, які не випливають з ідеї природного права, а мають своїм джерелом людську розсудливість і обережність. Гуґо Ґроцій, вказуючи на це, повинен був визнати ще право в найширшому значенні або "ius naturae latius"2.

Тепер ми вже маємо три визначення права: а) право у невласному значенні або мораль, силою якого будь-яка розумна, моральна дія є правова; б) право у точному значенні слова як система умов, за яких можливе співжиття; в) "ius

1'лат. моральна якість.

глат. ширше право природи.

 

168

ПАМФІЛ ЮРКБВИЧ

 

 

 

naturae latius", тобто така система правил, які випливають t частково з природного права, частково з ідеї гаразду або f користи. Остання правова ідея - ідея гаразду або користи J, дуже важлива й необхідна для належного розуміння права. '•• Ладуючи на рівні з чистою ідеєю права людським співжиттям, вона завжди долучалася до неї й виявлялася набагато об'єктивніше, відчутніше за саму ідею права.

Таким чином, суспільство ніколи не засновувалося ви-

106 нятково на самій чистій ідеї права; ця ідея // ладувала тільки

одну частину співжиття. А другу частину ладувала ідея

гаразду або користи. Ось тут прихована причина, чому

наші кодекси містять у собі під іменем правомірних сто

сунків а) власне правомірні стосунки; б) такі, що виплива

ють з ідеї гаразду або користи. Правду кажучи, у практично

му житті власне правомірних стосунків надзвичайно мало і \

дуже багато настанов, які виникають з ідеї гаразду.  ;

Гуґо Ґроцій протиставляє "ius naturae" "ius voluntarium", або позитивному праву. Тоді як "ius [naturae]" є одвічне, незмінне, всезагальне для всіх право, "ius [voluntarium]", або позитивне право постійно змінюється [...] і обов'язкове тільки для певних [місцевих жителів]; "ius naturae" постійно тотожне собі, не має історії; а позитивне право, виникаючи з випадкових джерел, має час своєї появи й кінця, отже, має історію.

Позитивне право Гуґо Ґроцій поділяє ще на "ius divinum"1 і "ius humanum"2 залежно від того, чи міститься його джерело в Богові, чи у волі людини. Стосовно ставлень позитивного права до природного і навпаки, то ні позитивне право не може знищити природного, ні природне — позитивного. Вони існують разом і справляють одне на одного взаємний вплив: природне право час від часу частинами заноситься до царини позитивного права і саме видозмінюється під впливом позитивного. Цим явищем і обумовлюється розвиток правових стосунків права.

Отож, Гуґо Ґроцій розв'язав важке завдання, виділивши в моральній царині право як окрему ідею, специфічне призначення якої — сприяти мирному й гармонійному співжиттю; тому право є тільки там, де є взаємодія людей. Сама ідея права закорінена в розумній людській природі, існує як незмінне право, але може набувати різних випадкових форм під впливом позитивного права. Цим виокремленням права із царини моральних стосунків Гуґо Ґроцій започаткував самостійну науку філософії права або науку про природне право.

Непорозуміння в словах: "природне право" - назва "ius

'лат. божественне право. 2лат. людське право.

 

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА______169

naturae"; "природне право" дуже неточне і своєю неточністю спричинило такі розробки права, які були непрактичні и навіть нераціональні Ця неточність полягає ось у чому: 1) Термін "ius naturae" наводив філософів на те, що й грубі тваринні Інстинкти вони тоді вважали за право, бо ці інстинкти цілком самостійні. Інколи, наприклад, філософи відштовхувалися у своїх дослідженнях від хибного й безглуздого визначення натурального права римлянами - "quod omnia animalia habent"1 І прирівнювали таким чином людину до тварин. Але Гуґо Ґроцій чітко відокремив // у людині її тваринну сторону від 107 розумної, духовної, завдяки чому людина і є членом розумного суспільства. 2) Коли ми говоримо "природне право", то це дас привід думати, ніби позитивне право, яке ми маємо в кодексах, - неприродне; внаслідок цього виникає необгрунтована упередженість проти позитивного, дійсного права. Приклад такого погляду ми бачили у Русо: для нього все, що неприродне, є позитивне. 3) Особливо шкідливо цей вчений термін "природне право" позначається своїми наслідками. З'являється вчення про так званий ніколи не існуючий "status naturae"2, який протиставляється "status civilis"3. Це вчення діаметрально протилежне істині, висловленій Гуґо Ґроцієм, згідно з якою гармонійне співжиття є справжній природний стан. Тим часом наступні філософи, займаючись визначенням "ius naturae", доходили висновку, що був стан - "status naturae", де діяв природний, безпосередній закон життя як право. Так, Гобс зобразив цей стан як пекельний, а Русо уявляв його райським. Ще невдаліші були спроби відшукати такий стан, показати людей, які жили б цим життям.

Досвід і етнографія довели, що людина може здичавіти до стану тварини, але що це не є її природний стан. Здичавіння є наслідок украй несприятливих для соціальних стосунків умов людської природи. Неможливо, щоб сама людина уникала товариства подібних собі. Навпаки, історія свідчить, що де тільки є люди, там вони поєднуються в громади й живуть разом за певними правилами. Людина, таким чином, як справедливо зауважив Арістотель, за своєю суттю є політична тварина. Незважаючи на це, "status naturae" дуже часто багато філософів сприймали як дійсність. Гобс сам дотримувався переконання про можливість зображеного ним "status naturae". Тим часом справді природний стан і природне право завжди є там, де стосунки членів суспільства не силувані примусовою владою, а де сама ідея права є владоможна.

лат. що всі тварини мають. 2лат. природний стан (стан природи). Злат. громадянський стан.

 

170____________________________ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

Зразок таких стосунків можна бачити в кожній родині, в кожному товаристві й у кожному невимушеному підпорядкуванні ідеї права. Гуґо Ґроцій під природним станом розумів саме невимушені правомірні стосунки; але такі стосунки, без сумніву, властиві освіченому суспільству, а не дикій людині. Що вище стоїть людина за освітою, то легше прищеплюються їй самі собою вимоги ідеї права, то глибше усвідомлює вона необхідність без примушення влади поважати правду. Це і є справжня природна людина.

Такий стан розумного, свідомого підпорядкування праву 108 // близький нам як істотам розумним. Тому наука природного права названа ще наукою про розумне право. Ця назва набагато краще визначає річ, [ніж] термін "ius naturae". Називають її ще філософією права і також правильно, бо завдання цієї науки - знайти загальноприйнятний зміст права взагалі; вона має на увазі не одну галузь права, а всі - й приватне, й державне, і міжнародне право. Ця спільність дослідження ідеї права є її характерна ознака, через що і називають її філософією права.