кінця XVIII ст. для розвитку картографії першочергове зна­чення мало використання тріангуляційного методу для мате­матичного обґрунтування топографічних зйомок. Цілковиту революцію у топографічному картографуванні здійснила то­пографічна зйомка території Франції 1750-1789 pp. під ке­рівництвом Кассіні на основі прив'язки до пунктів тріангуляції. За її зразком організуються знімання в інших країнах.

Змінюється характер великомасштабних зйомок - все біль­шого значення набуває відображення рельєфу земної поверх­ні. Наприкінці XVIII ст. саксонський топограф Йоганн Ґеорґ Леман (1765-1811) розробив спосіб зображення рельєфу га-шюрами, або штрихами. Чим крутіший схил, тим товщі штрихи і менші проміжки між ними, і навпаки. Й. Леман розробив спе­ціальну шкалу із зазначенням товщини штрихів і проміжків між ними залежно від нахилу місцевості. Цілком новий спосіб зображення рельєфу розробили французькі географи. Гідро­граф Філіпп Бюаш (1700-1773) уклав карту протоки Ла-Манш, на якій рельєф морського дна зобразив ізобатами. Карту ідеального острову із зображенням рельєфу ізогіпсами видав Дюкарл у 1771 р. Дюпен Тріель використав метод горизонта­лей при укладанні топографічної карти Франції.

Наукові основи теорії картографічних проекцій заклав німецький астроном і математик Иоганн Генріх Ламберт (1728-1777). Він розробив декілька нових проекцій, у тому числі рівновеликі азимутальну і циліндричну, рівнокутну конічну.

На зламі XVIII і XIX ст. особливий розвиток отримала військова картографія. Точні та детальні топографічні карти, укладені на твердій опорній мережі, стали необхідною умовою ведення бойових дій. На початку XIX ст. європейські країни організують спеціальні військово-топографічні служби для створення великомасштабних топографічних карт на свою територію, а також на території своїх військових інтересів. У

 

72            Історія картографування території України

»,    другій половині XIX ст. у більшості європейських держав були        І

видані військові топографічні карти.             ■

Удосконалення технології і точності картографо-геодезичних       '

робіт, підвищені вимоги армії і потреби господарства зумовили

необхідність у другій половині XIX ст. повторних топографічних       |

зйомок. Ці зйомки (другі, треті чи навіть четверті) відзначаються

збільшенням  масштабів,  детальності  та  точності,  передаванням       ■

рельєфу замість штрихів горизонталями.     '

І

Історична довідка. Друга половина XVIII - початок XIX ст. характе- , ризується російською експансією на південь до Чорного моря та \ русифікацією України. У 1765-1782 pp. російським царизмом було лікві- і довано автономію Гетьманщини, а в червні 1775 р. - Запорізьку Січ. У І 1783 р. Росія приєднала Кримське ханство, у 1791 р. - закріпила за собою [ причорноморські землі до Дністра і у 1812 р. - до Дунаю. Розпочинається активна колонізація півдня України. У 1772, 1793 і 1795 pp. було прове­дено послідовно три поділи Речі Посполитої між Росією, Австрією та Прусією, внаслідок чого більша частина Правобережної України перейшла до складу Російської імперії. До складу Австрії у 1772 р. увійшла Гали­чина, у 1775 - Буковина і 1795 р. - Холмщина. Невелика частина північ­ного Підляшшя у 1795 р. увійшла до складу Пру сії.

Наприкінці XVIII ст. у складі Російської імперії на території України було виділено шість губерній (Волинська, Київська, Малоросійсь­ка, Новоросійська, Подільська, Слобідсько-Украгнська). Українські землі частково входили також до складу Литовської, Мінської, Курської, Во­ронізької губерній і Землі Війська Донського. Повністю українцями була заселена Земля Чорноморського війська (Кубань). В Австрії (з 1804 -Австрійська імперія, з 1867 - Австро-Угорська монархія) основна час­тина західноукраїнських земель увійшла до складу Королівства Галичи­ни і Володимира' (Аодомерії), Закарпаття входило до Угорського коро­лівства, а Холмщина і південь Підляшшя - до Західної (Нової) Галичини.

Події Першої світової війни, розклад Російської імперії й Австро-Угорської монархії сприяли державному відродженню України. 20 листопада 1917 р. проголошено Українську Народну Республіку (УНР), 22 січня 1918 р. - самостійність України. 29 квітня 1918 р. влада перейшла до гетьмана Павла Скоропадського, змінилась і офіційна назва країни - Українська держава. Після зречення гетьманом 14 грудня 1918 р. влади Директорія відновила закони УНР. 9 листопада 1918 р. на західно­українських землях проголошено створення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР), а 22 січня 1919 р. проголошено Злуку ЗУНР і УНР. У грудні 1919 р. у центральних областях України була встановлена радянська влада і розпочався період Української Радянської Соціалістич­ної Республіки. Західноукраїнські землі увійшли до складу Польщі.

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.

 

п

 

5.1. ТОПОГРАФІЧНЕ КАРТОГРАФУВАННЯ

Топографічні зйомки на основі побудови тріангуляційної мережі (визначення положення опорних точок за допомогою метода тріан­гуляції) з кінця XVIII - початку XIX ст. являли собою наступний етап картографування території України. Ці знімання проводили австрійська та російська військово-топографічні служби Австрійсь­кої та Російської імперій за довготривалими програмами. Тріангуля­ційні роботи на території України були розпочаті Австрією в 1772 p., а Росією - 1825 р. У Росії для великомасштабного картог­рафування застосовувалась мензульна зйомка, у військовій кар­тографії - з кінця XVIII ст., у цивільній - лише з 1840-х років.

5.1.1. Картографування українських земель в Російській імперії

Для централізації загальнодержавних картографічних робіт у Ро­сійській імперії в 1797 р. було організоване Депо карт. Крім укла­дання та видання топографічних карт Депо мало було контролювати всі картографічні роботи в Росії. Депо карт стало центральним загальнодержавним і контрольним органом з картографування краї­ни з величезним архівом карт та інших картографічних матеріалів. Депо карт укладало карти як для "общественного употребления", так і для військового відомства.

На початку XIX ст. внаслідок зіткнення інтересів Росії, Туреч­чини та Австрії інтенсивно картографуються південно-західні рубе­жі Російської імперії: у 1800 р. створені "Прикордонна карта Російської імперії з Прусією, Австрією та Туреччиною" у масштабі 25 верст у дюймі, "Детальна мілітерна карта по кордону Росії з Туреччиною" масштабу 1:533 000 (рис. 37, 38), у 1807 р. - атлас західної частини Чорного моря І.М. Будищева.

В 1801-1804 pp. у Депо карт було видано основну частину "Под­робной карты Российской империи и близлежащих заграничных владений" в масштабі 20 верст у дюймі (1:840 000). Це так звана Стоаркушева карта, за проектом вона мала розміщуватись на 100 аркушах (рис. 39; 40, див. вклейку). Пізніше були додані аркуші на Фінляндію і Царство Польське. 98 номенклатурних аркушів було видано в 1797-1805 pp. і 16 - до 1811 р. Карту укладено на основі петровських зйомок, генерального межування і додаткових зйомок 1797-1804 pp. на основі астрономічних пунктів у рівновеликій псев-доконічній проекції Р. Бонна. Роботи виконувались під керівництвом генерала К.І. Оппермана. Ця карта була найточнішою і найдетальні-шою картою Росії із створених до того часу та першою спробою укладання російських багатоаркушевих географічних карт. Через

 

74

 

Історія картографування території України

 

ИмператогскомуВхличвству Гоодаїю Императору Павлу 1."

Подробила

Россіи «ТУрдіею,

ігоИмператорскагоВеличест

1

Рис. 37. Заголовок "Детальної мілітерног карти по кордону Росії з Туреччиною" (Санкт-Петербург, 1800)

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.

 

75

 

Рис. 38. Фрагмент "Детальної мілітерної карти по кордону Росії з Туреччиною" масштабу 1:533 000 (Санкт-Петербург, 1800)

 

76

 

Історія картографування території України

 

Подробили, Карт. РОССІЙСКШТ ИМПЕРІИ

БЛИЗЬ ЛЖАЩИХЬ  ЗЛГРЛЩЧНЫХЪ ВЛАДЬНШ

 Его Императорского Величества

L

Рис. 39. Заголовок Стоаркушевої карти Російської імперії (Санкт-Петербург)

дрібний масштаб карта була майже непридатною для військових потреб, хоча нею користувались російські війська під час Вітчизня­ної війни 1812 р. Для нас вона цікава, крім іншого, цілісним зобра­женням України. На українську територію припадає 13 аркушів цієї карти.

У 1810 р. Депо карт було передане військовому міністерству і в 1812 р. перейменоване у Військово-топографічне депо. Загальнодер­жавний картографічний орган Росії було перетворено у відомчу організацію.

У 1810 р. Депо карт розпочало роботи по створенню "Семито-пографічної карти  зарубіжних володінь  по  західному кордону

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.

 

78            Історія картографування території України

Російської імперії" масштабу 5 верст у дюймі. Карта укладена на 84 аркушах (36x31 см) і охоплювала територію Прусії, Царства Польсь­кого, а також прилеглі території Росії, Данії та більшу частину Га-личчини. У 1820 р. Військово-топографічне депо віддрукувало вип­равлену карту, доповнивши її картою Галичини (південна частина) на 10 аркушах (рис. 41, 42, див. вклейку).

У 1816 р. під керівництвом генерал-майора Мухіна укладено на 10 аркушах Військово-топографічну карту Криму в масштабі 4 верс­ти в дюймі (1:168 000) (рис. 43). У 1817-1818 pp. проведено зйомку міст Миколаєв, Одеса та Херсон. На рис. 44 (див. вклейку) наведено план Севастополя як зразок планів міст XIX ст.

Роботи з генерального межування, що проводились у Російській імперії ще з 1765 р., на території України поширення не отримали і виконувались тільки в окремих регіонах: Бессарабія - з 1818 p., Земля Війська Донського - з 1835, Чернігівська та Полтавська гу­бернії - з 1858 р. Матеріали межування використовувались як кар­тографічні джерела лише для територій, не забезпечених топогра­фічними зйомками (Земля Війська Донського) (Павлова, 1966а).

З 1760-х років в Росії сформувалося два напрями великомасш­табного топографічного картографування - межовий (цивільний) і військовий, які розв'язували свої специфічні завдання та мали різні вимоги до зображення елементів змісту карт. Відповідно створюва­лось організаційне та науково-методичне забезпечення виконання цих робіт. Досвід картографічного забезпечення російської армії під час ведення бойових дій у війні 1812 p., потреби господарського роз­витку суспільства вимагали удосконалення організації та науково-методичного обґрунтування ведення зйомок і картографування. Гостро постало питання створення точних топографічних карт на геодезичній основі.

У 1822 р. в Росії засновано Корпус військових топографів для здійснення постійних державних топографічних зйомок, а також для підготовки кадрів, що означало організаційне оформлення ро­сійської військово-топографічної служби. Корпус військових то­пографів займався прокладенням мережі тріангуляції, проводив спостереження астрономічних пунктів, виконував топографічні зйомки.

До видатних робіт Корпусу військових топографів, що мали світове значення, належать градусні виміри, насамперед російсько-скандінавської дуги меридіана від гирла Дунаю до Північного Льодовитого океану протяжністю 25°2О' під керівництвом генерала К.І. Теннера й академіка В.Я. Струве. У 1852-1854 pp. російські тріангуляції були пов'язані з тріангуляціями Східної Прусії й Авст­рії (керівник робіт К.І. Теннер). Військово-топографічне депо здійс­нювало укладання та видання карт за матеріалами цих зйомок.

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.     79

У військово-топографічній інструкції "Умовні позначення для ш вживання на топографічних, географічних і квартирних картах і планах..." (1822) було затверджено умовні позначення та уніфікова­но верстовий масштабний ряд топографічних зйомок. Карти поділя­лись на топографічні (масштаб 1:42 000, одноверстка); хорографічні (масштаб 1:84 000, двоверстка); семитопографічні (напівтопографіч-ні, укладені за матеріалами окомірних зйомок, масштаб 1:126 000, триверстка; у подальшому укладались у масштабі 4-5 верст у дюй­мі); спеціальні (масштаб 1:210 000, п'ятиверстка); генеральні (масштаби 1:420 000 та 1:840 000, десятиверстка і двадцятиверстка). Пізніше дво- і триверстні карти також стали називатись топографіч­ними картами. Якщо двоверстна карта великого поширення не мала, то триверстка разом з десятиверсткою були основними російськими топографічними картами XIX і початку XX ст.

Внаслідок великих просторів імперії в російській військовій картографії значно поширились рекогносцирувальні зйомки, що базувалися на маршрутному картографуванні - інструментальні хо­ди вздовж шляхів та великих річок. Координати базових точок виз­началися астрономічно. Західні рубежі Росії як можливий театр бойових дій картографувалися традиційно у більшому масштабі. То­пографічні зйомки виконувались спочатку (1819-1844) в масштабі 200-250 сажнів у дюймі (1:16 800 - 1:21 000), що значно знижувало темпи виконання робіт, а у 1844-1870 pp. - у масштабі 1 верста в дюймі (1:42 000).

Детальне топографічне знімання виконувалось на основі тріан­гуляційної мережі, яку потрібно було спочатку створити. Першими зйомками території України російською військово-топографічною службою на основі тріангуляції були зйомки Київської губернії (1825-1828, 1847-1849), Чорного моря (1825-1836; за матеріалами зйомки в 1842 р. видано атлас Чорного моря), Таврійської (1836-1839, 1855), Волинської (1838-1847), Подільської (1841-1847), Кате­ринославської (1853-1856), Харківської (1857-1859), Полтавської (1857-1859) губерній {Новокшанова-Соколовская, 1967).

У 1821-1839 pp. було підготовлено та видано "Спеціальну карту західної частини Російської імперії" — "десятиверстку", або "карту Шуберта", на 59 аркушах, у масштабі 1:420 000 (рис. 45, див. вклейку). Свою назву карта отримала від імені основного керівника робіт Ф.Ф. Шуберта (1789-1865) - першого директора Корпусу військових топографів. Карту укладено в довільній проекції Бон­на. За детальністю і точністю вона значно переважала "стоарку-шеву" карту. її перевидавали до кінця 1860-х років. На територію України припадає 20 аркушів карти Шуберта, правда частина території Закарпаття і Прикарпаття на них відсутня (рис. 46, див. вклейку).

 

80            Історія картографування території України

У 1827 р. на 5 аркушах видано "Карту околиць Криму" в масшта­бі 200 сажнів у дюймі, в 1855 р. - топографічну карту Криму в масштабі 1:42 000 (89 арк.).

До 1845 р. Військово-топографічне депо безсистемно видавало карти губерній в різних масштабах. Так, карти Московської губернії створювались у масштабі 6 верст у дюймі, Петербурзької - 5 верст у дюймі, Подільської - 3 версти в дюймі, Київської губернії - 10 верст у дюймі. Це не дозволяло склеювати карти на територію су­міжних губерній, що важливо для військових. Тому було прийнято рішення перейти до видання карт на територію всіх губерній Євро­пейської Росії у масштабі 3 версти у дюймі (1:126 000). Для цього було використано досвід створення трьохверстної карти Польщі (1834-1839) на 57 аркушах.

У 1845 р. було розпочато створення військово-топографічної карти Європейської Росії в масштабі 1:126 000 (на 508 арк.). До 1863 р. було укладено та відгравійовано 435 аркушів трьохверстної карти, видання яких дещо затримувалось через нестачу видавничих потужностей. До 1873 р. було підготовлено до видання 775 но­менклатурних аркушів. Для карти використано рівновелику проек­цію Бонна із паралеллю дотику 52° пн. ш. (рис. 47, 48). Трьохверстна військово-топографічна карта послужила основою для створення багатоаркушевих карт цього ж масштабу окремих губерній (Во­линська - 32 аркуші, Катеринославська - 29, Київська - 25 (рис. 49), Подільська - 24, Полтавська - 24, Таврійська - 24, Харківська - 28, Херсонська - 32, Чернігівська - 26 аркушів) та окремих повітів (від З до 6 арк.). Крім того, на всі губернії на території України були видані багатоаркушеві карти масштабу 1:420 000, а також карти масштабів 15, 20, 25, 40 верст у дюймі.

У 1866 р. відбувалася істотня реорганізація військово-топогра­фічної служби російської армії. У складі Головного штабу було засновано Військово-топографічний відділ. Військово-топографічне депо як виробниче підприємство ліквідували. Замість нього до Кор­пусу топографів увійшов картографічний заклад, який виконував картографічні роботи. Це дозволило зосередити весь процес ство­рення топографічних карт в одній організації.

Під керівництвом відомого російського картографа І.П. Стрель-бицького (1828-1900) протягом 1865-1871 pp. було укладено на 152 аркушах і в 1871 р. видано перші аркуші "Спеціальної десятиверст-ної карти Європейської Росії" масштабу 1:420 000, що охоплювала українські землі у складі Російської та Австро-Угорської імперій (рис. 50, див. вклейку). В основу створеної карти покладено оригі­нали триверстної військово-топографічної карти. її укладено в конічній рівнокутній проекції Гаусса, довгота від Пулковської обсерваторії (30°19'40" на схід від Грінвіча). З особливою повнотою

 

Розділ п'ятий Картографування з кінця XVIII cm до 1920 р

 

81

 

82

 

Історія картографування території України      \

 

 

Рис. 48. Фрагмент трьохверстної військово-топографічної карти Європейської Росії

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.

 

83

 

1UEBCK0K ГУБЕРНІЙ

XXY

 бг/гг/ігіг, ,-D3   JfO

4=

Рис. 49. Нарізка (збірна таблиця) Військово-топографічної карти Київської губернії масштабу 1:126 000 (Санкт-Петербург, 1856)

 

84            Історія картографування території України

ж на карті відображені гідрографія та населені пункти. З інших еле­ментів змісту показані шляхи сполучення, кордони, ліси, піски, болота, рельєф. На територію України припадає 21 аркуш. Карта постійно оновлювалась і неодноразово перевидавалась (останнє пе­ревидання було в 1925-1934 pp.) Проте на початку XX ст. ця карта була застарілою. У 1903 р. вона складалась із 167 аркушів. Десяти-верстна карта І.П. Стрельбицького була видатним твором російської військової картографії XIX ст. Практична цінність карти зберіга­лась до 1930-х років. Вона служила основою для багатьох тематич­них карт Європейської Росії, у тому числі геологічної. У радянський період карта була використана при укладанні гіпсометричної карти європейської частини СРСР масштабу 1:1 500 000.

З 1870 р. військово-топографічні зйомки в європейській частині Росії проводяться у півверстному масштабі (1:21 000), а замість берг-штрихів рельєф стали зображувати горизонталями (вперше у 1870 р. при зніманні території Бессарабії в масштабі 1:21 000 з ви­сотою перетину рельєфу 2 сажні). Карти створюються у масштабах 1:42 000 - 1 верста в дюймі (рис. 51, див. вклейку) і 1:84 000 - 2 вер­сти в дюймі. Західна частина Центральної України була закартогра-фована в масштабі 1:84 000 - "двохверстка" (рис. 52, див. вклейку). У 1914 р. її було видано як секретну карту Західного прикордонного простору на 200 аркушах (Волинська, Київська, Подільська, Мінська губернії). Двохверстна карта мала велику точність та детальність. Рельєф зображався горизонталями, які проведені через 2 і 4 сажені. Карта друкувалася у два кольори (рельєф - коричневий) і вважалася кращою російською топографічною картою.

Напередодні Першої світової війни у 1910-1914 pp. частину цієї карти (Галичина, Буковина, Угорщина) стереотипно видав в одну фарбу німецькою мовою військово-топографічний відділ Головного управління Генерального штабу Росії. У 1916-1917 pp. частину арку­шів було видано російською мовою в три фарби (чорна й блакитна -гідрографія, коричнева - рельєф). Крім того, на базі австрійської топографічної карти масштабу 1:75 000 на райони активних бойових дій періоду Першої світової війни Військово-топографічна служба Росії простим механічним збільшенням видала карти масштабу 1:21 000, на яких зеленим кольором була вдрукована кілометрова сітка. Топографічна карта Центральної Європи масштабу 1:300 000 охоплює територію України до лінії Одеса - Чернігів на сході. Час­тину аркушів карти видано в одну фарбу, решту - в три (чорна й зе­лена - ліс, коричнева - рельєф). На територію України припадає 25 аркушів цієї карти.

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.     85

5.1.2. Картографування українських земель                %

в Австрійській імперії

В Австрії з 1763 по 1787 р. Австрійським Генеральним квартирмейс-терством з військовою метою виконувалось так зване перше зніман­ня. Після першого поділу Польщі у 1772 р. воно охопило також те­риторію Галичини і Буковини. Зйомка виконувалась у масштабі 1:28 800 (в одному віденському дюймі - 400 махових сажнів). Рельєф зображувався за дещо зміненою шкалою Лемана.

Перша зйомка Галичини проводилась у масштабі 1:72 000 під ке­рівництвом Йозефа Лізґаніґа (1719-?). Для цього була побудована тріангуляційна мережа і виконані астрономічні спостереження на трьох пунктах (Львів, Ряшів, Краків). Детальна зйомка виконувалась на основі геометричної мережі. Була створена карта на 79 аркушах. Для зручності користування вона була зменшена до масштабу 1:144 000 (1778). Після доопрацювання в Інженерній академії у Відні (1784) карту було зменшено до масштабу 1:288 000 і в 1790 р. опуб­ліковано у Відні на 49 аркушах (31,3x23,4 см). Загальний розмір карти 165x230 см. У 1794 р. у Львові окремою книжкою видано по­кажчик географічних назв до цієї карти {Кришталович, 1998).

У 1790 р. видано "Атлас Королівства Галичини та Лодомерії" Ф.І. Мера - гідрографа, інженера і географа (рис. 53, 54). Атлас складається з генеральної карти (на 2 арк.) і 10 карт округів. Розмір кожного аркуша 43x60 см. Українські землі у складі Австрії бу­ли зображені на австрійських картах А. Гельденфельда в мас­штабі 1:172 000 (1790) і Г. Бенедикті в тому ж масштабі (1797), на рукописній карті Міґа в масштабі 1:280 000 (1779-1783). У 1808 р. А. Маєр Гельденсфельд і Г. Бенедикті видають "Спеціальну карту За­хідної Галичини" масштабу 1:172 800 на 12 аркушах. Пізніше, у 1809 p., вона була зменшена до масштабу 1:288 000 і видана на 6 ар­кушах.

У 1799 р. у Відні опубліковано карти Західної Волині і Холмщи-ни фон Метцбурґа (масштаб 1:864 000). У 1760-1780-х роках прово­дилось детальне знімання Мармарощини і всього Закарпаття під ке­рівництвом фон Нея у масштабі 1:192 000 (Дашкевич, 1981).

Видані карти базувались на дещо примітивній геодезичній осно­ві, мали відносно дрібний масштаб. Виявлено багато помилок у пере­даванні географічних назв, що пов'язано з незнанням мови знімаль-никами.

На основі карти Й. Лізґаніґа були укладені карти поштових спо­лучень і торговельних шляхів, шосейних доріг, округів Галичини. Ві­дома "Карта Східної Галичини" (1803) масштабу приблизно 1:530 000, що видана на 4 аркушах (57,5x47 см) за матеріалами Й. Лізґаніґа. У 1805 р. у Відні видано "Атлас Австрійської імперії",

 

86

 

Історія картографування території України

 

 

 

ATI JOERKOR GAUZIFM UNi	.AS ЮЛШСНЕ ) тлпамкпшл
heJtEneTW tn eater &7і£л&і*Уш. гигЭ itj, 10  h&ionaererv іУіаг£еп> tier x< nep/taesrVrbDdtrikt t гп етаь хЛіїш гшсгь   aJirot una nadi iinten oetgdusfert Ф |                      ro                   зо	) Q^bzeue nock, der пашь StnthjutitrujJ (er JbUKOWINJL JfUtcwtztA vegfajst aacncUn \Sftff urw   (l^od) 3C                          40                         go   nuU«   i&J
	r        /■          /
—

Рис. 53. Титул "Атласу Королівства Галичини та Аодомеріг" Ф.І. Мера (Відень, 1790). Зменшення в 2,2 раза

в якому 8 карт із 40 присвячено Галичині. Це "Загальна карта коро­лівства обох Галичин ..., 1804" Я. Ліхтенштерна масштабу приблизно 1:1 500 000; на 4 аркушах "Карта Східної Галичини, 1803", за Й. Ліз-ґаніґом, масштабу приблизно 1:530 000; 3 аркуші "Карти Західної Галичини, 1803", за Метцбурґом і Ріцці Дзанноні, масштабу приблиз­но 1:530 000.

Оскільки перше топографічне знімання не опиралось на тріангу­ляційну мережу і з часом застаріло, то у 1806 р. були розпочаті роботи по другому зніманню території Австрійської імперії, які тривали до 1868 р. Зйомки виконувались для військових потреб Австрійським Генеральним квартирмейстерством, а з 1839 р. - Війсь­ково-географічним інститутом у Відні, який було відкрито того ж року. Зйомки проводились у масштабі в 1 віденському дюймі - 400

 

Розділ п'ятий Картографування з кінця XVIII cm до 1920 р

 

87

 

Рис. 54. Фрагмент карти Стате лавського округу із "Атласу Королівства Галичини та Аодомерп" Ф.І Мера (Відень, 1790)

 

Історія картографування території України

махових сажнів (1:28 800) у поперечній квадратній проекції Кассіні (міста знімались у масштабі 1:14 400). Геодезичною основою знімань були пункти кадастрової тріангуляційної мережі. Рельєф зображу­вався за допомогою штрихів у видозміненій шкалі Лемана. Край­ньою межею зображення пологості рельєфу при зйомці Галичини було прийнято кут 50°, а не 45°, як у шкалі Лемана. Штрихи укла­дались на основі горизонталей, які у виданні не відображались.

Із незначними змінами у 1824 р. карту Й. Лізґаніґа було переви­дано Генеральним квартирмейстерством на 33 аркушах (рис. 55, 56). На карті відображено понад 10 тис. населених пунктів (Криштало-вич, 1998). Топографічні карти Галичини Й. Лізґаніґа 1790 і 1824 р. порівняно з попередніми рукописними картами були наступним кроком в еволюції картографування західноукраїнських земель.

У 1836 р. опублікована багатоаркушева чорно-біла карта "Львів із околицями" у масштабі 1:14 400 (63x41,7 см), яка була перевидана у  1870 р. (рис. 57).

Рис. 55. Нарізка (збірна таблиця) топографічної карти Галичини Й. Лізґаніґа масштабу 1:288 000 (1824)

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.     89

Паралельно з другим топографічним зніманням у 1817-1861 pp. 'ш в Австрійській імперії виконувались кадастрові зйомки, які опи­рались на загальнодержавну тріангуляційну мережу. Кадастрові зйомки на території Галичини послужили основою для створення декількох спеціальних карт різних масштабів, у тому числі і Війсь­ково-географічним інститутом. У 1809-1848 pp. видавались топогра­фічні карти в масштабі 1:144 000 (в 1 віденському дюймі - 2 000 ма­хових сажнів) на всю територію Австрійської імперії.

У 1845-1847 pp. Військово-географічний інститут у Відні видав "Генеральну карту Європи Фердінанда І" (рис. 58; 59, див. вклейку) на 25 аркушах (45,5x55 см), на якій відображена вся Європа до Уральських гір включно із північним побережжям Африки і прилег­лими територіями на Близькому Сході. Карта укладена і видана Йозефом Шеда - начальником літографського відділу інституту -на високому картографічному рівні. Територія сучасної України відображена на 3 аркушах. Масштаб карти 1:2 592 000 (в 1 віденсь­кому дюймі 36 000 махових сажнів). Видання цікаве розміщеними на полях карт планами міст (Санкт-Петербурга, Відня, Рима, Неаполя, Мюнхена, Берліна) і різноманітними довідковими даними. Як прий­нято було на тогочасних картах, подано таблицю мір довжин і різноманітні масштаби. Привертають увагу таблиця площ і населен­ня держав, у якій останні об'єднані у чотири групи, а також таблиці річок і чисельності армій.

У 1855-1863 pp. капітаном Карлом Куммерер Ріттер фон Куммерсберґом видано "Адміністративну карту Королівства Галичи­ни та Лодомерії..." на 60 аркушах у масштабі 1:115 200 (рис. 60, 61). На окремих аркушах видані плани Кракова, Львова, Чернівців (масштаб 1:10 800). До 1857 р. було опубліковано 25 аркушів, до 1859 р. - 31 аркуш, інші - у 1860-1863 pp. (Olszewicz, 1998).

У 1862-1895 pp. Військово-географічний інститут виконував роботи по оновленню тріангуляційної мережі. Під керівництвом генерала Бауера проведено градусні вимірювання дуг меридіанів 30°, 32°, 34°, 38°, 42° і дуг паралелей 45°, 48°, 50°. Для обчислення використовувались розміри еліпсоїда Бесселя і система координат Зольднера. Координати пунктів обчислювались у системі плоских прямокутних координат, яких на території Австро-Угорщини було сім і які були зв'язані між собою. За початок системи координат у Галичині було прийнято пункт тріангуляції І класу, що знаходився у Львові на горі Високий Замок. Його координати становили: ши­рота 49°50'55", 2439 і довгота (від Ферро) 41 42'29", 5684.

Наприкінці 1860-х років Військово-географічний інститут у Відні видає декілька карт: "Дорожну карту Королівства Галичини та Лодомерії ... станом на 1865 р." масштабу 1:432 000 на 3 аркушах (1867); "Генеральну карту Галичини та Буковини" масштабу 1:288 000

 

90

 

Історія картографування території України

 

Рис. 56. Фрагмент аркуша XVII топографічної карти Галичини Й. Лізґаніґа масштабу 1:288 000 (1824)

 

Розділ п'ятий Картографування з кінця XVIII cm до 1920 р

 

91

 

Рис. 57. Фрагмент карти "Львів з околицями" масштабу 1:14 000 (1836). Зменшення в 2,4 раза

 

92

 

Історія картографування території України

 

Рис. 58. Титульний аркуш австрійської "Генеральної карти Європи Фердінанда І" (Відень, 1845 - 1847). Зменшення в 3,8 раза

на 11 аркушах (1868, на основі зйомки 1862 p.; 1875-1876, переви­дання); "Дорожну карту Галичини та Буковини" масштабу 1:288 000 на 11 аркушах (1868).

У 1873-1878 pp. видається "Генеральна карта Центральної Євро­пи" масштабу 1:300 000 на 207 аркушах (48x41,8 см). Частина карт (72 арк.) була укладена Військово-географічним інститутом за новими матеріалами генерала Й. Шеда, будучи збільшенням вищезгаданої карти, і видана у чорно-білому та трикольоровому варіантах під наз­вою "Генеральна карта Австро-Угорської монархії". На основі "Гене­ральної карти Центральної Європи" у 1877-1878 pp. видається "Військово-маршрутна карта Австро-Угорської монархії, Боснії та Герцеговини" масштабу 1:300 000 на 56 аркушах. На карті відображе­но шляхи, залізниці та місцевості, що є важливими для військових.

На основі оновленої тріангуляційної мережі у 1870-1886 pp. Військово-географічним інститутом на всю територію Австро-Угор­щини виконане так зване третє топографічне знімання. Матеріали

 

Розділ п'ятий Картографування українських земель з кінця XVIII до 1920 р

 

п

 

 

шіір Ьт

 ZATOR uL BUKOWINA

Рис 60. Заголовок "Адміністративної карти Королівства Галичини та Аодомерп..." К. Куммерсберґа (Відень, 1855-1863). Зменшення в 3,2 раза

попереднього знімання застаріли і не відповідали вимогам військової справи, особливо щодо зображення рельєфу. Зйомка проводилась у масштабі 1:25 000. Карти укладались у проекції Мюфлінга розміром 7,5' за широтою та 15' за довготою. Штрихове зображення рельєфу в освітленій шкалі доповнювалось горизонталями, проведеними че­рез 50 і 100 м. Територія Галичини знімалась у 1874-1875 pp.

За матеріалами зйомки масштабу 1:25 000 у 1873-1889 pp. вида­но "Нову спеціальну карту Австро-Угорщини і окупованих облас­тей" масштабу 1:75 000, яка називалась ще Генеральною штабною картою (рис. 62). Вся територія картографування була розділена за довготою на 35 колон і за широтою на 37 зон. Карти укладені в ба­гатогранній проекції на еліпсоїді Бесселя, довгота від Ферро. Розмір карти за широтою становив 15', за довготою - 30', тобто аркуш то-покарти масштабу 1:75 000 укладався на основі чотирьох планшетів масштабу 1:25 000. Спочатку було видано 715 аркушів, пізніше дода-

 

94            Історія картографування території України

'{& но ще 185 аркушів на територію Югославії та Румунії {Olszewicz, 1998). Всі карти видруковані чорною фарбою, частина - п'ятьма фарбами. Рельєф зображено штрихами і горизонталями. Вся територія України, що входила до складу Австро-Угорської монар­хії, була закартографована на 88 аркушах. Із спеціальної карти масштабу 1:75 000 було виготовлено відбиток околиць Львова. Карта неодноразово перевидавалась.

На територію Галичини австрійським видавництвом "Артарія" (Artaria) видана багатоаркушева однофарбна карта масштабу 1:115 200 (1 австрійська миля в 2,5 віденського дюйму). Відома також однофарбова "Генеральна штабна карта" масштабу 1:25 000 цього ж видавництва (рис. 63).

На основі карти масштабу 1:75 000 Військово-географічний інституту 1887 р. розпочинає видання "Генеральної карти Середньої Європи" масштабу 1:200 000 на 280 аркушів (рис. 64, див. вклейку). Карта охоплює територію від 24°30' (від Ферро) на заході до 4830' (лінія Київ - Одеса] на сході, від 53°ЗО' на півночі до 3830' на півд­ні (в Італії - до 41 30і). Аркуш карти розміром 1x1° укладався на основі 8 аркушів спеціальної карти. Аркуші називались за осьови­ми меридіаном і паралеллю та назвою найбільшого населеного пункту ("44° 50° Ostrog"). Карти видруковані у чотири фарби, неод­норазово перевидавались, особливо напередодні та під час Першої світової війни у 1910-х роках. Наприклад, аркуш "44° 51° Rowno" видано у 1910, 1913, 1914 (2-ге вид.), 1916 (2-ге вид.) і 1917 pp. (3-тє вид.). На територію України припадає 50 аркушів австрійської "Ге­неральної карти Середньої Європи" (до східної межі по лінії Київ -Одеса).

Українські землі відображені також на "Оглядовій карті Се­редньої Європи" масштабу 1:750 000, виданій у 1882-1886 pp. на 45 аркушах (34x40 см). Карта опрацьована Військово-географічним інститутом у Відні на основі генеральної карти масштабу 1:300 000. Замінена в 1902 р. "Оглядовою картою Європи" того ж масштабу. У 1882-1886 pp. виходить також дорожна карта Австро-Угорщини масштабу 1:500 000.

Матеріали третього знімання Австро-Угорської монархії, що проводилась передусім для військових потреб, наприкінці XIX ст. не відповідали підвищеним вимогам з боку місцевих органів управління. Тому у 1895 р. для господарських потреб було розпочате четверте "точне знімання" Австро-Угорщини, під час якого використовува­лись точні вимірювальні прилади та оптичний далекомір. Для карти була прийнята проекція Мюфлінга, обчислена за елементами еліп­соїда Бесселя. Проте четверте знімання, розпочавшись із території власне Австрії, до Галичини не дійшло. На основі зйомки створюєть­ся нова карта масштабу 1:75 000.

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.

 

96

 

Історія картографування території України

 

 

 

Рис. 62. Фрагмент "Нової спеціальної карти Австро-Угорщини..." масштабу 1:75 000 (Відень, 1873-1889)

 

Ґ

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.

 

97

 

Рис. 63. Фрагмент секції 4172/1 австрійської "Генеральної штабної карти" масштабу 1:25 000

 

98            Історія картографування території України

ft             Територія України відображена також на німецьких топогра-

фічних картах початку XX ст. Німецькі топокарти масштабу 1:100 000 видавались на територію Волині практично у нарізці авст­рійської спеціальної карти масштабу 1:75 000 (рис. 65, див. вклейку). Територіальний охват аркуша карти був аналогічним (15' за широ­тою і 30' за довготою), проте через дрібніший масштаб його розмір становив 27,8x35 см. Карта друкувалась у дві фарби (горизонталі -коричневі). Окремі аркуші були одержані способом механічного збільшення спеціальної карти Середньої Європи Роймана. Покриття північно-західної території України, що входила до складу Російсь­кої імперії, німецькими топокартами масштабу 1:100 000 доповнюва­ло наявні в Галичині австрійські карти масштабу 1:75 000. На тери­торію України припадає 43 аркуша цієї карти (до лінії на сході Серники - Рівне - Шумське).

Наприкінці другого десятиліття XX ст. видана німецька оглядо­ва карта Середньої Європи масштабу 1:300 000 (рис. 66, див. вклейку). Карти розміром 37x48,7 см передають територію Г за широтою та 2° за довготою. Оглядова карта масштабу 1:300 000 охоплювала всю територію Західної України. Один аркуш карти, з яким ознайомився автор, відображає територію до 48° на схід від Ферро (до лінії Київ). Всього автору відомо 16 аркушів цієї карти на територію України, що зберігаються у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України.

Ще більша територія України (до Харкова) містилась на німець­ких топографічних картах масштабу 1:400 000 (55,3x34,8 см). Аркуш карти покриває 2° за широтою та 2 за довготою (від Ферро). Карти видруковані у чотири фарби: гідрографія - блакитна; рельєф (штри­хами) — коричнева; ліс — зелена; населені пункти, шляхи сполучення, підписи назв - чорна.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. військово-топографічні служби Росії, Австро-Угорщини і частково Німеччини видали основ­ні топографічні карти українських земель. На російських картах відображалась майже вся територія України, на австрійських і ні­мецьких - тільки західноукраїнські землі або територія до лінії Оде­са - Чернігів на сході. Хоча південно-західні райони Російської імперії картографувалися в першу чергу, австрійські топографічні карти західноукраїнських земель відповідного часу були детальні­шими (мали більший масштаб). Загальний рівень картографічних ро­біт австрійської військово-топографічної служби був вищим за ро­сійський, що пояснюється швидшим використанням нових методів виконання геодезичних робіт, більшими масштабами топографічних зйомок і значно меншою площею картографування. Заслуговує на увагу також вища періодичність оновлення та перевидання австрій­ських топографічних карт.

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.     99

Таким чином, картографічна (топографічна) забезпеченість те-    Јt риторії України на захід від Дніпра в XIX - на початку XX ст. була кращою, ніж територій на схід від нього, що пояснювалось військо­вими інтересами Росії та Австро-Угорщини.

5.1.3. Видання топографічних карт Українською державою у 1918 р.

Після проголошення 22 січня 1918 р. самостійності і незалежності України уряд Української Народної Республіки для топографо-гео­дезичного забезпечення держави створив у Військовому міністерстві Головну геодезичну управу. її функціями були ведення картографіч­ної справи армії, виконання топографічних зйомок, виготовлення військових карт і постачання їх армії та військовим установам. До складу Головної геодезичної управи входило три відділи: два геодезичних і картографічний. Начальником Головної геодезичної управи та її вченим геодезистом був Генерального штабу генераль­ний хорунжий М.П. Медзвіцький (Монкевич, 1995). За короткий період своєї діяльності картографічний відділ управи перевидав у 1918 р. декілька карт, що раніше видавалися Військово-топографіч­ною службою Росії.

На основі Спеціальної десятиверстної карти Європейської Росії І.П. Стрельбицького у квітні-травні 1918 р. вийшла "Спеціальна кар­та України" у тому ж масштабі (1:420 000). Були змінені тільки назва карти та вихідні дані. Видання карти планувалось на 54 аркушах. Кожен аркуш мав свою нумерацію (рис. 67). Карта однофарбова. Порівняно з картою І.П. Стрельбицького на ній не зображено рельєф і ліси. В Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадсь-кого НАН України зберігається 18 аркушів Спеціальної карти, а також 8 аркушів з вдрукованими червоною фарбою німецькими назвами географічних об'єктів (населені пункти, гідрографія). Для німецького варіанта було залишено нумерацію карти І.П. Стрель­бицького. На полях карти розміщено таблицю для передачі ро­сійських літер німецькими і вказано метричний масштаб. Варіант Спеціальної карти України німецькою мовою, очевидно, було видано для німецьких військ.

У двох варіантах (2 та 6 арк.) на базі "Шляхової карти Євро­пейської Росії" видрукувано однофарбову "Шляхову карту України та суміжних держав" масштабу 1:1 050 000 (25 верст у дюймі). У квітні 1918 р. побачила світ "Карта України та частини суміжних держав" масштабу 1:2 520 000. План Києва з передмістями масштабу 1:21 000 перевидано на 6 аркушах станом на 1897 р.

30 жовтня та 1 і 2 листопада 1918 р. на засіданні Фінансової комісії при Департаменті державної скарбниці було затверджено 8*

 

100          Історія картографування території України

*ь Статут Корпусу українських геодезистів та штати Головного геоде­зичного управління. Корпус українських геодезистів створювався як загальнодержавна інституція, яка, однак, підлягала Військовому мі­ністерству. Керівником корпусу був начальник Корпусу українських геодезистів, він же начальник Головного геодезичного управління.

Головним завданням Корпусу українських геодезистів було пос­тачання армії необхідних карт, флотові морських карт, а також обслуговування всіх потреб української держави щодо справ астрономічних, тріангуляційних, нівелірних, геодезичних, фото­грамметричних і картографічних. Статут передбачав участь корпусу у вишукуваннях шляхів сполучень і геологічних пошуків, участь з технічної сторони в закріпленні державних кордонів і територіаль­них меж, забезпечення армії військовими картами з проведенням оновлення, видання планів і карт різних масштабів спеціального призначення, видання атласів та географічних карт для задоволення культурно-просвітніх, економічних, громадських і шкільних потреб держави.

Центральним управлінням Корпусу українських геодезистів було Головне геодезичне управління, яке поділялось на Управління начальника Корпусу українських геодезистів, Геодезичну управу, Тріангуляційну управу, Картографічну управу.

Проте історичний розвиток подій в Україні не дозволив реалізу­вати ці задуми.

5.2. МОРСЬКЕ НАВІГАЦІЙНЕ КАРТОГРАФУВАННЯ

Картографування Чорного і Азовського морів у нові часи пов'язано із розвитком російської гідрографічної служби. В 1777 р. у складі Адміралтейств-колегії була створена спеціальна картографічна крес­лярська майстерня ("чертежная Адмиралтейств-коллегий"), яка по­чала централізовано готувати морські карти Росії. Спочатку майс­терня була укомплектована виключно штурманами, які володіли практичними навиками зйомки берегів, проміру глибин тощо. 1805 р. при перетворенні морського відомства було засновано Дер­жавний Адміралтейський департамент, до якого від Адміралтейств-колегії перейшли справи з гідрографічного дослідження морів, укладання та видання морських карт і посібників для плавання, а також постачання ними кораблів флоту. Із підрозділів власне картографічного виробництва новому департаменту були передані: від Адміралтейств-колегії - креслярська майстерня, а від Морського корпусу - друкарня з гравіювальною палатою (друкарня стала називатись морською) (Богданов, 1977).

У 1770-1780-х роках було закінчено морську зйомку Російсько­го узбережжя Чорного моря до гирла Дунаю. У 1785 р. Берсенев і

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.

 

102

 

Історія картографування території України

 

отъ города Николаева

Рис. 68. Заголовок "Карти ріки Буг від міста Миколаєва до Ольвіополя"

Путошкін закінчили роботу зі створення атласу Чорного моря, що складався з 11 карт {Кордан, 1987).

У 1797-1798 pp. під керівництвом капітана І. Біллінгса був зроб­лений перший опис північного берега Чорного моря від р. Дніпро до р. Кубань. За матеріалами опису укладено атлас морських карт, що побачив світ у 1799 р. У 1801-1803 pp. лейтенант І.М. Будищев і міч­ман Крицький досліджували західний берег Чорного моря до про­токи Босфор і далі на південь. За їх матеріалами була укладена кар­та західної частини Чорного моря.

У 1803 р. для збору та зберігання креслень кораблів, журналів морського опису і навігаційних карт Чорного моря, а також для укладання та виправлення карт у Миколаєві було утворено Чорно­морське депо, що називалось пізніше Чорноморським гідрографіч­ним депо. Цим депо керували кращі чорноморські гідрографи свого часу І.М. Будищев і Кумані 2-й. За роки своєї діяльності Чорно­морське гідрографічне депо створило велику колекцію карт Чорного і Азовського морів та судноплавних рік. Деякі карти навіть гравію­вались і друкувались силами самого депо.

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.

 

103

 

Рис. 69. Фрагмент "Карти ріки Буг від міста Миколаєва до Ольвіополя"

 

104          Історія картографування території України

ж             За матеріалами берегового опису 1804 p., зробленого під керів-

ництвом І.М. Будищева, укладена на 3 аркушах (60,5x89,5) "Кар­та ріки Буг від міста Миколаєва до Ольвіополя" (рис. 68, 69). Азовське море описали офіцери Вліто та Крицький. У 1807 р. вида­но атлас Чорного моря, укладений під керівництвом і за участю І.М. Будищева.

До кінця першої чверті XIX ст. методи створення морських карт порівняно з XVIII ст. не змінились. Завдяки використанню під час морської зйомки досконаліших морехідних інструментів і уточненню математичної основи плоских карт морські карти XIX ст. були точ­нішими. У першій чверті XIX ст. на плоских морських картах лінійна величина градуса широти становила 60 італійських миль, а градус довготи дорівнював градусу середньої паралелі карти. Математич­ною основою плоских морських карт XIX ст. була рівнопроміжна прямокутна циліндрична проекція. Масштаб карт здебільшого ста­новив 2-4 італійські милі в дюймі, тобто у межах 1:150 000 -1:300 000. Майже на всіх плоских морських картах XVIII ст. була румбова (компасна) сітка, яка використовувалась для прокладання курсу корабля без допомоги транспортира. Плоскі карти укладалися у процесі морської зйомки (Богданов, 1977).

Укладання морських карт у проекції Меркатора проводилось у камеральних умовах на основі плоских карт, як правило, більшого масштабу. Найчастіше карти укладались по клітках, які будувалися способом згущення картографічної сітки плоских і меркаторських карт (Сарычев, 1825).

Морські карти кінця XVIII - початку XIX ст. за змістом були досить бідними: берегова лінія, рідкі промірні галси, навігаційні застереження. Картографічна сітка була обов'язковою тільки на меркаторських картах. Компасна (румбова) сітка поступово, почи­наючи з кінця XVIII ст., почала зникати і наприкінці першої чверті XIX ст. трапляється дуже рідко. Точність карт була невисокою, оскільки при морській зйомці астрономічні спостереження проводи­лись дуже рідко. З появою на початку XIX ст. в російському флоті секстана і хронометра карти стали точнішими. Сухопутне наванта­ження відображалось вузькою узбережною смугою з виділенням маяків, окремих гір (штрихами), гирл річок і населених пунктів. Обширні заголовки карт містили інформацію про морські описи, за якими створена карта, прізвища виконавців тощо. Часто заголовок розміщувався всередині гарно оформленого картуша. З початку XIX ст. заголовки карт стають лаконічнішими. На деяких картах під заголовком розміщувався лінійний масштаб.

У першій половині XIX ст. Росія у своєму економічному розвит­ку значно відставала від країн Західної Європи, наслідком чого були і технічна відсталість російського військово-морського флоту, і

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.

 

106          Історія картографування території України

'{& погане забезпечення морськими навігаційними картами. Для покра­щання організації флоту та його органів управління при Морському штабі замість колишнього Державного Адміралтейського департа­менту 1(13) жовтня 1827 р. було створене Управління генерал-гід-рографа (з 1837 р. - Гідрографічний департамент Морського мініс­терства), від якого брало свій початок Головне управління навігації та океанографії Міністерства оборони СРСР. Управління генерал-гідрографа складалося із канцелярії та Гідрографічного депо. Пи­таннями вивчення морів, укладання та видання карт і посібників для плавання займалось друге відділення Гідрографічного депо, до якого належали креслярська майстерня і Морська друкарня. Директором Гідрографічного депо став відомий вчений-геодезист генерал-майор Ф.Ф. Шуберт, який одночасно продовжував виконувати обов'язки директора Військово-топографічного депо та корпусу топографів. Це дозволило поширити геодезичні методи на гідрографічні роботи і координувати виконання гідрографічних і топографічних зйомок.

Перший систематичний опис Чорного моря був зроблений експедицією під керівництвом капітана І рангу Є.П. Манганарі у 1825-1836 pp. Топографічна зйомка, що виконувалась на основі тріангуляції, охоплювала північне та західне узбережжя від Кер­ченської протоки до селища Мідія (Мід'є). Південний берег знімався із суден, морська зйомка базувалась на астрономічних пунктах. Разом із зніманням берегів виконувався прибрежний промір, плано­ве положення якого визначалось секстаном за двома кутами. Під час промірів на кожному галсі фіксувалися тільки три глибини (5, 10, 15 сажнів), які використовувались для проведення відповідних ізобат. Уже в 1828 р. гравіювалась доповнена новими даними гене­ральна карта Чорного моря. У 1861 р. Гідрографічною частиною Миколаївського порту видана карта Чорного моря за описом Є.П. Манганарі (рис. 70, 71). У 1834 р. були підготовлені до гравію­вання малоформатні карти 15 чорноморських портів. У Національній бібліотеці України ім. В.І. Вернадського НАН України зберігаються карти, укладені Є.П. Манганарі у 1836 p.: "Севастопольський порт", "Затока Євпаторія", "Затока Ак-Мечеть" і "Дніпровський лиман" (відгравійовані у Санкт-Петербурзі, 1841). За матеріалами опису Є.П. Манганарі укладено атлас карт Чорного моря, який був вида­ний Чорноморським гідрографічним депо у 1842 р. До атласу дода­вались зарисовки берегів, мистецьки виконані академіком живопису Кухаревським. Є.П. Манганарі зробив також опис Азовського моря, за матеріалами якого у 1833 р. Чорноморське гідрографічне депо видало карту Азовського моря (рис. 72). Карти Є.П. Манганарі прос­лужили до 1873 р.

У 1830 р. в Одесі М. Браун видав атлас Чорного та Азовського морів (30x20 см). Атлас складається з 36 чорно-білих карт Чорного

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.

 

107

 

 Гжулннв.   вь    Чержолгь    Мар*  **- **   .Ааоъскомтъ,

 

і ершины   горі.,

2*~

 Отожфктпселъвких    вершины

 

■€?•**&■

 

 D*          JDe

Ж       Нагшпшши Т        Те Авгра. фъ.

Рис. 71. Заголовок і легенда "Карти Чорного моря..." (Миколаїв, 1861)

 

108          Історія картографування території України

{t та Азовського морів, карт гирл найбільших річок, заток і портів, містить малюнки берегів (Шевченко, 1999).

На Чорному і Азовському морях після робіт Є.П. Манганарі до 1871 р. виконувались лише локальні описи в гирлах річок і в припор­тових водах. Результати цих описів використовувались для попов­нення атласу картами гирл річок і головних портів. У 1851 р., за да­ними експедиції Є.П. Манганарі та огляду берегів Чорного моря лейтенантами Шестаковим і Бутаковим, була видана перша російсь­ка лоція Чорного моря. У 1854 р. побачила світ перша російська ло­ція Азовського моря, яку уклав підпоручик Сухомлінов за спосте­реженнями 1850-1851 pp. (Павлова, 1966а).

З 1858 р. на російських морських картах використовувалось шатирування - легке покриття суходільної частини карти паралель­ними пунктирними лініями. Шатирування таким чином відтіняло сушу і тим самим підвищувало наочність карт.

У 1865 р. поручик М. Попов уклав проект нових умовних знаків для морських карт і планів, які були затверджені та видані в 1870 р. У суходільній частині вони відповідали умовним позначенням, що використовувались Військово-топографічним депо, а в морській час­тині - позначенням морських карт Англії, Данії та Швеції. Нові умовні знаки замінили попередні 1833 р. і були від них повнішими та виразнішими, що дозволило підвищити наочність карт.

Під загальним керівництвом капітана І рангу (пізніше контр-адмірала) В.І. Зарудного у 1871 р. була організована Гідрографічна експедиція Чорного та Азовського морів. У її складі було три заго­ни: хронометричний (визначення астрономічних пунктів, широти, довготи) і два знімально-промірних. Протягом 16 років експедиція здійснила астрономо-геодезичні роботи на західному, північному та східному узбережжях Чорного моря, у Керченській протоці та на берегах Азовського моря. Після тріангуляції в окремих районах Чорного і Азовського морів виконувались мензульна зйомка та про­міри. Відповідні зміни за результатами знімань відображувались на картах і планах Одеси, Севастополя, Генічеська, Бердянська, Маріу­поля. Разом з гідрографічними роботами під час експедиції систе­матично проводились метеорологічні, гідрологічні та магнітні спос­тереження.

Морські карти завдяки поступовому розвитку інструментальних методів зйомки та промірів у цей час стають детальнішими й точні­шими. Цьому також сприяло використання у процесі гідрографіч­них робіт планшетів, побудованих у проекції Мюфлінга.

Велике значення для майбутньої організації робіт щодо створен­ня морських карт мало запровадження у практику коректурних колекцій, які постійно виправлялись за лоцманськими зауваженнями та циркулярами. Це прискорювало виробничий процес підготовки до

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.

 

110          Історія картографування території України

Ж* перевидання і дозволяло, що немаловажно, виконувати рукописну коректуру тиражних відбитків карт перед передачею їх в портах на судна. Усе це сприяло підвищенню якості морських карт.

Із розвитком картографічно-видавничої діяльності Гідрографіч­ного департаменту зменшувались картоукладальні роботи безпо­середньо на морях, які з 1880-х років мали уже епізодичний харак­тер. Винятком була Миколаївська гідрографічна частина (колишнє Чорноморське гідрографічне депо), в якій укладались, виправлялись і гравіювались карти та плани Чорного і Азовського морів. У 1896 р. ця частина перестала функціонувати. Від того часу укладан­ня й видання всіх російських (пізніше і радянських) карт і посібників для плавання було зосереджено у Головному гідрографічному управлінні.

В 1885 р. у зв'язку з черговою реорганізацією Морського мініс­терства Гідрографічний департамент перейменовано в Головне гід­рографічне управління. З 1891 р. креслярська, граверна і літографіч­на майстерні та друкарня були об'єднані в Картографічну частину. Корінний перелом у картографічно-видавничій діяльності почався з 1895 p., коли підвищились вимоги до забезпечення картами військо­во-морського флоту, що будувався, і торгового мореплавання, що швидко розвивалося.

Наприкінці 1911 р. Картографічна частина була розділена на три самостійні частини: геодезичну частину, редакцію карт і редакцію лоцій. Геодезична частина здійснювала керівництво гідрографічними роботами. До редакції карт перейшли всі функції з картографії, і їй були підпорядковані всі картографічні підрозділи. Одна із груп ре­дакції карт (пізніше - відділ по коректурі робіт і укладанню нових карт) спеціалізувалась на укладанні карт Чорного, Азовського і Кас­пійського морів. Редакція лоцій здійснювала укладання й підготовку до видання лоцій, лоцманських нотаток і циркулярів. У 1913 р. лоц­манські нотатки були перейменовані у повідомлення мореплавцям. Ця назва збереглась до нинішнього часу (Богданов, 1977).

У міру завершення робіт з обстеження морів у 1887 р. Гідрогра­фічна експедиція Чорного та Азовського морів, яка працювала з 1871 p., була реорганізована в Окрему Зйомку. За період 1887-1908 pp. із незначними пропусками був закінчений детальний опис Азовського моря і російських берегів Чорного моря. Іноземні береги Чорного моря після робіт експедиції Є.П. Манганарі були дослідже­ні дуже вибірково і потребували нового опису. Основна мережа тріангуляції охопила всі береги Азовського моря і російські береги Чорного моря і складалася із семи тріангуляцій, кожна з яких була заснована на своєму базисі, азимуті та астрономічному пункті. Окрема мережа від Севастополя до Феодосії була взята із робіт Військового відомства. Всю мережу Чорного й Азовського морів

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 p.     111

урівноважив і переобчислив капітан І рангу О. Бухтєєв. Паралельно ш з тріангуляцією проводились мензульна зйомка, шлюпковий і судно­вий проміри. У 1890-1891 pp. експедиція під керівництвом полков­ника І.Б. Шпіндлера виконала великий обсяг досліджень по гідро­логії Чорного й Азовського морів і рельєфу морського дна. У 1908 р. гідрографічні роботи на Чорному та Азовському морях значно скоротились і до 1914 р. виконувались Окремою гідрографіч­ною партією (Блинов, Мессер, 1927).

Під час Першої світової війни Чорне море стало театром воєн­них дій і тому гідрографічні роботи були призупинені. Для забезпе­чення бойових дій флоту потрібні були спеціальні морські карти. За­гальний обсяг картоукладальних і коректурних робіт навіть збіль­шився.Результатом робіт стала доволі повна колекція морських карт. До 1917 р. Головним гідрографічним управлінням було видано понад 60 карт Чорного й Азовського морів. Окремі карти цієї ко­лекції були укладені ще до 1873 р. У 1903 р. була перевидана з ви-равленнями та доповненнями лоція Чорного й Азовського морів. За­галом гідрографічна вивченість і картографічна забезпеченість Чор­ного й Азовського морів на початку XX ст. порівняно з такими ін­ших морів були кращими в Росії, незважаючи на окремі прогалини.

Встановлення радянської влади істотно не вплинуло на діяль­ність Головного гідрографічного управління. У червні 1918 р. було введено положення про створення Управління з гарантування без­пеки кораблеводіння на морях (Убеко). Під час громадянської війни завданням цієї служби було картографічне забезпечення бойових дій радянських військових флотилій. Для Дніпровської флотилії укладались і видавались карти й плани рік Дніпро, Прип'ять.

5.3. РОЗВИТОК

ТЕМАТИЧНОГО КАРТОГРАФУВАННЯ

У XIX ст. швидкими темпами розвиваються географічні науки, що було викликано потребами розвитку господарства. Для потреб про­мисловості розвідуються мінерально-сировинні ресурси та прово­дяться геологічні й геоморфологічні дослідження. Розвиток сільсь­кого господарства зумовив вивчення ґрунтів, клімату, рослинності. Великий розвиток дістають також метеорологія, гідрологія, океано­графія, зоогеографія, народознавство. Організація збору різно­манітних статистичних данних сприяла розвиткові економічної і соціальної географії.

Поява перших тематичних карт зумовлена розвитком приро­дознавства. У 1817 р. німецький вчений і натураліст О. Гумбольдт (1769-1859) для відображення розподілу температури на земній

 

112          Історія картографування території України

поверхні вперше застосував ізотерми. У 1836-1841 pp. у Ґоті видано фізичний атлас Г. Берґгауза, що містив 90 сторінок тематичних карт у 8 розділах (метеорологія, гідрографія, геологія, земний магнетизм, рослинність, тваринний світ, антропологія, етнографія).

Картографічний метод досліджень сприяв розвиткові багатьох географічних дисциплін. Про це свідчить застосування його у клі­матології, гідрології, ґрунтознавстві, геоботаніці, економічній гео­графії, етнографії тощо.

На службу практиці стало геологічне картографування - найва­гоміший блок тематичного картографування природних явищ. Роз­виток геологічних досліджень зумовив створення в країнах Європи геологічних установ, управлінь, комітетів - Велика Британія (1839), Швеція і Норвегія (1858), Австро-Угорщина (1868), Іспанія і Прусія (1873), Італія (1877), Росія (1882). Для сприяння розвитку теоретич­них і практичних досліджень Землі у 1875 р. було створено Міжна­родний геологічний конгрес. Перша сесія Конгресу (Париж, 1878) була присвячена питанням геологічного картографування. Насущ­ною проблемою у цей час стало опрацювання єдиної системи умов­них позначень для геологічних карт. Така універсальна система була розроблена російським вченим О.П. Карпінським (1846/47-1936) і затверджена як міжнародна у 1881 р. на другій сесії Міжнародного геологічного конгресу.

Географічні дослідження в Україні виконували фахівці уні­верситетів, а також наукових товариств й організацій. Різнопланові дослідження в галузі географічних і споріднених наук здійснювали вчені Львівського університету (заснований як середній навчальний заклад у 1781 p., кафедра географії утворена в 1881 p., перші її завідувачі А. Реман, Є. Ромер), Харківського університету (заснова­ний у 1805 p., кафедра географії працює з 1889 p., перший завідувач А. Краснов), Київського університету (заснований на базі Креме­нецького ліцею у 1834 p., кафедрою географії з 1834 р. керував П. Броунов, у 1838 р. створена кафедра астрономії, пізніше -кафедра астрономії та геодезії), Ніжинського історико-філологічно-го інституту (засновано у 1820 р. як Гімназію вищих наук, з 1832 р. - ліцей, з 1875 р. - інститут), Одеського університету (Но­воросійський університет відкрито у 1865 p.), Чернівецького універ­ситету (1875).

Особливе значення для розвитку української національної гео­графії мала діяльність Товариства ім. Шевченка (засноване у Львові 1873 р., у 1893 р. реорганізоване в Наукове товариство ім. Шевченка (НТІЇЇ)) та Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. Першими вченими-географами, дійсними членами НТШ були Григорій Величко (з 1899 р.) і Степан Рудницький (з 1901 р.). У 1873 р. у Києві створений Південно-Західний відділ Російського

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.     113

географічного товариства, проте його діяльність була заборонена    »Г царським урядом уже в 1876 р. Тому в діяльності НТШ пізніше кон­солідувались зусилля вчених Наддніпрянщини і Галичини.

Географічні дослідження в Галичині проводили австрійські та польські вчені. На території України, що входила до складу Російсь­кої імперії, значні наукові дослідження виконувались російськими вченими.

У Росії Корпус військових топографів з 1870-х років перестав бути єдиним державним картографічним центром. Він виконував завдання передусім військового відомства. З цього часу помітне значення отримують зйомки гірничого і гідрографічного відомств.

5.3.1. Геологічне картографування

Розвиток продуктивних сил, необхідність задоволення потреб гос­подарства мінеральною сировиною сприяли проведенню геологічних досліджень і становленню геологічного картографування з початку XIX ст.

У Росії в 1817 р. створюється Мінералогічне товариство, яке крім іншого займалося питаннями геологічного картографування, у 1825 р. - вчений комітет Військового корпусу гірничих інженерів, який видавав "Горный журнал", де регулярно публікувались петро­графічні карти та статті з геологічного картографування.

У 1829 р. в "Горном журнале" № 1 Є. Ковалевський опублікував "Петрографічну карту Донецького кряжа, що простягається по Бахмутському та Слов'яносербському повітах Катеринославської губернії і по Міусському начальству Землі Війська Донського, укла­дену на підставі спостережень й відкриттів 1823 і 1827 років" масштабу 1:210 000 (5 верст в 1 дюймі). На карті виділено п'ять фор­мацій порід і показано виходи пластів кам'яного вугілля та прояви залізних і свинцевих руд. У 1839 р. А. Іваницький публікує "Геогнос­тичну карту частини Бахмутського повіту" у масштабі 1:420 000 ("Горный журнал", № 11). На карті поряд з виділенням порід за петрографічними ознаками вперше у Росії було відображено їх віко­ві дані. Карта А. Іваницького стала перехідною від петрографічних карт до геолого-стратиграфічних. У тому ж році Анісімов видав "Геогностичну карту частини Слов'яносербського повіту" масштабу 1:420 000 ("Горный журнал", № 12). Кращій наочності карти у пере­даванні тектонічної будови сприяло відображення окремими умов­ними позначеннями елементів залягання порід. У 1842 р. розпочато великі дослідження та картографування родовищ кам'яного вугілля у східній частині Донбасу. Роботи Анісімова 2-го дали матеріал для створення пластових карт Донбасу (Апродов, 1952).

За матеріалами Г. Маленка, який проводив у Донбасі розвіду-

!0„,„„

 

114          Історія картографування території України

~{fc вальні роботи в 1837-1839 pp., та головного інженера і професора Паризької гірничої школи Г. Ле-Пле у 1840 р. видана "Геологічна карта Донецького кряжа і восьми кам'яновугільних груп" у масштабі 10 верст у дюймі. Карта багатокольорова (86x63 см) і доповнюється 8 аркушами топографічних планів кам'яновугільних відкладів (по 42x31 см).

З 1841 р. у геологічному картографуванні Росії починається етап створення зведених карт на великі території і по всій європейській частині. Першу геологічну карту Європейської Росії уклав Г. Гель-мерсен (1803-1885), який очолював вчений комітет Корпусу гірничих інженерів. "Генеральна карта гірських формацій Європейської Росії" Г. Гельмерсена у масштабі 60 верст в дюймі (1:2 520 000) була опуб­лікована 1841 р. в "Горном журнале" № 4. Карта мала багато білих плям (наприклад, басейн верхньої течії Дніпра з Прип'яттю). У тому ж році геологічну карту Європейської Росії видав А. Ерман за мате­ріалами С. Мейєндорфа.

У 1840-1841 pp. на запрошення російського уряду геологічні дослідження виконував англійський геолог Родерік Імпі Мурчісон (1792-1871). У 1845 р. він видав в Англії оглядову геологічну карту Європейської Росії у масштабі 140 верст в дюймі, в 1846 р. карта бу­ла перевидана російською мовою. Пізніше Р. Мурчісон опублікував "Геологічний опис Європейської Росії та хребта Уральського" (1849) і "Геологічний атлас Європи" (1856).

Із збільшенням кількості виданих геологічних карт виникла необхідність стандартизації зображення гірських порід. У статті В.Г. Єрофєєва (1822-1884) "Про розфарбування геогностичних карт і розрізів" ("Горный журнал", 1846, № 1) вперше запропоновано сис­тему умовних позначень щодо геологічних порід, яка має багато спільного із сучасною системою. Умовні позначення В.Г. Єрофєєва мали велике значення для стандартизації геологічних карт і були використані у майбутньому (1882) О.П. Карпінським при розроблен­ні міжнародної системи умовних позначень на геологічних картах.

На початку XIX ст. інтенсивні геологічні дослідження прово­дяться в Польщі й Австрії. Великою подією було видання у 1815 р. детальної "Геологічної карти Польщі" Станіслава Сташиця - "Carta geologica totius Poloniae, Moldaviae, Transilvaniae et Partis Hungariae et Valachiae Inventa per Staszic anno 1806, Hoffmann delin [eavi]t, Frey sculp[si]t", на якій зображені також західноукраїнські землі. Карту укладено у масштабі 1:1 182 000 на 4 аркушах, загальний розмір 139x94 см, розфарбування виконано вручну. Карта становила чоти­ри перші таблиці додатку до твору С. Сташиця "Про землезнавство Карпат та інших гір і рівнин Польщі", який виданий цілком у 1815 р. у Варшаві. Карта очевидно була укладена С. Сташицем після 1806 p., оформлена Гоффманом близько 1810 p., вигравіювана, про-

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.     115

те, у 1814-1815 pp. (Olszewicz, 1998). Пізніше карта С. Сташиця    щ двічі репродукувалась у зменшеному вигляді (1927, 1955).

У 1836 р. видано "Геологічний атлас Польщі" Іржі Богумила Пуша як додаток до його ж твору "Геогностичний опис Польщі та інших північнокарпатських країн" (Штутґарт). Атлас складається із 10 таблиць, першою з яких є "Геогностична генеральна карта Коро­лівства Польського і Галичини з прилеглими частинами Верхньої Сілезії ... Молдови і Поділля ..." масштабу 1:792 000 на 4 аркушах.

У 1845 р. у Львові видана геологічна карта Галичини А.Р. фон Шіндлера як додаток до його праці "Геогностичні замітки про Карпатські гори..." (Відень, 1815). Географічна основа карти взята з карти Лізґаніґа, розмір 43x29 см. Геологічна карта Польщі Ф.К. Ґі-жицького (1786-1850) масштабу 1:3 000 000 також побачила світ у 1845 р. Як текстові карти до підручника опубліковані геологічна і геотектонічна карти Польщі Гієроніма Лабецького (1809-1862) мас­штабів 1:6 000 000 і 1:12 000 000. У вигляді додатку до "Геогностич­но-палеонтологічного опису околиць Львова" Алоїза Альта - вче­ного Яґеллонського університету (Краків) - видано геологічну карту околиць Львова (Відень, 1850) (Olszewicz, 1998).

Для проведення на державному рівні геологічних досліджень та геологічного картографування території Австрійської імперії у 1849 р. була заснована перша у Європі державна геологічна установа.

У 1860-х роках геогностичні карти вперше приймають офіційну назву "гелогічні карти" (Гельмерсен, 1860).

У 1864 р. організуються інструментальні геологічні зйомки для укладання карти західної частини Донецького кам'яновугільного басейну. Картографування здійснили гірничі інженери Носов 1-й і Носов 2-й, які ще до 1861 р. створили багато "геогностичних карт" для околиць окремих шахт Донбасу. У результаті зйомок 1864-1870 pp. Носов 1-й і Носов 2-й під керівництвом акад. Г.П. Гельмер-сена уклали "Пластову гірничо-промислову карту з вертикальним розрізом західної частини Донецького кам'яновугільного кряжа" масштабу 1:126 000, що охоплювала територію від Катеринослава (Дніпропетровська) до Бахмута (Артемівська). Карту на 12 аркушах видано Військово-топографічним відділом Головного штабу у 1873 р. у Санкт-Петербурзі. Як географічна основа були використані аркуші трьохверстної топографічної карти (рис. 73, див. вклейку). Багато­річні роботи Носових значно вдосконалили методику геологічного картографування в Росії та заклали базу для створення пластових геологічних карт великого і дрібного масштабів. У 1872 р. Носов 2-й опублікував посібник з укладання пластових гірничопромислових карт. Зйомка виконувалась з допомогою теодоліту від наявної тріан­гуляційної мережі. Укладання загальних гірничопромислових карт передбачало: "1) вишукування, 2) зйомку, 3) нанесення знятого на

 

116          Історія картографування території України

{\ карту, 4) укладання вертикальних розрізів, 5) обчислення товщини гірських порід, які ґрунтуються на паралельності їх напластування" (Носов 2-й, 1872; цит. за: Апродов, 1952). Укладання гірничо-про­мислових карт стало переходом до структурної зйомки.

З середини XIX ст. формується українська наукова школа. Своїм становленням вона завдячує геологічним дослідженням, що проводились вченими Харківського університету (М. Борисяк, О. Гу-ров, І. Леваківський, М. Криштофович, М. Клем, П. П'ятницький), Київського університету (М. Андрусов, П. Армашевський, П. Веню-ков, К. Феофілактов, Н. Шмальгаузен), а також вищих навчальних закладів Одеси (О. Алексеев, М. Головкінський, В. Ласкарєв, М. Ле­бедев, І. Синцов) і Львова (Е. Дуніковський, М. Ломніцький, Ю. Медведський, И. Сімерадський).

У другій половині XIX ст. результати геологічних досліджень відображуються на численних картах. Професор і ректор Київсько­го університету К.М. Феофілактов (1818-1901) першим уклав геоло­гічні карти Київської губернії масштабу 1:420 000 (1874) та Києва масштабу 1:16 800. Професор М. Андрусов уклав перші палеогеогра­фічні карти Чорноморського басейну для неогену та антропогену. У Житомирі 1866 р. видано "Геогностичну карту Волинської губернії" масштабу 1:126 000, яку уклав Ґотфрід Меловський (53x35 см). Ґотф-рід Оссовський (1835-1897) як доповнення до "Геологічно-геогнос­тичного нарису Волинської губернії" (Житомир, 1867) видав геоло­гічну карту Волині масштабу 1:504 000 (81x53 см). Друге видання цієї карти вийшло у 1870 p., третє - у 1880 р. польською мовою. Ґ. Ос­совський уклав також "Геологічну карту лабрадоритів у Житомирсь­кому та Овруцькому повітах на Волині" масштабу 1:250 000 (18,8x50,5 см), що була додатком до статті "Про лабрадорити на Во­лині" (1878). Відомі також геологічні карти Херсонської губернії (М.П. Барбот де Марні, 1869) та Бессарабії масштабу 1:420 000 {Синцов, 1882).

Геологічні карти західноукраїнських земель розроблялись вчени­ми Львова, Кракова, Відня і часто друкувались разом із статтями авторів. У 1871 р. Алоїз Альт опублікував "Карту соляних і нафто­вих джерел у Галичині і на Буковині" масштабу приблизно 1:1 300 000 (50,2x34,2 см). У статті Едварда Віндакевича "Про важли­вість торфовищ для східної Галичини і про торфовища у Новоселиці та Струтині біля Долини" (1873) розміщена карта торфовищ в око­лицях м. Долина. У 1878 р. Леон Сирочинський публікує статтю "Про геологічно-гірничу та геологічно-промислову карту краю" разом з "Геологічно-гірничою та геологічно-промисловою картою Галичини".

Західноукраїнські землі відображені на "Геологічній оглядовій карті Австро-Угорської монархії" Ф. Гауера масштабу 1:576 000, виданій у Відні в 1871 р. На її основі Каролем Ланґе була укладена

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.     117

у зменшеному масштабі "Геологічна карта Королівства Галичини та ш Лодомерії" (розмір 47,5x39,5 см) як додаток до Енциклопедії ріль­ництва (Варшава, 1874, т. 2). У 1873 р. Вінцент Косинський видав гео­логічну карту Королівства Польського, також для Енциклопедії рільництва, т. 2. У 1876 р. у Варшаві було видано "Геогностичну кар­ту Королівства Польського 1836-1846" Я.Б. Пуша масштабу 1:1 008 000, (розмір 45x57 см). З виправленнями та доповненнями карта публікувалась у 1881, 1882 pp. Львівські вчені, доцент Й. Сі-мерадський і професор Е. Дуніковський, у 1891 р. видали геологічну карту Королівства Польського, Галичини та прилеглих країв масш­табу 1:1 500 000 (розмір 61x52 см).

На основі великомасштабних топографічних карт з 1880-х років розробляються детальні геологічні карти, потреба у яких зумовлена пошуками корисних копалин. Г. Вальтер і Е. Дуніковський як дода­ток до праці "Нафтова область галицьких Східних Карпат" видають "Геологічну карту нафтової області Східних Карпат" масштабу 1:75 000 розміром 69,7x23,5 см. (Львів, 1882; Відень, 1883). У 1882-1884 pp. у Львові опубліковані три геологічні карти Східних Карпат Рудольфа Зубера масштабу 1:75 000. У 1883 р. у статті Р. Зубера вміщено "Карту родовищ нафти в Галичині" масштабу 1:1 000 000 (33,5x22,3 см). У 1884 р. Л. Сирочинський видав "Геологічно-промис­лову карту шахт і родовищ нафти та воску в Галичині в 1881 р." масштабу 1:300 000 разом з пояснювальним текстом. Відома також геологічна карта околиць м. Кременець Яна Трейдосевича у мас­штабі 1:126 000 (1885) та кольорова геологічна карта східної частини Покутсько-Мармароських Карпат масштабу 1:100 000 Гуґона Запа-ловича, що була додатком до його праці "Геологічний нарис східної частини Покутсько-Мармароських Карпат і прилеглих територій", (Відень, 1886).

Найзнаменнішою подією у геологічному картографуванні захід­ноукраїнських земель було видання "Геологічного атласу Галичини" у масштабі 1:75 000. Ще в 1867 р. Алоїз Альт висловив пропозицію укласти детальну геологічну карту Галичини. Ця пропозиція пізніше була підтримана Фізіографічною комісією (1875). Геологічні карти атласу укладені на основі австрійської топографічної Спеціальної карти масштабу 1:75 000 (рис. 74, див. вклейку). Карти були об'єдна­ні в групи, видавалися окремими зошитами разом з текстом і табли­цями. Якщо на "спеціальній карті" Галичина була представлена на 107 аркушах, то для атласу використано 104 аркуші за рахунок об'єднання деяких секцій. Друк атласу здійснював Військовий гео­графічний інститут у Відні. До 1900 р. було укладено 9 зошитів з 52 аркушами, до Першої світової війни в 1914 р. - 25 зошитів з 101 ар­кушем. Два аркуші, у тому числі і арк. Старий Самбір, залишилися невиданими. Велика заслуга у виході атласу, крім його ініціатора

 

118          Історія картографування території України

Ш професора А. Альта, належить також керівникові видання професо­рові Феліксу Кройтцу (1844-1910) і керівникові Фізіографічної комісії професорові Владиславу Кульчинському (1854-1919). Авто­рами карт були краківські та львівські науковці, тільки 3 аркуші на територію Татр уклав віденський геолог Віктор Уліч.

Східна Галичина була представлена 17 зошитами на 63 аркушах. Авторами окремих зошитів на територію сучасної України були А. Альт і Ф. Беняш (1-4 арк., 1887, текст 79 с), Р. Зубер (II—6 арк., 1888, текст 105 с, 5 табл.; XVII - 1 арк., 1905, текст 27 с, 3 табл.), Е. Дуніковський (IV - 5 арк., 1891, текст 63 с, 1 табл.), М. Ломніць-кий (VII - 7 арк., 1895, текст V, 128 с; X - 6 арк., 1897 і 1898, текст ч. І. - II, 208 с, ч. II. - II, 167 с; XII - 5 арк., 1900, текст II, 77 с; XVIII - 3 арк., 1905, текст 145 с, 1 табл.), В. Тейсер (VIII - 5 арк., 1900, текст XX, 329 с; XXII - 6 арк., 1912, без тексту), Ф. Беняш (IX - 6 арк., 1901, текст М. Ломніцького III, 165 с), В. Шайноха (XIII - 3 арк., 1901, текст 54 с; XX - 1 арк., 1906, текст 98 с, 72 табл.; XXIII - 2 арк., 1908, текст 23 с), В. Фрідберґ (XIX - 1 арк., 1906, текст 35 с), Т. Вісньовський (XXI - 1 арк., 1908, текст 104 с, 1 табл.), Я. Ґжибовський (XXV - 3  арк., 1911, текст 51 с, 1 табл.).

Оглядова геологічна карта України масштабу 1:1 050 000 була підготовлена та видрукована віденським видавництвом Freytag & Berndt.

З 1882 p. геологічні зйомки та вивчення родовищ корисних ко­палин в Росії виконував Геологічний комітет, створений при Гірни­чому департаменті. Першим директором був призначений Г.П. Гель-мерсен. Діяльність Геологічного комітету почалась із укладання "За­гальної геологічної карти Європейської Росії" масштабу 1:420 000 на 170 аркушах на основі і в нарізці наявної "Спеціальної десяти-верстної карти Європейської Росії" Івана Панасовича Стрельбиць-кого. Проте з 16 аркушів, що покривають територію України, до 1917 р. було укладено лише сім, з яких видано тільки три: 48-й -Мелітополь. Бердянськ. Перекоп. Бериславль (М.О. Соколов, 1889); 46-й - Полтава. Харків. Обоянь (П.Я. Армашевський, 1901) та 17-й -Житомир. Кременець. Проскурів. Липовець (В.Д. Ласкарєв, 1911) (рис. 75, див. вклейку). Окремо в 1920 р. видано "Геологічну карту Донецького кам'яновугільного басейну" масштабу 1:420 000 (102x75 см).

Велике значення для становлення наукового геологічного кар­тографування мало видання "Геологічної карти Європейської Росії" масштабу 1:2 520 000 (60 верст у дюймі). Карта була укладена у 1882 р. групою геологів на чолі з Олександром Петровичем Кар-пінським, проте видана лише у 1892 р. Карта складається із шести аркушів загальним розміром 140x173 см. Друга оглядова геологічна карта Європейської Росії була видана О.П. Карпінським у масштабі

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.     119

1:6 300 000 (150 верст у дюймі) у 1897 р. до сьомої сесії Міжнарод- ш ного геологічного конгресу. В 1915 р. у Петрограді побачило світ друге, виправлене та доповнене, видання 60-верстної геологічної карти Європейської Росії О.П. Карпінського. В 1912 р. Геологічний комітет розробив 10-річний план систематичного геологічного знімання території Росії.

У діяльності Геологічного комітету в 1890-х роках велике місце займали великомасштабні геологічні зйомки. Тоді ж проводяться ве­ликомасштабні геологічні зйомки Донбасу і Кривбасу (Ф.М. Черни-шов, Л.І. Лутугін, П.І. Степанов). Детальна геологічна зйомка До­нецького кам'яновугільного басейну була розпочата у 1892 р. у масштабі 1:42 000 (1 верста у дюймі) під керівництвом Леоніда Іва­новича Лутугіна (1864-1915), а пізніше і Павла Івановича Степанова (1880-1947).

Під керівництвом Л.І. Лутугіна за матеріалами одноверстної зйомки укладено "Детальну геологічну карту Донецького кам'янову­гільного басейну" масштабу 1:42 000, що дозволило вперше обчис­лити запаси вугілля Донецького басейну. Карти видавались комплек­тами у папці, як правило, на 5 аркушах (Топографічна карта, Геоло­гічна карта, Карта виходів пластів на поверхню, Геологічні розрізи, Розрізи пластів, шахт і квершлагів). До 1920 р. Геологічним комі­тетом було видано шість комплектів "Детальної геологічної карти...": Планшет VI-20 (укл. Л.І. Лутугін за участю М.М. Яковлева, 5 арк., 1915), VI-21 (укл. В.І. Соколов, Л.І. Лутугін за участю М.М. Яковле­ва, 5 арк., 1911), VI-32+33 (укл. В.І. Яворський, Л.І. Лутугін, 5 арк., 1919), VII-23 (укл. О.О. Снятков, Л.І. Лутугін за участю В.І. Соко­лова, 5 арк., 1913), VII-26 (укл. П.І. Степанов за участю Є.В. Круга, 5 арк., 1911), VIII-22 (укл. Б.Ф. Мефферт, О.О. Снятков, Л.І. Луту­гін, 6 арк., 1916). У 1920-1930-х роках було видано за матеріалами цих знімань ще п'ять планшетів карт.

Укладені карти були першими сучасними літологічними картами в Україні та Росії і до сьогодні не втратили свого практичного зна­чення. Порівняно з раніше укладеними геологічними картами Дон­басу Антипова, Жолтоножкіна, Носових карти Л.І. Лутугіна точніше відображають складну геологічну будову Донбасу. Л.І. Лутугін став засновником наукової школи геології вугільних родовищ, 22 роки він досліджував Донецький кам'яновугільний басейн.

У 1916-1917 pp. у Петрограді виходить три карти-довідники будівельних матеріалів Західного фронту на Східну Галичину і Бу­ковину в розграфці 10-верстної карти (арк. 16-й з частинами при­леглих арк. 7 і 30: Луцьк, Ковель, Пінськ, Овруч, укл. П.А. Тутковсь-кий, 1916, 100x61 см; арк. 17-й: Дубно, Кременець, Новоград-Во-линський, Проскурів, Житомир, Бердичів, Рівне, укл. В.Д. Ласкарєв і В. Поляков, 1916, 72x50 см; арк. Східна Галичина, укл. Р.Б. Рос-

 

120          Історія картографування території України

стенська, 1917, 84x42 см), а також масштабу 1:75 000 (арк. Бржезани (Бережани), укл.  Р.Б. Росстенська, 1916, 60x45 см).

1 лютого 1918 р. створено Український геологічний комітет при Державному секретаріаті торгівлі, що означало початок діяльності власної геологічної служби України. В той час укладаються 10-верстна оглядова карта Донбасу (В.В. Мокринський, 1918) і перша карта корисних копалин України (І.І. Ґінзбурґ, 1918-1919).

У 1919 р. відділ статистики та картографії Комісаріату шляхів у Петрограді видає українською мовою "Геологічну карту України" масштабу 1:2 520 000 (60 верст в дюймі, 60x52 см) (рис. 76, див. вклейку).

5.3.2. Карти гіпсометричні, кліматичні та інших природних умов

Одним із видів тематичних карт природи є карти рельєфу земної поверхні, серед яких найпоширеніші - гіпсометричні.

Першу спробу створити орографічну карту Європейської Росії здійснило картографічне відділення Військово-топографічного депо Головного штабу Росії під керівництвом І.Ф. Бларамберґа (1800 -1878) у 1862 р. Це був "Досвід гіпсометричної карти частини Євро­пейської Росії та Кавказу" в масштабі 1:2 100 000 (50 верст у дюймі), на якій вперше приблизно відображено рельєф Європейської Росії. Після цього було укладено орографічні карти окремих губерній у масштабі 20 верст у дюймі для атласу, який не побачив світ: Тав­рійської (1864), Херсонської, Катеринославської, Полтавської, Харківської губерній і Землі Війська Донського (1864-1865).

Наприкінці 1889 р. відомий російський географ, картограф, геодезист О.А. Тілло (1839-1900) видав Гіпсометричну карту Євро­пейської Росії (рис. 77; 78, див. вклейку) в масштабі 1:2 520 000 (60 верст у дюймі). Територія картографування простяглась від ши­роти Петербурга на півночі до Криму на півдні. З 1874 по 1889 р. О.А. Тілло опрацював величезний матеріал нівелірних знімань і барометричних визначень. Для створення карти використано 51 385 висотних відміток. Рельєф відображено горизонталями з пошаровим розфарбуванням. Низькі ступені висот від 0 до 200 сажнів - через 20 сажнів відтінками зеленої фарби, а ступені висот понад 200 саж­нів пофарбовані через 50 сажнів відтінками коричневої фарби. Ство­рення зазначеної гіпсометричної карти дозволило дійти висновку про хибність думки щодо існування єдиної Карпато-Уральської гірської системи та відкрити наявність Середньоруської височини.

Полтавське губернське земство видало "Гіпсометричну карту Полтавської губернії" масштабу 1:420 000 розміром 68,5x96,5 см

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.

 

121

 

OnUU Й30ЫШ1Я СТРОЕНЇЯ ПОВЕРХКОСТК ЕВРОПЕЙСКОЙ РОССІН

ТРУДЪ   ГЕНЕРАЛЬНАГО  ШТАБА   ГЕНЕРАЛЪ MAIOPA

MEIGtl  ТИЛЛО

Председательствующего въ Отдіьлєніи Математической  Географіи ИМПЕРАТОРСКАГО   Pycckaro Географическаго Общества

1880.

ИЗДАНІЕ ДЕПАРТАМЕНТА ШОССЕИНЫХЪ И ВОДЯНЫХЪ СООБЩЕНИЙ МИНИСТЕРСТВА ПУТЕЙ СООБЩЕНІЯ.

 LE    GENERAL   ALEXFS    DE    TILLO

President de la Section   Mathematique de la Societe   IMPERIAIE Russe de Geographie

 

Суши

на&ь уролне.пъ .маря пь ыимс+няхь

НЗЬЯСНКШБ  КРЛСОКЪ   1KCIIKI.LK   {IKS' ГІН LEI RS I

XII

 

Цифры озюаиють абгчмттпыя высоты аь гамггняп,

 SO перст*, въ Si

Рис. 77. Заголовок і легенда "Гіпсометричної карти Європейської Росії" О.А. Тілло масштабу 1:2 520 000 (Санкт-Петербург, 1889)

 

122          Історія картографування території України

Ж* (Санкт-Петербург, 1892). Карту уклав О.А. Тілло на основі Спе­ціальної карти І.П. Стрельбицького з використанням висотних від­міток трьохверстної військово-топографічної карти. Горизонталі проведені через 10 сажнів (21,336 м) з відповідним пошаровим роз­фарбуванням. Ступені висот на карті: 30-40, 40-50, 50-60, 60-70, 70-80, 80-90, 90-100 сажнів (рис. 79, див. вклейку).

У 1896 р. було видано гіпсометричну карту Європейської Росії з прикордонними територіями Австро-Угорщини та Румунії в масшта­бі 40 верст у дюймі, яку О.А. Тілло укладав з 1889 по 1896 р. Гіпсо­метричну карту всієї Європейської Росії вперше уклав Ю.М. Шо-кальський (1856-1940) у масштабі 365 верст у дюймі для енциклопе­дичного словника Брокгауза (т. 54). Геологічний комітет видав у 1915 р. гіпсометричну карту Донецького кам'яновугільного басейну масштабу 1:420 000, укладену П.Ф. Крутиковим і М.Ф. Погребовим.

Першу гіпсометричну карту Галичини уклав Алоїз Альт, проте її не було видано. У 1895 р. Станіслав Майєрський опублікував у Львові "Карту Галичини та Лодомерії" масштабу 1:350 000, що вва­жається першою виданою польською гіпсометричною картою. Важ­ливим етапом у розвитку зображення гіпсометричних карт стала діяльність Еуґеніуша Ромера (1871-1954) - відомого польського вче­ного, професора географії університетів у Львові та Кракові, члена Польської АН (з 1929 p.), засновника сучасної польської картогра­фії. Новаторський підхід Е. Ромера в картографії загалом і щодо гіпсометричних карт зокрема вперше знайшов своє відображення у шкільному "Географічному атласі" (Відень, 1908).

З першої половини XIX ст. з'являються кліматичні карти, що відображали основні метеорологічні елементи. Кліматичне картогра­фування своїм розвитком завдячує працям О.І. Воєйкова (1842-1916) та виходу низки картографічних творів: атласів Г.І. Вільда "Про температури повітря в Російській імперії" (1882) і "Про опади Російської імперії" (1888); атласів О.А. Тілло - "Атлас із 69 карт розподілу атмосферного тиску..." (1890) і "Атлас розподілу атмос­ферних опадів на річкових басейнах Європейської Росії..." (1897); "Матеріалів для кліматології Південно-Західної Росії (карти)" О.В. Клосовського (1890), "Кліматичного атласу Російської імперії" у двох томах (1900) та ін. Перші кліматичні карти території України з'явились у праці К.С. Веселовського "Про клімат Росії" (1857). Як додатки до праць були опубліковані "Карта атмосферних опадів у Карпатському краї" Е. Ромера (1895) і "Карта опадів в Галичині" С. Сроковського (1897). У праці Казимира Шульца "Загальний нарис кліматичних поясів Галичини..." (Львів, 1898) була вміщена "Кліма­тична карта Галичини" масштабу 1:1 200 000 (55,4x34,8 см).

Й. Жилинський видав "Карту Полісся з показом виконаної і проектованої меліорації" у масштабі 1:1 260 000 (Петербург, 1882).

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.

 

123

 

У праці Й. Поровського (Відень, 1884) вміщена карта з проектом меліорації Полісся (53x48,5 см).

Ще один вид тематичних карт - карти ґрунтів. Перші відомості про ґрунтовий покрив України подано на картах ґрунтів європейсь­кої частини Росії за редакцією К.С. Веселовського масштабу 1:1 840 000 (1851) і карті масштабу 1:2 520 000 за редакцією В.І. Час-лавського (1879), на якій показано 32 типи ґрунтів. А. Гросул-Тол-стой уклав карту ґрунтів території від Пруту до Інгулу (1856).

Наукове картографування ґрунтів започаткував В.В. Докучаев (1846-1903), який розробив наукову класифікацію ґрунтів на гене­тичній основі із врахуванням основних чинників ґрунтоутворення. Вчений запропонував науково обґрунтовану методику картографу­вання ґрунтового покриву і апробував її при укладанні "Схематич­ної карти чорноземної полоси Європейської Росії" (1882), що була першою типологічною картою ґрунтів. З ініціативи та за планом В.В. Докучаева укладена "Карта ґрунтів Європейської Росії" масшта­бу 1:2 520 000 (1900), що містила 39 видів ґрунтів (рис. 80; 81, див. вклейку). Саме із дослідженням ученим чорноземів у Полтавській губернії пов'язаний розвиток географії ґрунтів України. У 1888— 1894 pp. B.B. Докучаев уклав першу карту ґрунтів Полтавської губернії масштабу 1:420 000 (з 16 томами пояснювального тексту).

Засновник української школи ґрунтознавства професор О.Г. На-боких (1874-1920) виконував картографічне знімання ґрунтів Київської, Харківської, Подільської та Херсонської губерній. Він уклав карти ґрунтів Поділля. З 1905 р. О.Г. Набоких очолював лабораторію агрономії Новоросійського університету в Одесі.

У 1900-х роках видаються численні карти ґрунтів окремих повітів і губерній. Ґрунтознавець Таврійського земства М.М. Клепі-нін уклав "Карту ґрунтів Євпаторійського повіту" (Сімферополь, 1907, 70x54 см). М.І. Дубровський, М.М. Клепінін, Т.О. Левадовсь-кий за редакцією М.М. Клепініна уклали "Карту ґрунтів Дніпровсь­кого повіту Таврійської губернії" (Сімферополь, 1906, 67x104 см). Обидві карти видані у масштабі 1:252 000 (в 1 англійському дюймі -6 верст). У 1908 р. опубліковано "Карту ґрунтів Ніжинського повіту Чернігівської губернії" масштабу 1:126 000, яку уклали за дослід­женнями 1904 р. Б. Полинов і К. Велоусов. На основі повітових карт ґрунтів, що додані до "Матеріалів для оцінки земельних угідь", укла­дена "Карта ґрунтів Чернігівської губернії" масштабу 1:420 000. Кар­та створена за участю В.Є. Варзара, П.П. Червінського і О.П. Шлі-кевича (Санкт-Петербург, 2 арк., 76x96 см).

Професор Яґеллонського університету (Краків) Максиміліан Но-вицький (1827-1890) уклав "Карту розселення риб в Галичині" мас­штабу 1:650 000, що була видана у 1883 р. видавництвом Holzel у Відні (100x70 см). Як додаток до праці Ф. Карлінського (Львів, 1887)

 

124

 

Історія картографування території України

 

ПОЧВЕННАЯ   КАРТА

ЕВРОПЕЙСКОЙ РОССІН

составленная по почину и плану

ПРОФ. В.В. ДОКУЧАЕВА

ПРОФ. Н.М. СИБНРЦЕВЫМЪ, Г Н.ТАНФИЛЬЕВЫМЪ и А.Р.ФЕРХМННЫМЪ, подъ паблюден1емъ

УЧЕНАГО КОМИТЕТА МИНИСТЕРСТВА ЗЕМЛЕДШ И ГОСУДАРСТВЕННЫХ!) ИЩЕШЬ.

Нздавіе Департа

Ммштайъ-. 60 версті, въ авічій скопі, днііль

 У   з»    i>    t        и              if

С:ПЕТЕРЕУРГЪ. 1900 Г.

ШЩ   Ш €1 Ж<

BE LA   RUSSIE   ГЕН ROPE

dressee surliniliative et d'apres le plan

DE » LE PROF. W. DOKOUTCHAlEF

PAR M1! LE PROF. N.SIBIRTZEF ET M« G.TANFUIEF ET A.FERKHMINE, sous Its auspices

DU COMITE SGIENTlFIfflJE DUMIBISTERE DE L'AGRIGULTURE ET DES DOMAIKES.

Edition du Departemenl de l'Agrlcnllnre.

Echelle : 60 went ш pouee anglais. ST PETERSBOURG.   1900.

Рис. 80. Заголовок "Карти грунтів Європейської Росії" масштабу 1:2 520 000 (Санкт-Петербург, 1900)

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.

 

125

 

була опублікована "Гідрографічна карта Галичини" масштабу 1:1 250 000 (47,7x28,4 см). Відомо декілька її видань - 1888, 1889, 1890, 1891, 1892 pp. Розміщення окремих видів рослинності на західноукраїнських землях відображено на численних дрібномас­штабних картах Польщі Казимира Лапчинського, який першим у Польщі розпочав систематичне картографування рослинності. Перші карти К. Лапчинського були укладені в 1889 р. Генеральну карту лі­сів Буковини у масштабі 1:800 000 видав Військово-географічний інститут у Відні (1898).

На межі століть видана перша ботаніко-географічна карта Росії Г.І.Танфільєва (1898, 1901).

5.3.3. Соціально-економічні карти і атласи

Політико-адміністративний устрій, населені пункти, шляхи сполу­чення, людність та етнічний склад населення, промисловість і сільсь­ке господарство - традиційні об'єкти тематичного соціально-еконо­мічного картографування. Етнографічні карти, враховуючи їх зна­чення у зв'язку з процесами відродження національної свідомості в Україні у XIX ст., розглянемо окремо.

Першими тематичними картами були політичні та політико-адмі-ністративні. Вони видавались ще до створення точних топографічних карт.

У другій половині XVIII ст. в Росії значно поширились топогра­фічні описи, особливо у зв'язку з губернською реформою 1775 p., коли на державному рівні були створені топографічні описи наміс-ництв. Ці описи містили відомості про сільське господарство, фаб­рики, ярмарки і торгові шляхи, великі населені пункти, природу (де­тальніше про гідрографію). Іноді в описах поміщувались нариси з історії краю. Прикладом такого опису є твір А. Шафонського "Чер­ниговского наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малой России" (1786), опублікований 1851 р.

Після реформи 1775 р. стали розробляти губернські межові ат­ласи. Зразком оформлення межових планів і карт став "Атлас Ка­лужского наместничества" (1782) - єдиний виданий атлас генераль­ного межування. На територію України відомі неопубліковані атла­си Волинської губернії (кінець XVIII ст.), Катеринославського на­місництва (1784, 1787, 1793, 1795), Новоросійської (1799) та Курської губерній (1784, 1785, 1787), Очаківської (1792) і Таврійської (1787, 1793) областей, Харківського намісництва (1782, 1787, 1790), губерній Слобідської України (1799). Більшість карт в атласах мають масшта­би 1:420 000, 1:840 000 (Дашкевич, 1981).

 

126          Історія картографування території України

4ь            "Атлас Харківського намісництва 1787 р. з топографічним опи-

сом" був виданий в 1902 р. Харківським губернським статистичним комітетом за редакцією В.В. Іванова (78 с; 33x25,5 см). Атлас скла­дається з топографічного опису (10 с), загальної карти Харківсь­кого намісництва, масштабу в одному англійському дюймі - 20 верст (рис. 82), карт окремих повітів у масштабі в 1 дюймі - 10 верст (15 о), планів губернського і повітових міст (рис. 83) у масштабі в І дюймі - 200 сажнів (16 с). В атласі на окремій сторінці зображено також герби міст.

У Національній бібліотеці України ім. В.І. Вернадського НАН України зберігається фотокопія, очевидно, рукописного "Атласа Киевской губернии, состоящей из генеральной карты, двенадца­ти поветовых карт. Сочинен 1800 года". Генеральна карта Київ­ської губернії укладена в атласі у масштабі 1:840 000, карти пові­тів - у масштабі 1:420 000 (рис. 84) і плани міст - у масштабі 1:16 800 (рис. 85).

Низку рукописних карт уклав Генеральний штаб: "Генеральная карта трех Малороссийских губерний" масштабу 1:420 000 (Глухів, 1782) (рис. 86), "Генеральная карта Малой России, разделенная на три губернии Киевскую, Черниговскую и Северскую" масштабу 1:420 000 (XVIII ст.; 65x96 см).

Карти окремих українських намісництв опубліковані в "Российс­ком атласе из 44 карт состоящем и на сорок два наместничества Им­перию разделяющем ..." (Санкт-Петербург, 1792) відомого росій­ського картографа О.М. Вільбрехта (1757-1823). Атлас складається з детальних карт 42 намісництв та генеральної (загальної) карти Росії з поділом на намісництва. У 1800 р. виходить друге видання атласу О. Вільбрехта - "Российский атлас из 43 карт состоящий и на 41 губернию империю разделяющий".

З появою топокарт на їх основі в Росії й Австрії видається вели­ка кількість політичних і політико-адміністративних карт різного масштабу, територіального охоплення, призначення. Відомі числен­ні видання російських генеральних карт губерній і намісництв. Пер­ші атласи за змістом також були, як правило, політичними і призна­чались для широкого кола читачів. На початку XIX ст. видається низка політичних атласів для широкого кола читачів. Це атласи сві­ту і Російської імперії В.П. Пядишева, Ф. Познякова, А. Максимо­вича, СІ. Барановського. В 1828, 1829, 1839 pp. тричі видавався з доповненнями та виправленнями "Географічний атлас Російської імперії, Царства Польського та Великого князівства Фінляндсько­го... на 70 аркушах з генеральною картою...", укладений з 1820 по 1827 р. В.П. Пядишевим.

Значну увагу стали приділяти картографуванню річок, які у XVIH-XIX ст. мали важливе транспортне значення. Відзначимо

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.

 

127

 

Рис. 82. Карта Харківського повіту із "Атласу Харківського наміс­ництва 1787 р. з топографічним описом" (Харків, 1902)

 

128

 

Історія картографування території України

 

Рис. 83. План Харкова із "Атласу Харківського намісництва 1787 р. з топографічним описом" (Харків, 1902)

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.

 

129

 

МРІЯ    ШШКШ ПОЬЬГЛ

Рис. 84. Карта Черкаського повіту із "Атласу Київської губернії..." (1800)

 

130

 

Історія картографування території України

 

Рис. 85. План Звенигородки із "Атласу Київської губернії..." (1800)

 

Розділ п'ятий Картографування з кінця XVIII cm до 1920 р

 

131

 

12*

 

132          Історія картографування території України

ж насамперед рукописний "Атлас реки Днепра. Сочинненой с аккурат­ной описи 1784 году по именному ее Императорского Величества указу, от вершины ее вниз по течению до впадения в лиман с при­соединением оного и до Черного моря". Атлас складається з гене­ральної карти Дніпра масштабу 1:840 000 (в одному дюймі - 20 верст) і 95 подвійних аркушів карти течії Дніпра у масштабі в одно­му дюймі 100 сажнів (1:8 400). Атлас укладено за матеріалами опису, що виконувався за указом Державної Адміралтейств-колегії морсь­кими офіцерами під керівництвом капітана флоту Сали Коковцева. За матеріалами опису С Коковцева укладена також рукописна "Генеральная географическая карта реки Днепра от вершины до го­рода Херсона..." 1:1 050 000 (63x98 см). Рукописна "Карта реки Днеп­ра и всего лимана от Херсона до реки Березани..." укладена в 1785 р. за описом Берсенева (масштаб 1:63 000, 42x103 см). Завдяки ручному розфарбуванню карти стають привабливими.

У XIX ст. зйомки річок у Росії виконувало Міністерство шляхів сполучень. Для потреб гідротехнічного будівництва та служби шля­хів ці зйомки регламентували спеціальні інструкції. У другій поло­вині XIX ст. в Україні постійно проводились великі обсяги знімаль­них і вишукувальних робіт на судноплавних ріках. У 1840 р. Комісія для розгляду проекту стосовно обладнання судноплавства по р. Дніс­тер створила "Гідрографічну карту ріки Дністра від р. Збруча, що відокремлює Галичину від Подільської губернії, до впадіння його в Дністровський лиман". Карта укладена на 9 аркушах (100x158 см) у масштабі 1:21 000, вона рукописна і багатокольорова. На 12 арку­шах (60x43 см) видана "Гідрографічна карта Європейської Росії" мас­штабу 1:1 680 000 (Санкт-Петербург, 1846) (рис. 87; 88, див. вклейку). За матеріалами вишукувань інженерів Корпусу шляхів сполучень 1846 і 1859 pp. видано "Атлас частини р. Дніпро від м. Кременчука до Лиману" (Санкт-Петербург, 1863). Атлас складався із 50 аркушів де­тальних карт масштабу 1:16 800 (33x47 см). Пізніше була організова­на Дніпровська описова партія, за матеріалами якої 1886 р. у Санкт-Петербурзі видано низку карт Дніпра та його ділянок: за матеріала­ми вишукувань 1878-1883 pp. під керівництвом Полікарпова - 50-вер-стова карта Дніпра на 3 аркушах (50x70 см) і скорочені плани окре­мих дільниць у масштабі 1:53 350 на 14 аркушах (52x70 см); за мате­ріалами вишукувань 1881-1883 pp. - детальні плани масштабу . 1:21 340 на 23 аркушах. За матеріалами вишукувань 1893-1895 pp. під керівництвом Максимовича - видані карти на р. Десна: 1895 р. - кар­та "Ріка Десна від гирла до с. Макошина" на 84 аркушах (51x69 см), масштаб 1:5 335 (рис. 89, див. вклейку); 1903 р. - двохкольорова карта "Детальні плани р. Десна від с Макошина до гирла р. Болви" на 120 аркушах (51x69 см), масштаб 1:5 335. Окремо видавались на ці дільниці   багатоаркушеві   скорочені  плани   масштабу   1:53   350   і

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.

 

133

 

Г.ЛЛВНАГО    УПРЛВЛКНСІ

Xt    -9lU0Jltl4HbiJ?l>  „

~y ъ      v   "

Рис. 87. Заголовок "Гідрографічної карти Європейської Росії" масштабу 1:1 680 000 (Санкт-Петербург, 1846)

скорочені профілі масштабу 1:210 000. У 1888 p. O.A. Тілло видав "Карту довжини та падіння рік Європейської Росії" на п'яти арку­шах (61x83 см) у масштабі 1:2 520 000.

З інших карт шляхів виділимо поштові карти, що видавались з кінця XVIII ст., основним змістом яких було зображення шляхів, поштових станцій і відстаней між станціями. Відомі численні одноаркушеві та багатоаркушеві поштові карти Російської імперії чи ЇЇ європейської частини, на яких відображена і територія України (1793, 1809, 1827, 1829, 1831, 1837, 1843 pp. тощо). Карти видавалися Поштовим департаментом за матеріалами із губерній. Наприкінці XVIII ст. місцевими землемірами укладені поштові карти Хар­ківського та Київського намісництв. У 1829, 1834 pp. у Санкт-Петербурзі видавалась "Генеральна карта Київської губернії", на якій показані поштові та великі проїжджі шляхи, станції та відстані між ними. Аналогічною була "Генеральна карта Чернігівської гу­бернії" (Санкт-Петербург, 1821).

Заслуговує на увагу "Поштова карта Європейської і Азіатської Росії" (1848, 3-тє вид.), яка видана у зручному для користування форматі (11,0x16,7 см) окремими аркушиками (рис. 90, див. вклейку). На карті відображені шосе, великі натуральні поштові шляхи, малі, чи повітові поштові шляхи. Кольоровим кантом виділені межі пош­тових округ. Цікавим є показ відстаней між поштовими станціями:

 

134

 

Історія картографування території України

 

після числа цілих верст крапками позначено їх некруглу частину (одна крапка - У4 версти, дві крапки - У2 версти, три крапки - 3/4 версти). Карта доповнюється дрібномасштабною "Поштовою картою Азіатської Росії" і планами міст Санкт-Петербурга з околицями, Москви з околицями, Варшави, Києва, Одеси (рис. 91).

У другій половині XIX - на початку XX ст. видання поштових і поштово-шляхових карт продовжувалось. У 1900-х роках видано чис­ленні адміністративно-шляхові карти окремих повітів у масштабі 1:126 000, на яких відображались різноманітні соціально-економічні та культурні об'єкти і установи (рис. 92; 93, див. вклейку). "Карта шляхів, поштових станцій і волостей Волинської губернії" масштабу 1:126 000 укладена 1911 р. і видана літографією І. Блоха в Житомирі.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. видаються перші со­ціально-економічні карти Галичини й Буковини. У 1773-1775 pp. ук­ладено топонімічну карту Буковини масштабу 1:57 600, у 1818 р. - то­понімічну карту Галичини та Буковини масштабу 1:28 000 (Жупансь-кий, 1998). У 1827 р. Станіслав Платер (1784-1851) опублікував Ста-

Рис. 91. План Києва, вміщений на "Поштовій карті Європейської і Азіатської Роси" (1848)

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.

 

135

 

ПОЛТАВСКОЕ ГУБЕРНСКОЕ ЗЕМСТВО.

Административно-дорожная

КАРТА ЗОЛОТОНОШСКАГО   УЬЗДА.

■mmtm

Изд. по св*д*н1ямъ 1909 года.

Маашпабь 3 в. вь дюйлт

t      t       3              !               1

УСЛОВНЫЕ ЗНАКИ.

Рис. 92. Заголовок і легенда "Адміністративно-шляхової карти Золотоніського повіту" масштабу 1:126 000 (1909)

тистичний атлас Польщі із шести карт (адміністративний устрій, промисловість, друкарні за мовами, школи, релігії, мови) масштабу приблизно 1:3 500 000 (53x39,3 см). Тематичний зміст карт розфар­бовано вручну на одній типовій основі.

Перші рукописні економічні карти території Росії відомі ще з другої половини XVIII ст. Вони відображали окремі напрями госпо­дарської діяльності населення. З 1840-х років появляються перші друковані економічні та соціально-економічні карти. Розвиток про­мисловості та сільського господарства, організація статистичних досліджень, особливо після реформи 1860-х років, сприяли соціаль­но-економічному картографуванню в Росії. Було видано велику кількість соціально-економічних карт і атласів, на яких була відоб­ражена і територія України.

В 1842 р. Міністерство фінансів Росії видало "Карту промисло­вості Європейської Росії з показом фабрик, заводів і промислів, адміністративних місць по мануфактурній частині, головніших яр­марків, водяних і сухопутних сполучень, портів, маяків, митниць, го­ловних пристаней, карантинів та ін." масштабу 1:2 940 000 (рис. 94, див. вклейку). Карту уклав Зінов'єв за матеріалами, що зібрав А.К. Майєндорф. На ній виділено майже 40 видів виробництва. Штрихові елементи віддруковано чорною фарбою, а фонові елемен­ти розфарбовані вручну. Друге видання цієї карти з коротшою наз­вою вийшло 1853 p., виправлення і доповнення до якого вніс П. Крюков.

У 1846 р. Іржі Еґлофф видав у Варшаві "Поштову і промислову карту Королівства Польського" масштабу 1:1 092 000 (46,8x57 см).

 

136          Історія картографування території України

Карта тричі перевидавалась - 1848, 1851, 1860 pp., в останньому ви­данні на карті розміщена статистична таблиця у розрізі повітів.

Першим російським економічним атласом був "Господарсько-статистичний атлас Європейської Росії" (1851), укладений при Де­партаменті сільського господарства. Атлас складається із 14 карт, найдетальніше показано виробництво зернових культур і хлібну тор­гівлю. Крім галузевих карт основних технічних культур і видів тва­ринництва в атласі дано загальногосподарську карту. З істотними доопрацюваннями атлас перевидавався в 1852, 1857 і 1869 pp. Остан­нє видання було повністю оновлено відомим статистиком І.І. Вільсо-ном, який доповнив карти обширним текстовим і статистичним мате­ріалом у вигляді окремого тому. Основний спосіб картографічного зображення економічних карт - картограмма у розрізі губерній або повітів. Шрифтове оформлення у 3-му і 4-му виданнях "Господарсь­ко-статистичного атласу Європейської Росії" для привернення уваги потенційних закордонних покупців сільськогосподарської продукції подано російською та французькою мовами {Преображенский, 1948).

У 1851 р. також було укладено рукописний великий "Статистич­ний атлас", створений у Господарському департаменті Міністерства внутрішніх справ під керівництвом М.О. Мілютіна. Лише одна із карт атласу ("Ступінь населенності губерній та областей Європейсь­кої Росії") була опублікована у статистичному збірнику 1851 р.

У 1857 р. у Львові видано "Карту сільського господарства Гали­чини та Буковини" К. Красіцького (49,5x36,8 см). У тому ж році ви­ходить транспортна карта Львівського округу масштабу 1:800 000 (55x44 см), яка перевидається у 1858, 1859 pp. У 1861-1862 pp. вида­но промислово-транспортну карту герцогства Буковина Ф. Лібіха у масштабі 1:144 000, яку перевидано у 1867 р.

У 1860-х роках появляються перші рекреаційні карти. Як додаток до брошури топографа, будівельника, археолога і бібліогра­фа Теофіла Жебравського (1800-1887) у 1862 р. видано "Карту курортів Галичини та Буковини" у приблизному масштабі 1:1 250 000 (45x34 см). В ілюстрованому путівнику М. Зіленєвського (Краків, 1869) вміщено "Карту найважливіших курортів Галичини та Букови­ни" (16,3x12,3 см).

Трьома випусками (1869, 1870, 1873) видано "Статистичний атлас найголовніших галузей фабрично-заводської промисловості Євро­пейської Росії з поіменним списком фабрик і заводів", який був пер­шим атласом розміщення російської промисловості. Атлас уклав статистик Д.А. Тімірязєв за офіційними даними Департаменту тор­гівлі та мануфактур. В атласі розміщено 12 галузевих карт Євро­пейської Росії масштабу 1:7 350 000 та дві регіональні карти. За спо­собами передавання інформації всі карти однотипні - це картогра­ми по губерніях, які доповнюються масштабними значками відповід-

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.

 

137

 

но до обсягів виробництва продукції. Атлас започаткував викорис­тання значкового способу для передавання обсягів виробництва у російській тематичній картографії.

Подією в економічній картографії Росії було видання у 1872 р. великої загальноекономічної "Карти важливіших галузей виробницт­ва Європейської Росії, а саме: хліборобства, лісівництва, скотарства, розведення тютюну, цукрових буряків, льону, прядива, винограду, марени, шовківництва, поширення корисних копалин і розподілу торгових та промислових пунктів" масштабу 1:2 520 000. Карту укла­дено Центральним статистичним комітетом на чолі з П.П. Семено-вим-Тян-Шанським (1827-1914) - у майбутньому віце-головою та фактичним керівником Російського географічного товариства. У зменшеному та спрощеному вигляді карта майже два десятиріччя включалась у навчальні атласи О.А. Ільїна.

Першим транспортно-економічним атласом Росії був атлас Яна Ґотліба Блоха "Вплив залізниць та економічний стан Росії", який укладено у 1876 р. як додаток до 5-томної однойменної праці. Атлас видано у 1878-1880 pp. одночасно у Варшаві (польською і французь­кою мовами) і Петербурзі (російською мовою). Атлас складався із 34 комплектів великоформатних (60x75 см) картосхем руху по заліз­ницях різних видів вантажів. Величина вантажопотоків за рік відоб­ражена шириною смуг (місцями 10 см і більше). Автор Я. Блох (1836-1902) був польським фінансистом, економістом, статистиком і представником великого капіталу (Преображенский, 1956; Olsze-wicz, 1998).

У Львові 1875 p. видано перший демографічний атлас Галичини -"Статистичний атлас Королівства Галичини та Лодомерії з Великим Краківським князівством". Він складався із шести карт (загальна людність, локальна людність, густота розселення поляків, українців, статева структура) розміром 25,5x18,5 см.

Максиміліан Бодинський і Ярослав Міхаловський у 1878 р. ство­рили "Статистичну карту Галичини та Буковини, що охоплює полі-І тико-адміністративний устрій, шляхи сполучення, сільське госпо-ідарство та місцеву промисловість" масштабу 1:288 000. Карту видано [у 1879 р. у Відні (10 арк., 51x48,5 см).

Значного розвитку в Україні досягло картографування цукрової [промисловості. Під керівництвом П.П. Чубинського укладена "Карта Ібурякоцукрових і рафінадних заводів Південно-Західного краю" [масштабу 1:1 260 000, яка відображає розміщення та обсяги вироб­ництва цукру. У 1877 р. у Києві побачила світ "Карта бурякоцукро-|вих і рафінадних заводів Південно-Західного краю, Малоросії та Рурської губернії" масштабу 1:1 260 000 (рис. 95, див. вклейку). У §1879 р. у Києві була видана "Карта цукрових заводів Привіслянсь-Гкого краю", укладена М. Пакульським (46,4x61 см). Відома "Карта

 

138          Історія картографування території України

Південно-Західного краю з поділом на місцевості згідно законної оцінки земель і з показом бурякоцукрових і рафінадних заводів" масштабу 1:840 000 (1884). М. Пакульський видав також "Карту цук­рових заводів Малоросійських губерній" у масштабі 1:840 000 (Київ, 1897). Кілька карт цукрової промисловості видано по Київській губернії.

У 1895 р. опубліковано "Карту цукрових і рафінадних заводів Російської імперії" К. Бушчинського і М. Ланжинського у масштабі 1:1 050 000 на 4 аркушах (Варшава). На карті відображено всі цук­рові заводи, детально показано залізничну мережу, фоном виділено характеристики ґрунтів, способом ізоліній зображено кількість опа­дів за шість літніх місяців та середньодобову температуру повітря. Карту перевидано у 1901 р.

У 1890 р. видано "Гірничопромислову карту Донецького кам'я­новугільного басейну" А. Мевіуса.

У 1890-х роках опубліковано низку економічних карт Галичини та Буковини. Видавництво Freytag & Berndt видає "Карту доріг, залізниць і водних шляхів Галичини та Буковини інженера С. Корн-мана" (82x51 см), масштаб 1:750 000 (Відень, 1890). Удруге цю карту видано тим же видавництвом як додаток до праці С. Корнмана "Транспорт Галичини та Буковини" (Львів, 1898). У Кракові 1892 р. опубліковано економічну карту Галичини з показом курортів, шахт, фабричної промисловості на 4 аркушах, 1893 р. - аналогічну карту на 2 аркушах (55,8x78 см). Оглядова карта залізниць Австро-Угор­щини побачила світ у 1899 р.

Багато тематичних карт Буковини масштабів 1:150 000 і 1:1 500 000 містяться у ґрунтовній праці Е. Фішера "Буковина" (Чер­нівці, 1899), виданій німецькою мовою. Серед них - тектонічна, орог­рафічна, геологічна, корисних копалин, гідрографії, клімату, флори, фауни, лісів, населення, економічна карти {Жупанський, 1998).

Вершиною розвитку економічної картографії дореволюційної Росії стала "Торговельно-промислова карта Європейської Росії" масштабу 1:1 680 000, яку уклав В.П. Семенов-Тян-Шанський (1870— 1942), будучи начальником статистичного відділення канцелярії Мі­ністерства торгівлі та промисловості. Карта на 9 аркушах видана в 1911 р. як додаток до багатотомного видання "Торгівля та промис­ловість Європейської Росії по районах у 1900 р." Основний зміст карти - розташування економічних районів, що виділені автором з урахуванням розвитку промислових і сільськогосподарських вироб­ництв. На карті також відображені торгово-промислові пункти.

У 1914 р. Департаментом землеробства було видано атлас "Сільськогосподарський промисел в Росії". Карти за змістом прості, основний спосіб картографічного зображення - картограми, іноді у поєднанні з картодіаграмами. Карти атласу яскраві і видані на від-

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.     139

НАРОДОНАШЕНШ

ЗАПАДН0РУССКАГ0 КРАЯ

so т&овшяввяъ. СОСТАВЛЕНЪ

ПРИ МШИСТЕРСТВЪ ВЯУТРЕШШХЪ ДВДЪ,

ВТ) НАНЦЕЛЯРШ 3*и*ДНРАЩАГ0 УСТРОЙСТВОМЪ ІРДІОСЛД11Н» 1ЕГІВЕІ 1Ъ 8Д1ДД1Ы» ГУБЕРИНЪ.

С. ПЕТЕРБУРГЪ

1868 ГОДА.

Рис. 97. Титул "Атласу народонаселения Західно-Руського краю за йіросповіданням" (Санкт-Петербург, 1863)

повідному поліграфічному рівні, очевидно атлас був розрахований на залучення коштів від іноземних держав на розвиток сільськогос­подарського виробництва.

Великою подією польської географії та картографії стало ви­дання Евґеніушем Ромером комплексного "Географічно-статистич­ного атласу Польщі" (Freytag & Berndt, Варшава, Краків, 1916). На 32 аркушах (32,3x35 см) розміщено 69 карт. Основний масштаб карт атласу - 1:6 000 000. Територія картографування на сході та півдні подана у межах польських кордонів 1772 р. і практично охоплює половину території України (рис. 96, див. вклейку). Видання здійс­нено на доброму картографічному рівні. Атлас містить карти приро­ди (4 арк.), адміністративного устрою (1), історії (1), населення (10), освіти і культури (3), населення (10), сільського господарства (10), промисловості (2), транспорту (1 арк.). Назви карт і легенди, а та­кож текстовий матеріал, що виданий окремим зошитом, подані трьо­ма мовами (польською, німецькою, французькою). Карти видані дво­ма зошитами у вигляді окремих аркушів у повному кольорі і разом з текстом поміщені у папку.

 

140          Історія картографування території України

"яъ          В окремий напрям тематичного картографування у другій поло-

вині XIX ст. сформувались карти населення. Першим виданням в Росії такої тематики був атлас С. Корсакова "Карти населеності Великоросійських губерній" (1839). У розрізі губерній та повітів Європейської Росії способом картограми відображено кількість мешканців на одну квадратну милю і число десятин землі на одного мешканця. Як додаток до "Збірника статистичних відомостей про Росію" у 1851 р. видано карту "Ступені населеності губерній і облас­тей Європейської Росії". Пізніше були опубліковані генеральні карти ступенів населеності Російської імперії та Європейської Росії Ракін-та (1860) і Шуберського (1862).

У 1863 р. побачив світ великоформатний (73x96 см) "Атлас на­родонаселення Західно-Руського краю за віросповіданням". На картах окремих губерній масштабу 1:630 000 кольоровим фоном, який наносився вручну, виділено населення православного, като­лицького і лютеранського віросповідання (рис. 97; 98, див. вклейку).

Із середини XIX ст. карти населення регулярно помішуються в російських і польських атласах, у тому числі в навчальних.

5.3.4. Етнографічні карти

Етнографічні дослідження сприяли створенню етнографічних карт, що було пов'язано з процесами українського національного відродження.

Етнографічне картографування України започатковане працями Яна Чап-ловича (1780-1847) і Павла Шафарика (1795-1861). Першою картою, на якій подано етнічну характеристику частини населення України в Закарпатті, була "Етнографічна карта Королівства Угор­щини разом з Хорватією, Славонією, угорським військовим кордо­ном і Примор'ям" словацького письменника та громадського діяча Я. Чапловича (Ляйпціґ, 1829). У 1842 р. у Празі вийшла карта чесь­кого історика, філолога та поета П. Шафарика "Слов'янські землі", на якій вперше подано етнографічні межі розміщення українського народу. Російський географ, статистик, етнограф П.І. Кеппен (1793-1864) уклав першу "Етнографічну карту Європейської Росії" мас­штабу 1:3 150 000 (Санкт-Петербург, 1851). Хоча на карті показано ареали розселення 38 народностей, проте райони переважання ро­сіян, українців і білорусів залишено незафарбованими. В 1853 і 1855 pp. виходять у світ 2-ге і 3-тє видання карти П.І. Кеппена з пояснювальними записками. Національний склад населення Галичи­ни відображено на етнографічній карті Австрійської імперії мас­штабу 1:864 000 (Відень, 1856) австрійського статистика, етнографа та картографа Карела Фрайгеррна фон Черніги (1804-1889).

Перші українські етнічні карти були видані у Львові у Ставропі­гійській друкарні. Найстарішою вважається "Карта етнографічна

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.

 

141

 

Малоруси" (24x38 см), що додана до статті Михайла Коссака "Руси­ни" у книзі "Львовянинъ: приручний и господарський, месяцеслов на рок 1862" (Львів, 1861). На чорно-білій карті відображено межі те­риторії розселення русинів і виділено 12 етнографічних груп україн­ців, тобто фактично дано етнографічне районування.

"Карта розселення гуцулів" (20,2x20,6 см) була вміщена у книзі Софрана Вітвіцького (Львів, 1863). До політичного двотижневика "Слов'янин" (Львів, 1868, № 6) було додано аркуш з "Етнографіч­ною картою Східної Галичини" (32,2x23,7 см) і з чотирма картами масштабу 1:3 750 000 "Русини", "Поляки", "Жиди" і "Німці" (кожна 10x25 см) (Olszewicz, 1998). У 1869 р. педагог і письменник Василь Ільницький (1823-1895) опублікував "Карту малоруського народа" у праці "Вісти про землю і дії Русинів", що була спрощеною чорно-білою копією частини карти П. Шафарика.

Розселення українського народу з різною мірою детальності бу­ло відображено на численних дрібномасштабних картах, що видава­лись в Росії та інших державах: "Етнографічна карта Російської імперії" Кіперта (Берлін, 1862), "Етнографічний атлас західноро-сійських губерній і сусідніх областей" Еркерта (Санкт-Петербург, 1863), "Карта Росії і племен, що її населяють" Теребенева (Москва, 1866), "Карта слов'янського світу" Ербена (Прага, 1868), "Етногра­фічна карта слов'янських народів" Делямарра (Париж?, 1868), "На­роди Австрійської монархії за округами, границями і островами" Фіккера (Відень, 1869), "Етнографічна карта слов'янських народнос­тей" Мирковича (Санкт-Петербург, 1867); 1874 р. її перевидано ра­зом з А.Ф. Ріттіхом (Ровенчак, 2000).

За матеріалами етнографічних досліджень території України, Білорусі, Бессарабії в 1869-1870 pp., що проводились Південно-За-хідним відділом Російського географічного товариства під керів­ництвом українського етнографа, географа та фольклориста Павла Платоновича Чубинського (1839-1884), опубліковано 7-томне видан­ня "Труды этнографическо-статистической экспедиции в западно­русский край" (Санкт-Петербург, 1872-1877). В останньому томі було вміщено три карти П.П. Чубинського та мовознавця Кості Ми-хальчука (1840-1914): "Карта южно-русских наречий и говоров", "Карта еврейского населення юго-западного края" і "Карта католи­ков, в том числе и поляков юго-западного края". Видання "Карты южно-русских наречий и говоров" (61x77 см), що була укладена 1871 р., стало великою подією у розвитку та становленні українсь­кого мовознавства та української етнічної картографії. Вперше віт­чизняні вчені на основі власних досліджень створили етнічну карту українських земель (Симутіна, 19936).

Досить детальною свого часу була "Етнографічна карта Євро­пейської Росії" масштабу 1:2 520 000 А.Ф. Ріттіха (Санкт-Петербург,

 

142

 

Історія картографування території України

 

З ЛАДИВ

коштом і заходомТовариства„ПР 0 СЬВІТА* уЛьвові

Пояснвня:

[   *    І Українці Русннн   |         | Словаки       | "      | Вірмени     [         І

І -      І Велико-Русси     І у  fef Болгари        ШШМ Греки(«»»ш,™«.) |У~**| Кабардинці

Білоруснни        IffS^t НівцТ         І         І Мадярн         ШШШ Чеченці

Полаки  1              1 Румуни        І^ЖІ Жили  1         І НогейвькіТатари

І               | КирПзи                |               | Калмукн              |        "| Татари

Рис. 99. Заголовок і легенда "Народописної карти українсько-руського народу" Г. Величка (Львів, 1896). Зменшення в 1,6 раза

1875). Окремим кольором на ній були виділені райони переважного розселення українців. В основу карти покладено матеріали остан­ньої, 10-ї, ревізії 1858 р. У 1878 р. "Етнографічна карта Європейсь­кої Росії" видана у Ґоті німецькою мовою. А.Ф. Ріттіх уклав ще де­кілька етнічних карт, у тому числі й "Атлас народонаселення Захід-но-Руського краю за віросповіданням" (1863).

У 1878 р. український вчений, поет, педагог Я.Ф. Головацький

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.     143

(1814-1888) опублікував "Этнографическую карту русского народо- "*ь населения въ Галичине, северо-восточной Угрии и Буковине" як до­даток до своєї основної 4-томної праці "Народные песни Галицкой и Угорской Руси" (Москва, 1878). Кольорова карта формату 39,5x50 см була підготовлена у Відні в майстерні А. Кнорра. Розмі­щення шести етносів виділено способом якісного фону, українсько­го населення (за легендою - "русского") - зеленим фоном. Заслуго­вує на увагу передавання на карті місцевої топоніміки.

У 1887 p. товариство "Просвіта" у Львові опубліковало двохко-лірну етнічну "Карту Галичини, Буковини и Угорськой Руси" (47,5x60 см), що використовувалась як навчальний посібник і була фактично збільшеним виданням карти Я. Головацького. У 1892 р. для середніх і народних шкіл на вищому рівні "Руським товариством пе­дагогічним у Львові" видано карту "Русь - Україна і Біла Русь" мас­штабу 1:3 700 000 (58x74 см), укладену студентами Львівського уні­верситету Мироном Кимаковичем і Любомиром Рожанським. Карта доповнюється врізкою "Європа". Всього на карті виділено 13 етносів, розміщення русинів-українців відображено жовтим фоном. Карта видана українською мовою у літографічній друкарні А. Пришляка.

У 1896 р. видано "Народописну карту українсько-руського наро­ду" масштабу 1:1 680 000 Григорія Величка (1863-1932) - доктора фі­лософії, професора історії і географії Львівської чоловічої вчи­тельської гімназії (рис. 99). Карта укладена на замовлення това­риства "Просвіта" у 1893 р. та видана через 3 роки у друкарні А. Андрейчина розміром 80x120 см. Зміст карти розроблено з вико­ристанням найновіших на той час статистичних і картографічних матеріалів. На ній способом якісного фону виділено розселення 19 національностей. У 1897 р. Г. Величко видає "Малу народописну карту українсько-руського народу" масштабу 1:8 000 000.

На початку XX ст. виходить низка етнічних карт: розселення українського народу А. Русова ("Украинский вестник", 1906, № 4); слов'янства Т.Д. Флорінського (Київ, 1907, 1911); Угорської Русі Стефана Томашівського (Санкт-Петербург, 1906); Буковини (1906); Холмщини В.А. Францева (Варшава, 1909); Бессарабії Л.Г. Берга (Одеса, 1920). Матеріали для етнографічної карти Бессарабської губернії були видані В. Бутовичем (1916).

5.3.5. Історичні карти

Перші історичні карти були укладені ще А. Ортелієм, який відокре­мив античну географію від сучасної йому географії. Історичні карти А. Ортелія склали особливу частину його атласу під назвою "Рагег-gon Theatri Orbis Terrarum". Північне узбережжя Чорного моря бу­ло відображено А. Ортелієм на карті "Pontus Euxinus..." (рис. 100).

 

144          Історія картографування території України

"ж Топоніміка і ентоніміка цієї карти, що передає історію Криму та йо­

го населення, нині детально досліджена (Височенко, Симутіна,

1995).      *

Територія України показана на історичних дрібномасштабних картах Європи і світу, що були вміщені в атласах Сансона (батька і сина), в яких було виділено спеціальний розділ карт античного світу, в історичних атласах Ґеорга Горна (1653, 1654) і П'єра дю-Валя (1660, 1665), у 6 томі географічного атласа Янсона тощо.

Історичні карти території України починають з'являтись як додатки чи текстові карти у працях українських істориків з другої половини XIX ст. Окремими виданнями історичні карти України у той час не публікувались. Проте історичні події на території України тою чи іншою мірою відображені на текстових картах у наукових і популярних працях російських, польських, австрійських істориків.

Першою опублікованою польською історичною картою була текстова карта Сарматії, вміщена у праці Юзефа Яблоновського (1711-1777) "L'empire des Sarmates aujourd'hui Royaume de Pologne..." (Галле, 1742) {Olszewicz, 1932).

Кінцем XVIII ст. датуються перші російські рукописні археоло­гічні карти античного міста Херсонес. У 1786 р. укладено "План раз­валинам древнего Херсон[ес]а с показанием бывших прямых улиц земляною и кварталов красною краскою означенных" у масштабі в одному англійському дюймі - 250 російських сажень (1:21 000). Кар­та багатофарбна і доповнена врізною картою Таврійської губернії масштабу 1:4 200 000. Загальний розмір карти 60x90 см.

Українські землі відображено на "Історичній карті Російської імперії" масштабу 1:16 800 000 (в одному дюймі - 400 верст), укладений 1793 р. На ній кольоровим фоном, що наносився вручну, показано приєднання до Росії земель, починаючи від царювання Петра І.

У 1794 р. опубліковано книгу російського історика, археографа, члена Російської Академії наук (з 1789 p.) O.I. Мусіна-Пушкіна (1744—1817) "Історичне дослідження про місцеположення стародав­нього Російського Тмутараканського князівства", до якої додано карту Русі до татарського нашестя. У своєму дослідженні О.І. Му-сін-Пушкін описує знайдений так званий Тмутараканський камінь і аналізує напис на ньому.

Велике значення для розвитку польської й української історич­ної науки мала діяльність Яна Потоцького (1761-1815) - історика, мандрівника, першого польського вченого, що займався стародав­ньою картографією. У 1789 р. як додаток до праці Я. Потоцького видана у Варшаві перша карта Сарматії з 900 р. (розмір 65x28 см). Пізніше в різноманітних історичних працях публікуються численні

 

13

 

146          Історія картографування території України

"§ь карти Я; Потоцького. У 1805 р. у Санкт-Петербурзі видана збірка карт Сарматії вченого під назвою "Археологічний атлас Європей­ської Росії" французькою мовою. В атласі вміщено 6 карт-уявлень про Сарматію давньогрецьких вчених Геродота, Страбона, Птолемея та ін., хоча за задумом автора планувалось 37 карт. Атлас переви­дано у 1810 р. (1812 ?), 1823 р. - російською мовою (посмертне ви­дання підготував В. Анастасевич).

У 1796 р. у Відні невеликим накладом видана праця Я. Потоць­кого "Meomoire sur un nouveau periple du Pont Euxin", що подає опис шести середньовічних портоланів (у тому числі карти П. Весконте, 1318; Ґ. Бенінгази, 1380; Г. Фредуціо з Анкони, 1497). Фрагмент останньої карти Я. Потоцький подає у додатку у факсимільному вигляді.

В першій половині XIX ст. у Росії видано низку науково-довід­кових історичних атласів, у яких відображені й українські землі. Це, зокрема, "Початок Російської держави. В історичних картах, хроно­логічних і генеалогічних таблицях" (1809), "Атлас історичний, хро­нологічний і географічний Російської держави" (1829-1831), "Атлас географічний, історичний і хронологічний Російської держави" (1845). У першій чверті XIX ст. Квартирмейстерською частиною Головного штабу російської армії видано атлас "Плани і карти до воєнної історії походів росіян у XVIII століті. Частина І". Більшість планів укладені в 1819 p., серед яких "План битви біля р. Прут... 9 липня 1711 р." масштабу 1:16 800 (45x46 см) і "План битви під Пол­тавою... 27 червня 1709 р." масштабу 1:21 000 (60x106,5 см). Україн­ські землі відображені в атласі також на "Карте театру войны в Рос­сии, Польше, Германии, Дании и Швеции с 1700 по 1721 г." масштабу 1:1 680 000 (83x111 см).

Український і російський історик та археограф Д.М. Бантиш-Каменський (1788-1850), автор 4-томної "Історії Малої Росії" (1822) вперше перевидав Генеральну карту України Г. Боплана російською мовою (рис.   101).

У першій половині XIX ст. видано декілька самостійних історич­них карт і атласів Польщі, у яких відображені українські землі. У 1825 р. видано атлас до історії старожитностей Олексія Недзиньсь-кого (1800-1846), що складався з 14 карт із текстом (26,5x21,2 см). Історичний атлас Польщі Станіслава Платера побачив світ у 1827 р. Атлас нараховував 10 карт масштабу 1:600 000 (35,7x26,7 см) у часо­вих рамках від 1625 до 1812 p., карти доповнені текстовим матеріа­лом. У доробку С Платера також історичний атлас війн у Польщі в XVII і XVIII ст. (1828), в якому на 10 аркушах розміщено 20 планів битв і подано 10 аркушів пояснювального тексту. В атласі містяться плани Львова 1672 р. (15,8x11 см), Кам'янця-Подільського 1672 р. (17,4x8,9 см) і план Полтавської битви 1709 р. (34,7x25 см). Формат

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.

 

147

 

атласу 41,5x32 см. На початку 1830-х років С. Платер уклав ще 12 історичних карт, які розширили історичний період зображення Польщі від 1136 до 1830 р. Карти залишились у рукописному вигляді (Olszewicz, 1998).

Великий вплив на розвиток польської історичної картографії мали праці історика Йоахіма Лелевеля (1786-1861), викладача в Університеті Вільно. Не торкаючись його численних текстових карт (1811, 1819, 1821 тощо), відзначимо "Атлас до історії і географії ста-рожитностей" (Варшава, 1828), який містив 12 аркушів із 22 історич­ними картами і "Атлас до справ польських, складений з дванад­цяти...", який у 1829 р. був виданий як додаток до праці Й. Лелевеля і до 1863 р. витримав 11 видань (як додаток до праці і як самостійне видання). Історічні карти Й. Лелевеля часто використовувались при

Рис. 101. Карта України Ґ. Боплана, пе­ревидана російською мовою Д.М. Бан-тиш-Каменським (1829)

13*

 

148          Історія картографування території України

"&, розробленні історичних карт і атласів Польщі у XIX ст. Відомий нарис історії картографії Й. Лелевеля (Lelewell, 1852-1857).

У 1831 р. у Польщі видано історичну карту Польщі (1772) А.Г. Дуфора і польського історика Л. Ходзько (1800-1871) у масшта­бі приблизно 1:2 850 000 (53,5x41,8 см). Карта охоплювала територію від Одри до Дніпра і була першою спробою донесення тогочасної польської географічної концепції до наукового середовища Заходу. Карти Й.Лелевеля використані в історичному атласі Польщі Реґіни Коженьовської (1793-1874) (Варшава, 1831). У тому ж році виходить атлас сучасної історії та поділів Польщі А.Г. Дуфора і Л. Ходзько (Париж, 1831). У 1830-х роках виходить ще декілька атласів поділів Польщі. Заслуговує на увагу історичний атлас Польщі Яна Бансеме-ра і Петра Залеського, виданий 1837 р. у Лондоні (10 кольорових карт розміром 33x49 см). Я.М. Бансемер (1810-1840) і П.Ф. Залесь-кий (1809-1883), випускник Кременецького ліцею, були польськими емігрантами в Англії. У 1859 р. Костянтин Тишкевич (1806-1868) ук­лав у Варшаві рукописний археологічний атлас, який складався із 14 карт (34,1x48 см).

У 1850 р. у Парижі видано Атлас стародавньої Польщі А. Дуфо­ра і Ф. Вротновського (51x75 см) з 12 кольорових карт (гідрографіч­на, геологічна, фізична, етнографічна, історичні (7), релігій). Всі кар­ти укладені на одній типовій основі з територіальним охопленням на сході до Лівобережної України та розфарбовані аквареллю вруч­ну. Атлас гарно виданий і є одним з найвидатніших польських кар­тографічних видань XIX ст. Це синтез польської географічної і по­літичної думки в еміграції. Авторами атласу були французький картограф Адольф Дуфор (1798-1865) та польський історик Фелікс Вротновський (1803-1871) - директор Польської бібліотеки в Пари­жі, учень Й. Лелевеля.

Таким чином, багато історичних карт Польщі було створено в еміграції. Активність польських вчених у розробленні та виданні історичних карт була викликана передусім патріотичною мотива­цією, притаманною полякам, хоча щодо України можемо допускати також ностальгічні мотиви за втраченими українськими землями.

В 1853 р. у Санкт-Петербурзі видано "Собрание карт и рисунков к исследованиям о древностях Южной России и берегов Черного моря графа Алексея Уварова" (вип. 2), в якому міститься 7 аркушів планів стародавніх поселень Ольвія, Картал, план Одеси та інших місцевостей.

У 1904 р. польським істориком Олександром Яблоновським (1829-1913) видано "Історичний атлас руських земель Речі Поспо­литої Польщі" (Варшава, Відень, 1889-1904). На картах атласу де­тально відображено адміністративний устрій українських земель на зламі XVI-XVII ст. у складі Польщі (рис. 102, див. вклейку). Карти

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.     149

укладені в масштабі 1:300 000, як основа використані тогочасні 'ж австрійські топографічні карти цього ж масштабу. В атласі подано межі та центри воєводств, земель і повітів, волостей (ґмін). Терито­рія адміністративних одиниць виділена способом якісного фону. Атлас містить 16 аркушів карт (60x74,5 см) і 2 аркуші таблиць. Під­готовку до видання і видрук здійснив Військово-географічний інсти­тут у Відні.

Історичні праці українських вчених до середини XIX ст. вида­вались без будь-яких історичних карт і планів. Враховуючи полі­тичну ситуацію в Російській імперії щодо українознавчих дослід­жень і утисків української мови, зазначимо, що перші українські історичні текстові карти появились у другій половині XIX ст. у Галичині.

Піонером створення українських історичних карт був українсь­кий історик і археолог, професор Львівського університету Ісидор Шараневич (1829-1901). У книзі "Стародавній Львів" (Львів, 1861) він опублікував першу карту "Львів за часів панування руських князів". У 1863 р. в "Історії Галицько-Володимирської Русі" І. Шараневич помістив карту "Галицько-Володимирська Русь і її важливіші місцевості до року 1453". Як додаток до праці укладена карта "Кар­тина земель перед і за Карпатами з погляду на старовинну комуні­кацію народів" (1869). У праці І. Шараневича "Критичний погляд на історію карпатського народу в стародавні часи і в середньовіччя..." (Львів, 1871) на вкладеному аркуші (23,2x15,3 см) репродуковано у зменшеному масштабі карту Tabula Peutingeriana (23x4 см), дві її частини (23x4; 4,4x7,7 см), вміщено план дакського замку в Карпа­тах (7,5x7,7 см) і карту "Карпати у стародавні віки" (10x7,7 см). У "Трьох описах історичних давньокняжого міста Галича в 1860, 1880 і 1882 p...." вміщена карта "Галич і околиці Галича..." розміром 25,5x17 см (Львів, 1883; 1891).

Історичні карти як ілюстрації для популярних видань створював педагог і письменник Василь Ільницький (1823-1895). Він уклав кар­ти "Городище стародавнього Звенигорода", видану у книзі "Старо­давній Звенигород" (Львів, 1861); "Царство Данила Галицького" у книзі "Стародавня Теребовля" (Львів, 1862), "Русь, Польща і Литва в XIV столітті" у публікації "Перегляд южноруської історії від р. 1337-1450" (Львів, 1875).

У популярній "Ілюстрованій історії Русі" Олександра Барвінсь-кого (Львів, 1890) поміщено "Карту Русі за князів" і "Карту Русі за часів Великого кн. Литовського і козаччини". У наступному переви­данні "Історія України-Руси" (Львів, 1904) міститься лише "Карта України-Руси і сусідніх держав".

Український історик, фольклорист, етнограф, невтомний дослід­ник Києва М.В. Закревський (1805-1871) уклав і опублікував у мас-

 

150          Історія картографування території України

"§ь штабі 1:16 800 плани Києва у різні часи з X ст. до 1864 р.: "План Києва в X ст. за часів св. княгині Ольги", "План Києва від 988 до 1240 p., тобто до руйнування його Батиєм", " План Києва від 1400 до 1600 р.", "План Києва від 1700 до 1800 р.", "План Старого Києва в три різні епохи (до 1240 р., у 1800 і 1864 p.)" масштабу 1:4 200. М. Закревський також скопіював плани Ближніх і Дальніх печер, що були вміщені в "Патерику Києво-Печерському" та перевидані Іоаном Гербінієм (Гербініусом).

Низку археологічних карт науково-довідкового типу створив відомий український вчений В.Б. Антонович: " Археологічна карта Київської губернії" (Москва, 1895) (рис. 103, див. вклейку), "Архео­логічна карта Волинської губернії" (Москва, 1900). Карти видані разом з ґрунтовним текстовим матеріалом.

Історичні карти вміщені в наукових і популярних працях видат­ного українського історика Михайла Сергійовича Грушевського (1866-1934). Сім карт було надруковано в його "Історії України-Ру-си", т. І—IV (Львів, 1898-1903). В "Ілюстрованій історії України" М. Грушевського (Київ; Львів, 1913) міститься 29 текстових чорно-білих карт, як правило, простих і невеликого розміру. У наступному виданні цієї праці з додатком "Нового періоду історії України за роки від 1914 до 1919" додатково вміщена на цілу сторінку "Етно­графічна мапа України".

У популярній "Історії-Русі" Миколи Аркаса (Петербург, 1908) на окремій вкладці видруковано 9 кольорових історичних карт: "Землі, де живе Український народ тепер", "Українська земля перед III віком по Хр.", "Східня Європа у IX віці по Хр.", "Східня Європа за князів Київських і Галицьких у X-XIV віці по Хр.", "Вел. Кн. Ли­товське у XIV і XV віці по Хр.", "Україна в XVI і XVII віці", "Землі, або Вольності, Війська Запорожського Низового у 1770-х pp.", "За-порожські землі за Дунаєм", "Землі Чорноморського козачого війсь­ка". Карти досить детальні і значно розширюють текстову інформа­цію. М.М. Аркас (1852/53-1909) - популяризатор історії України, композитор, народився і помер в м. Миколаєві. У другому посмерт­ному, значно переробленому виданні "Історії України-Руси" М. Ар­каса було вміщено 8 карт (Краків, 1912).

Дві карти було надруковано у книжці "Оповідання з рідної істо­рії" Богдана Барвінського (Жовква, 1911). Кольорову карту "Гали­чина в 1850 р." уклав Іван Кревецький як додаток до своєї статті "Справа поділу Галичини  в pp. 1846-1850" {Зап. НТШ, m. 96, 1910).

У 1914 р. Л.В. Падалка видав "Карту відновленої з XVI ст. колонізації Полтавської губернії з позначенням 7 козацьких полків і їх сотенних пунктів" (рис. 104, див. вклейку).

Історичні й археологічні карти як додатки до своїх праць роз­робляли відомі історики А.О. Скальковський (1808-1898), Д.І. Бага-

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.     151

лій (1857-1932), Д.І. Яворницький (1855-1940), І.П. Крип'якевич  ^ (1886-1967) та інші вчені.

Основна кількість українських історичних карт призначалася для популярних видань, тому за змістом вони були простими і часто укладені примітивно. Науково-довідковий характер мали карти, вмі­щені у наукових працях, проте і вони укладались часто на невисо­кому картографічному рівні. Майже всі карти присв'ячені історії України періоду феодалізму.

5.4. НАВЧАЛЬНІ АТЛАСИ ТА КАРТИ

Розвиток навчальної картографії визначався загальним станом кар­тографування в Росії й Австро-Угорщині, розвитком тематичного картографування, станом організації навчання і місцем картогра­фічних посібників у викладанні географії та історії. Перші навчальні карти й атласи створювались за відсутності усталених навчальних програм і невизначеності вимог до навчальних картографічних творів. У другій половині XVIII - першій половині XIX ст. більшість навчальних атласів за змістом були довідковими і мало відповідали потребам шкільних курсів географії та історії. Із розвитком геогра­фічних знань у шкільних атласах зразу ж з'являються тематичні карти науково-довідкового характеру.

У 1740 р. у Польщі Станіслав Конарський (1700-1773) для вив­чення географії в школі пропонував використовувати атласи, глобу­си і карти (Olszewicz, 1932).

Перші російські навчальні атласи видано ще у XVIII ст.: "Атлас, створений на користь і споживання юнацтва..." (1737), "Атлас, вида­ний для загального землеопису..." (1790), "Новий атлас, або Зібрання карт усіх частин земної кулі... для споживання юнацтва (1793)". За змістом це були атласи світу політичні, науково-довідкового типу.

Політичні та політико-адміністративні карти цих атласів харак­теризуються детальним зображенням гідрографічної мережі та штриховим відображенням рельєфу. За навантаженням карти пер­ших атласів були перенасичені та містили величезну кількість підпи­сів географічних назв, які потрібно було заучувати.

Поступово із розвитком тематичного картографування з сере­дини XIX ст. у навчальних картографічних посібниках з'являються численні тематичні карти. Політичні атласи доповнюються фізични­ми, кліматичними, гідрографічними, етнографічними картами, пла­нами великих міст. Поряд з політичними атласами у другій половині XIX ст. у Росії видаються загальногеографічні та комплексні нав­чальні атласи: наприклад, "Географічний атлас" К. Мікешина (1869), "Короткий навчальний географічний атлас усіх частин світу для народних училищ" О.А. Ільїна (1877), а також навчальні географічні

 

152          Історія картографування території України

атласи Ю.І. Сімашко (1821-1893), А.Л. Лінберґа (1837-?), Е.Ю. Петрі (1854-1899), О.А. Ільїна (1834-1889), Я. Кузнецова.

"Навчальний атлас загальної географії" Ю.І. Сімашко видавався протягом 1858-1887 pp. Для атласу характерна наявність ілюстрацій -профілі порівняльних висот, гірських систем, схеми, діаграми, гра­вюри рослин і тварин. Карти доповнюються текстовими пояснен­нями.

Надзвичайно великим асортиментом видавались навчальні атла­си О.А. Ільїна (за тематикою, територіальним охопленням, призна­ченням для різних навчальних закладів, обсягом). З навчальними атласами Ільїних (батька і сина) пов'язаний 58-літній період розвит­ку навчальної картографії в Росії до 1917 р.

У 1872-1913 pp. видавався "Навчальний атлас загальної геогра­фії" А.Л. Лінберґа. Близько 20 років видавався "Навчальний геогра­фічний атлас" Е.Ю. Петрі. З 1851 по 1866 р. шість видань витримав "Навчальний атлас Російської імперії" Я. Кузнецова.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. видавалось багато навчаль­них стінних карт. Територія України найкраще була представлена на картах Європейської Росії, оскільки окремого видання навчальної карти України в Росії не було. Крім фізичних і політичних карт видається багато ілюстрованих наочних карт для школярів, які були своєрідним типом навчальних "мальованих" карт. У 1896 р. видана "Ілюстрована карта Європейської Росії" М. Павлової масштабу 1:2 500 000 (5 арк., 126x76 см). За змістом це економічна карта, на якій за допомогою художніх малюнків у межах губерній відображе­ні промисловість, сільське господарство, народні промисли, етногра­фія, пам'ятки культури тощо.

Аналогічними за змістом і оформленням були "Стінна карта Європейської Росії із зображенням народних промислів" М.М. Ши­пова масштабу 1:5 000 000 (Херсон, 1901; 1 арк., 92x85 см) і "Наочна карта Європейської Росії" М.І. Томасика масштабу 1:2 100 000 (Вар­шава, 1903; 4 арк., 106x172 см + покажч. (80 с, 24x16 см)). Карта М. Шипова неодноразово перевидавалась (2-ге вид. - Одеса, 1903; 3-тє вид. - 1905; 5-те вид. - 1913). На молодших школярів була роз­рахована карта "Картинне зображення природних і економіко-етно-графічних особливостей Європейської Росії".

Перші навчальні історичні атласи в Росії були видані І.Ф. Ейнер-лінгом. У 1829 р. виходить його "Навчальний атлас стародавньої і нової Росії" (59 с, покажчик 6050 назв, 14x11 см). Пізніше І. Ейнер-лінг видає "Загальний навчальний атлас стародавньої, середніх віків і нової географії В. Левассера" (Санкт-Петербург, 1840). За змістом це історичний атлас, доповнений картами з історичної географії (всього 29 арк.). Друге видання атласу 1843 р. доповнене політич­ними і політико-адміністративними картами (87 арк.).

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.     153

Чотири видання (1843, 1845, 1850, 1861) витримав історичний & атлас світу для гімназій СІ. Барановського (1817-1890) - винахід­ника, польського вченого, професора російської мови Гельсінського університету (до 1863), громадського діяча. У цих виданнях вперше у російських атласах подано інформацію з історичної географії -уявлення про Землю Геродота, Страбона, Птолемея.

Історичні події на території України із загальноприйнятих у XIX ст. російських імперських позицій відображені у численних навчальних історичних атласах Росії історика М.І. Павлищева (1801-1879) - видання 1845 (рис. 105, див. вклейку), 1873 pp.; М.М. Торнау - 14 видань з 1894 по 1916 p.; історика, члена-корес-пондента Петербурзької АН, професора Петербурзького університе­ту Є.Є. Замисловського (1841-1896) - видання 1865, 1869, 1887 pp.; історика, професора Навчального комітету при Синоді О.В. Добря-кова (1841-1908) - 14 видань з 1868 по 1916 р. атласу для середніх і нижчих навчальних закладів, 2 видання 1894, 1903 pp. атласу для цер­ковно-учительських і двохкласних церковно-приходських училищ.

У школах Галичини та Буковини використовувались австрійські й польські навчальні картографічні посібники. На початку XIX ст. постійно видавались шкільні атласи німецької фірми В. Корна (Брес-лау (Вроцлав), 7 видань з 1800 по 1831 p.). Кількість карт в атласі поступово була збільшена від 7 до 25. Титул, список карт, додаткові тексти подавались в атласі польською мовою, але географічні назви на картах підписані німецькою або французькою.

Найпопулярнішим в австрійських школах був "Географічний нав­чальний атлас для гімназій, реальних і торгових шкіл Австрійської монархії" австрійського педагога Блажея Козенни (1821-1871). Ні­мецькою мовою атлас видавався 40 разів. У 1861-1892 pp. атлас 6 разів видавався польською мовою.

Педагогічне товариство у 1873 р. у Львові видає атлас контурних карт Кароля Беноні, який складався із шести карт (31x27 см).

У 1883 р. побачив світ "Атлас географічний для галицьких на­родних шкіл" В. Гаардта (Відень, Holzel; 2-ге вид. - 1886). Атлас під­готовлено польською мовою, в ньому розміщено 15 карт (у 2-му ви­данні - 16 карт) розміром 34x26 см.

З навчальних географічних карт Галичини та Буковини відзна­чимо карту масштабу 1:750 000 з врізками Львова і Чернівців (Ві­день, 1868), карту Владислава Мічинського масштабу 1:1 000 000 (Ві­день, 1872), карту для початкових шкіл Антонія Латиника масштабу приблизно 1:410 000, розміром 138x88 см (Краків, 1872; 1874), фізич­ну карту А. Латиника масштабу 1:880 000 (Краків, 1879, розмір -70,4x48,2 см). На основі карти А. Латиника видано карту Галичини Едварда Клімка у масштабі приблизно 1:900 000, на якій на тлі ба­сейнів стоку річок у моря подано етнографію краю.

 

154          Історія картографування території України

'ш            На 6 аркушах формату 55x37 см укладена навчальна історична

карта Польщі масштабу 1:440 000 (Краків, 1871). Німецькою і поль­ською мовами видана карта К.К. Баура "Австрійсько-Угорська мо­нархія" масштабу 1:800 000 (Відень, Holzel, 1876).

Подією стало видання фізичної "Стінної карти Королівства Га­личини та Лодомерії з Великим Князівством Краківським і Князівст­вом Освєнцімським і Заторським Станіслава Маєрського" масштабу 1:350 000 (156x96 см). Карта видана у 1895 р. у Львові накладом Ґуб-риновича і Сина. На карту опублікована позитивна рецензія Е. Ро-мера, в якій він вперше виступає на захист гіпсометричних карт {Olszewicz, 1998).

У 1897-1898 pp. німецькою та українською мовами Е. Фішер ви­дає навчальні фізичну й економічну карти герцогства Буковина у масштабі 1:150 000. На фізичній карті розміщено врізку плану м. Чернівці масштабу 1:20 000 (Жупанський, 1998).

Перші українські навчальні карти були видані у Львові завдяки діяльності громадських організацій: Ставропигійського інституту, товариства "Просвіта", "Руського педагогічного товариства" та ін. Першим українським навчальним атласом був "Географічний атлас" професора Мирона Кордуби (1912, 1917, 1928).

На початку XX ст. на ниві української навчальної картографії плідно працює Степан Львович Рудницький (1877-1937) - основопо­ложник української наукової картографії. Він обґрунтував методику створення і видання географічних карт та принципи розроблення шкільних демонстраційних карт.

У 1907 р. було видано першу українську карту світу - "Карту півкуль Західної і Східної". С.Л. Рудницький уклав "Стінну фізич­ну карту України" масштабу 1:1 000 000, яку було видано у 1918 р. на кошти НТШ віденським картографічним підприємством Фрейта-ґа і Берндта. Карта охоплює всю етнічну територію України і міс­тить п'ять тематичних карт-врізок масштабу 1:5 000 000: "Наро-дописна карта України", "Геологічна карта України", "Карта при­родних областей України", "Карта клімату України" і "Рослинно-географічна карта України". Протягом 1919-1920 pp. С.Л. Рудниць­кий у Відні видав навчальні стінні фізичні карти світу, Європи, Азії, Північної Америки, Південної Америки, Австралії та Океанії, Африки.

С.Л. Рудницький розробив також проект укладання першого історичного навчального атласу України. У 1917 p., будучи доцентом Львівського університету, він почав готувати матеріали для атласу, який так і не був виданий. Залишилось вісім рукописних карт: "Українські землі у скіфський період", "Народи Східної Європи VIII—ЇХ ст.", "Руська держава в X ст.", "Українські землі близь­ко 1000 p.", "Українські землі в ХІІ-ХШ ст.", "Українські зем-

 

Розділ п'ятий. Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р.     155

лі в XIV ст.", "Українські землі 1387-1569 pp.", "Українські землі    ш після 1569 р."

У лютому 1918 р. у Києві за загальною науковою редакцією П. Тутковського видана на одному аркуші "Шкільна мапа України" масштабу 1:1 680 000 (в одному дюймі - 40 верст). За змістом це фі­зична карта, на якій рельєф показано гіпсометричним способом у зелено-коричневих тонах. Умовними знаками червоного кольору на карті відображено виходи кристалічних порід, товтри, межі поши­рення лесу і згаслі вулкани (рис. 106, див. вклейку). Особливістю змісту карти є відсутність на ній державних кордонів. Це пояс­нюється тим, що карта створювалась у період політичної нестабіль­ності в Україні і тому замість державних кордонів на ній зображено українську етнографічну межу. Карта ухвалена Відділом дошкільної освіти при Генеральному секретаріаті Освіти і видана накладом 10 000 прим.