кономічний розвиток країн Західної Європи у нові часи, впро­вадження капіталістичних відносин сприяли подальшому роз­витку картографії. Потреби розвитку господарства, землевпо­рядкування, будівництва міст і шляхів, військової справи, ос­воєння нових територій вимагали створення точних і деталь­них карт. Цей процес постійно удосконалювався. Впроваджу­вались математичні принципи побудови проекції, проводились високоточні астрономічні вимірювання й інструментальні то­пографічні знімання. У XVII-XVHI ст. для систематичних спостережень за небесними тілами засновуються державні обсерваторії, серед яких найбільшими були Паризька (1669) і Грінвічська (1675). Пізніше було відкрито обсерваторії в Бер­ліні (1706), Петербурзі (1725), Відні (1755) та інших місцях. Картографічні роботи займали належне місце в діяльності заснованих академій наук - Паризької (1666), Берлінської (1700) і Петербурзької (1724). Відомі французькі картографи Гійом де л'Іль і Бургіньон д'Анвілль (1697-1782) були вибрані членами Паризької Академії наук.

Найбільшого економічного прогресу в XVIII ст. у Західній Європі досягай Англія і Франція, що відбилося і на розвитку астрономії, геодезії і картографії. Втрата Нідерландами еко­номічної першості пригальмувала розвиток голландської кар­тографії. У той же час прогресує картовидання у Німеччині.

Великий вплив на розвиток великомасштабних знімальних робіт мало винайдення в 1590 р. Я. Преторієм (з Альтдорфа поблизу Нюрнберга) мензули — польового столика на штативі для креслення. У Польщі мензула використовувалась приблиз­но з 1640-х років.

З XVII ст. починається епоха загального та детального визначення розміру Землі, коли найбільшого значення набу­вають астрономічні та геодезичні вимірювання французьких вчених. У 1615 р. голландським вченим Віллебродом Снелліу-сом (1580-1626) був запропонований новий спосіб тріангуля-

 

44            Історія картографування території України

ш ції. Безпосереднє вимірювання відстані між двома віддаленними пунктами замінюється тригонометричним обчисленням сітки суміж­них трикутників, в яких виміряні всі кути і одна яка-небудь порів­няно коротка сторона (базис). У 1669-1670 pp. французький акаде­мік Жан Пікарт (1620-1682) здійснив найточніше на той час градус­не вимірювання дуги меридіана між пунктами Мальвуазіна (біля Па­рижу) і Сурдон (біля Ам'єна). Для підвищення точності вимірювання кутів Ж. Пікар вмістив в окулярах зорових труб сітку ниток.

З 1740 р. під керівництвом директора Паризької обсерваторії Жака Кассіні (1677-1756) були розпочаті тріангуляційні роботи ("геометричний опис") на всю територію Франції.

Розширення геодезичних відомостей про Землю і точні знімання на основі наперед створеної опорної сітки - тріангуляції - спону­кали картографів розробляти нові проекції та укладати нові карти. Французький географ Ніколас Сансон удосконалив еквівалентну проекцію Вернера. В середині XVIII ст. французький географ Р. Бонн (1727-1795) розробив для карти Франції особливу рівнове­лику проекцію", що дістала у подальшому дуже велике поширення. Французький астроном Жозеф-Нікола де л'Іль (Деліль, 1688-1768), запрошений на початку XVIII ст. Петром І на російську службу, розробив для карти Росії конічну проекцію на січному конусі. Спо­собом вибору паралелей перерізу ця проекція пізніше була удоско­налена відомим математиком й астрономом Леонардом Ейлером (1707-1783).

Історична довідка. Безуспішна спроба Богдана Хмельницького відродити Українську державу (1648-1657) призвела у подальшому до розділу Ліво­бережної та Правобережної України між Московською державою та Поль­щею (Андрусівський договір 1667 p.). Деякий час (1672-1714) Західне Поділля і Правобережна Україна були у васальній залежності від Ос­манської імперії. Запоріжжя спочатку було під подвійним московсько-польським протекторатом, а за Вічним миром 1686 р. - під московським протекторатом (у 1711-1739 pp. тимчасово під турецьким протектора­том). Закарпаття з XVI ст. відійшло до володінь австрійських Габсбур-ґів. Політична автономія України у 2-й половині XVII ст. - 1783 р. у складі Російської імперії для організації картографічних робіт особливо­го значення не мала. У 2-й половині XVII-XVIII ст. відбувалась українсь­ка козацько-селянська колонізація Дикого Поля, що значно розширила східні межі української етномовног території (Слобідська Україна).

У середині XVIII ст. адміністративний устрій Гетьманщини скла­дався із 10 полків (Гадяцький, Київський, Лубенський, Миргородський, Ніжинський, Переяславський, Полтавський, Прилуцький, Стародубський, Чернігівський). Гетьманська адміністрація Кирила Розумовського (1750-1764) поширювалась також на Запоріжжя, до складу якого входило вісім

 

Розділ четвертий. Картографування у середині XVII - другій половині XVIII cm.              45

пиланок (Бугогардівська, Інгульська, Кальміуська, Кодацька, Орільська, ft Прогноївська, Протовчанська, Самарська). Слобідська Україна (Слобо­жанщина) адміністративно складалась із п'яти полків (Ізюмський, Острогозький, Охтирський, Сумський, Харківський). У Польщі українсь­кі землі адміністративно входили до складу восьми воєводств (Брац-ткьке, Берестейське, Белзьке, Волинське, Київське, Підляське, Поділь­ське, Руське). Південна частина нинішньої України, а також Буковина і Хотинщина знаходились під владою Османської імперії та її васалів -Молдови, Кримського ханства.

4.1. КАРТИ УКРАЇНИ Ґ. БОПЛАНА

Новий етап картографування території України пов'язаний з поя­вою карт, створених на основі інструментальних зйомок. Цей етап започаткували картографічні роботи французького військового інженера, картографа Ґійома Ле Вассера де Боплана (1600-1673), автора відомого "Опису України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Тран­сільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн" (1651).

З кінця XVI ст. посилюється польська експансія на українські землі. У Польській короні українські землі наприкінці XVI ст. були у складі таких воєводств: Руського, Белзького, Подільського, Во­линського, Брацлавського, Київського, з 1635 р. - Чернігівського. До кінця XV ст. належать початки організації українського козацтва у нижній течії Дніпра. У середині XVI ст. була утворена військова організація Запорізька Січ, яка мала вирішальний вплив на розвиток історії України в XVI - першій половині XVIII ст. Південні незасе-лені степи України в XVII ст. були пограничною зоною польських і татарських володінь.

З кінця 1630 р. по березень 1647 р. Ґ. Боплан служив як війсь­ковий інженер в південно-східних воєводствах Речі Посполитої. Він керував фортифікаційними роботами на західних і центральних зем­лях України (Бар, Броди, Кременчук, Кодак тощо), брав участь у створенні поселень у малозаселеній степовій зоні. Основна його зас­луга - створення карт України (Генеральна і Спеціальна) на основі власних спостережень і знімань.

Хронологічно першою була видана Генеральна карта України. її першим варіантом була рукописна карта 1639 p. Tabula Geographica Ukrainska (Українська географічна карта) масштабу близько 1:1500 000, яка міститься в рукописному атласі Фрідріха Ґетканта, німецького фортифікатора, що перебував на службі в Польщі (по­мер 1666 р. у Львові). Карта орієнтована на південь, її розмір 44,5x62,5 см. На Українській географічній карті відображено 275

 

46

 

Історія картографування території України

 

Delincatio Gcneralis

RUM DESERTOKUM

Рис. 22. Фрагмент Генеральної карти України Ґ. Боплана, що зберігаєть­ся в Дрезденській бібліотеці. Зменшення в 1,6 раза

 

Розділ четвертий. Картографування у середині XVII - другій половині XVIII cm.              47

назв населених пунктів, 80 назв річок, 4 назви островів, 13 назв по-   &, рогів, 4 назви лісів, 2 назви морів (Вавричин, 1998а, с 91). Карта зберігається у Військовому архіві у Стокгольмі.

Друге видання Генеральної карти України "Delineatio Generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina. Cum adjacentibus Provinciis" ("Загальний план Диких полів, простіше кажучи України. З належ­ними провінціями") (рис. 22) було гравійоване Вільгельмом Гондіусом (1601-1652) і надруковане у Гданську 1648 р. (масштаб близько 1:1 800 000, південна орієнтація, 42x54,5 см). Карта постійно доопрацьо­вувалася. Відомо декілька її варіантів. Так, видання 1660 p. "Carte d'Ukranie Contenant plusieurs Prouinces comprises entre les Confins de Moscouie et les Limites de Transiluanie", гравійоване Ж. Тутеном у Руані як додаток до другого видання "Опису України" (1660), дещо бідніше за змістом і рівнем виконання, ніж видання 1648 р. Карта доповнена зображенням Кримського півострова. За масштабом, орієнтацією, розміром, руанське видання ідентичне з картою 1648 р. Проте якщо на карті 1648 р. відображено 1293 об'єкти, у тому числі 993 назви населених пунктів і городищ та 160 назв річок, то на карті 1660 р. є лише 1223 назви об'єктів, у тому числі 953 назви населених пунктів і городищ та 153 назви річок {Вавричин, 1998а, с 97). Марія Вавричин виділяє п'ять варіантів Генеральної карти України 1648 р. і шість варіантів карти 1660 р.

В атласі Ф. Ґетканта, що має компілятивний характер, міститься також план Кодацької фортеці ("Demensia Fortecy na Kodackie Porohu"), який прийнято вважати першим картографічним твором Ґ. Боплана, присвяченим Україні.

Основна картографічна праця Ґ. Боплана "Delineatio specialis et accurata Ukrainae. Cum suis Palatinatibus ac Distictibq, Provincysq adiacentibus" ("Спеціальний і докладний план України разом з на­лежними до неї воєводствами, округами та провінціями") - Спеціаль­на карта України масштабу близько 1:450 000 (рис. 23,24) - скла­дається із 8 аркушів розміром 41,5x45 см кожен (загальний розмір 83x216 см). Вона вигравійована і надрукована 1650 р. у Ґданську Вільгельмом Гондіусом (південна орієнтація). Це одна з перших се-редньомасштабних топографічних карт великої території в Європі, на якій крім річок, шляхів, лісів, гір зображено велику кількість на­селених пунктів (усього 26 умовних позначень). Відомо декілька при­мірників Спеціальної карти, які відрізняються між собою численни­ми змінами та доповненнями. Нові видання ставали інформативні-шими завдяки збагаченню змісту та розширенню зображуваної тери­торії (передусім західноукраїнських земель на 7 і 8 аркушах). На четвертому варіанті карти виявлено 164 підписані нові географічні об'єкти і 290 виправлень у назвах. М. Вавричин дослідила 12 ори­гінальних примірників Спеціальної карти, які вдалося виявити у

 

48

 

Розділ четвертий. Картографування у середині XVII — другій половині XVIII cm.

 

49

 

Рис. 24. Фрагмент Спеціальної карти України Ґ. Боплана (Ґданськ, 1650)

 

50            Історія картографування території України

Ш    бібліотеках Європи в 1990-1995 pp., та виділила серед них 4 варіан­ти (Вавричин, 1998 а).

З інших карт України Ґ. Боплана відомими є карти нижньої течії Дніпра та виявлені уже в XX ст. текстові карти невеликого формату до "Опису України".

У 1639 р. Ґ. Боплан проводив зйомку течії Дніпра і смуги прилеглої території. При укладанні карти значна увага приділялась відображенню укріплень і шляхів. Уперше карти Дніпра 1. Боплана "Tractus Borysthenis" були опубліковані на 3 аркушах у другому томі латинського видання атласу голландського картографа і видавця Йогана Блау "Atlas Maior" (Амстердам, 1662). Кожен аркуш ділить­ся на дві смуги, тобто на шести смугах зображена течія Дніпра від Києва до Чорного моря (рис. 25). Перші два аркуші мали масштаб 1:232 000, третій - 1:463 000. Ці карти перевидавалися 5 разів у французькій, голландській та іспанській версіях атласу И. Блау (1663-1672 pp.). Карта Дніпра Ґ. Боплана була опрацьована також Яном Янсоном і видана по одному аркуші (три смуги). Вона публі­кувалась у "Новому" та "Великому" атласі Я. Янсона і в атласах, що видавали його спадкоємці.

У 1933 p. K. Бучек виявив у Бібліотеці Чарторийських (Краків) невелику карту Польщі Ґ. Боплана з територіальним охватом від Одри до гирла Дону і від Ладоги до Криму (Buczek, 19336). Пізніше у 1952 p. C. Гербст віднайшов 11 гравюр незакінчених карт північної орієнтації до ілюстрації "Опису України" (Herbst, 1952). Усі 12 карт мають розмір 14x19 см.

Упродовж XVII ст. і в першій половині XVIII ст. карти Ґ. Боп­лана широко використовувалися в європейській картографії для ві­дображення українських земель.

На основі восьмиаркушевої Спеціальної карти України створено п'ять одноаркушевих карт, які включені в атлас французького королівського географа Ніколаса Сансона д'Аббевілля-батька (1600-1667) "Cartes generales de toutes les parties du monde" в 1665 p. Атлас підготовлено до друку в Парижі разом з видавцем П'єрром Март'є. П'ять карт частин України ("Russie noire", "Haute Volhynie", "Basse Volhynie", "Haute Podolie", "Basse Podolie") поміщувались і в наступних виданнях атласу Сансонів.

Чотири одноаркушеві карти Київщини (рис. 26, див. вклейку), Поділля, Брацлавщини і Покуття укладені Й. Блау в 1675 р. Ці кар­ти неодноразово видавались у голландських атласах аж до другої половини XVIII ст.

Генеральна карта України Ґ. Боплана у масштабі близько 1:1 593 000 (північна орієнтація) вміщувалась з 1660 р. в атласах Я. Янсона та його спадкоємців ("Новий атлас", "Великий атлас", "At­las contractus", 1666). Перероблену Я. Янсоном карту репродукував

 

Розділ четвертий. Картографування у середині XVII - другій половині XVIII cm.

 

51

 

52            Історія картографування території України

$ь у 1680 р. Мозес Пітт у першому томі "The English Atlas". Пізніше у першій половині XVIII ст. Генеральна карта довгий час була основ­ним картографічним матеріалом для укладання карт на територію України для західноєвропейських картографів.

Ґ. Боплан зробив найбільший внесок у розвиток картографуван­ня території України XVII ст. Його карти, видані на основі інстру­ментального знімання на високому картографічному рівні, довгий час були найавторитетнішими в Європі щодо відображення території України. І хоча назва "Україна" зустрічалась на європейських картах ще в XVI — XVII ст., проте саме завдяки картографічним творам Ґ. Боплана та їх численним переробкам в Європі утвердилася назва "Україна". Ґ. Боплан вніс також корективи у спотворене зоб­раження України (і Польщі) на тогочасних картах: зменшив розтяг­нення території з півночі на південь і збільшив відстань із заходу на схід (Київ - Львів). Це дозволило пізніше, близько 1700 p., фран­цузькому картографу Ґійому де л'Ілю (Деліль, 1675-1726) правиль­ніше відобразити загальну конфігурацію Європейського континенту і позбутись при зображенні Європи помилки К. Птолемея у надмір­ній витягнутості Середземного моря із сходу на захід.

4.2.  УКРАЇНА НА КАРТАХ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII -ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVIII ст.

Після виходу бопланівських карт України в європейській картогра­фії поширились географічна назва "Україна" і термін "Україна — земля, чи край, козаків."

У 1660-1670 pp. було виготовлено глобус Корнеліуса, який дос­ліджено професором Сергієм Шелухиним за примірником, що збе­рігається у Паризькій національній бібліотеці. На глобусі Корнеліу­са на території України по обидва боки Дніпра розміщено великими літерами назву "Ukrania" (Україна). Суміжна територія між Моско-вією та Ногайською Татарією підписана малими буквами - "осгаіпа" (окраїна), тобто окраїна Московської держави. Таким чином, наяв­ність обох написів на картографічному зображенні та їх локалізація свідчать про неможливість і недопустимість ототожнення слів "Україна" та "окраїна", що часто роблять російські, польські, а іноді й вітчизняні вчені (Шелухин, 1921). Первинність і самостійність наз­ви "Україна" дослідник аргументує також існуванням української міри довжини: у масштабах окремих карт першої половини XVIII ст. поряд з викресленими польською, московською, пруською, німець­кою милями вживається й українська миля (Шелухин, 1936).

Українські землі на схід від Житомира і на північ від Дніпровсь­ких порогів не без впливу карт Ґ. Боплана були відображені у 1706 р. на двоаркушевій карті Московії ("Carte de Moscovie") видат-

 

Розділ четвертий. Картографування у середині XVII - другій половині XVIII cm.

 

53

 

ного французького картографа, члена Паризької Академії наук Ґі-йома Г. де л'Іля (Деліля). На карті де л'Іля показано Гетьманщину із столицею Батурин, Запоріжжя і Слобожанщину. Відомою копією південної частини цієї карти є видання одноаркушевої карти Я. Ко-венса і К. Мортієра "Partie Meridionale de Moscovie" розміром 50x62 см (Амстердам, 1730).

На основі Генеральної карти України Ґ. Боплана у XVIII ст. ви­дано цілу низку карт. Німецький картограф Йоганн-Баптіст Гоманн (1664-1724) опублікував у 1716 р. карту "Ukrania quae et Terra Co-saccorum..." (47,5x57 см) (рис. 27). У картуші карти зображено сидя­чу фігуру гетьмана Івана Мазепи. Двічі (1736,1739) Й.-Б. Гоманн ви­давав карту Брюса-Менґдена гравюри Тессінґа 1699 р. (58,5x49 см) із новим зменшеним картушем. Карту України (1716) Й.-Б. Гоманна

Рис. 27. Карта України Й.-Б. ІЬманна (Нюрнберг, 1716). Зменшення в 3,6 раза

 

54

 

Історія картографування території України

 

передрукував інший німецький картограф і видавець Крістофор Вай-ґель (1654-1725), який у 1712-1724 pp. видав серію наукових атласів. Карта мала назву "Ukrania seu Cosacorum..." (33x39,5 см) (рис. 28). На ній було замінено картуш (К. Вайґель зображує козаків на ко­нях). Карти України ("Amplissima Ucraniae Regio...", 1728; "Theatrum belli...", 1739) неодноразово публікувались в атласах німецького ви­давця Матіаса Зойттера (1678-1756). Пізніше підприємство Зойттера успадкував Тобісс Конрад Лоттер (1717-1777), який у 1770 р. пере­видав Atlas Novus Зойттера із картою "Amplissima Ucraniae Regio..." (рис.  29) {Кордан, 1987).

Територія Закарпаття була відображена на карті Угорщини масштабу близько 1:567 000 німецького картографа М. Штіра (Нюрнберг, 1684) (Дашкевич, 1981).

Рис. 28. Карта України К.Вайґеля (Нюрнберг, 1719). Зменшення б 2,4 раза

 

Розділ четвертий. Картографування у середині XVII - другій половині XVIII cm.

 

55

 

З середини XVII ст. до 1740 р. польська картографія переживала занепад, що було спричинено загальним політичним та економічним станом держави. Заслуговуючих на увагу карт території України у цей період не було створено. З 1740 р. завдяки ініціативі та фінан­совій підтримці новогродського воєводи Юзефа Александра Ябло-новського (1711-1777), першого у XVIII ст. мецената польської кар­тографії, були розпочаті масштабні роботи зі створення детальної карти Польщі, результатом яких став вихід карти Польщі та Литви Ріцці Дзанноні (1772). Польська картографія також дуже багато зав­дячує останньому своєму королю Станіславу Авґусту Понятовсько-му (1732-1798, правив Польщею у 1764-1795), який збирав атласи та карти і патронував проведення картографічних робіт.

З реформаторської епохи Петра І розпочинається організований

Рис. 29. Карта України Т. Лоттера (Ауґсбурґ-Відень, 1770). Зменшення 6 4,2 раза

 

56            Історія картографування території України

на державному рівні розвиток російської картографії. Боротьба за вихід до моря, створення військово-морського флоту та регулярної армії, приєднання нових територій і зміна адміністративного уст­рою, реформа державного управління, розвиток господарства вима­гали відповідного картографічного забезпечення. В 1701 р. у Москві була заснована школа "Математичних і навігаційних наук" (Навіга­ційна школа), яка підготувала перших російських геодезистів і кар­тографів. У 1715 р. в Петербурзі була заснована Морська академія, випускників геодезичного класу якої називали петровськими геоде­зистами. У 1698-1710 pp. при Оружейній палаті в Москві діяла "Гра-віровальня та картодрукарня". З 1705 р. у Москві почала працювати друкарня В.О. Кіпріянова, яка друкувала карти. Друкарні з гравіро-вальнями пізніше були створені при Морській академії (1721) і Пе­тербурзькій Академії наук. Таким чином, у першій чверті XVIII ст. у Росії була організована підготовка кадрів геодезистів, астрономів, топографів і картографів, створена картодрукарська база, почалось видання географічних і морських карт.

Укладання перших навігаційних карт Чорного та Азовського мо­рів пов'язане з боротьбою Росії за вихід до моря і створенням регу­лярного російського військово-морського флоту Указом Петра І від 20 жовтня 1696 р. Відтоді здійснювалися у Росії планомірні, органі­зовані на державному рівні гідрографічні роботи та картографуван­ня морів. Для потреб російського флоту в 1696 р. почалось картог­рафування Дону, Азовського та частково Чорного морів. Уже в 1696 р. на основі знімань та промірювань було укладено "чертеж" північно-східного узбережжя Азовського моря від Кривої коси до гирла Дону ("Карта Северной части Азовского моря. А чертил сей чертеж инженер Християнко Ругал. Масштаб 1:21 000"). У 1699 р. для спуску в Азовське море побудованих кораблів віце-адмірал Корнелій Крюйс (Крейс, 1657-1727) виконав зйомку та промірюван­ня водного шляху від Воронежа до гирла Дону, а також промір від Азова до Керчі. Внаслідок цих робіт морський офіцер голландець Петро (Пітер) Бергман уклав атлас р. Дон з картами Азовського і Чорного морів та карту східної частини Азовського моря. Карта була відгравійована Адріаном Шхонебеком і надрукована у 1701 р. в "Гравіровальні та картодрукарні" у Москві. В 1703 р. в Амстердамі Донкер видав атлас російською та голландською мовами "Прилеж­ное описание реки Дона, или Танаиса, Азовского моря, или Озера Меотского, Понта Эвксинского, или Черного моря" із 17 морських карт. В атласі частково відображені Лівобережна Україна та Північ­не Причорномор'я.

Одними з перших карт Чорного і Азовського морів є "Прямой чертеж Черного моря от города Керчи до Цареграда", укладений 1700 р. старшим штурманом Христіаном Отто (видано пізніше в

 

Розділ четвертий. Картографування у середині XVII - другій половині XVIII cm.              57

Амстердамі) і гравійований Пітером Пікаром, а також декілька на-    §ь вігаційних карт Азовського моря, які уклав П. Берґман.

Керівництво морськими експедиціями, гідрографічними та карто­графічними роботами здійснювала Адміралтейств-колегія, утворена указом Петра І у грудні 1718 р. Спочатку укладання морських карт було завершальною частиною морських знімань, тому часто уклада­чами карт були самі виконавці гідрографічних робіт. На першому етапі опрацювання матеріалів морської зйомки укладались плоскі ("ложные") карти із відповідними спотвореннями. Пізніше карти укладались у проекції Меркатора, тому їх називали "меркаторські", або "правые" (правильні) карти. Такі етапи створення морських карт із незначними змінами зберігались протягом XVIII ст. і першої четверті XIX ст. Посібником для укладання морських карт служили підручники навігації Бугерова і Безу, що були перекладені із іноземних мов. У 1733 р. С.Г. Малигіним була видана "Скорочена навігація по карті де-редукціон", яка висвітлювала питання створен­ня морських карт. Особливості укладання плоских і меркаторських карт відображені в "Екстракті штурманського мистецтва" (1739) Ф.І. Соймонова (Богданов, 1977).

Російські морські карти видавались з гравюри. Гравіювання ви­конувались на мідних дошках, на які наносилось зображення із ру­кописних карт. Спочатку для гравіювання Петром І були запрошені із-за кордону Адріан Шхонебек (очолював "Гравіровальню та кар-тодрукарню" у Москві) і Пітер Пікар. Пізніше були навчені місцеві гравіювальники Олексій та Іван Зубови, Олексій Ростовцев та інші. Відгравійовані карти спочатку частково друкувались в Амстердамі у друкарнях Ван-Кейлена, Дункера і Тессінґа. У той же час багато морських карт XVIII ст. копіювались від руки.

З азовським походом Петра І проти Османської імперії (1695— 1696) пов'язують також надруковану у 1699 р. Я. Тессінґом в Амстер­дамі російською та латинською мовами карту, на якій зображена Україна з прилеглими землями. Повна назва карти - "Найперемож-нішому та найзнаменитішому імператору найяснішому і наймогутні-шому князеві Петру Олексійовичу однієї з двох Росій повному воло­дареві на хвалу і безсмертну славу, найяснішої його царської велич­ності честі, отже як досвід вдячного серця цю таблицю, яка містить частину більшої і меншої Росії, Польщі, Татарії, Понту Евксинського і Анатолії, підносить, призначає і присв'ячує найпокірніший Йоганес Тессінґ Амстердамець". Карту (рис. ЗО) уклав капітан артилерії (піз­ніше генерал-фельдмаршал) Якобс (Яків Вілімович) Брюс (1670-1735) за матеріалами маршрутних зйомок генерал-майора Ґеорга фон Менґдена (Юрія Фамендіна, 1628-1702), розмір 55,5x48,5 см, масштаб 1:3 100 000. Карта охоплює територію від Смоленська і Москви на півночі до Турецького узбережжя Чорного моря. З українських

 

58

 

Історія картографування території України

 

Рис. ЗО. Карта ". . частини більшої і меншої Роси, Польщі, Татарії Понту Евксинського і Анатолії. ." Я. Брюса (Амстердам, 1699). Зменшення в 3,5 раза

земель детальніше показано лівобережну частину, уперше детально відображено басейн Сіверського Дінця, добре показані ліві притоки Дніпра, значно гірше - його праві притоки й річки північного узбережжя Азовського моря. Населені пункти повніше зображені вздовж  річок.  На  цій  карті  вперше  зустрічається  назва  "Мала

 

Розділ четвертий. Картографування у середині XVII - другій половині XVIII cm.              59

(менша) Росія" ("Pars Russiae Minoris"). Це була перша друкована    ш карта російською мовою.

У 1720 р. в Російській імперії було видано указ Сенату про по­чаток першого в історії країни державного інструментального кар­тографічного знімання на основі визначення астрономічних коорди­нат (окремі геодезисти посилались на роботи починаючи з 1715 p.). Порядок роботи визначався спеціальними інструкціями (1720-1723). Зйомки виконувались по повітах у масштабах 2, 3, 4 і 5 верст у дюй­мі в європейській частині Російської імперії. Проте зйомки першої третини XVII ст. були напівінструментальними і більшість ландкарт петровські геодезисти створювали за спрощеними методиками, що не повною мірою задовольняло потреби держави. Зйомки в Росії тривали до 1744 р. й охопили понад 200 повітів із 285. Загальне ке­рівництво знімальними та картографічними роботами у 1720— 1734 pp. здійснював обер-секретар Сенату І.К. Кирилов (1689— 1737) - видатний російський картограф і географ XVIII ст., до якого надходили всі створені ландкарти.

До 1760-х років польове картографування в Росії розвивалося як єдина державна служба в організаційному і науково-технічному відношенні та щодо підготовки кадрів. Напівінструментальне знімання території України проводилось у межах полків. У 1725 р. було створено карти Харківського та Ізюмського полків, у 1733 р. -завершено нові зйомки цих же полків і Охтирського полку (масшта­би 1:168 000 та 1:336 000) (Дашкевич, 1981). До Сенату надійшли карти повітів Київської (1728), Воронізької та Білгородської губер­ній (1729), міст Суджа, Миропілля, Болхів, Карпів і Хотмизьк, а також Ізюмського (1728), Харківського (1728), Охтирського полків (1723) та ін. {Павлова, 1970а). На повітових картах відображались картографічна сітка, опорні астрономічні пункти, гідрографія, мере­жа шляхів, населені пункти, адміністративні межі, окремі елементи ґрунтового і рослинного покривів, рельєфу тощо.

У XVIII ст. значна увага приділялась військовим картам. Спо­чатку військовий статут 1716 р. передбачав забезпечення російських військ лише елементарними топографічними "ландкартами на окремі незнайомі чи від неприятеля небезпечні місця", що було обов'язком генерал-квартирмейстера. Панівна у той час лінійна тактика ведення бою і не вимагала наявності топографічних карт на велику терито­рію. Спеціальної топографічної служби в армії тоді ще не було. Із великомасштабних військових карт і планів відзначимо: "План Украинской линии с ситуацией от урочища Кленовой горы до мес­течка Цариченки, до горы Калитвы, до местечка Китай-городка и даже до второго батальона Ливенского полку, сочинено сего 1735 г. Масштаб 1:84 000"; "Карта Украинской линии от Переволочная до реки Северного Донца 1735 г."; "План Запорожской Сечи 1745 г.",

 

60            Історія картографування території України

т, масштаб 1:4 200; "План Запорожскому Гарду. Сочинен 1743 году марта... дня", масштаб 1:3 360 (Павлова, 1970а).

Для військових потреб у 1741 р. була створена рукописна "Гене­ральная карта всего Днепра, сочиненная от вершины его Смоленска и до Киева с рекой Десной и с впадающими в них реками описи лей­тенантов Миротворцева и Анхферова". Карта складається з 4 арку­шів розміром 59x108 см кожний. Масштаб - в одному градусі 104,5 російських версти (1:333 000). На карті вздовж Дніпра відображено фортеці, укріплені та населені пункти. Детально показано пороги, острови.

У Національній бібліотеці України ім. В.І. Вернадського збері­гається фотокопія "Генеральной ландкарты от Киева по р. Днепру" (рис. 31). Карта укладена в 1743 р. і скопійована І. Синельниковим у 1759 р.

Поступово підвищуються вимоги до змісту карт і збільшується кількість показників картографування, про що свідчить інструкція генерал-ад'ютанта А.І. Шаховського (1734). Активізуються топогра­фічні знімання, що проводяться Квартирмейстерською частиною та Інженерним корпусом по кордону з Туреччиною. Картографуванням території України (спеціальні військові карти) займався Данієль де Боскет, який уклав карту Запорізької Січі (1738, 1742) та генеральну карту західного і південного кордонів Російської держави. Квартир­мейстерською частиною укладена "Генеральная карта от Києва по р. Днепру до Ачакова и по степи до Азова с показанием Украинской линии, также Турецкой области и польского владения с Российской Империей граничащей 1743" (Ікучева, 1946). У 1751 р. полковник Д. де Боскет уклав "Генеральную карту от Киева по реке Днепру до Очакова и по степи до Азова с показанием Новой Сербии со сло-боцким казачьим поселением и с Украинскою линией, также Турец­кой области и Польского владения с Российскою Империею грани­це" масштабу 32 версти в англійському дюймі. У 1764 р. видано кар­ту полків Слобідської України, масштаб 1:1 050 000. У 1769 р. Я.Ф. Шмідт видав "Пограничную карту Российской и Турецкой им­перий и Польши", масштаб 1:1 680 000.

На початку 1763 р. при Військовій колегії було створено Особ­ливий генеральний штаб, у якому за штатом було 40 офіцерів-зйом-ників для виконання зйомок і укладання карт. Топографічні зйомки проводились без геодезичної основи за допомогою астролябій; відстані вимірювались ланцюгами, а частіше всього окомірно; геоде­зистів, що могли би визначати геодезичні пункти, ні Генеральний штаб, ні Квартирмейстерська частина не мали. Укладені карти розмножувались вручну - картовидавничої бази у штабі не було.

Відомим російським картографом Іваном Кириловим був заду­маний "Атлас Всероссийской империи" в 3 томах. Проте рання

 

 

 

Розділ четвертий. Картографування у середині XVII — другій половині XVIII cm.           61

Рис. 31. Фрагмент "Генеральног ландкарти від Києва по р. Дніпро" (1743)

 

62            Історія картографування території України

'а, смерть не дозволила йому закінчити роботи. Було опубліковано ли­ше 37 карт, частину яких у 1734 р. видано у вигляді атласу під заго­ловком "Atlas Imperii Russici" російською та латинською мовами. Атлас складався з однієї генеральної карти у масштабі близько 285 верст у дюймі та 14 спеціальних карт у масштабі, в 4-5 разів більшо­му, ніж генеральна карта. Усі карти укладені в конічній проекції, гравіювались і друкувались у друкарні Кіпріянова. Атлас І. Кирило­ва був першим друкованим атласом Росії.

Дальший розвиток російської картографії тісно пов'язаний з діяльністю Російської Академії наук. У 1726 р. Академії наук було доручено укласти атлас Росії. Роботою спочатку (до 1740 р.) керував французький астроном Жозеф-Нікола де л'Іль (Деліль), який увій­шов в історію тим, що таємно надсилав до Франції копії російських карт, до яких мав доступ в Академії наук. З 1739 р. картографічні роботи очолив Географічний департамент Російської Академії наук. Під керівництвом його директора академіка Леонарда Ейлера і Ґейнзіуса у 1745 р. було видано "Атлас Российский, состоящей из девятнадцати специальных карт, представляющих Всероссийскую Империю с пограничными землями... с приложенной притом гене­ральною картою Великия сия Империи..." (рис.   32).

В атласі містилося 13 карт європейської частини Російської імперії в масштабі 34 версти в дюймі (1:1 428 000) і 6 карт азіатської частини в масштабі 90 верст у дюймі. Для математичного обґрунту­вання основи карт було використано 62 астрономічно визначених опорних пункти (з них тільки 8 були визначені за широтою та довго­тою, всі інші - тільки за широтою). Основній території України присвячено дві карти атласу, окремі українські етнографічні території відображені ще на двох картах. На картах показано гідрографічну мережу, населені пункти, ліси у вигляді окремих дерев і підняття рельєфу у вигляді окремих горбиків. Зображення території України порівняно з попередніми російськими картами покращилось. Детальніше та повніше укладено річки північного уз­бережжя Чорного і Азовського морів, басейну Дніпра, Сіверського Донця і Дону. Багато неточностей допущено при відображенні узбережжя Чорного моря, контурів Криму, Азовського моря тощо. Деякі з цих похибок були відсутні на попередніх картах, у тому числі і на картах Ґ. Боплана.

"Атлас Російський" став підсумком першої державної зйомки Росії і був видатним картографічним твором, що мав великий вплив на розвиток російської, а також європейської картографії. Попит на атлас за кордоном був настільки великий, що в 1761 р. його пере­видали французькою та латинською мовами, помістивши декілька нових карт, укладених Географічним департаментом. Атлас було ви­дано також німецькою мовою.

 

Розділ четвертий Картографування у середині XVII - другій половині XVIII cm                63

 

64            Історія картографування території України

ж             Подальша діяльність Географічного департаменту Російської

Академії наук була спрямована переважно на поповнення картогра­фічного матеріалу, що ввійшов у перше видання атласу, і внесення в нього виправлень. Особливо плодотворною була діяльність Геогра­фічного департаменту у 1757-1765 pp., коли його очолював видат­ний російський вчений М.В. Ломоносов (1711-1765). М.В. Ломоносов надавав великого значення географічним експедиціям і астрономіч­ному визначенню пунктів. У 1768-1774 pp. були проведені знамениті експедиції Академії наук, які багато в чому завдячують діяльності М.В. Ломоносова.

У 1770 р. академічну експедицію в Україну очолював Христофор Ейлер (нар. 1743), син відомого математика Леонарда Ейлера. Експе­диція розпочала дослідження на початку травня 1770 р. у Кременчуці, попередньо визначивши по дорозі через Дон і Слобожанщину геогра­фічні координати міст Азов, Черкаськ та ін. Науковими результатами експедиції X. Ейлера було визначення географічних координат насе­лених пунктів Бахмут, Глухів, Єлисаветград, Кременчук, Київ, Самара, Переволочня, Запорізької Січі тощо; проведення астрономічних і ме­теорологічних спостережень; укладання та уточнення карти Дніпра з прилеглими територіями від Запорізької Січі до Києва. Після закін­чення досліджень в Січі X. Ейлеру видали почесний "атестат" про за­рахування його у Військо Запорізьке до куреня Кущовського. Після опрацювання матеріалів експедиції її учасником "морського корабельного флота штурманом" Василієм Кіпріяновим була укладена величезна "Карта пограничная к реке Днепру ..." від Києва до Чорного моря (264x157 см). Масштаб карти 1:42 000 (10 верст в одно­му дюймі), градусна сітка нанесена через 10', довгота від Ферро*, проекція конічна. Карта розфарбована аквареллю. Особливо детально відображено Середнє і Нижнє Придніпров'я з численними населе­ними пунктами, фортецями, польовими укріпленнями, шляхами. На Дніпрі показано пороги й острови. Південніше Січі експедиція не про­водила картографічних робіт, тому ця територія взята із попередніх видрукованих карт (Ленченко, 1991).

Велике значення мала також експедиція Івана Ісленьєва (1768-1773), яка провела астрономічні спостереження і зібрала природно-історичні відомості на більшій частині території Росії, у тому числі й України. За матеріалами експедиції І. Ісленьєв уклав Генеральну карту Новоросійської губернії масштабу 1:1 066 800 (Херсон, 1779) та Генеральну карту Азовської губернії масштабу 1:3 444 000 (Київ, 1782).

* Ферро - крайній західний острів групи Канарських островів. З 1634 р. до 1884 р. меридіан о-ва Ферро - 17°39'51" на захід від Ґрінвіча приймався за початковий.

 

Розділ четвертий. Картографування у середині XVII - другій половині XVIII cm.

 

65

 

З 1770-х років картографічні роботи в Географічному департа­менті поступово почали згортатись. До найважливіших карт цього періоду належать: "Почтовая карта Российской империи" Г.Ф. Міл-лера (1771), "Генеральная карта Российской империи, по новейшим наблюдениям и известиям сочиненная" І.Ф. Трускота і Я.Ф. Шмідта (1776), "Карманный атлас Российской империи 1773 г.", "Новая кар­та Российской империи, разделенной на наместничества" Я.Ф. Шмід­та і Ф.І. Шуберта (1786).

Найбільшого розвитку великомаштабне картографування в Ро­сійській імперії у другій половині XVIII ст. набуло під час так зва­ного генерального межування, розпочатого в 1765 р. і закінченого, в основному, в першій половині XIX ст. Межові плани та карти були юридичними документами, що закріплювали право на землю. Межу­вання виконувалось за офіційними інструкціями. Основою зйомки був хід по межі з вимірюванням кутів астролябією та відстаней з допомогою ланцюгів довжиною 10 сажнів. У пунктах стояння визна­чався напрямок на північний магнітний полюс.

Для створення повітових планів звичайно використовувався мас­штаб 1 верста в дюймі (1:42 000), для спеціальних планів окремих дач - 100 сажнів у дюймі (1:8 400). Хоча плани межування фактично не прив'язувались до системи географічних координат і мали невисоку точність та детальність, проте нагромадження матеріалів великомасштабних знімань створило в Росії основу для подальшого дрібномасштабного картографування Географічним департаментом Петербурзької Академії наук, а також для створення топографічних карт Генеральним штабом російської армії.

На території України роботи з генерального межування не мали такого значення, як у Росії, і до 1797 цілком була обмежована територія Харківської губернії, а також значна частина території Катеринославського намісництва.

Більшість російських карт XVIII ст. були рукописними.

У відображенні українських земель другої половини XVIII ст. і у розвитку польської картографії непересічне значення мало видан­ня у Парижі 1772 р. карти Польщі та Литви італійця Джованні-Антоніо Ріцці Дзанноні (1736-1814) масштабу 1:673 000. Карта скла­дається Із 24 аркушів (60,5x43,8 см кожний) із загальним терито­ріальним охватом від Пскова на півночі до гирла Дніпра на півдні і до міст Калуга, Орел та вигину Дніпра у нижній течії на сході. Сучасна Україна займає майже третину території, що відображена на карті, і розміщена на 10 аркушах (рис. 33, див. вклейку). Окрасою карти є мистецьки оформлений заголовок з алегоричними фігурами (рис. 34). Титул кожного аркуша і пояснення подані польською і французькою мовами, назви нижніх аркушів, 23-го і 24-го, дуб­люються також турецькою мовою. Так само географічні назви на

 

66

 

Історія картографування території України

 

Розділ четвертий. Картографування у середині XVII - другій половині XVIII cm.

 

68            Історія картографування території України

турецькому пограниччі подані турецькою мовою, на всій карті -польською. Картографічна сітка проведена через Г. Детально відображено населені пункти, дороги, укріплені кордони на півдні. Окремо виділено Чорний шлях з його відгалуженнями. Кант держав і озера розфарбовані вручну. Масштаб карти, як прийнято було на то­гочасних картах, показано у різних одиницях мір довжини. Відзначи­мо тут використання великої української милі, малої української ми­лі, руської на Покутті, подільської милі та волинської милі (рис. 35). На окремому аркуші поміщено таблицю нарізки карти, а також таб­лицю адміністративного устрою Великопольської і Малопольської провінцій. Хоча карта Р. Дзанноні створена не на основі тріангуляції чи детальних знімань, проте вона широко використовувалась для військових цілей і для укладання оглядових карт Польщі.

Західноукраїнські землі були зображені на пруських картах масштабу 1:520 000 (1770-1777). Відомі рукописні карти Германа-Карла де Перте (1739-1814) - 48-аркушева карта Речі Посполитої 1770 p., масштаб 1:934 000 та карти польських воєводств 1786-1795 pp., масштаб 1:225 000 (Дашкевич, 1981).

В окремий напрям картографування виділяється зйомка планів міст. Перші зображення міст являли собою так звані види з пташи­ного польоту, пізніше гравіювались панорамні види чи перспективні рисунки міст. До першого типу належить гравюра міста Кам'янець-Подільська Кипріана (Ципріана) Томашевича, яка датується 1673-1679 pp. Таке зображення було характерним для XVI ст. 1607 р. да­тується відома гравюра виду Львова італійського військового інже­нера Аврелія Пасаротті, що видана 1618 р. у Кельні. 1638 і 1661 pp. датуються вищезгадані плани-рисунки Києва.

Перші плани міст характеризуються переважно окомірним прин­ципом побудови. Проте інтереси військової справи диктували більш детальне і точне зображення міст: з відображенням природного се­редовища, системи планування і особливо нанесення фортифіка­ційних укріплень. Потреби обліку міського господарства, реєстрації всіх власників також вимагали створення детальних планів міст. З XVII ст. регулярно видаються плани Львова. Перші плани і зйомки датуються 1622, 1635, 1636, 1640, 1647 pp. У 1695 р. опубліковано схематичний фортифікаційний план Деро "Echelle de 400 Toises. Plan de la ville de Leopol vefome par unarmee Turgue en 1695" у масштабі приблизно 1:2 400. План "Topographia Unbis Leopolis cum suis adiacentibus Suburbis circa a 1750" масштабу 1:8 640 із покажчиком 106 назв об'єктів видано у 1770 р. Одним із перших кадастрових планів Львова був "План міста, замків і передмістя Львова для будівництва доріг..." Жана-Ігнатія Дестіля масштабу 1:2 400. План видано 1766 р. на восьми аркушах розміром 53,5x83,0 см кожний. Це був останній план Львова польського періоду {Іудз, Процик, 1999).

 

Розділ четвертий. Картографування у середині XVII - другій половині XVIII cm.              69

СТАРЫЙ    К І Е ВЪ    ВЪ    1695

Рис. 36. Копія частини плану Києва І. Ушакова (1695),  зроблена Д.М. Струковим (Київ, 1884). Зменшення від оригіналу в 4,7 раза

 

70            Історія картографування території України

ж Відомий опис "Топографія міста Львова" (бл. 1603-1605) Яна Альп-нека.

Із перших планів Києва відомий план полковника Київського гарнізону Івана Ушакова (1695), створений для фіскальної реєстрації міського господарства. Повна назва плану "Чертеж Киеву граду, как стоит с Московску страну и кругом всего города и как дворы и улицы в нем же все описана". План являє собою схему міста, що передає основний характер забудови, конфігурацію кварталів, сис­тему оборони тощо. Крім забудованої частини план відображає й околиці міста. Приблизний масштаб плану Ушакова - 1:4 200 (масш­таб у різних частинах плану не витриманий), розмір - 313,5x143 см, орієнтування - на захід. Карту, очевидно, доповнював Розписний список Києва 1695 р. План детально досліджено, і зроблено факсимільне видання (Алферова, Харламов, 1982). У 1884 p. худож­ник Д.М. Струков зробив копію плану Києва 1695 р. для Київської археографічної комісії, яка збиралась опублікувати серію планів Києва XVII-XVIII ст. Копія плану була видана у 1893 р. на трьох аркушах (Старий Київ, Печерська частина, Подільська частина), один із яких представлений на рис. 36. Відомими є плани Києва 1706 і 1719 pp. Найдавнішими планами міст Лівобережної України вва­жаються "Абрис Чернігівський" (1706), план Полтави Івана Бішева (1722), серія планів Глухова (1724).

Інша серія планів пов'язана з реконструкцією та модернізацією укріплень. Ці плани створювали з допомогою геодезичних приладів. Інженерно-топографічною командою Київської залоги у 1744 р. створено карту Києва. З 1745 р. під керівництвом фортифікатора Данієля де Боскета (Данила Дебоскета) розроблено серію планів міст Гетьманщини: Глухова, Чернігова, Ніжина, Новгород-Сіверсь-кого, Яготина, Басані, Любеча, Козельца, Кременчука, Ліпляєва та ін. (Вечерський, 1996).

У 1770-х роках змінюється призначення міських планів. Тепер вони стають документами для планування, місторегулювання і міс­тобудівництва, а отже, докладніше зображують елементи географіч­ної основи й власне забудову.