§ 3. Місце загальної теорії держави і права в системі юридичних

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 

та інших суспільних наук

Виходячи із змісту і значення загальної теорії держави і права в цілому, її слід охарактеризувати як науку методологічну, найбільш абстрактну, вступну, узагальнюючу, інтегративну, базову. Всі ці якості теорії держави і права дають підстави вважати її найбільш фундаментальною правовою наукою, що й визначає її провідне місце в системі вчення про державу і право.

Аналіз співвідношення загальної теорії держави і права з іншими юридичними науками свідчить про їхній нерозривний зв’язок. Це питання є важливою частиною більш широкої проблеми, що має загальносуспільний характер, проблеми, про співвідношення теорії і практики. Теорія держави і права не може існувати без спеціальних наук, які вивчають юридичну практику, без узагальнення їх матеріалів. Саме аналіз і узагальнення цих матеріалів являють собою базу для формування загальнотеоретичних висновків, в тому числі нових понять і закономірностей, а також для перевірки відсутності відставання від практики тих положень загальної теорії, які нею формулюються.

З іншого боку, теоретичні поняття і закономірності, правильність яких підтверджена практикою, повинні ставати керівними теоретичними орієнтирами для спеціальних наук, сприйматися ними як аксіоматичні положення, що мають установчий характер. Якби не було загальної теорії держави і права, галузеві юридичні науки набули б суто емпіричного характеру і були б змушені обмежитися вирішенням вузького кола конкретних питань на базі аналізу і логічної обробки певної групи юридичних норм.

Здійснюючи відбір матеріалів, що досліджуються різними юридичними науками, загальна теорія держави і права виявляє як спільні, так і відмінні ознаки певних державно-правових явищ. Вона виносить за дужки узагальнені спільні ознаки цих явищ і формулює на цій основі загальнотеоретичні положення. Так, наприклад, кожна галузева юридична наука досліджує специфічні для неї правопорушення. Загальна теорія держави і права відкидає ті з їхніх ознак, які є різними, і, спираючись на спільні для всіх галузей, формулює загальнотеоретичне поняття, а потім і вчення про правопорушення. Звісно, винесенням за дужки спільних рис окремих юридичних явищ завдання теорії держави і права не обмежуються. Для формулювання своїх загальнотеоретичних положень вона повинна використовувати й інші знання. При формулюванні якогось загальнотеоретичного поняття правопорушення треба спиратись і на вчення про свободу та її припустимі обмеження, на аналіз суспільної практики і на вчення про загальні ознаки права і законності.

Загальна теорія держави і права збагачується також внаслідок перенесення досвіду однієї з юридичних наук на інші науки. Так, детально розроблені в науці кримінального права положення про вину як передумову відповідальності були згодом перенесені в науку цивільного права, в якій тривалий час панувало твердження про достатність для цивільно-правової відповідальності нанесення матеріальної шкоди. Згодом на цій основі було побудоване загальнотеоретичне вчення про підстави юридичної відповідальності. Поняття юридичної особи було сформульоване наукою цивільного права, а потім перенесене в інші галузеві науки і враховане при розробці загальнотеоретичного вчення про суб’єктів права.

Незважаючи на загальний і навіть абстрактний характер теорії держави і права, вона невідривна від суспільної і, особливо, юридичної практики. Її положення є результатом не тільки логічних висновків і теоретичних узагальнень матеріалів інших правових наук, але й наукового осмислення державного управління і правового регулювання як сучасного, так і минулого та накопиченого на цій базі державно-правового досвіду. З цього боку юридична практика виступає як джерело формулювання і розвитку понять, категорій та закономірностей у державно-правовій сфері, як основа загальнотеоретичних висновків. Суспільна практика постійно ставить перед наукою певні завдання, висуває проблеми, які вимагають наукових рішень, в тому числі прогнозування. Так, робота по розбудові правової демократичної соціальної держави, формуванню громадянського суспільства, інтегруванню в міжнародне співтовариство висунуло на передній план ряд досліджень. Йдеться про аналіз принципів поділу влади і верховенства права, формулювання рекомендацій щодо удосконалення законодавчого процесу, створення такого за змістом законодавства, яке б відповідало міжнародним стандартам щодо прав людини, про налагоджування процесу імплементації міжнародно-правових норм у національне право. Великого значення набуває в сучасних умовах дослідження судової практики при застосуванні норм різних галузей права. У процесі її удосконалення вирішуються загальнотеоретичні питання про можливості і співвідношення правоутворення, правотлумачення і правозастосування в діяльності судової системи.

Зворотний вплив теорії держави і права на юридичну практику може здійснюватись у двох напрямках. Загальні категорії теорії впливають на практику опосередковано. Так, наприклад, загальнотеоретичне поняття і визначення права дає можливість розрізняти право і законодавство, створюючи таким чином критерії для визнання правового чи неправового характеру окремих законодавчих актів. Деякі висновки, що формулюються з позицій теорії держави і права, безпосередньо містять рекомендації які мають практичне значення, визначають напрямки практичної діяльності. До них можна віднести положення про порядок прийняття законів, правила юридичної техніки, рекомендації в галузі державного будівництва і т. ін.

Не можна також применшувати значення юридичної практики як критерію правильності і наукової цінності окремих концепцій. Цінність цих концепцій залежить від ефективності практики, що відбиває їх.

Аналіз матеріалів окремих юридичних наук є недостатнім для формулювання загальнотеоретичних висновків і положень. Функціонування держави і права є частиною суспільного життя, отже воно пов’язане з політичним, економічним, соціальним і культурним розвитком суспільства. Тому для створення категорій загальної теорії держави і права необхідним є широкий підхід з використанням матеріалів не тільки юридичних, але й інших суспільних наук — філософії, політології, соціології, економічної теорії, психології, кібернетики і т. ін. Особливо великого значення в цьому зв’язку набуває співвідношення загальної теорії держави і права з філософією, соціологією і політологією. Отже, передусім державно-правова дійсність потребує свого осмислення з боку філософії як науки про всезагальні закони розвитку природи, суспільства і мислення. Філософія формулює лише найзагальніші положення про державу й право, шукає шляхи по забезпеченню розгорнутого і детального аналізу державно-правових явищ, формулює критерії того, якими повинні бути право і держава.

Зв’язок загальної теорії держави і права з філософією відбувається у трьох напрямках. По-перше, філософія озброює юристів науковою методологією дослідження. Саме нею вироблені матеріалістичний, ідеалістичний, діалектичний, антропологічний, метафізичний та інші підходи до наукових досліджень, що використовуються і в загальній теорії держави і права. По-друге, філософія формулює найзагальніші закони суспільного розвитку, які поширюються і на державу та право. По-третє, філософські дослідження безпосередньо торкаються держави і права, і передусім визначення їхнього місця і ролі в суспільстві. Так, у ХІХ столітті видатний філософ І. Кант дав праву характеристику, яка застосовується і нині, як такої міри свободи, що здатна забезпечувати поєднання свободи однієї особи зі свободою усіх людей. Тісний зв’язок теорії держави і права з філософією привів до формування на їх стику філософії права, що значна частина науковців розглядає як систему філософських знань про право. Філософія права є засобом осмислення права з філософських позицій із використанням філософських категорій. Визнаючи позитивне значення такого підходу, водночас слід зауважити, що фактично філософія права є складовою частиною як філософської, так і державно-правової науки і не має чітко означеного власного предмета дослідження.

Так само стоїть справа з питанням про зв’язок вивчення проблем держави і права з соціологією — наукою, об’єктом дослідження якої є поведінка людей, практика окремих суспільних структур і груп, усі соціальні процеси, що відбуваються в суспільстві. Ці процеси безумовно впливають і на зміст діяльності і розвиток держави і права і повинні враховуватися при загальнотеоретичних дослідженнях. Деякі з них є типовими для державно-правової сфери і пов’язані з особливостями юридичної практики — діяльності державних та самоврядних органів, поведінкою посадових осіб, правопорушеннями, судовою практикою, конфліктами, що виникають у державно-правовій сфері, і т. ін. Все це привело до проведення в рамках загальної теорії держави і права емпіричних за своєю природою соціальних досліджень, заснованих на науковому узагальненні різних видів юридичної діяльності, і передусім правомірної і неправомірної поведінки людини та інших суб’єктів права, з’ясуванню причин юридичних конфліктів і шляхів їх подолання, експериментальних перевірок окремих наукових гіпотез тощо. Багато хто вважає, що це свідчить про наявність спеціальної галузі наукового знання — соціології права. Такі висновки мають, на наш погляд, дещо умовний характер. Проведення відповідних стикових наукових досліджень є необхідною і невід'ємною складовою частиною як загальної соціології, так і юридичної науки. При всьому величезному значенні використання соціологічного інструментарію для правових досліджень соціологія права не має власного, тільки їй властивого предмета дослідження і саме тому не може бути визнана самостійною міжгалузевою юридичною наукою.

При юридичних дослідженнях, особливо в галузі державознавства, загальна теорія держави і права спирається і на політологію — науку про політику, політичні системи, політичні процеси, владовідносини, методи досягнення політичної влади, структуру соціальної основи суспільства. Політологія розглядає державу і право в практичному плані як результат боротьби за владу і як засоби її завоювання. Загальна теорія держави і права широко використовує матеріали політології для формулювання своїх узагальнень і наукових абстракцій, які відсутні в політології. Таким чином, існує тісний зв’язок цих двох галузей наукового знання. Але кожна з них має свій специфічний предмет дослідження. Це свідчить про відсутність наукових підстав для тверджень про доцільність концентрації наукової розробки всіх питань теорії держави винятково в межах загальної теорії держави і права або політології.