Notice: Undefined index: section in /var/www/hkdkest3/data/www/ez2www.com/index.php on line 4

Notice: Undefined variable: return in /var/www/hkdkest3/data/www/ez2www.com/index.php on line 28

Notice: Undefined variable: return in /var/www/hkdkest3/data/www/ez2www.com/index.php on line 28

Notice: Undefined variable: return in /var/www/hkdkest3/data/www/ez2www.com/index.php on line 28

Notice: Undefined variable: _SESSION in /var/www/hkdkest3/data/www/ez2www.com/index.php on line 81

Notice: Undefined variable: _SESSION in /var/www/hkdkest3/data/www/ez2www.com/index.php on line 82

Notice: Undefined variable: _SESSION in /var/www/hkdkest3/data/www/ez2www.com/index.php on line 85

Notice: Undefined variable: _SESSION in /var/www/hkdkest3/data/www/ez2www.com/index.php on line 85

Notice: Undefined variable: _SESSION in /var/www/hkdkest3/data/www/ez2www.com/index.php on line 85

Notice: Undefined variable: _SESSION in /var/www/hkdkest3/data/www/ez2www.com/index.php on line 85

Notice: Undefined variable: _SESSION in /var/www/hkdkest3/data/www/ez2www.com/index.php on line 88

Notice: Undefined variable: _SESSION in /var/www/hkdkest3/data/www/ez2www.com/index.php on line 90

Notice: Undefined variable: site_content in /var/www/hkdkest3/data/www/ez2www.com/index.php on line 137
§ 1. Громадянське суспільство: особливості становлення : Теорія держави і права – Автор невідомий : Большая юридическая библиотека

§ 1. Громадянське суспільство: особливості становлення

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 

та формування концепції

За допомогою поняття "громадянське суспільство" має бути висвітлено складне питання про джерела та механізми суспільної життєдіяльності. При цьому увага акцентується на громадських підвалинах формування і функціонування влади в суспільстві, яке не може не існувати у формі держави з усіма її атрибутами і водночас — має відповідати загальновизнаним стандартам демократії, прав людини і соціальної справедливості.

Поняття “громадянське суспільство” акцентує увагу на особливостях суспільно-політичного устрою певної країни з точки зору інтересів людей, які розглядаються як пріоритетне джерело соціальної і політичної активності. Однак людина як індивідуальний суб’єкт не може протистояти державі в особі організованих державно-владних інститутів, для цього індивідуальні інтереси теж мають бути згуртованими, інституціонально оформленими і гарантованими. Ефективне функціонування інститутів громадянського суспільства дає можливість поставити людину в центр суспільного і політичного життя, розглядати її гідність, права і свободи як найвищу соціальну цінність. У свою чергу, держава лише за таких умов зможе нести реальну відповідальність перед суспільством і людиною за свою діяльність.

Отже, суспільство умовно поділяється на дві складові частини, одну з яких називають громадянським суспільством, а другу — органом управління і здійснення політичної влади, тобто державою в її інституціональному розумінні. При такому підході до дослідження соціального устрою громадянське суспільство виступає фундаментом, на якому будується політична система суспільства, функціонують політичні інститути, формується і здійснюється державна влада. Сучасна держава за таких умов розглядається як похідне від суспільних потреб утворення, як одна з найважливіших форм життєдіяльності суспільства, але водночас — така, що охоплює лише відносини, пов’язані з функціонуванням загальнонаціонального інтересу, тобто політичні відносини.

Якщо поняття “громадянське суспільство” зорієнтоване на проблеми використання свободи та ініціативи індивідів за умов їхньої сумісної життєдіяльності, то політична сфера організації соціуму, стрижнем якої є державність, відбиває роль і питому вагу інтеграційних засад в організації його життєдіяльності, зумовлених необхідністю впорядкування суспільних відносин, тенденцією до централізації вирішення питань, які мають публічне значення, що передбачає певні обмеження індивідуальної свободи заради інтересів інших людей, спільноти в цілому.

Тож недоцільним було б ототожнення громадянського суспільства з суспільством у цілому або, з огляду на можливість різних підходів до тлумачення поняття “державність”, з державою в її найширшому розумінні як певної країни.

Поняття “громадянське суспільство” дає можливість дослідити демократичний процес формування державної влади, “природна” хода якого має своїм джерелом приватні права індивіда. Приватні форми влади мають бути об’єднаними передовсім у первинних осередках публічної влади, якими є інститути громадянського суспільства. Владні прерогативи цих інститутів трансформуються за посередництвом політичних партій і рухів як громадських структур, спеціально утворених для виявлення та акумуляції політичних інтересів і настроїв населення, у державу як організацію політичної влади в загальнонаціональному масштабі. На рівні політичних партій соціальні потреби і інтереси індивідів та різних соціальних груп перетворюються на політичні завдання і програми, що відбивають певні загальні напрямки розвитку суспільства.

З точки зору інтересів громадянського суспільства держава може брати на себе тільки ті питання сумісної життєдіяльності, які не можуть бути вирішеними ні окремими індивідами, ні на рівні їхніх безпосередніх громадських об’єднань. Такі інтереси становлять прерогативи публічної влади в масштабах всього суспільства, тобто державної влади. За цих умов державна влада розглядається як похідна не тільки від індивідуальних волевиявлень усіх членів людської спільноти, природних прав і свобод людини й громадянина, а й від владних повноважень сукупності громадянських інститутів, створених ними на добровільних засадах для спільної реалізації своїх інтересів.

Погляд на устрій держави, у якій державна влада формується від нижніх щаблів (громадян) через посередництво їх добровільних об’єднань (корпорацій) до державних інститутів, у політичній науці дістав назву “корпоративної концепції держави”. У моделі устрою держави “концепція держави як установи” державна влада розглядається як наперед задана централізована установа, яка сама вибудовує систему владних відносин у суспільстві в напрямку до людини, орієнтуючись при цьому на власне бачення цієї проблеми. Насправді кожна держава формується з урахуванням конкретних соціально-історичних умов, але з орієнтацією на ту чи іншу ідеальну модель.

Поняття “громадянське суспільство” відображає самоврядний потенціал сучасного суспільства, те, у яких межах воно здатне самоорганізовуватися на основі виявлення і реалізації своїх власних потреб, що формуються на фундаменті інтересів як окремих індивідів, так і їх автономних об’єднаннях, котрі мають за визначенням своїм громадську, а не політичну природу. Щодо структурних особливостей державна організація, на відміну від системи самоврядування, засновується на чіткому розподілі суб’єкта і об’єкта владних відносин, характеризується виокремленням певного прошарку людей — державних службовців, що займаються управлінням на постійних професійних засадах, функціонування яких спирається на легальне застосування примусу. Наявність автономного інституту самоврядування, самоврядних громадських організацій обмежує претензії з боку державної влади на всеохоплюючу (тотальну) опіку індивіда та суспільства.

Державні і самоврядні засади в організації суспільних відносин перебувають у своєрідних взаєминах: чим більше коло питань сумісної життєдіяльності вирішується на самоврядних засадах, тим менше такому суспільству доводиться застосовувати примусові заходи, які за таких умов розглядаються скоріше як виняток, ніж як правило. І, навпаки, чим пасивніші громадяни і громадські об’єднання, які теж, до речі, мають сформуватися для того, щоб брати на себе відповідальність за здійснення самоврядних повноважень, тим об’єктивно більшим має бути втручання з боку державної влади.

Тому з точки зору сучасних критеріїв найбільш адекватною й ефективною формою місцевої влади є організоване на автономних засадах місцеве самоврядування, покликане враховувати й реалізовувати насамперед безпосередні інтереси мешканців певної територіальної громади — села, селища, міста. Так, місцеве самоврядування має в Україні власні конституційні засади (ст.7 Конституції України) і розглядається як один з найважливіших критеріїв демократії, показників її зрілості й дієвості.

Поняття “громадянське суспільство” не можна ототожнювати з поняттям “суспільства” в цілому ще й тому, що громадянське суспільство формується історично і відображає певні якісні його характеристики, набуті лише на певному етапі розвитку суспільства, як такої суспільно-політичної організації, що облаштована на засадах демократії і поваги до прав людини. Бачення особливостей громадянського суспільства як відносно відокремленого від суспільства явища, що має власний зміст і структуру, притаманне філософам і юристам, починаючи з середини ХVІІІ століття. Уперше на чіткі відмінності між громадянським суспільством і державою вказав видатний німецький філософ Гегель[1].

До тих часів, як відомо, панувало уявлення, згідно з яким не розділялись громадські і державницькі засади суспільного устрою, все суспільне вважалось одержавленим і, навпаки, державне — суспільним, а тому й ототожнювалися поняття "держава" і поняття "суспільство". Найяскравішим прикладом такого підходу було бачення сутності давньогрецького полісу, яке охоплювало водночас різні сфери сумісної життєдіяльності людей — економічну, політичну, сімейну, культурну тощо. Тому поліс вважався досить своєрідною формою суспільного устрою, яку визначали як місто-держава, що не є ані державою, ані общиною в чистому вигляді, а людина розглядалася лише як "політична тварина", суб’єкт полісної організації і органічна складова полісу[2]. Або, інакше кажучи, полісна організація сумісної життєдіяльності розглядалася як така, що не передбачала ніяких форм приватного життя людей.

Логічним завершенням структури суспільного устрою, заснованого на абстрактному визнанні тотожності інтересів кожного члена держави з інтересами суспільства в цілому, в якому не може бути місця ні свободі індивіда, ні автономії об’єднань індивідів, стала у ХХ столітті конструкція тоталітарної державності. Практична реалізація тоталітарної моделі в різних країнах, як про це свідчить історичний досвід, призвела до повного знецінення людської особистості, відвертого нехтування основними правами та свободами людей.

Поступальний історичний розвиток соціальних форм життєдіяльності приводить до їх диференціації, відносного виокремлення та інституціоналізації держави як органу управління суспільством, і на цій основі — до “роздержавлення державності”, коли держава поступово передає, а інститути громадянського суспільства відповідно перебирають на себе повноваження щодо контролю над певними галузями соціальної життєдіяльності. Державного втручання насамперед позбавляється сфера виробництва, що відтепер засновується на приватній власності і комерційних інтересах. У подальшому безпосереднього управлінського контролю з боку держави позбавляються й інші сфери суспільного життя.

Ідеологічним обґрунтуванням цього історичного процесу стають:

1) концепція індивідуалізму, коли людина розглядається як першооснова суспільного та політичного устрою, найвища соціальна цінність;

2) ліберальне розуміння свободи, що не зводить її лише до взаємовідносин між людиною та державою, коли політична свобода розглядається лише як засіб для реалізації особистої свободи;

3) ідея самоврядування і передовсім — місцевого самоврядування, що передбачає диференціацію й відносну автономію організації та здійснення різних форм публічної влади.

На цих засадах стало можливим концептуально відокремити державу від суспільства, розглядати її як специфічне соціальне явище, що має іманентні ознаки й атрибути, виконує певні службові функції щодо суспільства, визначити реальні можливості державно-владного впливу на суспільні відносини та ступінь його ефективності, встановити оптимальні для функціонування суспільства межі державного втручання в його життєдіяльність і таким чином забезпечити в кінцевому вимірі підконтрольність суспільству державних інститутів. Відтепер держава розглядається як інститут суспільства, що виступає головним інструментом, за допомогою якого воно набуває здатності вирішувати свої актуальні проблеми.

З іншого боку, громадянське суспільство як царина приватної власності та індивідуальних, а тому й егоїстичних інтересів не може бути завершеним, існувати абсолютно, воно має бути зінтегрованим у загальнонаціональну цілісність державністю на засадах сукупного публічного інтересу. За умов функціонування громадянського суспільства така інтеграція досягається не стільки за посередництвом прямого втручання державної влади в суспільні відносини, що характерно передусім для авторитарного правління, скільки за допомогою правових норм, насамперед норм публічного права, які, будучи спрямованими на забезпечення загального інтересу, встановлюють водночас певні “правила гри” для учасників соціального спілкування.

Отже, громадянське суспільство й держава в її інституціональному розумінні являють собою дві невід’ємні складові частини одного явища — суспільства, які не можуть реально існувати одна без одної і про які окремо може йтися тільки в науці.

Держава за будь-яких умов в різні історичні часи і в різноманітних формах здійснювала вплив на функціонування суспільства, і в цьому розумінні існування сучасного суспільства поза межами державної форми організації не є можливим. Як інститути громадянського суспільства, так і державно-владні інститути спрямовані на забезпечення реалізації певних соціальних потреб людини, які в розвиненому суспільстві знаходять своє виявлення в її правах та свободах, одні з яких можуть реалізовуватися у формі громадського спілкування, а здійснення інших вимагає додаткових зусиль з боку державної влади. Становлення соціальної державності в економічно розвинутих країнах передбачає розширення можливостей втручання держави в суспільні відносини, але не для зміцнення авторитарних тенденцій, а з метою забезпечення громадського миру і злагоди в суспільстві, посилення соціального захисту громадян. Окрім того, у будь-якому демократичному суспільстві є такі специфічні відносини, які можуть функціонувати тільки на публічно-владних засадах (злочин — покарання тощо).

Тому проблематику громадянського суспільства можна звести до визначення певної межі одержавлення (неодержавлення) життєдіяльності суспільства, яка б задовольняла і суспільство і державу, що неможливо здійснити без врахування як певних “природних” прерогатив громадянського суспільства, так і об'єктивно необхідної в конкретно-історичних умовах сфери державно-владного впливу. Так само і застосування обох понять — “держава” і “громадянське суспільство” має сенс лише за умови, коли ці поняття набувають свого власного змісту, але розглядаються водночас як такі, що можуть співвідноситися в межах загальної проблематики пошуку оптимальних як громадських, так і політичних параметрів устрою і життєдіяльності суспільства, яке існує у формі держави.

Слід, однак, уточнити, що поняття громадянського суспільства об’єктивно співвідноситься з поняттям саме правової держави, оскільки і перше і друге поняття відбивають найважливіші характеристики та невід’ємні сторони життєдіяльності сучасної демократичної державності: з одного боку, реалізація засад правової держави не може не спиратися на відносно автономні механізми саморегуляції громадянського суспільства, а з другого — органічним доповненням функціонування громадянського суспільства виступають сформовані на формально-правових засадах інститути держави, яка тільки за таких умов може стати правовою. У цьому плані один із засновників концепції правової державності німецький юрист К. Велькер вбачав її підвалини в «правовому громадянському суспільстві», яке безпосередньо поєднує його громадянські та правові засади[3].

Функціонування розвиненого громадянського суспільства створює можливості для більш адекватного існування права, сутність якого за цих умов стає глибшою і змістовнішою. Право за цих умов формується на теренах громадянського суспільства, що, однак, не виключає потреби набуття за посередництвом державно-владних інститутів таких важливих рис, як ясне і чітке визначення прав, що виникли внаслідок обміну свободою, сумісне визнання сформульованих правил поведінки, можливість їх примусового гарантування. Водночас громадянське суспільство є підґрунтям для практичного здійснення правових норм, де складаються реальні показники соціальної ефективності права.

В Україні формування громадянського суспільства відбувається в особливих умовах.

По-перше, його становлення відбувається тоді, коли проблематика громадянського суспільства вже не є актуальною для країн розвинутої демократії, новітній досвід яких свідчить про необхідність виходу за його межі в напрямку соціальної державності, що передбачає необхідність пошуку складних критеріїв поєднання цих обох процесів, які певною мірою можуть бути суперечливими. Процеси становлення громадянського суспільства в економічно розвинутих країнах Європи та Північної Америки проходили в ХVІІІ — ХІХ століттях, тому ці країни виходять нині на інший етап трансформації суспільної системи, пов'язаної із формуванням соціальної держави, яка передбачає розширення прерогатив державності щодо втручання в суспільні відносини в напрямку проведення державою активної соціальної політики. Внаслідок таких змін формується якісно нова соціальна система, яку зарубіжні політологи називають "суспільством масового споживання, масової культури".

По–друге, становлення громадянського суспільства в Україні має відбуватися за умов творення національної державності, формування власних державних інституцій, що так чи інакше передбачає зміцнення державницьких засад в організації суспільної життєдіяльності, утворення нових державних органів влади та управління, яких не могло бути за умов перебування в складі колишнього СРСР.

По-третє, формаційна трансформація соціальних пріоритетів передбачає певний перехідний період протиборства різновекторних тенденцій суспільного розвитку, одна з яких спирається на вкорінені впродовж значного історичного періоду стереотипи соціально-політичного облаштування, а інша зорієнтована в напрямку визнання гуманітарних цінностей, наближення до загальновизнаних стандартів правової демократичної державності, які, однак, практично мало адаптовані українським суспільством.