1. Місце та роль Кабінету Міністрів України в системі органів державної влади

Кабінет Міністрів України - вищий орган виконавчої влади; взаємовідносини Кабінету Міністрів України з іншими вищими органами державної влади; порядок формування Кабінету Мініст­рів України; строк повноважень, компетенція Кабінету Мініст­рів України; організація роботи Кабінету Міністрів України; акти Кабінету Міністрів України.

Конституція України визначає статус Кабінету Міністрів Ук­раїни як вищого органу в системі органів виконавчої влади (ч. 1 ст. 113). Аналіз конституційних засад організації та діяльності Ка­бінету Міністрів дозволяє характеризувати його як уряд України.

У науці конституційного права під урядом розуміють колегі­альний орган загальної компетенції, який здійснює керівництво виконавчою і розпорядчою діяльністю в державі. Найчастіше уряд іменується Кабінетом Міністрів або Радою Міністрів, хоча в окре­мих країнах використовуються й інші назви, наприклад, Державна Рада (Норвегія, Швеція), Федеральна Рада (Швейцарія), Федераль­ний уряд (ФРН), Адміністративна Рада (КНДР) тощо. Уряд віді­грає особливу роль у механізмі виконавчої влади та в системі ор­ганів, які її здійснюють, під його керівництвом функціонує вся си­стема органів виконавчої влади1. Зазначимо, що конституційний

' У президентських республіках та деяких дуалістичних монархіях уряд як колегіальний орган відсутній або не має самостійного конституційного статусу і відіграє роль дорадчого органу при главі держави, який виступає одноосібним главою виконавчої влади.

 

статус уряду (обсяг його компетенції, порядок формування і харак­тер взаємовідносин з іншими вищими органами державної влади) суттєво різниться в різних країнах та обумовлюється існуючою формою правління і формою державного устрою.

Конституційно-правовий статус Кабінету Міністрів України як уряду України обумовлює дві його основні функції.

Керівництво та спрямовування виконавчо-розпорядчої дія­льності в різних сферах державного життя.

Спрямовування і координація діяльності органів виконавчої влади, контроль за їх діяльністю.

Характеризуючи місце Кабінету Міністрів України в конститу­ційній системі органів державної влади, необхідно виділити най­більш суттєві риси та особливості, які, по-перше, притаманні сис­темі органів виконавчої влади в цілому, котру очолює Кабінет Мі­ністрів України, по-друге, відрізняють уряд від інших органів виконавчої влади, по-третє, визначають його взаємовідносини з Верховною Радою України та Президентом України.

У системі поділу влади уряд здійснює державну владу поряд з іншими органами державної влади: главою держави, законодавчи­ми та судовими органами. Але предмет і сфера діяльності уряду мають свої особливості порівняно з іншими органами. Так, на відміну від органів законодавчої влади уряд не приймає законів, а організує їх виконання, забезпечує управління державним апара­том. Система органів виконавчої влади, яку очолює уряд, характе­ризується підпорядкованістю «по вертикалі» (нижчі органи і поса­дові особи підпорядковані вищим), що дозволяє забезпечити реа­лізацію управлінських функцій та виконання не лише рішень парламенту і глави держави, а й рішення вищих органів і посадо­вих осіб виконавчої влади (акти нижчих органів можуть бути ска­совані вищими).

У системі органів виконавчої влади положення Кабінету Міні­стрів України характеризується такими рисами:

згідно з Конституцією України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. З цього конс­титуційного положення випливає, що уряд здійснює керівництво органами виконавчої влади, забезпечуючи при цьому об'єднання, координацію та погодженість їхньої діяльності;

Кабінет Міністрів України є загальнодержавним органом виконавчої влади загальної компетенції, його діяльність поширює­ться на всю територію України, а компетенція охоплює практично всі найважливіші питання, віднесені, згідно з принципом поділу

 

 

 

314

 

315

 

влади, до сфери виконавчої влади. За характером компетенції в системі органів виконавчої влади більше немає органів, подібних до уряду;

3) Кабінет Міністрів України - це колегіальний орган виконав­чої влади, тобто він працює в системі колегіального прийняття рі­шень. До складу Кабінету Міністрів України згідно з ч. 1 ст. 114 Конституції України входять: Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. В Конс­титуції України здійснено спробу визначити самостійний статус Прем'єр-міністра України шляхом надання йому самостійних влад­них повноважень. Так, до його повноважень Конституція України відносить: формування пропозицій щодо персонального складу Кабінету Міністрів України; керівництво роботою Кабінету Мініс­трів України, спрямування її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України; формування пропозицій щодо утворення, реорганізації та ліквіда­ції міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів.

Слід підкреслити, що посади Прем'єр-міністра України, Пер­шого віце-прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністрів, міністрів за характером повноважень, порядком призначення на посади та звільнення з посад належать до політичних і не належать до кате­горій посад державних службовців, визначених Законом України «Про державну службу».

* * *

Взаємовідносини Кабінету Міністрів України з іншими вищи­ми органами державної влади будуються на засадах принципу по­ділу влади і характеризуються:

1) формуванням уряду непарламентським шляхом. Участь Верховної Ради України у формуванні Кабінету Міністрів по суті обмежується наданням згоди Президентові України на призначення Прем'єр-міністра України, що, своєю чергою, забезпечує автоном­ність уряду від парламенту і самостійне здійснення органами ви­конавчої влади відповідної гілки влади. Водночас, взаємовідноси­ни уряду з парламентом не обмежуються лише номінальною учас­тю останнього у формуванні Кабінету Міністрів України. Вони будуються за трьома основними напрямками і реалізуються, по-перше, через прийняті Верховною Радою України закони, що їх уряд повинен виконувати і втілювати в життя; по-друге, в рамках

 

бюджетного процесу; по-третє, в процесі законопроектної діяль­ності (Кабінет Міністрів України як суб'єкт законодавчої ініціати­ви забезпечує підготування значної кількості законопроектів, вно­сить їх до Верховної Ради України, призначає своїх офіційних представників для їх обговорення тощо);

відповідальністю Кабінету Міністрів України перед Прези­дентом України. Власне, Конституція України встановлює подвійну відповідальність Кабінету Міністрів України: його може відправити у відставку Президент України як за власним бажанням, так і з огляду на прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри уряду, але безпосереднє рішення щодо відставки Кабінету Міністрів України може прийняти лише Президент України;

підконтрольністю і підзвітністю Кабінету Міністрів України Верховній Раді України.

* * *

Порядок формування Кабінету Міністрів України визначає­ться Конституцією України. Вихідна формула міститься в ст. 114 Конституції України: Прем'єр-міністр України призначається Пре­зидентом України за згодою більше ніж половини від конститу­ційного складу Верховної Ради України.

Процедура розгляду у Верховній Раді України запропонованої Президентом України для затвердження кандидатури Прем'єр-міністра України визначається Регламентом Верховної Ради Украї­ни і передбачає таке:

1)         з пропозицією про отримання згоди на призначення Прем'єр-

міністра України до Верховної Ради України Президент України

звертається особисто;

2)         одночасно з письмовою пропозицією до Верховної Ради

України подаються інформаційні матеріали щодо кандидатури на

посаду Прем'єр-міністра України, зокрема:

відомості про освіту, фах; витяг із трудової книжки про трудо­ву діяльність; автобіографія з висвітленням найбільш істотних ре­зультатів трудової діяльності, що не становлять таємницю, яка охороняється законом;

декларація про доходи, зобов'язання фінансового характеру, ві­домості про нерухоме та цінне рухоме майно, вклади в банках і цін­ні папери відповідно до вимог, установлених для державного служ­бовця першої категорії;

відомості (власноручно підписані кандидатом) щодо самостій­ного входження кандидата (або через представника) до складу керів-

 

 

 

316

 

317

 

них органів підприємств, господарських товариств, організацій, спі­лок, об'єднань, кооперативів тощо, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Під час розгляду кандидатури Прем'єр-міністра України в засі­даннях Верховної Ради України бере участь Президент України. Він може зняти з розгляду запропоновану ним кандидатуру в будь-який момент її обговорення, але тільки до початку голосування у Верховній Раді України щодо цієї кандидатури.

Перед внесенням на розгляд Верховної Ради України кандида­тури Прем'єр-міністра України вона обговорюється у відповідних комітетах і може розглядатися в депутатських фракціях і групах.

У разі, коли запропонована Президентом України кандидатура на посаду Прем'єр-міністра України не здобула підтримки необ­хідної більшості депутатів, Президент України представляє Вер­ховній Раді України в десятиденний строк іншу кандидатуру, що­до якої проводиться нове обговорення і голосування. Повторне подання відхиленої Верховною Радою України кандидатури не допускається.

В обговоренні кандидатури на посаду Прем'єр-міністра Украї­ни можуть брати участь тільки народні депутати України.

Рішення про надання згоди на призначення Прем'єр-міністра України приймається Верховною Радою України на її пленарному засіданні таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів.

Персональний склад Кабінету Міністрів України призначаєть­ся Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.

* # *

Строк повноважень Кабінету Міністрів України Конституцією України не визначається. Частина 1 ст. 115 Конституції України лише передбачає, що Кабінет Міністрів України складає повно­важення перед новообраним Президентом України. До інших під­став припинення повноважень уряду відносять:

відставку Прем'єр-міністра України (добровільна або за рі­шенням Президента України), що має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України;

прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України, що має наслідком відставку уряду.

З метою забезпечення безперервного керівництва виконавчо-розпорядчою діяльністю в державі Конституція України (ч. 5 ст. 115) передбачає, що Кабінет Міністрів України, відставку якого прийнято Президентом України, за його дорученням продовжує

 

виконувати свої повноваження до початку роботи новосформова-ного Кабінету Міністрів України, але не довше ніж 60 днів.

Компетенція Кабінету Міністрів України закріплена, насампе­ред, у Конституції України, ст. 116 якої передбачає, що уряд здійс­нює такі основні повноваження:

забезпечує державний суверенітет і економічну самостій­ність України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Прези­дента України;

вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці та зайнятості насе­лення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони при­роди, екологічної безпеки і природокористування;

розробляє і здійснює загальнодержавні програми економіч­ного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійс­нює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

7)         здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності й

національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі

злочинністю;

організовує та забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

Цей перелік повноважень не є вичерпним; Кабінет Міністрів України виконує інші функції, визначені Конституцією та закона­ми України, актами Президента України.

* * *

Організація роботи Кабінету Міністрів України. Згідно з Тимчасовим регламентом Кабінету Міністрів України, затвердже­ним постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 р. №915, питання, що належать до повноважень Кабінету Міністрів

 

 

 

318

 

319

 

України, розглядаються на його засіданнях, а також Прем'єр-міністром, Першим віце-прем'єр-міністром, віце-прем'єр-мініст-рами, урядовими комітетами та іншими утворюваними Кабінетом Міністрів України органами.

Роботою Кабінету Міністрів України керує Прем'єр-міністр України, який спрямовує її на виконання Програми діяльності Ка­бінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, та інших завдань, покладених на Кабінет Міністрів України. Прем'єр-міністр України спрямовує та координує діяльність Пер­шого віце-прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністрів, міністрів, ке­рівників інших центральних і місцевих органів виконавчої влади.

Основною організаційною формою роботи Кабінету Міністрів України є його засідання.

Порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України де­тально визначається Тимчасовим регламентом Кабінету Міністрів України.

Так, засідання Кабінету Міністрів України проводяться щосе­реди і починаються о 10-й годині. Порядок денний засідання Кабі­нету Міністрів формується Міністром Кабінету Міністрів на основі перспективних і поточних програм і планів, актів Президента України та Кабінету Міністрів, а також доручень Прем'єр-міні­стра. Він складається з трьох розділів:

концептуальні засади реалізації урядової політики (проекти концепцій нормативно-правових актів);

проекти нормативно-правових актів (законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів);

інформація, звіти.

Засідання Кабінету Міністрів України проводяться під голову­ванням Прем'єр-міністра України.

Засідання Кабінету Міністрів України вважається правомоч­ним, якщо на ньому присутні не менше двох третин його членів. При цьому члени Кабінету Міністрів України повинні брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України особисто, а якщо міністр не може бути присутнім на засіданні з поважних причин, то за погодженням із Прем'єр-міністром України замість нього в засіданні може брати участь із правом дорадчого голосу його пер­ший заступник.

У разі потреби з питань, включених до порядку денного, на за­сідання Кабінету Міністрів можуть запрошуватися посадові особи, яких стосується обговорюване питання. Перелік цих осіб визнача­ється Міністром Кабінету Міністрів за пропозиціями керівників

320

 

органів, визначених відповідальними за підготування розглядува­них питань, і узгоджується з Прем'єр-міністром.

На засіданнях можуть бути присутніми працівники Служби Прем'єр-міністра, а також керівники структурних підрозділів Сек­ретаріату Кабінету Міністрів, які безпосередньо проводили аналіз та експертизу поданих матеріалів. їх перелік визначається Мініст­ром Кабінету Міністрів.

Рішення Кабінету Міністрів України приймаються більшістю голосів членів Кабінету Міністрів України, присутніх на засіданні. За умови рівного розподілу голосів вирішальним є голос Прем'єр-міністра України.

Кабінет Міністрів для забезпечення ефективної реалізації своїх повноважень, координації дій центральних і місцевих органів вико­навчої влади під час виконання відповідних завдань, розроблення проектів актів законодавства (крім законопроектів, головним розроб­ником яких є Міністерство юстиції України), загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і культурно­го розвитку України, а також для вирішення оперативних питань мо­же утворювати постійні й тимчасові робочі органи (комітети, комісії, робочі групи тощо). До складу постійних і тимчасових робочих орга­нів залежно від покладених на них завдань включаються представни­ки центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також народні депутати України, представники інших органів, не підвідомчих Кабінетові Міністрів, суб'єктів підприємницької діяльності, гро­мадських організацій, науковці та інші фахівці за їхньою згодою.

Постійно діючим робочим органом Кабінету Міністрів України є Урядовий комітет, який формується із членів Кабінету Міністрів України, а головою комітету за посадою є Перший віце-прем'єр-міністр або Віце-прем'єр-міністр.

До основних завдань Урядового комітету належить формуван­ня та проведення державної політики у відповідній сфері згідно зі стратегією, визначеною Кабінетом Міністрів України.

Урядовий комітет: розглядає та схвалює концепції проектів нормативно-правових актів та інших документів, що підлягають розробленню; розглядає, врегульовує розбіжності щодо проектів нормативно-правових актів, схвалює ці проекти та інші докумен­ти, що подаються на розгляд Кабінету Міністрів України; розгля­дає інші питання, пов'язані з формуванням і реалізацією державної політики у відповідній сфері.

За станом на 31 травня 2004 р. утворено п'ять урядових комі­тетів:

321

 

З питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності;

Економічного розвитку та з питань європейської інтеграції;

Соціального, науково-технічного та гуманітарного розвитку;

З питань промислової політики, паливно-енергетичного комплексу, екології та надзвичайних ситуацій;

З реформування аграрного сектору.

Організаційною формою роботи Урядового комітету є його за­сідання, які проводяться мірою потреби в один і той же день тиж­ня. Порядок денний засідання Урядового комітету формується відповідальним секретарем Урядового комітету, визначеним із працівників структурного підрозділу Секретаріату Кабінету Мініс­трів з питань організаційного забезпечення підготування і прове­дення засідань урядових комітетів, і подається для затвердження голові Комітету.

* * *

Акти Кабінету Міністрів України. Згідно зі ст. 117 Консти­туції України Кабінет Міністрів України у межах своєї компетен­ції видає акти у формі постанов і розпоряджень, які є обов'яз­ковими до виконання.

Акти Кабінету Міністрів України, що мають нормативний харак­тер, видаються у формі постанов. Акти Кабінету Міністрів України з оперативних, організаційно-розпорядчих та інших питань, які не мають нормативного характеру, видаються у формі розпоряджень.

Проекти постанов Кабінету Міністрів України подають: члени Кабінету Міністрів України; центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації; робочі групи, утворені Кабінетом Міністрів України; Урядовий секретар.

Проекти постанов Кабінету Міністрів України готуються на підставі: законів України; актів або доручень Президента України; актів Кабінету Міністрів України, рішень урядових комітетів, до­ручень Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністрів. Підготування проекту постанови може бу­ти ініційована членами Кабінету Міністрів України, керівниками центральних органів виконавчої влади, Урядовим секретарем, Ра­дою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київсь­кою та Севастопольською міськими держадміністраціями.

Тимчасовий регламент Кабінету Міністрів України передбачає ряд вимог щодо проектів постанов Кабінету Міністрів:

 

по-перше, вони підлягають обов'язковій експертизі Міністер­ством юстиції України та узгодженню із заінтересованими органа­ми, а в разі потреби - з іншими органами, установами, організаціями;

по-друге, проекти постанов із питань оподаткування, витра­чання фінансових і матеріальних ресурсів підлягають узгодженню відповідно з Міністерством фінансів України та Міністерством економіки України;

по-третє, проекти постанов, предметом яких є урегулювання підприємницької діяльності (регуляторні акти), підлягають узго­дженню з Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва;

по-четверте, проекти постанов, предметом яких є урегулюван­ня питань оплати праці, грошового утримання, пенсійного забез­печення, соціальних і трудових відносин, підлягають узгодженню з Міністерством праці України;

по-четверте, проекти постанов, що мають загальнодержавне значення і стосуються життєвих інтересів усіх верств населення, після узгодження із заінтересованими органами надсилаються го­ловним розробником на розгляд усім міністерствам, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севасто­польській міським держадміністраціям, які зобов'язані протягом 15 днів з дня отримання повідомити головного розробника про свої висновки;

по-п'яте, проекти постанов Кабінету Міністрів України відпо­відно до Указу Президента України «Про заходи щодо вдоскона­лення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади» від 9 лютого 1999 р. № 145 підлягають опрацюванню з урахуванням основних положень законодавства ЄС. Зокрема, опрацюванню з дотриманням цієї вимоги підлягають проекти постанов з питань митного регулювання, боротьби з відмиванням грошей, міграцій­ної політики, регулювання підприємницької діяльності, захисту конкуренції, державних закупівель, надання фінансових послуг, банківської справи, бухгалтерського обліку, податкової політики, захисту прав інтелектуальної власності, захисту прав споживачів, захисту персональних даних, зайнятості та охорони праці, охорони довкілля, стандартизації та сертифікації, регулювання енергетики, зокрема ядерної, транспорту, зв'язку та інформатизації, а також із питань, включених до планів роботи з адаптації законодавства України до законодавства ЄС, які відповідно до зазначеного Указу Президента України щороку розробляються Міністерством юсти­ції України;

 

 

 

322

 

323

 

по-шосте, проект постанови Кабінету Міністрів України має бути попередньо схвалений Урядовим комітетом.

Постанови Кабінету Міністрів надсилаються Міністерству юс­тиції України для внесення їх до Єдиного державного реєстру нор­мативних актів згідно з Порядком ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним і публіку­ються в газеті «Урядовий кур'єр» та Офіційному віснику України.

Постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України наби­рають чинності від моменту їх прийняття, якщо не встановлено пізнішого терміну набрання ними чинності. Акти Кабінету Мініст­рів України, які визначають права та обов'язки громадян, набира­ють чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друко­ваних виданнях.

Акти Кабінету Міністрів України можуть бути скасовані Пре­зидентом України.

Акт Кабінету Міністрів України у повному обсязі або його окремі положення, визнані Конституційним Судом України неконс­титуційними, втрачають чинність з дня прийняття Конституцій­ним Судом України рішень про їх неконституційність.

2. Центральні органи виконавчої влади

Поняття й види центральних органів виконавчої влади; мі­ністерства; державні комітети; центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Центральним органом виконавчої влади називають орган, який забезпечує проведення в життя державної політики у відпо­відній галузі чи сфері на всій території України, здійснює керівни­цтво дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за стан її розвитку та безпосередньо підвідомчий Кабінету Міністрів України або за рішенням Президента іншому центральному орга­ну виконавчої влади1.

Згідно з Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1572/99 «Про систему центральних органів виконавчої влади» в Україні існують такі види (організаційно-правові форми) цент­ральних органів виконавчої влади:

' Див., наприклад: Конституція України - Основний Закон суспільства, держави, людини. Науково-методичні рекомендації.- К.: УАДУ, 1998.- С. 158.

324

 

 

міністерства;

державні комітети;

центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

* * *

Міністерство - родова назва найважливіших центральних ор­ганів виконавчої влади. Вперше міністерства були утворені в краї­нах Західної Європи в XVI-XVII ст., в Російській імперії вони були засновані 1802 р., а в Україні під назвою «народні секретаріати» міністерства виникли влітку 1917 р.

Міністерство України є головним (провідним) органом у систе­мі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні прова­дження державної політики у визначеній сфері діяльності. За ста­ном на 31 травня 2004 р. в Україні було створено 16 міністерств:

аграрної політики;

внутрішніх справ;

охорони навколишнього середовища;

економіки та з питань європейської інтеграції;

палива та енергетики;

закордонних справ;

культури і мистецтв;

з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

оборони;

освіти і науки;

охорони здоров'я;

праці та соціальної політики;

промислової політики;

транспорту;

юстиції;

у справах сім'ї, дітей та молоді.

За характером компетенції міністерства поділяють на галузе­ві - такі, що здійснюють керівництво дорученими ним галузями (наприклад, освіти, юстиції, охорони здоров'я), міжгалузеві - здійс­нюють керівництво в кількох суміжних галузях (наприклад, зв'язку, енергетики і електрифікації) та функціональні - керують певними сферами управління (наприклад, економіки, фінансів).

Міністерство узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України.

325

 

У межах своїх повноважень міністерство організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Правову основу діяльності міністерств, як й інших централь­них органів виконавчої влади, становлять Конституція та закони України, постанови Верховної Ради, України укази і розпоряджен­ня Президента України, акти Кабінету Міністрів України.

Основні завдання міністерства визначені в Загальному поло­женні про міністерство, інший центральний орган державної вико­навчої влади України, затвердженому Указом Президента України від 12 березня 1996 року № 179/96. Так, згідно з Загальним поло­женням міністерство:

бере участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами, розробляє механізм її реалізації;

прогнозує розвиток економіки у виробничій, науково-техніч­ній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, де­мографічній, соціальній, фінансовій та інших сферах;

бере участь у розробленні проектів Державної програми еко­номічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України;

готує пропозиції та бере участь у формуванні та реалізації по­літики у сфері виконання робіт і поставок продукції для держав­них потреб;

розробляє цільові перспективні програми, опрацьовує ком­плекс заходів, спрямованих на поглиблення економічної реформи;

реалізує державну стратегію розвитку відповідної галузі (групи суміжних галузей);

вносить у встановленому порядку пропозиції про зміну умов опо­даткування, одержання пільгових кредитів, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств в окремих галузях;

готує пропозиції про вдосконалення механізму регулювання роз­витку економіки, її структурної перебудови, забезпечення ринкової збалансованості, соціального захисту населення, екологічної безпеки;

бере участь у формуванні та реалізації інвестиційної політики, виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебудови еконо­міки;

розробляє відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механізм їх упровадження, затверджує галузеві стандарти;

вживає заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоеко­номічної діяльності, захист інтересів українських товаровиробни­ків на зовнішньому ринку та розвиток внутрішнього ринку;

 

видає в передбачених законодавством випадках спеціальні до­зволи (ліцензії) на проведення окремих видів підприємницької діяльності;

виступає державним замовником наукових досліджень комп­лексного характеру;

бере участь у підготування міжнародних договорів України, укладає міжнародні договори міжвідомчого характеру;

здійснює в межах повноважень, визначених законодавством, функції управління майном підприємств, що належать до сфери управління міністерства;

складає макроекономічні та міжгалузеві баланси;

розробляє пропозиції про визначення пріоритетних напрямів розвитку економіки;

бере участь у формуванні та реалізації антимонопольної полі­тики як у цілому, так і за відповідними напрямами (демонополіза­ція економіки, розвиток конкуренції, антимонопольне регулюван­ня, застосування антимонопольного законодавства);

забезпечує виконання завдань мобілізаційного підготування та мобілізаційної готовності держави в межах визначених законодав­ством повноважень;

забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної по­літики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті міністерства, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління;

здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Ці завдання конкретизовані в положеннях про окремі міністер­ства, які затверджуються указами Президента України. Так, на­приклад, завдання Міністерства охорони навколишнього природ­ного середовища України (Мінприроди) визначені в Положенні про Міністерство, затверджене Указом Президента України від 10 лютого 2004 р. № 176/2004:

забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального викорис­тання, відтворення та охорони природних ресурсів (земля, поверх­неві води, атмосферне повітря, ліси, тваринний і рослинний світ та природні ресурси територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони України), проведення мо­ніторингу навколишнього природного середовища, поводження з відходами, небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, екологічної та в межах своєї компетенції радіацій-

 

 

 

326

 

327

 

ної безпеки, заповідної справи, формування національної екологіч­ної мережі, а також гідрометеорологічної діяльності;

здійснення комплексного управління та регулювання у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів (крім надр), забезпечення еко­логічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, орга­нізації, охорони та використання природно-заповідного фонду України та національної екологічної мережі;

здійснення державного контролю за додержанням вимог законо­давства про охорону навколишнього природного середовища, раціо­нальне використання природних ресурсів (крім надр), екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну безпеку, поводження з відходами.

Загальне положення передбачає, що з метою забезпечення ви­конання покладених на нього завдань Міністерство має право:

залучати спеціалістів центральних і місцевих органів держав­ної виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за пого­дженням з керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

представляти Уряд за його дорученням у міжнародних органі­заціях та під час укладання міжнародних договорів України;

одержувати в установленому законодавством порядку від міні­стерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, представницьких органів ін­формацію, документи і матеріали, а від Міністерства статистики України - статистичні дані,- для виконання покладених на нього завдань (безплатно);

скликати в установленому порядку наради з питань, що нале­жать до його компетенції;

притягати до дисциплінарної відповідальності керівників тери­торіальних органів міністерства, підприємств, установ і організа­цій, що належать до сфери його управління;

самостійно або за участю роботодавців підприємств недержав­ної форми власності проводити переговори і укладати галузеві угоди з представниками найманих працівників.

Міністерства є самостійними і відповідальними за свою діяль­ність органами виконавчої влади, вони підпорядковуються лише Кабінету Міністрів України.

Міністерство очолює міністр, якого за поданням Прем'єр-мі­ністра призначає Президент України.

Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відпові­дає за розроблення і реалізацію державної політики, спрямовує і

 

координує здійснення центральними органами виконавчої влади заходів із питань, віднесених до його відання, приймає рішення щодо розподілу відповідних бюджетних коштів. Не допускається прийняття актів Кабінету Міністрів України та утворених ним ор­ганів, внесення проектів законів і актів Президента України з та­ких питань без погодження з відповідним міністром. Міністр на виконання вимог законодавства в межах наданих повноважень ви­значає політичні пріоритети і стратегічні напрями роботи мініс­терства та шляхи досягнення поставлених цілей.

Міністр має перших заступників і заступників, які належать до керівників відповідного міністерства. Порядок виконання обов'яз­ків міністра в разі його тимчасової відсутності визначається Кабі­нетом Міністрів України.

Міністр здійснює керівництво дорученими йому сферами дія­льності і несе відповідальність перед Президентом і Урядом за стан справ у цих сферах, визначає ступінь відповідальності заступ­ників міністра, керівників підрозділів міністерства.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетен­ції міністерства, обговорення найважливіших напрямів його діяль­ності та розвитку галузі в міністерстві утворюється колегія у складі міністра, перших заступників і заступників міністра за посадою, а також інших керівних працівників міністерства.

До складу колегії можуть входити керівники інших централь­них органів державної виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерства.

Членів колегії затверджує Кабінет Міністрів України.

Організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально-технічне та інше забезпечення діяльності міністерств, їхня поточна робота, а також забезпечення діяльності міністрів ор­ганізовуються першими заступниками міністрів - керівниками апаратів міністерств.

Міністерство в межах своїх повноважень на основі актів зако­нодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.

У випадках, передбачених законодавством, рішення міністер­ства є обов'язковими для виконання центральними та місцевими ор­ганами державної виконавчої влади, органами місцевого самовря­дування, представницькими органами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та громадянами.

Нормативно-правові акти міністерства підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України в порядку, встановлено­му законодавством.

 

 

 

328

 

329

 

* * *

Державний комітет (державна служба) є центральним орга­ном виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи мі­ністрів. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабіне­ту Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжга­лузеву координацію та функціональне регулювання з питань, від­несених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова, якого призначає на посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України. За станом на 31 травня 2004 р. було утворено 18 державних комітетів та інших централь­них органів виконавчої влади зі статусом, який прирівняний до Державного комітету, зокрема:

Державний комітет архівів України;

Державний комітет України з нагляду за охороною праці;

Державний комітет України з будівництва та архітектури;

Державний комітет України з питань житлово-комунального господарства;

Державний комітет України по водному господарству;

Державний комітет України по земельних ресурсах;

Державний комітет зв'язку та інформатизації України;

Державний комітет України з енергозбереження;

Державний комітет телебачення і радіомовлення України;

Державний комітет лісового господарства України;

Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту;

Державний комітет України у справах національностей та міграції;

Державний комітет України у справах ветеранів;

Державний комітет статистики України;

Державний комітет у справах релігій;

Національне космічне агентство України;

Державна служба автомобільних доріг;

Державна туристична адміністрація України.

* * *

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним стату­сом має визначені Конституцією та законодавством України особ­ливі завдання й повноваження, щодо нього може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконт-рольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників

 

та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його Толова, якого призначає на по­саду Президент України за поданням Прем'єр-міністра України.

За станом на 31 травня 2004 р. було утворено 19 центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом:

Антимонопольний комітет;

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України;

Державна митна служба України;

Державна податкова адміністрація України;

Державна прикордонна служба України;

Державна судова адміністрація України;

Державний департамент з питань виконання покарань;

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;

Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики;

Державний комітет ядерного регулювання України;

Національна комісія регулювання електроенергетики України;

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України;

Фонд державного майна України;

Служба безпеки України;

Управління державної охорони України;

Державна служба охорони України;

Головне управління державної служби України;

Національний координаційний центр адаптації військовослуж­бовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об'єктів;

Державна служба експортного контролю України.

Для забезпечення реалізації державної політики в особливо важ­ливих сферах діяльності та державного управління ними у складі окремих центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом у межах коштів, передбачених на їх утримання, можуть бути утворені відповідні департаменти (служби). Утворення де­партаменту (служби), призначення на посаду і звільнення з посади його керівника та затвердження положення про департамент (служ­бу) здійснює Президент України.

Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції). Ці органи утворюються і діють у складі відповідного центрального

 

 

 

330

 

331

 

органу виконавчої влади. Урядові органи державного управління здійснюють: управління окремими підгалузями або сферами дія­льності; контрольно-наглядові функції; регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних та юридичних осіб. Керівники урядових органів державного управління призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням керівника відповідного центрального органу виконавчої влади.

3. Місцеві органи виконавчої влади

Місцеві державні адміністрації; територіальні органи цент­ральних органів виконавчої влади.

Місцевими органами виконавчої влади є:

місцеві державні адміністрації- місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції;

територіальні органи міністерств, інших центральних орга­нів виконавчої влади - місцеві органи виконавчої влади спеціаль­ної компетенції.

Місцеві державні адміністрації входять до єдиної системи органів виконавчої влади. За станом на 31 травня 2004 р. в Украї­ні діяло 24 обласних, 490 районних, 2 міських (у містах Києві та Севастополі) та 14 районних у місті державних адміністрацій.

Правовий статус місцевих державних адміністрацій встанов­люється Конституцією України (статті 118-119), Законом України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. та інши­ми законами України.

Керівництво місцевою державною адміністрацією здійснює її голова. Він також формує і її склад.

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на по­саду і звільняються з посади Президентом України за поданням Ка­бінету Міністрів України.

Повноваження голів місцевих державних адміністрацій припи­няються Президентом України у разі:

порушення ними Конституції України і законів України;

втрати громадянства, виявлення факту подвійного громадянства;

визнання судом недієздатним;

виїзду на проживання в іншу країну;

набрання законної сили обвинувальним вироком суду;

порушення вимог несумісності;

за власною ініціативою Президента України з підстав, перед­бачених цим Законом і законодавством про державну службу;

332

 

8) висловлення недовіри більшістю (дві третини) голосів від складу відповідної ради;

9) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Повноваження голів місцевих державних адміністрацій можуть бути припинені Президентом України у разі:

прийняття відставки голови відповідної обласної державної адміністрації;

подання Кабінету Міністрів України з підстав, передбачених законодавством про державну службу;

висловлення недовіри простою більшістю голосів від складу відповідної ради.

Повноваження голів місцевих державних адміністрацій припи­няються також у разі їхньої смерті.

У разі обрання нового Президента України голови місцевих державних адміністрацій продовжують здійснювати свої повнова­ження до призначення в установленому порядку нових голів міс­цевих державних адміністрацій.

У здійсненні своїх повноважень голови місцевих державних адміністрацій відповідальні перед Президентом України і Кабіне­том Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконав­чої влади вищого рівня. Відповідні ради можуть впливати на вирі­шення питання щодо голови місцевої державної адміністрації.

На виконання Конституції України, законів України, актів Пре­зидента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та ін­ших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.

Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, при­йняті в межах їхньої компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, устано­вами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Консти­туції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними,  неефективними  за очікуваними  чи  фактичними

333

 

результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Мі­ністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Конституція України передбачає особливі механізми взаємовід­носин місцевих державних адміністрацій «по вертикалі» (з вищими органами виконавчої влади) та «по горизонталі» (з відповідними органами місцевого самоврядування), що пов'язано з особливос­тями територіальної організації влади в Україні на регіональному (область) та субрегіональному (район) рівнях. Так, місцеві державні адміністрації відповідно до загальних засад побудови та функціону­вання системи органів виконавчої влади підзвітні й підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Водночас місцеві державні адміністрації підзвітні й підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласни­ми радами.

Згідно зі ст. 119 Конституції України місцеві державні адмініст­рації на відповідній території забезпечують:

виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;

виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їхнього національно-культурного розвитку;

підготування і виконання відповідних обласних і районних бюджетів;

звіт про виконання відповідних бюджетів і програм;

взаємодію з органами місцевого самоврядування;

реалізацію інших наданих державою, а також делегованих від­повідними радами повноважень.

Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конститу­цією та законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за:

збереженням і раціональним використанням державного майна;

станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконан­ням державних контрактів і зобов'язань перед бюджетом, належ­ним і своєчасним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі;

використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмо­сферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природ­них ресурсів;

334

 

 

охороною пам'яток історії та культури, збереженням житло­вого фонду;

додержанням виробниками продукції стандартів, технічних умов та інших вимог, пов'язаних з її якістю й сертифікацією;

додержанням санітарних і ветеринарних правил, збиранням, утилізацією і захороненням промислових, побутових та інших від­ходів, додержанням правил благоустрою;

додержанням архітектурно-будівельних норм, правил і стан­дартів;

додержанням правил торгівлі, побутового, транспортного, комунального обслуговування, законодавства про захист прав споживачів;

додержанням законодавства з питань науки, мови, реклами, освіти, культури, охорони здоров'я, материнства й дитинства, сім'ї, молоді та неповнолітніх, соціального захисту населення, фі­зичної культури і спорту;

охороною праці та своєчасною і не нижче визначеного державою мінімального розміру оплатою праці;

додержанням громадського порядку, правил технічної екс­плуатації транспорту і дорожнього руху;

додержанням законодавства про державну таємницю та ін­формацію;

13)        додержанням законодавства про Національний архівний

фонд та архівні установи.

* * *

Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої тери­торіальні органи, що утворюються, реорганізовуються і ліквідо­вуються в порядку, встановленому законодавством.

Керівників територіальних органів міністерства призначає на посади та звільняє з посад у встановленому порядку міністр, іншого центрального органу виконавчої влади - керівник цього

органу.

Координують діяльність територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади та сприяють їм у ви­конанні покладених на ці органи завдань голови відповідних міс­цевих державних адміністрацій.

При цьому з питань здійснення повноважень місцевих держав­них адміністрацій керівники територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підзвітні й підконт­рольні головам відповідних місцевих державних адміністрацій.

335