Тема 7

Конституційні  права

і свободи людини

                та  громадянина

Суттєвою характеристикою правового статусу особи, його яд­ром і елементом, який створює систему статусу, є права, сво­боди та обов'язки особи.

Юридичні права та свободи є близькими й по суті тотож­ними поняттями. Закріплені в Конституції, вони визначають міру можливої поведінки, тобто межу, границі можливих дій, можливість користуватися благами для задоволення своїх по­треб та інтересів. Юридичні обов'язки є мірою належної пове­дінки. Вони визначають вид і міру суспільно необхідної пове­дінки громадян, висувають обов'язкові вимоги до поведінки, дій особи.

Найбільш ґрунтовно питаннями прав людини в Україні займався М. Драгоманов. Він розглядав їх як основну складову політичної свободи (поруч із розвинутим самоврядуванням); умову успішного розвитку суспільного прогресу. М. Драгома­нов створив цілісну концепцію прав людини, яка ґрунтувала­ся на здобутках західноєвропейської правової культури, осно­ваної на античній традиції, конституційному законодавстві найбільш розвинених демократичних держав того часу і на­ціональних правових та історичних традиціях українського народу.

Створений М. Драгомановим конституційний проект "Воль­ный союз" — "Вільна спілка" — вперше в межах Російської ім­перії не тільки дав ґрунтовний перелік основних прав людини та громадянина, але й визначав гарантії їх реалізації та захисту. Це дало підстави відомому російському політичному діячеві П. Струве пізніше твердити, що М. Драгоманов був першим, хто дав "російській демократії широку й виразну політичну програму. Він перший зрозуміло й чітко пояснив російському

81

 

суспільству смисл і значення конституційного порядку та, особливо, прав людини".

У своїй концепції прав людини М. Драгоманов зумів орга­нічно поєднати політичні та громадянські права (що їх прого­лосили французька Декларація прав людини та громадянина й американський Білль про права), соціальні та економічні пра­ва, що перебували в центрі боротьби західноєвропейської со­ціал-демократії, та національні права представників усіх на­родів без поділу їх на історичні та неісторичні. У розумінні ролі та значення інституту прав людини М. Драгоманов не тільки виявився на рівні своєї епохи, а й зробив великий вне­сок у скарбницю світової правової думки, переконливо довівши, що права людини становлять єдиний комплекс взаємопов'я­заних і взаємозумовлених політичних, громадянських, соці­альних, економічних, національних, культурних та інших прав людини. Відсутність будь-яких із зазначених прав не тільки обмежує правовий статус особи, але й негативно впливає на розвиток суспільства загалом.

Конституційні права й свободи громадян України закріп­лені й гарантовані Конституцією України. Відповідно до прин­ципу повної рівноправності їх надано всім громадянам неза­лежно від їхньої статі, національності, раси тощо. Вони забезпе­чуються суспільством і закріплюються Конституцією України юридичними, матеріальними, політичними й організаційними гарантіями. Конституційні гарантії прав і свобод громадян Ук­раїни — це передбачені Конституцією умови й засоби, що за­безпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод громадян України. Ці гарантії закріплені в розділі II Конституції України (статті 21—68).

Розміщення цього розділу після розділу "Загальні засади" й перед розділами про органи державної влади підкреслює його важливість і нове співвідношення людини та держави, що встановлюється статтею 3 Конституції України: людина ви­знається найвищою соціальною цінністю, а її права і свободи визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Положення Конституції України про права і свободи лю­дини та громадянина повністю узгоджуються з відповідними положеннями ратифікованих Україною міжнародних право­вих актів — Загальної Декларації прав людини (1948 p.), Між-

82

 

народного пакту про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р.), Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р.), Євро­пейської конвенції з прав людини (1950 р.) та інших договорів з прав людини Ради Європи.

До конституційних прав і свобод людини та громадянина належать громадянські (особисті), політичні, соціально-еко­номічні та культурно-духовні.

Громадянські (особисті) права і свободи людини та громадяни­на становлять основу правового статусу; їх закріплено в най­більшій кількості статей Конституції України. До них нале­жать такі права: на життя, свободу і особисту недоторканність; недоторканність житла; охорону приватного життя; таємність листування й телефонних розмов, поштових, телеграфних та інших повідомлень; захист приватного життя особи; визначен­ня національності; користування рідною мовою, а також сво­бода пересування й вибору місця проживання, свобода совісті (статті 27—35).

Перелічені громадянські права і свободи в науці конститу­ційного права мають певні особливості:

по суті вони є невід'ємними, природними правами лю­

дини, тобто кожного, і не пов'язані безпосередньо з на­

лежністю до громадянства країни;

вони включають право на охорону гідності особи, що

покладає відповідні обов'язки на державу та інших гро­

мадян і передбачає певну етику й законність поведінки

державних службовців, їх уважне, чуйне ставлення до

людей, що відповідає правовим приписам, а також ви­

моги до членів суспільства не порушувати права та сво­

боди інших;

особливо  значущими  і найвразливішими  є  права на

недоторканність особи, житла, приватного життя, таєм­

ність листування, телефонних розмов, поштових, теле­

графних та інших повідомлень. Вони належать до пред­

мета ведення органів внутрішніх справ і тому заслугову­

ють на пильну увагу.

Політичні права пов'язані з наявністю громадянства Украї­ни та на відміну від громадянських (особистих) прав, адресо-

83

 

ваних Конституцією України "кожному", належать тільки громадянам. Реалізація цих прав дає змогу громадянам брати участь у політичному житті суспільства, в управлінні держа­вою (статті 36, 38—40). Громадяни, асоційовані як народ, здійснюють владу, а окремий громадянин як індивід бере участь у цьому процесі. Стосовно політичних прав право-суб'єктність у повному обсязі настає з 18 років.

До політичних належить право брати участь в управлінні справами держави (як безпосередньо, так і через своїх пред­ставників). Формами безпосереднього здійснення громадя­нами політичної державної влади є референдуми, всенародні голосування з питань державного й місцевого життя, усі види участі у виборах до органів державної влади і місцевого само­врядування. Формами впливу громадян на політичну держав­ну владу всіх рівнів є вплив виборців на своїх депутатів, вираз суспільної думки з усіх питань внутрішньої та зовнішньої по­літики.

До політичних прав належать також право на об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав та свобод і задоволення політичних, еконо­мічних, соціальних, культурних та інших інтересів за винят­ком обмежень, встановлених законом в інтересах національ­ної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я на­селення, захисту прав і свобод інших людей; право збиратися мирно, без зброї та проводити збори, мітинги, походи й де­монстрації, якщо про них завчасно сповіщаються органи ви­конавчої влади чи місцевого самоврядування тощо.

Права та свободи, які належать до групи соціально-економіч­них, є основою всіх інших прав і свобод. Вони належать до та­ких важливих сфер життя, як власність, трудові відносини, здоров'я, відпочинок, і служать забезпеченню матеріальних, духовних, фізичних та інших соціально-значущих потреб й інтересів особи (статті 13, 14, 41, 42 — економічні; 43—49 — соціальні). їх реальність робить державу соціальною, яка за­безпечує належний рівень життя людини, її вільний розвиток.

Самостійною групою конституційних прав і свобод люди­ни та громадянина в системі прав і свобод, передбачених Кон­ституцією України, є культурно-духовні. За змістом це суб'єк-

84

 

тивні права людини в культурній (духовній, ідеологічній) сфе­рі, певні можливості доступу до духовних здобутків свого на­роду й усього людства, їх засвоєння, використання, а також участі в подальшому їх розвитку.

До культурних прав і свобод належать право на освіту, сво­боду літературної, художньої, наукової і технічної творчості, на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (стат­ті 53, 54 Конституції України).

Кожній людині має бути забезпечена можливість користу­ватися основними правами та свободами. Держава зобов'язана гарантувати реальне здійснення цих прав і свобод усіма дос­тупними їй засобами. Чим вищий ступінь реалізації правового статусу особи, тим більшою мірою обмежується можливість сваволі з боку держави та її органів.

Гарантування прав і свобод людини — це свого роду зов­нішній механізм обмеження влади, яка завжди намагається до саморозширення й посилення своєї присутності в усіх сферах людського життя.

Гарантії конституційних прав і свобод людини закріплені Конституцією України (статті 55—57, 59, 64). До них належать права на судовий захист, відшкодування матеріальної та мо­ральної шкоди, знання кожним своїх прав і обов'язків, пра­вову допомогу, а також неприпустимість обмеження консти­туційних прав і свобод людини та громадянина.

Основним засобом захисту прав людини в правовій державі повинен бути суд. Однак його діяльність сприяє додержанню законності й забезпечує охорону прав і свобод громадян лише тоді, коли він діє на основі принципів гуманізму, демократиз­му й законності.

Гарантії чинного в Україні правосуддя закріплені Консти­туцією України (статті 58, 60—63). До них належать принци­пи, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії; ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази; ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; принцип презумпції не­винності, а також загальні принципи, пов'язані з визначенням статусу людини в процесі правосуддя.

85

 

Конституція України поряд із найважливішими правами та свободами людини та громадянина встановлює й конститу­ційні обов'язки як громадян, так і кожного, хто постійно про­живає чи перебуває на території України. Вони закріплені статтями 65—68. Стаття 65 встановлює обов'язок громадян Ук­раїни захищати свою Вітчизну, її незалежність та територіаль­ну цілісність, шанувати її державні символи, а також обов'я­зок громадян України відбувати військову службу відповідно до закону. Стаття 66 зобов'язує громадян не заподіювати шко­ду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ними збитки, стаття 67 — сплачувати податки і збори в поряд­ку й розмірах, встановлених законом.

Дуже важливою є стаття 68 Конституції України, яка вста­новлює, що кожен громадянин зобов'язаний неухильно до­держуватися Конституції України та законів України, не пося­гати на права та свободи, честь і гідність інших людей; незнан­ня законів не звільняє нікого від юридичної відповідальності. Значення цієї статті поширюється на всі норми й положення Конституції України. По суті йдеться про формування в лю­дей такої правосвідомості, завдяки якій кожне порушення чинних норм права розглядалося б як неординарна подія. По­ряд із цим загальним приписом у ряді статей Конституції Ук­раїни міститься заборона здійснення тих чи інших дій, з яки­ми можуть бути пов'язані особливо негативні наслідки для держави, суспільства, окремих організацій і громадян. Так, стаття 37 Конституції України зазначає, що не допускається створення та діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади, виконавчих органах місцевого самоврядування, а в статті 43 наголошуєть­ся, що використання примусової праці забороняється.

Здійснення прав і свобод людини та громадянина, зафіксо­ваних у Конституції України, потребує реформування всієї системи права.

86