Тема З

Загальні засади

конституційного

ладу України       

Конституційний лад — це система соціальних, економічних і політико-правових відносин, які встановлюються й охороня­ються конституцією та іншими конституційно-правовими ак­тами держави.

За суттю конституційний лад являє собою певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем роз­витку суспільства, держави та права.

За змістом конституційний лад охоплює передбачені й га­рантовані конституцією державний і суспільний лад, консти­туційний статус людини та громадянина, систему безпосеред­нього народовладдя, організацію державної влади й місцевого самоврядування, територіальний устрій, основи національної безпеки та інші найважливіші інститути конституційно-пра­вових відносин.

За формою конституційний лад являє собою систему основ­них організаційних і правових форм суспільних відносин, пе­редбачених конституцією, тобто основних видів організації та діяльності держави, суспільства та інших суб'єктів конститу­ційно-правових відносин. Конституційний лад — це насампе­ред передбачені конституцією форма держави за характером державного устрою й державного правління та форми безпо­середнього народовладдя (вибори, референдум тощо).

Конституційний лад України, передбачений Конституцією, характеризується низкою загальних принципів: суверенністю, демократизмом, гуманізмом, реальністю, системністю, наступ­ністю, програмним характером та ін.

Суверенність конституційного ладу полягає насамперед у ви­значенні, встановленні конституційного ладу народом і мож-

44

 

ливості його зміни лише волею народу. Вона означає сувере­нітет нації, народу та держави.

Стаття 5 Конституції України проголошує: "Носієм суве­ренітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування".

Суверенітет (від фр. souverainete — верховна влада) — це верховенство та незалежність влади. Розрізняють суверенітет держави, нації, народу, громадянина. Ознаки суверенітету:

верховенство;

юридична самостійність;

неподільність (єдність);

невідчуженість;

необмеженість.

Аналіз основних ознак суверенітету дає можливість зробити висновок про те, що кожна з них окремо й усі разом відкри­вають шлях до нормалізації та гармонізації етнонаціональних відносин, єднання народів та інтеграції їх держав.

Суверенітет нації означає її повновладдя, політичну свобо­ду, володіння реальною можливістю визначати характер свого національного життя, включаючи насамперед здатність полі­тично самовизначатися аж до відокремлення та створення са­мостійної держави.

Об'єктивною передумовою суверенітету нації, її повновлад­дя є національні інтереси, цілі та завдання, що стоять перед нею в конкретній історичній ситуації. У суверенітеті нація зна­ходить правовий захист, свободу національного розвитку й національну незалежність. Суверенні права інших етносоці-альних спільнот (етнічних чи національних груп) забезпечу­ються через народний і державний суверенітет.

Суверенітет народу — це його повновладдя, закріплене дер­жавно-правовими актами (конституцією чи іншими закона­ми), тобто володіння народом соціально-економічними та по­літичними засобами, які всебічно й послідовно забезпечують реальну участь усіх громадян в управлінні справами суспіль­ства та держави.

Суверенітет народу здійснюється через систему владних структур різного рівня: центральних, регіональних, місцевих

45

 

тощо. Він реалізується також у діяльності партій, суспільно-політичних організацій і рухів.

Виявом прямого народовладдя є закріплене конституцією загальне виборче право, участь народу у виробленні та прий­нятті державних рішень шляхом загальнонародного голосуван­ня — референдуму.

Демократизм конституційного ладу означає насамперед існу­вання необмеженої влади народу (як щодо її належності наро­ду, так і щодо здійснення її народом).

Гуманізм конституційного ладу полягає в закріпленні Кон­ституцією України такого порядку, який ґрунтується на ре­альній і всебічній повазі до особи, людини та громадянина, за­безпеченні прав і свобод особи, їх гарантуванні.

Реальність і дійсність конституційного ладу — це наявність цього ладу де-юре і де-факто.

Системність конституційного ладу означає послідовність, логічність, всебічність і повноту закріплення в конституції ос­новних інститутів суспільства та держави.

Теоретичні основи нової Конституції України й передбаче­ного та гарантованого нею конституційного ладу можна умов­но поділити на три частини: надбання світової наукової кон­ституційної думки, науки радянського державного (консти­туційного) права, української конституційної думки з часу проголошення незалежності України.

Наступність конституційного ладу України — це акумулю­вання того позитивного, що було в українському державотво­ренні, у державному й суспільному ладі України в минулому (у тому числі далекому).

Конституційний лад України містить елементи програмно­го характеру щодо розвитку держави, суспільства та їх окре­мих інститутів. Поряд із загальними йому властиві особливі принципи: здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (стаття 6 Конституції); вер­ховенство права (стаття 8); прямої дії норм Конституції Украї­ни (стаття 8); визнання й гарантування місцевого самовря­дування (стаття 7); судового захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина (стаття 8); органічності міжна­родних договорів щодо національного законодавства України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою (стат-

46

 

тя 9); единого громадянства (стаття 4); визнання української мови державною (стаття 10); цілісності й недоторканності те­риторії України (стаття 2); пріоритетного права власності ук­раїнського народу на природні ресурси (стаття 13); захисту прав усіх суб'єктів права власності (стаття 13); непорушності права приватної власності (стаття 41); неприпустимості вико­ристання Збройних Сил України, інших військових форму­вань для обмеження прав і свобод громадян або з метою пова­лення конституційного ладу, усунення органів влади чи пере­шкоджання їх діяльності (стаття 17); територіальної автономії окремих адміністративно-територіальних одиниць тощо (стат­ті 133, 134).

Конституційний лад будь-якої країни зберігає свою непо­рушність і належним чином функціонує й розвивається лише тоді, коли він має надійні відповідні гарантії (нормативно-правові, організаційно-правові та ін.). Вони передбачаються зазвичай конституціями та законами. Природно, що й Кон­ституція України передбачила й закріпила цілісну систему га­рантів конституційного ладу. Основними з них є такі:

народ України;

Конституція України та закони України;

Українська держава в цілому;

Українська держава в особі її спеціалізованих інститутів

(організацій, служб);

Верховна Рада України;

Президент України;

Кабінет Міністрів України;

інші органи виконавчої влади України;

Конституційний Суд України;

суди загальної юрисдикції;

Прокуратура України;

політичні партії та громадські організації;

засоби масової інформації;

територіальні громади та органи місцевого самовряду­

вання;

міжнародні організації.

Отже, гарантами конституційного ладу є практично всі ос­новні суб'єкти конституційно-правових відносин та інші еле­менти цих відносин. Названі гаранти є загальними для всього

47

 

конституційного ладу. Поряд з ними Конституцією передба­чаються гарантії для окремих інститутів конституційного ладу, насамперед державного й суспільного, прав і свобод людини та громадянина тощо.

Засади конституційного ладу України, які є вихідною точ­кою конституційного регулювання найважливіших суспільних відносин, викладені в розділі І Конституції, а також закріплені в багатьох конституційних законах. Так, у статті 2 Закону Ук­раїни "Про місцеве самоврядування в Україні" зафіксовано, що "місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване дер­жавою право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відпо­відальність органів та посадових осіб місцевого самоврядуван­ня вирішувати питання місцевого значення в межах Консти­туції і законів України".

Стаття 1 Закону України "Про Збройні сили України" ви­значає, що "Збройні сили України призначені для збройного захисту незалежності, територіальної цілісності та недоторкан­ності України". Перелік законів України, у яких закріплюються основи конституційного ладу, можна продовжити.