Тема 10

Виборча  система

в Україні              

У загальному вигляді вибори можна визначити як волевиявлен­ня народу з метою формування органів державної влади чи місцевого самоврядування шляхом голосування. Зміст виборів як політичного суспільно-правового інституту полягає в тому, що волею народу здійснюється конституювання органів дер­жавної влади та місцевого самоврядування. Це дає підстави характеризувати вибори як державотворчу функцію народо­владдя.

За формою здійснення вибори можна розглядати як спе­цифічну, урегульовану законом діяльність уповноважених ор­ганів і громадян, спрямовану на формування органів держав­ної влади та місцевого самоврядування.

Виборче право являє собою (в об'єктивному розумінні) сис­тему правових норм, які регулюють порядок формування ви­борних державних органів (виборчу систему), і є одним із важливих інститутів конституційного права; у суб'єктивному розумінні — право громадянина обирати й бути обраним до державних органів (відповідно активне й пасивне виборче право), яке є одним із основних конституційних прав грома­дян і належить до групи політичних прав.

Виборча система являє собою, з одного боку, порядок фор­мування виборних (перш за все представницьких) органів дер­жави. Виборча система — важливий елемент політичної систе­ми держави. Вона регулюється правовими нормами, які у су­купності утворюють виборче право. Виборча система охоплює принципи і умови участі у формуванні виборних органів; організацію та порядок виборів і (у деяких країнах) відкликан­ня виборних осіб. З іншого боку, виборча система являє со­бою систему розподілу місць у виборних органах після вста-

104

 

новлення результатів голосування. Відомі мажоритарна, про­порційна та змішані виборчі системи.

Виборчий процес — один із основних елементів виборчої си­стеми. Він включає в себе призначення виборів (як правило, це прерогатива глави держави чи законодавчого органу); реє­страцію виборців у встановленому законом порядку; організа­цію виборчих округів, районів тощо, які формуються у відпо­відності до принципів представництва — територіального, на­ціонального, виробничого тощо (утворюються також виборчі дільниці й пункти для голосування); утворення виборчих ко­місій; висунення кандидатів (здійснюється зазвичай політич­ними партіями, виборчими блоками, іноді зборами виборців, трудовими колективами та ін.); проведення голосування (в один чи два тури); визначення результатів голосування (підра­хунок поданих голосів) і розподіл депутатських мандатів, які здійснюються місцевими й центральними виборчими орга­нами.

Виборча кампанія — система агітаційних заходів, які здій­снюють політичні партії та незалежні кандидати з метою за­безпечення собі максимальної підтримки на виборах, що ма­ють відбутися. У виборчій кампанії беруть участь також різ­ного роду групи підтримки, громадські організації, засоби масової інформації тощо. Основні форми (способи) агітації в ході виборчої кампанії: проведення передвиборчих зборів і мітингів, друкування статей і памфлетів у газетах, вивішуван­ня передвиборчих афіш і плакатів, виступи на радіо й телеба­ченні. Сучасні виборчі закони зазвичай дуже детально регла­ментують проведення виборчої кампанії.

Виборча квота — найменша кількість голосів, необхідна для обрання одного депутата. Вона може визначатися як для кож­ного виборчого округу зокрема, так і для всієї країни в цілому.

Виборчі комісії — спеціальні колегіальні органи, які утворю­ються з метою проведення виборів до складу державних органів, що обираються безпосередньо громадянами. Система, порядок утворення та повноваження виборчих комісій визна­чаються, як правило, законами про вибори. До системи ви­борчих комісій належать Центральна, окружні та дільничі ви­борчі комісії.

105

 

Виборчі округи — територіальні одиниці, у яких обираються члени виборних державних органів. Залежно від того, скільки депутатів обирається в кожному виборчому окрузі, розрізня­ють одномандатні та багатомандатні виборчі округи. Виборчі округи також можуть бути загальнодержавними (за пропор­ційної виборчої системи, під час виборів глави держави) і ре­гіональними (завжди за мажоритарної та іноді за пропорцій­ної виборчої системи).

Виборчі дільниці — територіальні одиниці, які утворюються для проведення голосування й підрахунку голосів.

Виборчі цензи (кваліфікації) — умови для отримання та здій­снення виборчого права, які встановлюються конституцією чи виборчим законом. Конституційній практиці різних країн відомі такі виборчі цензи: віковий, громадянства, грамотності, майновий, освітній, осілості, статі, расовий, службовий, мов­ний.

Виборчий бюлетень — виборчий документ затвердженої фор­ми для таємного голосування.

Мажоритарна виборча система — система виборів, за якої обраними вважаються кандидати, котрі отримали більшість голосів виборців у виборчому окрузі, у якому вони балотува­лися. Розрізняють мажоритарні виборчі системи абсолютної, відносної та кваліфікаційної більшості. За мажоритарної ви­борчої системи абсолютної більшості кандидат вважається об­раним, якщо він отримав у окрузі більше половини всіх го­лосів. За мажоритарної виборчої системи відносної більшості для того, щоб бути обраним, достатньо отримати більшість голосів у окрузі порівняно з іншими кандидатами. За мажори­тарної виборчої системи кваліфікаційної більшості кандидат повинен отримати наперед встановлену більшість, яка переви­щує половину голосів — наприклад, 2/3, 3/4 і т. д. Зазвичай за мажоритарної виборчої системи в кожному виборчому окрузі має бути обраний один депутат. За такої системи голоси, що були подані в кожному окрузі за кандидатів, які не набрали більшості, утрачаються. Не дивлячись на очевидні недоліки, мажоритарна виборча система існує в більшості сучасних дер­жав, але часто в комбінації з пропорційною.

Пропорційна виборча система — порядок визначення резуль­татів голосування, за якого розподіл мандатів між партіями, що висунули своїх кандидатів до представницького органу, здій-

106

 

снюється у відповідності до набраної ними кількості голосів. За пропорційної виборчої системи утворюються великі ви­борчі округи, у яких кожна партія висуває свій список канди­датів, а виборець подає голос за список відповідної партії. Для визначення результатів голосування встановлюється мінімум голосів, необхідних для отримання одного депутатського ман­дата. Розподіл мандатів усередині списку партії здійснюється, як правило, у відповідності до того порядку, у якому кандида­ти розміщені в ньому.

Активне виборче право — право брати участь з вирішальним голосом у виборах чи відкликанні членів виборних державних органів, а також у референдумах.

Пасивне виборче право — право бути обраним до виборних державних органів.

Абсентеїзм — добровільна неявка частини виборців на ви­борчі дільниці для голосування, тобто їхня відмова від реалі­зації свого активного виборчого права.

Під виборами в конституційному праві розуміють участь громадян у здійсненні влади народу через виділення зі свого середовища шляхом голосування представників для виконан­ня в державних органах чи органах місцевого самоврядування функцій зі здійснення влади. За допомогою виборів форму­ються різні органи державної влади — парламенти, президен­ти, глави адміністрацій, судові органи, органи місцевого само­врядування.

Вибори як форма волевиявлення народу здійснюються за певними принципами, найпоширенішими з яких є принципи вільних виборів, а також загального, рівного та прямого голо­сування. Лише за таких умов можливе справжнє волевиявлен­ня, дійсні демократичні вибори як форма безпосередньої де­мократії. Проголошення цих принципів на конституційному рівні, зокрема в статті 71 Конституції України, робить їх обо­в'язковими для виборів будь-якого виду. У законах про ок­ремі види виборів закріплюються й інші принципи, зокрема гласності, відкритості, свободи агітації, рівних можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії та ін.

За часом проведення вибори в Україні можуть бути чергови­ми, позачерговими, повторними. Вибори можуть призначатися також для обрання певних депутатів замість тих, що вибули.

107

 

За суб'єктами пасивного виборчого права вибори поділяються на вибори народних депутатів України, Президента України, депутатів Автономної Республіки Крим, депутатів обласних, районних, міських, селищних і сільських рад.

Порядок проведення в Україні виборів до представницьких органів держави регулюється кількома законами, а саме Зако­ном України "Про вибори народних депутатів України" від 24 вересня 1997 p., Законом України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 14 січня 1998 p., Законом України "Про вибори Президента України" від 5 березня 1999 p., Законом України "Про Цент­ральну виборчу комісію" від 17 грудня 1997 р.

Відповідно до статті 70 Конституції України "право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які до-сягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають пра­ва голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними".

Громадяни України мають право голосу на виборах і рефе­рендумах незалежно від раси, кольору шкіри, політичних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походжен­ня, майнового стану, місця проживання, мовних та інших оз­нак.

Виняток, як бачимо, становлять громадяни України, ви­знані судом недієздатними. Будь-яких інших підстав позбав­лення права голосу (цензів) Конституція України не визнає. Це стосується й тривалості проживання (цензу осілості), й ос­віти (цензу освіти) тощо.

За змістом право голосу на виборах і референдумах досить багатогранне. Право обирати включає не тільки право голосу­вання, а й право брати участь у передвиборній агітації, здій­снювати пожертвування до особистих виборчих фондів кан­дидатів, бути довіреною особою кандидата, ознайомитися зі списком виборців тощо.

Розглянемо деякі положення Закону України "Про вибори народних депутатів України". На підставі статті 43 цього Зако­ну обраним вважається кандидат у депутати, який одержав більшість голосів виборців, що взяли участь у голосуванні, відносно інших кандидатів, які балотувались у даному вибор­чому окрузі. У випадку, коли до виборчого бюлетеня було включено лише одного кандидата в депутати, він вважається

108

 

обраним, якщо кількість голосів, поданих за нього, перевищує кількість голосів "не підтримую жодного з кандидатів у депу­тати" по одномандатному виборчому округу.

Якщо найбільшу й водночас однакову кількість голосів на­брали два чи більше кандидатів у депутати, проводиться по­вторне голосування по цих кандидатурах.

Рішення про визнання народного депутата обраним прий­має окружна виборча комісія. Це рішення може бути в тижне­вий термін оскаржене до Центральної виборчої комісії.

Вибори визнаються такими, що не відбулися, у зв'язку з вибуттям усіх зареєстрованих у виборчому окрузі кандидатів.

Окружна виборча комісія може визнати вибори недійсни­ми, якщо в ході їх проведення або під час підрахунку голосів були порушення Закону про вибори, що вплинули на резуль­тати виборів.

Закон передбачає проведення повторних виборів і повтор­ного голосування (відповідно статті 48 і 46 Закону України "Про вибори народних депутатів України"). Повторні вибори проводяться в багатомандатному загальнодержавному та одно­мандатних виборчих округах у випадках, коли вибори по від­повідному виборчому округу визнані недійсними чи такими, що не відбулися. Рішення про проведення повторних виборів приймає Центральна виборча комісія.

Повторні вибори призначаються не пізніше, як через мі­сяць від дня визнання виборів недійсними чи такими, що не відбулися. Голосування проводиться на тих же виборчих дільницях за списками виборців, що використовувалися для проведення чергових виборів. Висування й реєстрація канди­датів у депутати та інші виборчі процедури проводяться в по­рядку, встановленому зазначеним Законом.

Окружна виборча комісія приймає рішення про проведен­ня в окрузі повторного голосування, якщо в одномандатному виборчому окрузі найбільшу й водночас однакову кількість голосів набрали два чи більше кандидатів у депутати. Про це рішення окружна виборча комісія повідомляє Центральну ви­борчу комісію та інформує виборців округу не пізніше ніж на другий день після підведення результатів першого туру ви­борів.  Повторне голосування проводиться не  пізніш як у

109

 

двотижневий строк після загальних виборів із додержанням вимог зазначеного Закону.

З метою забезпечення гарантій діяльності учасників вибор­чого процесу Закон передбачає відповідальність за його пору­шення. У зв'язку з цим стаття 52 Закону України "Про вибори народних депутатів України" зазначає, що "особи, які пере­шкоджали шляхом насильства, обману, погроз, підкупу або іншим шляхом вільному здійсненню громадянином України права обирати і бути обраним народним депутатом України, вести передвиборну агітацію, публічно закликати або агітува­ти за бойкотування виборів, а також члени виборчих комісій, посадові та службові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів об'єднань громадян, які вчинили підлог виборчих документів, приписку або завідомо неправильний підрахунок голосів виборців, порушили таєм­ницю голосування або допустили інше порушення... Закону, несуть відповідальність, встановлену законами України".

Приміром, чинне кримінальне законодавство (глава 4 Кри­мінального кодексу України) передбачає юридичну відпові­дальність осіб, які перешкоджають шляхом насильства, обма­ну, погроз, підкупу чи іншим шляхом вільному здійсненню громадянином України виборчого права чи права на участь у референдумі.

Гарантії діяльності учасників виборчого процесу передба­чені статтями 27, 34—37, 41 та ін. Закону України "Про вибори народних депутатів України". Зазначений Закон містить у собі такі розділи: загальні положення; організація виборів; списки виборців; висування і реєстрація кандидатів у депутати; пере­двиборна агітація; фінансування виборчої кампанії; голосуван­ня; підрахунок голосів і визначення результатів виборів; по­вторне голосування, повторні вибори, порядок заміни народ­них депутатів, позачергові вибори; заключні положення; прикінцеві положення.

Засади, особливості та порядок підготовки і проведення ви­борів депутатів сільських, селищних, міських, районних, об­ласних рад, а також сільських, селищних, міських голів від­повідно до Конституції України, Закону України "Про місце­ве самоврядування в Україні" та інших законів визначає Закон

ПО

 

України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, се­лищних, міських голів" від 14 січня 1998 р.

Основні засади, порядок підготовки та проведення виборів депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів багато в чому збігаються з основними засадами підготовки та проведення виборів народних депутатів України. Структура Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сіль­ських, селищних, міських голів" багато в чому повторює структуру Закону України "Про вибори народних депутатів України".

Органом, який забезпечує організацію підготовки та прове­дення виборів Президента України, народних депутатів Украї­ни, а також всеукраїнських референдумів, є Центральна ви­борча комісія. її статус, основні принципи діяльності, поря­док утворення, склад, організація діяльності, повноваження, фінансування визначаються Законом України "Про Централь­ну виборчу комісію" від 17 грудня 1997 р. У законі викладені загальні положення; порядок утворення, склад і організація діяльності Комісії; повноваження Центральної виборчої ко­місії; правовий статус і повноваження членів Комісії; фінансу­вання Комісії, матеріальне й соціальне забезпечення її членів та працівників секретаріату Комісії; заключні положення; прикінцеві положення.

Комісія будує свою діяльність на принципах законності, незалежності, об'єктивності, компетентності, професійності, колегіальності розгляду й вирішення питань, обґрунтованості прийнятих рішень, відкритості та гласності.

Призначає на посаду та припиняє повноваження членів Комісії за поданням Президента України Верховна Рада Украї­ни. До складу Комісії входять 15 членів. Перед вступом на по­саду вони складають присягу на пленарному засіданні Верхов­ної Ради України.

Основною організаційною формою діяльності Комісії є її засідання. За результатами розгляду питань на засіданнях Ко­місія в межах своїх повноважень приймає рішення, які є обо­в'язковими для виконання.

111