\ аселення берегів Керченської протоки розпочалося в пер-* шій половині VI ст. до н. є. У V ст. до н. є. оформився союз кількох грецьких держав-полісів, розташованих на обох берегах протоки1. Так виникло Боспорське царство, яке відіграло важливу роль в історичній долі народів Східної Європи.

У середині IV ст. до н. є. після об'єднання ще кількох грецьких міст Боспор перетворився у значну за своїми розмірами державу, що займала весь Керченський півострів, Таманський півострів з бе­реговою смугою до Новоросійська, а також прилеглу до Тамані те­риторію низу Кубані й східний берег Азовського моря. До її складу увійшли великі міста-держави Північного Причорномор'я (Фанаго-рія, Гермонасса, Феодосія), невеликі міські центри (Мірмекій, Нім-фей, Кіммерик та ін.) і, крім того, землі, заселені численними пле­менами синдів, торетів, дандаріїв і псесів, які не мали ще своєї дер­жавності. Становлення держави у скіфських племен — основної частини населення Керченського півострова — тільки починалося. Центром цієї території було місто Пантикапей (сучасна Керч), яке мало дуже вигідне економічне й політичне становище. Воно і стало столицею Боспорського царства2.

Свого розквіту Боспорське царство досягає у IV—III ст. до н. є. Саме до цього періоду належить спроба Боспору поширити свою владу і вплив на все узбережжя Чорного моря. Але вже з III ст. до н. є. Боспор вступає в пору поступового занепаду: спостерігається економічне ослаблення царства, країна зазнає глибокої економічної кризи, загострюються класові суперечності, спалахують повстання рабів. Хоча фінансові труднощі й були подолані, а повстання рабів і підкорених скіфських племен, яке спалахнуло у Пантикапеї в 107 р. до н. є., жорстоко придушено, колишнього процвітання Боспору повернути вже не вдалося.

На початку І ст. до н. є. понтійський цар Митридат VI Євпатор об'єднав під своєю владою більшість держав Північного Причорно­мор'я, у тому числі й Боспорське царство. Щоправда, Боспор пере­бував у складі Понтійської держави недовго. Після поразки й заги-

 

 

 

26

 

1              Кошеленко Г. А., Кузнецов В. Д. Греческая колонизация Боспора // Очерки архео­

логии и истории Боспора. — М., 1992. —г С. 16.

2              Блаватский В. Д. Пантикапей. Очерки истории столицы Боспора. — М., 1964. —

С. 227.

27

 

Розділ 1. Рабовласницькі державні утворення і право на території  сучасної України

 

§ 3. Бостюрське царство

 

 

 

белі Митридата VI у боротьбі з Римом у середині І ст. до н. є. він опинився під владою римлян. Поступово залежність від Риму стала слабшати. Боспорське царство накопичувало сили. Однак у середи­ні III ст. н. є. на нього нападають готські племена. Наслідком цього стала загибель значної кількості дрібних боспорських поселень, ро­зорення і занепад великих міст. Останній удар по царству був за­вданий гунами. Кочові орди гунів і підвладних їм племен вторглися сюди в останній чверті IV ст. й учинили жахливий погром. Боспор­ське царство було зруйноване. З VI ст. Боспор увійшов до складу Візантії як її безпосереднє володіння. На цьому його існування припинилося.

Соціально-економічні відносини у Боспорському царстві були такими самими, як і в окремих грецьких містах-колоніях і місцевих племінних союзах, котрі входили до його складу.

Економічну основу Боспору становило розвинуте землеробст­во, яке не тільки давало продукти харчування для власного насе­лення, а й забезпечувало значний експорт хліба та інших сільсько­господарських продуктів1. Густа мережа сільських поселень покри­вала його територію. Родючий грунт сприяв успішному веденню зернового господарства, городництва, вирощуванню садів. Жителі Боспору до III ст. до н. є. перетворили виноградарство в одну з ос­новних галузей господарства, а виноробство — у добре розвинуте товарне виробництво. Розвивалося також тваринництво, велике значення мало рибальство. У містах процвітало ремісниче виробни­цтво, що досягло у багатьох галузях високого рівня. Одним із про­відних ремесел стало керамічне. Серед боспорських майстрів були металурги, які обробляли залізо й бронзу, каменярі, теслі, ткачі та представники інших професій2. Надзвичайно розвинутим було юве­лірне виробництво. Ніде в античному світі немає такої кількості чудових виробів ювелірного мистецтва, як у Північному Причорно­мор'ї.

Різноманітними були торговельні зв'язки Боспору. Основу бо-спорської торгівлі становив експорт зерна, передусім в Афіни та ін­ші міста материкової й острівної Греції. Крім хліба, Боспор вивозив худобу, шкіру, рабів. В обмін на ці товари держави Греції відправ­ляли до Боспору вино, маслинову олію, металеві вироби, дорогі тка­нини, дорогоцінні метали та інЯ

1              Кругликова И. Т. Сельское хозяйство Боспора. — М., 1975. — С. 154.

2              Історія України; нове бачення. — Т. 1. — С. 27.

3              Абрамов А. П. Новые данные о торговых связях Боспора в V—IV вв. до н. э. // Очер­

ки археологии и истории Боспора. — М., 1992. — С. 247, 254.

28

 

З IV ст. до н. є. Боспор стає основним постачальником ан­тичних товарів у північно-чорноморські степи.

Активна зовнішня й внутрішня торгівля, яку вів Боспор, ви­магала створення власної монетної системи. Пантикапей почав кар­бувати власну срібну монету ще в VI ст. до н. є., інші боспорські міс­та — у V ст. до н. є. Надалі право власного карбування було закріп­лено тільки за Пантикапеєм, срібна та золота монети якого стали загальнодержавними1.

Досить виразно виявлявся у Боспорському царстві поділ на ра­бовласників і рабів, вільних і невільників. Панівний клас складався з правителів з їхнім оточенням, чиновників державного апарату, купців, власників кораблів, земельних ділянок, ремісничих майсте­рень — ергастерій. Серед експлуататорів було чимало представників скіфської та меотської знаті, які перейняли грецьку культуру й пе­ретворилися у таких самих рабовласників, як і грецькі аристократи. Саме ця рабовласницько-купецька знать (як грецька, так і місцева) відігравала вирішальну роль у житті Боспорського царства.

Основною формою соціальної залежності у Боспорській дер­жаві було античне рабство. Рабами ставали полонені, яких захоп­лювали у сутичках із сусідніми племенами. Боспорські купці купу­вали рабів у кочівників. Рабська праця використовувалась у реміс­ничих майстернях, у виноробстві, на різних промислах, будівель­них роботах. Багато рабів було зайнято у домашньому господарстві. Працювали вони й у сільському господарстві, але тут їх кількість була незначною2.

Раби становили основну продуктивну силу боспорського су­спільства. Однак у землеробстві були й інші форми залежності та експлуатації. Поряд з рабською тут використовувалася праця зале­жного населення. Із залежного сільськогосподарського населення збиралася подать натурою за право обробітку земель, власниками яких були боспорські правителі та великі землевласники3. І все ж основною соціальною суперечністю Боспорського царства було про­тистояння рабів та рабовласників. Найяскравіше воно виявилося у повстанні в Пантикапеї у 107 р. до н. є., коли прапор повстанців під­няв «раб, якого вигодували у палаці Перісада» — Савмак, скіф за походженням.

1              Фролова Я. А. Монетное дело Боспора VI в. до н. э, — середины IV в. н. э. в свете но­

вых исследований  //  Очерки археологии и истории  Боспора. — М.,   1992. —

С. 187—188.

2              Страхов М. М. Основні риси державного ладу Боспорського царства // Вісник

Університету внутрішніх справ. — Харків, 1999. — Вип. 7. Ч. 2. — С. 160.

3              Кругликова И. Т. Сельское хозяйство Боспора. — С. 158—160.

29

 

Розділ .L Рабовласницькі державні утворення і право на території сучасної України

 

§ 3. Боспорське царство

 

 

 

Державний устрій Боспорського царства не лишався незмін­ним. Спочатку Боспорська держава була союзом грецьких полісів, кожний з яких зберігав певну частку самостійності у внутрішніх справах. Характер влади перших правителів Боспору Археанакти-дів був своєрідним. Усі вони вважалися архонтами Пантикапею і всього Боспору. Однак, якщо в грецьких державах посада архонта була тимчасовою, то в Боспорській державі вона набула характеру спадкової влади. У 438 р. до н. є. влада переходить до династії Спартокідів, засновником якої став Спарток І. Нова династія прави­ла до кінця II ст. до н. є. Спартокіди, як це було й раніше, вважали­ся архонтами Боспору й одночасно — царями підвладних варварсь­ких племен. При цьому влада боспорських правителів поступово посилюється, дедалі більше наближаючись до монархічної- Коли Спартокіди у IV ст. до н. є. у боротьбі за розширення держави зу­міли приєднати до своїх володінь такий великий торговельний центр, як Феодосія, правитель Левкон І обрав собі титул «архонта Боспору і Феодосії, який царює над сіндами, торетами, дандаріями і псесами». Відомий тут у IV ст. до н. є. інститут співправителів, коли Левкон І одержав в управління європейський Боспор, а Гор-гіпп — азійський. У середині IV ст. до н. є. на боспорський престол вступили одночасно Спарток II і Перісад І.

Подвійний титул зберігався до початку III ст. до н. є., доки Спарток НІ (304—284 до н. є.) не відмовився від нього і не став іме­нувати себе «царем Боспору», як називалися надалі усі інші прави­телі Боспорської держави. Поступово ліквідовувалися деякі форми самоврядування й демократичні установи, що виникли у ранній пе­ріод існування грецьких міст Причорномор'я. Боспорська держава перероджувалась у монархію1.

У перших століттях нашої ери цар Боспору стає необмеженим главою держави, який розпоряджається всіма матеріальними та людськими ресурсами царства. У його руках зосереджується вер­ховна влада, командування військом, судові функції та інЯ Прави­телі стають володарями величезних земельних угідь, найбагатши-ми торговцями, власниками майстерень і промислів. Вони іменують себе «великими царями царів», а піддані називають царя «своїм бо­гом і застуг тшком», інколи навіть «спасителем»3. На початку III ст. н. є., коли боспорські царі підкорили скіфські володіння у Криму,

1              Воронов А. А. Боспор Киммерийский. — М,, 1983. — С. 13.

2              Страхов М. М. Основні риси державного ладу Боспорського царства. — С. 161.

3              Гайдукевич В. Ф. Боспорское царство. — М.; Л., 1949. — С. 341.

ЗО

 

правитель Рискупорид III був названий в одному із написів не тіль­ки царем Боспору, а й царем тавро-скіфів.

У перші століття нашої ери Боспор стає союзним Риму царст­вом. Уже у І ст. н. є. Боспорська держава остаточно переходить під безпосередній контроль римських намісників. Саме з цього часу на території Боспору періодично перебувають воїни римських допо­міжних підрозділів. Опинившись у залежності від Риму, правителі Боспору дістали офіційний титул «друга кесаря і друга римлян». Під час вступу на престол боспорський цар обов'язково здобував затвердження римського імператора і регалії своєї влади — куру-льне крісло, скіпетр та інА Статус союзного царства накладав на боспорських правителів певні обов'язки щодо імперії. Ними, зокре­ма, передбачалося комплектування підрозділів допоміжних військ для римської армії. Крім того, боспорські царі у II ст. передавали римській адміністрації «щорічну данину»2.

Центром державного апарату був палац боспорського царя, де вирішувалися всі питання управління. Палац охоплював найближ­че оточення правителя — військову і цивільну знать, яка дістала найменування «кращих біля брами»3. Особливу роль відігравав глава палацу (дворецький) та особистий царський секретар.

Існувало багато усіляких управителів: охоронець царських скарбів, начальник фінансів, охоронець казни, різні придворні чини. Зв'язки з місцевими племенами та сусідніми державами забезпечу­вали спеціальні чиновники під керівництвом головного переклада­ча. Важливу роль відігравали фінансові органи. Спеціальна колегія відала доходами держави.

До складу Боспорського царства входили як грецькі міста, так і землі, заселені скіфськими та меотськими племенами. Спочатку деякою автономією користувалися міста: у них зберігалися тради­ції полісного самоврядування у вигляді народних зборів, міської ра­ди, виборних посад. Дуже довго зберігав таке міське самоврядуван­ня Пантикапей — столиця Боспорського царства. Певна автономія була у місцевих племен, які проживали у внутрішніх областях дер­жави. Так, у деяких племен, що визнали владу боспорського царя, залишалися свої царки, або вожді. Вони були зобов'язані платити боспорським правителям данину хлібом та іншими продуктами, але

1              Цветаева Г. А Боспор и Рим. — М., 1979. — С 28.

2              Зубар В. М. Деякі питання історії Північного Причорномор'я наприкінці II — на

початку III ст. — С. 115.

3              Гайдукевич В. Ф. Боспорское царство. — С. 342.

31

 

Розділ 1. Рабовласницькі державні утворення і право на території  сучасної України

 

§ 3. Боспорське царство

 

 

 

у внутрішньому житті зберігали свій племінний устрій і звичаї, свій спосіб життя, родовий побут.

Однак поступово і міста, і місцеві племена стали втрачати свою колишню владу й елементи автономії. У перші століття нашої ери управління найважливішими областями й містами країни стало доручатися царським намісникам. Особливий намісник — «началь­ник острова» — управляв азіатською частиною Боспорського цар­ства. Були також посади намісників прикордонних міст: Феодосії — на заході і Горгіппії — на сході. Особливе управління було надано місту Танаїс, де вища влада належала царському послу — пресбев-ту. Пояснювалося це тим, що в Танаїсі, крім греків, мешкала впли­вова група сарматського населення. Тут була заснована подвійна адміністрація: елінарх очолював грецьку частину населення, а ар­хонт — сарматську1.

Військова організація Боспорського царства мала таку струк­туру: основною силою, на яку могли опиратися правителі, були на­йманці, переважно греки та фракійці. Боспорська аристократія формувала кінноту. У складі боспорських військ були також воїни з підвладних Боспору або союзних племен. У разі потреби склика­лося ополчення громадян боспорських міст. Боспорські правителі мали і власний військовий флот.

Характерно, що у перших століттях нашої ери Рим щорічно давав гроші на утримання боспорського війська, яке розглядалося як оплот усього рабовласницького світу проти «варварських» пле­мен на крайньому північному сході цього регіону.

Збереглося надто мало відомостей про боспорське право. Його джерелами, крім законодавчої діяльності царів Боспору, були пра­во грецьких міст-полісів, що входили до складу Боспорського цар­ства, і звичаї місцевих племен. Певний вплив мали також норми та інститути римського права.

У Боспорському царстві існувала державна і приватна влас­ність на землю, худобу, рухоме майно. Були як палацові, так і при­ватні раби.

Характерною особливістю поземельних відносин була наяв­ність різних форм землеволодіння: по-перше, полісного, по-друге, царського землеволодіння. Існували також особливі общинно-вар­варські території. Всередені цих форм були свої різновидності: наділи військових поселенців і найманців, храмове землеволодіння, землі, які належали боспорській аристократії тощо2.

1              Гайдукевич В. Ф. Боспорское царство. — С 344.

2              Масленников А. А. «Царская» хора Боспора на рубеже V—IV вв. до н. э. // Вестник

древней империи: — 2001. — № 1. — С. 178—179.

32

 

Товарне виробництво, жвава внутрішня й зовнішня торгівля, наявність власної грошової системи стимулювали розвиток договір­них відносин: купівлі-продажу, дарування, позики тощо.

Найнебезпечнішими злочинами вважалися: повстання, змова проти царської влади, зрада та ін. Відомі були злочини проти влас­ності, проти особи. Як покарання застосовувалися смертна кара, конфіскація майна, штрафи.

* * *

У І тисячолітті до н. є. на землях сучасної України відбували­ся важливі події. її територію заселяли різноманітні етнічні спіль­ноти, народи, племена, хвилями рухалися численні кочівники. Всі вони залишали свій слід в історії, впливаючи на економічний, со­ціальний, культурний розвиток, у тому числі й ранньослов'янського населення Середнього Подніпров'я.

Важливу роль у цьому процесі взаємного впливу й збагачення відігравали державні утворення, які сформувалися у цей час на те- ренах України: Скіфська держава, грецькі міста-держави Північ­ного Причорномор'я, Боспорське царство. Виникали та розвивалися сталі економічні й політичні зв'язки між названими державними центрами і войовничими степовиками, а також землеробами укра­їнського Полісся та Лісостепу. Так, у Скіфській державі значну ча­стину місцевого населення становили скіфи-орачі. Постійні зв'язки з населенням Подніпров'я, носіями черняхівської культури, різни­ми етнічними групами Таврії підтримували грецькі міста-держави Північного Причорномор'я. Завдяки цьому місцеве населення — східні слов'яни — знайомилося з передовим для тих часів грецьким та римським технічним і культурним надбанням, а також з їхніми політичними та правовими інститутами.

Скіфи, греки, римляни — всі вони на різних етапах через свої державні утворення впливали на розвиток місцевого населення, на певний час або й назавжди стаючи його частиною.

33

З 3-382

 

§ 1. Формування державності східних слов'ян