§ 2. Встановлення опіки та піклування

Для виникнення опіки і піклування в сімейному праві не­обхідні об'єктивно-матеріальні, морально-етичні та юридичні передумови.

Об'єктивно-матеріальні передумови складаються з об'єктив­ного розвитку матеріального світу, з необхідності виховання та захисту дітей, які залишились без батьківського піклування. Природа влаштована таким чином, що дитина до досягнення нею певного віку потребує виховання, утримання та захисту.

Ці функції, як правило, здійснюють батьки дитини. Але в силу різних обставин діти можуть залишатись без батьківського піклу­вання. Тоді й виникає об'єктивна необхідність вирішувати питання про покладання перелічених функцій на інших осіб — опікунів чи піклувальників. Вирішення цих проблем і взяла на себе держава, створивши в системі органів місцевого самовря­дування органи опіки і піклування.

Морально-етичні передумови виявляються в тому, що сус­пільство в цілому співчуває і жаліє дітей-сиріт та дітей, що залишились без батьківського піклування, та прагне всіляко допомогти їм. З давніх давен людинолюбство, співчуття і турбо­та про людей, які опинились в несприятливих умовах, називали філантропією, а людина, яка присвятила себе філантропії — філантропом1.

Але ці бажання та наміри не завжди в силу різних обставин знаходять практичне застосування. Так звані добровільні ви­хователі часто втрачають відчуття доброзичливості до осіб, яких вони взялися виховувати, порушують їх права, використовують свою «доброзичливість» для досягнення певної корисливої мети. Щоб попередити настання таких наслідків, держава взяла під свій контроль відносини, пов'язані з вихованням та утриманням дітей, позбавлених батьківського піклування. Про морально-етичні передумови інституту опіки та піклування свідчить п. 2 ст. 244 СК України, в якому зазначено, що при призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки і піклування враховуються особисті якості особи, а також бажання самої дитини, якщо це можливо. Виходячи з цього, переважне право серед кількох осіб, які бажають стати опікуном чи піклуваль­ником над однією і тією ж дитиною, надається:

•  родичам дитини незалежно від місця їх проживання;

• особам, у сім'ї яких проживає дитина на час, коли стосовно неї виникли підстави щодо встановлення опіки чи піклування. При цьому, за умови досягнення дитиною десяти років врахо­вуються побажання її самої (п. 3.1 Правил).

Наявність об'єктивно-матеріальних та морально-етичних пе­редумов ще не створює юридичних зв'язків між дитиною і її вихователем. Для їх виникнення необхідна наявність і юри­дичних підстав. До таких підстав належать:

а)  наявність правових норм, що регулюють порядок вста­новлення, здійснення та припинення опіки і піклування;

б)  правосуб'єктність учасників відносин з опіки та піклу­вання;

в)  юридичні факти, з якими закон пов'язує виникнення і розвиток правовідносин з опіки і піклування.

Про наявність правових норм, які регулюють відносини з опіки та піклування йшлося в § 1 цієї глави.

Зупинімося на характеристиці інших юридичних підстав, необхідних для виникнення опіки і піклування.

Правосуб'єктність у сімейному правовідношенні — це здат­ність (об'єктивна необхідність) особи бути учасником право-відношення з опіки та піклування і носієм прав та обов'язків, що випливають з нього.

Стосовно сімейно-правового інституту опіки і піклування повинна оцінюватись правосуб'єктність опікуна (піклуваль­ника), підопічної дитини та органу опіки і піклування.

У п. 1 ст. 244 СК зазначено, що опікуном (піклувальником) дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа. Але наявності дієздатності та згоди претендента в опікуни (піклу­вальники) ще не достатньо, щоб бути призначеним опікуном (піклувальником). Закон визначає осіб, які не можуть бути опікуном (піклувальником) дитини — це особи, які зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами; особи, позбавлені батьківських прав; а також особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини (п. З ст. 244 СК).

Враховуючи морально-етичну передумову інституту опіки і піклування, зазначений в п. З ст. 244 СК перелік заборон щодо осіб, які не можуть бути призначеними опікунами (піклуваль­никами) занадто умовний і недостатньо визначений. На прак­тиці можуть виникати ускладнення з приводу визначення особи, інтереси якої суперечать інтересам дитини. Крім того, не ясно, чи можуть бути опікунами (піклувальниками) особи: від яких відібрали дитину без позбавлення їх батьківських прав (ст. 170 СК); які були усиновлювачами дитини, але усиновлення було скасоване з їхньої вини; які раніше були опікунами чи піклу­вальниками та з їх вини опіка (піклування) була припинена. Можуть виникати й інші ускладнення при застосуванні цієї статті.

Враховуючи, що ст. 244 СК за своїм змістом майже співпа­дає зі ст. 140 КпШС 1969 р. і те, що поряд з названим Кодек­сом діяли Правила, можна дійти висновку, що подібні норми діятимуть і в подальшому.

Згідно з п. 3.2 Правил опікунами (піклувальниками) не можуть бути особи, які:

—  не досягли 18 років;

—  визнані у встановленому законом порядку недієздатними або обмежено дієздатними;

— перебувають на обліку або лікуються в психоневрологічних та наркологічних закладах;

—  раніше були опікунами чи піклувальниками та з їх вини опіку чи піклування було припинено;

—  позбавлені батьківських прав;

—  інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці чи піклуванню;

- засудженні за скоєння тяжкого злочину. Як видно, не можуть бути призначеними опікуном чи пік­лувальником громадяни, які:

—  самі потребують опіки та піклування;

—  позбавлені батьківських прав або скоїли дії, які свідчать про нездатність виховувати навіть своїх дітей;

—  виявляють неприязнь до майбутньої підопічної особи.

Таким чином, правосуб'єктність опікуна (піклувальника) виз­начається наявністю правових норм, природним станом та пев­ними морально-етичними якостями.

Правосуб'єктність підопічного у сімейному правовідношенні визначається:

по-перше, наявністю правових норм, що визначають його правовий стан;

по-друге, тим, що він є дитиною;

по-третє, тим, що він залишився без батьківського піклу­вання.

При призначенні опікуна (піклувальника) над дитиною, якій виповнилося 10 років, враховується бажання цієї дитини.

Правосуб'єктність органу, який прийняв рішення про приз­начення опікуна (піклувальника), визначається не сімейним, а адміністративним правом, у силу чого її називають адміністра­тивною правосуб'єктністю. В основі цієї правосуб'єктності лежать повноваження органу опіки і піклування щодо:

—  призначення опікуна (піклувальника);

—  контролю за дотриманням прав дитини, над якою вста­новлена опіка (піклування);

—  звільнення опікуна (піклувальника) дитини від його обов'язків;

—  вирішення згідно з чинним законодавством питань щодо грошових виплат дітям, які перебувають під опікою;

—  розгляд скарг на дії опікунів (піклувальників);

—  вжиття заходів щодо захисту особистих та майнових прав дітей, які перебувають під опікою (піклуванням);

—  здійснення іншої діяльності щодо забезпечення прав та інтересів дітей, які потребують опіки (піклування) (п. 1.7 Правил).

Правовідносини з опіки та піклування виникають на підс­таві певних чинників. Такими чинниками є:

• залишення дитини без батьківського піклування (факт смерті батьків, визнання їх недієздатними тощо);

•  досягнення дитиною певного віку (опіка встановлюється над дитиною, яка досягла 14 років, а піклування — над дитиною у віці від 14 до 18 років);

•  згода особи бути опікуном (піклувальником) дитини;

•  рішення органу опіки і піклування про призначення опі­куна (піклувальника).

Це — необхідні факти, без настання яких відносини з опіки і піклування не виникають. При цьому треба мати на увазі, що кожний із перелічених фактів окремого самостійного правового значення не має. Як юридичний факт виступає певна сукуп­ність фактів, що становлять цілісне явище. Так, відсутність рішення уповноваженого органу про встановлення опіки (пік­лування) над дитиною за наявності інших фактів не породжує сімейно-правових відносин з опіки та піклування.

Юридичні факти не тільки обумовлюють виникнення від­носин з опіки і піклування, але також є базою для подальшого їх розвитку.

Важливого значення в цьому розвитку набувають такі види юридичних фактів:

1.  Юридичні дії. Знаходячись під опікою (піклуванням) діти можуть бути повернуті на виховання батьків, усиновлені. Опі­куни (піклувальники) на їх прохання можуть бути звільнені від виконання своїх обов'язків, якщо орган опіки та піклування за місцем проживання підопічного визнає, що таке прохання зумовлене поважною причиною. Як правило, юридичні дії мають характер односторонніх волевиявлень, спрямованих на припинення чи зміну відносин з опіки чи піклування.

2.  Юридичні події. До них відносяться факти досягнення підопічним віку 14 чи 18 років, смерті опікуна (піклувальника) чи підопічного. Юридичні події теж можуть бути підставою зміни чи припинення відносин опіки (піклування).

3. Адміністративні акти. Прикладом адміністративного акта як підстави зміни чи припинення відносин з опіки і піклування е рішення уповноваженого органу про припинення опіки над підопічним, який досяг 14 років, і про призначення йому пік­лувальника.

4. Рішення суду. Юридичною підставою для виникнення від­носин з опіки і піклування, їх зміни чи припинення може бути й судове рішення. Наприклад, рішення суду про усиновлення дитини, яка знаходиться під опікою (піклуванням), є підставою для припинення опіки (піклування). Такий же наслідок зумов­лює вирок суду про засудження опікуна (піклувальника) до покарання у вигляді позбавлення волі.