§ 1. Поняття і значення опіки та піклування в сімейному праві

Охорона дитинства в Україні визнається загальнонаціональ­ним пріоритетом І здійснюється з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний за­хист та всебічний розвиток1 Основними законодавчими актами, що забезпечують втілення в життя поставленої мети є Конститу­ція України, Закон України «Про охорону дитинства», Сімейний кодекс України, Правила опіки та піклування2 (далі — Правила)

У світлі зазначеного пріоритету особливої турботи потребу­ють діти-сироти, діти, в яких померли чи загинули батьки, діти, позбавлені батьківського піклування, діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібрані у батьків без позбавлення батьківських прав, діти, батьки яких визнані безвісно відсутніми або недієздатни­ми, оголошені померлими, відбувають покарання у місцях поз­бавлення волі або перебувають під вартою на час слідства, або в розшуку в зв'язку з ухиленням від сплати аліментів та від­сутністю відомостей про їх місцезнаходження, діти, батькам яких тривала хвороба перешкоджає виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки та безпритульні діти

Безпритульні діти — це діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, І не мають певного місця проживання

Для вирішення питань, пов'язаних з утриманням І вихован­ням дітей, які опинились у несприятливих умовах, держава створила спеціальні органи — органи опіки та піклування Таки­ми органами є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад Безпосереднє ведення справ щодо опіки І піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи й управління місцевої державної адмініст­рації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад.

Органи освіти здійснюють діяльність з питань виявлення, обліку та передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківсь­кого піклування, до дитячих будинків, шкіл-інтернатів різних профілів, на усиновлення, під опіку (піклування), а також ді­яльність з інших питань, що належать до їх компетенції.

Органи у справах сім'ї та молоді, служби у справах непов­нолітніх здійснюють діяльність з питань виявлення, обліку, та тимчасового влаштування безпритульних дітей, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що утримуються в державних дитячих закладах, на виховання в сім'ї, а також діяльність з інших питань, що належать до їх компетенції*.

У селищах і селах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад.

Посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, працівники Міністерства внутрішніх справ України, працівники органів соціального захисту населення, житлово-експлуатаційних органів, навчальних закладів, інших організацій, а також громадяни, яким стало відомо про факт залишення дитини без опіки (піклування) батьків, зобов'язані негайно повідомити про це органи опіки та піклування за місцем знаходження дитини.

Діяльність інших, крім органів опіки і піклування, юридичних і фізичних осіб по виявленню і влаштуванню дітей, які зали­шились без батьківського піклування, законом не передбачена.

Законодавством визначено різні форми державної турботи про дітей, які залишились без батьківського піклування. Це — опіка і піклування, усиновлення, влаштування дітей на вихо­вання в сім'ї громадян (патронат), у будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу на повне державне утримання1. Основною метою діяльності всіх перелічених закладів є створення їх вихованцям необхідних умов для всебічного і гармонійного розвитку, підготовки для самостійного життя і праці.

Опіка та піклування в сімейному праві — це така форма передачі дітей, які внаслідок тих чи інших обставин лишилися без батьківського піклування, іншим особам, що має на меті їх виховання, захист їх особистих і майнових прав, охорону інших інтересів.

Опіка і піклування має як спільні, так і відмінні риси з іншими інститутами передачі дітей на виховання та для захисту їх інтересів.

Для порівняння візьмімо інститут усиновлення. Спільним для цих інститутів є обов'язки опікуна (піклувальника) і уси­новителя щодо виховання та захисту інтересів переданих їм дітей. Опікун (піклувальник), як і усиновитель, виконують замість дітей і в їх інтересах відповідні дії або дають згоду (дозвіл) на виконання ними цих дій. На опікунів (піклуваль­ників) і усиновителів покладається обов'язок представляти інте­реси підопічних (усиновлених) дітей в усіх державних і громад­ських організаціях, якщо виникає у цьому необхідність. Опікуни (піклувальники) та усиновителі відповідають за шкоду, заподіяну підопічним (усиновленим), якщо не доведуть, що шкода настала не з їх вини.

Але опіка (піклування) не породжують, подібно усиновлен­ню, між дітьми і опікунами (піклувальниками), членами їх сімей, відносин, аналогічних за своєю природою відносинам батьків і дітей. Усиновлення є підставою для виникнення як особистих, так і майнових відносин між усиновителем і уси­новленим, а опіка (піклування), як правило, породжує немай-нові відносини між опікуном (піклувальником) і підопічним.

Опіка і піклування — міжгалузеві інститути. Вони є одно­часно інститутами адміністративного, цивільного і сімейного права. Опіка і піклування є інститутами цивільного права тоді, колІГ у передбачених законом випадках установлюються над неповнолітніми особами або майном осіб, визнаних безвісно відсутніми.