§ 1. Поняття усиновлення

Право сучасного цивільного суспільства не може залишати поза увагою дітей, позбавлених батьківської турботи. Утри­мання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківсь­кого піклування, покладається на державу, — проголошено в ст. 52 Конституції України. Для допомоги таким дітям створено розгалужену систему державних дитячих закладів, у яких вони утримуються на повному державному забезпеченні у віці від трьох років до повноліття. До основних закладів, діяльність яких пов'язана з утриманням дітей, належать:

а)  дитячі будинки для дітей дошкільного віку;

б)  дитячі будинки для дітей шкільного віку;

в)  дитячі будинки змішаного типу для дітей дошкільного та шкільного віку;

г)  загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків (можуть бути з до­шкільними відділеннями).

Разом з тим велику допомогу по влаштуванню дітей, які залишилися без батьків, надають державі окремі громадяни, які за власним бажанням беруть дітей до себе в сім'ї для того, щоб замінити їм відсутніх батьків, поставивши їх у становище рідних дітей. Саме такою формою виховання та турботи про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, є прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу, які за наяв­ності відповідних умов можуть створюватися рішенням місцевої державної виконавчої влади. Метою створення дитячих будинків сімейного типу є подальше посилення державної допомоги дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків, забезпечення якнайповнішого поєднання громадських, колек­тивних та родинних форм виховання1.

Окреме важливе місце в сімейному законодавстві належить інституту усиновлення. Його знало і детально регламентувало ще стародавнє, а частково також римське право. Визнавався цей інститут і в дореволюційній Росії, а в 1926 р. він був закріплений у радянському законодавстві і був у подальшому досить поширеним. Нині інститут усиновлення як пріоритетна форма сімейного виховання дітей, які залишились без турботи батьків, відомий усім правовим системам. Закономірно, що він знайшов своє відображення і в СК України (ст. ст. 207—242).

Головною і визначальною ідеєю інституту усиновлення є турбота про дітей, які втратили батьків або з тих чи інших причин позбавлені батьківського піклування, створення для них середовища, яке е характерним для сім'ї (турбота про розвиток дитини, виховання, спілкування з дорослими, матеріальне за­безпечення тощо). При цьому в усиновленого змінюється родинне середовище, оскільки законодавство зорієнтоване на так зване «повне» усиновлення. На підставі рішення суду при­пиняється правовий зв'язок між усиновленим та його родичами за походженням і одночасно виникає такий зв'язок між усинов­леним, усиновлювачем та його родичами за походженням. Такий причинний факт одночасно є правоприпиняючим і право-утворюючим.

Відповідно до ст. 207 СК України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду.

Усиновлення дитини проводиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Це положення закону наголошує на тому, що інтереси дітей в інституті усиновлення є основною метою, заради якої він введе­ний. Хоча це, звичайно, не дає права говорити про відсутність інтересів усиновлювача чи протиставлення інтересів дитини інте­ресам усиновлювача. При усиновленні завжди забезпечується єдність інтересів тих, хто усиновлює, з інтересами тих, кого усиновлюють. Суб'єктами відносин усиновлення є усиновлю-вачі і усиновлені.

Прийняття усиновлювачем дитини в сім'ю здійснюється на підставі рішення суду. Ця вимога закону поширюється на від­носини:

а)  усиновлення в Україні громадянами України дитини, яка також є громадянином України;

б)  усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадя­нином України;

в) усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні, громадянами України або іноземцями, які проживають в Україні.

Усиновлення громадянином України дитини, яка є громадя­нином України, але проживає за межами нашої держави, здійснюється в консульській установі або дипломатичному пред­ставництві України.

Якщо усиновлювач не є громадянином України, для уси­новлення дитини, яка є громадянином України, потрібен дозвіл Центру з усиновлення дітей.

Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином Украї­ни, здійснене у відповідних органах держави, на території якої проживає дитина, є дійсним за умови попереднього одержання дозволу Центру з усиновлення дітей (ст. 282 СК України).

Закон не обмежує кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач. Невідомі також будь-які законодавчі обмеження усиновлення за ознакою раси, національності, віросповідання.

Надаючи великого значення, в першу чергу, сімейному вихо­ванню дітей, останнім часом держава всіляко сприяє розвитку усиновлення, встановивши суворий судовий порядок його про­ведення: критерії віку між усиновителями і усиновленими; недо­пустимість посередницької, комерційної діяльності щодо уси­новлення дітей; вимоги стосовно нагляду за станом утримання та виховання дітей, усиновлених іноземними громадянами; мож­ливість застосування до усиновлювача такої санкції, як позбав­лення батьківських прав та ін.