§ 2. Перші декрети про шлюб та сім'ю в Україні

Декрет Раднаркому України «Про громадянський шлюб і про ведення книг запису актів громадянського стану»1 від 20 лютого 1919 р. скасував церковний шлюб, який до революції був панівною формою шлюбу, і проголосив, що в УРСР визна­ватимуться в майбутньому обов'язковими шлюби, зареєстровані в органах ЗАГСу.

Церковні ж шлюби були проголошені Декретом «особистою справою тих, хто вступає в шлюб» і могли укладатися лише після державної реєстрації шлюбу в органах ЗАГСу.

Введення громадянського шлюбу і скасування церковної форми шлюбу проводились у цілковитій відповідності з прин--ципом відокремлення церкви від держави, встановленим в Ук­раїні 22 січня 1919 р.

Декретом від 20 лютого 1919р. були визначені основні умови вступу в шлюб. Перш за все, це — принцип свободи і добро­вільності шлюбу, перелік підстав до вступу в шлюб, зняття релігійних обмежень для вступу в шлюб (зокрема, згідно з дореволюційним законодавством особам православного віро­сповідання заборонялося вступати в шлюб з нехристиянами), рівність подружжя при виборі прізвища, а також процедури державної реєстрації шлюбу в органах ЗАГСу.

Надавши вирішального значення обов'язковій державній реєстрації шлюбу, Декрет від 20 лютого 1919 р. нічого не заз­начав про фактичний шлюб. Водночас він прирівнював церковні шлюби, укладені до видання Декрету, до зареєстрованих цивіль­них шлюбів.

Хоча українське сімейне законодавство розвивалося за зраз­ком законодавства РРФСР, однак між названими декретами України та Росії були суттєві відмінності. Декрет УРСР нічого не зазначав про правове становище позашлюбних дітей, а Декрет РРФСР проголосив урівняння позашлюбних дітей із шлюбними в усіх правах. Зокрема у Декреті РРФСР зазначалось, що батько і мати записувалися як такі при реєстрації народження дитини згідно з їх заявою, а якщо батько позашлюбної дитини ухилявся від подання такої заяви, то матері дитини або опікуну дозволялося встановити батьківство в судовому порядку. Це правило скасу­вало принципову різницю в становищі дітей, народжених поза шлюбом, та шлюбних дітей.

Значення цього положення Декрету було настільки суттєвим, що судова і адміністративна практика УРСР стали одразу ж орієнтуватися на нього.

20 лютого 1919 р. був прийнятий Декрет УРСР «Про розлу­чення»1, який проголосив свободу розлучення і анулював цер­ковну процедуру розлучення. Згідно з цим Декретом шлюб розривався на прохання одного або обох із подружжя.

Заяви про шлюб повинні були подавати в місцеві органи ЗАГСу, але оскільки останні були організовані не всюди, то ці заяви могли подаватися в народні суди.

Означений Декрет містив також норми, які регламентували такі правові наслідки розлучення: а) при розірванні шлюбу за взаємною згодою подружжя зобов'язані були вказати в поданій заяві, які прізвища будуть носити розведене подружжя і їхні діти, а при односторонній заяві розведені подружжя поверталися до своїх дошлюбних прізвищ; прізвище дитині визначав суд, куди подружжя могли звертатися щодо цього; б) всі інші питан­ня, пов'язані з розірванням шлюбу, вирішувались угодою між подружжям у формі нотаріального або домашнього договору, а у разі спору між ними — народним судом.

Перші декрети УРСР про шлюб і його розірвання проголо­сили дійсно демократичні принципи, які потім розвинулися в чітку і послідовну систему інститутів сімейного права, були першим кроком на шляху створення сімейного права України.