§ 3. Позбавлення одного з подружжя права на утримання

Відхилення від загальних правил аліментування може мати місце, якщо суд упевниться у відсутності підстав для стягнення аліментів

Незважаючи на наявність формальних обставин, які дозво­ляють стягувати аліменти із одного з подружжя на користь іншого, законодавець передбачає вичерпне коло обставин, коли суд може позбавити одного з подружжя права на утримання або обмежити його строком (ст. 83 СК):

1) Перебування в шлюбних відносинах нетривалий час.

Нетривалість перебування в шлюбі може бути підставою для звільнення одного з подружжя від стягнення аліментів. Це правило неможливо застосувати щодо того з подружжя, який перебуває в шлюбі, оскільки шлюб існує і визначити термін, протягом якого подружжя ще буде перебувати в шлюбі, неможливо.

При стягненні аліментів із колишнього чоловіка (дружини) час відіграє істотне значення. Не може бути справедливою норма, згідно з якою особа, котра перебувала в шлюбі, зобов'язана потім утримувати колишнього з подружжя упродовж кількох десятиліть. Якщо при тривалих шлюбних відносинах можна вести мову про виникнення якихось моральних зобов'язань між особами, які разом вчилися, працювали, виховували дітей, будували житло, набували майно, то при незначній тривалості подружнього життя, коли особи через кілька років взагалі не згадують одна одну, — це є несправедливим. У такому разі в стягненні аліментів потрібно або взагалі відмовляти, або обме­жити їх сплату певним строком.

Аналогічна норма містилася і в КпШС України, але поняття «нетривалий час» було настільки оціночним, що суди по-різному його тлумачили. В одному випадку в рішенні обґрунтовувався термін 15—20 років, у іншому — 10—15 тощо.

У ст. 76 СК законодавець пов'язує право колишнього чоло­віка (дружини) на аліменти у разі, коли на момент розірвання шлюбу йому (їй) до досягнення пенсійного віку залишилося не більш як 5 років, за наявності додаткової умови — перебуван­ня у шлюбі не менше десяти років. Вважаємо, що доцільно застосовувати цей термін і в даному випадку.

2) Якщо непрацездатність одного з подружжя виникла в резуль­таті вчинення ним умисного злочину.

Аліментування особи, непрацездатність якої настала внаслі­док вчинення нею умисного злочину, суперечило б нормам моралі. Обвинувальний вирок суду, який набув законної сили, або припинення кримінальної справи з нереабілітуючих підстав можуть бути підставою для того, щоб позбавити позивача права на утримання (ст. 83 СК). Зазначимо, що водночас у п. 4 ст. 75 СК підкреслюється, що права на утримання не має той із под­ружжя, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину.

3) Якщо непрацездатність або тяжка хвороба того з подруж­жя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу.

Для осіб, які укладають шлюб, важливою є поінформова­ність про стан здоров'я одне одного. Якщо один із подружжя свідомо приховав наявність тяжкої хвороби від іншого, це може спричинити тяжкі наслідки: можливість зараження тяжким інфекційним захворюванням, зокрема вірусом імунодефіциту, народження хворої дитини тощо.

Невиправдано також покладати на одного з подружжя обов'язок щодо утримання іншого, непрацездатного з подружжя, який приховав свою непрацездатність.

Суд, розглядаючи справу, повинен з'ясувати:

а)  чи дійсно непрацездатність позивача настала до укладан­ня шлюбу або чи дійсно позивач захворів на тяжку хворобу до укладання шлюбу;

б)  чи хвороба позивача відноситься до тяжких;

в)  чи дійсно позивач знав про свою тяжку хворобу чи непра­цездатність;

г)  чи дійсно позивач приховав цю обставину від іншого з подружжя.

Якщо ж відповідач після укладання шлюбу дізнався про тяжку хворобу (інвалідність) іншого подружжя, але не ініцію­вав питання щодо визнання шлюбу недійсним, то відсутні й підстави для його звільнення від обов'язку щодо утримання того з подружжя, хто є непрацездатним.

4) Якщо одержувач свідомо поставив себе в становище такого, що потребує матеріальної допомоги.

Так, позивач міг потрапити в скрутне матеріальне становище внаслідок марнотратства, зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами, захоплення азартними іграми. Вод­ночас не можна поширити цю норму на випадки, коли особа стала потребувати матеріальної допомоги, оскільки вступила на навчання на платній основі, скористалася платними медич­ними послугами тощо.

Прийняття судом рішення щодо звільнення одного з под­ружжя від обов'язку по утриманню іншого з подружжя чи обмеження цього обов'язку певним строком (наприклад, стяг­ненням аліментів протягом шести місяців) є правом, а не обов'яз­ком суду. Тому суд має уважно дослідити конкретні обставини справи, прискіпливо підійти до оцінки доказів, які дозволяють прийняти обґрунтоване рішення.

Наведені положення поширюються і на осіб, у яких право на аліменти виникло після розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 75 СК України один з подружжя не має права на аліменти у випадку:

1) Негідної поведінки в шлюбних відносинах того з под­ружжя, хто потребує матеріальної допомоги.

У нашому суспільстві сімейні відносини будуються на заса­дах добровільності шлюбу, почуттях взаємної любові чоловіка та жінки, рівності і взаємоповаги. Якщо ж поведінка одного із подружжя не лише не сприяла зміцненню сім'ї, а навпаки, руйнувала її, то покладати на іншого з подружжя обов'язок утри­мувати його суперечило б засадам моралі та справедливості.

Критерії негідності поведінки подружжя оцінює суд з пози­цій моральності, але факти, які доводять непривабливість вчинків когось із подружжя в шлюбі, має доводити в суді подружжя-позивач. Мова може йти про ганебну поведінку як до шлюбу, під час шлюбу, так і після його припинення. Але негідна поведінка до укладання шлюбу, якщо надалі вона не мала місця, підставою для відмови у стягненні аліментів бути не може.

Негідна поведінка може полягати в ігноруванні сімейних обов'язків, відсутності піклування про дітей, другого з под­ружжя, зневажливому ставленні до нього, перебуванні праце­здатної особи на утриманні без достатніх для цього причин, марнотратстві, зловживанні спиртними напоями чи наркотич­ними речовинами, подружній зраді тощо.

Не можна погодитися з думкою, що «подружня зрада, як правило, не суперечить загальновизнаним моральним нормам» і що до такої особи не повинні застосовуватися будь-які пока­рання чи обмеження в сімейних правах1.

Шлюб є добровільним союзом, якщо когось з подружжя не задовольняють умови перебування в такому союзі — свобода розір­вання шлюбу надає можливість зробити це в будь-який час.

2) Якщо той із подружжя, хто потребує матеріальної допо­моги, став непрацездатним у зв'язку з вчиненням ним умисного злочину.

Як уже зазначалося, законодавець допустив конкуренцію норм, оскільки в п. 5 ст. 75 СК зазначено, що такий із подружжя «не має права на утримання», а п. 2 ст. 83 свідчить про те, що «суд може позбавити права на утримання» того з подружжя, непра­цездатність якого «виникла в результаті вчинення ним умисно­го злочину». Звичайно, редакція наведених статей потребує більш чіткого викладу, щоб усунути подвійне тлумачення.