§ 1. Підстави і порядок визнання шлюбу недійсним

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 

Зареєстрований у встановленому порядку шлюб вважається укладеним законно і обумовлює настання передбачених зако­нодавством правових наслідків до винесення судом рішення про визнання шлюбу недійсним. До винесення судом рішення про визнання шлюбу недійсним особи, які уклали шлюб, вва­жаються законним подружжям з відповідними правами і обов'язками.

Презумпція дійсності шлюбу, укладеного в установленому законом порядку, не викликала сумніву як в теорії радянського сімейного права, так і в сучасній юридичній літературі. Не змінилася і панівна точка зору на визнання шлюбу недійсним як на санкцію за порушення сімейного законодавства1.

Сімейне законодавство містить вичерпний перелік обставин, які можуть бути підставами для визнання шлюбу недійсним у судовому порядку.

Перелік таких підстав наводиться в ст. ст. 22, 24—26 СК України і не підлягає розширеному тлумаченню.

До підстав визнання шлюбу недійсним чинне законодавство відносить такі обставини:

а)  недосягнення особою, яка уклала шлюб, шлюбного віку (ст. 22 СК);

б) відсутність добровільної згоди чоловіка та жінки, які уклали шлюб (ст. 24 СК);

в)  укладання шлюбу з особою, яка в судовому порядку виз­нана недієздатною (ст. 24 СК);

г)  реєстрація шлюбу з особою, яка не усвідомлювала зна­чення своїх дій або не могла керувати ними (ст. 24 СК);

ґ) перебування особи (осіб), які уклали шлюб, в іншому нерозірваному шлюбі (ст. 25 СК);

д)  укладання шлюбу між близькими родичами (ст. 26 СК); є) укладання шлюбу між усиновителем і усиновленою ним

дитиною (ст. 26 СК);

ж) приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для іншого подружжя чи їхніх нащадків (ст. ЗО СК);

з) укладання шлюбу жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків под­ружжя.

Для визнання шлюбу недійсним досить довести в суді наяв­ність однієї із наведених вище обставин. Згідно з КпШС Ук­раїни 1969 р. порушення умов укладання шлюбу недостатнє, щоб шлюб вважався недійсним — необхідно, щоб суд виніс відповідне рішення. В Сімейному кодексі України вітчизняний законодавець по-іншому розв'язує це питання, трактуючи шлюб як вид цивільно-правової угоди і розглядаючи його залежно від виду порушення встановлених вимог укладання відповідно або як вид абсолютно недійсної з моменту укладання (нікчемної) угоди, або як відносно недійсної (заперечної чи оспорюваної) угоди.

У ст. ст. 39—41 СК України побудовані три правові моделі визнання шлюбу недійсним:

1.   Шлюб, який є недійсним. Тобто при укладанні шлюбу сторони допустили такі порушення умов його укладання, що він вважається недійсним уже в силу самих цих порушень і без рішення суду.

2.   Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду. Для визнання такого шлюбу недійсним має бути рішення суду, яке грунтується на доведених в судовому засіданні обставинах, що свідчать про порушення умов укладання шлюбу.

3.  Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду. Правові наслідки, які можуть настати в зв'язку з порушен­ням умов укладання шлюбу, цілком залежать від суддівського бачення: суд може або визнати шлюб дійсним, незважаючи на порушення, або, зважаючи на них, визнати шлюб недійсним.

1. Недійсним є шлюб:

А) Зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.

Порушення принципу одношлюбності — одне з найбільш поширених у судовій практиці підстав визнання шлюбу не­дійсним.

Охорона одношлюбності як однієї із необхідних умов укла­дання шлюбу здійснюється шляхом визнання недійсним шлюбу, який порушує цю умову і має місце, як правило, тоді, коли зіштовхуються інтереси і права, які випливають із двох шлюбів. Таке зіткнення має місце коли:

1)  з'ясовується, що на момент укладання шлюбу один із подружжя вже перебував в іншому шлюбі;

2)  після укладання шлюбу з'являється той із подружжя, хто раніше у встановленому порядку був оголошений померлим.

У першому випадку має місце бігамія, тобто одночасне пере­бування в двох шлюбах. На момент укладання другого шлюбу перший не був розірваний, тому, звичайно, недійсним визна­ється другий шлюб як укладений з явним порушенням вста­новленого порядку.

Другий шлюб є недійсним і ніяк не може негативно впли­нути на правову природу першого шлюбу. Недійсність другого шлюбу, як і збереження першого, є безумовним та беззасте­режним і не може залежати від бажання сторін зберегти чи анулювати той чи інший шлюб. Не має значення, чи свідомо обидва із подружжя (чи один із нього) порушили вимоги законо­давства, чи добросовісно помилялися. Так, подружжя тривалий час не підтримувало між собою стосунків. Один із нього міг вважати, що інший із подружжя загинув внаслідок бойових дій, нещасного випадку тощо. Проте ці мотиви правового зна­чення не мають і повторний шлюб буде недійсним.

Інший випадок (коли зіштовхуються інтереси осіб, які випли­вають з двох шлюбів) має місце, коли повертається особа, яка в установленому порядку була оголошена померлою. В цьому разі смерть такої особи була зареєстрована державним органом РАЦСу на підставі судового рішення про оголошення її по­мерлою, шлюб був припинений, а перешкод для укладання другого шлюбу не було. Тому другий шлюб від самого початку був правомірним, оскільки принцип одношлюбності не пору­шувався.

Законодавець суворо регламентує підстави і порядок оголо­шення громадянина померлим. Після того, як громадянин з дотриманням гарантій всіх його прав був оголошений померлим, а його шлюб припинився, немає й підстав для визнання другого шлюбу недійсним.

У судовій практиці (особливо в повоєнні роки) відомі випад­ки, коли за позовом одного із подружжя другий шлюб розривав­ся і колишнє подружжя реєструвало новий шлюб на загальних підставах.

Б) Зареєстрований між особами, які є родичами по прямій лінії спорідненості, а також: між рідними братом і сестрою.

Підставами визнання шлюбу недійсним є укладання шлюбу з близькими родичами — родичами по прямій висхідній і низ­хідній лініях, а також між рідними братами та сестрами (тобто між повнорідними — які походять від спільних батьків, і не-повнорідними єдинокровними і єдиноутробними, тобто такими, у яких спільними є або батько, або мати і спільна кров чи спільна утроба).

Перешкодою до укладання шлюбу є не лише шлюбні родинні зв'язки, а й будь-яка, в тому числі позашлюбна, родинність.

Свого часу в Російській імперії церква забороняла шлюби між родичами до 8-го ступеня родинності, пізніше — до 4-го ступеня1.

Випадки визнання шлюбу недійсним з наведених вище під­став в судовій практиці практично не зустрічаються, оскільки суспільна мораль засуджує кровозмішення. Водночас вони не можуть бути виключені взагалі, особливо коли мова йде про одруження між братами та сестрами від повторних шлюбів.

У будь-якому випадку шлюби між близькими родичами (по прямій низхідній і висхідній лініях), між рідними братом та сестрою (як повнорідними, так і неповнорідними, тобто народ­женими від спільних батьків чи пов'язаними між собою або спільною кров'ю батька, або спільною утробою матері) є абсо­лютно недійсними.

В) Зареєстрований з особою, яка є недієздатною.

Особа, яку у встановленому порядку визнано судом недіє­здатною, не має можливості свідомо висловити свою волю на укладання шлюбу, оскільки внаслідок душевної хвороби чи не­доумства не може розуміти значення своїх дій та оцінювати їх. Тому шлюб, укладений із такою особою, вважається укладеним без її згоди і не може вважатися дійсним.

Наведені порушення умов укладання шлюбу обумовлюють його абсолютну недійсність і дають підстави органу РАЦСу за заявою зацікавленої особи анулювати актовий запис про шлюб.

2. Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду:

А) Зареєстрований без вільної згоди чоловіка та жінки.

Відсутність взаємної згоди при укладанні шлюбу в теорії сімейного права за аналогією з цивільним правом іменують пороком волі при укладанні шлюбу2.

Порок волі може бути обумовлений низкою обставин: насильством, погрозою застосувати фізичне чи психічне на­сильство до особи, яка укладає шлюб, чи до її рідних та близьких; неправильне уявлення особи, з якою укладають шлюб щодо дійсності вчинених дій (особа не розуміла значення своїх дій внаслідок тимчасового розладу здоров'я, тимчасового хвороб­ливого стану, стану алкогольного чи наркотичного сп'яніння тощо). В цьому разі суд може призначити судово-психіатричну або судово-психологічну експертизи, які мають дати відповідь: чи розуміла особа, яка укладала шлюб, значення своїх дій і чи могла ними свідомо керувати?

Якщо особа уклала шлюб, перебуваючи в такому стані, що не розуміла значення своїх дій, звичайно, вона має право після того, як вилікується, порушити питання про визнання шлюбу недійсним, оскільки нею по суті свідомого бажання щодо укла­дання шлюбу не виявлялось. Однак коли особа бажає зберегти такий шлюб, немає необхідності визнавати укладений шлюб недійсним, а потім реєструвати новий на загальних підставах.

Б) У разі його фіктивності.

Серед підстав визнання шлюбу недійсним законодавець окремо виділяє таку підставу, як фіктивність шлюбу, тобто укладання шлюбу без наміру подружжя (чи одним з подруж­жя) дійсно створити сім'ю, а лише реєстрація шлюбу з метою досягнення якихось пільг та привілеїв, що випливають із його реєстрації (право на житло другого з подружжя, право на май­но другого з подружжя у випадку його смерті, право на пен­сію, на страхову суму, можливість ухилення від сплати подат­ку тощо). Зовнішня згода таких осіб на укладання шлюбу не відповідає їх внутрішній волі.

За правовою природою фіктивний шлюб нагадує мниму угоду. Як при мнимій угоді, так і при укладанні фіктивного шлюбу сторони вчиняють юридичні дії без наміру настання тих правових наслідків, які передбачені законом.

Справи щодо визнання шлюбу недійсним із мотиву його фік­тивності хоча й досить часто зустрічаються в судовій практиці, але спричинюють значні труднощі, особливо в тому разі, коли один з подружжя дійсно бажав створити сім'ю, а інший, отри­мавши те, до чого він прагнув (наприклад, право реєстрації на житловій площі другого з подружжя в столиці, розподіл в аспі­рантуру, влаштування на престижну роботу тощо), докорінно змі­нює свою поведінку і звертається з позовом про розірвання шлюбу.

У такому разі суд має уважно вивчити і врахувати всі обста­вини справи: стосунки подружжя до шлюбу, його тривалість, спільне проживання і ведення господарства подружжям у шлюбі, наявність чи відсутність дітей, інші докази, які б свідчили про бажання створити сім'ю чи про його відсутність.

Труднощі у розгляді справ такого роду пов'язані з тим', що згідно з чинним законодавством подружжя не зобов'язане про­живати разом, тому їх роздільне місце проживання ще не свідчить про відсутність наміру створити сім'ю і не може авто­матично розглядатися як доказ фіктивності шлюбу. Роздільність проживання подружжя може обумовлюватися обставинами тимчасового характеру (наприклад, служба в армії, робота в геологічній партії, навчання в іншому місті, догляд за непрацездатними родичами тощо) і за відсутності інших по­важних обставин сама по собі не може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.

Так, М. (1926 р.н.) і X. (1969 р.н.) зареєстрували шлюб. Надалі М. звернувся з позовом до суду про визнання шлюбу недійсним, посила­ючись на те, що відповідачка уклала шлюб без наміру створити сім'ю, а переслідувала іншу мету — отримати належну М. на праві приватної власності квартиру. Спочатку X. пропонувала М. укласти договір до­вічного утримання, але потім вони вирішили зареєструвати шлюб. Після реєстрації шлюбу X. припинила будь-який догляд за М., почала вести господарство окремо. Оскільки в цьому разі у однієї із сторін було відсутнє бажання укласти шлюб, рішенням суду він був визнаний фіктивним.

У теорії сімейного права відрізняють поняття фіктивного шлюбу від шлюбу, «який не існує» або шлюбу, «який не укладено».

Шлюб, який не існує — це шлюб, якого юридичне немає і який не потребує визнання його недійсним в судовому порядку. Так, шлюб, який укладено з порушенням обов'язкових правил реєстрації (наприклад, посвідчений особою, яка не має права його посвідчувати) — не існує взагалі.

Неукладені шлюби — це шлюби, зареєстровані за відсутності нареченої або нареченого (ст. 48 СК). До неукладених шлюбів необхідно віднести і шлюби, які реєструвалися за підробленим паспортом, за довіреністю.

Наприклад, молоді задовго до реєстрації шлюбу почали «свят­кувати» і, як наслідок, шлюб був «зареєстрований» між нарече­ною і свідком. У цьому разі, як і в усіх інших (коли особа використовує підроблені документи, документи іншої особи тощо), мова йде не про визнання шлюбу недійсним — його як такого не існує взагалі, а про анулювання запису реєстрації шлюбу як помилкового, оскільки він не відбиває дійсного стану речей.

Відповідно до Закону України «Про нотаріат» капітану мор­ського судна надано право посвідчувати заповіти, довіреності, але він не уповноважений реєструвати шлюб.

Так, куховарка китобоя «Суздаль» китобійної флотилії «Слава» звер­нулася із скаргою до капітана, шо боцман судна обіцяв з нею одружити­ся, вона завагітніла, а тепер він ухиляється від укладання шлюбу. Під тиском капітана боцман погодився укласти шлюб, який в присутності свідків і був капітаном «зареєстрований»1.

Такі «шлюби» не потребують визнання їх недійсними — вони юридичне не існують і не мають ніякого правового значення.

Неіснуючими є також шлюби, зареєстровані відповідними служителями культу (попом, ксьондзом, мулою), якщо цьому не передувала реєстрація в органах РАЦСу.

Від фіктивних шлюбів треба відрізняти і так звані «шлюби з розрахунку», які укладаються з певних корисливих мотивів (мо­лода актриса вирішила укласти шлюб з відомим режисером, який би забезпечив їй творче зростання, аспірантка — з профе­сором, передбачаючи спрощений захист дисертації; дівчина з провінції — із солідним бізнесменом, що дало б їй матеріальне забезпечення тощо).

Шлюб з розрахунку — це шлюб, який особа (чи особи) укладають хоча і з певних корисливих мотивів, але, безперечно, з метою створення сім'ї. Хоча укладання такого шлюбу тради­ційно викликало осуд у суспільстві, він не може бути визнаний недійсним.

3. Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду:

А) Між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною без от­римання у встановленому порядку дозволу суду на такий шлюб.

За загальним правилом шлюби між усиновлювачем та усиновленою дитиною заборонені з моральних міркувань. Ця заборона традиційно набула характеру етичної норми, оскільки відносини між усиновлювачем і усиновленою дитиною при­рівнюються до відносин батьків і дітей за походженням.

Водночас між усиновлювачем і усиновленою дитиною не завжди можуть складатися стосунки, подібні до стосунків між батьками і дітьми, особливо у тих випадках, коли усиновлена дитина від самого початку знала, що усиновлювачі не є її батька­ми. У цьому разі перешкоди морального характеру не є такими дієвими, і суд може надати таким особам дозвіл на укладання шлюбу.

Якщо ж ці особи своєчасно не потурбувалися про отримання такого дозволу, то суду надано право визнати такий шлюб не­дійсним.

Б) Між двоюрідним братом та сестрою; між тіткою, дядь­ком та племінником, племінницею.

У більшості цивілізованих країн шлюби між родичами, які перебувають у третьому ступені родинності, заборонені (Велико­британія, Німеччина, Франція, США, Швейцарія). Орієнтація на сучасну модель європейського законодавства обумовлює і наявність більш жорстких вимог щодо можливостей укладання шлюбу родичами.

Однак у вітчизняному законодавстві такі положення ще належним чином не апробовані, тому суд з врахуванням конкрет­них обставин (тривалості спільного проживання, характеру вза­ємин) може визнати такий шлюб дійсним.

В) 3 особою, яка приховала свою тяжку хворобу.

Серед підстав визнання шлюбу недійсним законодавець на­зиває і приховування тяжкої хвороби, а також хвороби, небез­печної для іншого з подружжя чи їхніх нащадків.

Якщо ж особа не приховувала наявність тяжкої хвороби, то відповідно відсутні й підстави визнання шлюбу недійсним.

Зазначимо, що поняття «тяжка хвороба» є оціночним. У кожному конкретному випадку з врахуванням віку того з под­ружжя, який є хворим, його соціального стану, професії суд може визнати ту чи іншу хворобу «тяжкою», оскільки особа віком 50—60 років не може мати стан здоров'я 20-річної.

На нашу думку, поняття «тяжка хвороба» має поширюватися на осіб, яким у передбаченому порядку встановлена група інва­лідності, а також осіб, хвороби яких значаться в Переліку хроніч­них захворювань, при яких особи, які страждають ними, не можуть проживати в комунальній квартирі чи в одній кімнаті з іншими членами своєї сім'ї, затвердженому наказом Міністра охорони здоров'я УРСР від 8 лютого 1986 р. № 52. До таких хвороб належать: хронічний бронхіт, емфізема легень, усклад­нена гіпертонічна хвороба, тяжкі форми неврозів, при яких хворі підлягають періодичному лікуванню в психіатричних ста­ціонарах, та ін.

Критеріями оцінки поняття «тяжка хвороба» можуть бути і ті підстави, які використовують страхові компанії при добро­вільному страхуванні життя. В Правилах добровільного стра­хування зазначається, з якими саме особами не укладаються договори страхування життя, оскільки вони мають захворю­вання, зазначені в Правилах.

Доцільнішою, на наш погляд, є вимога, передбачена ст. 27 Сімейного кодексу Російської Федерації, яка серед підстав ви­знання шлюбу недійсним конкретно називає приховання яких саме хвороб подружжям може стати підставою визнання шлюбу недійсним — венеричних і СНІДу.

Г) 3 особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб.

Ця обставина може бути підставою для визнання шлюбу недійсним, якщо особі, що не досягла шлюбного віку, рішенням суду не було надано право на шлюб.

Це порушення може бути допущено як працівниками РАЦСу, так і зумовлюватися поданням неправдивих документів особами, які укладають шлюб (підроблені паспорт, рішення суду про дозвіл на шлюб). Визнання шлюбу недійсним у такому разі вимагають інтереси неповнолітньої особи, яка уклала шлюб. Водночас суду надано право, виходячи з інтересів того з под­ружжя, який не досяг повноліття, відмови в позові про виз­нання шлюбу недійсним (наприклад, коли жінка вагітна чи народила дитину).

Ніякі інші обставини, що прямо не передбачені ст. ст. 22, 24—26 СК України, не є підставами визнання шлюбу недійсним. Помилкове уявлення про соціальний статус одного з майбут­нього подружжя, його моральні якості, майновий стан, відсут­ність інформації про негідну поведінку до шлюбу (наприклад, героїня оповідання М. Зощенка «Весілля» приховала від наре­ченого наявність у неї двох позашлюбних дітей; у відомому кінофільмі наречений, працюючи звичайним бухгалтером, ви­давав себе за видатного продюсера, а наречена — за відому кінозірку) правового значення для визнання шлюбу недійсним не мають.

У таких випадках обставини, які один з подружжя приховав від іншого, можуть бути підставою для розірвання шлюбу.

Не може бути підставою для визнання шлюбу недійсним недотримання нормативних вимог щодо процедур подачі заяви про реєстрацію шлюбу і реєстрації шлюбу, передбачених ст. ст. 28, 32 СК (наприклад, подача заяви про реєстрацію шлюбу не особисто чоловіком чи жінкою, реєстрація шлюбу до спливу 1 місяця від дня подання заяви тощо).

За певних обставин необхідність визнання шлюбу недій­сним може виникнути вже після розірвання такого шлюбу або після смерті дружини чи чоловіка. Найчастіше необхідність виз­нання шлюбу недійсним обумовлена смертю одного з подружжя і поділом спадщини, яка після такої особи відкрилася.

Так, до Залізничного районного суду м. Києва із заявою при визнан­ня шлюбу недійсним звернулася мати померлого чоловіка, вважаючи, що при позитивному рішенні варіант розподілу спадкового майна її більше влаштує, оскільки син за власні кошти придбав квартиру, авто­мобіль. З'ясувавши обставини справи, суд відмовив у позові.

Якщо шлюб було розірвано в судовому порядку, то умовою розгляду справи про визнання шлюбу недійсним є скасування рішення суду про розірвання шлюбу.

Коло осіб, які можуть звернутися до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним, визначене в ст. 42 СК і залежить у кожному конкретному випадку від підстав визнання шлюбу недійсним.

Надаючи конкретній особі право звернутися з позовом про визнання шлюбу недійсним, законодавець виходить із необ­хідності поновити порушені права такої особи, піклується, перш за все, про її інтереси.

З іншого боку, право такої ініціативи може випливати також із функцій державних та інших органів (прокурор, орган опіки та піклування).

Так, відповідно до ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» прокурор має право звернутися до суду із заявою на захист таких, що охороняються законом, прав та інтересів громадян, в тому числі подружжя, якщо права порушені укладанням шлюбу.

Таким чином, залежно від підстав визнання шлюбу недій­сним, із заявою про визнання шлюбу недійсним можуть звер­татися:

1)  якщо шлюб укладений з особою, яка на час реєстрації шлюбу вже перебувала в іншому зареєстрованому шлюбі, — як той з подружжя, який не знав про перешкоди до укладання шлюбу, так і той з подружжя, з яким особа уклала шлюб раніше; прокурор;

2)  якщо шлюб укладено з особою, яка не досягла шлюбного віку (тобто немає дозволу суду на укладання шлюбу) — той з подружжя, який є неповнолітнім; його батьки, усиновителі; опікуни, піклувальники; органи опіки та піклування; прокурор;

3)  якщо шлюб укладено за відсутності добровільної згоди одного з подружжя (тобто з особою, яка в судовому порядку була визнана недієздатною; не розуміла значення своїх дій на момент реєстрації шлюбу; внаслідок обману, насильства, пог­роз) — той з подружжя, права якого порушені; прокурор;

4)  якщо укладено шлюб без наміру створити сім'ю (тобто так званий фіктивний шлюб) — прокурор; той із подружжя, який не знав, що, укладаючи шлюб, інший з подружжя не мав наміру створити сім'ю, а також особи, права яких порушені;

5)  якщо один із подружжя приховав тяжку хворобу, а також хворобу, небезпечну для іншого з подружжя чи для їхніх на­щадків, — інший з подружжя.

Таким чином, у кожному конкретному випадку залежно від підстав визнання шлюбу недійсним, право звернутися з таким позовом надано певним особам.

У будь-якому разі з таким позовом не може звернутися негідний з подружжя, тобто той з подружжя, який на момент укладання шлюбу знав про обставини, які перешкоджають його укладанню, або уклав шлюб, не маючи на меті настання перед­бачених законом правових наслідків

Розглядаючи справу про визнання шлюбу недійсним, суд має своєчасно повідомити позивача І відповідача про час та місце судового розгляду Суд також має вжити всіх необхідних заходів для встановлення місцезнаходження відповідача 3 метою захисту прав неповнолітніх, недієздатних при розгляді справи про визнання шлюбу недійсним з такою категорію осіб до справи має залучатися представник органів опіки та піклування

Участь органів опіки та піклування є обов'язковою неза­лежно від того, хто звернувся з позовом про визнання шлюбу недійсним Беручи участь у розгляді справи, орган опіки та піклування готує висновок щодо того, чи буде відповідати Ін­тересам неповнолітнього чи недієздатного задоволення позову про визнання шлюбу недійсним

Визнання шлюбу недійсним є підставою для анулювання актового запису щодо укладання шлюбу І виданого Свідоцтва про шлюб На підставі рішення суду про визнання шлюбу не­дійсним орган РАЦСу має зробити відповідний запис в актовій книзі Водночас актовий запис, як І Свідоцтво про шлюб, у разі визнання шлюбу недійсним втрачають своє юридичне зна­чення автоматично з моменту, коли рішення суду набрало за­конної сили

Як видно зі змісту ст 20 СК України, до вимог, що виплива­ють Із сімейних правовідносин, позовна давність не застосову­ється, окрім випадків, прямо передбачених законодавством (виняток становлять, наприклад, спори щодо визнання бать­ківства, визнання материнства, оспорювання батьківства чоло­віка) Таким чином, на позови про визнання шлюбу недійсним позовна давність не поширюється