§ 2. Зміст сімейних правовідносин

Сімейні правовідносини — це суспільні відносини, врегульовані нормами сімейного права. Яке ж коло суспільних відносин регулюється нормами сімейного права? Для відповіді на це запитання необхідно дослідити ознаки сімейних правовідносин, а також дослідити їх елементи, до яких належать: суб'єкти, об'єкти та суб'єктивні сімейні права та суб'єктивні сімейні обов'язки.

Для сімейних правовідносин притаманними є наступні ознаки:

1)  специфічний суб'єктний склад;

2)  тривалий характер;

3)  невідчужуваність прав та обов'язків;

4)  можливість суб'єктів сімейних правовідносин виступати учасниками одразу кількох сімейних правовідносин.

Суб'єкти сімейних правовідносин. Суб'єктами сімейних право­відносин можуть бути: по-перше, лише фізичні особи; по-друге, лише ті фізичні особи, які перебувають у шлюбі, кровному спорідненні чи відносинах усиновлення.

Сімейний кодекс встановлює наступний перелік суб'єктів сімейних правовідносин:

1)  подружжя;

2)  батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені;

3)  баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки;

4)  рідні брати, рідні сестри; мачуха, вітчим, падчерка, па­синок.

При цьому всі інші родичі (двоюрідні брати та сестри, тітки, дядьки, племінники, племінниці та ін.) не є учасниками сімейних правовідносин за винятками, встановленими законом. Наприк­лад, у разі перебування у них на вихованні дитини на цих суб'єктів покладається обов'язок щодо надання дитині матері­альної допомоги у випадках, передбачених ст. 269 СК. Відповід­ний обов'язок встановлюється і для такої дитини, на яку з досягненням повноліття покладається обов'язок утримувати цих непрацездатних родичів за підстав, передбачених ст. 271 СК.

До першої групи належать подружжя, тобто чоловік і жінка, які знаходяться у зареєстрованому у державному органі реєст­рації актів цивільного стану шлюбі. Крім того, у передбачених сімейним законодавством випадках суб'єктами сімейних право­відносин можуть бути особи, які спільно проживають і перебу­вають у фактичних шлюбних відносинах. Наприклад, це стосу­ється випадків поширення режиму спільності на майно жінки і чоловіка, що проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, передбаченого ст. 74 СК. Такі особи стають учасниками сімейних правовідносин і тоді, коли один з них отримує право на утримання відповідно до ст. 91 СК.

Для усіх суб'єктів сімейних правовідносин характерною озна­кою є наявність право- і дієздатності. Як і у цивільному праві, правоздатність виникає з моменту народження дитини. Однак СК передбачені окремі випадки, за яких сімейна правоздат­ність може виникати з досягненням особою певного віку. Так, шлюбна правоздатність (право особи на укладення шлюбу) вини­кає у чоловіків з 18 років, у жінок — з 17 років (ст. 23 СК). При цьому ч. 2 ст. 34 СК передбачає можливість за наявності передбачених сімейним законодавством підстав укладення шлюбу по досягненні особою 14-річного віку. Дієздатність у повному обсязі в таких випадках виникає з моменту укладення шлюбу.

Недієздатність учасників сімейних правовідносин спричи­няє позбавлення їх певних прав. Так, недієздатність одного з членів подружжя є підставою для визнання недійсним шлюбу (ч. З ст. 39 СК). Недієздатна особа також не може виступати опікуном чи піклувальником (ст. 244 СК), а також усиновлю-вачем (ст. 211 СК).

У сімейному законодавстві певні юридичні наслідки пов'язу­ються з поняттям непрацездатності особи. Непрацездатною від­повідно до ст. 75 СК вважається особа, яка досягла пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, II чи III групи. Непрацездатний член подружжя отримує право на утримання (аліменти) відповідно до ст. 75 СК. Непрацездатність батьків зумовлює виникнення у їхніх повнолітніх дітей обов'язку щодо утримання своїх батьків (ст. 202 СК).

Сімейне законодавство також надає юридичного значення поняттю «особи, які потребують матеріальної допомоги». Так, відповідно до ст. 75 СК такими є особи, заробітна плата, пенсія, доходи від використання їх майна, інші доходи яких не забез­печують їм прожиткового мінімуму, встановленого законом. Потребування матеріальної допомоги одним із подружжя спри­чиняє виникнення у другого з подружжя обов'язку по його утриманню (ст. 75 СК). Потреба у матеріальній допомозі є другою поряд з непрацездатністю підставою, яка обумовлює виникнення у повнолітніх дітей обов'язку щодо утримання своїх батьків, а також обов'язку у батьків щодо утримання повнолітніх дітей.

Суб'єкти сімейних правовідносин мають бути пов'язані спіль­ним проживанням, спільним побутом, наявністю взаємних прав та обов'язків. При цьому сімейне законодавство передбачає ви­падки, за яких сімейні правовідносини можуть виникати між особами, що не проживають разом. Так, ст. З СК встановлює перелік поважних причин, за наявності яких окреме прожи­вання може слугувати підставою для виникнення сімейних пра­вовідносин: навчання, робота, лікування, необхідність догляду за батьками, дітьми та ін. Сімейні правовідносини існують і тоді, коли дитина не проживає спільно з батьками, незалежно від причин (ст. З СК).

Виходячи з того, що об'єктом сімейного права є майнові та особисті немайнові відносини між його суб'єктами, то відпо­відно об'єктом сімейних правовідносин можуть бути:

—  майнові блага (речі);

—  особисті немайнові блага;

—  дії, в тому числі послуги.

При цьому для кожного з суб'єктів сімейних правовідносин характерні певні, передбачені сімейним законодавством, об'єкти.

Речі виступають об'єктом сімейних правовідносин у тих випадках, коли такі відносини виникають між подружжям, бать­ками і дітьми з приводу належного їм майна. Зокрема, відповід­но до ст. 61 СК об'єктами прав спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі за винятком тих, які ви­ключені з цивільного обороту. Серед інших видів майнових благ сімейне законодавство виділяє гроші, премії, нагороди (ст. 57 СК), речі професійних занять (ст. 61 СК), речі індивідуального користування (ст. 57 СК), нерухоме майно (ст. 69 СК). До цієї групи об'єктів також відносяться аліменти. Стосовно особистих немайнових благ як об'єктів сімейних правовідносин, то до них належать:

—  право на ім'я (зокрема, визначення імені, по батькові та прізвища дитини, їх зміни);

—  право на виховання дитини (ст. 151, 152 СК);

—  право на спілкування батьків і дітей;

—  право батьків на визначення місця проживання дитини (ст. 160 СК).

У шлюбних правовідносинах об'єктами є наступні особисті немайнові блага:

—  право на материнство (ст. 49 СК);

—  право на батьківство (ст. 50 СК);

—  право дружини, чоловіка на повагу до своєї індивідуаль­ності, своїх звичок та уподобань (ст. 51 СК);

—  право дружини, чоловіка на фізичний та духовний роз­виток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку (ст. 52 СК);

—  право на зміну прізвища (ст. 53 СК);

— право на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї (ст. 54 СК);

—  право на особисту свободу (ст. 56 СК) та ін.

До дій як об'єктів сімейних правовідносин, зокрема шлюб­них, відносяться:

—  обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю;

—  виховання, розвиток та утримання дітей (ст. 2 СК);

—  обов'язок батьків зареєструвати народження дитини в державних органах РАЦСу та ін.

Зміст сімейних правовідносин становлять суб'єктивні сімейні права і обов'язки.

Суб'єктивні сімейні права — це міра можливої поведінки суб'єкта сімейних правовідносин.

Суб'єктивний сімейний обов'язок — це міра необхідної пове­дінки суб'єкта сімейних правовідносин.

Залежно від об'єкта сімейних правовідносин суб'єктивні сі­мейні права та обов'язки можуть мати майновий чи особистий немайновий характер. Для суб'єктивних сімейних прав та обов'язків характерною ознакою є їх невідчужуваність, тобто неможливість передачі їх іншим особам.

Підстави виникнення, зміни і припинення сімейних право­відносин. В сімейному праві підставами виникнення, зміни і припинення є юридичні факти, класифікація яких напрацьо­вана теорією права.

 

 

Події		Дії
Абсолютні (що виникають	Відносні (що виникають	Правомірні		Неправомірні
і розвиваються	з волі	Юридичні	Угоди	(укладення
незалежно	суб'єктів,	вчинки	(укладення	шлюбу з
від волі	але розвива-	Угоди	шлюбного	недієздатною
суб'єктів)	ються не-	(усиновлення	контракту,	особою,
	залежно від їх волі)	дитини, вибір	договору про патронат	укладення фіктивного
		батьками	над дітьми,	шлюбу,
		імені дитини,	договору	усиновлення
		укладення шлюбу)	про надання утримання)	дитини особою,
				яка не має
				на це права)

В юридичній літературі виділяється також в окрему групу такий юридичний факт, як стан1. Зокрема, в сімейному праві до стану відносять кровне споріднення (родство). Такий юри­дичний факт передбачений п. 4 ст. З СК, відповідно до якого «сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених зако­ном і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства». Такі основні юридичні факти, передбачені сімейним законо­давством.

Існує в сімейному праві також класифікація, критерієм якої є наслідки, що породжують юридичні факти2. Отже, за наслід­ками вони поділяються на:

— правоутворюючі (укладення шлюбу, визнання батьківства, встановлення факту материнства або батьківства, усиновлення дитини);

—  правозмінюючі (зміна прізвища дружиною при укладенні шлюбу, відновлення шлюбу);

— правоприпиняючі (припинення шлюбу, позбавлення бать­ківських прав).

Отже, підставами припинення сімейних правовідносин є такі юридичні факти, як розірвання шлюбу, припинення шлюбу внаслідок смерті одного з подружжя, позбавлення батьківських прав, скасування усиновлення, припинення договору про патронат.

Види сімейних правовідносин. В юридичній літературі сімейні правовідносини поділяються залежно від характеру на відносні, шо мають абсолютний характер захисту; абсолютні з відносним характером та відносні правовідносини1.

Відносні, які мають абсолютний характер захисту — це, на­приклад, право батьків на виховання дітей. Відносність полягає в тому, що в таких правовідносинах конкретно визначені сторони, які наділені певною сукупністю взаємних прав та обов'язків. Зокрема, це стосується рівних прав батьків на виховання дітей (ст. 141 СК), спільне визначення питань щодо виховання дітей (ст. 157 СК), діти, в свою чергу, мають право на вислухання їх батьками, право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані на їх утримання (ст. 179 СК), право отримати вихо­вання від батьків або інших визначених законом осіб. Абсолют­ний характер захисту означає обов'язок всіх інших осіб утриму­ватися від порушення прав батьків та дітей.

До абсолютних з ознаками відносних належить право спільної сумісної власності на майно подружжя. Абсолютний характер тут поширюється на інших осіб, які зобов'язані утримуватися від порушень їхнього права власності, і відносний — стосовно кожного з членів подружжя.

До відносних належать особисті немайнові права подружжя, аліментні зобов'язання, тобто це — відносини, в яких є чітко визначені сторони, наділені взаємними правами та обов'язками.

За змістом прав та обов'язків суб'єктів сімейних правовід­носин Є. Ворожейкін розподілив їх на:

—  шлюбні;

— правовідносини між батьками і дітьми (батьківські право­відносини);

— правовідносини з приводу виховання і матеріального утри­мання;

—  правовідносини з виховання;

—  правовідносини з матеріального утримання2. Необхідно відзначити відсутність у цій класифікації такого

виду сімейних правовідносин, як відносини з усиновлення, що їх він відніс до групи відносин з виховання і утримання. Але особливості відносин усиновлення дозволяють виділити їх в окрему групу правовідносин.

Здійснення та захист сімейних прав та виконання сімейних обов'язків. Захист сімейних прав та інтересів. Сімейним законодавством України встановлюється принцип рівності прав жінки і чоловіка у сімейних правовідносинах, шлюбі та сім'ї (ч. 6 ст. 7 СК).

Суб'єктам сімейних правовідносин надане право регулю­вання сімейних (родинних) відносин за договором, якщо це не суперечить вимогам СК, інших законів та моральним засадам суспільства.

Здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків здійснюється самим учасником сімейних правовідносин осо­бисто, тобто вони не можуть бути передані іншим особам. Але учасники сімейних правовідносин не завжди в змозі особисто здійснювати ці права та виконувати обов'язки. Це може бути обумовлено такими обставинами:

1)  обмеження особи у дієздатності (внаслідок зловживання алкогольними напоями чи наркотичними засобами, в результаті чого особа ставить себе і свою сім'ю в скрутне матеріальне становище). У такому разі здійснення прав цієї особи може бути покладено на її батьків, опікуна, або особа здійснює їх за допомогою батьків чи піклувальника (ч. 2 ст. 14 СК);

2)  недієздатність особи. У разі визнання учасника сімейних відносин недієздатним сімейні права від його імені здійснює опікун (ч. З ст. 14 СК);

3) психічний розлад, тяжка хвороба та інші поважні причини, якщо ці обставини зумовлюють неможливість особи виконувати сімейні обов'язки. У такому разі особу не може бути притягнено до відповідальності за ухилення від виконання сімейних обов'язків.

Існують певні особливості здійснення батьківських прав та обов'язків неповнолітніми батьками. Так, вони можуть самостій­но здійснювати свої права та обов'язки щодо дитини, причому їх вік не впливає на обсяг цих прав. Крім того, ст. 16 СК бабусю та дідуся дитини з боку неповнолітнього батька (дру­жини) наділяє обов'язком надавати неповнолітньому батьку (дружині) допомогу у здійсненні ним батьківських прав та ви­конанні батьківських обов'язків.

Сімейне законодавство передбачає також можливість надання допомоги у здійсненні особою сімейних прав та виконанні сімейних обов'язків органом опіки і піклування (ст. 17 СК).

Захист сімейних прав та інтересів здійснюється у судовому порядку. При цьому правом на безпосереднє звернення до су­ду відповідно до ст. 18 СК наділені учасники сімейних право­відносин, які досягли 14 років.

Відповідно до ст. 18 СК до способів захисту сімейних прав та інтересів належать:

1)  встановлення правовідношення;

2) примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку;

3)  припинення правовідношення, а також його анулювання;

4)  припинення дій, які порушують сімейні права;

5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права;

6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором.

При цьому СК надає суду право застосовувати не лише ті способи захисту, які передбачені законом, а й ті, які передбачені договором між сторонами.

До першої групи способів захисту належать: позови про визнання батьківства (ст. 128 СК), визнання материнства (ст. 132 СК), заява про усиновлення.

До другої — стягнення аліментів на підставі виконавчого напису нотаріуса у разі невиконання одним з батьків обов'яз­ків за договором про сплату аліментів.

До третьої — розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним, неукладеним, позбавлення батьківських прав, скасування уси­новлення.

До четвертої — усунення перешкод у спілкуванні з дитиною одним з батьків, обумовлених ухиленням другого з батьків, з яким проживає дитина, від виконання рішення органу опіки і піклування, якщо батьки проживають окремо.

До п'ятої — відновлення батьківських прав.

До шостої групи — відшкодування матеріальної та мораль­ної шкоди, заподіяної ухиленням особи від виконання рішення суду щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто про­живає окремо від неї ( п. 2 ст. 158, п. 5 ст. 159 СК); ухиленням одного з батьків, з ким проживає дитина, від виконання дого­вору щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків (ст. 157 СК).

Сімейний кодекс передбачає можливість лише одному з под­ружжя бути позивачем у справах про розірвання шлюбу, а у разі, якщо він визнаний недієздатним — позов пред'являється опікуном (ст. 110 СК).

Новий Сімейний кодекс визнав орган опіки і піклування органом, уповноваженим здійснювати попередній захист сімей­них прав. При цьому учасники сімейних правовідносин не позбавлені права звернутися до суду, якщо цей спір віднесе­ний до компетенції органів опіки і піклування. Рішення орга­ну опіки і піклування є обов'язковим до виконання учасника­ми спору, якщо протягом 10 днів з моменту його винесення зацікавлена особа не подала позов до суду.