Державний лад являє собою організацію (будівництво) і діяльність держави. Оскільки держава сама є організацією, зокрема політичною організацією суспільства, то, природно, державний лад може визначатись і часто визначається як будівництво держави (державне будівництво) або її устрій та діяльність. Конституційним, офіційним, легітимним вважається той державний лад, який передбачається і закріплюється Конституцією та законами країни, визначає, регулює, закріплює і охороняє переважно основи державного ладу, його основні засади.

Конституційні основи державного ладу являють собою систему передбачених і закріплених Конституцією основних принципів організації (будівництва) і діяльності держави та її основних інститутів: форм держави, основних елементів (атрибутів) її механізму, основних функцій держави і гарантій державного ладу.

Загальну уяву про кожну державу і державний лад в цілому дають насамперед основні принципи держави і державного ладу, оскільки вони опосередковують собою насамперед суть держави, її тип, місце і роль в суспільстві.

Основними принципами державного ладу України відповідно до її Конституції є принципи: суверенності і незалежності держави, демократизму держави, соціального і правового характеру держави, унітарності (єдності, соборності) держави.

Ці принципи одержали своє відображення і закріплення насам­перед в основних рисах нашої держави, якими наділяє її нова Конституція України. Згідно із ст. 1 Конституції Україна є суверен­ною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. В наступній статті вона проголошується також унітарною державою.

Пріоритетним принципом державного ладу за цими ознаками є принцип суверенності і незалежності України. Подвійна назва цього принципу зумовлена неоднаковим змістом, який вкладається в поняття "суверенітет" і "незалежність" в теорії і в нормативно-правових та політичних актах, в тому числі в міжнародно-правових актах. Даний принцип означає внутрішній і зовнішній суверенітет, незалежність нашої держави в усіх основних сферах: політичній, економічній, соціальній та культурній (духовній, ідеологічній). За своєю суттю суверенітет, незалежність означає верховенство, повно­ту і самостійність державної влади в середині країни та рівноправ­ність і незалежність держави у відносинах з іншими державами.

Внутрішній суверенітет, тобто суверенітет у внутрішній політиці, у внутріполітичній сфері означає незалежність держави від інших суб'єктів політичної системи, насамперед від політичних партій та їх блоків, верховенство, повноту та самостійність державної влади щодо статусу і політики цих суб'єктів. Держава залежить лише від одного суб'єкта політичної системи — від народу, народу України, вона йому і служить. За новою Конституцією держава позбавилась залежності від партії, керівна роль якої щодо себе визнавалась певний час за попередньою Конституцією.

Внутрішній суверенітет, незалежність держави в середині країни означає також її суверенність, незалежність щодо економічних, соціальних та культурних (духовних, ідеологічних) інститутів, тобто економічний, соціальний та ідеологічний суверенітет, незалежність. Мається на увазі суверенність, незалежність держави щодо еконо­мічних структур, підприємств, банків, а також націй та ідеологічних структур.

У зовнішньому відношенні Україна має у повному обсязі суверенітет лише у політичній (зовнішньополітичній) сфері.

Утвердження зовнішньоекономічного суверенітету та суверені­тету в інших сферах зовнішньої діяльності нашої держави у повному обсязі є її наміром, програмою, метою.

і іринцип демократизму держави і державного ладу опосередко­вує собою взаємовідносини держави і суспільства, держави і особи. Він означає насамперед визнання державою і безпосереднє консти­туційне закріплення статусу народу як єдиного джерела влади, визнання за народом права здійснення безпосередньо або через органи державної влади та місцевого самоврядування виключного права визначати і змінювати конституційний лад та вираження державою і органами державної влади та місцевого самоврядування волі народу.

Відповідно яНН^ігіІНКтитуції єдиним джерелом влади в Україні є народ. Він здійснює владу як безпосередньо, так і через органи державної влади та місцевого самоврядування. Пріоритет­ними формами безпосередньої демократії за Конституцією є вибори і референдуми.

Лн формою організації державної влади (формою правління) Україна є республікою, зокрема президентсько-парламентською республікою, оскільки Президент України обирається безпосередньо народом на основі загального, рівного і прямого виборчого права, таємним голосуваннямуЬЩн формує Кабінет Міністрів України (призначає за згодою Верховної Ради Прем'єр-міністра, призначає за погодженням з Прем'єр-міністром членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади тощо), але не очолює уряд і не є главою виконавчої влади.

Названа форма нашої держави — президентсько-парламентська республіка — не є випадковою.

Сучасні держави в переважній більшості є республіками: прези­дентськими, парламентськими або змішаними — президентсько-парламентськими чи парламентсько-президентськими (напівпрези-дентськими) республіками.

Звичайно, інститут президентства є в усіх видах республік, але має різний статус.

Президентською є така республіка, в якій президент обирається безпосередньо народом і є одночасно главою держави і главою виконавчої влади, очолюючи уряд (адміністрацію). Парламентською є така республіка, в якій президент обирається, як правило, парла­ментом і є за своїм статусом лише главою держави.

Змішані види республік частково поєднують риси обох основних видів, з тими чи іншими особливостями і перевагами.

Вибір форми держави залежить від багатьох факторів: історії, традицій, ментальності народу, рівня розвитку демократії, сус­пільства і держави, економічних, ідеологічних, соціальних та інших внутрішніх, а також від зовнішніх факторів.

Так, президентська республіка утвердилася в США і країнах Латинської Америки в результаті прагнення до сильної, міцної, але демократичної влади і держави як противаги монархії, монар­хічній формі правління.

В Європі ж президентська республіка, за окремими винятками, практично не утвердилася. Адже європейські демократії (політичні системи) і насамперед відповідні держави сформувалися у жорстокій і нерідко безкомпромісній боротьбі з абсолютизмом, а потім з диктатурою і тоталітаризмом. Тому народи Європи обирають, як правило, такі форми держав (республік), які не носять загрози повернення до диктатури, тоталітаризму, а саме — парламентські або змішані види республік.

Серед держав Європи парламентські республіки утвердилися переважно у тих країнах, які нещодавно пережили диктатуру (фашистську диктатуру, диктатуру "чорних полковників" тощо), а саме: в Німеччині, Італії, Австрії, Греції та ін. Ці факти варті уваги. Досить парадоксальними в цьому відношенні є прагнення окремих держав колишнього Союзу РСР та держав колишньої соціалістичної співдружності будувати президентські республіки. Дійсність свідчить про сумнівність їх вибору.

Для України на даному етапі її розвитку є найбільш прийнят­ною, на наш погляд, президентсько-парламентська республіка, що закріплена в новій Конституції України. На тривалу перспективу, більш прийнятною відповідно до ментальності українського народу може виявитись парламентська республіка як потенціально най­більш демократична держава.

Демократизм нашої держави виявляється також у статусі особи в суспільстві, зокрема у системі політичних прав і свобод громадян України, передбачених і закріплених Конституцією, у системі місцевого самоврядування та ставленні до нього держави, у перед­баченому Конституцією правопорядку та в інших інститутах.

Соціальний характер держави виявляється в тому, що держава є і має бути виразником, представником і захисником інтересів усього суспільства, усього народу і кожної особи, кожної людини і громадянина в Україні.

Насамперед держава дбає і має дбати про соціально незахи-щених або найменш захищених осіб і про відповідні верстви насе­лення (про непрацездатних, безробітних тощо).

Визначаючи основні засади соціальної політики, приймаючи закони з соціальних питань, затверджуючи загальнодержавні прог­рами соціального розвитку та Державний бюджет і здійснюючи соціальну політику, держава в особі її відповідних органів враховує і має враховувати як загальні, так і особливі, специфічні інтереси всіх соціальних груп, всіх корінних народів і національних меншин. Відповідно до ст. З Конституції людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Соціальний характер нашої держави найбільш повно виявля­ється в системі соціальних прав і свобод людини і громадянина, передбачених і закріплених Конституцією (ст. 43—49), та в системі їх гарантій, зокрема в системі охорони здоровья, медичного захисту, медичного страхування, в системі соціального захисту тощо. На жаль, соціальні права і свободи людини і громадянина в Україні, проголошені новою Конституцією, значною мірою не реалізуються, не забезпечуються, залишаються символічними.

Правовий характер нашої держави виявляється насамперед у передбаченому Конституцією верховенстві права (ст. 8), у здійсненні державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6), у взаємній відповідальності держави та особи (ст. 3), у гарантуванні прав і свобод людини і громадянина тощо.

Верховенство права означає пріоритет права щодо держави, політики, економіки, ідеології та інших інститутів держави і суспільства, а також щодо інших соціальних норм (моралі, звичаїв тощо).

Політика держави має визначатися і здійснюватися у правових формах: у вигляді законів, указів Президента, постанов Кабінету Міністрів тощо. У правовій державі політика, що не має правових форм, не є обов'язковою для виконання. Правова держава спіл­кується і має спілкуватися з особою і суспільством мовою правових актів і насамперед законів, які мають відповідати Конституції. Часто верховенство права як принцип правової держави називають вер­ховенством закону. Це виправдано лише в тому разі, коли слово "закон" вживається в широкому (образному) розумінні цього слова, як будь-який нормативно-правовий акт. Якщо ж термін "закон" вживається у власному розумінні слова, як акт, що приймається Верховною Радою, то таке розуміння принципу верховенства права є не зовсім точним, спрощеним.

Принцип унітарності нашої держави означає її єдність, собор­ність в політичному, економічному, соціальному, культурному (ду­ховному) та інших відношеннях. Вихідним у єдності держави є територіальна єдність. В Конституції щодо цього зазначається, що територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недо­торканною (ст. 2). Існуючий поділ України не має політичного характеру, він є адміністративно-територіальним поділом. Окремі адміністративно-територіальні одиниці України мають адміністра­тивну автономію і певні атрибути держави (Автономна Республіка Крим) або спеціальний статус міст республіканського значення (міста Київ та Севастополь), але це не впливає і не може впливати на визначення форми державного устрою України як унітарної

держави.

Тривалий час у ході підготовки нової Конституції перед Україною стояла проблема вибору форми держави за характером державного устрою. Нова Конституція остаточно вирішила цю проблему і тому певні пропозиції щодо федералізації України, поділу на землі за рахунок об'єднання ряду областей були відкинуті. Це закономірно. Адже у нинішній обстановці, коли наша держава і суспільство, економіка і культура переживають кризу, особливо необхідне об'єднання на загальнодержавному рівні всіх ресурсів і зусиль. Федералізація ж унітарної держави вважається доцільною лише тоді, коли вичерпані можливості місцевого самоврядування та інших регіональних інститутів. В Україні ж нині відбувається лише становлення системи місцевого самоврядування та інших регіональних інститутів (державних адміністрацій, спеціальних, вільних економічних зон, прийняття статутів міст та інших адмі­ністративно-територіальних одиниць, утворення різних асоціацій та державних і самоврядних органів адміністративно-територіальних одиниць).

Названі принципи нашої держави і державного ладу є пріори­тетними, основними, але не єдиними. Прямо чи опосередковано Конституція закріплює й ряд інших принципів держави, зокрема принципів національної і світської держави та інші.

Національною, зокрема українською, наша держава є насампе­ред за походженням. В преамбулі Конституції зазначається, що Верховна Рада від імені українського народу — громадян України всіх національностей — приймає цю Конституцію — Основний Закон України, спираючись на багатовікову історію української нації, усього українського народу права на самовизначення.

Національною є наша держава також за етнічним походженням більшості її громадян, а також за політичним статусом громадян України всіх національностей, які є українським народом та за характером атрибутів держави (території, громадянства, мови, дер­жавних символів тощо).

 

Про національний характер нашої держави свідчать також основні напрями її національної політики, передбачені і закріплені новою Конституцією, її ставлення до корінних народів і націо­нальних меншин.

Зокрема, в ст. 11 Конституції зазначається, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Крім того, Україна дбає про задоволення націо­нально-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави (ст. 12), тобто і в зовнішньополітичній, зовнішньо-культурній та іншій зовнішній діяльності Україна виступає, діє як національна держава.

Національний характер Української держави відбито, зрештою, і в Конституції 1996 р., в якій втілено багатовікову українську ідею й ідеологію, в тому числі ідеологію українського державотворення. Мріючи і борючись за створення (відновлення) своєї держави, український народ прагнув мати дійсно суверенну, самостійну, демократичну, справедливу і єдину, соборну (унітарну) державу. Таку державу нині й має український народ юридично і фактично.

Світський характер нашої держави закріплено в Конституції опосередковано. Зокрема, в ст. 35 Конституції, поряд з проголи шенням права на свободу світогляду і віросповідання, зазначається, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа від церкви і жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова, тобто як державна.

Проголошуючи політичну, економічну та ідеологічну багато­манітність суспільного життя в Україні, Конституція містить також положення про те, що жодна ідеологія не може визнаватися дер­жавою як обов'язкова (ст. 15).

Основні принципи державного ладу властиві як державі в цілому, про що свідчать її загальні риси, так і окремим її інститутам. Це стосується насамперед її окремих атрибутів — органів державної влади, території тощо. Саме механізм держави як система її органів та інших елементів опосередковує собою "конституцію" держави у вузькому розумінні цього слова як організацію, будівництво, устрій держави.

()сновними елементами механізму нашої держави відповідно до її Конституції є: органи державної влади, територія (територіальний устрій) України, громадянство України, Державний бюджет, ірошова одиниця і Національний банк, Збройні Сили, державні символи України тощо.

Систему органів державної влади за Конституцією складають:

Органи законодавчої влади.

Глава держави.

Органи виконавчої влади.

Органи судової влади.

Інші органи держави.

Система органів державної влади та їх статус визначають форму нашої держави (за характером правління), зокрема республіканський характер України.

Органи законодавчої влади опосередковують єдиний оргаи законодавчої влади — Верховну Раду України. Верховна Рада є виборним, представницьким, колегіальним, постійно діючим, однопалатним органом державної влади, який складається з 450 народних депутатів. Вони обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на чотири роки (ст. 76).

Главою держави є Президент. За Конституцією він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додер­жання Конституції, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102). Він обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на 5 років. Президент призначає Прем'єр-міністра (за згодою Верховної Ради) і членів Кабінету Міністрів за поданням Прем'єр-міністра (ст. 106).

Статус Президента безпосередньо свідчить про форму нашої держави як президентсько-парламентську республіку.

Органи виконавчої влади за Конституцією являють собою певну систему. До неї входять: Кабінет Міністрів, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади, міністерства та інші органи центральної виконавчої влади і місцеві державні адміністрації. Ці органи (органи виконавчої влади) є, образно кажучи, "хребтом" держави і державної влади. Якщо уряд є сильним, то, як правило, сильною є і держава.

Судочинство в Україні здійснюється відповідно до Конституції Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції (ст. 124).

До органів судової влади відносяться також органи прокуратури та Вища рада юстиції. Поряд з цими органами державної влади є ряд органів, які передбачено Конституцією, але не віднесено нею до органів певного виду державної влади. Це, зокрема, Центральна виборча комісія, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення тощо.

Загальними засадами організації і діяльності органів державної влади є:

демократичний порядок формування органів державної влади

(виборність, призначення за згодою інших органів тощо);

системність і структурованість;

конституційність, законність в організації і діяльності;

постійний характер діяльності і детермінованість повнова­

жень органів державної влади;

врахування загальновизнаних принципів і норм міжнарод­

ного права, досягнень національної і світової конституційної думки

і практики державного будівництва;

гарантованість діяльності органів державної влади.

Пріоритетним принципом організації і діяльності органів дер­жавної влади є демократичний порядок їх формування. Зокрема, народні депутати і Президент обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування; Прем'єр-міністр і Генеральний прокурор призначаються Прези­дентом за згодою Верховної Ради; професійні судді на перші п'ять років призначаються Президентом, а потім обираються Верховною Радою безстроково.

Наступним важливим принципом організації і діяльності органів державної влади за нового Конституцією є їх системність і структурованість.

Органи державної влади за новою Конституцією вперше складають відносно цілісну в своїй основі систему. Адже тривалий час в Україні, як і в усьому колишньому Радянському Союзі, був відсутній Конституційний Суд, органи прокуратури колишніх со­юзних республік були союзними органами, не існувало тривалий час і самостійного інституту глави держави — Президента, Уповно­важеного Верховної Ради з прав людини, ряду міністерств та інших органів, тобто органи державної влади Союзу РСР, як і колишньої Української РСР, мали певною мірою фрагментарний характер і були, як правило, неструктуровані або цілеспрямовано політизовані.

Не менш важливим є принцип конституційності і законності в діяльності органів державної влади. Відповідно до ст. 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень, перед­бачених Конституцією та законами України. Тим самим має бути подолана практика багатьох десятиліть, коли ряд органів державної влади, в тому числі прокуратура, міністерства, державні комітети і відомства, діяли на підставі певних підзаконних актів.

Істотно новим принципом організації і діяльності органів державної влади за новою Конституцією є постійний характер їх діяльності і чітка детермінованість їх повноважень. Так, народні депутати України обираються строком на 4 роки (ст. 76) і здійс­нюють свої повноваження на постійній основі (ст. 78). Президент обирається строком на 5 років (ст. 103), але одна і та сама особа не може бути Президентом більше ніж два строки підряд. Крім того, Президент не може мати іншого представницького мандату, обій­мати посаду в інших органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприєм­ницькою діяльністю чи входити до керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку (ст. 103). Лише професійні судді після перших п'яти років своєї роботи обираються Верховною Радою безстроково.

Конституцією передбачаються також відповідні гарантії діяль­ності органів державної влади (отримання і противаги). Зокрема, Президент має право припинити повноваження Верховної Ради, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засі­дання не можуть розпочатися (ст. 106), має право вето щодо прий­нятих Верховною Радою України законів з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради (ст. 106).

У свою чергу Верховна Рада має право усунення Президента з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленого статтею 111 Конституції (ст. 85), може прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів, що має наслідком відставку Кабінету Міністрів (ст. 115) тощо.

Характер державного ладу знаходить свій вияв, поряд з органами державної влади, і в інших елементах механізму держави, зокрема у громадянстві, територіальному устрої, Збройних Силах, державній символіці тощо.

Більшість елементів механізму свідчать насамперед про суверен­ність, незалежність нашої держави або є засобами їх забезпечення. Проявами і гарантами суверенності України є, зокрема, такі атрибути, елементи її механізму: громадянство України, яке є єдиним, територія України в межах існуючих кордонів, яка є цілісною і недоторканною, Державний бюджет, грошова одиниця — гривня, Національний банк (ст. 99); Збройні Сили, на які покладається оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності (ст. 17); державна мова (ст. 10), державні символи.

Єдність, цілісність ряду атрибутів держави свідчать про унітар­ний, соборний характер нашої держави. Це, зокрема, єдність, ціліс­ність державної території, єдина державна мова, єдине громадянство тощо.

Система прав і свобод людини, громадянина в Україні та їх гарантії свідчать про демократичний, соціальний і правовий харак­тер нашої держави і державного ладу в цілому.

Визначення місця і ролі права (верховенство права) в державі і суспільстві та місця і ролі Конституції в системі права і природи її норм (ст. 8) як норм прямої дії свідчать про правовий характер держави.

У ставленні нашої держави до чинних міжнародних доюворів,

згода на обов'язковість яких надається  Верховною Радою, як

частини національного законодавства (ст. 9) та до загальновизнаних

принципів і норм міжнародного права (ст. 18) також виявляється

суверенний і правовий характер нашої держави.

^*~ Характер державного ладу відображається і закріплюється також

/у функціях держави, принаймні в її основних функціях, оскільки

вони опосередковують собою суть, тип, природу і призначення

держави. Тому Конституція, визначаючи державний лад, закріплює

поряд з механізмом держави також основні функції нашої держави.

Ці (основні) функції держави закріплюються як прямо, безпосе­редньо, так і опосередковано, маючи до того ж далеко не однакову назву: зміст і спрямованість діяльності держави, обов'язок держави (ст. 3), здійснення державної влади (ст. 6), державне забезпечення, піклування (ст. 11, 12, 13), найважливіші функції держави (ст. 17) \     тощо.

Зазначимо, що основні функції держави не закріплюються пов­ною мірою в якомусь одному розділі Конституції, вони є змістом практично всіх розділів Конституції, але насамперед вони закріплю­ються в розділі І, присвяченому загальним засадам Конституції.

Система цих функцій значною мірою відрізняється від від­повідної системи функцій колишнього Союзу РСР і Української РСР як у зв'язку із зміною природи, характеру нашої держави, нашого державного ладу, так і у зв'язку із певними зрушеннями у теорії функцій держави, зокрема у національній науковій правовій

ДУМЦІ.

І Іині визнано, що функції держави опосередковують собою діяльність держави, являють собою, зокрема, основні напрями і сторони її діяльності. Критеріями класифікації функцій держави є основні елементи її діяльності. Такими елементами, зокрема, є: суб'єкти, об'єкти, способи, засоби діяльності, мета, завдання діяль­ності тощо.

Основними cyb ч к і ами діяльності держави є держава в цілому, суб'єкти федерації (якщо держава федеративна), зокрема штати, землі, республіки, органи державної влади та інші атрибути держави, складові її механізму. Відповідно розрізняють загальнодержавні та інші функції.

Основними об'єктами діяльності держави є сфери цієї діяль­ності, зокрема політична, економічна, соціальна, культурна, еколо­гічна та зовнішня сфери. Відповідно до них розрізняють такі функції держави, як політична, економічна, соціальна, культурна (духовна, ідеологічна), екологічна та зовнішня (зовнішні) функції. Ці функції умовно можна назвати об'єктними функціями. Тривалий час майже у всій колишній соціалістичній правовій науковій літературі ці (об'єктні) функції вважалися практично єдиними функціями соціа­лістичної держави. Правда, вони поділялись на внутрішні і зовніїині і мали відповідно до етапів розвитку держави різну кількість і назву. Зокрема, серед внутрішніх функцій розрізнялись, принаймні остан­нім часом, такі функції: господарсько-організаторська, культурно-виховна, соціальна, правоохоронна тощо.

Серед зовнішніх функцій держави розрізнялись, зокрема, такі функції, як захист, оборона Вітчизни, боротьба за мир і мирне співіснування держав з різним соціальним ладом, функція взаємо­допомоги і братерського співробітництва з державами соціалістичної співдружності тощо.

Назва функцій свідчить значною мірою про приниження ролі держави і перекручення її фактичного змісту діяльності.

Так, політична функція держави називалась правоохоронною функцією. Тим самим держава відсторонювалась від вироблення внутрішньої і зовнішньої політики, від творчої, позитивної діяль­ності, їй відводилась у політиці переважно роль охоронця держав­ного і суспільного ладу та інших інститутів. Економічна функція називалась господарсько-організаторською функцією, чим підкреслювався виконавчий, другорядний характер діяльності держави у сфері економіки.

Культурна (духовна, ідеологічна) функція називалась культурно-виховною функцією, чим спрощувався зміст відповідного напряму діяльності держави, принижувалась роль держави в духовній, ідео­логічній сфері.

Зовнішня діяльність держави навпаки — гіпертрофувалась, перебільшувалась. За нею визнавалось здійснення до 4—5 зовнішніх функцій відповідно до основних сфер зовнішньої, міжнародної діяльності.

До того ж система об'єктних функцій визнавалась у повному обсязі лише за колишнім Союзом РСР в цілому. Щодо колишніх союзних республік, нинішніх суверенних держав, в тому числі України, навіть ці, обмежені об'єктні функції не визнавались за ними в повному обсязі, оскільки значну частину їх змісту брали на себе союзні (загальносоюзні) державні органи і організації. Най­більш обмеженими функціями колишніх союзних республік з числа внутрішніх функцій були господарсько-організаторська, культурно-виховна і правоохоронна функції.

Щодо зовнішніх функцій, то вони практично не визнавались за союзними республіками. їм відводилась допоміжна роль у здійсненні цих функцій.

За новою Конституцією нині Україна здійснює цілісну, повно­цінну систему об'єктних (внутрішніх і зовнішніх) функцій. Це, зокрема, такі функції, як політичні, економічні, соціальні, культурні, екологічні. Найбільш рельєфно в Конституції закріплюється її політична функція (ст. 1, 5, 6, 15, 36, 39, 85, 102, 106, 116 тощо). Зокрема, держава в особі відповідних органів державної влади визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики (ст. 85), здійснює внутрішню і зовнішню політику (ст. 116) тощо.

Широко закріплена в Конституції також економічна функція держави (ст. 13, 14, 41, 42, 85, 106, 116 тощо). Так, держава в особі відповідних органів державної влади здійснює від імені українського народу права власника на природні ресурси, забезпечує захист прав усіх суб'єктів власності і господарювання (ст. 13), охороняє основне національне багатство — землю (ст. 14), забезпечує захист конку­ренції у підприємницькій діяльності (ст. 42), розробляє, затверджує і здійснює загальнодержавні програми економічного розвитку України (ст. 85, 116), встановлює порядок утворення і функціо­нування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального (ст. 92) тощо.

Найдетальніше Конституцією закріплена соціальна функція (ст. 1, З, 13, 24, 43, 46, 47, 49, 85, 92, 116 тощо).

Насамперед наша держава визначається в Конституції як со­ціальна (ст. 1). Вона визнає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю і проголошує визначальними щодо змісту і спрямованості своєї діяльності права і свободи людини та їх гарантії (ст. 3). Держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (ст. 13), належні умови для повного здійснення громадянами права на працю (ст. 43), гарантує право на соціальний захист (ст. 46), створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслугову­вання (ст. 50), розробляє, затверджує і здійснює загальнодержавні програми соціального розвитку України (ст. 85, 116) тощо.

Всебічно закріплена й культурна (духовна) функція держави (ст. 10, 11, 12, 53, 54, 85, 116 тощо). Зокрема, держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11), забезпечує всебічний розвиток і функ­ціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (ст. 10), доступність і безплатність дошкіль­ної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкіль­ної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам (ст. 53); сприяє розвиткові науки, охороняє культурну спадщину (ст. 54), розробляє, затверджує і здійснює загальнодержавні плани культурного розвитку (ст. 85, 116).

Порівняно новим явищем у конституційному закріпленні і регулюванні функцій держави є закріплення в новій Конституції екологічної функції (ст. 16, 50, 85, 92, 116 тощо). Зокрема, в Конституції зазначається, що гарантування екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави (ст. 16). Порівняно детально закріплено в Конституції і зовнішні функції держави: оборони, захисту суверенітету і територіальної цілісності (ст. J7), зовнішньополітична-(ст. 18) і зовнішньоекономічна функції, функція культурного співробітництва (гуманітарна функція) тощо.

Особливо детально визначено і закріплено в Конституції оборонні функції. Зокрема, в Конституції зазначається, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, гарантування її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функ­ціями держави, справою всього українського народу (ст. 17)'.

Щодо зовнішньополітичної функції держави в Конституції зазначається, що зовнішньополітична діяльність України спрямо­вана на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права (ст. 18).

Держава в особі Верховної Ради виключно законами визначає засади зовнішньоекономічної діяльності (ст. 92), в особі Кабінету Міністрів організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності (ст. 116).

Щодо зовнішньокультурної (гуманітарної) функції держава, зокрема, сприяє встановленню наукових зв'язків України із світовим співтовариством, забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які зна­ходяться за її межами (ст. 54).

Звичайно, не всі названі об'єктні функції, і насамперед внутрішні функції, мають належну правову і організаційну основи, що негативно позначається на рівні і ефективності їх втілення. Особливо це стосується економічної, культурної і соціальної функцій. Але відповідні конституційні основи всіх цих внутрішніх і зовнішніх об'єктних функцій нині закладено. -— Проблема цілісності і повноти закріплення і здійснення державою системи об'єктних — внутрішніх і зовнішніх — функцій досить багатопланова. Але передусім це проблеми природи, харак­теру Конституції і характеру нашої держави і державного ладу в цілому.

Першочерговим тут є питання доцільності і необхідності безпосереднього закріплення об'єктних функцій держави в якості головних функцій держави.

У конституціях більшості країн ці функції передбачаються і закріплюються також опосередковано: шляхом закріплення політичної, економічної та інших систем або основ суспільства і держави та відповідних функцій і повноважень органів державної влади,

Відсутність у Конституції цілісного, системного закріплення економічних, соціальних, культурних та інших основ держави і суспільства і тим самим їх функцій — прямо чи опосередковано — може істотно знижувати відповідальність держави за здійснення її головних функцій, а саме: внутрішніх і зовнішніх об'єктних функцій, принижувати її роль і значення і тим самим об'єктивно викликати до життя нові соціальні інститути та при належному контролі в діяльності органів державної влади цього можна частково чи повністю уникнути.

Але проблеми основних об'єктних функцій нашої держави не зводяться до формально-юридичних аспектів, навіть конститу­ційного рівня. „Головне — суть і зміст цих функцій. Українська держава і українське суспільство переживають перехідний період, перебуваючи у стадії становлення. В залежності від того, яке сус­пільство і яка держава утвердяться, буде складатись і закріплюватись система основних об'єктних функцій держави і визначатимуться пріоритети, тобто головні функції держави.

Мова не йде, звичайно, про суспільство — буржуазне чи соціа-листичне — в чистому вигляді. Головне, які відносини буржуазні, ринкові чи соціалістичні переважатимуть в суспільстві, будуть визна­чальними, пріоритетними, складатимуть певну соціальну систему, а які будуть допускатись як неосновні.^Хоч, звичайно, ці відносини можуть тривалий час гармонійно і рівномірно поєднуватись.

У разі утвердження в Україні і закріплення суспільства і держави такими, що грунтуються переважно на приватній власності, система об'єктних функцій держави і їх зміст будуть значно вужчими, а їх роль — меншою, що об'єктивно пов'язано з роздержавленням (при­ватизацією, муніципалізацією) значного кола об'єктів (підприємств, установ, організацій) в економічній, соціальній, духовній та інших сферах.

За таких умов об'єктні функції, принаймні основні внутрішні функції, як правило, перестають відігравати роль головних функцій держави, а їх закріплення в Конституції — пряме чи опосередкова­не — втратить актуальність.

У разі становлення суспільства і держави як соціалістичних (в своїй основі) у державній власності буде знаходитись переважна частина об'єктів у галузі економіки, в духовній та в інших сферах.

Відповідно роль держави у більшості сфер зростатиме. Об'єктні функції держави в переважній більшості набуватимуть ролі головних і їх закріплення в Конституції в тій чи іншій формі стане актуальним. Звичайно, відсутність в новій Конституції закріплення економічних, соціально-культурних та інших основ суспільства і держави і від­повідного розділу, присвяченого громадянському суспільству і відпо­відній державі, об'єктивно сприяє утвердженню і закріпленню Укра­їни як традиційної європейської держави, в якій об'єктні функції мають, як правило, другорядне значення.

За способами діяльності держави розрізняють такі її функції, як законодавча, виконавча і судова, які умовно називають "влад­ними", "організаційними" чи "технологічними", "процесуальни­ми" функціями.

Слід зазначити, що тривалий час ці функції держави — законо­давча, виконавча і судова — розглядались як форми здійснення функцій держави, зокрема її основних внутрішніх і зовнішніх функцій, до яких зводилась вся система функцій Радянської соціа­лістичної держави і соціалістичної держави взагалі.

У той же час в західній науковій правовій і політологічній літе­ратурі ці функції користувались загальним визнанням і розглядались в свою чергу практично єдиними або принаймні головними функ­ціями держави, до яких іноді додавали споріднені з ними функції — фінансову, військову, дипломатичні тощо. Нині ці розходження в основному подолано.

Переконливо доведено, що держава здійснює як об'єктні, так і технологічні (владні, організаційні) функції, але в залежності від ролі і місця держави в суспільстві, система її головних функцій інколи не співпадає, що зумовлено різним співвідношенням у різних сферах державних і недержавних об'єктів.

"Технологічні" функції, хоча тривалий час і не визнавались, та все ж постійно закріплювались в Конституціях як буржуазних, так і соціалістичних держав через функції і повноваження органів державної влади, шляхом поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову.

^Класифікація функцій держави за засобами її діяльності ще не дістала загального визнання і не утвердилася. Функції, що об'єк­тивно виділяються за цими критеріями, зокрема фінансова, терито­ріальна та інші, відносяться, як правило, до технологічних функцій або зовсім^ не називаються, оскільки чітко не визначена система критеріїв такої класифікації, а також система (сукупність) основних засобів діяльності держави, за винятком бюджету і фінансів. —:Як наслідок цього, в конституціях більшості країн не існує належного закріплення видів діяльності держави (функції), які можна і необхідно розрізняти за засобами її діяльності (бюджетно-фінансова, адміністративно-територіальна, з питань громадянства тощо).

Цей недолік має бути згодом подолано в Конституції або шля­хом прийняття окремих законів: прямо чи опосередковано в них мають бути системно закріплені всі основні функції нашої держави, що певною мірою сприятиме посиленню ролі і відповідальності нашої держави у всіх сферах її діяльності.