Тема 11. Правове регулювання державних доходів

1. Поняття державних доходів та їх система

Основним джерелом доходів держави є ВВП, частину якого вона використовує для покриття власних потреб шляхом переходу до державної власності різних платежів.

Необхідно розрізняти такі категорії, як державні доходи, фінансові ресурси та доходи бюджету.

Державні доходи — це сукупність надходжень коштів у грошовій формі до державних фондів для подальшого їх використання з метою реалізації завдань і функцій держави. Такі надходження можуть бути у вигляді як обов’язкових, так і необов’яз­кових платежів. Важливим є те, що обов’язкові платежі, які можна стягувати примусово, становлять переважну частину державних доходів.

Фінансові ресурси — це ширше поняття, що включає доходи не лише держави, але й фізичних та юридичних осіб України, які отримують їх на території України та за її межами й володіють майном на права власності.

Доходи бюджету — це всі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (зокрема трансферти, дарунки, гранти) і які надходять до Державного бюджету. Вони посідають централь­не місце у системі доходів держави.

Відповідно до Бюджетного кодексу доходи бюджету поділяють на податкові надходження; неподаткові надходження; доходи від операцій з капіталом; трансферти. Неподатковими надходженнями визнаються доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі; доходи від некомер­ційного та побічного продажу; надходження від штрафів і фінансових санкцій тощо.

Зауважимо, що до державних доходів не належать доходи міс­цевих бюджетів, оскільки власниками цих коштів є територіальні громади.

Система державних доходів — взаємозв’язок усієї сукупності доходів та її диференціація на окремі групи й види.

Систему державних доходів характеризує певна єдність, що забезпечує єдиний підхід під час поділу доходів різних рівнів (державні, місцеві).

Класифікація державних доходів.

1. Залежно від порядку формування їх системи:

централізовані доходи, що залишаються в розпорядженні дер­жави й надходять на формування централізованих грошових фондів;

децентралізовані доходи, що надходять у розпорядження окремих державних підприємств, установ, організацій, формуються за рахунок їх прибутку та використовуються відповідно до фінансових планів.

2. Залежно від конкретних умов їх збору й використання:

зворотні та беззворотні;

відплатні й безвідплатні;

загальні й цільові.

3. Залежно від економічного змісту та особливостей правового регулювання доходів:

податки;

доходи від інших обов’язкових платежів;

доходи від державного кредиту;

доходи від обов’язкового і майнового страхування.

2. Податкові надходження як основне

 

джерело державних доходів

Податок — це встановлений вищим органом державної влади обов’язковий платіж, який сплачується юридичними особами та гро­мадянами до бюджету в розмірах і терміни, передбачені законом.

Сутність категорії податків відображають їх функції. Виділяють такі функції податків: фіскальну, регулюючу, розподільчу, стимулюючу, контрольну й накопичувальну.

Щоб мати уявлення про сутність категорії податків, необхідно з’ясувати їх основні риси або ознаки. Вкажемо основні риси податків:

обов’язковий характер податку — передбачає неможливість законного ухилення від його сплати, крім випадків, вказаних у законодавчих актах, а також відображається в першочерговості податкових платежів;

адресність до бюджету;

абстрактний характер податкового платежу — під час внесення до бюджету податок не має цільового призначення. Але треба брати до уваги існування податків, які за своїм характером більш схожі на збори (наприклад, податок з власників транспортних засобів);

перехід права власності від платника до держави;

індивідуальна безоплатність — означає спрямування руху коштів від платника до держави, яке не створює зустрічних зобов’язань з боку держави.

Наявність великої кількості податків викликає необхідність їх систематизації за різними підставами. Наведемо тільки основні способи класифікації податків.

А. Залежно від платника:

податки з юридичних осіб (податок на прибуток);

податки з фізичних осіб (прибутковий податок з громадян, податок на промисел);

змішані — податки, якими оподатковуються юридичні та фізичні особи (податок з власників транспортних засобів, податок на додану вартість, акцизний збір тощо).

Б. За методом справляння:

прямі (прибутково-майнові) — податки, що справляються в процесі придбання й акумуляції матеріальних благ, які визначаються розміром об’єкта обкладання та включаються в ціну товару й сплачуються виробником чи власником;

непрямі (на споживання) — податки, що справляються в процесі використання матеріальних благ, які визначаються розміром споживання, додаються або включаються до ціни товару та сплачуються споживачем.

За непрямого оподаткування формальним платником є продавець товару, а реальним — споживач. За прямого оподаткування юридичний і фактичний платник збігаються.

В. Залежно від компетенції органу, що регулює вид податку:

загальнодержавні — податки, які встановлюються вищими органами державної влади й діють на всій території держави;

місцеві — податки, які вводяться рішенням місцевого органу, діють на відповідній території та надходять до місцевих бюджетів.

3. Неподаткові доходи в системі державних доходів

Неподаткові платежі характеризуються такими особливостями порівняно з податковими платежами:

мають цільове призначення;

їм притаманний відплатний та умовний характер;

частково зараховуються до доходів тих державних органів, що проводять їх збирання.

Деякі неподаткові платежі (наприклад, митні) можуть сплачуватись як у національній, так і в іноземній валюті.

Порядок зарахування до бюджетів визначають Бюджетний кодекс України, поточні акти про бюджет і спеціальне законодавство.

Розрізняють такі види неподаткових платежів: митні, ресурсні, рентні.

У теорії фінансового права немає єдності у поглядах на правову природу мита, що справляється митницею на кордоні. Це пов’язано з тим, що мито, по суті, схоже на непрямі податкові платежі, але на відміну від податків має чітко виражений умовний характер.

Мито — вид митного платежу, який беруть з товарів, що переміщуються через митний кордон держави (ввозяться, вивозяться, перевозяться транзитом).

Порядок обкладання митом предметів, які вивозяться або пересилаються громадянами за митний кордон України, та їх перелік встановлено Митним кодексом України, законами України, постановами Кабінету Міністрів України та рядом актів Державної митної служби України.

Державне мито — це плата, яка стягується за вчинення юридично значимих дій в інтересах юридичних і фізичних осіб уповноваженими на це компетентними органами та видачу їм документів, що мають правове значення.

Особливості застосування механізму державного мита регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. № 7-93 «Про державне мито».

Плата за спеціальне використання природних ресурсів включає:

плату з відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи;

плату за спеціальне використання прісних водних ресурсів;

плату за спеціальне використання лісових ресурсів за корис­тування земельними ділянками лісового фонду;

плату за спеціальне використання надр;

збір за забруднення довкілля.

Зазначені платежі є обов’язковими загальнодержавними зборами й стягуються на підставі Законів України «Про охорону нав­колишнього середовища», «Про систему оподаткування», «Про державну податкову службу в Україні», «Про підприємство в Україні», «Про підприємництво та норми спеціального законодавства».

Рентні платежі — це платежі, що сплачуються за встановленими тарифами за користування електричною енергією, нафтою та нафтопродуктами, а також платежі за природний газ.

Поточні закони про Державний бюджет України регулюють порядок справляння рентної плати та встановлюють відсоток зарахування рентної плати до централізованого фонду. Так, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» до доходів загального фонду Державного бюджету України зараховується рентна плата за нафту та природний газ, що видобуваються в Україні.

Система державних доходів: поняття й склад.

Податки як основна складова частина державних доходів.

Інші обов’язкові платежі неподаткового характеру.

Державний кредит.

Державне страхування.

Акциз — це непрямий податок на певні товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, що включається в ціну товару й сплачується покупцем.

Державне мито — це плата, яка стягується за вчинення юридично значимих дій в інтересах юридичних і фізичних осіб уповноваженими на це компетентними органами та видачу їм документів, що мають правове значення.

Доходи бюджету — усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (зокрема й трансферти, дарунки, гранти).

Мито — вид митного платежу, що справляється з товарів, що переміщуються через митний кордон держави (ввозяться, вивозяться, перевозяться транзитом).

Надходження до бюджету — доходи до бюджету та кошти, залучені в результаті взяття боргових зобов’язань органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування.

Податкова система — сукупність податків, зборів і платежів, законодавчо закріплених у певній державі; принципів, форм і методів їх установлення, зміни або відміни; дій, які забезпечують їх сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податок — це встановлений вищим органом державної влади обов’язковий платіж, який сплачується юридичними особами та громадянами до бюджету в розмірах і терміни, передбачені законом.

Податок на додану вартість — непрямий податок, що включається в ціну товару, є частиною приросту вартості, що створюється на всіх стадіях виробництва, надання послуг або після митного оформлення і вноситься до Державного бюджету.

1. Знайдіть помилку. За бюджетною класифікацією до неподат­кових надходжень бюджету належать:

надходження від штрафних і фінансових санкцій;

доходи від операцій з капіталом;

доходи від власності;

адміністративні збори.

2. Знайдіть помилку. Податковими агентами є:

суб’єкти підприємницької діяльності;

суб’єкти підприємницької діяльності, створені у формі підприємств з іноземними інвестиціями;

філії підприємств з іноземними інвестиціями;

уповноважений державний орган, що здійснює продаж підакцизних товарів, вилучених з валютного обігу або конфіско-

 

ваних.

3. Знайдіть правильну відповідь. До місцевих податків належать:

комунальний податок;

податок на промисел;

податок з власників транспортних засобів;

збір за право використання місцевої символіки.

4. Знайдіть помилку. Особливими видами мита є:

компенсаційне;

сезонне;

спеціальне;

антидемпінгове.

5. Знайдіть помилку. До загальнодержавних податків належать:

податок на землю;

податок з реклами;

податок на промисел;

податок з власників транспортних засобів.

Проведіть розмежування понять «державні доходи», «фінансові ресурси» та «доходи бюджету».

Зробіть порівняльну характеристику ознак податків і неподаткових доходів.

Проведіть класифікацію податків за різними ознаками.

Розкрийте складові частини системи оподаткування України.

Охарактеризуйте основні та додаткові елементи законів про оподаткування.

Проаналізуйте законодавство України, що регулює оподаткування юридичних осіб.

Охарактеризуйте правове регулювання оподаткування фізичних осіб.

У чому полягає застосування спрощеної системи оподаткування?

Назвіть види неподаткових доходів згідно із законодавством України.

Яким законодавством регулюється порядок сплати митних платежів?

Назвіть види митних платежів.

У яких випадках справляється державне мито?

Зробіть порівняльну характеристику спеціального, антидем­пінгового та компенсаційного мита.

Назвіть види ресурсних платежів згідно із законодавством України.

Які платежі визнають рентними та які їх види ви знаєте?

Конституція України // Урядовий кур’єр. — 1996. — № 129—130.

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про систему оподаткування» від 18.02.1997 // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 16.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. // Голос України. — 1997. — 12 червня.

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 27.

Закон України «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 18.11.99 // Вісник податкової служби України. — 1999. — № 47—48.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про акцизний сбір» від 30 квітня 1993 р. // Голос України. — 1993. — 21 травня.

Указ Президента України «Про платників та порядок сплати акцизного збору» від 11.05.98 // Вісник податкової служби України. — 1999. — № 2.

Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 № 168/97-ВР.

Указ Президента України «Про деякі зміни в оподаткуванні» від 7 серпня 1998 р. // Голос України. — 1998. — 15 серпня.

Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р. № 2181-111.

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 5 лютого 1998 р. // Голос України. — 1998. — № 28. — 14 лютого.

Бюджетний кодекс України від 21.06.01 р. № 2542-111 // Урядовий кур’єр. — 2001. — № 131.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20 травня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 13.

Біленчук П. Д., Задояний М. Т., Форостовець В. А. Місцеві податки і збори: правове регулювання: Навч. посібник / За ред. П. Д. Біленчука. — К.: Атіка, 1999. — 120 с.

Бекерская Д. А. Налоговое право и налоговое законодательство в Украине. Учебное пособие. — Одесса: Юрид. лит-ра, 2000. — 220 с.

Блажевич В. Місцеві податки і збори та їх особливості. Світовий та український досвід встановлення і справляння місцевих податків // Підприємництво, господарство, право. — 2003. — № 1. — С. 95—100.

Бондарчук Т. Г. Механізм управління та обслуговування держав­ного боргу // Фінанси України. — 2003. — № 5. — С. 54—60.

Брызгалин А. В. Принципы налогового права: теория и практика // Законодательство и экономика. — М., 1997. — Вып. 19/20. — С. 3—9.

Вакулин І. П. Податкове адміністрування та ефективність податкової системи // Фінанси України. — 2003. — № 5. — С. 14—19.

Кінащук Л. Поняття страхування з позиції фінансового права // Підприємництво, господарство, право. — 2001. — № 9. — С. 63—66.

Крисоватий А. Г. Теоретичні засади податку як соціально-еко­номічної категорії // Фінанси України. — 2003. — № 5. — С. 4—11.

Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. — Харьков: Легас, 2001. — 584 с.

Лушникова М. В. Правовые основы налоговой системы: теория и практика: Учеб. пособие. — Ярославль, 2000. — 212 с.

Пепеляев С. Г. К вопросу о налоговом законодательстве и налоговых отношениях // Налоговый вестник. — М., 1997. — № 5. — С. 17—26.

Рожко О. Д. Державний борг у забезпеченні економічного зростання // Фінанси України. — 2003. — № 1. — С. 82—88.