Вступ

1 2 3 4 5 6 7 8 

Проблема становлення і розвитку державності в Україні на основі норм Конституції України є однією з актуальніших проблем реформу­вання політичної, економічної і духовної систем суспільства, забез­печення прав і свобод людини і громадянина, входження України до європейського і світового співтовариства. Процес державотворення на демократичних засадах відбувається, але він проходить досить складно, що зумовлено перехідним етапом розвитку української дер­жави і суспільства, низьким рівнем політичної і правової культури на­селення, відсутністю чіткої стратегії державотворення і правотворення, жорсткою конфронтацією владних структур на загальнодержавно­му рівні, поширенням корупції і організованої злочинності, особливо в економічній сфері.

В умовах світової глобалізації, європейської інтеграції набувають поширення ідеї про недоцільність державного суверенітету, ставиться під сумнів необхідність зміцнення державності, обґрунтовується мож­ливість і необхідність посилення зовнішнього тиску на держави. Куль­тивується право сили як спосіб вирішення міжнародних проблем.

На початку третього тисячоліття виникає чимало внутрішніх і зовнішніх загроз для держав, які створилися на пострадянському про­сторі. Ці країни шукають свій шлях до демократії. Відповідно на сучас­ному етапі актуальною є проблема, з одного боку, врахувати кожній дер­жаві позитивний досвід державотворення, який уже пройшли країни з усталеними демократичними традиціями, а з другого — не втратити вітчизняний досвід. На гостроту проблеми становлення і розвитку сучас­ної державності в Україні, як і в інших пострадянських країнах, суттєво впливають процеси глобалізації, формування і реконструкції світового ринку, нового економічного простору, інформатизація суспільства.

Специфіка сучасного періоду державотворення полягає в тому, що в суспільній думці посилюється розуміння необхідності демократизації

 

 

суспільних відносин, оптимізації зв'язків держави і громадянина. Вод­ночас інститути державної влади ще не готові до партнерських відносин з людиною і громадянином. Особа розглядається державою, як і раніше, в основному не як активний суб'єкт політико-правового процесу, а на­самперед як об'єкт впливу на неї з боку влади. Це значною мірою харак­теризує виконавчу владу. Нові умови, високий ступінь комунікативності, інформатизації суспільства при реалізації ідеї демократизації державної влади, її децентралізації за вертикаллю посилюють корумпованість чи­новників, державний рекет, бюрократизацію. Суттєво порушуються пра­ва та свободи людини і громадянина. На жаль, впровадження в життя кон­ституційного принципу ідеологічної, економічної і політичної багатома­нітності не супроводжується зміцненням законності і правопорядку, посиленням гарантування прав і свобод особи, зростанням економічно­го потенціалу держави, підвищенням авторитету державної влади.

Негативні внутрішні і зовнішні чинники суттєво ускладнюють про­цес державотворення в Україні, як і в інших пострадянських республі­ках. Слід враховувати й те, що громадянське суспільство ще не розви­нуте і перебуває лише на стадії свого формування. Це дає можливість державним інституціям при прийнятті своїх рішень не враховувати суспільну думку. Формування правової державності і становлення дієздатного громадянського суспільства — взаємопов'язаний процес, який йде складно, з чималими протиріччями.

Державність — це не лише організація і функціонування інститутів державної влади на відповідному етапі розвитку суспільства. Автори монографії виходять з того, що державність — це більш широка кате­горія, ніж «держава», «політична система». Якщо держава складає ос­нову політичної системи, є її головним елементом, то державність у широкому розумінні включає як державу, так і значну частину політич­ної системи і пануючих економічних відносин, а також елементи гро­мадянського суспільства, що впливають на державу і політичну систе­му в цілому. Виходячи з цього, в монографії увага акцентується не лише на проблемах організації і функціонування державного механізму, а й на становленні громадянського суспільства, на розвитку сучасного ук­раїнського конституціоналізму, на питаннях забезпечення прав та сво­бод людини і громадянина. Розкриваються теоретико-методологічні проблеми становлення української державності в трансформаційний період, аналізуються конституційні засади соціальної функції україн­ської держави, національно-етнічні аспекти розвитку української дер­жавності, державно-правові конфлікти і способи їх розв'язання з ура­хуванням динаміки розвитку політико-правових процесів. Аналізують­

 

 

ся роль і завдання Верховної Ради, Президента України, органів суду і прокуратури, виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в становленні і розвитку сучасної української державності, проблеми і труднощі, які виникають в організації і функціонуванні державних і не­державних інституцій.

Розгляд проблеми становлення і розвитку державності через функ­ціонування відповідних інституцій є досить важливим і плідним. По­єднуючи описові і аналітико-оцінюючі засоби аналізу стану держав­ності, автори не лише ставлять актуальні теоретичні і методологічні проблеми розвитку державного будівництва на сучасному етапі, а й аналізують стан поточного законодавства, наявні проблеми правового регулювання. У роботі подаються екскурси в історію розвитку відпо­відних державних і недержавних структур.

Автори розуміють складність розгляду проблеми становлення і розвитку державності в Україні на сучасному етапі, вважають, що в рамках одного монографічного дослідження цю проблему не виріши­ти хоча б тому, що процес державотворення, інституційних змін у ме­ханізмі влади, в структурах громадянського суспільства продовжуєть­ся. Цей процес безперервний. Деякий екскурс у минуле, на наш погляд, є методологічно виваженим, тому що аналізувати стан і перспективи розвитку державності лише з часу досягнення Україною своєї незалеж­ності, суверенітету неможливо, як неможливо країну вирвати із тканини живої історії її правотворення і державотворення. Зрозуміти сучасні проблеми державності можна тільки при врахуванні вітчизняного істо­ричного досвіду, менталітету народу, інших чинників.

Автори виходили з того, що в становленні державності основопо­ложна роль належить законодавчій, виконавчій і судовій гілкам влади, Президенту України. Аналіз наявних в Україні реалій свідчить про суттєві недоліки в управлінні справами держави і суспільства. Тому при забезпеченні ефективного функціонування державного механізму, його умінні адаптуватися до сучасних політичних, економічних і соціальних реалій, системно впливати на весь спектр суспільних відносин може бути вирішено багато складних проблем становлення і розвитку сучас­ної української державності. Відповідно в монографії автори зверну­ли увагу насамперед на проблеми організації і діяльності органів дер­жавної влади. Хоча управління справами суспільства реалізується всім механізмом публічної влади, та саме державному механізму в системі цього управління належить основоположна роль. Це підтверджує істо­рична практика. Особливо значною є роль виконавчої влади, в системі і структурі якої відбуваються суттєві зміни.

 

 

Неприпустимим є повторення помилок тоталітарного періоду, нех­тування уроками власної історії. Для України це може призвести до но­вих тяжких випробувань. Тому так гостро стоїть питання про якість ре­алізації структурами державної влади своїх завдань і функцій. Розви­ток влади як управлінської системи постійно потребує від неї адаптації до процесів, що відбуваються в суспільстві. На жаль, адаптаційні мож­ливості державної влади під впливом різних чинників є невисокими. Так, реформа виконавчої влади йде складно. Відбувається перестановка і зміна керівників, перейменування органів виконавчої влади, ліквіда­ція одних і посилення можливостей інших, збільшується перетік повно­важень по рівнях управління при відсутності уваги до відповідальності органів і посадових осіб. Нерідко виникає почуття, що влада існує для самої себе, а людина полишена сама собі. У результаті громадянин втрачає навички соціальної колективістської психології, збільшується вітчуження людини від держави, знижуються морально-етичні засади суспільного життя. Тому людина починає пристосовуватися до тіньо­вих методів існування, у суспільстві посилюється правовий нігілізм. Все це призводить до тяжких наслідків не лише для особи, а й для дер­жави і суспільства.

Автори монографічного дослідження переконані, що становлення сучасної української державності на демократичних засадах — це си­стемний, складний політико-правовий процес, досить тривалий за ча­сом розвитку, який охоплює реформування всіх сфер суспільного жит­тя, вдосконалення державних і недержавних інституцій, підвищення рівня політико-правової культури населення, посадових і службових осіб державного апарату.

Велика роль у становленні державності народу належить Консти­туції України. У ній знайшли закріплення як світові цінності консти­туціоналізму, так і вітчизняний досвід державотворення. Згідно з її при­писами йде процес розвитку державного механізму, структур грома­дянського суспільства. Важливим аспектом проблем, що аналізуються в монографічному дослідженні, є втілення конституційних норм у прак­тику сучасного державотворення, аналіз чинників, які знижують мож­ливості більш активного впливу норм Конституції України на суспільні відносини.

 

 

1