2. Поняття i предмет галузi конституцiйного права

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 

Про конституцiйне право як галузь можна говорити тiльки стосов-но кожної окремої країни. Конституцiйне (державне) право конкретної країни - це сукупнiсть юридичних норм, якi закрiплюють певнi засади економiчної i полiтичної органiзацiї суспiльства, порядок формування, органiзацiю i компетенцiю найголовнiших ланок державного механiзму, територiальну органiзацiю держави, а також визначають основи взаємовiдносин держави та особи.

У рiзних країнах обсяг конституцiйно-правового регулювання може помiтно рiзнитися. Вiдмiнним є i конкретний змiст його, що зумовлено на-явнiстю або вiдсутнiстю тих чи iнших iнститутiв та їхнiми особливостями. Проте все це не суперечить наведеному вище узагальненому визначенню га-лузi конституцiйного права, яке дає уявлення про структуру цiєї галузi i пев-ною мiрою позначає її iнститути. Наведене визначення конституцiйного пра-ва має i свої вади: воно не розкриває особливостi права як регулятора суспiльних вiдносин, не вказує на предмет галузевого регулювання.

В юридичнiй науцi визнане розмежування галузей за колом суспiльних вiдносин, що ними врегульованi. У навчальнiй лiтературi прий-нятим е загальне визначення предмета галузi конституцiйного права як суспiльних вiдносин, що виникають на основi здiйснення державної влади, а найчастiше - у процесi її здiйснення. Проте таке визначення не дає чiтко-го уявлення про обсяг конституцiйно-правового регулювання i не вiдмежо-вує конституцiйно-правовi вiдносини вiд iнших правовiдносин публiчного характеру: адмiнiстративних, фiнансових, кримiнальних, процесуальних.

Конституцiйне право регулює полiтичнi вiдносини i полiтичну дiяльнiсть у суспiльствi. Але будь-якi суспiльнi вiдносини, врегульованi правом, набувають у кiнцевому пiдсумку полiтичного аспекту. Тому кон-ституцiйне право об'єктивно має вужчу сферу регулювання, сферу вiдно- > син безпосередньо полiтичного характеру. Для з'ясування сутi консти-туцiйно-правового регулювання велике значення має категорiя полiтики як специфiчної сфери функцiонування i самого iснування публiчної, дер-жавної влади у суспiльствi. Полiтика як головний змiст дiяльностi дер-

жавного механiзму насамперед має бути вiднесена до вищих органiв держави. Саме вони здiйснюють владнi функцiї полiтичного характеру.

Однак не всi вiдносини безпосередньо полiтичного характеру є предметом конституцiйного права. Суб'єктами частини з них є полiтичнi партiї та iншi елементи полiтичної системи. Зокрема, внутрiшньопартiйнi вiдносини та тi, що виникають мiж партiями у зв'язку або у процесi ор-ганiзацiї та дiяльностi органiв державної влади, далеко не завжди пiдля-гають конституцiйно-правовому регулюванню.

До предмета конституцiйного права слiд вважати належними тi вiдносини безпосередньо полiтичного характеру, що виникають у процесi органiзацiї та здiйснення влади у структурi зв'язкiв <держава - особа> i <особа - держава>, тобто в самiй сферi державного владарювання. Безпо-середньо полiтичний характер названих суспiльних вiдносин, своєрiдне ко-ло учасникiв та специфiка об'єктiв дають пiдстави говорити про їхнi особ-ливостi. Однiєю з найважливiших особливостей цих вiдносин є те, що суб'єктом переважної бiльшостi з них прямо чи опосередковано виступає держава. Тому їх можна назвати державно-тголiтичними вiдносинами вла-дарювання. Таке визначення предмета конституцiйного права вiдмежовує цю галузь вiд решти публiчно-правових галузей. Так, предмет адмiнiстра-тивного права також становлять вiдносини державного владарювання. Але цi вiдносини не мають безпосередньо полiтичного характеру.

До предмета конституцiйного права належить i частина суспiльних вiдносин, якi слiд визначити як соцiально-полiтичнi вiдносини владарю-вання. Вони виникають у структурi зв'язкiв <суспiльство - держава - особа> i вiдображають загальну природу полiтики, лiнiї її взаємозв'язкiв з економiчною органiзацiєю суспiльства i звичайно не регулюються консти-туцiйним правом. Сказане передусiм характерне для країн з так званими старими конституцiями, тобто прийнятими у XVIII-XIX ст.ст. Проте i в країнах, де конституцiї були прийнятi пiсля другої свiтової вiйни, також здебiльшого не пiшли далi встановлення загальних положень соцiально-полiтичного характеру i широко не регулюють вiдносини, безпосередньо пов'язанi з економiчною i полiтичною органiзацiєю суспiльства.

Усе ж певна частина сощально-полiтичних вiдносин владарювання включена до предмета конституцiйного права. Їх можна водночас визначити i як державно-полiтичнi вiдносини владарювання, оскiльки вони є передумо-вою державного владарювання. Вказанi вiдносини забезпечують внутрiшню єднiсть усiх вiдносин, що регулюються конституцiйним правом.

Таким чином, конституцiйне право можна визначити як су-купнiсть юридичних норм, що регулюють державно-полiтичнi вiдносини владарювання. Самi ж цi вiдносини слiд подiлити на три групи:

1. Вiдносини, безпосередньо пов'язанi з економiчною i полiтичною органiзацiєю суспiльства.

2. Вiдносини, що виникають у процесi встановлення i функцiону-вання публiчних, державних iнститутiв i вiдображають територiальну ор-ганiзацiю держави. Це вiдносини з приводу органiзацiї та дiяльностi дер-жавного механiзму, насамперед його найважливiших ланок, а також вiдносини, пов'язанi з полiтико-територiальним й адмiнiстративно-тери-торiальним устроєм держави. Вони вiдiграють суттєву роль у загальному обсязi конституцiйно-правового регулювання, а їх регламентацiя створює передумови для процесу державного владарювання.

3. Вiдносини, що характеризують основи взаємозв'язкiв держави та особи. Особi належить винятково важливе мiсце серед суб'єктiв полiтич-них вiдносин i, зокрема, державно-полiтичних вiдносин владарювання. Саме до особи звернено зрештою всю полiтичну i державну дiяльнiсть у суспiльствi. Передусiм це виявляється в юридичних конструкцiях грома-дянства i основних прав та свобод особи. Зазначенi права i свободи нерiдко мають самостiйне значення, i їх не можна зводити до наслiдкiв дiяльностi державної влади. Проте вони нормативне закрiплюються в процесi її здiйснення. Слiд також пiдкреслити, що зовнi вiдповiднi кон-ституцiйно-правовi норми вiдносин державного владарювання не регулю-ють. Однак регламентуючи права i свободи, цi норми тим самим встанов-люють межi державно-владної дiяльностi.

Хоча державно-полiтичнi вiдносини владарювання i становлять предмет конституцiйного права, проте у своїй сукупностi вони не є вихiдними для всiх iнших суспiльних вiдносин. Це не заперечує цент-ральне мiсце конституцiйного права у правових системах зарубiжних країн. Пiдтвердженням цьому є особливий юридичний характер консти-туцiї як основного закону. Конституцiйне право в цiлому не є системо-утворювальним фактором у правовiй системi, але його норми визначають процедуру законотворчостi, субординацiю нормативних актiв незалежно вiд галузевої їх належностi. До того ж окремi норми конституцiйного пра-ва мають програмний характер щодо iнших галузей права. Наприклад, конституцiйнi норми про недоторканнiсть особи та деякi iншi програму-ють основний змiст кримiнально-процесуального права.

На основi норм конституцiйного права легiтимується державний механiзм та його головнi ланки, створюються юридичнi пiдстави для їх функцiонування. Тим самим конституцiйне право набуває своєрiдного ус-тановчого значення. В теорiї i практицi конституцiоналiзму визначається ряд загальних принципiв (наприклад, правової держави) i декларується унiверсальний характер їх для всiєї правової системи.

Центральне мiсце конституцiйного права у правових системах зу-мовлене i його особливо тiсними зв'язками з системою мiжнародного публiчного права. У рiзних країнах зв'язок мiж конституцiйним i мiжна-родним правом має рiзний змiст i характер. Звичайно в нормах консти-туцiйного права в тiй чи iншiй формi знаходять своє вiдображення прин-ципи суверенiтету, положення про державну територiю, громадянство, права i свободи тощо. Усi цi принципи i положення мають не тiльки кон-ституцiйно-правове, а й мiжнародно-правове значення. Конституцiйне право кожної країни закрiплює основи органiзацiї i функцiонування ме-ханiзму здiйснення зовнiшньої полiтики, визначає форми реалiзацiї вiдповiдної державної функцiї. iнодi в його нормах декларуються прин-ципи зовнiшньої полiтики.

У конституцiйному правi визначається взаємодiя систем нацiонально-го i мiжнародного права. Його положення розкривають порядок ратифiкацiї i денонсацiї мiжнародних договорiв, механiзми iмплементацiї норм мiжна-родного права тощо. Основнi закони цiлого, ряду держав мiстять статтi про примат мiжнародного права i про вирiшення колiзiй, що виникають мiж ним i нацiональним правом. Усе це також дає змогу говорити про особливу роль конституцiйного права в нацiональних правових системах.

Характеристика конституцiйного права набуває завершеностi при розглядi питань iсторiї розвитку вiдповiдних засобiв регулювання. Цi засо-би виникають практично з утворенням самої держави, хоч у рiзнi iсторичнi часи суттєво рiзняться за формою i змiстом. Початковий розвиток правово-го регулювання владарювання в рiзних країнах був неоднаковим i зумовлю-вався не тiльки соцiальне визначеним характером самої влади, а й конкрет-но-iсторичними полiтичними режимами, за яких ця влада здiйснювалась.

Засоби первiсного регулювання владної дiяльностi не могли стано-вити i не становили окремої галузi. Однак у цiлому вони збiгалися у Ста-родавньому Римi iз значною частиною публiчного права. У перiод рим-ської республiки вперше з'явився i сам термiн <конституцiя>, яким пiзнiше, за часiв iмперiї, позначалися рiзного роду акти правителя.

За феодалiзму правове регулювання владарювання протягом певно-го перiоду майже повнiстю здiйснювалося на основi звичаїв. У поодино-ких писаних актах, що тодi приймалися, найчастiше вiд iменi монархiв проголошувалися права i привiлеї <народу>. iнодi укладались угоди мiж феодальними володарями з приводу об'єднання в єдину державу. З часом писанi акти почали вiдiгравати все помiтнiшу роль у правовому регулю-ваннi органiзацiї i дiяльностi державної влади.

Специфiчний характер правового регулювання владарюиям за феодальних часiв виявлявся i в тому, що писанi засоби такого регулюван-нi

ня зовнi мали характер своєрiдних договорiв мiж рiзними верствами i групами феодалiв. Подiбнi договiрнi стосунки в дещо змiненiй формi за-лишалися i в наступний перiод розвитку феодального суспiльства - перiод станово-представницької монархiї. Боротьба станiв з королiвською владою призвела до формування бiльш загальних i сталих правових за-собiв органiзацiї державної влади - так званих хартiй. Це були догово-ри, якi визначали не тiльки органiзацiю влади, а й її статус. Найбiльш вiдомими з таких хартiй були англiйська Велика хартiя вiльностей 1215 р. i угорська Золота булла 1222 р. За своїм характером вони не були закона-ми, що як форма права склалися пiзнiше.

З часом в Англiї договiрна форма регламентування органiзацiї й дiяльностi державної влади трансформувалась у своєрiднi компромiси мiж королем i парламентом, вiдмiннi вiд актiв, прийнятих на основi зви-чайної законодавчої процедури. Прикладами подiбних компромiсiв є Пе-тицiя про права 1628 р., Бiлль про права 1689 р. та Акт про престоло-наслiдування 1701 р., формально чиннi й сьогоднi. Разом з Великою хартiєю вiльностей та деякими iншими так званими iсторичними доку-ментами вони складають своєрiдну <бiблiю британської конституцiї>.

iдеї конституцiоналiзму, тобто обмеженого основним законом дер-жавного правлiння, поступово набували все бiльшої ваги i остаточно сформувались у XVIII ст. Саме вiдтодi знову став використовуватись i на-був свого сучасного значення термiн <конституцiя>. З прийняттям пер-ших конституцiй - юридичних актiв вищої сили - власне i починається формування вiдповiдних галузей права як цiлiсних i достатньо широких за обсягом регулювання систем юридичних норм.

iснує двi назви галузi - конституцiйне право i державне право. iсто-рично вiдмiннiсть мiж цими термiнами зумовлена рiзними пiдходами у полiтико-правовiй теорiї XVII-XIX ст.ст. У першому випадку вихiдними визначались iдеї демократiї, законностi й конституцiоналiзму (Великобри-танiя, Францiя, СiЛА), у другому - абсолютизувалася роль держави (Нiмеччина). Сьогоднi такi вiдмiнностi мають вiдносне значення. Проте термiн <конституцiйне право> бiльш поширений. До того ж вiн є точ-нiшим, адже саме конституцiя є головним джерелом, ядром галузi. Власне з конституцiї починалася сучасна iсторiя правового регулювання державно-полiтичних вiдносин владарювання. i саме термiн <конституцiйне право> вiдмежовує у масовiй правосвiдомостi вiдповiдну галузь вiд iнших.

11

1