1. Конституцiйне право як наука

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 

Конституцiйне право кожної країни можна визначити як складову частину правової системи, її галузь. Ця галузь дослiджується на рiвнi спецiальної юридичної науки.

Наука конституцiйного права є єдиною юридичною галузевою нау-кою, проте предмет її подвiйний. Предмет цiєї науки становить, по-пер-ше, вiдповiдна галузь нацiональної правової системи, по-друге, галузi конституцiйного права зарубiжних країн> Наука вивчає конкретний змiст галузi (галузей) конституцiйного пра-ва, її окремих iнститутiв i норм, на пiдставi чого визначаються зако-номiрностi розвитку самої галузi. До кола питань цiєї науки входить також реалiзацiя конституцiйно-правових норм, її предмет охоплює механiзм дiї таких норм. iншими словами, предмет науки конституцiйного права стано-вить не тiльки нормативний матерiал, а й державна практика, що iснує на його основi i навiть склалася поза сфе-рою юридичної регламентацiї.

Однак цим не обмежується предмет науки конституцiйного права. її проблематика включає розробку тео-ретичних положень, пов'язаних зi змiстом вiдповiдної галузi, її основни-ми категорiями i поняттями тощо. Важливим завданням науки консти-туцiйного права є дослiдження питань ефективностi конституцiйно-правового регулювання, аналiз зв'язкiв у сферi взаємодiй правових норм i суспiльних

вiдносин. Крiм того, перед вiтчизняною наукою конституцiйного права сто-ять завдання виявлення i дослiдження тих засобiв регулювання, якi б вiдповiдали потребам нацiонального державотворення.

Наука конституцiйного права вiдрiзняється вiд вiдповiдної галузi своєю системою, яка збiгається з системою галузi лише в цiлому i в го-ловному. В системi науки є роздiли, яких немає i не може бути в системi галузi, наприклад поняття конституцiйного права, його предмет, суб'єкти тощо. Цi питання не входять до змiсту конституцiйного права як галузi, проте без них практично не iснує сама наука конституцiйного права. Це не виключає тiсного зв'язку мiж галуззю i наукою, який виявляється в то-му, що розвиток науки супроводжує еволюцiю галузi. Потреби суспiльно-го i державно-полiтичного життя спонукають до пошуку рiшень у сферi конституцiйно-правового регулювання, стимулюють розвиток науки. Вод-ночас наука не тiльки коментує характер i змiст такого регулювання, а й визначає напрями його розвитку. Багато концепцiй, iдей спочатку були сформульованi в теорiї i лише з часом реалiзованi на практицi.

Формування науки конституцiйного права за рубежем має свою iсторiю. Характеристики державної влади та її функцiонування можна знайти в творах давньогрецьких мислителiв. Щоправда вченi тих часiв зо-середжувалися на аналiзi наявних тодi державних форм, а не на питаннях їх регулювання. До того ж самi державнi форми звичайно розглядалися ними лише як пiдiрунтя для фiлософських i полiтичних узагальнень, а не як предмет спецiального дослiдження. Першi справжнi теоретичнi розроб-ки державно-правового характеру з'явилися в XVII-XVIII ст.ст. Як цiлiсна наука конституцiйне право сформувалося у другiй половинi XIX ст. Нинi iснує багато напрямiв i шкiл цiєї науки.

Початки вiтчизняної науки конституцiйного права також лежать у минулому. Розвиток iдей нацiонального державотворення сприяв появi конституцiйних проектiв українських мислителiв, учених i полiтикiв XVIII-XX ст.ст. Бiльшiсть з них, формуючи теорiю державностi, дослiджувала зарубiжний досвiд i нерiдко посилалася на нього.

На теренi України у складi СРСР питання конституцiйно-правово-го розвитку зарубiжних країн вивчали нечисленнi вченi в наукових уста-новах i навчальних закладах. Їхнi розробки склали частину багажу ра-дянської правової науки i були вiдповiдним чином iдеологiчно орiєнто-ванi. Сьогоднi перед наукою конституцiйного права стоїть завданнд об'єктивного, по-справжньому наукового дослiдження теорiї i практики зарубiжного конституцiоналiзму.

Наука конституцiйного права тiсно пов'язана з iншими юридични-ми науками - загальнотеоретичною, iсторичною i галузевими. Теорiя

держави i права формулює найбiльш загальнi положення, на яких грун-туються конституцiйно-правовi дослiдження. iсторiя держави i права про-понує необхiдну iнформацiю i узагальнення. Зв'язок науки консти-туцiйного права з галузевими юридичними науками бiльш складний. Кожна галузева наука звичайно охоплює дослiдження, присвяченi харак-теристицi вiдповiдної галузi за рубежем. Значення науки конституцiйно-го права полягає передусiм у тому, що вона пропонує не тiльки iнфор-мацiю, а й розроблену методологiю.

Спiввiдношення науки конституцiйного права i полiтологiї (полiтич-ної науки) має свої особливостi. Предметом полiтологiчних дослiджень є всi без винятку елементи полiтичної системи, предметом науки консти-туцiйного права - лише один з них - держава. Полiтологiчнi дослiджен-ня грунтуються на узагальнених пiдходах до свого предмета. У цьому во-ни подiбнi до теоретико-правових. Бiльшiсть роздiлiв науки консти-туцiйного права конкретизована за змiстом i має не тiльки теоретичний, а й практичний характер. Вiдрiзняється полiтологiя вiд юридичних наук, зокрема вiд науки конституцiйного права, також своїм апаратом науково-го аналiзу i пiзнання.

Наука конституцiйного права, як i кожна юридична наука, має свої специфiчнi методи дослiдження. За умов необхiдностi вивчення вiдповiдних галузей права великої кiлькостi країн майже унiверсального значення набу-ває порiвняльно-правовий (компаративний) метод. Використання цього ме-тоду створює додатковi можливостi як для глибокого i всебiчного дослiджен-ня галузей конституцiйного права окремих країн, так i для визначення за-гальних закономiрностей розвитку теорiї i практики зарубiжного консти-туцiоналiзму в цiлому.

Важливу роль у вивченнi конституцiйного права вiдiграють систем-ний i структурно-функцiональний методи. Конституцiйно-правовi iнсти-тути утворюють певну систему, в рамках якої кожний з них займає своє мiсце, i всi вони взаємодiють. Системний метод допомагає визначити мiсце i роль кожного з державних iнститутiв у механiзмi здiйснення влади. Вод-ночас на основi цього методу можна дослiдити державний механiзм як цiле, що, в свою чергу, розширює уявлення про його окремi ланки.

Структурно-функцiональний метод також сприяє глибшому вивчен-ню змiсту галузi конституцiйного права та її конкретних iнститутiв. Вiдповiдна характеристика державних органiв розкриває не лише консти-туцiйнi повноваження, а й змiст владної дiяльностi цих органiв, їхнi ре-альнi функцiї. Тiльки за допомогою структурно-функцiонального методу можна з'ясувати фактичне спiввiдношення органiв законодавчої i виконав-чої влади у конкретнiй країнi, справжню компетенцiю уряду тощо. В ЦiЛА-

му структурно-функцiональний метод допомагає визначити, наскiльки теорiя тiєї чи iншої конституцiйної системи вiдповiдає iї практицi.

Згаданi методи становлять методологiчну основу науки консти-туцiйного права, саме вони характеризують цю науку, хоча вона i не об-межується ними.

1