1. Органiзацiя конституцiйного контролю

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 

Однiєю з особливостей держав-ного ладу багатьох країн є наявнiсть конституцiйного контролю. Поняття конституцiйного контролю має кiлька тлумачень. iнодi конституцiйний кон-троль визначають широко: як дiяль-нiсть парламенту, глави держави, судiв або iнших органiв, пов'язану з вирiшенням питання вiдповiдностi конституцiї рiзних нормативно-право-вих або тiльки законодавчих актiв. У деяких випадках йдеться про здiйс-нення конституцiйного контролю са-мим народом шляхом референдуму. Найбiльш прийнятим є вузьке трак-тування конституцiйного контро-лю, за яким. вiн сприймається на-самперед як оцiнка судами загальної або спецiальної юрисдикцiї норма-тивно-правових актiв на предмет їхньої вiдповiдностi конституцiї. Вiд такої оцiнки залежать можли-востi застосування цих актiв або навiть їх iснування.

Наведеному визначенню кон-ституцiйного контролю вiдповiдають реалiї державно-полiтичного життя. У багатьох країнах поняття консти-туцiйного контролю позначає не тiльки функцiю загального або спе-цiального суду, а й окремий iнститут, який ототожнюється з вiдповiдними органами i з сукупнiстю правових норм, що регламентують їхню ор-ганiзацiю та дiяльнiсть.

Уперше судову функцiю кон-

245

ституцiйного контролю було визнано в СiЛА ще на початку XIX ст. Осно-вою для цього стали рiшення верховного суду. У подальшому усталився вiдповiдний звичай. У самому ж основному законi нiчого немає про таку функцiю судiв. i хоч i сьогоднi тут дискутуються питання обсягу повнова-жень судiв у сферi конституцiйного контролю, реальнiсть цих повнова-жень не ставиться пiд сумнiв. Бiльше того, судова функцiя конституцiйно-го контролю розглядається як один з найважливiших елементiв системи стримувань i противаг, що доповнює принцип жорсткого подiлу влад.

До кiнця XIX ст. судова функцiя конституцiйного контролю була сприйнята в рядi країн Латинської Америки i Європи. Новий етап у роз-витку конституцiйного контролю почався пiсля першої свiтової вiйни. Зо-крема, в деяких країнах у 20-i роки XX ст. були утворенi конституцiйнi суди. Але справжнє визнання цей iнститут одержав пiсля другої свiтової вiйни, коли вiн знайшов вiдображення в бiльшостi новiтнiх конституцiй. Вiдповiдний iнститут сприйнятий майже в усiх країнах Центральної та Схiдної Європи i в тих, що утворилися на теренi колишнього СРСР.

Характер i змiст конституцiйного контролю багато в чому визнача-ються природою органiв, якi його здiйснюють. iснує двi основнi моделi ор-ганiзацiї конституцiйного контролю. Одна з них має назву американської. За її умов вiдповiдними повноваженнями надiленi всi суди загальної юрис-дикцiї. Наприклад, у СiЛА рiшення будь-якого загального суду з питань конституцiйностi закону або окремих його положень стає обов'язковим у межах його територiальної юрисдикцiї. За умов апеляцiї остаточне рiшен-ня приймає верховний суд. Воно є обов'язковим на всiй територiї держави.

Модель органiзацiї конституцiйного контролю, за якою вiдповiднi питання вирiшуються практично всiма судами загальної юрисдикцiї, нази-вається також децентралiзованою або <дифузивною> моделлю. Її характе-ризує тлумачення конституцiйного контролю як суто правової функцiї. В теорiї це означає вiдмову вiд розгляду судами полiтичних питань, пов'яза-них iз змiстом законiв та їх застосуванням. Формально все звичайно зво-диться до юридичної експертизи того чи iншого закону, здiйснюваної суда-ми у зв'язку з розглядом конкретної цивiльної або кримiнальної справи.

У реальному життi суди, здiйснюючи функцiю конституцiйного кон-тролю, впливають на iснуючий у країнi полiтичний <клiмат>. Особливо це стосується вищого суду. Як свiдчить досвiд США, рiшення верховного су-ду iстотно впливають на змiст регламентацiї прав i свобод особи та ме-ханiзмiв їхнього захисту. Крiм США, вiдповiдна модель прийнята в Арген-тинi, Бразилiї, Мексицi, Японiї та в деяких iнших країнах.

Рiзновидом американської моделi органiзацiї конституцiйного кон-тролю є така модель, за якою функцiя контролю належить не всiм загаль-

246

ним судам, а тiльки вищому суду. Ця модель реалiзована в Австралiї, Ес-тонiї, iндiї, iрландiї, Канадi, Швейцарiї та в рядi iнших країн. Прийнята вона i в деяких країнах, що розвиваються. В усiх цих країнах оцiнку кон-ституцiйностi законодавчих актiв дає верховний суд, який може мати й iншу назву (наприклад, високий суд). У будь-якому випадку такий суд є органом загальної юстицiї, i конституцiйний контроль становить не єди-ну його функцiю.

iнодi функцiя конституцiйного контролю надана не всьому верхов-ному суду в цiлому, а його спецiальнiй палатi. iснують країни, де для роз-гляду вiдповiдних питань передбачене створення спецiального складу вер-ховного суду.

iншою моделлю органiзацiї конституцiйного контролю є так звана європейська або австрiйська модель, її характеризує наявнiсть у державно-му механiзмi спецiалiзованого судового органу, вiдокремленого вiд судiв за-гальної юрисдикцiї. Головним завданням цього органу - конституцiйного суду - є оцiнка конституцiйностi законодавчих актiв, хоча вiн надiлений i рядом iнших повноважень. Поряд з конституцiйним судом можуть iсну-вати й iншi спецiалiзованi суди, але саме вiн має найбiльший авторитет.

Так, у ФРН крiм федерального верховного суду i федерального кон-ституцiйного суду iснують федеральний адмiнiстративний суд, федераль-ний фiнансовий суд, федеральний суд у сферi трудових вiдносин i федераль-ний суд iз соцiальних питань. Згiдно зi ст. 92 Основного закону, всi вони разом з судами земель здiйснюють судову владу. Але найбiльш престижним є членство саме в конституцiйному судi.

Видатну роль в обгрунтуваннi європейської моделi органiзацiї кон-ституцiйного контролю вiдiграв вiдомий теоретик права Ганс Кельзен. Вiн був i одним з творцiв конституцiйного суду в Австрiї. Це пояснює, чо-му вiдповiдну модель iнодi називають <кельзенiвською>. За цiєю модел-лю контрольнi повноваження належать єдиному органу конституцiйної юстицiї, який звичайно не має iєрархiї пiдпорядкованих йому органiв. Проте у ФРН та Югославiї, крiм федерального конституцiйного суду, в бiльшостi суб'єктiв федерацiї також створенi конституцiйнi суди. В Росiї в окремих суб'єктах-республiках також дiють конституцiйнi суди.

Органи конституцiйної юстицiї, як правило, називаються консти-туцiйними судами, хоч зустрiчаються й iншi назви. У Францiї, Казах-станi та в рядi країн, що розвиваються, вiдповiднi повноваження нале-жать органам квазiсудового характеру - конституцiйним радам.

Порядок утворення органiв, що здiйснюють конституцiйний конт-роль, у рiзних країнах неоднаковий i залежить вiд моделi його ор-ганiзацiї. За умов американської моделi посади суддiв верховних судiв

247

замiщуються, як правило, за рiшеннями глави держави, санкцiоновани-ми парламентами. Як зазначалося, у СПiА суддiв верховного суду призна-чає президент з <поради i згоди> сенату. В такому ж порядку признача-ються суддi iнших федеральних судiв.

Федеральна судова система США складається з трьох головних ла-нок - верховного суду, апеляцiйних судiв i окружних судiв. До складу вер-ховного суду входять голова i вiсiм суддiв. Усi вони, як i суддi iнших феде-ральних судiв, займають свої посади <доти, доки їхня поведiнка є бездоган-ною> (роздiл перший ст. З Конституцiї). Судовi системи штатiв характеризу-ються рiзноманiтнiстю, хоч у кожному з них вищим судом є верховний суд. В бiльшостi штатiв суддiв обирає населення, в частинi з них - призначає ви-конавча влада (губернатори), в деяких - обирає законодавчий орган штату. В цiлому рядi штатiв суддiв верховних судiв призначають довiчно. Решта суддiв займають посади на строк вiд чотирьох до шести рокiв.

iснують i iншi порядки формування судiв за умов американської мо-делi органiзацiї конституцiйного контролю. Так, у Японiї до судової сис-теми насамперед входить верховний суд, а також високi, районнi i сумарнi суди. Верховний суд складається з 15 суддiв, включаючи головного суддю. Головного суддю формально призначає iмператор за поданням уряду. Усiх iнших суддiв верховного суду призначає уряд. Свої посади вони займають до досягнення 70-рiчного вiку.

Водночас передбачене схвалення призначень суддiв верховного суду виборцями пiд час парламентських виборiв. Така процедура повторюється через кожнi десять рокiв. Якщо бiльшiсть виборцiв проголосує проти ко-го-небудь з суддiв верховного суду, тим самим вiн усувається з посади. Що ж стосується суддiв iнших судiв, то їх призначає уряд за списком, запро-понованим верховним судом. Усi вони займають посади протягом десяти рокiв i можуть бути призначенi повторно.

В iндiї до складу верховного суду входять головний суддя i не бiльше 17 iнших суддiв. Крiм цього, сюди на правах тимчасових суддiв для вирiшення конкретного питання можуть бути включенi колишнi суддi верховного суду, а також суддi вищих судiв штатiв. Постiйних суддiв вер-ховного суду призначає президент, який у вирiшеннi цього питання кон-сультується з урядом i з самими суддями. Тимчасових суддiв призначає го-ловний суддя за погодженням з президентом. Суддi верховного суду йдуть у вiдставку пiсля досягнення 65-рiчного вiку.

У Швейцарiї суддiв союзного суду обирає федеральний парламент. При цьому дiє вимога представництва рiзних мовних груп населення країни. В Естонiї голову державного суду обирає парламент за поданням президента. iншi судовi посади також замiщують за рiшенням парламен-ту, але вже прийнятим за поданням голови самого державного суду.

248

Свої особливостi має порядок формування органiв конституцiйної стицiї. Вiдмiнностi наявнi i у принципах їх органiзацiї. Так, в Австрiї до сладу конституцiйного суду входять голова, його заступник i 12 iнших уддiв, а також шiсть так званих запасних суддiв. Голову конституцiйно-) суду, його заступника, шiсть дiйсних суддiв i трьох запасних призначає резидент за пропозицiєю уряду. Решту вакансiй президент замiшує з чис-а кандидатур, запропонованих палатами федерального парламенту. Суддi онституцiйного суду йдуть у вiдставку у 70-рiчному вiцi.

В Австрiї, як i в iнших країнах, де створенi органи конституцiйної юс-дї, встановленi певнi квалiфiкацiйнi вимоги до кандидатiв на вiдповiднi зди. Зокрема, суддi конституцiйного суду повиннi мати вищу освiту за )жавно-правовим фахом i протягом десяти рокiв до призначення займати посаду, для якої необхiдна ця освiта. До того ж вони мають призначатися з исла iнших суддiв, урядовцiв i професорiв-юристiв унiверситетiв.

У ФРН федеральний конституцiйний суд складається з 16 осiб, яких рiвнiй кiлькостi обирають бундестаг i бундесрат. Закон встановив про-;едуру обрання суддiв конституцiйного суду на основi квалiфiкованої iьшостi голосiв. Це призвело до того, що за неформальною угодою кож-з полiтичних партiй розраховує на таке число мiсць для своїх нефор-iльних представникiв у конституцiйному судi, яке вiдповiдає її представ-iцтву в палатах парламенту. За традицiєю частина з пiдтриманих артiями кандидатiв у суддi повинна бути полiтичне нейтральною, решта яоже належати до партiй. Такий порядок формування конституцiйного су-у свiдчить про гнучкiсть полiтичних механiзмiв прийняття важливих Дiлень, про толерантнiсть головних полiтичних сил.

Характерною особливiстю органiзацiї федерального конституцiйно-суду ФРН є те, що вiн складається з двох сенатiв (палат) з однаковою лькiстю суддiв. Один з сенатiв займається розглядом справ, пов'язаних i захистом прав та iнтересiв окремих iндивiдiв. Другий розглядає решту тань, вiднесених до компетенцiї конституцiйного суду.

Суддi конституцiйного суду ФРН обираються строком на 12 рокiв i права бути переобраними. Закон встановлює мiнiмальний i макси-льний вiк тих, хто може займати посади суддiв, 40 i 68 рокiв щовiдно. Крiм цього, визначена вимога щодо професiйних якостей кан-датiв. Ними насамперед можуть бути суддi iнших федеральних судiв i 1, хто має право займати судовi посади.

|^;    В iспанiї до складу конституцiйного суду, який також складається з вох палат, входить 12 суддiв. Усi вони формально призначаються королем:

[сiм - за поданням палат парламенту, два - за поданням уряду, два - за Вданням головної ради судової влади. Суддi конституцiйного суду призна-

249

чаються строком на дев'ять рокiв, при цьому його склад оновлюється на тре-тину кожнi три роки. Вiдповiднi призначення роблять з числа iнших суддiв i прокурорiв, професорiв унiверситетiв, державних службовцiв та адвокатiв. Усi кандидати мають бути юристами зi стажем понад 15 рокiв.

В iталiї конституцiйний суд дiє в одному складi з 15 членiв. По п'ять суддiв призначають президент, парламент на спiльному засiданнi па-лат i вища судова адмiнiстрацiя. Суддi конституцiйного суду призначають-ся на дев'ятирiчний строк без права займати посаду повторно. Це можуть бути колишнi i дiйснi суддi вищих судiв та професори-юристи, а також ад-вокати з 20-рiчним стажем.

У Францiї дев'ять членiв конституцiйної ради призначають строком на дев'ять рокiв, i їхнi повноваження не можуть бути поновленi. По три члени ради призначають президент i голови палат парламенту. Кожнi три роки тре-тина цих членiв оновлюється. До складу конституцiйної ради за власним правом i довiчно входять також усi колишнi президенти.

В країнах Центральної i Схiдної Європи, а також в тих, що утвори-лись на теренi колишнього СРСР, органи конституцiйної юстицiї також формують за рiзними процедурами. В Киргизстанi, Литвi, Македонiї, Польщi, Словенiї, Угорщинi i Хорватiї членiв цих органiв обирають пар-ламенти або їх нижнi палати. При цьому порядок висунення вiдповiдних кандидатур є рiзним. В Киргизстанi i Словенiї їх пропонує президент, у Хорватiї - верхня палата парламенту, в Литвi - у рiвнiй кiлькостi пре-зидент, голова парламенту i голова верховного суду, в Угорщинi - спецiальна вiдбiркова комiсiя, до складу якої входять представники усiх парламентських фракцiй. В Росiї суддiв конституцiйного суду призначає верхня палата парламенту за поданням президента.

iснують й iншi процедури формування органiв конституцiйної юс-тицiї. В Чехiї суддiв конституцiйного суду призначає президент за згодою верхньої палати парламенту. В Словаччинi президент робить вiдповiднi призначення за списком, складеним парламентом. В Болгарiї третину суддiв конституцiйного суду призначає президент, третину обирає парла-мент, i третину обирають на загальних зборах суддiв вищих судiв загаль-ної i адмiнiстративної юрисдикцiї. В Молдовi посади в конституцiйному судi замiщують нарiвно парламент, президент i вища рада магiстратури, а в Румунiї - кожна з палат парламенту i президент.

Конституцiї i спецiальнi закони встановлюють чисельний склад i строки повноважень конституцiйних судiв. В Молдовi до його складу вхо-дять 6 суддiв, в Югославiї - 7, в Киргизстанi, Литвi, Македонiї, Румунiї i Словенiї - 9, Словаччинi - 10, Хорватiї - 11, Бiлорусi, Болгарiї i Польщi- 12, Чехiї i Угорщинi - 15, Росiї - 19. Рiзними є i строки пере-

250

бування суддiв на посадi: вiд шести рокiв у Молдовi, семи у Словаччинi, восьми у Польщi i Хорватiї, дев'яти в Болгарiї, Литвi, Македонiї, Румунiї, Словенiї та Югославiї, до одинадцяти в Бiлорусi i навiть п'ятнадцяти рокiв у Киргизстанi. Як правило, не припускається повторне переобрання суддiв конституцiйних судiв. У Болгарiї, Литвi i Румунiї кожнi три роки за вiдповiдними квотами оновлюють третину складу вiдповiдних органiв.

Юридичне визначенi i деякi iншi вимоги щодо органiзацiї органiв конституцiйної юстицiї. Практично в усiх країнах передбачена вимога на-явностi у кандидатiв спецiальної квалiфiкацiї i стажу, встановленi вiковi цензи для займання посад членiв конституцiйних судiв. Як i в розвину-тих країнах, голiв судiв обирають самi суддi. Проте в Литвi голову кон-ституцiйного суду з його ж складу призначає парламент за поданням пре-зидента. В Словаччинi вiдповiдне призначення здiйснює сам президент.

1