5. Компетенцiя парламентiв. Статус депутатiв

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 

Для завершеного аналiзу парламентаризму слiд розглянути форми закрiплення компетенцiї представницьких органiв, а також змiст вiдповiдних повноважень. Згiдно з принципом розподiлу влад, парламенти визначаються як носiї законодавчої влади. <Всi встановленi тут (у консти-туцiї - В Пi) законодавчi повноваження належать конгресу Сполучених Штатiв> - записано в ст. 1 Конституцiї СiЛА. Ця iдея в тiй чи iншiй формi викладена в основних законах практично в усiх розвинутих країнах.

Сучасна конституцiйна теорiя та практика не визнає парламенти верховними органами влади. Вони не повновладнi, неправомочнi розгля-дати i вирiшувати будь-яке питання, що належить до вiдання держави, бо це б суперечило iдеї установчої влади. Всi повноваження парламентiв належать їм не з якогось власного права, а завдяки фiксацiї в консти-туцiях якi й надiляють представницькi органи вiдповiдною компе-тенцiєю 3 iншого боку, оцiнка парламентiв як повновладних органiв су-перечила б змiсту принципу подiлу влад. Як зазначалось, за цим принци-пом влади не тiльки подiленi i зрiвноважують одна одну, а й рiвнi.

Характеризуючи форму закрiплення i змiст парламентської компе-тенцiї слiд зазначити, що вони певною мiрою пов'язанi з побудовою пред-ставницьких органiв. Зокрема, бiкамералiзм парламентiв зумовлює на. явнiсть повноважень у кожної з двох палат, i, як правило, нижнi палати вiдiграють бiльшу i навiть домiнуючу роль. Разом з тим є парламенти, де повноваження палат в цiлому рiвнi. До них насамперед слiд вiднести представницькi органи iталiї, США та ряду iнших держав. Зокрема, обидвi палати американського конгресу мають однаковi законодавчi пов-новаження за винятком того, що бiллi (законопроекти) з фiнансових пи-тань можуть бути спочатку винесенi на розгляд палати представникiв.

iнодi кожна з палат має особливi, притаманнi тiльки їй повнова-ження Наприклад, сенат конгресу США має виключне право давати <по-паду i згоду> щодо кандидатур, пропонованих президентом на цiлий ряд посад, а також щодо ратифiкацiї мiжнародних договорiв. Якщо нiхто з кандидатiв у президенти за результатами виборiв не забезпечить собi бiльшостi голосiв вибiрникiв, обрання йото здiйснюється палатою пред-ставникiв За таких самих обставин сенат обирає вiце-президента. Пала-та представникiв має право притягати до вiдповiдальностi у порядку iмпiчменту президента та деяких посадових осiб, а правом розглядати справи порушенi в такому порядку, надiлений сенат. Наявнiсть окремих, особливих повноважень у кожної з палат характеризує i деякi парламен-ти, палати яких не можна визнати рiвноправними.

160

Змiст компетенцiї парламентiв зумовлює характер їхнiх функцiй. До парламентських функцiй звичайно вiдносять законотворчiсть, прий-няття бюджету i контроль за дiяльнiстю органiв виконавчої влади. Серед цих функцiй також називають зовнiшньополiтичну i судову. Останнi двi функцiї парламентiв мають, по сутi, супутнє значення.

Конституцiї передбачають лише окремi форми участi представниць-ких органiв у зовнiшньополiтичнiй дiяльностi держави. Парламенти, як правило, не беруть участi в оперативному вирiшеннi проблем зовнiшньої полiтики. Аналiзуючи їхнi повноваження, слiд видiлити визнане за ними основними законами багатьох держав право схвалювати укладенi мiжна-роднi договори та угоди. Проте цi повноваження аж нiяк не обмежують мiжнародно-договiрну практику виконавчої влади, а сама парламентська ухвала в бiльшостi випадкiв має суто формальний характер. Бiльш суттєвим є право парламентiв на ратифiкацiю та денонсацiю мiжнародних договорiв або на участь у цьому процесi, закрiплене в конституцiях цiло-го ряду держав. Вiдповiднi процедури, що застосовуються до найваж-ливiших мiжнародних договорiв, ставлять дiяльнiсть щодо укладення та-ких договорiв у залежнiсть вiд їх сприйняття парламентом.

До зовнiшньополiтичних повноважень парламентiв треба також вiднести право оголошувати вiйну i укладати мир. В цiлому ж парламен-ти стоять осторонь активного формування i здiйснення зовнiшньої полiти-ки. Цю дiяльнiсть вiднесено до повноважень органiв виконавчої влади.

До компетенцiї парламентiв деяких держав входять певнi судовi повноваження. У Великобританiї представницький орган у випадках так званих злочинiв проти парламенту або порушення парламентських привiлеїв та iмунiтетiв (прав, повноважень та пiльг депутатiв i парламен-ту в цiлому) нерiдко бере на себе прямi судовi функцiї. Зокрема, палата громад має право притягати до вiдповiдальностi як своїх членiв, так i сто-роннiх осiб. За її рiшенням депутати можуть бути вiдстороненi на деякий час вiд роботи в парламентi або взагалi виключенi з його складу. Для де-путатiв, а також для iнших осiб передбаченi й такi заходи, як попереджен-ня, догана або навiть позбавлення волi. Але такi покарання застосовують-ся дуже рiдко, не кажучи вже про те, що в наш час крайнi заходи сприй-маються як нереаiьнi.

Найважливiшими парламентськими повноваженнями судового ха-рактеру е повноваження, пов'язанi з вiдповiдальнiстю з використанням процедури iмпiчменту та iнших подiбних процедур.

Здiйснюють парламенти i деякi iншi функцiї. Однак саме законо-давчi повноваженвя становлять їхнє головне призначення. Вiдповiдна ком-петенцiя парламентiв у рiзних країнах по-рiзному фiксується в консти-

161

туцiях. Наприклад, у роздiлi восьмому ст. 1 Конституцiї США подано пе-релiк напрямiв законодавчої дiяльностi конгресу. Бiльш-менш предметне про законодавчi повноваження йдеться i в iнших основних законах.

Дещо iнакше питання парламентських повноважень регламентують-ся в конституцiях Австрiї, iталiї, Польщi, Чехiї та деяких iнших держав. Зокрема, згiдно зi ст. 70 Конституцiї iталiї, <законодавча функцiя здiйснюється спiльно обома палатами>. Не менш загальний характер мають формулювання, за якими законодавча влада здiйснюється спiльно монархом (президентом) i парламентом. Такi формулювання мiстять основнi закони Бельгiї, Грецiї, iсландiї, Норвегiї i Фiнляндiї. За змiстом вони близькi до тих, якими користуються в конституцiйнiй теорiї та практицi Великобри-танiї та деяких iнших англомовних країн, де законодавчий орган позна-чається формулою <король i палати>, або <король у парламентi>. Це, однак, найчастiше означає лише те, що урядовi законопроекти вносяться в парла-мент вiд iменi монарха або що прийнятий палатами законопроект стає зако-ном тiльки пiсля пiдписання його главою держави i обнародування.

Для характеристики компетенцiї парламентiв важливе значення має оцiнка змiсту конституцiйно-правового статусу самих парламентарiїв. Як зазначалося, практично в усiх розвинутих країнах депутати не зв'язанi юридичними обов'язками щодо своїх виборцiв. Вони вважаються представ-никами не вiдповiдних виборчих округiв, а всього народу (виборчого корпу-су) в цiлому, i не можуть бути вiдкликанi виборцями. Тим самим їхнiй ман-дат не має iмперативного характеру, i його прийнято називати вiльним. Та-кий характер депутатського мандата звичайно фiксується в конституцiях.

Так, у ст. 67 Конституцiї iталiї зазначено: <Кожний член парла-менту представляє нацiю i виконує свої функцiї без зобов'язального ман-дата>. Ще категоричнiше положення ст. 27 Конституцiї Францiї: <Будь-який iмперативний мандат є недiйсним>. Близькi за змiстом i формою по-ложення можна знайти практично в усiх основних законах.

Вiльний мандат у зарубiжнiй конституцiйнiй теорiї розглядається як такий, що найповнiше забезпечує для депутатiв можливостi займати-ся тими справами, якi вiднесенi до компетенцiї загальнонацiонального представницького органу. Вiн надає їхнiй дiяльностi полiтичного харак-теру i не зводить її до рiвня роботи уповноважених з мiсцевих справ. З iншого боку, в умовах прийняття iмперативного мандата зовнi встанов-люється бiльш тiсний зв'язок мiж парламентарiями та їхнiми виборцями. Проте значення останньої тези не слiд переоцiнювати. Вiдсутнiсть iмперативного мандата в депутатiв парламенту зовсiм не означав, що мiж ними та їхнiми безпосереднiми виборцями не iснує прямих зв'язкiв. Цi зв'язки мають рiзноманiтний i тривкий характер, а робота з виборцями

162

займає багато часу у парламентарiїв та їхнiх помiчникiв. Зрештою вiд ак-тивностi депутата у виборчому окрузi багато в чому залежить його по-дальша парламентська кар'єра.

До умов, що забезпечують ефективнiсть роботи депутатiв i визнача-ють їхнiй статус, слiд насамперед вiднести iндемнiтет та iмунiтет парла-ментарiїв.

Поняття депутатського iндемнiтету означає, що член парламен-ту не несе юридичної вiдповiдальностi за свої висловлювання i голосуван-ня пiд час виконання обов'язкiв у представницькому органi. В теорiї i практицi англомовних країн термiн <iндемнiтет> замiнений поняттям привiлею свободи слова.

Принцип депутатського iндемнiтету прийнятий в усiх країнах. Про-те iнодi йому надають дещо звуженого значення. Зокрема, в Латвiї та ФРН депутати на загальних пiдставах несуть вiдповiдальнiсть за наклеп, а в Литвi - за наклеп i образу. У Грецiї подiбне звинувачення є пiдставою для судового переслiдування депутатiв лише з дозволу самого парламенту.

Що ж до поняття депутатського iмунiтету, то воно означає, що члени парламенту користуються захистом з боку представницького органу вiд арешту i деяких iнших процесуальних дiй, пов'язаних з обмеженням особистих прав i свобод, а також вiд судового переслiдування на пiдставi порушення кримiнальної справи та вiдповiдного звинувачення. Нерiдко парламентарiї захищенi i вiд порушення проти них таких справ. Змiст i обсяг депутатського iмунiтету в рiзних країнах неоднаковi, але нiде вiн не має абсолютного характеру.

У цiлому рядi країн депутати користуються iмунiтетом лише пiд час парламентських сесiй. У Бельгiї i Люксембурзi розгляд кримiнальної справи депутата може бути припинений на перiод сесiї за вимогою пала-ти, а сам депутат тимчасово звiльнений. В Японiї депутат, заарештований у канiкулярний перiод, повинен бути безумовно звiльнений за рiшенням палати. У Францiї депутат, переслiдуваний за вчинення злочину у перiод мiж сесiями, може бути заарештований лише з санкцiї бюро палати.

Практично в усiх країнах депутат позбавляється iмунiтету у випад-ку затримання його на мiсцi злочину. Арешт депутата в такому випадку здiйснюється без санкцiї парламенту. У Фiнляндiї арешт депутата i пору-шення проти нього кримiнальної справи без санкцiї парламенту можливi у випадку, коли його дiї квалiфiкують як злочин, за вчинення якого передба-чено позбавлення волi на строк не менше, нiж шiсть мiсяцiв. У Швецiї доз-волу парламенту на арешт i переслiдування депутата не потрiбно, якщо вiдповiдна мiра покарання визначена у два роки, а в Македонiї, Словенiї, Хорватiї та Югославiї - п'ять рокiв позбавлення волi. Проте i в таких ви-

163

падках парламенти можуть до винесення судом вироку вимагати звiльнен-ня депутатiв, посилаючись на наявнiсть у них iмунiтету.

В англомовних країнах статус депутата щодо цього мало чим вiд-рiзняється вiд юридичного становища звичайних громадян. У Великобри-танiї депутат не може бути позбавлений волi без санкцiї палати громад у зв'язку з цивiльним процесом у судi (вiдомо, що в деяких країнах закон припускає позбавлення волi банкрутiв та боржникiв) у перiод сесiї i соро-ка днiв до її початку та пiсля її закiнчення. Однак вiн не користується iмунiтетом проти арешту у зв'язку з порушенням i розслiдуванням кримiнальної справи. Зокрема, для арешту парламентарiя тут достатньо формальної згоди голови палати. Аналогiчнi або близькi за змiстом поло-ження мiстяться в правi iнших країн, що сприйняли засади британської конституцiйної системи.

У США депутатський iмунiтет зафiксовано в роздiлi шостому ст. 1 Конституцiї. Тут, зокрема, записано, що <сенатори i представники... в усiх випадках, крiм зради, тяжкого кримiнального злочину i порушення миру, не можуть бути заарештованi пiд час присутностi на сесiї вiдповiдної па-лати, а також на шляху до палати i пiд час повернення з неї>. Проте про-голошений конституцiєю iмунiтет є абстракцiєю i на практицi не сприй-мається через те, що її положення, по сутi, охоплюють будь-який випадок протиправної поведiнки. В цiлому можна зазначити, що тут, як i в iнших англомовних країнах, недоторканностi депутатiв у сферi кримiнально-пра-вових вiдносин, по сутi, не iснує.

Суттєвим елементом статусу депутата є винагорода. В наш час принцип неоплачуваної депутатської дiяльностi вiдкинутий практично в усiх розвинутих країнах. У деяких з них необхiднiсть винагороди депу-татiв за їхню дiяльнiсть у представницькому органi визнається в консти-туцiях. Депутатська дiяльнiсть розглядається як покликання, почесна полiтична служба, а не спосiб здобуття матерiальних благ. У зв'язку з цим винагорода сприймається як часткова компенсацiя тих доходiв, якi б депутат мав, працюючи за фахом або займаючись бiзнесом як приватна особа. Однак її призначенням практично є не тiльки компенсацiя витрат парламентарiя на представницьку дiяльнiсть, а й забезпечення йому пев-ного добробуту. Це має важливе значення у зв'язку з тим, що обрана до парламенту особа нерiдко не може виконувати свою попередню роботу. Особливо це стосується тих випадкiв, коли за законом колишня професiя депутата несумiсна з членством у парламентi.

Депутатська винагорода встановлюється як фiксована грошова сума, звичайно сплачувана щомiсяця. За розмiром вона вiдповiдає заробiтнiй платi вищих категорiй державних службовцiв. У багатьох країнах до

164

фiксованої суми, що визначена на рiк або мiсяць, додаються добовi, що, як правило, сплачуються тiльки в разi присутностi депутата на засiданнi палати або її органiв. Тим самим встановлюється прямий зв'язок мiж пар-ламентською активнiстю депутата i розмiрами його винагороди.

iнодi цей зв'язок набуває ще бiльш спрямованого характеру. Зокре-ма, згiдно з регламентом нацiональних зборiв Францiї, участь депутата менше, нiж у 2/3 загальної кiлькостi голосувань, що мали мiсце на засiдан-нях пiд час сесiї, є пiдставою для вирахування вiдповiдної частини винаго-роди. Якщо ж депутат брав участь менше, нiж у половинi таких голосу-вань, то вирахування подвоюється. Проте слiд зауважити, що в бiльшостi країн члени парламенту одержують винагороду незалежно вiд їхньої при-сутностi на засiданнях або їхньої роботи в парламентських органах.

В окремих випадках добовi є єдиною формою винагороди депутатiв. Така практика iснує в палатi лордiв парламенту Великобританiї. До цих добових також додаються кошти для компенсацiї витрат членiв палати на дорогу до мiсця розташування палати i на наймання квартири пiд час парламентської сесiї тощо. Рiзнi доплати введенi i в iнших країнах. Зок-рема, парламентарiї безкоштовно здiйснюють деякi поштовi вiдправлення або отримують вiдповiдну компенсацiю. iнодi враховуються їхнi витрати на наймання допомiжних примiщень для роботи секретарiв або помiчникiв, а також на утримання самих цих осiб.

У бiльшостi розвинутих країн встановленi спецiальнi депутатськi пенсiї. Практично кожний депутат, який засiдав у парламентi протягом встановленого перiоду (звичайно 8-10 рокiв), з часом має право на таку пенсiю. Пенсiйний вiк при цьому звичайно нижчий, нiж при встанов-леннi пенсiї на загальних пiдставах.

Змiст конституцiйно-правового статусу парламентарiїв визначає та-кож принцип несумiсностi депутатського мандата i певних посад. Згiдно з цим принципом, депутат протягом усього строку своїх повноважень не може займати визначенi законом посади, що повинно сприяти його неза-лежностi пiд час роботи у представницькому органi. Цей принцип допов-нює умови дисквалiфiкацiї на виборах кандидатiв у депутати (принцип не-виборностi). На вiдмiну вiд таких умов, несумiснiсть мандата i певних по-сад стосується не кандидата, а вже обраного депутата, який мусить вiдмо-витися вiд своєї попередньої посади аби посiсти мiсце в парламентi.

Принцип несумiсностi в рiзних країнах визнається у рiзному об-сязi. iнодi до змiсту цього принципу вiдносять заборону сумiсництва членства у двох палатах парламенту. З принципом несумiсностi пов'язу-ють неприпустимiсть поєднання депутатського мандата з постом прези-дента та посадами поза парламентом, крiм урядових. Несумiсними зав-

165

жди є мандат депутата i судовi посади. Однак звичайно принцип не-сумiсностi вiднесений до державної служби.

У багатьох країнах депутатам парламенту заборонено займати не-виборнi посади на державнiй службi i навiть посади в установах, що кон-тролюються державою або певним чином спiввiдносяться з нею У Кон-ституцiї СiЛА записано, що жоден член конгресу на перiод його мандата не може займати <публiчну посаду на службi Сполучених Штатiв> яка

була утворена або платня на якiй була збiльшена у вiдповiдний перiод (роздiл шостий, ст. 1).

Звичайно за особами, обраними в парламент, попереднi мiсця робо ти на державнiй службi не зберiгаються. Тим самим пiдкреслюється про-фесiйний характер дiяльностi депутатiв. Разом з тим в немало виняткiв з такого правила. Наприклад, в iталiї державнi службовцi на перiод обран-ня їх депутатами зараховуються в тимчасовий запас. По закiнченнi стро-ку мандата депутати можуть повернутись на попереднi мiсця роботи У ФРН, Францiї державнi службовцi на перiод обрання i дiяльностi в пар-ламентi можуть бути тимчасово звiльненi вiд виконання своїх обов'язкiв Для цього вони оформляють вiдпустку або вiдрядження i таким чином за ними зберiгаються вiдповiднi права, зокрема, на просування по службi та пенсiю. Однак юридичних гарантiй повернення саме на свою колишню посаду депутати не мають. У Швецiї депутати, якi займають посади на державнiй службi, повиннi на час засiдань парламенту йти у вiдпустку

Принцип несумiсностi депутатського мандата i посад на державнiй службi у рядi країн визначений бiльш вузько. Наприклад, в Австрiї дер-жавному службовцю, якщо вiн обраний у парламент, надається час для депутатської дiяльностi i водночас зменшується посадовий оклад на 25 % У разi практичної неможливостi сумiщення вiн звiльняється з вiдповiдної посади. В окремих країнах робляться винятки з принципу несумiсностi для посад вчителiв i викладачiв вузiв. iнодi для зайняття парламен-тарiями посад на державнiй службi потрiбний дозвiл самого представ-ницького органу. iснує i практика зайняття таких посад лише на обмеже-ний, визначений законом строк.

В iспанiї, Люксембурзi, Фiнляндiї тощо несумiснiсть стосується лише окремих, найвищих посад, перелiк яких звичайно обмежений. Наприклад У ст. 70 Конституцiї iспанiї до кола вiдповiдних посад вiднесеш: 1) посади суддiв конституцiйного суду; 2) вищi посади членiв державної адмiнiстрацiї визначенi спецiальним законом; 3) посада народного заступника -спецiального парламентського уповноваженого, який здiйснює контроль за додержанням прав громадян; 4) посади суддiв та iнших членiв судiв а та-кож прокурорiв; 5) посади професiйних вiйськових дiйсної служби, а також

166

посади кадрових спiвробiтникiв полiцiї та служби безпеки; 6) посади членiв виборчих комiсiй.

У розвинутих країнах практично повсюдно визнано несумiснiсть депутатського мандата i професiйної служби в армiї, полiцiї та службi безпеки. З iншого боку, принцип несумiсностi звичайно припускає обран-ня депутата парламенту членом мiсцевого представницького органу -мунiципалiтету. Виняток становить законодавство i полiтична практика Бельгiї, iталiї, Казахстану, Росiї та деяких iнших країн.

Питання про несумiснiсть має ще один аспект, який безпосередньо стосується членiв уряду. В президентських республiках несумiснiсть депу-татського мандата та членства в урядi i взагалi в системi органiв виконав- чої влади є однiєю з основ державного ладу, побудованого на засадах жор-сткого подiлу влад. У парламентарних за формою правлiння країнах, на-впаки, бiльш-менш послiдовно дiє правило, за яким мiнiстри повиннi бути членами парламенту (звичайно нижнiх палат). Вважається, що тим самим створюються умови для реалiзацiї принципу полiтичної вiдповiдальностi ' уряду та окремих його членiв перед представницьким органом. Це саме правило прийняте i в багатьох країнах з так званою змiшаною рес-публiканською формою правлiння.

Проте iснують i винятки з такого правила. Зокрема, в Казахстанi, Люксембурзi, Македонiї, Нiдерландах, Словаччинi, Францiї та Швейцарiї членство в парламентi визнається абсолютно несумiсним з мiнiстерським i портфелем. В Австрiї така несумiснiсть стосується тiльки членства в нижнiй i палатi. Все це не означає, що депутат не може бути призначений членом уря-\ ду, але у випадку такого призначення вiн повинен вiдразу або у визначений строк звiльнити своє мiсце в палатi. В Болгарiї, Естонiї i Португалiї в таких випадках депутати тимчасово припиняють свої повноваження. В Люксем-бурзi i Нiдерландах передбачено заповнення вакансiй у парламентах за раху-нок так званих заступникiв депутатiв (у Нiдерландах - надзвичайних членiв). Заступникiв обирають на тих самих виборах, що й депутатiв. В Ес-тонiї повноваження резервних членiв парламенту припиняються пiсля по-новлення депутатських повноважень тих, хто тимчасово був членом уряду.

iнститут заступникiв депутатiв iснує також у Норвегiї, Швецiї та де-яких iнших країнах, але має тут дещо iнше призначення. Наприклад, у Швецiї заступник депутата тимчасово займає мiсце в палатi, коли депутат з поважних причин не може брати участь у роботi сесiйних засiдань, постiйних комiсiй чи iнших парламентських структур бiльше мiсяця. Рiшення про та-ку замiну приймає парламент. В Австрiї iснує iнститут запасних депутатiв, яких обирають понад визначене число членiв нижньої палати. Мiсце в палатi вони займають лише пiсля появи там вакансiї i користуються звичайним ста-тусом депутата аж до закiнчення строку легiслатури.

167

Розглянемо питання припинення повноважень депутатiв. Крiм зви-чайної ситуацiї, коли повноваження парламентарiїв припиняються у зв'яз-ку з закiнченням строку скликання представницького органу або його до-строкового розпуску чи саморозпуску, можливi й iншi, наприклад, у разi несумiсностi депутатського мандата i певних позапарламентських посад. Практично в усiх країнах депутат сам може вiдмовитись вiд свого мандата. Лише в Норвегiї така вiдмова не припускається. В деяких країнах ця вiдмо-ва має бути формально прийнята самим парламентом (палатою) або його керiвним органом (iталiя, Туреччина, Фiнляндiя, Швецiя i Японiя). У Вели-кобританiї вiдповiдне бажання депутата може бути реалiзоване шляхом при-значення його на одну з номiнальних посад на <королiвськiй службi>. Усi вiдповiднi посади вважаються несумiсними з членством у парламентi, i тим самим питання вирiшується з урахуванням бажання депутата.

Припинення повноважень може вiдбуватись i у зв'язку з позбавлен-ням депутата його мандата. В бiльшостi випадкiв це має мiсце, коли де-путат обраний з порушенням норм права. Пiдставою є рiшення суду. В Португалiї i Туреччинi депутат втрачає свiй мандат, якщо вiн не бере участi в роботi парламенту або перебiльшив кiлькiсть неявок туди без по-важних причин, встановлену конституцiєю або регламентом, або вступив до партiї, вiд якої не балотувався на виборах.

iснує також практика тимчасового усунення депутата, застосову-вана як дисциплiнарна санкцiя за грубi порушення регламенту i порядку в палатi. Звичайно строк такого усунення обмежений i не перевищує двох тижнiв. Однак у будь-якому разi застосування таких санкцiй i позбавлен-ня депутатських мандатiв нетипове для державно-правового життя розви-нутих країн. По-перше, депутати звичайно дотримуються вимог культу-ри полiтичної поведiнки, визначених парламентськими регламентами i традицiями. З iншого боку, згаданi заходи застосовуються обережно, з урахуванням того, що вони не повиннi заперечувати принципи парламен-таризму, саму iдею народного представництва.

1