2. Побудова, склад i органiзацiя парламентiв

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 

Характеристика парламентаризму- набуває завершеностi тiльки тодi, коли враховуються структура i органiзацiя, змiст компетенцiї i го-ловнi напрями дiяльностi самих представницьких органiв. Розгляд цих питань дає змогу скласти об'єктивне уявлення про те, як реалiзуються за-сади теорiї народного представництва, наскiльки їхня природа вiдповiдає полiтичним потребам сьогодення. Тiльки завдяки аналiзу загальних зако-номiрностей побудови i визначенню основних функцiй парламентiв та врахуванню вiдповiдних особливостей, властивих конкретним країнам, можна встановити реальну роль представницьких органiв у здiйсненнi державної влади, справжнє мiсце їх у державному механiзмi.

Термiн <парламент> має узагальнююче значення. Представницькi ор-гани нерiдко мають iншi офiцiйнi назви. Наприклад <нацiональнi збори>. Ця назва досить вдало передає характернi риси парламенту як загальнодер-жавного органу. Близькими за змiстом до неї є назви <народнi збори> (так зафiксовано в конституцiях Албанiї та Болгарiї) або <державнi збори> (Ес-тонiя та Угорщина). У деяких країнах назва парламенту вiдбиває форму

132

державного устрою - <федеральнi (союзнi) збори> (Росiя, Швейцарiя). На-рештi, є країни, представницькi органи яких мають такi назви, як <законо-давчi збори (асамблея)> або <палата представникiв (депутатiв)>.

Усi цi назви прямо вказують на одну з головних формальних прикмет представництва - колегiальнiсть. Те саме можна сказати i про таку назву, як <конгрес>. За прикладом СiЛА така офiцiйна назва парламентiв встанов-лена в бiльшостi країн Латинської Америки.

Парламенти в Скандинавських країнах мають зовнi суто iндивiду-альнi назви. Наприклад, у Данiї це фолькетiнг, в iсландiї - альтiнг, у Нор-вегiї - стортiнг, у Швецiї - рикстаг. Сюди ж можна вiднести й такi назви, як сейм (Латвiя, Литва), кнессет (iзраїль), сабор (Хорватiя), меджлiс (деякi країни Азiї). Усi цi назви мають значення офiцiйних термiнiв, якими позначають парламенти та їх представницький характер. Але перебiльшува-ти оригiнальнiсть цих термiнiв не слiд. Наприклад, датський фолькетiнг українською мовою перекладається як народнi збори.

Парламенти в окремих країнах зберегли iсторичнi назви, якi мали ще станово-представницькi установи часiв феодалiзму. Так, представницький орган в iспанiї i в нашi днi називають кортесами, а в Нiдерландах - гене-ральними штатами. У Великобританiї парламент також зберiг свою первiсну назву - власне парламент. Парламентами називаються представницькi ор-гани у бiльшостi англомовних країн, що взяли за взiрець британську кон-ституцiйну систему (Австралiя, Канада, Нова Зеландiя тощо).

У конституцiях Бельгiї, iталiї, Казахстану, Молдови, Францiї, Чехiї, Японiї та ряду iнших держав також використовується термiн <пар-ламент>. Водночас основнi закони Австрiї, Польщi та ФРН такого термiну не знають. Конституцiї цих держав не позначають обидвi палати як єдиний законодавчий орган - парламент. Це, однак, не означає, що вiн тут не iснує. Про це свiдчать змiст повноважень палат i порядок їх взаємодiї, передбаченi в конституцiйних текстах.

Одним з вихiдних моментiв у характеристицi парламентаризму як загального явища та визначеннi особливостей представницьких органiв конкретних країн є їх побудова. У свою чергу, головною ознакою побудо-ви парламентiв значної кiлькостi країн є двопалатнiсть, або бiкамералiзм.

Двопалатнiсть тривалий час була типовою рисою парламентаризму. iсторично створення або збереження верхнiх палат вiдображало ком-промiси, що були досягнутi мiж буржуазiєю i феодальним класом в їхнiй боротьбi за полiтичну владу. В наш час iснування верхнiх палат передусiм пояснюється потребами оптимiзацiї парламентської органiзацiї. Акцент звичайно ставиться на необхiдностi забезпечити врiвноважений пiдхiд у парламентськiй роботi, надати їй високого професiйного рiвня. Нерiдко

133

пишуть, що дiяльнiсть верхнiх палат має стримувати нижнi, створювати такi умови, за яких буде забезпечений зважений законодавчий процес, виключене прийняття непродуманих та поквапливих рiшень i зберiгати-меться рiвновага в державному механiзмi.

У федеративних державах двопалатна побудова парламентiв вва-жається чи не обов'язковою i пояснюється необхiднiстю представництва на загальнонацiональному рiвнi iнтересiв суб'єктiв федерацiї та їхнього населення. За прийнятою формулою, депутати нижнiх палат парламенту представляють увесь народ (виборчий корпус) в цiлому, а верхнiх - тiльки свiй штат, провiнцiю тощо.

iсторично верхнi палати сприймалися i певною мiрою сприймаються нинi як консервативний за своєю полiтичною природою елемент парламен-таризму. Цьому сприяють рiзнi державно-правовi фактори, якi супроводжу-ють їх формування i дiяльнiсть, про що йтиметься нижче. Проте все це є не бiльше, нiж загальна схема. Реальнiсть не завжди вiдповiдає такiй схемi.

Сьогоднi двопалатнiсть вже не має значення типової риси явища пар-ламентаризму. До другої свiтової вiйни- однопалатнi парламенти в Захiднiй Європi в умовах демократичного правлiння iснували лише в Люксембурзi й Фiнляндiї. У повоєннi роки на засадах однопалатностi були реформованi парламенти в таких європейських країнах, як Грецiя, Данiя, Португалiя i Швецiя. Не прийняли принцип бiкамералiзму у переважнiй бiльшостi мо-лодi незалежнi країни Азiї i Африки. Однопалатнi представницькi органи були утворенi в країнах Центральної та Схiдної Європи (за винятком Юго-славiї). Проте характерно, що в нашi днi Польща, Румунiя, Словенiя, Чехiя i Хорватiя звернулися до двопалатної форми побудови парламентiв.

У двопалатних парламентах палати мають рiзнi назви. Однiєю з найбiльш поширених назв нижнiх палат є <палата представникiв>. Таку на-зву встановили конституцiї Австралiї, Бельгiї, iрландiї, Уругваю, Фiлiппiн, США, Японiї та деяких iнших держав. Для парламентiв бiльшостi прези-дентських республiк Латинської Америки, iспанiї, iталiї та iнших характер-ною назвою нижнiх палат є <палата (асамблея, конгрес) депутатiв>. Консти-туцiї фiксують i iншi назви нижнiх палат: <нацiональнi збори> (Францiя), <палата громад> (Великобританiя, Канада), <сейм> (Польща) тощо.

Для верхнiх палат майже унiверсальною назвою є <сенат>. Її мають верхнi палати парламентiв США i президентських республiк Латинської Америки, а також Австралiї, Канади, Фiлiппiн та iнших. В Європi таку назву мають верхнi палати парламентiв Бельгiї, iрландiї, iспанiї, iталiї, Польщi, Румунiї, Чехiї i Францiї. Такi назви верхнiх палат, як <палата лордiв> (Великобританiя), <палата округiв> (Хорватiя) або <палата рад-никiв> (Японiя) є винятком iз загального правила.

134

В окремих федерацiях назви палат парламентiв вiдображають не тiльки вiдповiдну форму державного устрою, а й рiзний характер пред-ставництва. Так, в Австрiї нижня палата має назву нацiональної ради, а верхня - союзної ради. У Швейцарiї - вiдповiдно нацiональна рада i ра-да кантонiв, у Росiї - державна дума i рада федерацiї, в iндiї - народ-на палата i палата штатiв. Назви палат парламенту ФРН - союзнi збори i союзна рада - засвiдчують лише федеральний устрiй цiєї держави. (У вiтчизнянiй лiтературi палати парламенту ФРН називаються вiдповiдно бундестаг i бундесрат, що є транскрипцiєю з нiмецької мови.)

iнколи в назвах палат лише умовно позначається формальне поло-ження їх у рамках представницького органу. Так, у Нiдерландах верхню палату парламенту називають першою палатою, а нижню - другою.

iстотне значення в характеристицi побудови парламентiв має порядок формування палат. Нижнi палати двопалатних парламентiв, як i однопа-латнi парламенти в цiлому, практично повсюдно формуються на основi пря-мих виборiв. При цьому в законодавствi звичайно фiксується норма пред-ставництва, тобто визначається середня кiлькiсть виборцiв, вiд якої в пала-ту (парламент) обирається один депутат. Такий порядок формування нижнiх палат iнодi забезпечує представницький характер парламенту в цiлому.

Порядок формування верхнiх палат має iстотнi вiдмiнностi i звичай-но вiдрiзняється вiд прийнятого для нижнiх. В рядi країн застосовуються прямi вибори. Їх нерiдко проводять не тiльки на основi виборчого права з бiльш високим вiковим цензом, а й з використанням iнших виборчих сис-тем. Зокрема, так формують iспанський, iталiйський, польський, румун-ський i чеський сенати, а також палату радникiв парламенту Японiї.

Свої особливостi мають прямi вибори у верхнi палати парламентiв де-яких федеративних держав. Представництво в таких палатах насамперед враховує наявнiсть суб'єктiв федерацiї. Вiд кожного суб'єкта обирається рiвна кiлькiсть депутатiв. Так, сенат конгресу США обирається безпосеред-ньо виборчим корпусом за принципом <по два сенатори вiд кожного шта-ту>. На таких самих засадах вiдбуваються вибори верхнiх палат парла-ментiв Венесуели, Мексики i Бразилiї. У Швейцарiї до ради кантонiв оби-рають по два представники вiд кожного суб'єкта федерацiї. Для цього у 22 кантонах проводять прямi вибори, в одному вiдповiдна процедура вiдбу-вається в рамках кантонального представницького органу.

Представництво у верхнiй палатi парламенту Австралiї забезпечують 12 сенаторiв вiд кожного штату i два сенатори вiд кожної з так званих те-риторiй, що не мають статусу штату. В Югославiї до складу верхньої пала-ти входять 40 депутатiв, обраних у рiвнiй кiлькостi вiд республiк - суб'єктiв цiєї федерацiї (Сербiї i Чорногорiї). За аналогiчними або близьки-

135

ми принципами формується повнiстю або частково склад верхнiх палат парламентiв таких федеративних держав, як Малайзiя та Шгерiя.

Суб'єкти федерацiй мають рiзну чисельнiсть населення i, отже, рiзняться кiлькiсним складом виборчого корпусу. Тому розглянута прак-тика формування верхнiх палат призводить до фактичного порушення принципу рiвного представництва у масштабах усiєї країни. Проте цi по-рушення вважаються об'єктивними.

iснують країни, де принцип рiвного представництва суб'єктiв феде-рацiй у верхнiх палатах парламентiв трансформувався у рiвне представни-цтво вiд адмiнiстративно-територiальних одиниць. Так, у Хорватiї до пала-ти округiв обирають по три представники вiд кожної вiдповiдної одиницi.

В окремих країнах склад верхнiх палат формується шляхом непря-мих, або багатоступiнчастих виборiв. Прикладом може бути сенат парла-менту Францiї, який за конституцiєю забезпечує представництво <тери-торiальних колективiв> республiки, а також французiв, що мешкають за межами країни.

Сенаторiв обирають спецiальнi колегiї, що утворюються в департамен-тах - одиницях адмiнiстративно-територiального подiлу. До складу кожної такої колегiї входять депутати нацiональних зборiв (нижньої палати) вiд де-партаменту, генеральнi радники (члени представницького органу самовряду-вання) i делегати вiд мунiципальних органiв комун - найнижчої ланки адмiнiстративно-територiального подiлу. Враховуючи те, що депутати на-цiональних зборiв i генеральнi радники департаментiв самi обранi населен-ням, а делегатiв вiд комун обирають мунiципалiтети, тобто обранi населен-ням вiдповiдних територiй представницькi органи самоврядування, вибори в сенат французького парламенту слiд визнати дво- i триступiнчастими.

У Нiдерландах верхня (перша) палата формується на основi дво-ступiнчастих виборiв. Її члени обираються провiнцiйними штатами, якi є представницькими органами самоврядування. З використанням процеду-ри непрямих виборiв замiщуються всi або частина мiсць у верхнiх пала-тах парламентiв деяких iнших країн.

Свої особливостi мають непрямi вибори у верхню палату парламенту Австрiї. Законодавчi органи (ландтаги) земель обирають своїх представникiв до федеральної ради. Кiлькiсть цих представникiв залежить вiд чисельностi населення суб'єктiв федерацiї i варiюється вiд трьох до дванадцяти. При цьому члени федеральної ради обираються на строки власних повноважень ландтагiв. Враховуючи, що пi строки рiзняться, депутати верхньої палати федерального парламенту перебувають не в рiвному становищi.

Своєрiдним є порядок формування верхньої палати парламенту Словенiї - нацiональної ради. Її члени також займають свої мiсця у пред-

136

ставницькому органi за результатами непрямих виборiв. Однак найваж-ливiшим є те, що представництво в цiй палатi має, по сутi, корпоратив-ний характер: з 40 радникiв по чотири обирають вiд пiдприємцiв, вiд осiб, зайнятих за наймом, вiд фермерiв, представникiв так званого малого бiзнесу i <вiльних> професiй, шiсть - вiд рiзного роду громадських об'єднань i установ, що займаються неприбутковою дiяльнiстю, i 22 - вiд територiй. Усi радники є обраними на п'ять рокiв, хоч порядок виборiв їх не однаковий. Подiбне представництво iнодi називають реальним. Воно вiдоме iсторiї парламентаризму. Проте на сьогоднi така практика майже унiкальна. Тому не дивно, що конституцiйнi повноваження верхньої па-лати парламенту Словенiї мають обмежений характер.

У формуваннi верхнiх палат використовуються i деякi iншi виборчi процедури. В цiлому слiд пiдкреслити, що виборнi верхнi i нижнi палати дiють у рiзних умовах. Як зазначалося, на виборах у верхнi палати вiко-вий ценз для пасивного виборчого права звичайно вищий, нiж у нижнi. Вiдмiнностi виявляються i в тому, що строк повноважень (так званий строк легiслатури) членiв верхнiх палат нерiдко бiльш тривалий. Так, у конгресi США членiв нижньої палати обирають на два роки, а верхньої - на шiсть. У парламентi Австралiї - вiдповiдно на три i шiсть рокiв, у Чехiї i Японiї - на чотири i шiсть, у Францiї - на п'ять i дев'ять.

Бiльш тривалий строк повноважень членiв верхнiх палат ставить їх у меншу залежнiсть вiд виборцiв у порiвняннi з членами нижнiх палат. Крiм того, це зумовлює бiльшу стабiльнiсть в роботi, забезпечує депута-там верхнiх палат бiльшi можливостi для полiтичного маневру. Слiд та-кож пам'ятати, що в країнах з парламентарними формами правлiння до-строковому розпуску пiдлягають, як правило, тiльки нижнi палати.

Однак головною особливiстю парламентiв з рiзними строками пов-новажень палат є те, що склад верхнiх палат частково оновлюється. У США i Чехiї кожнi два роки обирається третина членiв сенату, у Францiї це вiдбувається кожнi три роки. В Австралiї та Японiї кожнi три роки оновлюється половина складу верхнiх палат. На думку теоретикiв за-рубiжного парламентаризму, такий порядок має на метi забезпечити спадковiсть у роботi представницького органу.

Разом з тим принцип часткового переобрання членiв верхнiх палат створює їм певнi органiзацiйно-функцiональнi переваги перед нижнiми пала-тами в процесi парламентської дiяльностi. Щ переваги можуть мати суттєве значення, наприклад коли верхня палата вiдхиляє законопроект, прийнятий нижньою палатою незадовго до закiнчення строку її повноважень. Природ-но, що немає нiяких гарантiй вчасного узгодження цього законопроекту па-латами. Ще бiльш проблематичним є повторне прийняття законопроекту но-

137

вим складом нижньої палати. В умовах часткового переобрання верхня па-лата набуває якостi постiйного елементу парламентської побудови.

У рядi країн, де верхнi палати повнiстю або частково формуються на основi виборчих процедур, встановленi однаковi строки повноважень обох палат. У Бельгiї, iспанiї, Нiдерландах, Польщi, Румунiї, Хорватiї, Швейцарiї i Югославiї це чотири роки, в iталiї та iрландiї - п'ять рокiв.

Для членiв однопалатних парламентiв тривалiсть легiслатури вста-новлена, як правило, в межах чотирьох-п'яти рокiв. Прикладом може бути парламентська практика європейських країн. Чотирирiчний строк повнова-жень парламентiв визначений конституцiями Албанiї, Болгарiї, Грецiї, Ес-тонiї, iсландiї, Данiї, Норвегiї, Португалiї, Фiнляндiї та деяких iнших держав. На такий самий строк обираються депутати до нижнiх палат пар-ламентiв ряду федерацiй, де верхнi палати повнiстю або частково формують-ся на невиборних засадах (Росiя, ФРН) або де цей строк неможливо встано-вити через рiзнi умови виборiв депутатiв вiд окремих суб'єктiв (Австрiя).

П'ятирiчний строк повноважень прийнятий для парламентiв Кiпру, Люксембургу, Мальти й Угорщини та для нижньої палати парла-менту Великобританiї. Серед європейських країн тiльки в Латвiї парла-мент обирається на три роки. З цього можна зробити висновок, що в дер-жавно-полiтичному життi країн свiту сформувались оптимальнi пiдходи до перiодичностi скликань представницьких органiв.

Проте абсолютизувати вищерозглянутi риси парламентської побу-дови не слiд. Значення їх треба пов'язувати з бiльш загальними фактора-ми, що супроводжують державно-правовий розвиток тiєї чи iншої країни. Зрештою форми парламентської органiзацiї та дiяльностi завжди напов-нюються певним суспiльно-полiтичним змiстом.

Сказане стосується i тих парламентiв, верхнi палати яких форму-ються на невиборнiй основi, наприклад шляхом призначення. Саме так замiщуються мiсця в бундесратi ФРН: його члени призначаються уряда-ми земель iз свого власного складу. Кiлькiсть членiв бундесрату вiд кож-ної землi залежить вiд кiлькостi її населення i встановлена в межах вiд трьох до шести. Пiд час голосування в бундесратi всi голоси вiд окремої землi подаються як один голос.

Спосiб призначення членiв верхнiх палат парламентiв застосовується i в деяких iнших розвинутих країнах. У Канадi сенаторiв призначає гене-рал-губернатор за рекомендацiєю прем'єр-мiнiстра. Сенатори можуть займа-ти своє мiсце до досягнення ними 75-рiчного вiку. В основу формування се-нату покладений принцип нерiвного представництва вiд рiзних провiнцiй. Зокрема, по 24 мiсця в палатi мають такi провiнцiї, як Онтарiо i Квебек. Вiд iнших провiнцiй може бути призначено десять, шiсть або чотири сенатори.

138

Такий розподiл мiсць у палатi враховує кiлькiсть населення рiзних провiнцiй, рiвень їх економiчного розвитку та багато iнших факторiв.

У Росiї в ст. 95 Конституцiї передбачено, що до складу ради феде-рацiї мають входити по два представники вiд кожного суб'єкта федерацiї:

по одному вiд представницького органу i органу виконавчої влади. По сутi це означає формування верхньої палати парламенту на змiшанiй основi.

На змiшанiй основi формуються верхнi палати i в деяких iнших країнах, де в рiзних спiввiдношеннях сполучаються вибори, призначення, а також замiщення депутатських мiсць за посадою або навiть за власним правом. Так, в iрландiї на строк повноважень верхньої палати прем'єр-мiнiстр може призначити одинадцять сенаторiв, якi мають тi самi права, що i їхнi обранi колега. Як правило, у такий спосiб до парламенту про-водяться тi керiвники правлячої партiї, якi не були обранi в нижню па-лату. В iталiї i Хорватiї до обраного складу верхньої палати президент мо-же ввести ще п'ять сенаторiв. Вiн призначає (в iталiї - довiчно) тих гро-мадян, якi уславили батькiвщину видатними заслугами в рiзних сферах суспiльного життя. Членами верхнiх палат парламентiв у цих країнах за власним правом i довiчно є колишнi президенти.

Особливе мiсце серед верхнiх палат займає палата лордiв парламен-ту Великобританiї. Тут сполучаються практично всi невиборнi способи замiщення депутатських мiсць. До того ж при формуваннi цiєї палати за-стосовуються принципи суто феодального походження. За своїм складом палата лордiв е формально найчисельнiшою серед верхнiх палат парла-ментiв країн свiту: прiїво займати її лави має приблизно 1200 чоловiк. Певнi порiвняння тут можливi лише з всекитайськими зборами народних представникiв, якi за Конституцiєю КНР є вищим органом державної вла-ди. До їх складу входигь близько трьох тисяч депутатiв.

Переважну бiльшiсть членiв палати лордiв становлять так званi спад-ковi лорди. Зараз їх приблизно вiсiмсот, i вони, як i ранiше, передають свої титули герцогiв, маркiзiв, графiв i вiконтiв у спадщину разом з мiсцем у па-латi. З кiнця 50-х рокi> XX ст. поступово утворилася досить значна (нинi понад 350 чоловiк) група довiчних лордiв. Такий титул надається монархом за поданням прем'єр-мiнiстра вiдставним полiтикам, дiячам науки, культу-ри тощо. Свiй титул i мiсце в палатi вони зберiгають довiчно, але не мають права передавати нащадкам. Довiчнi лорди є найбiльш динамiчним елемен-том палати. Фактично (аме вони забезпечують її збереження як державно-го iнституту, беручи бiльш-менш активну участь у парламентськiй роботi.

Членами палати лордiв є також так званi судовi лорди, або лорди-юристи, яких призначаї монарх здебiльшого з числа суддiв одного з вищих судiв - апеляцiйного iуду, та лорди, якi є членами палати на пiдставах

139

успадкування або довiчного призначення i якi ранiше обiймали певнi судовi посади. Статус судового лорда має i лорд-канцлер, який являє собою унiкальну державно-правову фiгуру. Вiн обiймає ряд судових посад, очолює палату лордiв в цiлому i є членом кабiнету мiнiстрiв (уряду), якому пiдпо-рядковане державне управлiння у сферi юстицiї. В його особi поєднуються функцiї органiв трьох влад - законодавчої, виконавчої, судової.

Лорди-юристи формально надiленi тими самими правами, що й iншi члени палати. Але фактично вони не беруть участi в загальних засiданнях палати, якщо там не розглядаються питання органiзацiї судоустрою i судо-чинства. Засiдання самих лордiв-юристiв визначаються як форма дiяль-ностi вищого суду Великобританiї' - суду палати лордiв.

Нарештi, до складу палати лордiв входять так званi духовнi лорди. Це iєрархи церкви, якi репрезентують її тут. Наявнiсть такого представ-ництва в палатi вiдображає особливий характер зв'язкiв, що iснують мiж церквою i державою.

Палата лордiв парламенту Великобританiї - унiкальне явище в су-часному державно-полiтичному життi розвинутих країн. Вона не має ва-гомих владних повноважень, а її конституцiйне становище чи не найбiльш умовне серед усiх верхнiх палат парламентiв.

Розглядаючи побудову парламентiв зарубiжних країн, варто звер-нутися до вiдповiдного досвiду Норвегiї. Представницький орган тут фор-мується як єдина колегiя на основi загальних виборiв. Але пiсля його об-рання самi депутати вирiшують шляхом голосування, хто з них буде засiдати в однiй палатi, а хто - в другiй. Конституцiя встановлює про-порцiю мiж чисельнiстю складу палат. Усi депутати парламенту Норвегiї обираються на чотири роки.

iснує певна закономiрнiсть: чим ближчий спосiб формування верхнiх палат до прямого волевиявлення народу, тим ширше коло їхнiх повноважень, тим ближче вони до обсягу компетенцiї нижнiх палат. Аналiз змiсту реальної компетенцiї палат та їх спiввiдношення дозволяє визначити мiсце кожної з них у парламентськiй органiзацiї та справжню роль представницьких органiв у здiйсненнi державної влади.

Велике значення для характеристики органiзацiї парламентiв ма-ють питання їхнього складу. За своєю природою парламенти є колегiаль-ними органами, що вже саме по собi створює умови для їх певної чисель-ностi, яка нерiдко прямо визначається в основних законах. У Грецiї, iспанiї, Македонiї, Португалiї, Хорватiї та деяких iнших країнах встанов^ лено чисельний мiнiмум i максимум складу представницького органу.

У федеративних державах чисельнiсть парламентiв, точнiше їхнiх верхнiх палат, визначається по-рiзному. В тих країнах, де в конституцiях

140

фiксується конкретне i рiвне представництво суб'єктiв федерацiї у верхнiх палатах (Австралiя, СiЛА, Швейцарiя та iншi), склад останнiх, по сутi, завжди визначений i залежить лише вiд самого факту iснування цих суб'єктiв. Принцип визначеної норми представництва прямо встановле-ний в основних законах Австрiї та ФРН. Як зазначалося, тут зафiксованi норми представництва у верхнiх палатах вiд окремих суб'єктiв федерацiї залежно вiд чисельностi населення останнiх.

У цiлому рядi країн питання визначення чисельностi складу виборних палат парламентiв вирiшується на iнших засадах. Зокрема, самi конституцiї або спецiальнi закони визначають норму представництва, тобто середню кiлькiсть виборцiв, яких має представляти в парламентi один депутат. При цьому норма представництва звичайно перiодично збiльшується, що забезпе-чує бiльш-менш постiйне число членiв палати. iнодi змiнюється чисельнiсть складу палат, що впливає на саму. норму представництва. У тих випадках, коли палати формуються iншими, невиборними способами, вiдповiдне число, як правило, фiксується в конституцiях або в законодавствi.

Чисельнiсть парламентiв та їхнiх палат вiдбиває певнi зако-номiрностi. По-перше, кiлькiсний склад нижнiх палат практично завжди є бiльшим i навiть значно бiльшим, нiж у верхнiх палатах. По-друге, чи-сельнiсть нижнiх палат певною мiрою вiдповiдає кiлькостi населення тiєї чи iншої країни, хоча така залежнiсть вiдносна. Так, в Європi найменш чи-сельними є парламенти в таких країнах, як iсландiя, Кiпр, Люксембург i Мальта. Вони налiчують вiд 60 до 80 депутатiв. До складу парламентiв Латвiї, Естонiї, Молдови i Словенiї входять вiд 90 до 101 депутата. Вiд 130 до 200 депутатiв мають парламенти або нижнi палати парламентiв Австрiї, Данiї, iрландiї, Литви, Нiдерландiв, Норвегiї, Чехiї, Словаччини, Фiнляндiї, Швейцарiї та Югославiї. Склад парламентiв (нижнiх палат) Ал-банiї, Бельгiї, Болгарiї i Португалiї визначений у межах вiд 201 до 260 де-путатiв. У рештi країн з вiдносно невеликим населенням можна знайти значно вищi цифри. Зокрема, у Швецiї до складу представницького органу входять 349 депутатiв, в Угорщинi - 386.

Найчисельнiшими за складом є нижнi палати парламентiв США (435), Росiї (450), Польщi (460), Японiї (512), Францiї (577), iталiї (630), Великобританiї (650) та ФРН (662 депутати). Верхнi палати парламентiв деяких з цих країн також мають значний чисельний склад. Наприклад, в Японiї, iталiї та Францiї вони нараховують вiдповiдно 252, 315 i 319 де-путатiв (станом на 01.01.97 р.).

Одна з особливостей верхнiх палат парламентiв у країнах з федера-тивною формою державного устрою полягає в тому, що палати, якi є орга-нами призначеного представництва, мають невеликий кiлькiсний склад.

Так, у сенатi парламенту Канади нараховується 112 мiсць. Водночас у па-латi громад (нижня палата) засiдають 295 депутатiв. Ще бiльша диспро-порцiя мiж кiлькiсним складом палат парламенту ФРН.

Незначна кiлькiсть мiсць у верхнiх палатах, якi формуються за принципом рiвного представництва кожного з суб'єктiв федерацiї. Наприк-лад, у верхнiй палатi парламенту Швейцарiї лише 46, Австралiї - 76 де-путатiв. Не можна визнати чисельним i сенат конгресу СiЛА, до складу якого входять 100 членiв. Характерною рисою такого представництва є, як зазначалося, iгнорування чисельнiстю населення суб'єктiв федерацiй.

Характеризуючи загальну органiзацiю роботи парламентiв у роз-винутих країнах, слiд зазначити, що вони працюють посесiйне. Початок i черговiсть засiдань встановленi за принципом <осiнь - весна>. Перерви мiж першою i другою сесiями або в однiй сесiї називаються парламент-ськими канiкулами i в розвинутих країнах звичайно приуроченi до вели-ких християнських свят - Рiздва Христового та Великодня.

За тривалiстю сесiї у рiзних країнах неоднаковi. Так, у Фiнляндiї пар-ламент засiдає 120 днiв, у Данiї, Португалiї - 8 мiсяцiв, у Великобританiї сесiя палати громад триває в середньому 175 днiв. Осiння сесiя палат iспанських кортесiв триває 3-4, весняна - 4-5 мiсяцiв. У нацiональних зборах Францiї тривалiсть першої сесiї становить 80, другої - 90 днiв. У всiх парламентах лiтнiй перiод є часом вiдпусток.

Крiм чергових, проводяться надзвичайнi, або позачерговi, сесiї, якi, у разi потреби, скликаються пiд час канiкул або лiтньої вiдпустки де-путатiв. їхнi строки обмеженi початком чергових сесiй або вирiшенням питань порядку денного. На вiдмiну вiд чергових, якi скликаються за власним правом палати або за формальною iнiцiативою глави держави, згiдно з датами i строками, встановленими в конституцiях, порядок скли-кання надзвичайних сесiй пов'язаний з волевиявленням ширшого кола суб'єктiв конституцiйно-правових вiдносин.

В окремих республiках (iсландiя, Португалiя) та монархiях (Нiдерлан-ди, Норвегiя) скликання позачергової сесiї здiйснюється виключно главою держави, хоча реальним iнiцiатором такої дiї здебiльшого виступає уряд. У Данiї вiдповiдне право належить прем'єр-мiнiстру або 2/5 загальної кiлькостi депутатiв, у Швецiї - уряду, головi парламенту або 150 його членам, в iспанiї - уряду, постiйним комiсiям або абсолютнiй бiльшостi членiв кож-ної з палат, у Францiї - прем'єр-мiнiстру або такiй самiй бiльшостi членiв нижньої палати. У Швейцарiї можливими iнiцiаторами надзвичайної сесiї визнанi уряд, будь-якi п'ять суб'єктiв федерацiї 1/4 складу нижньої палати.

Наведений порядок скликань надзвичайних сесiй свiдчить, що в бiльшостi випадкiв у країнах зi змiшаною республiканською i парламен-

142

тарними формами ця подiя не вiдбувається без участi уряду. Вiдповiдне право уряду ставить парламент у залежнiсть вiд нього. З iншого боку, не-демократичним є значне обмеження або вiдсутнiсть права депутатiв (точнiше парламентських фракцiй) на скликання надзвичайних сесiй. Встановлена в окремих конституцiях вимога пiдтримки iнiцiативи про скликання позачергової сесiї парламенту абсолютною бiльшiстю членiв па-лати не тiльки позбавляє опозицiю вiдповiдного права, а й ставить пiд сумнiв його змiст. Практично в подiбних випадках скликання позачерго-вої сесiї визнається суто урядовою прерогативою.

Сесiйний характер роботи представницьких органiв є свiдченням їх професiйного характеру. Однак тривалiсть сесiй парламентiв не слiд пере-оцiнювати. У Бельгiї, Швейцарiї, Японiї та деяких iнших країнах пала-ти засiдають в середньому не бiльше 80 днiв на рiк. Головне, щоб парла-менти здiйснювали реальнi владнi повноваження i посiдали належне мiсце в державному механiзмi.

Сесiйнi засiдання палат звичайно мають вiдкритий характер. Вод-ночас припускається проведення i закритих парламентських засiдань. Кворум для проведення засiдань встановлений рiзний: вiд трьох i сорока депутатiв вiдповiдно у верхнiй i нижнiй палатi парламенту (Великобри-танiя), до однiєї третини (Австрiя, Туреччина, Чехiя i Японiя) або поло-вини складу палати (майже всi iншi країни).

У двопалатних парламентах припускається можливiсть спiльних засiдань обох палат. У Норвегiї, де внутрiшню побудову парламенту лише умовно можна вважати двопалатною, спiльнi засiдання звичайно прово-дяться для усунення розбiжностей, що виникають у процесi обговорення i прийняття законопроектiв. У Росiї такi засiдання передбаченi для заслу-ховування послань президента i конституцiйного суду та виступiв керiвникiв iноземних держав. У деяких країнах спiльнi засiдання палат скликають з приводу важливих питань державно-полiтичного життя, на-приклад щоб призначити членiв уряду (Швейцарiя), щоб прийняти прися-гу в обраного президента (Австрiя) тощо.

1