3. Народний суверенiтет i вибори

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 

Принцип народного суверенiтету виявляється i у змiстi засобiв представницької демократiї, до яких насамперед належать вибори. Ос-таннi є не тiльки формою реалiзацiї iдей представницької демократiї i способом формування такого органу, як парламент, а й виступають у ролi однiєї з визначальних характеристик природи самого народного представ-ництва. Водночас вибори є способом формування iнших вищих органiв держави, зокрема, в республiках обирається глава держави - президент.

Вибори бувають прямими i непрямими. Прямi вибори вiдбуваються за умов, коли виборцi безпосередньо виявляють своє ставлення до канди-датiв шляхом голосування. Прямими, як правило, є парламентськi вибо-ри i вибори до iнших представницьких органiв. Шляхом прямих виборiв звичайно обирається глава держави у переважнiй бiльшостi президент-ських республiк i республiк з так званою змiшаною формою правлiння. На непрямих виборах волевиявлення виборцiв опосередковується спецiаль-ною колегiєю вибiрникiв (президентськi вибори у США) або самим парла-ментом чи створеним на його основi зiбранням (президентськi вибори в парламентарних республiках).

Прямi вибори за порядком органiзацiї i проведення багато в чому спiввiдносяться з референдумом. Головна ж вiдмiннiсть мiж ними поля-гає в тому, що народне волевиявлення на референдумi є за своєю суттю безпосередньою владною дiяльнiстю виборчого корпусу, а волевиявлення на виборах лише визначає того, хто буде уповноважений займатися влад-ною дiяльнiстю.

Особливiстю прямих виборiв є те, що вони пов'язанi з необхiднiстю уз-годження волевиявлення виборцiв i вiдповiдної дiяльностi обраних, тобто з певним сполученням їхнiх воль. Це сполучення в теорiї iнодi розглядають як своєрiдну угоду. Звiдси поява термiна <депутатський мандат>. Але, незважа-ючи на термiнологiю, взаємовiдносини виборцiв та обранцiв не можна ото-тожнювати з такими, що виникають мiж учасниками цивiльно-правових до-говорiв, зокрема договору доручення. На виборах i при здiйсненнi мандата волi виборцiв та їхнiх обранцiв не протистоять одна однiй, як це має мiсце у цивiльно-правових договiрних вiдносинах. Цi волi спрямованi на досягнення однiєї мети - замiщення i реалiзацiю цього мандата. Вибори не призводять до виникнення якихось суб'єктивних стосункiв мiж виборцями та обранця-ми. Волевиявлення виборцiв обмежується самим актом обрання i за умов прийнятого в розвинутих країнах вiльного мандата практично не впливає на змiст конституцiйно-правового статусу парламентарiїв. Статус останнiх ви-значається конституцiєю i законодавством, а не волею виборцiв.

71

Вибори у представницькi органи проводяться iз застосуванням рiзних юридичних процедур. Ключовою стадiєю виборчого процесу є ви-сунення кандидатiв у депутати. У деяких країнах вiдповiдна дiяльнiсть законом вiднесена виключно до полiтичних партiй (Австрiя, Португалiя, Фiнляндiя, Швецiя). В iталiї, ФРН та в цiлому рядi iнших країн висунен-ня кандидатiв здiйснюється не тiльки партiями, а й самими виборцями. При цьому для реєстрацiї кандидатiв потрiбно, щоб вiдповiднi документи були пiдписанi певною кiлькiстю виборцiв по кожному округу (наприк-лад, у ФРН - 200 виборцiв, в iталiї - 350).

Виборче право знає i порядок самовисунення кандидатiв. Так, у Францiї кожний громадянин, який квалiфiкований законом як можли-вий кандидат у депутати, може самовисунутись на виборах у нижню па-лату парламенту за умови, що його реєстрацiя вiдбудеться не пiзнiше, нiж за три тижнi до дня голосування. В англомовних країнах з парламен-тарними формами правлiння також прийнятий порядок самовисунення кандидатiв та їх реєстрацiї за умови необхiдної пiдтримки з боку ви-борцiв. До того ж така пiдтримка має, по сутi, символiчний характер. На-приклад, у Великобританiї для реєстрацiї кандидата достатньо його влас-ної заяви, письмово пiдтриманої десятьма виборцями.

Особливiстю виборчого права країн, де встановлений порядок самови-сунення кандидатiв або формального їх висунення за iнiцiативою виборцiв, є наявнiсть так званої виборчої застави. Виборча застава - це певна грошо-ва сума, визначена законом, яку кандидат у депутати вносить у момент йо-го реєстрацiї. Пiсля закiнчення виборiв ця сума повертається йому лише за умови певної пiдтримки виборцiв, визначеної за результатами голосування. Зокрема, у Великобританiї виборча застава у розмiрi 500 ф. ст. не повер-тається, якщо кандидат зiбрав менше, нiж 5 % загальної кiлькостi голосiв, поданих у вiдповiдному окрузi. В Нiдерландах застава втрачається, якщо кандидат був пiдтриманий виборцями, голоси яких становлять менше, нiж 3/4 так званої виборчої квоти (середньої кiлькостi голосiв, необхiдних для замiщення одного депутатського мандата за пропорцiйною виборчою систе-мою). Подiбна застава вiдома виборчому праву Австралiї, Канади, Францiї, Японiї, країн Балтiї та багатьох iнших.

У реальному державно-полiтичному життi висунення кандидатiв у депутати майже завжди здiйснюється полiтичними партiями. У бiльшостi випадкiв цю функцiю беруть на себе керiвнi органи партiї. Практично в кожнiй країнi є округи, де в силу рiзних обставин забезпечена пiдтримка виборцями представникiв певної партiї. За таких умов добiр кандидатiв наперед вирiшує результат виборiв. У свою чергу, iснування надiйних ви-борчих округiв зумовлює так зване десантування, коли висувають канди-

72

датiв, якi не мають з округом нiякого зв'язку, але їх обрання має велике значення для полiтичних партiй. Звичайно на виборах у таких округах балотуються керiвники партiй.

Значними особливостями характеризується порядок висунення кандидатiв у депутати й на виборнi посади у СiЛА. Тут вiн практично зав-жди має суто партiйну природу. Майже в усiх штатах законодавче визна-чена спрощена процедура висунення кандидатiв вiд так званих встанов-лених партiй. Ними визнанi головнi полiтичнi партiї США - демокра-тична i республiканська. iншi партiї набувають статусу встановлених ли-ше пiсля того, як пiд петицiєю про висунення їхнiх кандидатiв буде по-ставлена певна кiлькiсть пiдписiв виборцiв. У рiзних штатах ця кiлькiсть визначена вiд кiлькох тисяч до десяткiв тисяч пiдписiв. Для того щоб партiї були визнанi як встановленi, вони також мають одержати пiдтрим-ку на самих виборах. Звичайно, це кiлька вiдсоткiв загального числа ви-борцiв, що взяли участь у голосуваннi.

Встановленi партiї висувають кандидатiв шляхом так званих пер-винних виборiв - праймерiз. Лише в одному штатi висунення кандидатiв вiдбувається на партiйних з'їздах, а ще в чотирьох процедури праймерiз сполучаються з визначенням кандидатiв на з'їздах. З використанням про-цедур первинних виборiв висувають кандидатiв у президенти, губернато-ри, члени федерального конгресу i законодавчих органiв штатiв, а також на деякi виборнi посади мiсцевого рiвня.

Праймерiз - це висунення кандидата iз застосуванням голосуван-ня виборцiв. Але на вiдмiну вiд самих виборiв на праймерiз обираються кандидати на виборнi посади, якi пiсля цього балотуються у звичайному порядку. Як правило, праймерiз мають закритий характер, тобто кожна партiя проводить голосування окремо i залучає до нього тiльки своїх прихильникiв. У семи штатах проводяться вiдкритi праймерiз, коли у вiдповiдних процедурах беруть участь усi виборцi незалежно вiд партiйного членства. У пiвденних штатах припускається проведення до-даткових праймерiз: якщо жоден з кандидатiв не набрав бiльше полови-ни поданих голосiв, проводиться другий тур за участю двох кандидатiв, якi здобули найбiльшу пiдтримку в першому турi. У будь-якому випадку первиннi вибори мають суто партiйний характер.

Порядок висунення кандидатiв, подiбний праймерiз, iснує i в дея-ких iнших країнах. Зокрема, в Бельгiї для визначення кандидатiв у де-путати парламенту проводяться так званi пули. На вiдмiну вiд амери-канських праймерiз, процедури яких визначенi законом, пули е суто партiйними заходами. В пулах мають право брати участь, а iнодi й зо-бов'язанi це робити, усi члени партiї, яка має намiр висунути своїх кан-

73

дидатiв на виборах. Порядок проведення пулiв визначений статутами всiх головних полiтичних партiй цiєї країни.

Дiяльнiсть полiтичних партiй визначав змiст iнших стадiй виборчо-го процесу. Вони беруть активну участь у роботi органiв, створюваних для проведення виборiв, а в рядi країн - у формуваннi таких органiв. У де-яких країнах полiтичнi партiї навiть готують виборчi бюлетенi. Саме партiї ведуть передвиборну агiтацiю, забезпечують контроль за можливи-ми порушеннями в процесi виборiв тощо. Практично вибори в розвинутих країнах набули характеру однiєї з форм суто партiйної дiяльностi.

Визначаючи парламентськi вибори як форму реалiзацiї iдей пред-ставницької демократiї, слiд також згадати встановлений законодавством окремих країн принцип обов'язкового голосування. Так, у ст. 48 Консти-туцiї iталiї голосування на виборах розцiнюється як громадський обов'язок. За ухилення вiд участi в голосуваннi передбачається застосу-вання так званих моральних санкцiй: мер - голова представницького ор-гану мiсцевого самоврядування - у вiдповiдних випадках має право публiчно висловити громадський осуд. Виборчi закони Австралiї, Бельгiї, Люксембургу, Нiдерландiв i Туреччини передбачають грошовi штрафи за неучасть у голосуваннi. В Австрiї i Грецiї як альтернатива штрафним санкцiям припускається можливiсть адмiнiстративного арешту.

Обов'язковий порядок голосування зумовлює штучне пiдвищення ак-тивностi виборцiв. Однак за своєю природою таке голосування суперечить iдеї вiльного волевиявлення на виборах. Це волевиявлення становить сенс самого виборчого права як суб'єктивного права громадян. Ставлення до го-лосування i до участi у виборах в цiлому як до обов'язку має рацiю лише тодi, коли воно саме по собi склалося у свiдомостi виборцiв.

Визначальним для характеристики парламентських виборiв як фор-ми реалiзацiї iдей представницької демократiї є поняття виборчої системи. Виборча система - це встановлений конституцiєю i законодавством по-рядок визначення результатiв виборiв. У деяких країнах як синонiм по-няття виборчої системи використовується термiн <система представництва>. iснує три рiзновиди виборчих систем, кожний з яких має багато конкретних варiантiв. Це мажоритарнi, пропорцiйнi i змiшанi виборчi системи.

Виборчi системи, в основу яких покладений принцип бiльшостi, на-зиваються мажоритарними. iсторично саме цi системи були запровадженi першими. Незважаючи на всю вiдмiннiсть правил, що становлять змiст ма-жоритарних систем у рiзних країнах, розрiзняють двi головнi їх форми.

Однiєю з таких форм є мажоритарнi виборчi системи абсолютної бiльшостi, за якими обраним вважається той кандидат, який одержав 50 % встановленої в законi або загальної кiлькостi поданих в окрузi голосiв i ще

74

один голос, тобто той, хто користується абсолютною пiдтримкою виборцiв, якi брали участь у голосуваннi. У випадках, коли жоден з кандидатiв не набере необхiдної кiлькостi голосiв, питання про замiщення мандата або виборної посади залишається вiдкритим. Як свiдчить зарубiжна виборча практика, така ситуацiя є ординарною. Для того щоб зробити вибори ре-зультативними, застосовують рiзнi засоби. Наприклад, на повторне голосу-вання (перебалотування) пропонуються двi кандидатури, якi попередньо набрали найбiльшу кiлькiсть голосiв.

Недолiк мажоритарних систем абсолютної бiльшостi полягає в тому, що голоси, поданi за переможених кандидатiв, фактично пропадають. Хо-ча кiлькiсть цих голосiв може наближатися до половини поданих в окрузi, волевиявлення вiдповiдних виборцiв не матиме практичного значення.

За правилами мажоритарних систем вiдносної бiльшостi, обраним у виборчому окрузi визнається той кандидат (або партiйний список канди-датiв), який набрав бiльше голосiв, нiж кожний окремий його конкурент, хоча це i становить менше половини всiх поданих в окрузi. Така виборча система ще у XVIII ст. була прийнята на парламентських виборах у Вели-кобританiї. З часом вона була пристосована для полiтичних потреб ряду iнших англомовних країн. Прихильники цiєї виборчої системи розцiнюють як її позитивну якiсть те, що вона сприяє утворенню стабiльних парла-ментiв i урядiв. Однак така стабiльнiсть має штучний характер, не кажучи вже про те, що вибори в парламент можуть дати вкрай спотворене уявлен-ня про дiйсне спiввiдношення суспiльно-полiтичних сил.

Мажоритарнi виборчi системи вiдносної бiльшостi завжди результа-тивнi. Водночас партiя, яка завоювала бiльшiсть мiсць у парламентi, за загальною кiлькiстю поданих за неї голосiв може поступатися iншiй партiї. Така ситуацiя двiчi складалася в пiслявоєннi роки у Великобри-танiї. При застосуваннi правил мажоритарних систем вiдносної бiльшостi теоретично можливе i таке, що одна з партiй в масштабах усiєї країни одержить, порiвняно з конкурентами, найбiльшу кiлькiсть голосiв, але разом з тим не здобуде жодного мандата.

Мажоритарнi системи вiдносної бiльшостi суттєво впливають i на полiтичну поведiнку населення пiд час виборiв. Наприклад, у Великобри-танiї вважають, що у частини виборцiв iснує так званий синдром втраче-ного голосу. Побоюючись, що в разi голосування за кандидатури <третiх партiй> їхнiй вибiр не вiдiб'ється на кiнцевому результатi або об'єктивно полегшить обрання небажаного для них кандидата, потенцiйнi виборцi таких партiй голосують за кандидата тiєї з двох головних партiй, програ-ма якої ближче до їхнiх поглядiв. iншими словами, частина виборцiв дiє за принципом <обирати найменше з двох лих>. iснування синдрому втра-

75

ченого голосу посилює позицiї двопартiйної системи там, де вона скла-лась, або прискорює бiполярне розмежування виборчого корпусу.

Вибори за мажоритарними системами, як правило, проводяться в одномандатних округах.

iншим рiзновидом виборчих систем є пропорцiйнi системи. Голов-на вiдмiннiсть їх вiд мажоритарних виявляється в тому, що вони грунту-ються не на принципi бiльшостi, а на вiдповiдностi завойованих партiєю депутатських мандатiв кiлькостi одержаних нею на виборах голосiв.

iдеї пропорцiйного представництва також мають свою iсторiю. На початку 40-х рокiв XIX ст. їх почали запроваджувати у Францiї i Швей-царiї. Трохи пiзнiше цi iдеї стали популярними в наукових i полiтичних колах майже всiх європейських країн. Поступово вони знайшли своє вiдбиття i в законодавствi. Нинi пропорцiйнi виборчi системи є найбiльш поширеними в розвинутих країнах.

Форми пропорцiйного представництва характеризуються рiзно-манiтнiстю. Важко знайти двi країни, де б цi форми збiгалися в деталях. Однак усi без винятку форми такого представництва мають певнi спiльнi риси i грунтуються на двох началах. Це - необхiднiсть визначення так званого виборчого метра та iснування умовної передачi голосiв. Виборчий метр (квота) - це найменша кiлькiсть голосiв, необхiдних для обрання одного депутата за пропорцiйними виборчими системами. Використову-ються рiзнi методи визначення метра, бiльшiсть з них пов'язана з досить складними математичними пiдрахунками. Умовна передача голосiв - це обов'язкове зарахування голосiв, поданих за кандидата понад кiлькiсть, визначену виборчим метром, iншому кандидату, який не набрав не-обхiдного числа голосiв. Умовна передача голосiв вносить штучний еле-мент у пропорцiйне представництво.

Вибори за пропорцiйними системами проводяться в багатомандат-них округах, тому що навiть теоретично не можна подiлити один мандат мiж кiлькома кандидатами. Враховуючи те, що парламентськi вибори за рубежем практично завжди мають партiйний характер, виборцi за умови пропорцiйного представництва голосують не за окремi кандидатури, а за партiйнi списки. Подiлом загальної кiлькостi голосiв, поданих за список, на виборчий метр визначається число представникiв, обраних вiд даного списку, тобто партiї.

У бiльшостi випадкiв застосовується правило вiльних спискiв. Во-но дає змогу виборцям виражати своє ставлення до кожного з кандидатiв, занесених у конкретний партiйний список. Для цього в бюлетенi вони вказують, кого з кандидатiв вiд партiї волiли б бачити обраним у першу чергу, кого - в другу i т. д. В окремих країнах (Фiнляндiя, Швейцарiя)

76

свобода вибору пiд час голосування не обмежується кандидатами тiльки одного партiйного списку.

Рiдше використовується правило зв'язаних спискiв, за яким порядок розташування кандидатiв у списку визначає сама партiя, а виборець голосує за список у цiлому (Албанiя, Естонiя, iзраїль). У деяких країнах вибiр го-лосуючого обмежується одним кандидатом у вiдповiдному списку (Бельгiя, Данiя, Нiдерланди). Таке правило гарантує полiтичним партiям обрання будь-якого кандидата, чиє прiзвище стоїть у чiльнiй частинi списку в тому виборчому окрузi, де партiї мають достатню i стабiльну пiдтримку. Практич-но в таких випадках виборцi позбавленi можливостi визначити своє ставлен-ня до конкретних кандидатiв.

Пiд час виборiв за пропорцiйними системами звичайно утворюють досить великi за кiлькiстю населення округи. iснує закономiрнiсть: у бiльших округах чiткiше виявляються переваги пропорцiоналiзму. iде-альним варiантом вважається той, коли вся країна розглядається як єди-ний виборчий округ. Це має мiсце на парламентських виборах в Нiдер-ландах та iзраїлi. В Японiї за таким принципом обирається частина депу-татiв верхньої палати парламенту. Форма загальнодержавного виборчого округу прийнята i в деяких iнших країнах. У багатьох країнах дiє так званий принцип вирiвнювання, за яким певна частина мандатiв зазда-легiдь видiляється для розподiлу в масштабi всiєї країни. Це робиться, щоб <вирiвняти> деформацiї пропорцiоналiзму, якi виявляються при роз-подiлi мандатiв в окремих округах.

Ще одним рiзновидом виборчих систем є змiшанi системи, яким властивi елементи мажоритаризму i пропорцiоналiзму. Характерним при-кладом змiшаної системи є виборча система, встановлена законодавством ФРН. Половина депутатiв нижньої палати парламенту тут обирається в одномандатних округах за мажоритарною системою вiдносної бiльшостi. iнша половина обирається за пропорцiйною системою на основi партiйних спискiв, висунутих у землях - суб'єктах федерацiї. Вiдповiдно кожному виборцю надається два бюлетенi. Один подається за конкретного канди-дата, другий - за список полiтичної партiї.

Трапляються формальнi сполучення мажоритаризму i про-порцiоналiзму. Наприклад, в Австралiї нижня палата парламенту оби-рається за мажоритарною системою абсолютної бiльшостi, а верхня - на основi пропорцiйного представництва. Змiшанi виборчi системи поширенi в зарубiжних країнах.

Характеризуючи пропорцiйнi i змiшанi виборчi системи, слiд за-значити, що законодавство багатьох країн мiстить положення, якi об'єктивно зумовлюють фактичне порушення пропорцiйного представниц-

77

тва. Найбiльш характерним прикладом таких положень є норми, що рег-ламентують застосування так званих вiдсоткових застережень. Зокрема, у ФРН в розподiлi мандатiв на основi пропорцiоналiзму мають право бра-ти участь лише тi полiтичнi партiї, якi одержали не менше 5 % голосiв їх загальної кiлькостi у масштабах усiєї країни або провели в депутати своїх кандидатiв не менше, нiж у трьох територiальних округах. Така практика характеризується в нiмецькiй юридичнiй лiтературi як <заго-роджувальний пункт>. Якщо зважити на те, що вiдсотковому застережен-ню на конкретних виборах можуть не вiдповiдати кiлька партiй, значна кiлькiсть виборцiв залишиться практично не представленою.

Положення про вiдсотковi застереження можна знайти в законо-давствi бiльшостi країн, де прийнятi пропорцiйнi та змiшанi виборчi сис-теми. Розглянуте й iншi обмеження пропорцiйного представництва зви-чайно пояснюються потребами не розпорошувати полiтичнi сили в парла-ментах i тим самим забезпечити стабiльнiсть уряду.

Подiбнi застереження об'єктивно сприяють змiцненню позицiй ве-ликих партiй i звужують сферу дiяльностi iнших.

У цiлому ж значення будь-яких виборчих систем не треба абсолю-тизувати. Вони звичайно сприймаються лише як спосiб наближення до бiльш-менш справедливого представництва i в жодному разi не як метод досягнення iдеального результату.

78

1