1. Конституцiйнi засади суспiльного життя
Конституцiйна регламентацiя суспiльного життя в рiзних країнах неоднакова за формою i обсягом. У сферi економiчної органiзацiї суспiль-ного життя вона протягом тривалого часу зводилася до закрiплення в ос-новних законах права приватної влас-ностi. iсторично це право розглядалось як природне право людини. <Власнiсть є правом недоторканним i священним, i нiхто не може бути позбавлений її iнакше, нiж у випадку встановленої законом явної суспiльної необхiдностi i за умов справедливого i попереднього вiдшкодування>, - записано у ст. 17 Декларацiї прав людини i громадяни-на 1789 р. Отже, наприкiнцi XVIII ст. право приватної власностi не характе-ризувалося як полiтичний i юридич-ний абсолют. Доля власностi, що нале-жала окремим особам, пов'язувалася з об'єктивними соцiальними потребами. Вiдповiднi конституцiйнi формулюван-ня вже тодi вiдбивали намагання узго-дити iнтереси особи i суспiльства.
Формулювання Декларацiї прав людини i громадянина знайшли своє вiдображення у багатьох консти-туцiях, прийнятих у XVIII-XIX ст. ст. Проте з часом вже звичайно не йшлося про <священнiсть> власностi, а бiльше уваги придiлялося окремим деталям, пов'язаним з її правовим ре-жимом. Прийнятi в минулому столiттi i чиннi сьогоднi конституцiї Бельгiї, Люксембургу i Норвегiї визнали не-припустимiсть конфiскацiї майна у
45
будь-якiй формi, а норвезька Конституцiя ще й встановила вимогу повного вiдшкодування у випадках позбавлення права власностi. У Конституцiї Нiдерландiв були визначенi основи правового режиму власностi пiд час вiйни або стихiйного лиха, порядок вiдшкодування у випадках знищення або псування майна та вирiшення вiдповiдних спорiв тощо.
Особливiстю Конституцiї США є те, що в нiй формально не було закрiплене право приватної власностi. Але це зовсiм не означає, що тим самим воно юридичне не визнавалося. Навпаки, це право сприймається як правовий постулат, визначальний для суспiльного життя. Юридична регламентацiя права власностi в США, як i в багатьох iнших англомов-них країнах, значною мiрою здiйснюється на основi судових прецедентiв. При цьому останнi не проголошують таке право, а встановлюють коло об-межень, за рамками яких воно реалiзується.
У XX ст. соцiально-економiчний i полiтичний розвиток багатьох країн супроводжувався процесом розширення державних функцiй, який спочатку не знаходив адекватного вiдбиття в основних законах. Такий висновок можна зробити, аналiзуючи змiст нових конституцiй. Вони, зо-крема, здебiльшого обмежувалися повторенням формулювань про власнiсть, що мiстились у конституцiях попереднiх рокiв.
Вiдносно, а в деяких випадках значно ширшим е вiдповiдний змiст новiтнiх конституцiй. Майже всi вони уточнили юридичний статус влас-ностi в дусi соцiалiзацiї її значення. Так, у ст. 14 Основного закону ФРН сказано: <Власнiсть зобов'язує. Користування нею повинно водночас слу-жити спiльному благу>. У ст. 29 Конституцiї Японiї зазначено, що <право власностi визначається законом у такий спосiб, щоб воно не зачiпало суспiльного добробуту>. Цим за приватною власнiстю прямо визнається соцiальна функцiя, i сама власнiсть тiснiше прив'язується до потреб суспiльства в цiлому.
Розширення змiсту i обсягу дiяльностi у сферi економiки спричинило змiни в державному механiзмi, якi знайшли своє вiдображення в основних законах. Зокрема, в Конституцiї Францiї мiститься спецiальний роздiл, при-свячений економiчнiй i соцiальнiй радi - органу, до повноважень якого вхо-дять консультування уряду з вiдповiдних питань i розробка законодавчих пропозицiй. Утворення подiбного консультативного органу - нацiональної ради економiки i працi - передбачено також Конституцiєю iталiї.
Конституцiї окремих держав мiстять положення, якi встановлюють загальнi засади економiчної органiзацiї суспiльства. Так, у Конституцiї iталiї в роздiлi <Економiчнi вiдносини> йдеться про форми власностi, про свободу приватної господарської iнiцiативи, про соцiальну функцiю коопе-рацiй та державну пiдтримку їх, про право трудящих брати участь в уп-
46
равлiннi пiдприємствами тощо. У ст. 80 Конституцiї Португалiї (редакцiя 1982 р.) записано, що органiзацiя суспiльства грунтується на пiдпорядку-ваннi економiчної влади демократичнiй полiтичнiй владi, спiвiснуваннi рiзних форм власностi, усуспiльненнi основних засобiв виробництва, земель i природних ресурсiв, демократичнiй участi трудящих в управлiннi пiдприємствами, у розвитку суспiльного сектора економiки. Частина сьома Конституцiї iспанiї має назву <Про економiку i господарство>. Вона при-свячена викладанню основ правового режиму рiзних форм власностi. Зок-рема, тут закрiплено обов'язковiсть державного планування соцiально-еко-номiчного розвитку i зазначено, що таке планування має здiйснюватися на демократичних засадах. Окремi питання економiчної органiзацiї суспiльст-ва регламентуються у спецiальному роздiлi Конституцiї Грецiї.
До конституцiйних положень, пов'язаних з регламентацiєю засад економiчної органiзацiї суспiльства, належать проголошенi в бiльшостi новiтнiх законiв принципи державної полiтики у вiдповiднiй сферi. Напри-клад, у ст. 2 Конституцiї iталiї зазначено, що держава вимагає непоруш-них зобов'язань полiтичної, економiчної i соцiальної солiдарностi у зв'язку з необхiднiстю гарантувати права людини. Або, як записано в ст. З, завдан-ням республiки є лiквiдацiя перешкод економiчного i соцiального характе-ру, якi, фактично обмежуючи свободу i рiвнiсть громадян, перешкоджають всебiчному розвитку людської особистостi i реальнiй участi всiх трудящих у полiтичнiй i соцiальнiй органiзацiї країни. Щ та подiбнi за змiстом поло-ження конституцiй є, по сутi, лише декларацiями намiрiв держави.
Свої особливостi притаманнi конституцiйнiй регламентацiї засад еко-номiчної органiзацiї суспiльства в країнах Центральної i Схiдної Європи, а також у тих, що утворилися на теренi колишнього СРСР. Майже в усiх вiдповiдних конституцiях проголошений вiдхiд вiд старих форм господарю-вання i задекларованi принципи ринкової економiки. <Ринок, вiльна еко-номiчна iнiцiатива, добросовiсна конкуренцiя є головними чинниками еко-номiки>, - зафiксовано у ст. 9 Конституцiї Молдови. В Конституцiї Угорщи-ни визначено, що економiка країни має ринковий характер, i публiчна та приватна власнiсть користуються однаковою пiдтримкою i знаходяться у рiвних умовах (ст. 9). У ст. 37 Конституцiї Киргизстану мiститься таке поло-ження: <Соцiальна дiяльнiсть держави не повинна призводити до замiни дер-жавним опiкуванням економiчної свободи й активностi, можливостi громадя-нина самостiйно досягати економiчного добробуту для себе i своєї родини>.
Загальною рисою новiтнiх основних законiв, прийнятих у першiй по-ловинi 90-х рокiв XX ст., є бiльш широкий обсяг вiдповiдної регламентацiї. У переважнiй бiльшостi конституцiй визначене коло головних об'єктiв дер-жавної власностi та викладенi основи режиму їх використання i декларованi
47
принципи державного регулювання економiчної дiяльностi. У деяких з цих конституцiй регламентацiї засад економiчної органiзацiї суспiльства присвя-чено спецiальнi глави i статтi. Зокрема, у структурi Конституцiї Литви є глава <Народне господарство i праця>, а в Конституцiї Македонiї - глава <Основи економiчних вiдносин>. Конституцiя Словаччини мiстить главу пiд назвою <Економiка Словацької Республiки>, а Конституцiя Узбекистану - главу <Економiчнi засади суспiльства>. Красномовними є також назви окре-мих статей Конституцiї Молдови: <Основнi принципи власностi>, <Еко-номiка>, <Зовнiшньоекономiчна дiяльнiсть> тощо.
Важливою складовою конституцiйної регламентацiї засад економiчної органiзацiї суспiльства слiд вважати положення основних законiв про соцiально-економiчнi права. На думку деяких зарубiжних державознавцiв, значення вiдповiдних положень не обмежується завданнями такої регламен-тацiї, i соцiально-економiчнi права є частиною так званого каталогу прав i свобод особи.
Разом з тим багато теоретикiв-конституцiоналiстiв не вiдносить цi пра-ва до загального каталогу прав i свобод. Виходячи з того, що реалiзацiя соцiально-економiчних прав обмежена навiть у найбiльш розвинутих країнах умовами суспiльного життя, вони звичайно розглядаються як декларованi державою соцiальнi сподiвання. Вiдповiднi положення конституцiй характе-ризуються як програмнi. З iншого боку, пiдкреслюється, що на основi цих положень не виникають суб'єктивнi права, якi можуть бути захищенi в судi. А саме останнє визначає природу реальних прав i свобод особи. На думку ба-гатьох юристiв, вiдсутнiсть можливостей судового захисту спрощує ситуацiю i дає змогу без особливих застережень декларувати широке коло вiдповiдних сподiвань, що й спостерiгається в текстах деяких основних законiв.
Незважаючи на викладене, закрiплення положень про соцiально-економiчнi права є однiєю з особливостей новiтнiх конституцiй. Най-повнiше вони викладенi в основних законах Грецiї, iспанiї, iталiї, Порту-галiї, в конституцiях бiльшостi держав Центральної i Схiдної Європи, а також тих, що утворилися на теренi колишнього СРСР.
Одним з визнаних соцiально-економiчних прав є право на працю. В деяких конституцiях йдеться не лише про право на працю, а й декла-рується обов'язок держави заохочувати створення умов, якi б зробили це право реальним. За працюючими визнається право на винагороду, що вiдповiдає виконанiй роботi i витраченим зусиллям, право на оплачувану вiдпустку, встановлюється вимога юридичної регламентацiї максимальної тривалостi робочого дня тощо. iнодi для позначення згаданих положень застосовується термiн <свобода працi>.
До деяких новiтнiх конституцiй включенi положення про соцiаль-
48
ний захист дiтей, молодi, старих та iнших категорiй населення. Бiльшiсть новiтнiх конституцiй мiстить положення про захист навколишнього сере-довища i про право користуватися ним. Конституцiйними новацiями ос-таннiх десятилiть є положення про так званi соцiально-культурнi права. Йдеться не тiльки про право на освiту, а i про свободу творчостi й науко-вих дослiджень, свободу викладання у навчальних закладах, право на за-няття фiзичною культурою i спортом, на користування досягненнями культури тощо. Конституцiйне закрiплення вiдповiдних положень нерiдко супроводжується визнанням необхiдностi державних заходiв що-до їх реалiзацiї.
Формою конституцiйної регламентацiї засад суспiльного життя можна вважати проголошений в основних законах ряду країн принцип соцiальної держави. Уперше вiн був декларований в Основному законi ФРН: <Федера-тивна Республiка Нiмеччини є демократичною i соцiальною федеративною державою> (ст. 20). У подальшому iдея соцiальної держави була зафiксована в конституцiях деяких iнших держав, включаючи держави Центральної i Схiдної Європи та тi, що утворилися на теренi колишнього СРСР.
iдея соцiальної держави, попри її абстрактнiсть, по-рiзному тлума-читься в зарубiжнiй конституцiйнiй теорiї. Найбiльшу увагу їй придiле-но в нiмецькiй юридичнiй лiтературi. iнодi цю iдею пов'язують з узагаль-неним поняттям соцiальної справедливостi, з наявнiстю певного рiвня економiчного добробуту i культури, доступного усiм верствам i групам на-селення. В iншому випадку вважають, що iдея соцiальної держави вiдоб-ражає посилення ролi держави в регулюваннi рiзного роду соцiально-еко-номiчних процесiв. Водночас вказують на визнання суспiльством вiдповiдальностi перед його членами.
Серед конституцiйних положень, на основi яких здiйснюється регла-ментацiя окремих сторiн суспiльного життя, можна видiлити положення про взаємовiдносини держави i церкви. Звичайною практикою є фiксацiя в основних законах свободи вiросповiдання (нерiдко - свободи совiстi). На-приклад, у ст. 16 Конституцiї iспанiї гарантується iдеологiчна, релiгiйна i культова свобода iндивiдiв i товариств. Цi свободи можуть бути обмеженi у своїх проявах лише для пiдтримання публiчного порядку, що охороняється законом. Нiхто не може бути примушений до висловлення своєї думки з питань iдеологiї, релiгiї або вiросповiдання.
За Конституцiєю Румунiї, релiгiйнi культи самостiйнi, вiдокрем-ленi вiд держави i користуються її пiдтримкою, зокрема, через сприяння релiгiйнiй присутностi в армiї, лiкарнях, в'язницях, притулках i дитячих будинках (ст. 29).
У прийнятих в XIX ст. конституцiях Бельгiї i Люксембургу визна-
49
чено, що цивiльний шлюб має передувати церковному. При цьому в усiх випадках позицiя держави є нейтральною щодо церкви або однаково при-хильною до всiх конфесiй.
iнодi в конституцiях акцентується увага на питаннях церковного i свiтського виховання й освiти. <Релiгiйне навчання в державних школах, за винятком неконфесiйних, є обов'язковим>, - зафiксовано в ст. 7 Основ-ного закону ФРН. Але водночас застережено, що держава має право нагля-ду за таким навчанням, i жоден викладач не може бути примушений про-вадити його. У 2 Конституцiї Норвегiї записано, що тi особи, якi сповiду-ють євангелiчну лютеранську релiгiю, зобов'язанi виховувати в її дусi дiтей. У Конституцiї Туреччини застережено, що <виховання i навчання релiгiї та етицi має бути проведене пiд наглядом i контролем держави. Навчання релiгiйнiй культурi i моральне виховання повиннi бути обов'яз-ковими у програмах початкових i середнiх шкiл> (ст. 24).
У конституцiях окремих держав та чи iнша конфесiя проголошена державною або нацiональною. <Євангелiчна лютеранська церква є нацiональною церквою> ( 4 Конституцiї Данiї). Статус євангелiчної лю-теранської церкви як нацiональної встановлений основними законами iсландiї та Норвегiї. Згiдно з положеннями британської конституцiї, мо-нарх є главою англiканської церкви.
У дещо iншiй формi вiдповiднi стосунки мiж державою i церквою вiдображено в ст. 13 Конституцiї Болгарiї, де поряд з положеннями про вiдокремленiсть релiгiйних установ вiд держави i про неприпустимiсть використання їх у полiтичних цiлях зазначено, що <традицiйною релiгiєю в Республiцi Болгарiя є схiдно-православне вiросповiдання>.
Окремо слiд згадати Конституцiю Грецiї. По-перше, вона мiстить спецiальний роздiл <Вiдносини мiж державою i церквою>, де, зокрема, запи-сано, що <панiвною релiгiєю в країнi є релiгiя схiдно-православної церкви Христової> (ст. 3), визначено засади церковного управлiння. По-друге, в iншому роздiлi спецiально визначено статус гори Афон - мiсцевостi, де роз-ташованi монастирi, що належать до рiзних православних автокефальних церков. Як зазначено в ст. 105, частина Афонського пiвострова надiлена <давнiм привiлейованим статусом самоврядної частини Грецької держави>. В духовному вiдношеннi вiдповiдна територiя пiдпорядкована Вселенському (Константинопольському) патрiарху. Всi особи, що ведуть там чернече жит-тя, автоматично стають громадянами Грецiї. На цiй територiї, що вiдома як Свята гора, заборонено селитися iновiрцям i розкольникам. Докладний ре-жим Святої гори визначається так званою конституцiйною хартiєю, яка за-тверджується Вселенським патрiархом i грецьким парламентом.
Вiдносини мiж державою i церквою належать до сфери консти-
50
туцiйного регулювання i в країнах, що розвиваються. Найбiльшою мiрою це характерно для так званих мусульманських країн, де, як зазначалося, релiгiя iсламу вiдiграє важливу роль у суспiльному i державно-полiтич-ному життi. Закрiплення цiєї ролi здiйснюється звичайно шляхом кон-ституцiйного проголошення iсламу державною релiгiєю. iнодi в консти-туцiях зроблено застереження про неприпустимiсть перегляду їхнiх поло-жень щодо статусу цiєї релiгiї (Бахрейн, Марокко).
У бiльшостi країн конституцiйне закрiплення за iсламом статусу державної релiгiї є лише визнанням того факту, що його сповiдує майже все населення. Водночас у конституцiях iдеться про вiдданiсть iслам-ським традицiям. У конституцiях Сирiї i Тунiсу iслам визначений як <релiгiя президента>. Як правило, визнання iсламу державною релiгiєю сполучається iз свiтськими iдеологiчними установками, яких дотриму-ються правлячi кола. Виняток становлять лише тi країни, де iсламськi принципи врахованi при формуваннi полiтичних i державних iнститутiв (Саудiвська Аравiя та країни Перської затоки) або навiть сама держава визначається як iсламська (Афганiстан, iран). Тут iслам покладений в ос-нову офiцiйної полiтико-правової теорiї i вiдiграє майже унiверсальну роль у суспiльному життi.
Усе вищевикладене не суперечить висновку про те, що конституцiї є насамперед основними законами держави, а не суспiльства, хоча вони певною мiрою i звичайно в самому загальному виглядi регламентують суспiльне життя.