2. Особливостi еволюцiї i змiсту конституцiй

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 

В iсторiї конституцiоналiзму можна видiлити три перiоди. Перший - кiнець XVIII - початок XX ст. Конституцiї, прийнятi в цей перiод, назива-ють старими, бiльшiсть з них вже не дiє. Чинними залишаються конституцiї СiЛА (1787 р.), Норвегiї (1814 р.), Нiдерландiв (1815 р.), Бельгiї (1831 р.), Люксембургу (1868 р.), Швейцарiї (1874 р.), Австралiї (1900 р.) та деякi iншi.

Другий перiод припадає на роки мiж двома свiтовими вiйнами. Вiн пов'язаний з докорiнною змiною полiтичної карти Європи i виникненням но-вих країн, де були прийнятi основнi закони. Змiст цих конституцiй нерiдко вiдрiзнявся вiд прийнятих у попереднiй перiод. Зокрема, вони мiстили змiстовнiшi положення про права i свободи, встановлювали бiльш демокра-тичне виборче право i виборчi системи тощо. iнодi цi конституцiї фiксували змiну форми держави (Австрiя i Нiмеччина). На сьогоднi з них чинними за-лишаються лише конституцiї Фiнляндiї (1919 р.), Австрiї (1920 р.), Латвiї (1922 р.) та iрландiї (1937 р.). До конституцiй цього перiоду слiд також вiд-нести чинну Конституцiю Мексики (1917 р.), що є такою насамперед за своїм змiстом. Усi цi конституцiї прийнято називати новими.

Третiй перiод iсторiї конституцiоналiзму почався у повоєннi роки. У цей час були прийнятi конституцiї iсландiї (1944 р.), Францiї (1946 р., на сьогоднi тут дiє Конституцiя 1958 р.), iталiї та Японiї (1947 р.), ФРН (1949 р.), а згодом i Грецiї (1952 р., потiм були введенi Конституцiя 1967 р. i чинна Конституцiя 1975 р.), Данiї (1953 р.). Ще пiзнiше були прийнятi

29

конституцiї Португалiї (1976 р.), iспанiї (1978 р.), Туреччини (1982 р.). Де-що осторонь стоїть Конституцiя Швецiї (1974 р.), змiст i форма якої вiдмiннi вiд решти названих основних законiв. Конституцiї зарубiжних країн, прийнятi пiсля другої свiтової вiйни, є новiтнiми конституцiями.

Водночас у повоєнний перiод здiйснено важливi конституцiйнi ре-форми у багатьох розвинутих країнах, де основнi закони було прийнято ранiше. У цей самий перiод прийнято новi або суттєво змiнено старi кон-ституцiї в цiлому рядi країн Азiї i Латинської Америки. Процес деко-лонiзацiї спричинився до введення конституцiй у країнах, що здобули полiтичну незалежнiсть.

У країнах Схiдної Європи та в iнших країнах - членах Ради Еко-номiчної Взаємодопомоги (РЕВ) у першi повоєннi роки i дещо пiзнiше бу-ли прийнятi конституцiї, в яких звичайно проголошувались державна форма так званої республiки народної демократiї i соцiалiстичний вибiр. З часом практично в усiх цих країнах були введенi новi конституцiї, в них декларувалася побудова соцiалiзму або вiдповiднi перспективи. На сьогоднi до таких конституцiй належать основнi закони Куби (1976 р.) i СРВ (1992 р.), а також конституцiї КНДР (1972 р.) та КНР (1982 р.).

У бiльшостi країн Центральної i Схiдної Європи на початку 90-х рокiв були прийнятi новi конституцiї. Це конституцiї Хорватiї (1990 р.), Болгарiї (1991 р.), Македонiї (1991 р.), Румунiї (1991 р.), Словенiї (1991 р.), Словаччини (1992 р.), Чехiї (1992 р.) i Югославiї (1992 р.). В Угорщинi фор-мально залишається чинною Конституцiя 1949 р., але в принципово новiй редакцiї 1990 року. Докорiнних змiн зазнала i Конституцiя Польщi, де в 1992 р. був прийнятий спецiальний закон, що визначив засади нової ор-ганiзацiї влади (<мала конституцiя>). В тому ж 1992 р. була прийнята новiтня Конституцiя Монголiї. До новiтнiх конституцiй вiднесенi основнi за-кони держав, що утворилися на теренi колишнього СРСР: Естонiї (1992 р.), Узбекистану (1992 р.), Литви (1992 р.), Киргизстану (1993 р.), Росiї (1993 р.), Бiлорусi (1994 р.), Азербайджану (1995 р.), Вiрменiї (1995 р.), Грузiї (1995 р.) тощо. Усi цi конституцiї мiстять цiлий ряд положень, якi об'єктив-но мають перехiдний характер.

Мiж новiтнiми конституцiями, прийнятими у першi повоєннi роки i в 70-i роки, з одного боку, i введеними у першiй половинi 90-х рокiв - з iншого, iснує певна подiбнiсть. Вона зумовлена подiбнiстю умов, за яких приймалася бiльшiсть з цих конституцiй. Як правило, мало мiсце понов-лення або становлення демократичної державностi пiсля краху тоталiтар-них або авторитарних режимiв, i конституцiї вводилися в обстановцi ви-сокої полiтичної активностi народу.

 Усi новiтнi конституцiї мають спiльнi особливостi, бiльшiсть з яких лише окреслювалась у попереднiй перiод iсторiї конституцiоналiзму.

ЗО

1. У новiтнiх конституцiях вiдображено бiльш значну роль держа-ви у сферi економiки. Найповнiше це виявилось у конституцiях, прийня-тих у 70-i та 90-i роки.

2. У новiтнiх конституцiях значно ширше, нiж у попереднiй перiод, представленi положення соцiологiчного змiсту i характеру. Обсяг i значен-ня таких положень у рiзних конституцiях неоднаковi. iнодi в основних за-конах йдеться про соцiальнi орiєнтири i завдання держави, про проведен-ня реформ, iнодi все обмежується конституцiйною фразеологiєю, наданням текстам основних законiв соцiального звучання. i хоча практично всi новiтнi конституцiї використовують термiни <суспiльство>, <соцiальний> тощо, вони залишаються насамперед основними законами держави, а не суспiльства в цiлому.

3. Предметом конституцiйного регулювання стали вiдносини, що виникають у рамках полiтичної системи поза суто державною дiяльнiстю. Це передусiм стосується конституцiйної регламентацiї таких елементiв цiєї системи, якими є полiтичнi партiї. Певною мiрою конституцiйному регулюванню пiдлягають iншi елементи полiтичної системи.

4. Новiтнi конституцiї мiстять значно ширший за обсягом, змiстов-ний перелiк прав i свобод особи. iнодi за кiлькiстю статей вiдповiднi роздiли або глави домiнують у змiстi основного закону. i      5. Важливою особливiстю новiтнiх конституцiй е наявнiсть у їхнiх ;текстах положень про зовнiшньополiтичну дiяльнiсть держави i i спiввiдношення нацiонального та мiжнародного права.

По-перше, конституцiї окремих держав (Японiї, iталiї i ФРН) по-юєму пiдсумували полiтичнi результати другої свiтової вiйни. В них iдкреслюється розрив цих країн з їхнiм мiлiтаристським минулим. Зокре-а, в ст. 9 Конституцiї Японiї проголошено, що <народ Японiї на вiчнi ча-[ вiдмовляється вiд вiйни як суверенного права нацiї, а також вiд загро-i або застосування збройної сили як засобу вирiшення мiжнародних Юрiв>. Там же зазначено, що Японiя не буде створювати збройнi сили та шi засоби вiйни i не визнає право держави на вiйну. У ст. 26 Основного iцкону ФРН визначенi як протиконституцiйнi й такi, що мають бути пока-&нi, дiї, якi здатнi порушити мирне спiльне життя народiв i розпочина-iться з цiєю метою, зокрема для пiдготовки агресивної вiйни. Близькi за иiстом i суттю положення можна знайти в ст. 11 Конституцiї iталiї.

По-друге, в конституцiях Грецiї, Португалiї та iспанiї, переважної iльшостi держав Центральної та Схiдної Європи, а також тих, що утвори-вся на теренi колишнього СРСР, у бiльш-менш узагальненому виглядi ви-(кладенi принципи зовнiшньої полiтики. Нерiдко вони мiстять спецiальнi 1'лави i статтi вiдповiдного змiсту. Так, у ст. 11 Конституцiї Молдови прого-

31

лошений постiйний нейтралiтет. У ст. 18 Конституцiї Бiлорусi записано, що метою є зробити свою територiю без'ядерною зоною, а державу - нейтраль-ною. Згiдно зi ст. 137 Конституцiї Литви, на її територiї не можуть бути розмiщенi зброя масового знищення та вiйськовi бази iнших держав.

По-третє, практично усi новiтнi конституцiї включають положення про спiввiдношення нацiонального i мiжнародного права i, зокрема, про прiоритет останнього. Формулювання цих положень рiзняться. Наприк-лад, у ст. 10 Конституцiї iталiї зафiксовано, що правовий порядок держа-ви узгоджується iз загальновизнаними нормами мiжнародного права. У ст. 15 Конституцiї Росiї встановлено, що загальновизнанi принципи i нор-ми мiжнародного права i мiжнароднi договори Росiйської Федерацiї є складовою частиною її правової системи. Якщо мiжнародний договiр Росiйської Федерацiї встановлює iншi правила, нiж передбаченi законом, то застосовуються правила мiжнародного договору.

Дещо iнакше визначене спiввiдношення нацiонального i мiжнарод-ного права в Конституцiї Францiї. У- ст. 55 прямо визнаний прiоритет (примат) мiжнародно-правових договiрних норм перед законодавством. Водночас у ст. 54 записано, що прийняттю будь-якого мiжнародного зо-бов'язання, яке суперечить конституцiї, має передувати перегляд самої конституцiї. Подiбне положення викладено в ст. 8 Конституцiї Молдови.

iнодi у вiдповiдний спосiб пiдтверджується важливiсть Загальної де-кларацiї прав людини 1948 р. та iнших мiжнародних документiв про пра-ва людини. У ст. 10 Конституцiї iспанiї проголошено, що конституцiйнi положення щодо основних прав i свобод особи слiд тлумачити вiдповiдно до Загальної декларацiї прав людини та угод з цих питань, якi ратифiко-ванi iспанiєю. <Мiжнароднi договори з питань прав людини мають прiори-тет перед нацiональним правом, якщо вони встановлюють бiльш широкi права i свободи>, - записано в ст. 11 Конституцiї Словаччини. В Консти-туцiї Чехiї за такими договорами визнана ще й пряма дiя (ст. 10). Подiбнi положення можна знайти в основних законах Португалiї та Румунiї. У ст. 29 Конституцiї Португалiї навiть припускається застосування пока-рання у випадках, коли вiдповiдне дiяння не визнається злочинним у нацiональному законодавствi, але є таким згiдно iз загальновизнаними нормами мiжнародного права.

По-четверте, у деяких країнах, якi донедавна були складовими час-тинами федерацiй, що розпалися, застерiгається можливiсть участi у дер-жавних союзах. Так, у ст. 7 Конституцiї Словаччини записано, що <Сло-вацька Республiка може входити у союз з iншими державами на основi вiльного рiшення. Право виходити з такого союзу не може бути обмеже-не>. У ст. 2 Конституцiї Хорватiї зафiксовано право парламенту прийма-

32

ти рiшення про об'єднання з iншими державами. У ст. 120 Конституцiї Македонiї встановлений порядок прийняття подiбного рiшення. У ст. 78 Конституцiї Югославiї припускається можливiсть не тiльки об'єднання з iншими державами за рiшенням парламенту, а й прийняття до складу фе-дерацiї нових членiв.

По-п'яте, в конституцiях держав - членiв Європейського Союзу знайшли своє вiдображення процеси iнтеграцiї. iнодi цi процеси вiдбива-лися у конституцiйних положеннях про передачу частини суверенних прав мiждержавним органiзацiям. Вiдповiднi доповнення були зробленi i до деяких основних законiв, прийнятих у попереднi перiоди.

6. Новiтнi конституцiї фiксують бiльш демократичне виборче пра-во. Передусiм це знаходить вияв у зниженнi вiкового цензу для активно-го виборчого права, а також у лiквiдацiї деяких iнших його обмежень.

7. Зазнав змiн понятiйний апарат конституцiй. У їхнiх текстах мож-на знайти такi поняття загальнополiтичного i загальноправового характе-ру, як <принципи зовнiшньої полiтики>, <функцiї держави>, <полiтичний режим> тощо. i хоча розширення понятiйного апарату свiдчить про певне зростання обсягу конституцiйного регулювання, воно аж нiяк не змiнює його предмет.

Свої особливостi має змiст конституцiй, прийнятих у країнах, що розвиваються. Вони пов'язанi не тiльки з рiзним рiвнем економiчного i суспiльно-полiтичного розвитку цих країн, а й з iсторично зумовленою орiєнтацiєю загальнокультурного характеру.

iснують суттєвi вiдмiнностi у конституцiйному розвитку мiж країнами Латинської Америки i так званими старими державами Азiї, з одного боку, i країнами Тропiчної Африки - з iншого. Якщо першi в цiлому зорiєнтованi на сприйняття конституцiйного досвiду розвинутих країн, то другi, дотримуючись такої орiєнтацiї у принципi, намагаються пристосувати свої конституцiйнi системи насамперед до специфiчних власних потреб. Тому саме конституцiї молодих держав вiдрiзняються найбiльш характерними особливостями.

До таких особливостей слiд вiднести звичайно ширшу сферу консти-туцiйного регулювання, з чим пов'язане введення до змiсту основних законiв рiзного роду загальних положень програмного характеру. Йдеться про прин-ципи, основнi положення, основи i цiлi тощо. За своїм змiстом усi цi поло-ження є декларацiями економiчних i суспiльно-полiтичних намiрiв держави.

Вперше серед країн, що розвиваються, подiбнi програмнi положен-ня були включенi в Конституцiю iндiї 1950 р. У частинi четвертiй - <Керiвнi принципи державної полiтики> - викладено в основному iдеї економiчної i полiтичної демократiї, пов'язанi з концепцiями так званої

33

держави загального благоденства. Цi концепцiї протягом тривалого часу вважалися головним змiстом iдеологiї лiберального i соцiал-демократич-ного напряму. Проте значення цих принципiв є вiдносним. Вони не мо-жуть здiйснюватись у примусовому порядку судами, не створюють для особи прав, за захистом яких вона може звернутися до суду. Пiд впливом iндiйської конституцiї близькi за змiстом i характером положення введеш до основних законiв Гани, Кувейту, Непалу, Нiгерiї, Пакистану, Таїлан-ду, Шрi-Ланки тощо. У багатьох країнах, що розвиваються, вiдповiднi по-ложення можна знайти у преамбулах конституцiй.

Програмнi положення конституцiй окремих держав прямо вiдбива-ють або донедавна вiдбивали змiст полiтичних документiв правлячих партiй (Алжир, Заїр, Замбiя, Танзанiя тощо). iнодi такi документи повнiстю вводи-ли до складу основних законiв. Тим самим iдеологiчним установкам прав-лячих режимiв надавалося конституцiйного значення. Водночас самi кон-ституцiї надмiрно iдеологiзувались, а їх змiст, по сутi, втрачав своє юридич-не значення.

Значними особливостями державно-правового розвитку характери-зуються так званi мусульманськi країни, в життi яких iстотну роль вiдiграє iслам. У широкому планi iслам - це релiгiя, система релiгiйних i водночас суспiльно-полiтичних поглядiв. Вiн поєднує власне релiгiйний культ i засоби регулювання суспiльних вiдносин. Приписи iсламу розгля-даються як юридичнi норми. Зокрема, iслам виробив у самiй загальнiй формi окремi принципи здiйснення державного владарювання.

Теорiя мусульманського права не визнає верховенства конституцiї як основного закону. Але на сьогоднi конституцiї прийнятi майже в усiх мусульманських країнах, за винятком Оману та (iз застереженнями) Саудiвської Аравiї, якi є абсолютними монархiями. Згiдно з iсламською традицiєю, юридичною основою суспiльного життя є насамперед священнi книги - Коран i Суна. Положення цих книг становлять головний змiст мусульманського права - шарiату.

Норми шарiату регулюють не тiльки релiгiйнi обряди, вони мають загальноетичне значення. Водночас цi норми регулюють суспiльнi вiдноси-ни i сприймаються як обов'язковi, зокрема, у сферi державного владарю-вання. Так, норми шарiату визначають змiст прав i обов'язкiв громадян. Виходячи з того, що за цими нормами визнається божественне походжен-ня, вони подаються як цiнностi, вищi за закони, створенi людьми. iнши-ми словами, мусульманському праву надається роль i значення своєрiдно-го основного закону суспiльства i держави.

З визнанням особливого характеру норм шарiату пов'язана принципо-ва вiдмiннiсть мiж сприйнятою в бiльшостi країн iдеєю народного суверенiте-

34

ту i концепцiєю iсламської державностi. За концепцiєю iсламської держав-ностi, будь-яке суспiльне волевиявлення не має абсолютного характеру. Во-но обмежене незмiнними положеннями шарiату. Тому мусульманське право формально не визнає iнституту загальних виборiв. Своєрiдним їх замiнником виступає принцип так званих гiдних представникiв, до яких об'єктивно ма-ють бути вiднесенi тi, хто входить до верхнiх прошаркiв суспiльства. Такi представники можуть давати поради правителям, присягати їм на вiрнiсть вiд iменi всього суспiльства, виконувати деякi iншi функцiї.

Проте в цiлому iслам не пропонує цiлiсної концепцiї державностi. До того ж норми шарiату здебiльшого дуже загальнi, тому їх можна тлу-мачити i застосовувати залежно вiд умов, що змiнюються. Сам державно-правовий розвиток мусульманських країн наочно свiдчить, що практика здебiльшого не вiдповiдає розглянутiй теорiї. На практицi використання принципiв i норм iсламу у сферi регулювання владарювання реально об-межене тими країнами, що офiцiйно проголосили iсламську державнiсть (iран i Афганiстан). Але i тут традицiйнi iсламськi пiдходи спiвiснують з полiтичними i державними iнститутами європейського походження.

1