§ 4. Покоління прав людини
Конституційні та інші права і свободи забезпечують різні сфери життя людини: особисту, політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну). Відповідно до цього вони структуруються за категоріями і найменуваннями.
Ці права розрізняються не тільки за сферами життєдіяльності, але й за часом їх виникнення. Звідси й з’явився вислів – “три покоління прав людини”.
Перше покоління прав людини сягає витоків конституціоналізму. Воно виходило з традиційних ліберальних цінностей, які були сформульовані в процесі буржуазних революцій, а потім знайшли втілення у практиці законотворчості демократичних держав. Йдеться про громадянські і політичні права – право на свободу думки, совісті і релігії, право кожного громадянина на участь в державних справах, право на рівність перед законом, право на життя, свободу і безпеку особи, право на свободу від необґрунтованого арешту, затримання, право на гласний розгляд незалежним і неупередженим судом, з дотриманням усіх вимог справедливого розгляду справи, виборче право, свобода слова, друку і ряд інших. Ці права виражали так звану “негативну” свободу: вони зобов’язували державу утримуватись від втручання у сферу особистої свободи і створювати умови для участі громадян у політичному житті країни. Вони не створюють матеріальних благ, а лише породжують обов’язок всіх утримуватися від порушення інтересів певного суб’єкта.
Друге покоління прав людини сформувалися в процесі боротьби народів за покращення свого економічного життя, підвищення культурного статусу. Це так звані позитивні права, для реалізації яких необхідна організуюча діяльність держави щодо забезпечення цих прав. Перша чверть і особливо середина ХХ століття характеризується широким запровадженням до конституцій соціально-економічних та соціально-культурних прав і свобод (право на працю, на освіту, на доступ до досягнень науки, культури). Права другого покоління були спрямовані на пом’якшення протистояння багатих і бідних. Так, Веймарська Конституція 1919 р. закріпила можливість заробляти собі на життя працею, право на соціальне страхування по старості, у зв’язку з хворобою. У ст. 151 Конституції встановлювалося, що лад господарської діяльності повинен відповідати засадам справедливості і цілям забезпечення для всіх існування, гідного людини. Так, були закладені основи другого покоління прав людини. Досить широкий набір соціально-економічних прав був закріплений у Конституції СРСР 1936 р., хоча деякі з них як програмні були заявлені ще в Конституції РСФСР 1918 р. І хоча соціальна захищеність у СРСР була незначною, проте вона впливала на світову громадську думку, на ідею формування прав людини другого покоління. Суттєве значення мало й побоювання соціальних вибухів і заворушень, які могли виникнути під впливом внутрішнього кризового стану економіки та суспільства.
Нормативне вираження в Загальній декларації прав людини 1948 р., у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. соціальних, економічний і культурних прав, насамперед права на працю і на вільний вибір роботи, права на соціальне забезпечення, на відпочинок, на освіту, на захист материнства і дитинства, на участь у культурному житті суспільства, стало суттєвим кроком уперед у розвитку прав людини, в розширенні каталогу цих прав, їх забезпеченні.
Права першого покоління за своєю природою суттєво відрізняються від прав другого покоління. Це пов’язано з позицією держави щодо них. Права першого покоління в буржуазній політико-правовій думці кваліфікуються як негативні, тобто як право на захист від будь-якого втручання (в тому числі й з боку держави) до процесу реалізації громадянських і політичних прав. Інша природа соціальних прав, для реалізації яких держава має регулювати економічні процеси та процеси розподілу. Завдання полягає у тому, щоб розробити соціальні програми і вести організаційну та господарську діяльність для реального забезпечення цих прав. Ряд сучасних буржуазних держав не приєдналися до Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, мотивуючи свою позицію тим, що зазначені у цьому Пакті права не є суб’єктивними і не можуть бути захищені судом. Хоча така позиція має під собою певне підґрунтя, але приєднання до Пакту потребує від держави вдосконалювати своє внутрішнє законодавство і узгоджувати згідно з ним свою діяльність. На початку ХХІ століття більшість держав декларують соціальний характер. Це закономірність розвитку сучасних держав, яка знайшла втілення в низці конституцій зарубіжних держав – ФРН, Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Туреччини. У ст. 1 Конституції України наголошено, що Україна є соціальною державою. Це означає, що вона визнає соціально-економічні і культурні (духовні) права і досить широко їх закріплює в Основному Законі України.
Поява третього покоління прав людини зумовлено загостренням у другій половині ХХ століття глобальних проблем, серед яких на одне з перших місць виходить екологічна, а також вступом найбільш розвинутих країн в епоху інформатизації. Звідси – такі права, як право на безпечне довкілля, право доступ до інформації. Особливість третього покоління прав полягає в тому, що вони є колективними і можуть реалізовуватися сумісно.
Це так звані “солідарні права”, тобто право на розвиток, на мир, на безпечне навколишнє середовище, на спадщину людства, а також право на комунікацію, яке пов’язане з концепцією нового міжнародного інформаційного порядку. Права третього покоління – це колективні права, а не які-небудь “нові” права індивіда. Безумовно, окрема людина бере участь у реалізації таких прав, але ця участь не пов’язана з її особистим статусом, а – з її становищем як члена відповідної спільноти.
В Конституції України знайшли закріплення всі категорії і покоління прав людини. З прав третього покоління особливо слід відзначити право кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Реалізація цього права в Україні в умовах несприятливих наслідків Чорнобильської трагедії має велике значення і пов’язана з немалими труднощами. Це важлива функція держави. В Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. записано, що Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління, що Україна має право на відшкодування збитків, заподіяних екології України органами СРСР. Згідно із статтею 16 Конституції України, забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави.
У літературі висловлюється думка щодо появи четвертого покоління прав людини. Четверте покоління прав людини – це правова відповідь на виклики XXI століття, коли мова піде про виживання людства як біологічного виду, про збереження цивілізації, подальшій космічній соціалізації людини. Часто виникнення проблеми четвертого покоління прав людини пов’язують із бурхливим розвитком науково-технічного прогресу, генної інженерії тощо. .