§ 3. Принципи конституційно-правового статусу особи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 

Одним із важливих елементів конституційно-правового статусу особи в Україні є його принципи, тобто вихідні засади, на основі яких здійснюються права, свободи та обов’язки особи і визначається місце особи в державі і суспільстві.

Такими принципами є: 1) належність людині основних прав і свобод від народження і їх невідчужуваність; 2) відповідність правового статусу особи в Україні вимогам і стандартам, які склалися в міжнародному співтоваристві; 3) поєднання індивідуальних інтересів особи з інтересами інших осіб, держави і суспільства; 4) загальність та загальнодоступність конституційних прав, свобод і обов’язків; 5) юридична рівність громадян України, їх рівноправність; 6) гарантованість конституційного статусу особи; 7) заборона на незаконне обмеження конституційних прав і свобод громадян України; 8) гуманістична спрямованість основ правового статусу особи;

1. Принцип належності людині основних прав і свобод від народження та їх невідчужуваність знайшов чітке втілення в ст. 21 Конституції України, згідно з якою “усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними”. Характеризуючи основні права людини як невідчужувані, Конституція України підкреслює неможливість і неприпустимість позбавлення людини цих прав і свобод. Цьому слугує і положення частини 2 ст. 22 Конституції про те, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина (ст. 157). Більш того, у частині 1 ст. 22 Конституції наголошується на тому, що права і свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією, не є вичерпними.

Принцип відповідності правового статусу особи в Україні вимогам і стандартам, які склалися в міжнародному співтоваристві проявляється в тому, що в нормах Конституції України втілені моделі, які апробовані світовою практикою конституціоналізму. Крім того, ст. 9 Конституції встановлюється, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. В ст. 55 Конституції закріплено, що кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися до захисту своїх прав і свобод до відповідних міжнародних організацій членом або учасником яких є Україна.

Визнаючи міжнародні норми з прав людини, Українська держава бере на себе зобов’язання не тільки перед міжнародним співтовариством, але й перед усіма, хто перебуває під її юрисдикцією. Кожний індивід має право вимагати від держави виконання взятих нею на себе міжнародних зобов’язань, і з цією метою особа може використовувати як національні механізми захисту, в тому числі можливості Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, так і звертатись до міжнародних судових і несудових установ. 

Принцип поєднання індивідуальних інтересів особи з інтересами інших осіб, держави і суспільства є одним з визначальних принципів основ конституційного статусу особи в Україні. Він чітко закріплений у ст. 23 Конституції: “Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості”. Принцип поєднання індивідуальних інтересів з інтересами інших суб’єктів права покликаний забезпечити нормальну життєдіяльність суспільства і кожної людини. Права і свободи людини і громадянина виражають багатоманітність інтересів особи в різних сферах життя. Вони надають людині свободу вибору і самовизначення і разом з тим визначають межі такої свободи. Суспільство з розвинутими демократичними традиціями, визнаючи значущість індивідуалізму як чинника суспільного розвитку, не може допустити, щоб індивідуалізм переростав у неповагу до інтересів інших людей, суспільства, держави.

Принцип загальності та загальнодоступності конституційних прав, свобод і обов’язків означає, по-перше, що закріплені в Конституції України права і обов’язки відносяться не до окремих осіб, а всіх без винятку громадян Української держави. Не допускається будь-яка дискримінація. Норми Конституції поширюються на всіх фізичних осіб, які перебувають на території України. Визнаючи те чи інше право основним, держава виходить з можливості реалізації його всіма. Обов’язки також несуть не окремі члени суспільства, а всі.

По-друге, загальнодоступність конституційних прав і свобод як принцип конституційного статусу людини і громадянина означає, що конституційні права і свободи належать кожному громадянину України і він їх може в повному обсязі реалізовувати за наявності законних для того підстав. Для володіння правами достатньо їх конституційного закріплення, а для користування – необхідні гарантії держави і активність самих громадян. Кожний громадянин, який досяг встановленого законом віку, за наявності інших вказаних у законі умов, має фактичну можливість користуватися правами і свободами і нести обов’язки.

Юридична рівність громадян України, їх рівноправність як принцип конституційного статусу людини і громадянина в Україні є одним з основоположних. Стаття 24 Конституції встановлює, що “громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом”, а частина 1 ст. 21 проголошує: “Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах”. В ст. 24 Конституції виділені три основних аспекти цього принципу: а) рівність громадян в правах, тобто рівноправність; б) рівність громадян перед законом; в) рівність прав жінки і чоловіка.

Рівність всіх перед законом означає, що закон, його приписи рівною мірою є обов’язковими для всіх його адресатів; що суд в рівній мірі є доступним для усіх і суд в своїй діяльності з розгляду спорів повинен керуватися тільки законом, а не якимись іншими підставами. У частині 2 ст. 24 Конституції підкреслюється, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками.

Рівноправ’я жінки і чоловіка чітко визначені в ч. 3 ст. 24 Конституції України, яка встановлює, що рівність жінки і чоловіка забезпечується: а) наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; б) правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям. Ці конституційні положення досить важливі, оскільки для жінок в Україні до цих пір реально не забезпечуються рівні можливості реалізації прав. Жінок мало на керівних посадах, серед народних депутатів України, підприємців, міністрів. В умовах розширення безробіття “кандидатами” на звільнення, як правило, є жінки. Тому ця конституційна норма спрямована на забезпечення захисту прав жінок від будь-яких форм дискримінації за ознакою статі.

З 1 січня 2006 року набув чинності Закон України „Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. Метою цього Закону є досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей  жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України .

Гарантованість конституційного статусу особи як принцип конституційно-правового статусу людини і громадянина виразно проявляється в положенні частини 2 ст. 3 Конституції України: права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є її головним обов’язком. Кабінет Міністрів України “вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина” (п. 2 ст. 116 Конституції). Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують “законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян” (п. 2 ст. 119 Конституції). На прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян у суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами (п. 2, 5 ст. 121 Конституції).

Суб’єктом, який насамперед гарантує права і свободи особи, є держава. Її роль як гаранта випливає з перелічених та інших конституційних норм, особливо положень ст. 3 Конституції. Держава забезпечує захист прав і свобод через діяльність усієї системи державних органів. Так, Президент України є гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (частина 2 ст. 102 Конституції). Парламент України приймає закони, які спрямовані на забезпечення прав людини і громадянина, призначає на посаду і звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Завдання по створенню умов для реалізації прав і свобод людини і громадянина виконують не тільки державні інституції, а й недержавні: органи місцевого самоврядування, громадські об’єднання, насамперед профспілки, творчі спілки, жіночі, молодіжні, ветеранські, правозахисні організації.

Заборона незаконного обмеження конституційних прав і свобод громадян України як один із принципів конституційного статусу особи випливає з гуманістичної сутності і призначення Конституції України, демократичних засад конституційного ладу. В загальному виді він закріплений в частині 3 ст. 22 Конституції: “При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”. Це положення доповнюється нормою Конституції про те, що “закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними” (частина 3 ст. 57 Конституції).

Заборона на обмеження прав і свобод не є абсолютною. Людина живе у суспільстві і її інтереси стикаються з інтересами інших осіб. Тому ст. 23 Конституції встановлює, що людина не повинна порушувати права і свободи інших людей. Обмеження прав і свобод людини і громадянина можливі, але лише за наявності підстав, визначених Конституцією України. Так, ст. 64 Конституції України встановлює, що конституційні права і свободи не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Водночас і в цих умовах не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Окремі обмеження в реалізації прав і свобод містяться в статтях Конституції України, що закріплюють основні права і свободи людини і громадянина. Так, у частині 3 ст. 13 Конституції закріплюється: “Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству”; в ст. 41 Основного Закону підкреслюється непорушність приватної власності. Разом з тим встановлюється можливість примусового відчуження об’єктів права приватної власності. Але це може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Частина 3 ст. 13 Конституції України деталізується в частині 8 ст. 41 Основного Закону, в якій закріплюється: “Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі”.

Гуманістична спрямованість основ правового статусу особи найбільш чітко відбивається в конституційному положенні, що людина є найвищою соціальною цінністю. Історичний зміст гуманізму полягає в боротьбі за справедливе, засноване на рівноправності суспільство. Соціальна справедливість – головна риса гуманізму. Гуманізм як основоположний принцип державного і суспільного ладу лежить в основі конституційно-правового статусу людини громадянина. Положення ст. 3 Конституції України визначають гуманістичну спрямованість конституційного регулювання суспільних відносин, демократичний вектор розвитку національної правової системи. Ідеї гуманізму знайшли юридичний вираз в чинній Конституції України, в поточному законодавстві.

У Конституції України другий розділ починається не з соціально-економічних, а з громадянських (особистих) прав і свобод, тобто з прав і свобод, які утверджують гідність людини, її честь та репутацію.

Гуманістична спрямованість конституційно-правового статусу людини і громадянина проявляється також в наданні окремим категоріям осіб пільг та додаткових гарантій. Виходячи з гуманістичних принципів, Конституція України і поточне законодавство передбачають систему пільг і переваг для тих, хто потребує захисту (діти, жінки, хворі, інваліди тощо). “Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону” (частина 2 ст. 47 Конституції); “Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей” (частина 3 ст. 52). Головна мета надання пільг і переваг окремим категоріям осіб в тому, щоб певною мірою вирівняти фактичну соціальну нерівність громадян України, створити більш-менш рівні можливості для розвитку нерівних за своїм станом людей, зрівняти поки що не одинакові їх житлові умови. У цьому досить яскраво проявляється демократичний потенціал Конституції України, конституційного законодавства в цілому.