Розділ V НАРОДНЕ ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ (ВИБОРИ, РЕФЕРЕНДУМ)

1. Вибори, виборче право, принципи виборчого права

України

Поняття і форми прямої демократії; вибори та їх соціальне призначення; види виборів; виборче право; виборча система; кон­ституційні принципи виборчого права України: вільні, загальні, рівні, прямі вибори, таємне голосування; порядок призначення виборів.

Стаття 5 Конституції України визначає дві форми народовлад­дя - безпосередня (пряма) і представницька демократія. Безпосе­редня демократія пов'язана з прямим волевиявленням народу України, територіальної громади чи іншої визначеної законом спільноти громадян України, яке здійснюється у визначених Конс­титуцією та законами України формах.

Форми безпосередньої демократії'— це способи і засоби без­посереднього здійснення влади народом або його частиною (те­риторіальною громадою, населенням адміністративно-територі­альної одиниці), які унеможливлюють передання владних повно­важень будь-яким органам чи особам. Згідно зі ст. 69 Конституції України основними формами народного волевиявлення є вибори та референдум.

* * *

Під виборами в найширшому значенні цього слова розуміють такий спосіб формування керівних органів, що полягає в голосу­ванні визначених осіб. Завдяки виборам формуються, наприклад, керівні статутні органи політичних партій та громадських органі-

 

173

 

зацій, президіальні органи зборів, деякі органи державної влади та органи місцевого самоврядування тощо.

Вибори в конституційному праві - це спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їхньої посадової особи шляхом голосування упов­новажених на те осіб і визначення результатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих осіб за умови, коли на здо­буття кожного мандата, мають право балотуватися два та більше кандидатів. Вимога альтернативності має важливе значення, оскільки не лише визначає демократичний характер виборів, а й до­зволяє відокремити вибори від призначення на посаду, яке здійсню­ється колегіальним органом (наприклад, призначення Верховною Радою України шести суддів Конституційного Суду України).

Соціальне призначення виборів полягає в тім, що:

Вибори є вихідним принципом організації державного ме­ханізму та системи місцевого самоврядування. За їх допомоги, зокрема, формуються парламент - Верховна Рада України; пред­ставницький орган Автономної Республіки Крим і представниць­кі органи місцевого самоврядування; заміщується пост Президен­та України та посади сільських, селищних, міських голів. У де­мократичній державі з республіканською формою правління взагалі не може бути органів, які набували би владних повнова­жень в інший, ніж пряме чи опосередковане волевиявлення наро­ду, спосіб.

Вибори, проведені з дотриманням вимог Конституції Украї­ни та міжнародних стандартів, виступають необхідним засобом надання владі легітимного характеру. За їх допомогою народ ви­значає своїх представників в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, наділяє їх мандатом на здійснення у визначених Конституцією межах своїх суверенних прав. Як під­креслює Г. Майєр, вибори - це «єдиний акт, в якому політична во­ля народу безпосередньо втілюється у владні політичні структури, найважливіший і єдиний акт, за яким народ може визначати, до того ж в обов'язковій з позиції права формі, державну волю»1.

Вибори відіграють визначальну роль у формуванні політич­ної еліти суспільства. Саме за допомогою виборів відбувається процес селекції політичних лідерів - громадяни наділяють влад­ними повноваженнями тих осіб, яким вони довіряють визначати

1 Государственное право Германии: В 2 т.~ Т. 1.- М.: Ин-т государства и права РАН, 1994.-С. 121.

174

 

основні напрямки зовнішньої та внутрішньої політики держави, вважають гідними здійснювати керівні функції.

Вибори є одним із найдавніших інститутів людського суспіль­ства. Вони починають застосовуватися вже в родовому суспільстві, а в суспільствах стародавніх Греції та Риму вибори стають важли­вим способом організації державної влади.

Вибори мають глибоке історичне коріння і на українських зем­лях, де вони виступали знаряддям формування органів влади за часів вічового, а згодом і магдебурзького права, слугували осно­вою побудови всіх ланок влади козацької державності.

У сучасних умовах вибори є необхідним атрибутом життя су­спільства, характеризують ступінь демократизму державного ре­жиму і являють собою основну форму волевиявлення народу, реа­лізації народного суверенітету.

Тому не випадково значну увагу виборам приділяє міжнародне право, норми якого закріплююсь стандарти щодо організації та проведення виборів в органи публічної влади, які, своєю чергою, запозичуються конституційно-правовими системами окремих країн, зокрема й України.

Найважливіше значення в цьому плані мають такі міжнародно-правові акти:

Загальна декларація прав людини ООН 1948 p., у ст. 21 (п. 3) якої зазначено: «Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятись у періодичних і нефальсифікованих ви­борах, які повинні провадитися за загального і рівного виборчого права таємним голосуванням або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування».

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 p., в якому конкретизуються положення Загальної декларації прав людини. Стаття 25 пакту проголошує, що кожний громадянин по­винен мати без будь-якої дискримінації та без необгрунтованих обмежень право і можливість:

брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників;

голосувати і бути обраним на справжніх періодичних вибо­рах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого пра­ва за таємного голосування і забезпечують свободу волевиявлення

виборців.

3.         Європейська конвенція про захист прав людини та основних

свобод (Протокол 1, 1952 p.), що містить таке положення: «Висо­

кі Договірні Сторони зобов'язуються проводити вільні  вибори

175

 

з розумною періодичністю таємним голосуванням на умовах, які забезпечують народові вільне виявлення його думки під час вибо­ру законодавчої влади».

3. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (Протокол 1, 1952 p.), що містить таке положення: «Високі Договірні Сторони зобов'язуються проводити вільні вибори з ро­зумною періодичністю таємним голосуванням на умовах, які за­безпечують народові вільне виявлення його думки під час вибору законодавчої влади».

Ці міжнародні норми мають загальний характер, вони універ­сальні та слугують важливою гарантією виборчих прав громадя­нина в кожній країні, яка визнає себе членом світового співтовари­ства. Дотримання вимог, сформульованих у зазначених міжнарод­но-правових документах, а серед них насамперед слід звернути увагу на вимоги вільних, справедливих та справжніх виборів, є обов'язковим для того, щоб вибори були визнані легітимними. При цьому вільними визнаються вибори, що характеризуються відсутністю тиску й залякування виборців, їхньою важливою га­рантією є незалежність судової влади. Справедливими можуть бу­ти визнані лише такі вибори, які проводяться на основі дотриман­ня демократичних принципів виборчого права (загальні та рівні вибори за таємного голосування). Справжні вибори забезпечують виборцям реальний вибір, вони мають проводитися на основі полі­тичного плюралізму.

Міжнародні норми щодо організації та проведення виборів отримали повне відображення в Конституції України, з прийнят­тям якої в червні 1996 р. було закладено передумови для подаль­шого розвитку в українському суспільстві інституту виборчого права відповідно до сучасних вимог. Закріплені в Конституції по­няття «народ», «влада», «права і свободи людини і громадянина», «народне волевиявлення», «вибори» є визначальними. Так, у пре­амбулі Конституції зазначено, що Верховна Рада України приймає її дбаючи про забезпечення прав і свобод людини. У ст. 5 закріп­лено, що єдиним джерелом влади в Україні є народ, а основними формами безпосереднього здійснення влади народом є вибори та референдум (ст. 69). У ст. 24 визначено, що всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи, а в ст. 38 закріплено право громадян брати участь в управлінні державними справами, у все­українському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого само­врядування.

 

Конституція України (ст. 3) також декларує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека ви­знаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і сво­боди людини, зокрема право обирати і бути обраним, та їхні га­рантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвер­дження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'яз­ком держави.

*           * *

Види виборів. Вибори класифікують за різними підставами, зокрема:

залежно від того, які органи обираються, вибори поділяють­ся на парламентські (вибори народних депутатів), президентські (вибори Президента України) та місцеві - вибори депутатів місце­вих рад, сільських, селищних, міських голів;

залежно від того, обирається виборний орган повністю або частково, розрізняють загальні та часткові (коли обирається лише частина колегіального виборного органу влади) вибори;

залежно від підстав проведення вибори можуть бути чер­говими, позачерговими (достроковими), повторними, проміж­ними;

залежно від способу волевиявлення виборців вибори можна поділити на прямі та непрямі.

*           * *

Термін «виборче право» в юридичній літературі інтерпретуєть­ся в двох значеннях - об'єктивному і суб'єктивному.

Об'єктивне виборче право - це один із головних конституцій­но-правових інститутів, якого складають норми, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з формуванням представницьких та інших виборних органів публічної влади (державної влади і місце­вого самоврядування). Цей інститут характеризується такими особ­ливостями:

він більшою мірою (порівняно з іншими конституційно-правовими інститутами) зазнає впливу норм міжнародного права;

значна частина його норм є полівалентними, себто такими, що одночасно належать до двох та більше галузей права;

переважна більшість норм цього інституту є процесуальни­ми нормами.

Норми інституту виборчого права встановлюють:  принципи

 

 

 

176

 

177

 

виборчого права; вимоги до виборців і кандидатів; порядок утво­рення та діяльності виборчих органів; процедуру висування і реє­страції кандидатів; статус виборців та інших суб'єктів виборчого процесу; процедуру ведення передвиборної агітації та голосуван­ня; порядок визначення результатів виборів тощо. Джерелами інституту виборчого права є:

Конституція України.

Закони України - «Про вибори народних депутатів України» від 25 березня 2004 р.1; «Про вибори Президента України» від 18 березня 2004 р.; «Про вибори депутатів Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004 р.2; «Про Центральну виборчу ко­місію» від 30 червня 2004 р.

Рішення Конституційного Суду України щодо тлумачення виборчого законодавства України3.

Міжнародні договори України, в яких встановлено загально­визнані норми щодо принципів участі громадян у виборах та згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. До них, зокрема, належать: Загальна декларація прав людини ООН від 10 грудня 1948 p.; Конвенція про політичні права жінок (набула чинності 7 липня 1954 p., ратифікована Українською РСР 22 липня 1954 р.); Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дис­кримінації від 20 листопада 1963 p.; Міжнародний пакт про грома­дянські і політичні права (прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р., ратифікований Українською РСР 19 жовтня 1973 р.); Документ Копенгагенської наради з людського виміру НБСЄ від 29 червня 1990 р.

Особливістю виборчого законодавства України сьогодні є його суттєве оновлення, мета якого - запровадження нових засад ви­борів і зміцнення гарантій виборчих прав громадян України. Зо­крема, нове виборче законодавство передбачає зміну виборчої сис-

1          Набирає чинності з 1 жовтня 2005 р. До того часу діятиме Закон Украї­

ни «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських го­

лів» від 14 січня 1998 р.

2          Набирає чинності з 1 жовтня 2005 р. До того часу діятимуть закони

України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, місь­

ких голів» від 14 січня 1998 р. та «Про вибори депутатів Верховної Ради

Автономної Республіки Крим» від 12 лютого 1998 р.

3          Наприклад, Рішення Конституційного Суду України 17 квітня 2003 р.

№ 9-рп/2003 (справа про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Рес­

публіки Крим).

 

теми на парламентських і місцевих виборах, перехід від змішаної та мажоритарної систем (схема 10) до пропорційної системи (мажоритарна система залишається лише на виборах Президента України та сільських, селищних, міських голів), підвищення ролі партій в організації та проведенні виборів.

Суб'єктивне виборче право - закріплене Конституцією Ук­раїни (ст. 38) і гарантоване державою право громадянина України вільно обирати та бути обраним до виборних органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). При цьому можна виділити активне (право обирати) і пасивне (право бути обраним) виборче право. Громадяни, які за Конституцією України користуються активним виборчим правом, називаються виборця­ми, а сукупність виборців у межах України, територіальної грома­ди, адміністративно-територіальної одиниці або виборчого округу складає виборчий корпус (електорат). У науці конституційного права розрізняють такі виборчі корпуси:

юридичний- сукупність зареєстрованих виборців (включе­них до списку виборців);

фактичний - сукупність виборців, які проголосували на ви­борах;

потенційний - сукупність як зареєстрованих, так і через будь-які причини незареєстрованих виборців.

* * *

Принципи виборчого права - це умови його визнання і здійс­нення, які разом забезпечують реальний характер волевиявлення народу, легітимність виборних органів публічної влади. Загальнови­знані принципи виборчого права зафіксовані у відповідних міжна­родно-правових документах. Так, ч. З ст. 21 Загальної декларації прав людини встановлює: «Воля народу повинна бути основою вла­ди уряду; ця воля повинна виявлятись у періодичних і нефальсифі-кованих виборах, що мають проводитися згідно з загальним і рів­ним виборчим правом шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування». У ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права записано: «Кожний громадянин повинен мати без будь-якої дис­кримінації... та без необгрунтованих обмежень право і можливість:

а)         брати участь у веденні державних справ як безпосередньо,

так і за посередництвом вільно обраних представників;

б)         голосувати і бути обраним на справжніх періодичних вибо­

рах, що проводяться на основі загального і рівного виборчого

 

 

 

178

 

179

 

права за таємного голосування і забезпечують свободу волевияв­лення виборців...».

У повній відповідності до цих міжнародно-правових докумен­тів Конституція України (ст. 71) закріпила такі принципи суб'єк­тивного виборчого права: принцип вільних виборів; принципи за­гального, рівного і прямого виборчого права; принцип таємного голосування (схема 19).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ґ ПРИНЦИПИ ^\			вільних виборів
/          ТЇ1ТПГУРТЇПГП          \			загального виборчого права
V           ПРАВА         J
^^-        ^-^			рівного виборчого права
таємного голосування			прямого виборчого права

Схема 19. Принципи виборчого права

При цьому слід зазначити, що Конституція України закріплює принципи виборчого права як універсальні, вони стосуються до всіх видів виборів, а їх проголошення як конституційної основи виборчої системи свідчить про справді демократичний характер формування виборних органів державної влади і органів місцевого самоврядування України та є вагомою передумовою демократизму конституційного ладу, свідченням реального народовладдя. Дета­лізація цих конституційних принципів здійснюється у виборчому законодавстві.

Принцип вільних виборів означає, що кожний виборець са­мостійно, без будь-якого зовнішнього впливу вирішує - брати йо­му участь у виборах чи ні, а якщо брати, то якою мірою.

Із принципу вільних виборів випливає відсутність обов'язкового вотуму - юридичного обов'язку виборців брати участь у голосу­ванні: у встановленні результатів виборів не враховується, яка част­ка виборців взяла участь у голосуванні,- вибори вважаються таки­ми, що відбулися, якщо проголосував хоча б один виборець.

Отже, принцип вільних виборів забороняє будь-яке переслідуван­ня за ухиляння від участі голосуванні (абсентеїзм), хоч би якими причинами воно було викликане - хвороба, від'їзд, незацікавленість у результатах виборів, бажанням використати свою неучасть у голо-

180

 

суванні як політичну демонстрацію тощо. Так, залежно від мотивів неучасті у виборах виділяють такі види абсентеїзму, як політичний, економічний, соціальний, аполітичний тощо. Наприклад, за політич­ного абсентеїзму виборець, ухиляючись від участі у виборах, вислов­лює свій протест політичним програмам і передвиборним платфор­мам усіх кандидатів, він вважає, що жодна з них не відповідає його власним політичним поглядам. Політичний абсентеїзм може бути також пов'язаний із сумнівами виборця щодо можливості проведення чесних виборів. За економічного та соціального абсентеїзму виборець висловлює протест стосовно складної економічної чи соціальної си­туації, що склалася в суспільстві (безробіття, недостатня соціальна захищеність, кепська екологія тощо), він не вірить у бажання і здат­ність усіх кандидатів боротися з цими негативними явищами. Аполітичний абсентеїзм не пов'язаний із політичною демонстра­цією, він полягає в байдужому ставленні, відсутності будь-якого інтересу виборця до виборів і політики в цілому.

Можна по-різному оцінювати явище абсентеїзму. З нашої влас­ної історії, з практики інших країн ми знаємо багато прикладів, коли абсентеїсти обвинувачуються в нерозумінні соціального значення та демократичної цінності виборів, у невиконанні важливого гро­мадського обов'язку тощо. Така оцінка абсентеїзму має певне об-грунтовання, адже масове ухиляння від участі у виборах призводить або до обрання представницького органу влади невеликою части­ною виборців, що дозволяє ставити під сумнів його легітимність, або ж може затягнути виборчий процес (у разі встановлення обов'язкового мінімуму участі у виборах необхідно проводити по­вторні вибори). З метою штучного стимулювання активності ви­борців законодавство окремих країн навіть передбачає обов'язковий вотум чи обов'язкове голосування, а абсентеїсти притягуються до юридичної відповідальності. Звичайно, це сприяє активнішій участі виборців у голосуванні, але не вирішує головної проблеми - не усу­ває пасивності виборця, який вимушено проголосував, а лише мас­кує її. Примус до участі в голосуванні на практиці призводить до того, що пасивний виборець або стає здобиччю політичної демаго­гії, або ж голосує навмання, без свідомого вибору. І в першому, і в другому випадках обов'язкове голосування фактично призводить до спотворення народного волевиявлення та фальсифікації народного представництва і, отже, не може розглядатись як демократичний інструмент підвищення політичної активності громадян.

Саме з цими обставинами пов'язана заборона застосування примусу у виборчому законодавстві України - насильства, погроз,

181

 

 

наявність права голосу (ак­тивного виборчого права)

обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають віль­ному формуванню та вільному виявленню волі виборця на вибо­рах народних депутатів України (наприклад, ч. 2 ст. 5 Закону України «Про вибори народних депутатів України»).

Водночас публічні заклики або агітація за бойкотування вибо­рів забороняються. Подібні дії, зокрема, передбачають адміністра­тивну відповідальність (штраф від трьох до шести неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян) - ст. 186-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Принцип загального виборчого права (схема 20) означає:

по-перше, право голосу на всіх виборах мають лише громадяни України. Вимога належності до громадянства України пов'язана з тим, що виборче право - це найважливіша форма участі громадя­нина в управлінні державними справами, воно належить до полі­тичних прав, відповідно, негромадяни, зокрема й апатриди, які проживають на території України, не наділяються виборчим пра­вом. Подібна вимога передбачена законодавством інших країн, за винятком Нової Зеландії. Договір про Європейський Союз 1992 р. (Маастрихтський договір) передбачає надання на умовах взаєм­ності виборчих прав іноземцям - громадянам інших держав - чле­нів EC, але лише на місцевих виборах;

по-друге, відповідно до положень ст. 24 Конституції України ви­борче законодавство України забороняє будь-які привілеї чи обме­ження виборчих прав окремих груп громадян залежно від природних властивостей громадянина України як людини та від його громадян­ських рис. При цьому до природних властивостей можуть бути відне­сені раса, колір шкіри, стать, а до громадянських властивостей - по­літичні, релігійні та інші переконання, етнічне та соціальне похо­дження, майновий стан, місце проживання, мовна належність.

Виділення цих властивостей громадянина у виборчому законо­давстві обумовлене особливостями України як держави з багатона­ціональним складом населення, громадяни якої використовують різні мови та належать до різних релігійних конфесій. Слід зазначи­ти, що перелік властивостей громадянина, за якими забороняється дискримінація його виборчих прав, не є вичерпним. Так, наприклад, у ч. 4 ст. 2 Закону України «Про вибори народних депутатів Украї­ни» йдеться також про необхідність врахування «інших ознак», які можуть виникнути в процесі реалізації виборчих прав. Такий підхід повною мірою узгоджується із загальновизнаними нормами міжна­родного права. Зокрема, ст. 25 Міжнародного пакту про громадян­ські та політичні права прямо вказує на те, що кожний громадянин

 

 

означає, що

передбачає виборчі цензи

право   голосу   мають   лише громадяни України

віковий - активного виборчого права набувають громадяни Ук­раїни, яким на день виборів ви­повнилося 18 років

дієздатності - не мають права голосу громадяни, визнані судом недієздатними

забороняються будь-які при­вілеї чи обмеження вибор­чих прав окремих груп гро­мадян

осілості - на місцевих виборах

УМОВИ НАБУТТЯ

ПАСИВНОГО

ВИБОРЧОГО

ПРАВА

забороняються обмеження щодо участі громадян у ви­борчому процесі, які не пе­редбачені Конституцією та законами України

додаткові (порівняно з активним ви­борчим правом) умови та фактори

підвищується віковий ценз (з 18 до 21 року на парламентських ви­борах і до 35 - на президентських)

встановлюється ценз осілості на парламентських і президентських виборах

встановлюється ценз судимості

встановлюється мовний ценз на президентських виборах

Схема 20. Загальне виборче право

 

182

 

повинен мати без будь-якої дискримінації та без необгрунтова­них обмежень право і можливість голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах;

по-третє, забороняються обмеження щодо участі громадян у виборчому процесі, які не передбачені Конституцією України та цим Законом. Відповідно до ст. 64 Конституції України окремі обмеження виборчих прав громадян можуть бути встановлені в умовах воєнного або надзвичайного стану. При цьому повинен бу­ти зазначений строк дії цих обмежень. Наприклад, надзвичайний стан на всій території України може бути введено на строк не більше як на ЗО діб і не більше як на 60 діб в окремих місцевостях. У разі необхідності надзвичайний стан може бути продовжений Президентом України не більше як на ЗО діб (ст. 7 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану»).

У ст. 70 Конституції України та у виборчому законодавстві України визначають спеціальні умови (виборчі цензи або кваліфі­кації) для отримання права голосу на виборах (активного виборчо­го права). До них відносять:

віковий ценз - активного виборчого права набувають грома­дяни України, яким на день виборів виповнилося 18 років;

ценз дієздатності - не мають права голосу громадяни, ви­знані судом недієздатними.

При цьому передбачений Конституцією України 18-річний вік виборця має бути підтверджений відповідними документами, до яких Закон України «Про вибори народних депутатів» (ч. 2 ст. 2) відносить: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; військовий квиток для військовослужбовців строкової служби; тимчасове посвідчення громадянина України; картка (довідка) уста­нови кримінально-виконавчої системи, що повинна містити: прі­звище, ім'я, по батькові, число, місяць, рік народження, громадян­ство, фотокартку особи, підпис керівника та печатку установи,-для осіб, які перебувають в установах кримінально-виконавчої си­стеми.

Недієздатним визнається громадянин, який внаслідок психіч­ної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними (ст. 16 ЦК України). Вимога визнання громадя­нина недієздатним тільки судом спрямована на зміцнення гарантій виборчих прав громадян. Це означає, що у випадку, коли громадя­нин тяжко хворий і навіть перебуває на обліку у відповідній психі-

184

 

атричній медичній установі, то самі по собі ці обставини не мо­жуть бути підставою для відсторонення його від участі у виборах. Лише суд на підставі ретельного вивчення медичного висновку може визнати громадянина недієздатним і, отже, нездатним обира­ти та бути обраним.

Що стосується процедури визнання громадянина недієздатним, то вона визначена у розділі IV Цивільного процесуального кодексу України1.

Так, заява про визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні в наркологічному або психіатричному закладі,- за місцем цього закладу. Така заява може бути подана членами сім'ї фізичної особи, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки й піклування, психіатричним закла­дом. У заяві повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не є здатною усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здо­ров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.

Рішення суду про визнання громадянина недієздатним після набрання ним законної сили надсилається органові опіки й піклу­вання. Воно і є підставою для ухвалення рішення відповідним ви­конавчим органом сільської, селищної, міської, районної у містах ради не включати цього громадянина до загального списку вибор­ців або виключити його з цього списку і відповідно - про виклю­чення його зі списку виборців на виборчій дільниці.

Рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною може бути скасоване в разі її видужання або значного поліпшення її психічного стану, що здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, органу опіки й піклування.

Рішення суду про поновлення громадянина в дієздатності є підставою для включення його як до загального списку виборців, так і до списку виборців на виборчій дільниці;

3) ценз осілості передбачено у проведенні місцевих виборів -депутати сільських, селищних, міських рад і сільські, селищні, мі­ські голови обираються громадянами України, які належать до

1 Набирає чинності з 1 січня 2005 р.

185

 

відповідних територіальних громад. Депутати районних, обласних рад обираються громадянами України, які належать до відповід­них територіальних громад у межах району, області. Депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим обираються грома­дянами України, які проживають на території Автономної Респуб­ліки Крим (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про вибори депутатів Авто­номної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»).

Конституція і виборче законодавство України не передбачають інших виборчих цензів для активного виборчого права на прези­дентських і парламентських виборах. Зокрема, мають право голосу громадяни, які перебувають у місцях позбавлення волі за вироком суду, а також затримані, заарештовані за підозрою у скоєнні злочи­ну тощо. Водночас зі змісту ч. 6 ст. 2 Закону України «Про вибори народних депутатів України» можна зробити висновок, що не мо­жуть реалізувати свого виборчого права на виборах народних де­путатів України громадяни України, які проживають або перебу­вають у період підготування та проведення виборів за межами України і перетнули кордон України на підставах, що не можуть бути визнані законними.

Очевидно, до такої категорії осіб слід віднести громадян, які виїхали з України з порушенням порядку, визначеного Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну грома­дян України» від 21 січня 1994 р. Так, відповідно до ст. 1 зазначе­ного Закону на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються всі положення чинного законо­давства, вони користуються всіма правами, зокрема правом голо­су, і несуть установлені законом обов'язки. Такі громадяни отри­мують документи, що дають право на виїзд з України та посвідчу­ють особу громадянина України під час перебування за її межами, зокрема: закордонний паспорт громадянина України; посвідчення особи моряка чи посвідчення члену екіпажу. Лише за наявності цих документів громадяни України вносяться до списків виборців на виборчих дільницях, утворених при дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України за кордоном;

4) на місцевих виборах установлено ще два цензи - прохо­дження строкової військової служби та ценз судимості: не мають права голосу на місцевих виборах військовослужбовці строкової служби та громадяни України, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі (ст. З Закону України «Про вибори де-

 

путатів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»). Таке обмеження пов'язане з тим, що зазначені особи не можуть бути віднесені до певної територіаль­ної громади.

Конституція України та виборче законодавство України вста­новлюють додаткові, порівняно з активним виборчим правом, об­меження щодо пасивного виборчого права громадян:

підвищується віковий ценз (з 18 до 21 року на виборах на­родних депутатів України і до 35 років на виборах Президента України). Це обумовлено тим, що діяльність глави держави, пар­ламентаря передбачає наявність у нього певного життєвого досві­ду, належного освітнього рівня, здатності до вирішення складних політичних, правових, економічних і соціальних проблем, а це, своєю чергою, досягається з відповідним віком;

встановлюється ценз осілості на виборах Президента України і народних депутатів України, який передбачає, що за громадяни­ном України визнається право бути обраним Президентом України лише після десяти останніх перед днем виборів років проживання в Україні, а народним депутатом - після п'яти років. Це обмеження обумовлене тим, що глава держави, член законодавчого органу має бути добре обізнаний з різними аспектами суспільного життя краї­ни. При цьому термін «проживання в Україні» за Законом України «Про вибори народних депутатів України» (ч. 2 ст. 9) означає:

проживання на території в межах державного кордону України;

перебування на судні, що перебуває у плаванні під Державним Прапором України;

перебування громадян України в установленому законодав­ством порядку у відрядженні за межами України, в дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України, міжнародних організаціях та їхніх органах;

перебування на полярних станціях України;

перебування у складі формування Збройних Сил України, дис­локованого за межами України;

перебування громадян України за межами України відповідно до міжнародних договорів України;

встановлюється мовний ценз на виборах Президента України -Президентом України може бути обраний громадянин України, який володіє державною мовою (ст. 103 Конституції України);

передбачається також обмеження пасивного виборчого пра­ва для осіб, які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому зако-

 

 

 

186

 

187

 

ном порядку {ценз судимості). Зміст поняття умислу розкриваєть­ся у ст. 24 Кримінального кодексу - це така форма вини, коли осо­ба усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх на­стання (прямий умисел) або усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні на­слідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Принцип рівного виборчого права означає забезпечення рів­них для кожного громадянина прав і можливостей впливати на ре­зультат виборів. Цей принцип випливає із загальнішого конститу­ційного принципу рівноправності громадян, поширюється як на активне, так і на пасивне виборче право. При цьому рівність прав і можливостей виборців вимагає дотримання таких умов:

усі виборці повинні мати однакову кількість голосів на вибо­рах (заборона плюрального вотуму, тобто надання одним виборцям більшої кількості голосів стосовно до інших залежно від майнового стану чи інших факторів). Зокрема, на виборах Президента України кожний виборець має один голос, якого він може використати у день голосування тільки на одній виборчій дільниці (ч. 2 ст. З Зако­ну України «Про вибори Президента України»);

повинна бути забезпечена єдина норма представництва -кожний депутат має представляти приблизно однакову кількість виборців. Реалізація цієї вимоги забезпечується утворенням одно­мандатних виборчих округів (на виборах депутатів сільських, селищ­них рад) з приблизно рівною кількістю виборців та визначеним ви­борчим законодавством України порядком установлення результа­тів виборів у багатомандатних виборчих округах, який передбачає необхідність обчислення виборчої квоти;

забороняється поділ виборців на розряди (курії) за майно­вою, національною, становою, релігійною, етнічною чи іншою ознакою;

усім виборцям має бути гарантовано рівний захист законом і судом активного і пасивного виборчого права.

Рівність прав і можливостей кандидатів брати участь у ви­борчому процесі забезпечується:

забороною привілеїв чи обмежень кандидатів у депутати за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та ін­ших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;

забороною втручання органів державної влади та органів міс-

188

 

цевого самоврядування у виборчий процес, опріч випадків, перед­бачених виборчим законодавством;

рівним ставленням органів державної влади, органів місце­вого самоврядування, їхніх службових і посадових осіб до канди­датів у депутати, партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу;

забороною використання партією (блоком) під час фінансу­вання передвиборної агітації, крім коштів свого виборчого фонду та коштів Державного бюджету України, інших коштів;

рівним доступом кандидатів у депутати, партій (блоків) -суб'єктів виборчого процесу до засобів масової інформації на умо­вах, визначених законами України (наприклад, ч. 4 ст. З Закону України «Про вибори народних депутатів України»).

Пряме виборче право означає, що депутати, інші виборні осо­би обираються безпосередньо виборцями, і його слід відрізняти від непрямого (багатоступеневого) виборчого права, яке застосовуєть­ся в деяких країнах (наприклад, у США на виборах Президента США).

Пряме виборче право є демократичнішим, оскільки не перед­бачає ніяких проміжних інстанцій між виборцями та кандидатами в депутати: виборець голосує безпосередньо за кандидата.

Не може вважатися порушенням прямого виборчого права го­лосування на виборах народних депутатів України та на місцевих виборах за кандидатів у депутати, внесених до виборчих списків політичних партій (блоків), оскільки в цьому випадку мова може йти лише про певний спосіб голосування безпосередньо за канди­датів у депутати, а політичні партії не підміняють виборців у та­кому голосуванні, про що зазначається, наприклад, у Рішенні Кон­ституційного Суду України від 26.02.1998 р. № 1 рп/98.

Принцип таємного голосування полягає в забороні зовнішнього нагляду і контролю за волевиявленням виборців у будь-якій формі, будь-якими засобами та будь-якими суб'єктами. Виборче законодав­ство не деталізує засобів і методів здійснення такого контролю - він може бути як державним, так і позадержавним, мати різні мотиви, здійснюватись у різних формах тощо. Проте мета будь-яких спроб порушити таємницю голосування одна: здійснити вплив на процес народного волевиявлення для спотворення його результатів.

Виборче законодавство України передбачає спеціальні органі­заційні заходи та процедури із забезпечення таємниці голосування, зокрема:

• кожний виборець голосує на виборах особисто. Голосуван­ня за інших осіб чи передання виборцем права голосу будь-якій

189

 

\

 

 

ються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворю­ють конституційно-правовий інститут виборчого права.

Виборча система у вузькому значенні - це певний спосіб розпо­ділу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результа­тів голосування виборців або інших уповноважених осіб. При цьому виокремлюють три основні види виборчих систем, які різняться по­рядком установлення результатів голосування1 (схема 21):

система більшості - мажоритарна;

система пропорційного представництва - пропорційна;

змішана система - пропорційно-мажоритарна.

в Україні буде запрова­джена з 1 жовтня 2005 р. на парламентських і міс­цевих виборах

Схема 21. Виборчі системи

' У літературі використовуються також інші критерії класифікації ви­борчих систем, за якими виділяють, наприклад, систему єдиного голосу, що не передається (система кумулятивного вотуму), систему єдиного голосу, що передається тощо (див.: Конституционное (государственное) право зарубеж-ньіх стран.- Т. 1-2.- М: Изд-во БЕК, 1996.- С. 360-381.

іншій особі забороняється (наприклад, ст. 8 Закону України «Про вибори народних депутатів України»);

виборчий бюлетень повинен мати таку форму, яка відкидає можливість установити, хто саме його заповнив (ст. 64 Закону України «Про вибори народних депутатів України»);

голосування має проводитись у спеціально відведених та облаштованих приміщеннях, в яких обладнуються кабіни (кімна­ти) для таємного голосування (ст. 67 Закону України «Про вибори народних депутатів України»);

бюлетені повинні заповнюватися виборцем особисто в ка­біні (кімнаті) для таємного голосування. Під час заповнення ви­борчих бюлетенів забороняється присутність у кабіні (кімнаті) для таємного голосування інших осіб (ст. 69 Закону України «Про ви­бори народних депутатів України»);

для випадків голосування за межами спеціально відведених приміщень (для голосування осіб, які за станом здоров'я не мо­жуть прибути до приміщення для голосування) має бути передба­чена така процедура, яка виключає порушення таємниці голосу­вання або спотворення волевиявлення виборців (ст. 70 Закону України «Про вибори народних депутатів України»).

Реалізація принципу таємного голосування забезпечується також установленням відповідальності осіб, які порушили таємницю голо­сування. Зокрема, кримінальна відповідальність за порушення таєм­ниці голосування передбачена ст. 159 Кримінального кодексу Украї­ни: умисне порушення таємниці голосування під час проведення передбачених законом України виборів, учинене членом виборчої комісії або іншою службовою особою з використанням влади чи службового становища,- карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від одного до трьох років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Виборча система України

Поняття й види виборчих систем; призначення виборів.

Термін «виборча система» в науці конституційного права та­кож використовується у двох значеннях - широкому і вузькому.

У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулю-

 

базується на принципі: обраним вважається кандидат, який отримав установлену більшість голосів виборців на виборчому окрузі, в якому він балотувався, або в цілому по країні (у разі президентських виборів)

в Україні застосо­вується на прези­дентських і місце­вих виборах

 

передбачає такий поря­док визначення резуль­татів голосування, за якого розподіл мандатів між партіями, що виста­вили своїх кандидатів до представницького орга­ну, здійснюється відпо­відно до кількості отри­маних ними голосів

 

 

заснована на поєд­нанні елементів ма­жоритарної та про­порційної систем: наприклад, частина депутатів обираєть­ся за однією систе­мою, частина - за іншою

в Україні застосовує­ться на парламент­ських виборах (до 1 жовтня 2005 р.)

 

 

 

190

 

191

 

Так, мажоритарна виборча система базується на принципі: обраним вважається кандидат, який отримав установлену більшість голосів виборців на виборчому окрузі, в якому він балотувався, або в цілому по країні (у разі президентських виборів). Подібна система може бути застосована як в одномандатних, так і в багатомандатних округах. В останньому випадку від округу обирається визначена кількість депутатів (якщо голосування відбувається по окремих кан­дидатах) або ж виборці голосують за список політичної партії, і всі депутатські мандати по округу забирає список партії, який набирає більшість голосів.

Мажоритарна система має кілька різновидів - відносної, абсо­лютної або кваліфікованої більшості. Мажоритарна система аб­солютної більшості (або французька модель) передбачає, що пе­реможцем на виборах стає кандидат, який набирає більше полови­ни (50% плюс один голос) голосів у відповідному окрузі. Подібна система застосовується сьогодні досить рідко, оскільки здебіль­шого вимагає проведення другого туру голосування, до участі в якому допускаються два кандидати, які набирають найбільшу кількість голосів у першому турі. Поширенішою є мажоритарна система відносної більшості (англійська модель), за якої перемож­цем визнається кандидат, який набирає більше голосів, ніж будь-який інший претендент. Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що для обрання кандидат має набрати знач­но більше половини голосів виборців.

Пропорційна виборча система передбачає такий порядок ви­значення результатів голосування, за якого розподіл мандатів між партіями, що виставили своїх кандидатів до представницького ор­гану, здійснюється відповідно до кількості отриманих ними голо­сів. Така виборча система передбачає утворення великих багато­мандатних округів і забезпечує представництво партій у виборних органах відповідно до їхньої популярності у виборців. За пропор­ційної системи розподіл мандатів між політичними партіями здійс­нюється за допомогою виборчої квоти (виборчого метра), яка ви­значається одразу ж після виборів поділом загальної кількості го­лосів, поданих у багатомандатнім окрузі, на число мандатів, що припали на цей округ. Ідея пропорційної виборчої системи була обґрунтована Луї Сен-Жюстом іще 1793 p., але почала застосову­ватися лише наприкінці XIX ст. (Сербія, 1888 p.; Бельгія, 1889 р. тощо). Сьогодні пропорційна система поширена більш як у 60 кра­їнах світу.

Останнім часом набуває широкого застосування змішана ви-

192

 

борча система (наприклад, Албанія, Італія, Росія, ФРН, Угорщи­на), заснована на поєднанні елементів мажоритарної та пропорцій­ної систем: наприклад, частина депутатів обирається за однією си­стемою, частина - за іншою, що дозволяє одночасно використати переваги кожної з цих двох систем.

В Україні застосовуються різні виборчі системи: на виборах Президента України та місцевих виборах - мажоритарна, на вибо­рах народних депутатів України - змішана. При цьому змішана система виборів народних депутатів України характеризується та­кими рисами:

по-перше, і за мажоритарною (відносної більшості), і за про­порційною системами обирається однакова кількість народних де­путатів України - 225;

по-друге, багатомандатний округ визначено як загальнодер­жавний.

З 1 жовтня 2005 p., коли набуває чинності нове виборче зако­нодавство України, виборча система України зазнає суттєвих змін. Так, вибори народних депутатів України проводитимуть повністю за пропорційною системою: «вибори депутатів здійснюються за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими спи­сками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих бло­ків політичних партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі» (ч. З ст. 1 Закону України «Про вибори народ­них депутатів України»). Досить складною буде виборча система на місцевих виборах:

депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, облас­них, районних, міських, районних у містах рад обиратимуться за пропорційною системою;

депутати сільських, селищних рад, сільські, селищні, міські го­лови - за мажоритарною системою (ст. 2 Закону України «Про ви­бори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міс­цевих рад та сільських, селищних, міських голів»).

Слід зазначити, що як мажоритарна, так і пропорційна виборчі системи мають певні недоліки. Так, мажоритарна система - досить результативна і проста у застосуванні, але вона сприяє неадекват­ному відображенню у складі представницького органу політично­го спектра суспільства та призводить до втрати великої кількості голосів, а це має наслідком послаблення представництва в парла­менті чи іншому виборному органі.

Пропорційна система теж має істотні недоліки: по-перше, вона передбачає неперсоніфіковані вибори - виборчі списки партій фор-

193

 

муються партійним керівництвом келійно і виборці фактично голо­сують за кандидатів, про яких їм нічого невідомо; по-друге,' пропор­ційна система вимагає сталої багатопартійності, яка характеризу­валася би досить чіткою поляризацією політичних сил, що дозволяє після виборів сформувати стабільну парламентську більшість.

Процедура призначення виборів передбачає встановлення упов­новаженим органом дати голосування. Виборче законодавство від­повідно до положень Конституції України встановлює порядок при­значення виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів залежно від виду виборів, які можуть бути черговими, позачерговими (до­строковими), повторними, проміжними, першими (схема 22).

Чергові вибори народних депутатів України проводяться із закінченням конституцій­ного строку повноважень Верховної Ради України і не потребують окремого рішення про їх призначення

Центральна виборча комісія (до 1.10.2005 р.)

Верховна Рада України

Президент України

1.         Чергові, позачергові

та повторні вибори Пре­

зидента України.

2.         Чергові та позачергові

місцеві вибори

1. Позачергові вибори народ­них депутатів України

Повторні вибори народ­ного депутата в одноман­датному окрузі.

Проміжні вибори народ­ного депутата в одноманда­тному окрузі

Повторні вибори депутата місцевої ра­ди в одномандатному окрузі, сільсько­го, селищного, міського голови

Територіальна виборча комісія

Проміжні вибори депутата місцевої ра­ди в одномандатному окрузі

Верховна Рада АРК,

обласна, Київська,

Перші місцеві вибори

Севастопольська

міська рада

Схема 22. Порядок призначення виборів

 

Строки проведення виборів у Конституції та новому виборчо­му законодавстві України визначено так.

1.         Вибори Президента України:

чергові проводяться із закінченням конституційного строку повноважень Президента України (в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента України - ст. 103 Консти­туції України);

позачергові проводяться із достроковим припиненням повно­важень Президента України (в період дев'яноста днів з дня припи­нення повноважень - ст. 103 Конституції України).

2.         Вибори народних депутатів України:

чергові відбуваються в останню неділю березня останнього року повноважень Верховної Ради України, а виборчий процес розпочинається за 120 днів до дня виборів. Центральна виборча комісія оголошує про початок виборчого процесу не пізніше ніж за 125 днів до дня виборів;

позачергові відбуваються в останню неділю шістдесятиден-ного строку з дня опублікування указу Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.

3.         Місцеві вибори:

чергові призначаються не пізніш як за 120 днів до дня виборів, а їх виборчий процес розпочинається за 90 днів до дня виборів;

позачергові призначаються не пізніш як за 70 днів до дня ви­борів, а їх виборчий процес розпочинається за 60 днів до дня виборів;

повторні проводяться в останню неділю шістдесятиденного строку з дня оприлюднення територіальною виборчою комісією рішення про їх призначення;

проміжні проводяться в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування рішення про призначення виборів;

перші призначаються не пізніш як за 120 днів до дня виборів, а початок їх виборчого процесу оголошується не пізніш як за 90 днів.

3. Виборчий процес в Україні

Поняття виборчого процесу та його суб'єкти; засади виборів і виборчого процесу; стадії виборчого процесу: складання списків виборців; утворення виборчих округів і виборчих дільниць; виборчі комісії; висування і реєстрація кандидатів; передвиборна агітація; голосування; підрахунок голосів виборців і встановлення підсумків

 

 

 

194

 

195

 

голосування; встановлення результатів виборів; офіційне оприлюд­нення результатів виборів і реєстрація депутатів.

Виборчий процес - урегульована правовими та іншими соці­альними нормами діяльність органів, організацій, окремих грома­дян, їхніх колективів і груп (суб'єктів виборчого процесу) з підго­тування і проведення виборів до представницьких та інших вибор­них органів державної влади і місцевого самоврядування.

Суб'єктами виборчого процесу визнаються особи, органи та організації, наділені Конституцією та виборчим законодавством України правами та обов'язками стосовно організації та проведен­ня виборів, зокрема:

виборці;

зареєстровані кандидати в депутати, кандидати на пост Пре­зидента України, кандидати на посаду сільського, селищного, мі­ського голови;

уповноважені представники, довірені особи, офіційні спо­стерігачі від партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу, від кандидатів;

виборчі комісії - спеціально утворені виборчі органи;

органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

партії (блоки), їхні місцеві організації, які висунули канди­датів.

У виборчому законодавстві регламентація виборчого процесу здійснюється: по-перше, закріпленням засад виборів і виборчого процесу; по-друге, детальним регулюванням усіх стадій (етапів) виборчого процесу; по-третє, визначенням порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів виборчого процесу; по-четверте, встановленням засад фінансового та матеріально-техніч­ного забезпечення підготування і проведення виборів.

¥   ¥   *

Засади виборів - відправні положення, які визначають прин­ципи виборчого права та види виборчих систем, що застосовують­ся на відповідних виборах. Наприклад, новий Закон України «Про вибори народних депутатів України» до основних засад парла­ментських виборів відносить (ст. 1) таке.

Народні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права таємним голосуванням.

Кількісний склад Верховної Ради України визначається Кон­ституцією України.

196

 

3. Вибори депутатів здійснюються за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депута­ти від політичних партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі.

Засадами виборчого процесу слід вважати відправні ідеї, по­ложення, основні принципи діяльності суб'єктів виборчого проце­су. До них виборче законодавство України відносить (наприклад, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про вибори народних депутатів України):

законність і заборону незаконного втручання будь-кого у виборчий процес. Це передбачає, що волевиявлення народу під час виборів має бути легітимним, відбуватись у спосіб, прямо пе­редбачений законом. Неприпустимими є будь-які порушення зако­ну, прав суб'єктів виборчого процесу. З метою забезпечення вико­нання цієї вимоги законодавство України передбачає можливість оскарження порушень, що мають місце в організації та проведенні виборів, а також установлює юридичну відповідальність (кримі­нальну, адміністративну і конституційно-правову) за порушення виборчого законодавства;

політичний плюралізм і багатопартійність, що забезпе­чує конкурентний, альтернативний характер виборів, а це, своєю чергою, є важливою ознакою їхнього демократичного характеру;

публічність і відкритість виборчого процесу, які виступа­ють важливою передумовою чесних і демократичних виборів. За­гальновідомо, що розвиток демократії безпосередньо пов'язаний із рівнем та якістю інформованості й правової освіченості громадян. Відповідно до виборчого законодавства України публічність і від­критість виборчого процесу має бути забезпечено:

по-перше, наданням виборчими комісіями громадянам інфор­мації про перебіг підготування та проведення виборів;

по-друге, обов'язком виборчих комісій забезпечити своєчасне ознайомлення громадян зі списками виборців, з відомостями про кандидатів у депутати (із виборчими списками партій (блоків), з передвиборними програмами партій (блоків), відомостями про кандидатів у депутати, програмами кандидатів у депутати, зареєст­рованих в одномандатних округах, із порядком заповнення вибор­чих бюлетенів. Вони також зобов'язані сповіщати населення про підсумки голосування і результати виборів депутатів;

по-третє, своєчасним доведенням до відома громадян рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що стосуються виборів депутатів, а також рішень виборчих комісій через засоби масової інформації або в інший спосіб;

197

 

по-четверте, об'єктивним висвітленням перебігу підготування і проведення виборів засобами масової інформації;

рівність прав партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу, та рівність всіх кандидатів, що забезпечується однаковою проце­дурою висування кандидатів у депутати й однаковими для всіх пар­тій (блоків), кандидатів умовами проведення передвиборної агітації, фінансуванням виборчих кампаній за рахунок коштів Державного бюджету України, наданням рівних прав кандидатам тощо;

свободу передвиборної агітації, рівні можливості доступу до засобів масової інформації незалежно від їхньої форми влас­ності, що забезпечується можливістю здійснювати передвиборну агітацію у будь-яких формах та будь-якими засобами, що не супе­речать Конституції України та законам України. Так, громадяни України мають право вільно і всебічно обговорювати передвибор­ні програми партій (блоків), кандидатів, їхні політичні, ділові та особисті якості, вести агітацію за або проти тощо;

неупередженість органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, підприємств, закладів, установ і органЬа-цій, їхніх керівників до партій (блоків), кандидатів, що передба­чає заборону надавати в тій чи тій формі будь-які переваги окремим суб'єктам виборчого процесу з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб та керівників підприємств, установ і організацій, які повинні керуватися вимогами закону і не брати до уваги корпоративні інтереси чи особисті якості .кандидатів, інших суб'єктів виборчого процесу.

* * *

Виборчий процес відбувається в певній, чітко визначеній ви­борчим законодавством послідовності і складається з кількох ета­пів - стадій виборчого процесу. Нове виборче законодавство пе­редбачає такі стадії виборчого процесу (наприклад, ч. 4 ст. 11 За­кону України «Про вибори народних депутатів України»):

1)	складання списків виборців;
2)	утворення виборчих округів;
3)	утворення виборчих дільниць;
4)	утворення виборчих комісій;
5)	висування й реєстрація кандидатів;
6)	проведення передвиборної агітації;
7)	голосування;
8)	підрахунок голосів виборців і встановлення	підсумків го-

 

9) встановлення результатів виборів та їх офіційне оприлюд­нення.

Списки виборців складаються з метою: по-перше, надати мож­ливість проголосувати кожному виборцеві, забезпечивши цим реа­лізацію конституційного принципу загального виборчого права, по-друге, виключити можливість участі у виборах осіб, які не ма­ють права голосу або не можуть його реалізувати.

У складанні списків виборців забезпечується також і реалізація конституційного принципу рівного виборчого права: виборець включається до списку виборців лише на одній виборчій дільниці (за місцем постійного проживання або тимчасового перебування, на суднах, які перебувають у день виборів у плаванні тощо). Це ви­ключає можливість плюрального вотуму, тобто голосування на кількох виборчих дільницях, наприклад, за місцем реєстрації та місцем фактичного проживання.

Так у процесі складання списків виборців провадиться реєст­рація виборців, під якою розуміють посвідчення права брати участь у виборах, що здійснюється визначеним у законі колом органів перед виборами, а самі списки виборців виступають документа­ми, на підставі яких виборцям у день виборів видаються виборчі бюлетені.

Із світового досвіду відомі два основні варіанти складання спи­сків виборців: шляхом необов'язкової (особистоїабо добровільної) реєстрації виборців, коли громадянин повинен сам турбуватись про його включення до списку виборців і особисто зареєструвати­ся у відповідному органі як виборець, або шляхом обов'язкової (публічної чи державної) реєстрації, за якої прізвище виборця ав­томатично включається до відповідного списку виборців із досяг­ненням ним передбаченого законом віку.

Виборчим законодавством України передбачається обов'яз­кова реєстрація виборців: до списків виборців автоматично включаються всі громадяни України, які досягли або на день ви­борів досягнуть 18-річного віку і які мають право голосу. При цьому процес реєстрації виборців на виборах народних депутатів України (ст. 31 Закону України «Про вибори народних депутатів України») визначає порядок складання списків виборців у два етапи (схема 23):

1) спочатку для підготування і проведення голосування вико­навчі органи сільських, селищних, міських (у містах, де немає районних у місті рад), районних у містах рад або органи (посадо­ві особи), які відповідно до закону здійснюють їхні повноваження,

 

 

 

198

 

199

 

 

загальні списки ви­борців, які прожива­ють на території від­повідного села, селища, міста, району в місті

складають до 1 жовтня року, який передує року прове­дення чергових виборів

слугують основою

Виконавчі органи сільсь­ких, селищних, міських (у містах, де немає ра­йонних у місті рад), ра­йонних у містах рад

СКЛАДАЮТЬ

-Щ списків виборців по кожній звичайній виборчій дільниці

після утворення виборчих

дільниць

передаються

дільничним виборчим ко­місіям

Уточнюють списки виборців та доповнюють їх на підставі особистих звернень громадян, подань відповідних органів і посадових осіб.

Ознайомлюють виборців із списком виборців

Схема 23. Списки виборців

до 1 жовтня року, який передує року проведення чергових виборів народних депутатів України, складають загальні списки виборців, які проживають на території відповідного села, селища, міста, ра­йону в місті, на підставі відомостей про місце їхнього проживання, за формою, встановленою Центральною виборчою комісією. До за­гального списку виборців включаються громадяни України, які до­сягай або на день виборів досягнуть 18-річного віку і мають право голосу та які на день складання списку проживають на відповідній території;

2) після утворення виборчих дільниць виконавчі органи сільсь­ких, селищних, міських (у містах, де немає районних у місті рад), районних у містах рад або органи (посадові особи), які відповідно до закону здійснюють їхні повноваження, на основі відповідних загальних списків виборців складають списки виборців по кожній звичайній виборчій дільниці за формою, встановленою Централь­ною виборчою комісією. На спеціальних і закордонних виборчих дільницях списки виборців складаються відповідними дільнични-

 

ми виборчими комісіями на підставі відомостей, поданих керівни­ками відповідних закладів, установ, представництв, капітанами суден, командирами військових частин (формувань), де утворені такі виборчі дільниці, не пізніш як за 20 днів до дня виборів.

Виборчий округ - територіальна або інша виборча одиниця, в межах яких об'єднуються виборці для обрання депутатів.

Виборче законодавство України передбачає формування лише територіальних виборчих округів, тобто таких, що формуються за територіальною ознакою1.

Залежно від того, скільки депутатів обирається в кожному ви­борчому окрузі, розрізняють одномандатні (уніномінальні) та ба­гатомандатні (поліномінальні або плюриномінальні) виборчі округи. Від одномандатного виборчого округу обирається лише один депутат, і вони утворюються за мажоритарної виборчої сис­теми. Від багатомандатного виборчого округу обираються два та більше депутатів, і ці округи утворюються головно за пропорцій­ної системи.

Виборче законодавство України передбачає утворення як од­номандатних (для виборів депутатів сільських, селищних рад), так і багатомандатних - загальнодержавного (для виборів народних депутатів України) та багатомандатних для виборів депутатів мі­ських, районних у містах, районних, обласних рад, депутатів Вер­ховної Ради Автономної Республіки Крим виборчих округів.

В утворенні одномандатних округів має бути дотримана ви­мога приблизно однакової кількості виборців у кожному окрузі (ч. 1 ст. 17 Закону України «Про вибори депутатів Верховної ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищ­них, міських голів»).

Ця вимога пов'язана з особливостями утворення одномандат­них округів і спрямована на максимально повне забезпечення реа­лізації конституційного принципу рівного виборчого права завдя­ки встановленню рівної ваги голосів виборців. Так, середня чисель­ність виборців по виборчому округу встановлюється поділом кіль­кості виборців, що належать до відповідної територіальної громади села селища, на кількість депутатських мандатів. В ідеалі необхід­но забезпечити повну рівність усіх виборчих округів за кількістю

1 За непрямих виборів такими одиницями можуть бути представницькі органи нижчого рівня, або колегії виборців. Крім того, відомі випадки утво­рення виборчих одиниць за виробничою (КНР) чи етнічною (Фіджі, Сінга­пур) ознаками.

 

 

 

200

 

201

 

виборців, чого фактично ніколи не можна досягти. Вимога рівності округів за кількістю виборців ставить заслін можливому зловжи­ванню в нарізанні округів. Подібні зловживання можуть призвести до утворення округів із суттєвою різницею в кількості виборців, наслідком чого буде різна «вага» голосу. Так, наприклад, якщо в одному виборчому окрузі 1400 виборців, а в другому - 70, то голос виборця в першому окрузі буде вдвічі «легшим», ніж у другому, і для перемоги кандидата в ньому необхідно набрати вдвічі більше голосів, ніж кандидатові у другому окрузі. Зрозуміло, що подібні зловживання є грубим порушенням принципу рівного виборчого права і можуть значною мірою наперед визначити підсумки вибо­рів. Подібні зловживання, пов'язані з навмисним порушенням єдиної норми представництва в нарізанні виборчих округів, діста­ли назву виборчої географії або джеримендерингу (термін виник у США 1812 p., коли в одній з газет було розміщено малюнок од­ного з виборчих округів штату Массачусетс у вигляді саламандри (англ. Salamander), і цей малюнок назвали Derrymander - губер­натором штату тоді був Е. Джеррі, який практикував махінації з нарізанням виборчих округів, щоби забезпечити перевагу своїй партії).

Згідно з новим виборчим законодавством для виборів народних депутатів України утворюються загальнодержавний і територіаль­ні виборчі округи.

Загальнодержавний багатомандатний виборчий округ охоп­лює всю територію України.

Територіальних виборчих округів утворюється 226: 225 на те­риторії України та один закордонний територіальний округ. Кіль­кість таких округів в Автономній Республіці Крим, областях, міс­тах Києві та Севастополі встановлюється Центральною виборчою комісією з урахуванням їхнього адміністративно-територіального поділу та кількості виборців на підставі даних спеціально уповно­важеного центрального органу виконавчої влади у галузі статисти­ки. Територіальний виборчий округ включає в себе один або кілька районів, міст, районів у містах. До складу закордонного територі­ального виборчого округу входять усі закордонні виборчі дільниці.

Виборчі дільниці- це територіальні одиниці, що об'єднують виборців спільним місцем голосування. Згідно з виборчим законо­давством (наприклад, ст. 19 Закону України «Про вибори народ­них депутатів України») для підготування і проведення голосуван­ня та підрахунку голосів виборців утворюються звичайні, спеці­альні та закордонні виборчі дільниці.

 

Звичайні виборчі дільниці утворюються для організації голосу­вання виборців за місцем їх проживання.

Спеціальні виборчі дільниці утворюються у стаціонарних ліку­вальних закладах, на суднах, які перебувають у день голосування у плаванні під Державним Прапором України, на полярних станціях України, в установах кримінально-виконавчої системи та в інших місцях тимчасового перебування виборців з обмеженими можли­востями пересування.

Закордонні виборчі дільниці утворюються при дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України за кордоном, у військових частинах (формуваннях), дис­локованих за межами України.

Звичайні виборчі дільниці утворюються територіальними ви­борчими комісіями за поданням виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст, де немає районних рад), районних у міс­тах рад, а в разі відсутності таких органів - за пропозицією відпо­відно сільських, селищних, міських голів, голів районних у містах рад або посадових осіб, які відповідно до закону здійснюють їх повноваження. Територіальна виборча комісія своїм рішенням ви­значає межі (перелік житлових будинків) кожної звичайної вибор­чої дільниці та місце для дільничної виборчої комісії.

Спеціальні виборчі дільниці утворюються територіальними ви­борчими комісіями за місцем розташування відповідних закладів чи установ або за місцем приписки судна чи полярної станції.

Слід звернути увагу, що військовослужбовці голосують на зви­чайних виборчих дільницях, розташованих за межами військових частин (формувань). Спеціальна виборча дільниця на території військової частини (формування), дислокованої за межами населе­ного пункту, може утворюватися як виняток Центральною вибор­чою комісією за поданням відповідної територіальної виборчої комісії.

Закордонні виборчі дільниці утворюються за поданням Мініс­терства закордонних справ України Центральною виборчою ко­місією.

Виборчі дільниці утворюються з кількістю виборців від 20 до 3000 осіб. Якщо на відповідній території, у відповідному закладі чи установі налічується менше чи більше від зазначених меж чи­сельності виборців і їх (або їх надлишок) неможливо віднести до іншої виборчої дільниці чи неможливо утворити додаткову виборчу дільницю на цій території, у відповідному закладі чи установі, виборча дільниця може бути утворена з меншою чи

 

 

 

202

 

203

 

більшою від відповідних граничних значень чисельністю ви­борців.

Систему виборчих комісій, що готують і провадять вибори, розгляньмо на прикладі виборів народних депутатів України, ор-і ганізацію та проведення яких забезпечують:

Центральна виборча комісія;

територіальні виборчі комісії;

дільничні виборчі комісії.

Центральна виборча комісія (ЦВК) складається з 15 членів, які призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України (п. 21 ст. 85 Конституції України). Комісія пра­цює на постійній основі, її члени звільняються від виконання вироб­ничих або службових обов'язків за попереднім місцем роботи, мають статус державного службовця, а строк їхніх повноважень - 7 років.

Членом ЦВК може бути громадянин України, який на день при­значення досяг 25-річного віку, має право голосу, проживає в Україні не менше п'яти останніх років і володіє державною мовою.

Не може бути призначений до складу Комісії громадянин України, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашено і не знято в установленому законом по­рядку, або якого визнано в установленому порядку недієздатним чи обмежено дієздатним.

Член Комісії не може бути народним депутатом України або ма­ти інший представницький мандат, входити до складу інших вибор­чих комісій та комісій з референдумів, бути членом ініціативної групи всеукраїнського чи місцевого референдуму, провадити під­приємницьку діяльність, бути повіреним третіх осіб у справах Комісії, виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької та творчої діяльності), входити до складу правління чи інших виконавчих органів організацій, що мають на меті отримання прибутку. Член Комісії не може входити до складу органів вико­навчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування.

Член Комісії не може бути кандидатом у Президенти України, кандидатом у народні депутати України, депутати місцевої ради чи Верховної Ради Автономної Республіки Крим, кандидатом на посаду сільського, селищного, міського голови, їхньою довіреною особою, представником чи уповноваженою особою політичної партії (виборчого блоку партій), що беруть участь у виборах. Із набуттям членом Комісії зазначеного статусу Комісія постановляє рішення про зупинення його повноважень на період перебування у відповідному статусі.

 

Член Комісії, який до свого призначення на посаду був членом будь-якої політичної партії, на час здійснення своїх повноважень зупиняє членство у цій партії. Він не може брати участі в її діяль­ності чи виконувати доручення партії, будь-якого її органу або по­садової особи.

Перед вступом на посаду член Комісії складає присягу на пле­нарному засіданні Верховної Ради України.

Члени Комісії обирають зі свого складу Голову Комісії, заступ­ника Голови Комісії та секретаря Комісії. Голова Комісії, заступ­ники Голови Комісії, секретар Комісії, а також не менше п'яти ін­ших членів Комісії повинні мати вищу юридичну освіту.

Центральна виборча комісія згідно з Законом України «Про Центральну виборчу комісію» від 30 червня 2004 р. (ст. 17) здійс­нює такі загальні повноваження:

1)         забезпечує реалізацію і захист виборчих прав громадян

України та права на участь у референдумах;

забезпечує дотримання передбачених Конституцією закона­ми України принципів і засад виборчого процесу та процесу рефе­рендуму;

здійснює контроль за додержанням вимог законодавства України про вибори і референдуми;

забезпечує однакове застосування законодавства України про вибори і референдуми на всій території України;

здійснює консультативно-методичне забезпечення діяльності виборчих комісій та комісій з референдумів, приймає обов'язкові для використання в роботі виборчих комісій та комісій з референ­думів роз'яснення і рекомендації з питань застосування законодав­ства України про вибори і референдуми;

готує пропозиції щодо вдосконалення законів із питань про­ведення виборів і референдумів;

звертається в разі необхідності до Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення Конституції України, законів України або окремих їх положень із питань, що стосуються органі­зації підготування та проведення виборів і референдумів в Україні;

є головним розпорядником, забезпечує ведення та функціо­нування Державного реєстру виборців відповідно до закону;

здійснює контроль за дотриманням політичними партіями (виборчими блоками політичних партій), іншими суб'єктами ви­борчого процесу та процесу референдуму вимог законодавства про вибори і референдуми;

10)        забезпечує на виборах і референдумах акредитацію офіцій-

 

 

 

204

 

205

 

них спостерігачів від іноземних держав і міжнародних організацій відповідно до закону, видає їм посвідчення;

здійснює заходи щодо підвищення правової культури учас­ників виборчого процесу та референдумів;

публікує інформацію про підготування та проведення вибо­рів і референдумів в Україні, матеріали про свою діяльність, а також інші матеріали, що стосуються виборчого та референдум-ного процесів;

здійснює інші повноваження, передбачені законами України.

Рішення Комісії, прийняте в межах її повноважень, є обов'язко­вим для виконання всіма суб'єктами відповідного виборчого про­цесу чи процесу референдуму, зокрема відповідними виборчими комісіями і комісіями з референдумів нижчого рівня, а також ор­ганами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, об'єднаннями грома­дян, підприємствами, установами, організаціями всіх форм влас­ності та громадянами України.

Територіальна виборча комісія утворюється Центральною ви­борчою комісією не пізніш як за 60 днів до дня виборів депутатів у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів комі­сії у кількості не менше 14 осіб за поданнями (не більш як на одну особу) центральних керівних органів партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу.

Це подання готується так: центральний керівний орган партії (блоку) не пізніш як за 65 днів до дня виборів депутатів подає до Центральної виборчої комісії список осіб від партії (блоку) - чле­нів цієї партії (партій, що входять до блоку) чи безпартійних, з розрахунку одна кандидатура до однієї комісії, для включення їх до складу відповідних територіальних виборчих комісій із зазначен­ням запропонованих осіб на посаду голови, заступника голови та секретаря комісії за підписом керівника партії (керівників партій, що входять до блоку), який скріплюється печаткою партії (печат­ками партій, що входять до блоку). У поданні зазначається наяв­ність досвіду запропонованих осіб щодо участі в роботі виборчих комісій, наявність відповідної освіти чи підготовки. Особи, запро­поновані на посаду секретаря територіальної виборчої комісії, по­винні володіти державною мовою. До подання додаються заяви осіб, запропонованих до складу відповідної територіальної вибор­чої комісії, про згоду на участь у її роботі.

До складу територіальної виборчої комісії можуть входити виборці, які проживають у межах відповідного територіального

 

округу або міста, на території якого розташований цей округ. Ви­борець може одночасно входити до складу лише однієї виборчої комісії.

До складу територіальної виборчої комісії не можуть входити кандидати в депутати, уповноважені особи партій (блоків) -суб'єктів виборчого процесу, посадові й службові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також громадяни, які утримуються в установах кримінально-виконавчої системи або мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку.

Територіальна виборча комісія виконує такі повноваження: за­безпечує підготування та проведення виборів депутатів у межах територіального виборчого округу; здійснює в межах відповідного територіального округу контроль за додержанням і однаковим за­стосуванням законодавства про вибори депутатів виборцями, діль­ничними виборчими комісіями, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами цих органів, підприємствами, закладами, установами, організаціями та їхніми посадовими особами, засобами масової інформації, їхніми власниками, посадовими особами і творчими працівниками, партіями (блоками), кандидатами в депутати; надає правову, організаційно-методичну, технічну допомогу дільничним виборчим комісіям, організовує навчання членів цих комісій з пи­тань організації виборчого процесу; утворює виборчі дільниці, встановлює їхні межі та єдину нумерацію в територіальному ви­борчому окрузі; утворює дільничні виборчі комісії; скликає в разі необхідності за власною ініціативою засідання дільничної вибор­чої комісії; вирішує питання використання коштів Державного бюджету України, що асигнуються на підготування та проведення виборів, у порядку, встановленому Центральною виборчою комісією; контролює складання органами, уповноваженими на це законом, списків виборців по виборчих дільницях на території округу, передання їх відповідним дільничним виборчим комісіям, надання їх для загального ознайомлення, забезпечує виготовлення уточне­них списків виборців; контролює діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань забезпечення приміщеннями для голосування, транспортом, засобами зв'язку, обладнанням, у межах своєї компетенції розглядає та вирішує інші питання матеріально-технічного забезпечення виборів на території виборчого округу; разом із відповідними органами виконавчої влади

 

 

 

206

 

207

 

та органами місцевого самоврядування сприяє організації зустрі­чей кандидатів у депутати, уповноважених осіб партій (блоків) з виборцями на підприємствах, у закладах, установах, організаціях усіх форм власності, а у випадках, передбачених Законом,- органі­зовує ці зустрічі; передає дільничним виборчим комісіям бланки відкріпних посвідчень і виборчі бюлетені; забезпечує виготовлен­ня печаток, штампів і передає їх дільничним виборчим комісіям; установлює підсумки голосування в межах територіального ви­борчого округу; визнає голосування на виборчій дільниці недійс­ним у випадках, передбачених Законом; заслуховує інформацію дільничних виборчих комісій, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань підготування і прове­дення виборів; веде облік офіційних спостерігачів, які зареєстро­вані в територіальному виборчому окрузі; розглядає звернення, заяви і скарги стосовно підготування і проведення виборів депута­тів на території виборчого округу та ухвалює щодо них рішення; здійснює інші повноваження, передбачені законами України.

Дільнична виборча комісія на виборах народних депутатів України утворюється відповідною територіальною виборчою ко­місією не пізніш як за 35 днів до дня виборів у складі голови, за­ступника голови, секретаря та інших членів комісії. Особи включа­ються до складу дільничної виборчої комісії за поданнями зареєс­трованих в установленому законом порядку районної, міської чи вищого рівня організації партії (організацій партій, що входять до блоку) - суб'єктів виборчого процесу

Дільнична виборча комісія утворюється в кількості не менше десяти осіб. На виборчих дільницях, де кількість виборців не пере­вищує 50 осіб, дільнична виборча комісія може утворюватись у складі голови, секретаря та двох - чотирьох членів комісії.

До складу дільничної виборчої комісії можуть входити вибор­ці, які проживають у межах відповідного територіального округу або міста, на території якого розташований цей округ.

Дільнична виборча комісія спеціальної виборчої дільниці, утвореної на судні, яке в день виборів депутатів перебуває у пла­ванні під Державним Прапором України, на полярній станції України, утворюється територіальною виборчою комісією за міс­цем приписки судна, полярної станції України відповідно за по­данням капітана судна, керівника полярної станції України, яке може надсилатися технічними засобами зв'язку.

Дільнична виборча комісія закордонної виборчої дільниці утворюється Центральною виборчою комісією у строк, передбаче-

208

 

ний частиною першою цієї статті, з обов'язковим урахуванням по­дань партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу та з урахуван­ням пропозицій Міністерства закордонних справ України.

Дільнична виборча комісія: здійснює контроль за неухильним додержанням та однаковим застосуванням законодавства про ви­бори депутатів під час голосування і підрахунку голосів на ви­борчій дільниці; отримує список виборців, уточнює список вибор­ців, подає його для загального ознайомлення, вносить до нього зміни; забезпечує можливість ознайомлення виборців з виборчими списками кандидатів у депутати від партій (блоків), з передвибор­ними програмами цих партій (блоків), відомостями про кандидатів у депутати, а також із рішеннями, опублікованими Центральною виборчою комісією, відповідною територіальною виборчою ко­місією, власними рішеннями й повідомленнями; завчасно вручає або надсилає кожному виборцеві іменні запрошення із зазначенням дати проведення виборів, адреси приміщення для голосування, часу початку і закінчення голосування, номера виборця у списку ви­борців на відповідній дільниці; забезпечує підготовку приміщення для голосування та виборчих скриньок; вносить зміни до виборчих бюлетенів у випадках, передбачених Законом, за рішенням Цент­ральної виборчої комісії; організовує на виборчій дільниці голосу­вання; здійснює підрахунок голосів виборців, поданих на виборчій дільниці; визнає недійсним голосування на виборчій дільниці за наявності обставин, передбачених Законом; розглядає звернення, заяви і скарги з питань списку виборців, підготування виборів, ор­ганізації голосування на виборчій дільниці та в межах своїх пов­новажень ухвалює щодо них рішення; здійснює інші повноваження, передбачені законами України.

Висування і реєстрація кандидатів. Висування кандидатів у депутати є однією з найважливіших стадій виборчого процесу. На цій стадії визначається коло осіб, з-поміж яких будуть обрані Пре­зидент України, народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови.

Зі світової практики відомі чотири способи висування кандидатів:

самовисування;

висування групами виборців;

висування політичними партіями або іншими об'єднаннями громадян;

праймериз (первинні вибори: висування здійснюється в такому ж порядку, що й самі вибори).

209

 

 

 

Виборче законодавство України встановлює, що суб'єктами права висування кандидатів є громадяни України. Це право реалі­зується шляхом:

самовисування (може бути застосоване на виборах Прези­дента України, депутатів сільських, селищних рад і сільського, се­лищного, міського голови) - громадянин сам подає заяву про ба­жання балотуватися кандидатом, що передбачено в ст. 10 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Рес­публіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських го­лів». Самовисування здійснюється шляхом подання до відповідної територіальної виборчої комісії заяви із зобов'язанням припинити в разі обрання діяльність чи скласти представницький мандат, які відповідно до Конституції України та законів України несумісні з зайняттям поста Президента України, мандатом депутата чи ман­датом сільського, селищного міського голови;

висування політичними партіями, виборчими блоками пар­тій та через місцеві організації партій (блоків). Цей спосіб засто­совується, зокрема, для висування кандидатів у Президенти Украї­ни та кандидатів у народні депутати України, а також для вису­вання кандидатів у депутати місцевих рад, кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови. При цьому право висува­ти кандидатів у народні депутати України, депутати Верховної Ра­ди Автономної Республіки Крим, міських, районних у містах, ра­йонних та обласних рад реалізується лише через політичні партії (блоки), місцеві організації партій (блоків)

Політичною партією згідно із Законом України «Про політич­ні партії в Україні» (ст. 2) визнається зареєстроване відповідно до закону добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

При цьому кандидатів у народні депутати України може вису­вати партія, зареєстрована в установленому законом порядку не пізніше ніж за 365 днів до дня виборів, або виборчий блок партій за умови, що до його складу входять партії, зареєстровані не піз­ніш як за 365 днів до дня виборів (ч. 1 ст. 42 Закону України «Про вибори народних депутатів України»). А виборчий блок може бути утворено двома та більше партіями, що можуть висувати кандида­тів, на підставі рішень з'їзду (зборів, конференції) кожної з цих партій. Таке рішення підписується керівником партії та скріплю­ється  печаткою партії.  З'їзди (збори, конференції) партій, які

210

 

постановляють рішення про утворення виборчого блоку, можуть відбутися в будь-який час до закінчення терміну висування канди­датів у депутати.

Строки висування - різні в різних видах виборів. Так, на вибо­рах народних депутатів України висування кандидатів розпочина­ється за 119 днів і закінчується за 90 днів до дня виборів, на вибо­рах Президента України, відповідно, за 119 і 95 днів, а на місцевих виборах - за 70 і 40 днів.

Реєстрація кандидатів здійснюється:

На виборах народних депутатів України та виборах Президента України - Центральною виборчою комісією, а на місцевих вибо­рах - відповідною територіальною виборчою комісією.

Нове виборче законодавство України до основних умов реєст­рації відносить наявність таких документів: заяви про реєстрацію кандидатів (анкети - для кандидата на пост Президента України); автобіографії; копію свідоцтва про реєстрацію партії (місцевої ор­ганізації партії - для кандидатів на місцевих виборах) та угоди про утворення блоку; передвиборної програми кандидатів або перед­виборної програми партії (блоку); витяги з протоколів з'їздів, кон­ференцій, зборів партій (блоків) або їхніх місцевих осередків про ви­сунення кандидатів; виборчого списку кандидатів; декларації про майно та доходи кандидатів; підписних листів (для кандидатів на міс­цевих виборах); документа про внесення грошової застави (для кан­дидатів у народні депутати України і на пост Президента України).

При цьому грошова застава на виборах народних депутатів України становить 2500 мінімальних розмірів заробітної плати і вноситься партією (блоком) на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії. Повертається грошова застава лише тим партіям, що подолали загороджувальний бар'єр і взяли участь у розподілі депутатських мандатів.

Для порівняння, на виборах Президента України грошова за­става вноситься партією (партіями, що входять до блоку), яка ви­сунула кандидата на пост Президента України, або кандидатом у розмірі 500 000 гривень. Вона повертається партії (кандидатові) за умови, що кандидат на пост Президента, висунутий нею (або та­кий, що само висунувся), отримає не менш як 7% голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Передвиборна агітація - це незаборонена Конституцією та законами України діяльність громадян, політичних партій, інших об'єднань громадян, колективів підприємств, установ і організа­цій, засобів масової інформації, спрямована на формування гро-

211

 

мадської думки і поведінки виборців в інтересах конкретних кан­дидатів чи політичних партій. Вона розпочинається від моменту прийняття рішення про реєстрацію кандидатів (на виборах народ­них депутатів України), наступного дня після реєстрації кандидата (на виборах Президента України) або за ЗО днів до дня виборів (на місцевих виборах) і закінчується о 24-й годині останньої п'ятниці перед днем виборів (для всіх видів виборів).

Передвиборна агітація може здійснюватись у будь-яких фор­мах (через засоби масової інформації, проведенням передвиборних заходів, зокрема зустрічей з виборцями, публічних дебатів, диску­сій, мітингів, демонстрацій, процесій, випуску та розповсюдження друкованих агітаційних матеріалів тощо) та будь-якими засобами, що не суперечать Конституції та законам України. При цьому по­винні бути дотримані такі принципи:

свобода вибору будь-яких незаборонених форм і засобів веден­ня передвиборної агітації;

рівні можливості ведення передвиборної агітації для всіх актив­них суб'єктів виборчого процесу (кандидатів і політичних партій);

неупереджене ставлення органів державної влади, органів міс­цевого самоврядування, підприємств, установ, організацій до всіх без винятку кандидатів і політичних партій;

надійний контроль за використанням коштів на проведення пе­редвиборної кампанії.

До передвиборної агітації належить політична реклама, яка містить будь-які незаборонені законодавством України друковані, усні, звукові та аудіовізуальні види і форми ідейного впливу на людей, що мають на меті прямо чи опосередковано привернути увагу до суб'єктів виборчого процесу, сформувати в суспільстві та у свідомості громадян позитивне ставлення до них або спрямувати політичну поведінку громадян і соціальних груп на підтримку суб'єктів виборчого процесу під час виборів, зокрема інформаційні повідомлення про заходи, що проводяться або підтримуються з указаною метою.

В одночас до політичної реклами не належать офіційні повідом­лення в період виборчого процесу (без коментарів, які можуть мати агітаційний характер), а також відеозаписи, кінознімання, фотоілюстрації про дії кандидатів у депутати, пов'язані з виконан­ням ними посадових (службових) повноважень, передбачених Конституцією України або законами України.

Передвиборна агітація здійснюється за рахунок коштів Держав­ного бюджету України (коштів місцевого бюджету, отриманих як

 

цільова субвенція з Державного бюджету України - на місцевих виборах), що виділяються на підготування і проведення виборів для цілей, визначених виборчим законодавством, та коштів вибор­чих фондів партій (блоків), окремих депутатів (на виборах Прези­дента України та місцевих виборів).

Виборче законодавство України передбачає певні обмеження щодо ведення передвиборної агітації. Наприклад, Закон України «Про вибори народних депутатів України» (ст. 58) передбачає таке.

1.         Заборону участі у передвиборній агітації:

особам, які не є громадянами України;

органам виконавчої влади та органам місцевого самовряду­вання, їхнім посадовим і службовим особам, крім випадків, коли відповідна посадова чи службова особа є кандидатом у депутати;

правоохоронним і судовим органам, їхнім посадовим і служ­бовим особам;

членам виборчих комісій протягом строку повноважень від­повідних виборчих комісій.

Обмеження передвиборної агітації у військових частинах (формуваннях) та в установах кримінально-виконавчої системи, зокрема відвідання військових частин (формувань) та установ кримінально-виконавчої системи окремими кандидатами в депута­ти чи уповноваженими особами партій (блоків) забороняється. Зу­стрічі цих осіб з виборцями організовуються відповідними терито­ріальними виборчими комісіями спільно з командирами військо­вих частин (формувань) або керівниками установ кримінально-виконавчої системи з обов'язковим повідомленням не пізніш як за три дні до дня зустрічі всіх уповноважених осіб партій (блоків) у відповідному територіальному виборчому окрузі.

Заборону поширення у будь-якій формі матеріалів, що міс­тять заклики до ліквідації незалежності України, зміни конститу­ційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, незаконного захоплення державної влади, пропаганди війни, насильства та роз­палювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення.

Заборону засобам масової інформації, їхнім посадовим і служ­бовим особам, творчим працівникам під час виборчого процесу у своїх матеріалах і передачах, не обумовлених угодами, агітувати за чи проти партій (блоків), висунутих ними кандидатів у депута­ти, оцінювати їхні передвиборні програми або віддавати їм перева­гу в будь-якій формі.

 

 

 

212

 

213

 

5. Заборону проводити передвиборну агітацію, що супрово­джується наданням виборцям, закладам, установам, організаціям коштів або безоплатно чи на пільгових умовах товарів, послуг, ро­біт, цінних паперів, кредитів, лотерей, інших матеріальних ціннос­тей. Така передвиборна агітація або надання виборцям, закладам, установам, організаціям коштів або безоплатно чи на пільгових умовах товарів, послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерей, інших матеріальних цінностей, що супроводжується закликами або пропозиціями голосувати або не голосувати за певну партію (блок) або згадуванням назви партії (блоку) чи імені кандидата, вважається непрямим підкупом виборців.

Заборону включення до інформаційних теле- і радіопрограм передвиборних агітаційних матеріалів партій (блоків) або політич­ної реклами. Політична реклама повинна бути відокремлена від інших матеріалів та означена як така.

Заборону проведення передвиборної агітації в закордон­них засобах масової інформації, що діють на території України чи за її межами, а також у зареєстрованих в Україні засобах ма­сової інформації, в яких частка закордонної власності перевищує 50%.

Заборону засобам масової інформації всіх форм власності, що діють на території України, протягом останніх 15 днів перед днем виборів поширювати інформацію про результати опитувань громадської думки щодо партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу.

Заборону розміщення друкованих передвиборних агітацій­них матеріалів, політичної реклами та повідомлень про перебіг виборчого процесу на пам'ятках архітектури, а також у місцях, де ці матеріали перешкоджають безпеці дорожнього руху.

Заборону кандидатам у депутати, які обіймають посади, зокрема за сумісництвом, в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, на державних, комунальних підприєм­ствах, у закладах, установах, організаціях, військових частинах (формуваннях), залучати для передвиборної агітації або викорис­товувати для будь-якої роботи, пов'язаної з проведенням передви­борної агітації, підлеглих їм осіб (у робочий час), службовий транспорт, зв'язок, устатковання, приміщення, інші об'єкти та ре­сурси за місцем роботи, а також використовувати службові чи ви­робничі наради, збори колективу для проведення передвиборної агітації.

Заборону виготовляти й розповсюджувати друковані пе-

 

редвиборні агітаційні матеріали, що не містять відомостей про установу, яка здійснила друк, його тираж, інформацію про осіб, відповідальних за випуск.

Голосування проводиться в день виборів із 8-ї до 20-ї го­дини без перерви. На закордонних виборчих дільницях голосу­вання проводиться за місцевим часом країни, де утворено ці дільниці.

Організація проведення голосування та підтримання у примі­щенні для голосування належного порядку, забезпечення таємнос­ті волевиявлення виборців під час голосування покладаються на дільничну виборчу комісію.

Про час і місце голосування дільнична виборча комісія спові­щає виборців не пізніш як за сім днів до дня його проведення, а у виняткових випадках утворення виборчих дільниць - не пізніше останнього дня перед днем виборів.

Голосування відбувається у спеціально обладнаних приміщен­нях, в яких у достатній кількості обладнуються кабіни (кімнати) для таємного голосування та визначаються місця видання вибор­чих бюлетенів.

Виборчий бюлетень - виборчий документ установленої форми для таємного голосування. Значення цього виборчого докумен­та - надзвичайно важливе: адже бюлетень, заповнений виборцем, є первинним документом, на підставі якого здійснюється підра­хунок голосів, а потім установлюються результати виборів у цілому.

Виборче законодавство передбачає низку гарантій, спрямова­них на недопущення будь-яких зловживань із виборчими бюлете­нями перед голосуванням, під час голосування та після голосування. Зокрема:

виборчі бюлетені мають зберігатись у приміщенні дільнич­ної виборчої комісії в сейфі (металевій шафі), який опечатується стрічкою з проставленням на ній підписів усіх присутніх на засі­данні виборчої комісії й печатки виборчої комісії та постійно (до дня голосування) перебуває під охороною працівника органів внут­рішніх справ України.

виборцеві під час проведення голосування на виборчій дільни­ці членом дільничної виборчої комісії видається лише один вибор­чий бюлетень на підставі списку виборців на відповідній виборчій дільниці та за умови пред'явлення виборцем відповідного доку­мента. При цьому член дільничної виборчої комісії, який видає ви­борчий бюлетень, вписує свої прізвище та ініціали і розписується

 

 

 

214

 

215

 

у визначеному місці на виборчому бюлетені та контрольному та­лоні. Виборець розписується за отримання виборчого бюлетеня у визначеному місці на контрольному талоні виборчого бюлетеня та у списку виборців. Робити на виборчих бюлетенях будь-які познач­ки забороняється;

виборчі бюлетені заповнюються виборцем особисто в кабіні (кімнаті) для таємного голосування. Під час заповнення виборчих бюлетенів забороняється присутність у кабіні (кімнаті) для таєм­ного голосування інших осіб. Виборець, який внаслідок фізичних вад не може самостійно заповнити виборчий бюлетень, має право з відома голови або іншого члена дільничної виборчої комісії ско­ристатися допомогою іншого виборця, крім членів виборчої комі­сії, кандидатів у депутати, уповноважених осіб партій (блоків), офіційних спостерігачів;

виборцеві забороняється передавати свій виборчий бюлетень іншим особам або виносити виборчий бюлетень за межі примі­щення для голосування. Забороняється також отримання виборчо­го бюлетеня від інших осіб (крім уповноваженого члена виборчої комісії, який видає бюлетені), заохочення або змушування вибор­ців до передання виборчого бюлетеня іншим особам підкупом, по­грозами або іншим способом;

голосування виборців за межами приміщення для голосу­вання організовують не менш як три члени дільничної виборчої комісії, визначені виборчою комісією. Ці члени виборчої комісії повинні бути представниками різних партій (блоків);

підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці здійснює­ться відкрито і гласно членами дільничної виборчої комісії у чітко визначеному виборчим законодавством України порядку на її засі­данні, яке проводиться в тім же приміщенні, де відбувалося голо­сування;

пакети з протоколами дільничної виборчої комісії про підра­хунок голосів виборців на виборчій дільниці, виборчими бюлете­нями, контрольними талонами і предметами, списками виборців, а також, за наявності, окремими думками членів виборчої комісії, викладеними в письмовій формі, актами, заявами, скаргами та рі­шеннями, прийнятими виборчою комісією, невідкладно після за­кінчення засідання виборчої комісії доставляються до територі­альної виборчої комісії.

Підрахунок голосів виборців і встановлення підсумків го­лосування розгляньмо на прикладі виборів народних депутатів України.

 

Так, підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці здійс­нюється членами дільничної виборчої комісії на її засіданні, яке проводиться в тім же приміщенні, де відбувалося голосування, починається відразу після закінчення голосування, проводиться без перерви і закінчується лише після складення та підписання протоколу про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці.

Дільнична виборча комісія може визнати голосування на ви­борчій дільниці недійсним у разі встановлення нею порушень ви­мог цього Закону, внаслідок яких неможливо достовірно встанови­ти результати волевиявлення виборців. Дільнична виборча комісія може визнати голосування на виборчій дільниці недійсним (про що складається відповідний акт) за наявності таких обставин:

виявлення фактів незаконного голосування (наприклад, вки­дання виборчого бюлетеня до виборчої скриньки за виборця іншою особою, голосування особами, які не мають права голосу; голосу­вання особами, яких не внесено до списку виборців на виборчій дільниці або внесено до нього безпідставно; голосування виборцем більше ніж один раз) у кількості, що перевищує 10% кількості ви­борців, які взяли участь у голосуванні на виборчій дільниці;

знищення або пошкодження виборчої скриньки (скриньок), що унеможливлює встановлення змісту виборчих бюлетенів, якщо кількість цих бюлетенів перевищує 20% кількості виборців, які взяли участь у голосуванні на виборчій дільниці.

Протокол про підрахунок голосів виборців на виборчій дільни­ці та інші документи дільничної виборчої комісії передаються від­повідній територіальній виборчій комісії на її засіданні. Територі­альна виборча комісія на підставі протоколів дільничних виборчих комісій про підрахунок голосів виборців на виборчих дільницях і повідомлень про зміст таких протоколів дільничних виборчих ко­місій, переданих за допомогою технічних засобів зв'язку зі спеці­альних виборчих дільниць, утворених на суднах, що перебувають у день виборів у плаванні під Державним Прапором України, на полярних станціях України, встановлює підсумки голосування в межах територіального виборчого округу.

Встановлення результатів виборів. Протокол про підсумки го­лосування на виборах народних депутатів України територіальна виборча комісія невідкладно надсилає до Центральної виборчої комісії, яка на своєму засіданні на підставі протоколів територі­альних виборчих комісій про підсумки голосування в межах від­повідних територіальних виборчих округів і протоколів закордон­них дільничних виборчих комісій не пізніш як на 15-й день з дня

 

 

 

216

 

217

 

виборів установлює результати виборів депутатів, про що скла­дає протокол.

При цьому депутатські мандати розподіляються між виборчими списками партій (блоків) пропорційно до кількості отриманих голо­сів виборців кандидатами у депутати, включеними до виборчих списків партій (блоків), у послідовності, зазначеній на схемі 24.

Результатом виборів депутатів є визначення в порядку чер­говості у виборчих списках партій (блоків) осіб, обраних депута­тами від партій (блоків), відповідно до кількості депутатських мандатів, отриманих виборчими списками партій (блоків).

 

Проілюструвати викладену методику розподілу депутатських мандатів можуть результати виборів до Верховної Ради України 2002 p., наведені в таблиці 1.

З цієї таблиці видно, що в розподілі депутатських мандатів було враховано голоси лише 75,75% виборців, які проголосували «за» виборчі списки партій (блоків), що подолали чотирьохвідсот-ковий бар'єр, а в другому наближенні по одному депутатському мандату отримали виборчий блок політичних партій «Виборчий блок Юлії Тимошенко» та СДПУ(о).

Таблиця 1

 

 

 

Для встановлення результатів виборів народних депутатів України застосовується метод виборчої квоти, що вимагає дотримання такої послідовності дій:

Застосовується формула: В. К. = X : 450, де

Обчислюється виборча квота

В. К- виборча квота, X - кількість голосів вибор­ців, поданих за кандидатів, включених у вибор­чі списки партій (блоків), що подолали заго­роджувальний бар'єр - 3% голосів виборців

Визначається кількість депутатських мандатів, отриманих кожною пар­тією (блоком), що подо­лала загороджувальний бар'єр у першому на­ближенні

Застосовується формула: К. М. П. = К. Г. П.: В. К., де К. М. П.- кількість депутатських ман­датів, що їх отримали кандидати в депутати відповідної партії (блоку), К. Г. П. - кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у де­путати, включених до виборчого списку цієї партії (блоку)

Визначається кіль­кість депутатських мандатів, отрима­них кожною парті­єю (блоком), що подолала загоро­джувальний бар'єр у другому набли­женні

Враховуються дробові залишки, що залишилися нерозподіленими у першому наближенні. При цьо­му діє правило найбільшого залишку: по одному додатковому депутатському мандату отримують партії (блоки), списки кандидатів у депутати від яких мають більші порівняно з іншими дробові залишки після ділення у першому наближенні. Якщо дробові залишки у двох чи більше виборчих списках партій (блоків) однакові, першим додат­ковий депутатський мандат отримує той виборчий список партії (блоку), за кандидатів у депутати від якої віддано більшу кількість голосів виборців

Схема 24. Встановлення результатів виборів народних депутатів України 218

 

Підсумки голосування на виборах народних депутатів України 31 березня 2002 р. по партіях (блоках)

 

Назва партії (блоку)	Кількість голосів «за»	% голосів «за»	Кількість депутатських мандатів (у першому наближенні)
Загалом за партії, які на­брали > 4%	19 626 668	75,75	225 (225)
Виборчий блок політич­них партій «Блок Віктора Ющенка «Наша Україна»	6 108 088	23,57	70 (70)
КПУ	5 178 074	19,98	59 (59)
Виборчий блок політич­них партій «За єдину Україну»	3 051 056	11,77	-if 29(29)
Виборчий блок політич­них партій «Виборчий блок Юлії Тимошенко»	1 882 087	7,26	22(21)
Соціалістична партія України	1 780 642	6,87	20(20)
Соціал-демократична пар­тія України (об'єднана)	1626 721	6,27	19(18)
Загалом за партії, які на­брали < 4%	4 684 078	18,08	-(-)

Офіційним оприлюдненням результатів виборів депутатів та реєстрацією депутатів завершується виборчий процес. Зокре­ма, порядок офіційного оприлюднення результатів виборів народ­них депутатів України встановлюється в ст. 78 Закону України «Про вибори народних депутатів України». Він передбачає, що

219

 

Центральна виборча комісія не пізніш як на п'ятий день з дня встановлення результатів виборів офіційно оприлюднює резуль­тати виборів депутатів у газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр». Список обраних депутатів публікується із зазначенням в алфавітному порядку їхніх прізвища, імені, по батькові, року наро­дження, професії, посади (заняття), місця роботи, місця проживан­ня, партійності, суб'єкта висування.

Заміщення депутатів, обраних по виборчим спискам партій (блоків), у разі їх вибуття, тобто дострокового припинення їх пов­новажень, відбувається за схемою: вакантний депутатський мандат отримує кандидат у депутати з виборчого списку відповідної пар­тії (блоку) за черговістю. Черговість означає, що депутат, який вибув, заміщується кандидатом у депутати, порядковий номер якого у виборчому списку партії (блоку) є наступним після остан­нього порядкового номера кандидата, обраного депутатом за цим виборчим списком.

Наприклад, до виборчого списку партії (блоку) включено 78 кан­дидатів. Після встановлення результатів виборів депутатів у ба­гатомандатному окрузі виборчий список партії (блоку) отримав 44 депутатські мандати, відповідно, депутатами було визнано канди­датів, чиї порядкові номери в цьому списку були від 1 по 44. У разі вибуття одного з депутатів обраним депутатом за рішенням Центральної виборчої комісії визнається кандидат, чий порядко­вий номер у списку - 45-й.

4. Референдум

Поняття і види референдумів; правова регламентація питань організації та проведення референдумів в Україні.

Референдум - важлива форма безпосередньої демократії, що полягає в голосуванні виборців (певної, визначеної зако­ном групи виборців), шляхом якого приймаються рішення з будь-яких питань державного або самоврядного характеру, за винят­ком тих, котрі згідно з законом не можуть бути винесені на ре­ферендум. Ці рішення - обов'язкові до виконання органами, організаціями і громадянами, щодо яких вони мають імператив­ний характер.

Основна відмінність референдуму від виборів, процедура яких також передбачає голосування виборців, полягає в об'єкті та меті

220

 

волевиявлення виборців. Так, якщо на виборах таким об'єктом є кандидат або список кандидатів, то об'єктом референдуму може стати конституція, закон, законопроект, будь-яке питання зовніш­ньої чи внутрішньої політики. Метою виборів є обрання народних представників, що по суті являє собою делегування їм певної час­тини належних народові або територіальній громаді владних пов­новажень, тоді як мета референдуму - прийняття рішення за сутніс­тю винесеного на нього питання, тобто воля народу знаходить свій вираз у формі референдуму чіткіше й конкретніше та передбачає подальшого делегування владних повноважень.

У спеціальній юридичній літературі прийнято вважати датою проведення першого в історії референдуму 1439 p., а його «батьків­щиною» - Швейцарію (кантон Берн)1, хоча з цього приводу вислов­люються й інші думки . А в Україні було проведено два референ­думи - 1 грудня 1991 р. та 17 квітня 2000 р.

Поряд із терміном «референдум» у міжнародно-правових до­кументах, законодавчих актах інших країн та в юридичній літе­ратурі використовується також термін «плебісцит». Хоча законо­давство України і не використовує цього терміна, слід мати на увазі, що в деяких державах під плебісцитом розуміють усі види голосування (наприклад, ФРН) або лише голосування, за допомо­гою якого виборчий корпус висловлює свою підтримку окремій особі чи політиці, яку вона проводить (наприклад, Франція). У міжнародному праві плебісцит розглядається як один із видів народного голосування, що застосовується в опитуванні населення певної території щодо її належності тій чи іншій державі . Одно­часно в літературі висловлюється позиція, що ніякої різниці між референдумом і плебісцитом у формально-юридичній площині немає4.

Класифікація референдумів здійснюється з використанням досить широкого кола критеріїв, а це, своєю чергою, обумовлює виділення великої кількості їхніх видів, що видно з таблиці 2.

1          Дмитриев Ю. А., Комаров В. В. Референдум в системе народовластия.-

Смоленск, 1996.-С. 5.

2          Див., наприклад: В. М. Шаповал. Конституційне право зарубіжних країн:

Підручник.- С. 62.

Конституционное (государственное) право: Справочник / Под ред.

B.         И. Лафитского.- С. 111.

4 Див., наприклад: Троїщкий С. В. Институт референдума в освободив-шихся странах Южной Азии // Избирательное право и вьіборьі.- М., 1990.—

C.         30.

221

 

Таблиця 2 Види референдумів

 

Критерій класифікації	Види референдумів, що виділяються за цим критерієм
Юридична  сила  рі­шення,    прийнятого референдумом	1)         консультативний- проводиться з метою вияв­ лення позиції виборців із питання, вирішення якого залишається за органом державної влади або органом місцевого самоврядування; 2)         імперативний -   його   рішення   мають   вищий, обов'язковий, конкретний і остаточний характер
Територія проведен­ня референдуму	1)         загальнодержавний— проводиться на всій терито­ рії держави; 2)         місцевий - проводиться на території суб'єкта фе­ дерації, автономного утворення або адміністративно- територіальної одиниці
Спосіб    проведення референдуму	1)         обов'язковий - проводиться з питання, яке згідно з законом може бути вирішене тільки референдумом; 2)         факультативний - проводиться з питання, яке згідно з законом може бути вирішене як референду­ мом, так і в інший спосіб
Предмет   (формула) референдуму	1) конституційний; 2)законодавчий; 3)         міжнародно-правовий; 4)         адміністративний
Час проведення ре­ферендуму	1)         допарламентський - проводиться до прийняття закону парламентом з метою з'ясувати думку вибор­ ців із цього питання; 2)         післяпарламентський - проводиться після прий­ няття  закону  парламентом   із  метою  його  затвер­ дження; 3)         позапарламентський - закон приймається на ре­ ферендумі в обхід парламенту
Ініціатор   проведен­ня референдуму	1)         з ініціативи органу державної влади або органу місцевого самоврядування; 2)         петиційний - референдум, який проводиться на вимогу громадян
Характер    рішення, прийнятого  шляхом референдуму	1)         затверджуючий (ратифікаційний)- референду­ мом виборці затверджують рішення парламенту (ор­ гану місцевого самоврядування); 2)         скасовуючий - виборцям пропонується скасувати акт парламенту (органу місцевого самоврядування), який уже набув чинності.

 

# * *

Правова регламентація питань організації та проведення рефе­рендумів в Україні здійснюється Конституцією України (статті 72-74) та Законом України «Про всеукраїнський та місцеві референ­думи» від 3 липня 1991 р. Окремі питання організації місцевих ре­ферендумів регламентуються також Законом України «Про місце­ве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. (ст. 7).

Залежно від території проведення законодавство України виді­ляє три види референдумів: всеукраїнські, референдуми Автоном­ної Республіки Крим і місцеві. Останні два види можна об'єднати в один, оскільки референдуми Автономної Республіки Крим за те­риторією проведення також мають місцевий характер.

Всеукраїнський референдум (схема 25) може призначатися Президентом України, Верховною Радою України (ст. 72 Консти­туції України) або проголошуватися за народною ініціативою Президентом України (п. 6 ст. 106 Конституції України).

призначається   _

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ РЕФЕРЕНДУМ

 

 

 

 

 

 

 

	Верховною Радою України		3 питання про зміну тери­торії України (п. 2 ст. 85 Конституції України)
	Президен­том України		Щодо змін Конституції України (п. 6 ст. 106 Конс­титуції України)

Президентом України

проголошується

За народною ініціати­вою (п. 6 ст. 106 Конс­титуції України)

На вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, котрі мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібра­но не менш як у двох третинах областей, і не менш як по сто тисяч підпи­сів у кожній області

Схема 25. Всеукраїнський референдум

 

 

 

222

 

223

 

При цьому Верховна Рада України призначає лише обов'язковий референдум із питання про зміну території України, а Президент України- обов'язковий референдум щодо внесення змін до Конс­титуції України (розділу І «Загальні засади», розділу НІ «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України»).

Всеукраїнський референдум також проголошується Президен­том України за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, котрі мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кож­ній області. Зокрема, всеукраїнський референдум 16 квітня 2002 р. був проголошений Президентом України за народною ініціативою.

Предметом референдуму є питання, що виноситься на рефе­рендум, або сукупність запропонованих варіантів кількох питань. Конституція України визначає межі використання всеукраїнського референдуму, зокрема його предмет не можуть становити питання податків, бюджету та амністії (ст. 74).

Питання зміни території України (ст. 73 Конституції України) та внесення змін до розділів І, III, XIII Конституції (ст. 156 Конс­титуції України) віднесено до предмета обов'язкового всеукраїн­ського референдуму, тобто вони не можуть бути вирішені будь-яким органом державної влади.

Предметом всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. було питання про затвердження Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 p., і з погляду міжнародного права його безумовно можна віднести до обов'язкових референдумів, оскільки на нього було винесене питання самовизначення україн­ського народу. Предметом всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. були такі питання.

1. Чи підтримуєте Ви пропозиції про доповнення ст. 90 Конс­титуції України новою третьою частиною такого змісту: «Прези­дент України може також достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо Верховна Рада України протягом одного місяця не змогла сформувати постійно діючу парламентсь­ку більшість або у разі незатвердження нею протягом трьох міся­ців підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів України Державного бюджету України», яка б установ­лювала додаткові підстави для розпуску Президентом України Верховної Ради України, та відповідне доповнення пункту 8 час­тини першої статті 106 Конституції України словами: «та в інших випадках, передбачених Конституцією України?»

224

 

 

Чи згодні Ви з необхідністю обмеження депутатської недотор­канності народних депутатів України і вилученням у зв'язку з цим частини третьої статті 80 Конституції України: «Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягне­ні до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані?»

Чи згодні Ви із зменшенням загальної кількості народних депутатів України з 450 до 300 і пов'язаною з цим заміною у час­тині першій статті 76 Конституції України слів «чотириста п'ятдесят» на слово «триста», а також внесенням відповідних змін до виборчого законодавства?

Чи підтримуєте Ви необхідність формування двопалатного парламенту в Україні, одна з палат якого представляла б інтереси регіонів України і сприяла б їх реалізації, та внесення відповідних змін до Конституції України і виборчого законодавства?

Зазначені питання згідно з Конституцією не належать до тих, що можуть бути вирішені тільки проведенням всеукраїнського ре­ферендуму, тому референдум 16 квітня 2000 р. за предметом мож­на віднести до факультативних.

Місцевий референдум згідно з Законом України «Про місцеве са­моврядування в Україні» є формою вирішення територіальною гро­мадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення.

Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України та законами України до відання міс­цевого самоврядування. На місцевий референдум не можуть бути ви­несені питання, віднесені законом до відання органів державної влади.

Організація референдуму та голосування на ньому подібні до виборів, за винятком того, що виборець голосує не за кандидата або список кандидатів, а за пропозицію, яка містить проект рішен­ня з певного питання.

Зокрема, значну роль в організації підготування та проведення всеукраїнського референдуму відіграє Центральна виборча комі­сія, яка:

забезпечує в межах, визначених законами України, реаліза­цію та захист конституційного права громадян України брати участь у всеукраїнському референдумі;

організовує підготування і проведення всеукраїнського рефе­рендуму;

реєструє ініціативні групи зі всеукраїнського референдуму, встановлює форму підписних листів для збирання підписів для про­ведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою;

здійснює в порядку, передбаченому законом, на всій терито-

225

 

рії України контроль за виконанням законодавства про всеукраїн­ський референдум і забезпечує його однакове застосування;

5)         звертається в разі необхідності до Конституційного Суду

України щодо тлумачення Закону України «Про всеукраїнський та

місцеві референдуми», інших законів України або окремих їхніх

положень із питань проведення всеукраїнського референдуму, вно­

сить у встановленому порядку пропозиції щодо вдосконалення за­

конів із питань проведення всеукраїнського референдуму;

спрямовує діяльність комісій із всеукраїнського референдуму;

розподіляє кошти по комісіях із всеукраїнського референду­му, контролює забезпечення комісій із всеукраїнського референду­му приміщеннями, транспортом, зв'язком, розглядає інші питання матеріально-технічного забезпечення всеукраїнського референдуму;

встановлює форми списків громадян, які мають право брати участь у всеукраїнському референдумі, протоколів засідань комі­сій із всеукраїнського референдуму, інших документів з проведен­ня всеукраїнського референдуму, зразки скриньок для голосування і печаток комісій із всеукраїнського референдуму, порядок збері­гання документів із проведення всеукраїнського референдуму;

заслуховує повідомлення комісій із всеукраїнського рефе­рендуму, а також керівників міністерств, інших центральних і міс­цевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з питань, пов'язаних з підготуванням і проведенням всеукраїнсь­кого референдуму;

забезпечує акредитацію на всеукраїнських референдумах офіційних спостерігачів від інших держав і міжнародних організа­цій згідно з положенням про статус спостерігачів, що затверджує­ться Комісією, видає їм відповідні посвідчення;

підбиває підсумки всеукраїнського референдуму в цілому по Україні, публікує в пресі повідомлення про його підсумки;

розглядає заяви і скарги на рішення, дії чи бездіяльність комісій зі всеукраїнського референдуму та приймає рішення з цих питань тощо.

Питання, що виносяться на референдум (формула або предмет референдуму) можуть бути по-різному сформульовані. В літерату­рі виділяють два види формул: перший являє собою звернене до виборця запитання, на яке він повинен відповісти однозначно -«так» або «ні»; другий передбачає пропозицію виборцеві двох чи більше варіантів відповіді, один з яких він може обрати або відхи­лити всі (народний вибір)1.

1 Конституционное (государственное) право зарубежньїх стран,- С. 395. 226