МАЛА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

(глосарій основних понять і термінів,

використаних у посібнику)

Абсентеїзм [від лат. absens (absentis) - відсутній] - ухиляння вибор­ців від участі в голосуванні на виборах, референдумах.

Автономія (грец. auxovop-ia - незалежність) - самоврядування пев­ної частини території держави, тобто її право самостійно вирішувати окремі питання організації та здійснення влади в межах повноважень, установлених конституцією держави. Розрізняють державну (політичну або законодавчу) та адміністративну (місцеву) А. Державна А.- це дер-жавоподібне утворення у складі відповідної держави, органи якого ма­ють право видавати закони з питань місцевого значення. Адміністратив­на А. являє собою територіальну одиницю держави, органи якої не ма­ють права видавати закони, але наділяються ширшими правами у галузі управління, ніж органи у звичайних адміністративно-територіальних одиницях. Формою А. в Україні є Автономна Республіка Крим.

Автономна Республіка Крим - невід'ємна складова частина України, яка в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. АРК має Конституцію АРК, яку приймає Верховна Рада АРК та затверджує Верховна Рада України не менш як по­ловиною від конституційного складу Верховної Ради України. Основними гарантіями АРК є: правова, організаційна, фінансова, майнова, ресурсна самостійність у межах, установлених Конституцією України, яка забезпе­чує здійснення повноважень АРК; врахування органами державної влади України в ухваленні рішень, що стосуються АРК, передбачених Конститу­цією України особливостей АРК; державні гарантії статусу і повноважень, права власності АРК; судовий захист статусу і повноважень АРК; можли­вість зміни Конституції АРК тільки Верховною Радою АРК.

Агітація (передвиборна) (від лат. agitatio - приведення в рух, спону­кання) - одна зі стадій виборчого процесу, в рамках якої поширюється інформація з метою спонукати виборців до участі в голосуванні за чи проти тих чи інших кандидатів. А. починається після реєстрації кандида­тів (на виборах народних депутатів України - за 50 днів до дня виборів) і здійснюється в будь-яких формах та будь-якими засобами, що не супере­чать Конституції та законам України. Фінансування А. здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виборчих фон­дів партій (блоків), кандидатів.

Адміністративний контроль - нагляд місцевих державних адмініс­трацій та відповідних органів виконавчої влади за законністю діяльності органів регіонального та місцевого самоврядування, який здійснюється в межах, визначених законом.

Адміністративно-територіальна одиниця - структурний елемент системи адміністративно-територіального устрою держави. А.-т. о. не мають політичної самостійності і слугують територіальною основою для

 

479

 

побудови системи місцевих і регіональних органів державної влади та здійснення місцевого самоврядування. Конституція України до системи адміністративно-територіального устрою України відносить Автономну Республіку Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

Адміністративно-територіальний поділ - поділ державної терито­рії на окремі частини (адміністративно-територіальні та політико-терито-ріальні одиниці), відповідно до якого будується система місцевих органів державної влади та організоване місцеве самоврядування.

Адміністративно-територіальний устрій - система взаємовідносин вищих і центральних органів державної влади з органами публічної вла­ди адміністративно-територіальних одиниць держави. Систему адміні­стративно-територіального устрою України складають: Автономна Рес­публіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

Адміністрація Президента України (від лат. administratio - керу­вання, управління) - постійно діючий орган, що утворюється Президен­том України відповідно до Конституції України для забезпечення здійс­нення ним своїх повноважень як глави держави. Основними завданнями А. П. У. є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експер­тно-аналітичне та інше забезпечення діяльності Президента України що­до: реалізації його повноважень як гаранта державного суверенітету, те­риторіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина; представлення України в міжнародних відносинах, здійснення керівництва її зовнішньополітичною діяльністю, ведення переговорів та укладання міжнародних договорів України, ви­знання іноземних держав, призначення та звільнення глав дипломатич­них представництв України; здійснення ним керівництва у сферах націо­нальної безпеки і оборони; визначення стратегії економічного розвитку держави; вирішення питань, пов'язаних з утворенням, реорганізацією і ліквідацією центральних органів виконавчої влади, забезпечення їх узго­дженого функціонування і взаємодії; розв'язання кадрових питань, які належать до його повноважень; вирішення питань, пов'язаних з нагоро­дженням державними нагородами, зокрема й відзнаками Президента України, присвоєнням вищих військових та інших вищих спеціальних звань і класних чинів, прийняттям до громадянства та припиненням гро­мадянства України, наданням притулку в Україні, здійсненням помилу­вання; здійснення ним й інших повноважень, визначених Конституцією України. Склад і правовий статус А. П. У. встановлюються Положенням про Адміністрацію Президента України, яке затверджене Указом Прези­дента України від 19 лютого 1997 р. № 159/97.

Акламація (лат. acclamatio, від acclamo - виголошую) - спосіб ухва­лення рішення представницьким органом без підрахунку голосів, на ос­нові реакції депутатів, що виявляється у вигуках, репліках тощо.

Акт (правовий) (лат. actus, від ago - приводжу в рух) - офіційний пи­сьмовий документ органу публічної влади, в якому вміщується правова норма (нормативно-правовий А.) або владний припис, винесений в резуль­таті вирішення конкретної юридичної справи (правозастосовний акт).

 

Активне виборче право - право громадян брати участь як виборці в національних, регіональних і місцевих виборах та референдумах. Згідно зі ст. 70 Конституції України активне виборче право мають громадяни України, які досягли 18-річного віку на день проведення виборів, рефе­рендумів.

Апатризм [від грец. алатрі^ (алатрібоО - той, хто не має вітчизни] -стан людини, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Бездіяльність (посадової особи) - певна форма поведінки особи, пов'язана з невиконанням нею дій, які вона повинна була і могла вчини­ти на підставі покладених на неї посадових обов'язків і згідно з чинним законодавством України.

Безпосередня (пряма) демократія - способи і засоби безпосеред­нього здійснення влади народом або його частиною, які відкидають пере-дання владних повноважень будь-яким органам чи особам (народне воле­виявлення).

Біженець - особа, яка не є громадянином України і, внаслідок цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками ра­си, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належно­сті до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни, або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваю­чи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не мо­же чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань та щодо якої в порядку та за умов, визначених Законом України «Про біже­нців», прийнято рішення про надання їй статусу біженця.

Біпатризм (від лат. bis - двічі та грец. пахр'їС, - батьківщина) - стан людини, яка перебуває одночасно в громадянстві двох та більше держав. Закон України «Про громадянство України» встановлює: якщо громадя­нин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України; якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Блок виборчий - угода кількох політичних партій щодо спільного висування кандидата або списку кандидатів на виборах. Закон України «Про вибори народних депутатів України» передбачає, що виборчий блок може бути утворений двома та більше партіями, які були зареєстро­вані в установленому законом порядку не пізніш як за рік до дня виборів на підставі рішень з'їздів кожної з цих партій.

Бойкотування виборів (англ. boycott) - здійснення бойкоту виборів, тобто масова відмова (утримання) виборців від участі у виборах до пред­ставницьких органів публічної влади. Термін Б. походить від прізвища управителя маєтку Ч.-К. Бойкота, до якого 1880 р. вперше в історії ір­ландські орендарі застосували подібну форму протесту.

Бюджет державний (англ. budget, буквально - сумка) - розпис доходів

 

 

 

480

 

481

 

і видатків держави на певний термін, здебільша на рік. Згідно зі ст. 96 Конституції України Державний бюджет України затверджується щоріч­но Верховною Радою України на період від 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період.

Бюджет місцевий - щорічний план утворення й використання фінан­сових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування. Б. м. самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні органи місцевого самоврядування. Втручання органів державної влади у процес складання, затвердження і виконання Б. м. не допускається.

Бюджет розвитку - доходи і видатки місцевого бюджету, які утво­рюються і використовуються для реалізації програм соціально-економіч­ного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази.

Верховенство закону - визнання конституції, закону вищим джере­лом права. Як принцип правової системи В. з. дістало визнання в XVII-XIX ст. з формуванням громадянського суспільства і правової держави. Теоретичне обґрунтування отримало в працях Дж. Локка, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо.

Верховенство Конституції (юридичне) - пріоритетне становище Конституції в системі національного законодавства України, її вища юридична сила щодо всіх інших правових актів. В. К. отримало закріп­лення в ч. 2 ст. 8 Конституції України.

Верховенство права - одна із засад конституційного ладу. Принцип В. п. означає пов'язаність законодавчої влади природним правом (держа­ва може видавати лише такі закони, які відповідають приписам природ­ного (надпозитивного) права) та верховенство закону.

Верховна Рада України - єдиний орган законодавчої влади в Україні -парламент України. Конституційний склад В. Р. У.- 450 народних депу­татів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки. Основними функціями В. Р. У. є: законодавча, установча та контрольна. Законодавча функція В. Р. У.- це найважливіший напрямок її діяльності. В системі поділу влади парламент має прерогативу в галузі правотворчо-сті, він приймає закони з питань, що потребують законодавчого регулю­вання, не втручаючись при цьому до сфери компетенції інших органів, які здійснюють нормотворчу підзаконну діяльність (Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства тощо). Здійснюючи законодавчу функцію, В. Р. У. за допомогою закону (за умови відповідності його Конс­титуції України) надає своєму рішенню вищої юридичної сили, пов'я­зуючи ним виконавчу і судову владу. Установча функція В. Р. У. пов'я­зана з її участю у формуванні інших органів державної влади і місцевого самоврядування та визначенні правових основ їхньої діяльності. Зокрема, В. Р. У. призначає вибори Президента України та місцеві вибори, дає згоду на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України тощо. Контрольна функція В. Р. У. полягає у здійсненні парламентського контролю.

482

 

Верховний Головнокомандувач Збройних Сил - вищий військовий начальник, який здійснює загальне керівництво Збройними Силами дер­жави як під час війни, так і в мирний час. Згідно з п. 17 ст. 106 Конститу­ції України В. Г. 3. С. України є Президент України.

Верховний Суд України - найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції. В. С. У. складається з обраних до нього Верхов­ною Радою України суддів. Для організації роботи з розгляду та перегля­ду справ, не віднесених до підсудності вищих спеціалізованих судів, у В. С. У. діють судові палати. Із складу суддів В. С. У. Пленумом Верхов­ного Суду України шляхом таємного голосування обираються Голова В. С. У., перший заступник Голови, заступники Голови - голови судових палат, їхні заступники і Секретар Пленуму.

Вето (від лат. veto - забороняю) - акт, що призупиняє або не допус­кає введення в дію рішення яких-небудь органів. Найбільше значення має надане Президентові України право (ст. 94 Конституції України) на­кладати В. на закони, прийняті Верховною Радою України.

Вибори - спосіб формування органу державної влади, органу місце­вого самоврядування або наділення повноваженнями їхньої посадової особи шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначення ре­зультатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих осіб за умови, коли на здобуття кожного мандата мають право балотуватися два і більше кандидатів. В. в конституційному праві класифікують за різ­ними підставами: 1) залежно від того, які органи обираються, вибори поділяються на парламентські (вибори народних депутатів), президент­ські (вибори Президента України) та місцеві (вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів); 2) залежно від того, обирається виборний орган повністю або частково, розрізняють загальні та часткові (тобто замість депутатів, які вибули, коли обирається лише частина коле­гіального виборного органу влади) В.; 3) залежно від підстав проведення В. можуть бути черговими, позачерговими (достроковими), проміжними або повторними; 4) залежно від територіальних меж проведення В. поді­ляють на загальнонаціональні та місцеві (локальні); 5) залежно від спо­собу волевиявлення виборців розрізняють прямі та непрямі В. Крім того, інколи вибори поділяють на однопартійні, багатопартійні чи безпартійні; альтернативні та безальтернативні; основні та додаткові тощо.

Виборча (грошова) застава - грошова сума, яку зобов'язані внести на спеціальний рахунок політичні партії (блоки) або окремі кандидати під час реєстрації. Закон України «Про вибори народних депутатів України» (ст. 44), наприклад, передбачає, що партія (блок) вносить В. з. в розмірі 2500 мінімальних розмірів заробітної плати.

Виборча дільниця - частина території виборчого округу, утворена для підготування і проведення голосування та підрахунку голосів вибор­ців. В. д. утворюються, за винятком окремих випадків, територіальними виборчими комісіями.

Виборча квота (виборчий метр, виборча частка) - найменше число голосів, необхідне для обрання одного кандидата у пропорційній або

483

 

змішаній виборчій системі. Наприклад, для встановлення результатів виборів народних депутатів України виборча квота обчислюється за формулою: В. к. = X: 450, де В. к. - виборча квота, X - сумарна кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до ви­борчих списків партій (блоків), що отримали три та більше відсотків го­лосів виборців.

Виборча система - 1. Система суспільних відносин, які складаються з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формуван­ня. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які сукупно утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права. 2. Певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами за­лежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб. При цьому виділяють три основні види виборчих систем, які різня­ться порядком установлення результатів голосування - мажоритарна, пропорційна та змішана. Мажоритарна В. с. базується на принципі: об­раним вважається кандидат, який отримав установлену більшість голосів виборців у виборчому округу, в якому він балотувався, або в цілому по країні (у разі президентських виборів) - в Україні застосовується на пре­зидентських і на виборах депутатів сільських, селищних рад та сільських селищних, міських голів. Пропорційна В. с. передбачає такий порядок визначення результатів голосування, за якого розподіл мандатів між пар­тіями, що виставили своїх кандидатів до представницького органу, здійс­нюється відповідно до кількості отриманих ними голосів - в Україні з 1 жовтня 2005 р. буде застосована на парламентських виборах, виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, ра­йонних, міських, районних у місті рад. Змішана В. с. заснована на поєд­нанні елементів мажоритарної та пропорційної систем: частина депутатів обирається за однією системою, частина - за іншою - в Україні застосо­вується на парламентських виборах (до 1 жовтня 2005 p.).

Виборче право - 1. Головний конституційно-правовий інститут, якого складають норми, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з форму­ванням представницьких та інших виборних органів публічної влади (об'єктивне В. п.). 2. Закріплене Конституцією України і гарантоване дер­жавою право громадянина України вільно обирати та бути обраним до виборних органів публічної влади (суб'єктивне В. п.). При цьому виділя­ють активне (право обирати) В. п. і пасивне (право бути обраним) В. п.

Виборчий бюлетень - виборчий документ затвердженої форми для таємного голосування. В. б. видається виборцеві дільничною виборчою комісією на підставі списку виборців і за умови пред'явлення виборцем відповідного документа.

Виборчий округ - територіальна або інша виборча одиниця, в межах якої об'єднуються виборці для обрання депутатів.

Виборчий процес - здійснення громадянами, політичними партіями, виборчими комісіями, іншими суб'єктами виборчого процесу виборчих процедур, передбачених виборчим законодавством України. В. п. здійс­нюється у кілька стадій: складання списків виборців; утворення вибор-

484

 

чих округів; утворення виборчих дільниць; утворення виборчих комісій; висування та реєстрація кандидатів; проведення передвиборної агітації; голосування; підрахунок голосів виборців і встановлення підсумків голо­сування; встановлення результатів виборів.

Виборчі комісії- спеціальні колегіальні виборчі органи, що утво­рюються у порядку, визначеному законом, для підготування і проведення виборів до органів публічної влади. В Україні утворюються такі виборчі комісії: Центральна В. к., окружні В. к., територіальні В. к., дільничні В. к.

Виконавча влада - гілка державної влади, здійснення якої згідно з теорією поділу влади покладається на систему органів В. в.- сукупність органів державної влади, наділених компетенцією в галузі державного управління та матеріальними, фінансовими, кадровими, інформаційними та іншими ресурсами, необхідними для її реалізації в організаційних і правових формах та із застосуванням методів діяльності, що передбачені Конституцією України для виконавчої гілки влади.

Вища рада юстиції - колегіальний, незалежний орган, відповідаль­ний за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суд­дями і прокурорами вимог щодо несумісності та в межах своєї компете­нції про їхню дисциплінарну відповідальність.

Відповідальність у конституційному праві - відповідальність суб'єк­тів конституційного права, передусім органів публічної влади, їхніх по­садових осіб, за порушення конституційно-правових норм. Формами такої відповідальності можуть бути: накладання вето на правовий акт, скасування правового акта, дострокове припинення повноважень, усу­нення з поста, визнання виборів недійсними тощо.

Відставка - дострокове припинення повноважень органу публічної влади, його посадової особи за власним бажанням (наприклад, В. Прези­дента України) або внаслідок обставин, передбачених законом (напри­клад, В. Кабінету Міністрів України з ініціативи Президента України, внаслідок прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Ка­бінету Міністрів України).

Вільний мандат - форма взаємозв'язків депутата парламенту, іншо­го представницького органу зі своїми виборцями, яка характеризується тим, що депутат вважається представником усього народу (територіальної громади), ніхто не може відкликати його або давати обов'язкові накази. Беручи участь у здійсненні функцій парламенту (представницького орга­ну місцевого самоврядування), він пов'язаний лише нормами Конститу­ції, відповідальністю перед Богом та своєю совістю, яка повинна підка­зувати йому, яке рішення приймати щодо тих чи інших проблем, які об­говорюються в парламенті чи іншому представницькому органі. Вперше принцип В. м. був сформульований англійським вченим і законодавцем Едмундом Бруком у 1774 p., і його основні положення зводяться до такого: 1) мандат є загальним (тобто, хоча депутати й можуть обиратися на ви­борчих округах, вони представляють усю націю); 2) мандат - не імпера-

485

 

тивний, а факультативний (його здійснення вільне від примусу, депутат не зобов'язаний робити щось конкретне, зокрема брати участь у парла­ментських засіданнях, не зобов'язаний враховувати думку своїх вибор­ців); 3) мандат не підлягає відкликанню; 4) мандат у його здійсненні не потребує схвалення дій мандатарія (презумпція відповідності волі депу­татів волі народу не підлягає запереченню). Конституція України, регу­люючи питання статусу народних депутатів України, базується на прин­ципі вільного депутатського мандата (хоча прямо про це в тексті Консти­туції України і не говориться). Такий висновок обгрунтований тим, що Конституція України не передбачає обов'язковості для депутатів наказів виборців і можливості відкликання депутата виборцями.

Властивості (юридичні) Конституції України - її специфічні риси як Основного Закону, що відрізняють Конституцію України від інших норма­тивно-правових актів, характеризують її сутність і зміст. До В. ю. К. У. відносять: юридичне верховенство, стабільність, пряму дію норм, особли­вий механізм правового захисту.

Воєнний стан - особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, не­обхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Вотум (лат. votum - бажання, воля) - рішення, ухвалене більшістю го­лосів виборців або членів представницької установи. Наприклад, В. вибор­чий - результати виборів президента, парламенту тощо. У парламентській практиці В.- вираження довіри (недовіри) уряду, посадовій особі тощо. Конституція України (ст. 87) передбачає право Верховної Ради України приймати резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України.

Гарантії місцевого самоврядування - сукупність способів і засобів, що забезпечують повну та ефективну реалізацію територіальними грома­дами, їхніми органами та посадовими особами права на місцеве самовря­дування.

Генеральний прокурор України - очолює прокуратуру України. Призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільня­ється з посади Президентом України. Верховна Рада України може ви­словити недовіру Г. п. У., що має наслідком його відставку з посади. Строк повноважень - п'ять років. Г. п. У.: 1) спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює контроль за їхньою діяльністю; 2) призначає першого заступника, заступників Г. п. У., керівників структурних підроз­ділів, головного бухгалтера, інших працівників Г. п. У.; 3) затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання; 4) призначає за погодженням із Вер­ховною Радою Автономної Республіки Крим прокурора Автономної Рес-

 

публіки Крим; 5) призначає заступників прокурора Автономної Респуб­ліки Крим, прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, їхніх заступ­ників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів; 6) відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, за винятком осіб, призначення яких передбачено Законом України «Про прокуратуру»; 7) відповідно до законів України видає обов'язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затвер­джує положення та інструкції; 8) присвоює класні чини згідно. Вносить подання Президенту України про присвоєння класних чинів державного радника юстиції 1, 2 і 3-го класів.

Глава держави - особа, яка формально займає найвищу сходинку в державній ієрархії та здійснює верховне представництво держави у внут­рішньо- та зовнішньополітичних відносинах. Юридичними формами Г. д. є: 1) монарх; 2) президент; 3) колегіальна президентура - обраний парла­ментом на визначений термін колегіальний орган, який здійснює функції глави держави (наприклад, Державна рада на Кубі, два капітан-регента в Сан-Маріно, Федеральна рада у Швейцарії); 4) глава уряду, на якого по­кладається здійснення функцій глави держави (наприклад, землі ФРН); 5) одноосібний або колегіальний узурпатор - особа чи колегіальний ор­ган, які здійснюють владу без правових підстав, не маючи при цьому ні «царського» походження, ні мандата виборщиків. В Україні главою дер­жави є Президент України, який обирається громадянами України на ос­нові загального, рівного і прямого виборчого права способом таємного голосування строком на п'ять років.

Голова Верховної Ради України - вища посадова особа Верховної Ради України. Обирається Верховною Радою України зі свого складу таємним голосуванням. У будь-який час Г. В. Р. У. може бути відклика­ний Верховною Радою України на його прохання, а також через незадо­вільну його роботу на цій посаді або інші обставини, що унеможливлюють виконання ним своїх обов'язків. Г. В. Р. У. відповідно до ст. 88 Консти­туції України та Регламенту Верховної Ради: веде засідання Верховної Ради України; організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України; підписує акти, прийняті Верховною Радою України; представляє Верховну Раду України в зносинах з іншими орга­нами державної влади України та органами влади інших держав; організо­вує роботу Апарату Верховної Ради України; вживає заходів до охорони та захисту честі й гідності Верховної Ради, її органів та депутатів; видає роз­порядження про опублікування актів Верховної Ради, що не потребують наступного підписання Президентом України; забезпечує внутрішню і зов­нішню безпеку Верховної Ради; розпоряджається використанням примі­щень, споруд, обладнання, а також територій, що перебувають у віданні Верховної Ради; затверджує положення про документооборот у Верховній Раді; забезпечує розроблення проекту кошторису витрат Верховної Ради; розпоряджається коштами, виділеними Верховній Раді згідно з затвердже­ним бюджетом і кошторисом витрат Верховної Ради тощо.

 

 

 

486

 

487

 

Голосування - найбільш демократична процедура ухвалення колек­тивних рішень. Г. є необхідним атрибутом: 1) законодавчого процесу; 2) виборчого процесу і референдуму. 1) Г. завершується кожне читання під час обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради України, приймаються закони та інші рішення Верховної Ради України. У Верховній Раді України застосовуються три види голосуван­ня: відкрите нефіксоване, відкрите фіксоване й таємне, шляхом подання бюлетенів. 2) В Україні Г. на всіх виборах публічної влади і референду­мах є таємним, що передбачає заборону будь-якого контролю за волеви­явленням виборців. Г. також є особистим - виборець не має права пере­давати свій виборчий бюлетень іншим особам. Забороняється отримання незаповненого виборчого бюлетеня від інших осіб, заохочення або зму­шування виборців до передання бюлетеня іншим особам підкупом, по­грозами або іншим способом.

Громадянство України - стійкий, необмежений у просторі право­вий зв'язок між фізичною особою та Україною, що знаходить свій вияв у їхніх взаємних правах та обов'язках.

Громадська організація - об'єднання громадян для задоволення й захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, націо­нально-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Громадянське суспільство - необхідний і раціональний спосіб соціа­льного життя, заснований на розумі, свободі, праві та демократії; суспі­льний устрій, за якого людині гарантується вільний вибір форм її еконо­мічного та політичного буття, гарантуються права людини і забезпечує­ться ідеологічна багатоманітність.

Громадянські (особові) права і свободи людини - сукупність при­родних і невідчужуваних основоположних прав і свобод, що належать людині від народження і не залежать від її належності до громадянства певної держави. Становлять основу правового статусу людини.

Гуманістичні засади конституційного ладу України - осново­положні принципи, які визначають і закріплюють провідну роль гро­мадянина в державному будівництві та місцевому самоврядуванні. До Г. з. к. л. У. відносять принципи гуманізму та народного суверенітету.

Декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, в якому особа засвідчує свою відмову від громадянства іншої держави і зобов'язується не користуватися правами цієї держави і не виконувати обов'язків, пов'язаних із належністю до її громадянства.

Декларація про відсутність іноземного громадянства - документ, в якому особа повідомляє про відсутність у неї іноземного громадянства з обґрунтуванням причин такої відсутності.

Делеговані повноваження - окремі повноваження, віднесені до компетенції органу виконавчої влади або органу місцевого самовряду­вання, якими згідно з законом або договором наділяється інший орган виконавчої влади або місцевого самоврядування. Делегування повнова­жень здійснюється: а) законом - органам місцевого самоврядування на­даються законом окремі повноваження органів виконавчої влади; б) до-

488

 

говором - окремі повноваження органу місцевого самоврядування (на­приклад, повноваження з управління об'єктом права комунальної влас­ності територіальної громади) передаються органу місцевого самовряду­вання іншого територіального рівня або іншої територіальної громади; в) рішенням районної, обласної ради, що ухвалюється відповідно до за­кону - делегування повноважень районних та обласних рад відповідним державним адміністраціям.

Делеговані повноваження органу самоорганізації населення - пов­новаження сільської, селищної, міської, районної у місті (в разі її ство­рення) ради, якими вона додатково наділяє орган самоорганізації насе­лення.

Демократична держава - держава, устрій і діяльність якої відпові­дає волі народу, загальновизнаним правам і свободам людини і грома­дянина. Рисами України як Д. д. є: реальна представницька демократія; організація державної влади на засадах її поділу на законодавчу, вико­навчу і судову; конституційне закріплення та реалізація на практиці принципу ідеологічного і політичного плюралізму; визнання та гаран-тованість місцевого самоврядування; пріоритет прав і свобод людини і громадянина.

Депутат - особа, обрана до парламенту або представницького органу місцевого самоврядування. Д. набуває особливого статусу, який забезпе­чує йому необхідні умови для участі в законодавчій та іншій діяльності відповідного представницького органу. Правовий статус народного де­путата України встановлений Конституцією України та Законом України «Про правовий статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. Гарантіями діяльності народного депутата України є: непоруш­ність повноважень народного депутата; депутатська недоторканність; забезпечення народного депутата інформаційними матеріалами та юри­дичною допомогою; переважне право виступу з питань депутатської діяльності в державних засобах масової інформації; відповідальність по­садових осіб за невиконання обов'язків щодо народного депутата; захист трудових прав народного депутата; компенсація витрат, пов'язаних з де­путатською діяльністю; право народного депутата мати до десяти поміч-ників-консультантів і помічників-консультантів, які працюють на гро­мадських засадах; право народного депутата на належні умови для вико­нання депутатських повноважень; право народного депутата на належні житлові умови та на безоплатний проїзд.

Депутатська недоторканність - принцип депутатського мандата, згід­но з яким депутат не може бути без його письмової згоди або згоди пар­ламенту, іншого представницького органу притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий, заарештований або підданий заходам ад­міністративного стягнення, що накладається в судовому порядку. Конс­титуція України (ст. 80) гарантує Д. н. народним депутатам України.

Депутатські групи (фракції) - формуються як на партійній, так і на позапартійній основі. Д. г., сформовані на основі партійної належності депутатів, називаються депутатськими фракціями. До складу Д. ч. (ф.)

489

 

можуть входити й позапартійні депутати, які підтримують програмні до­кументи відповідної партії. Д. г. (ф.), сформовані на позапартійній основі, об'єднують депутатів, які поділяють однакові або схожі погляди з питань державного і соціально-економічного розвитку. Відповідно до Регламен­ту Верховної Ради України зареєстровані Д. г. (ф.) користуються права­ми: на пропорційне (виходячи з кількості їх членів) представництво в усіх органах Верховної Ради України та офіційних парламентських деле­гаціях; на виступ свого представника з усіх питань порядку денного на засіданнях Верховної Ради України та її органів; Д. г. (ф.), з ініціативи якої розглядається питання, має право на виступ свого представника піс­ля припинення обговорення на засіданнях Верховної Ради України та її органів.

Державний Герб (польс. herb, від нім. Erbe - спадщина) - відмін­ний знак, що є офіційною емблемою держави, яка зображується на пра­порах, грошових знаках, печатках і деяких офіційних документах. Згідно з Конституцією України (ч. З ст. 20) Великий Д. Г. України встановлю­ється з урахуванням малого Д. Г. України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституцій­ного складу Верховної Ради України. При цьому головним елементом Великого Д. Г. України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Д. Г. України) - ч. 4 ст. 20 Конституції України.

Державний Гімн (грец. uuvo^- урочиста пісня) - музикально-поетичний твір, який разом з Державним Гербом і Державним Прапором є офіційним символом держави. Конституція України (ч. 5 ст. 20) вста­новлює, Що Д. Г. України є національний гімн на музику М. Вербицького зі словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Текст Д. Г. України затверджено Законом України «Про Державний Гімн Ук­раїни» від 6 березня 2003 р.

Державний комітет (державна служба) - центральний орган вико­навчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Д. к. (д. с.) вно­сить пропозиції щодо формування державної політики відповідним чле­нам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до йо­го відання. Д. к. (д. с.) очолює його голова.

Державний кордон України - лінія і вертикальна поверхня, що проходять цією лінією, які визначають межі території України - суходолу, вод. надр, повітряного простору.

Державний лад - система основних політико-правових, економіч­них, соціальних відносин, які закріплюються державно-правовими (конс­титуційно-правовими) нормами. Д. л. може бути конституційним, якщо мова йде про конституційну державу, тобто державу, яка впливає на сус­пільний лад правовим шляхом (установлюючи або санкціонуючи пра­вові норми, забезпечуючи їх реалізацію на основі Конституції та інших

490

 

легітимних джерел права), виконує певні обов'язки перед людиною і су­спільством, і неконституційним - Д. л. тоталітарної держави.

Державний Прапор - офіційний відмінний знак (емблема) держави, символ її суверенітету. Згідно з Конституцією України (ч. 2 ст. 20) Д. П. України являє собою стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг си­нього і жовтого кольорів.

Державний суверенітет - верховенство державної влади всередині країни, її повнота, незалежність у зовнішніх відносинах, загальний харак­тер та і винятковість.

Державний устрій - політико-територіальна організація держави, яка характеризується статусом її територіальних одиниць, формою їх правових відносин між собою та з державою в цілому. Сучасній практиці державного будівництва відомі три форми Д. у.: унітарна, федеративна та обласна (Іспанія, Італія) держава.

Децентралізація - процес передання частини функцій і повноважень центральних органів виконавчої влади органам регіонального та місцевого самоврядування.

Джерела галузі конституційного права - форми вираження та організації його структурних одиниць - конституційно-правових норм. Д. г. к. п. перебувають у певній ієрархічній підпорядкованості (за їхньою юридичною силою). Систему Д. г. к. п. становлять Конституція України, закони й міжнародні договори України, нормативні укази Президента України, нормативні постанови Кабінету Міністрів України, норматив­но-правові акти Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, статути територіальних громад та інші нормативні акти місцевого самоврядування, а також спеціальні джерела - акти колишніх СРСР та

УРСР.

Дипломатичне представництво - посольство (нунціатура), місія (інтернунціатура) або інше дипломатичне представництво іноземної держави (персонал, споруди та приміщення).

Дипломатичне представництво України - постійно діюча установа України за кордоном, що покликана підтримувати офіційні міждержавні відносини, здійснювати представництво України, захищати інтереси України, права та інтереси її громадян і юридичних осіб.

Дипломатичні привілеї та імунітети - сукупність особливих пільг, прав і переваг, які надаються іноземним дипломатичним агентам і кон­сульським посадовим особам, їх персоналові, іншим особам, які корис­туються захистом на території держави перебування відповідно до між­народного права.

Договір (міжнародний) - міжнародна угода, укладена між держава­ми в письмовій формі і регульована міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох зв'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування.

Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого цент­рального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкова-

491

 

них йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Загальне виборче право - важливий конституційний принцип ви­борчого права України, зміст якого полягає ось у чім: 1) право голосу на виборах і референдумах мають лише громадяни України. Вимога належ­ності до громадянства України пов'язана з тим, що виборче право - це найважливіша форма участі громадянина в управлінні державними спра­вами, воно належить до політичних прав; відповідно, негромадяни, зокре­ма й апатриди, які проживають на території України, не наділяються ви­борчим правом; 2) забороняються будь-які привілеї чи обмеження ви­борчих прав окремих груп громадян залежно від природних властивостей громадянина України як людини та від його громадянських рис. При цьому серед природних властивостей у виборчому законодавстві України перелічені раса, колір шкіри,' стать, а до переліку громадянських власти­востей внесено політичні, релігійні та інші переконання, етнічне та соці­альне походження, майновий стан, місце проживання, мовну належність; 3) забороняються обмеження щодо участі громадян у виборчому процесі, які не передбачені Конституцією України та виборчим законодавством України.

Загальні збори (за місцем проживання громадян) - зібрання всіх або частини жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань міс­цевого значення.

Закон - нормативно-правовий акт, що приймається органом законо­давчої влади (Верховною Радою України), чи безпосередньо народом України (на всеукраїнському референдумі) з дотриманням вимог законо­давчої процедури, який має вищу (відносно всіх інших нормативно-правових актів) юридичну силу та регулює найбільш важливі суспільні відносини переважно загального характеру. Перелік питань, що визна­чаються або встановлюються у 3. України, міститься у ст. 92 Конституції України.

Законодавча ініціатива - офіційне внесення до Верховної Ради України уповноваженим суб'єктом законопроекту або законодавчої про­позиції. Законопроект та законодавча пропозиція - дві основні форми реалізації права 3. і. При цьому під законопроектом розуміється текст майбутнього закону з усіма його атрибутами (преамбулою, статтями, параграфами тощо), а під законодавчою пропозицією - ідея або концеп­ція майбутнього закону. Відповідно до ст. 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президенто­ві України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України.

Законодавчий процес - чітко врегульована Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України діяльність спеціально уповно­важених органів і посадових осіб (суб'єктів 3. п.), що полягає у творенні законів. Ця діяльність здійснюється в кілька послідовних етапів, або ста­дій. Звичайно виділяють такі основні стадії 3. п.: підготування законо­проекту (законодавчої пропозиції) та внесення його до Верховної Ради -

 

законодавча ініціатива; попередній розгляд законопроекту в комітетах Верховної Ради; обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради з його подальшим прийняттям або відхиленням (повніс­тю чи частково); підписання (санкціонування) та оприлюднення закону. Крім основних, може виникнути потреба в додатковій стадії - обгово­рення вмотивованих пропозицій Президента України в разі повернення ним прийнятого закону до Верховної Ради України (повторний розгляд).

Законопроект - текст проекту закону, що подається до парламенту, іншого законодавчого органу для прийняття в установленому порядку. Регламент Верховної Ради України передбачає відмінність між 3. і зако­нодавчою пропозицією (двома формами реалізації права законодавчої ініціативи): якщо 3. являє собою текст майбутнього закону з усіма його атрибутами (преамбулою, статтями, параграфами тощо), то законодавча пропозиція - це ідея або концепція майбутнього закону.

Законопроект конституційний - законопроекти, що передбачають внесення змін чи доповнень до конституції.

Запит депутатський - вимога депутата парламенту, іншого представ­ницького органу, яка заявляється, на сесії парламенту, іншого представ­ницького органу до підконтрольних і підзвітних йому органів та посадо­вих осіб, дати офіційну відповідь із питань, віднесених до їхньої компе­тенції, якщо його попередні депутатські звернення до них не було задо­волено.

Засади конституційного ладу України - 1. Система закріплених у Конституції України вихідних принципів територіальної, політичної, соці­альної та економічної організації держави, взаємовідносин держави з лю­диною та інститутами громадянського суспільства. 2. Загальний конститу­ційно-правовий інститут, який становлять норми Конституції України, що закріплюють основні принципи організації держави, характеризують її як конституційну, а також визначають засади і принципи взаємовідносин держави з людиною та інститутами громадянського суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприян­ня реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством України їхніх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинно­го законодавства чи вади в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліп­шення їхньої діяльності. Тільки к.- письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Імперативний мандат - форма взаємозв'язків депутата парламенту, іншого представницького органу зі своїми виборцями. Принцип І. м. об­ґрунтовувався на основі положень доктрини народного суверенітету, сформульованої Жан-Жаком Руссо в XVIII ст., яка базується на ідеї не­подільності й непредставництва народного суверенітету: представляти можна не сам суверенітет, а лише владу (за Ж.-Ж. Руссо, депутати не можуть бути представниками народу, вони є лише його уповноважени­ми). Обов'язковими елементами І. м. є пов'язаність депутата волею

 

 

 

492

 

493

 

виборців (накази виборців) і можливість відкликання депутата виборцями. У практичному плані І. м. немає ніякого сенсу, оскільки звернення депу­тата до своїх виборців із кожного питання, яке обговорюється парламен­том, іншим представницьким органом, внаслідок лише суто технічних проблем, не кажучи про інші аспекти, може повністю дезорганізувати його роботу. Принцип І. м. закріплювався в «радянських» конституціях. Імпічмент (англ. impeachment - недовіра, від старофр. Empeech-_ ment - осуд, обвинувачення) - спеціальна процедура (правила) щодо ' притягнення до відповідальності вищих посадових осіб (президента, мі­ністра тощо) у випадках порушення ними законів держави. В Україні процедура І. передбачена стосовно Президента України (ст. 111 Консти­туції України), а її застосування можливе за таких умов: 1) наявності вис­новку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину;

наявності висновку Конституційного Суду України щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про І. Прези­дент України має право заявити про відмову від участі в процедурі І., що тягне за собою припинення його повноважень на підставі, передбаченій ст. 109 Конституції України (відставка Президента України). Сама про­цедура І. має такі стадії: 1) ініціювання питання про усунення Президен­та з поста в порядку І. більшістю від конституційного складу Верховної Ради України; 2) ухвалення Верховною Радою не менш як двома трети­нами від її конституційного складу рішення про звинувачення Президента;

ухвалення Верховною Радою не менш як трьома четвертими від її конституційного складу рішення про усунення Президента з поста.

Інавгурація (від лат. inauguro - посвячую) - урочиста церемонія вступу на пост глави держави. Стаття 104 Конституції України передба­чає, що новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через 30 днів після офіційного оголошення результатів виборів, з момен­ту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України. Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.

Індемнітет [від лат. indemnitas (indemnitatis) - відшкодування збит­ків] - 1. Звільнення депутата парламенту від юридичної відповідально­сті за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах під час здійснення повноважень (за винятком відповідальності за образу чи наклеп). Конституція України (ч. 2 ст. 80) закріплює цей привілей як принцип статусу народного депутата України. 2. Винагоро­да депутата за його парламентську діяльність, що містить заробітну плату, оплату проїзду і користування засобами зв'язку, утримання апа­рату тощо. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. оплата праці народного де­путата України проводиться в розмірах, установлених Верховною Ра­дою України.

Іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є гро­мадянином (підданим) іншої держави або держав.

494

 

Кабінет Міністрів України - вищий орган у системі органів вико­навчої влади. К. М. У. здійснює функції, пов'язані з керівництвом вико­навчо-розпорядчою діяльністю в різних сферах державного життя та спрямовуванням і координацією діяльності органів виконавчої влади. До складу К. М. У. входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. Прем'єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше половини від кон­ституційного складу Верховної Ради України. Персональний склад К. М. У. призначається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра

України.

Каденція (італ. cadenza, від лат. Cado - падаю, припиняюся) - про­міжок часу, протягом якого виборна особа (орган) здійснює свої повно­важення.

Кворум [від лат. quorum (praesentia sufficit) - чиєї (присутності' до­статньо)] - кількість членів колегіального органу, присутність яких на його засіданнях необхідна для обговорення та ухвалення рішень.

Колізії в конституційному праві (від лат. collisio - зіткнення) -суперечності між нормами конституційного права. К. породжуються не­досконалістю чинного законодавства, довільним тлумаченням джерел галузі конституційного права тощо.

Комітети Верховної Ради України - постійно діючі органи, які ство­рюються на строк повноважень Верховної Ради України на основі пропор­ційного представництва депутатських груп і фракцій. Згідно зі ст. 89 Конс­титуції України Верховна Рада України затверджує перелік комітетів, оби­рає голів цих комітетів. Основними функціями парламентських комітетів є здійснення законопроектної роботи, підготування і попередній розгляд питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України.

Компетенція (лат. competentio, від competo - взаємно прагну; відпо­відаю, підходжу) - сукупність предметів відання та повноважень органу публічної влади або посадової особи, що визначають його місце в систе­мі органів державної влади (в системі місцевого самоврядування).

Компетенція місцевого самоврядування - встановлена нормами Конституції та законів України сукупність прав, обов'язків і предметів відання територіальної громади, органів і посадових осіб місцевого са­моврядування, які забезпечують здійснення функцій і завдань місцевого самоврядування.

Комунальна власність - рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, підприємства, установи та організації, зокрема банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частка в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, за­клади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального об­слуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права К. в. територіальної гро­мади, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Конституційна комісія - особлива комісія, яка створюється парла­ментом (іншим представницьким органом) для підготування проекту

495

 

нової конституції держави. В Україні Конституційну комісію (Комісію з розроблення нової Конституції Української РСР) було утворено Верхов­ною Радою УРСР 24 жовтня 1990 р.

Конституційне звернення - письмове клопотання до Конституцій­ного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи. Суб'єктами права на К. з. є громадяни України, інозем­ці, особи без громадянства та юридичні особи.

Конституційне подання - письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання правового акта (його окремих положень) не­конституційним, про визначення конституційності міжнародного дого­вору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України, а також звернення Верховної Ради про подання висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента з поста в порядку імпічменту. Суб'єктами пра­ва на К. п. є Верховна Рада, Президент, не менш як 45 народних депута­тів України (підпис депутата не відкликається), Уповноважений Верхов­ної Ради з прав людини, Верховний Суд, Кабінет Міністрів, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.

Конституційне право України - провідна галузь національного права України, що являє собою систему правових норм, які регулюють базові суспільні відносини, закріплюючи при цьому належність публічної влади, засади її організації та здійснення, гарантії основних прав і свобод людини і громадянина. Предмет К. п. У. становлять суспільні відносини, що вини­кають у всіх сферах життєдіяльності суспільства та які пов'язані з правами і свободами людини і громадянина (відносини між людиною та держа­вою), організацією держави і публічної влади (владовідносини).

Конституційний лад - такий стан (або порядок) суспільних відно­син, урегульованих конституційно-правовими нормами, що характеризує державу як конституційну, забезпечує підпорядкованість держави праву, сприяє закріпленню в суспільній практиці й правосвідомості справедли­вих, гуманних і правових взаємозв'язків між людиною, громадянським суспільством і державою.

Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юри­сдикції в Україні. К. С. У. вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. К. С. У. складається з 18 суддів К. С. У.: шість суддів призначаються Президентом України після кон­сультації з Прем'єр-міністром та Міністром юстиції щодо кандидатур на посади суддів К. С. У.; шість суддів призначаються Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів; шість суддів призначаються з'їздом суддів. До повноважень К. С. У. належать при­йняття рішення і подання висновків у справах щодо: конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента, актів

 

Кабінету Міністрів, правових актів Верховної Ради Автономної Респуб­ліки Крим; відповідності Конституції України чинним міжнародним до­говорам України або тим міжнародним договорам, що вносяться до Вер­ховної Ради для надання згоди на їх обов'язковість; додержання консти­туційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту; офіційного тлумачення Конституції та законів України. Формами звернення до К. С. У. є консти­туційне подання та конституційне звернення.

Конституційні принципи правового статусу людини і громадянина -вихідні засади, на основі яких визначаються зміст і умови реалізації прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. Конституція України згідно із загальнолюдськими цінностями та міжнародно-правовими нормами в га­лузі прав людини, які визначені Загальною декларацією прав людини (1948 p.), Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права (1966 p.), Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (1966 p.), Європейською конвенцією про захист прав людини і основних свобод (1950 p.), іншими міжнародно-правовими документами, закріплює щодо правового статусу людини і громадянина такі принципи: свободи людини; рівності людей у своїй гідності та правах; невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини; гарантованості прав, свобод і обов'язків людини і громадянина; невичерпності конституційного перелі­ку прав і свобод людини і громадянина; рівності конституційних прав і свобод громадян України та рівності їх перед законом; єдності прав люди­ни та її обов'язків перед суспільством.

Конституційно-правова відповідальність - особливий вид юри­дичної відповідальності, яка передбачається конституційно-правовими нормами і настає за конституційний делікт (правопорушення). К.-п. в. має політичний і моральний характер. її формами є: скасування або призупинення дії правового акта; дострокове припинення повноважень, усунення з поста; визнання виборів або результатів референдуму недійс­ними.

Конституційно-правова норма - загальнообов'язкове правило по­ведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які складають предмет галузі конс­титуційного права. К.-п. н. характеризуються особливим змістом (регу­люють особливе коло відносин), установчим характером приписів (ви­значають основи побудови правової системи та державного механізму), основоположним джерелом (Конституція України), особливостями струк­тури (переважна більшість не містить санкції), особливим колом суб'єк­тів (народ, держава тощо), загальнорегулятивним характером (норми-принципи, норми-дефініції, норми-програми тощо).

Конституційно-правовий інститут - відносно самостійний відо­кремлений комплекс конституційно-правових норм, що регулюють у межах галузі конституційного права певну сферу або групу однорідних суспільних відносин. Виділяють загальні (генеральні), головні та почат­кові К.-п. і.

 

 

 

496

 

497

 

Конституційно-правові відносини - суспільні відносини, врегульо­вані конституційно-правовими нормами, тобто відносини, суб'єкти яких наділяються взаємними правами та обов'язками згідно з приписом конс­титуційно-правової норми. К.-п. в. характеризуються специфічним зміс­том (пов'язані зі здійсненням публічної влади та реалізацією прав і сво­бод людини і громадянина), особливим суб'єктним складом, особливим механізмом реалізації прав та обов'язків суб'єктів (у значній частині цих відносин права та обов'язки суб'єктів реалізуються не безпосередньо, а через інші відносини).

Конституціоналізм - 1. Політико-правова доктрина, що обґрунтовує необхідність установлення конституційного ладу. 2. Правління, обмежене конституцією (конституційне правління); політична система, що спираєть­ся на конституцію та конституційні методи правління. 3. Ідейно-політич-ний рух, спрямований на встановлення конституційного правління.   .

Конституція (формально-юридична) - Основний Закон держави, що приймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини, які визначають принципи організації та здійснення державної влади, взаємовідносин держави з людиною, закріплюючи при цьому засади конституційного ладу, гарантії прав і свобод людини і громадянина, систему, порядок організації та компетенцію органів державної влади, територіальний устрій держави, державні символи, засади місцевого самоврядування.

Контрасигнація ((від лат. contra - проти і signo - підписую, засвідчую) -попереднє скріплення акта глави держави підписами прем'єр-міністра і міністра, відповідального за цей акт та його виконання, внаслідок чого вони приймають на себе юридичну і політичну відповідальність за акт глави держави. Конституція України (ст. 106) передбачає необхідність К. актів Президента України, що видаються з питань, пов'язаних зі здійсненням представництва держави в міжнародних відносинах, керівництвом зовніш­ньополітичною діяльністю держави, веденням переговорів та укладанням міжнародних договорів України; прийняттям рішення про визнання інозем­них держав; призначенням і звільненням глав дипломатичних представ­ництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; припи­ненням повноважень Верховної Ради України; призначенням членів Кабі­нету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиненням їхніх повноважень на цих посадах; призначенням на посади та звільненням із посад Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду дер­жавного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіо­мовлення України; утворенням, реорганізацією та ліквідацією міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; призначенням на посади та звільненням із посад вищого командування Збройних сил України, ін­ших військових формувань; здійсненням керівництва у сферах національ­ної безпеки та оборони держави; керівництвом роботою Ради національної безпеки та оборони України; прийняттям у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, ого-

 

лошення в разі необхідності окремих місцевостей України зонами надзви­чайної екологічної ситуації; призначенням третини складу Конституційно­го Суду України; утворенням судів; присвоєнням вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів та інших вищих спеціальних звань і класних чинів.

Ліберальна (європейська) концепція прав людини - базується на ідеї природних, невідчужуваних прав людини та обґрунтовує необхід­ність конституційного визначення таких умов, які сприяли б вільному розвиткові особи. Філософською основою цієї концепції є вчення про свободу як про природний стан людини та вищої соціальної цінності після самого життя. Вперше концепцію було відтворено в Декларації незалежності США 1776 р. та в Декларації прав людини і громадянина 1789 р. (Франція). Основні положення концепції зводяться до такого: 1) всі люди народжуються вільними і ніхто не має права відчужувати їхні природні права, а охорона цих прав - головне призначення держа­ви; 2) свобода полягає у можливості людини робити все, що не завдає шкоди іншій людині, тобто свобода людини не може бути абсолютною, вона обмежується свободою інших людей. Основа свободи - рівність можливостей для всіх; 3) межі свободи можуть бути визначені лише законом, який є мірою свободи: дозволено все, що не заборонено зако­ном; 4) частина дозволеного визначається через права людини, які за­кріплюються конституцією з метою допомогти людині усвідомити свої можливості та орієнтувати державу на їх першочерговий захист, але конституційний перелік прав людини не може вважатися вичерпним; 5) обмеження прав людини можливе лише у виняткових випадках і здійснюється з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.

Мандат (депутатський) (лат. mandatum, від mando - доручаю) -1. Документ, що підтверджує законність повноважень депутата парла­менту, іншого представницького органу. 2. Публічна функція, що покла­дається на депутата парламенту, іншого представницького органу шляхом виборів і зміст якої визначається Конституцією та законами держави. Конституція України закріплює такі принципи народного депутата України: вільний депутатський мандат; здійснення повноважень народ­ним депутатом на постійній основі; несумісність депутатського мандата з іншими видами діяльності; рівноправність депутатів; депутатська недо­торканність і депутатський індемнітет.

Мандатарій (лат. mandatarius) - особа, орган, держава, що одержали мандат.

Матеріальна конституція - велика кількість прийнятих у різні часи нормативних актів, а також судових рішень і конституційних звичаїв, що визначають засади державного ладу, основи організації органів держав­ної влади, закріплюють і гарантують права і свободи людини, регулюють її взаємовідносини з державною владою. М. к. не має формалізованого характеру, тобто акти, які її складають, не мають вищої юридичної сили щодо інших законів.

 

 

 

498

 

499

 

Методи конституційно-правового регулювання - сукупність при­йомів і засобів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відноси­ни, що становлять предмет галузі конституційного права. Основними такими методами є: установлення прав, дозволяння, заборона, покладан­ня обов'язків і відповідальності.

Методи науки конституційного права - сукупність правил, засобів, принципів наукового пізнання, які застосовуються в наукових досліджен­нях і забезпечують отримання об'єктивних достовірних знань. У науці конституційного права застосовуються методи: формально-юридичного аналізу, порівняльно-правовий, історичний, системний, статистичний, конкретно-соціологічні.

Міністерство - головний (провідний) орган у системі центральних ор­ганів виконавчої влади для забезпечення реалізації державної політики у визначеній сфері діяльності. Керівництво М. здійснює міністр. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розроблення і впровадження Програми Кабінету Міністрів України з відповідних пи­тань, реалізацію державної політики у визначеній сфері державного упра­вління. Він здійснює управління в цій сфері, спрямовує та координує діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до його відання.

Місцеве самоврядування - гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - само­стійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого само­врядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Місцеві збори - обов'язковий грошовий внесок, що за рішенням міс­цевої ради стягується на території відповідної адміністративно-тери­торіальної одиниці з організацій та фізичних осіб з метою компенсації вартості комунальних послуг, які надаються платникові місцевого збору в системі місцевого самоврядування. На відміну від місцевого податку, М. з. мають відплатний характер, виступаючи однією з умов здійснення в інтересах платника місцевого збору певних дій, пов'язаних з наданням йому відповідних послуг.

Місцеві податки - запроваджені відповідно до закону сільськими, селищними, міськими радами обов'язкові безвідплатні платежі, що стя­гуються на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці з організацій і фізичних осіб відчуженням належних їм правом власності, господарського відання або оперативного управління коштів із метою фінансового забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування та зараховуються до місцевого бюджету.

Монарх (від грец. \xovapxoC, - самодержець)- суверенна і не пов'язана політичною відповідальністю особа, якій влада належить за власним правом. Різновидами інституту М. є: монарх, який успадку­вав свій пост (наприклад, Велика Британія, Іспанія, Швеція); монарх, призначений своєю сім'єю - правлячою династією (Саудівська Аравія);

 

монарх федерації, обраний монархами суб'єктів федерації (Малайзія, ОАЕ).

Монархія (грец. uovapxia - єдиновладдя, єдинодержавність) - фор­ма правління, за якої найвища державна влада повністю або частково зосереджена в руках монарха - одноосібного глави держави, який здійс­нює владу за власним правом, а не на підставі делегування. Найчастіше влада монарха є довічною і передається в спадщину.

Надзвичайний стан - особливий правовий режим, який може тимча­сово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях у випадках виник­нення надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю гро­мадян, або в разі спроби захоплення державної влади чи зміни конститу­ційного ладу України насильством, і передбачає надання відповідним ор­ганам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про правовий режим над­звичайного стану» повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимча­сове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Народна конституція - конституція держави, прийнята представни­цьким органом (установчими зборами, парламентом) або шляхом рефе­рендуму.

Народний депутат України - обраний відповідно до Закону Украї­ни «Про вибори народних депутатів України» представник Українського народу у Верховній Раді України та уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конс­титуцією України та законами України.

Народний суверенітет - повновладдя народу, тобто володіння наро­дом, який є єдиним джерелом влади, політичними та соціально-еконо­мічними засобами для реальної участі у здійсненні публічної, політичної влади (державної влади та місцевого самоврядування), в управлінні дер­жавними та суспільними справами. У співвідношенні «суверенітет наро­ду - державний суверенітет» пріоритет належить суверенітету народу, він здійснює установчу владу і визначає конституційний лад держави та форму державної влади, його воля обов'язкова для всіх органів держав­ної влади та органів місцевого самоврядування.

Натуралізація (від лат. naturalis - природний) - прийняття до грома­дянства держави за клопотанням особи. Закон України «Про громадян­ство України» (ст. 9) передбачає такі умови прийняття до громадянства України: 1) визнання і дотримання Конституції України та законів України; 2) зобов'язання припинити іноземне громадянство або не-перебування в іноземному громадянстві; 3) неперервне проживання на

 

 

 

500

 

501

 

законних підставах на території України протягом останніх п'яти років; 4) отримання дозволу на постійне проживання в Україні; 5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкуван­ня; 6) наявність законних джерел існування. До громадянства України не приймається особа, яка: 1) вчинила злочин проти людства чи здійснюва­ла геноцид; 2) засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяж­кого злочину (до погашення або зняття судимості); 3) вчинила на тери­торії іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким злочином.

Наука конституційного права - галузева юридична наука, яка являє собою цілісну систему знань, висновків та ідей щодо основ повновладдя народу, правового статусу людини і громадянина, організації та діяльно­сті органів державної влади, засад місцевого самоврядування тощо. Вона вивчає конституційно-правові норми, практику їх реалізації, досліджує закономірності розвитку галузі конституційного права, формулює прак­тичні рекомендації з метою вдосконалення конституційно-правових норм і конституційно-правових відносин.

Національний суверенітет - повновладдя нації, ЇЇ політична свобо­да, здатність самостійно визначати характер свого національного життя, зокрема здатність політично самовизначатися (відділятися та утворювати самостійну державу).

Несумісність депутатського мандата - здійснення депутатом пар­ламенту, іншого представницького органу своїх повноважень на постій­ній основі та заборона мати інший представницький мандат, бути на державній службі, провадити будь-яку іншу діяльність за сумісництвом з отриманням матеріальної винагороди (за винятком викладацької, науко­вої роботи і літературної, художньої та мистецької діяльності у вільний від роботи час). Конституція України (ст. 78) закріплює Н. д. м. як важ­ливий принцип статусу народного депутата України.

Об'єднання громадян - добровільне громадське формування, створе­не на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами їхніх прав і свобод. Видами О. г. є політичні партії та громадські організації.

Обов'язок (юридичний) людини - об'єктивно обумовлена вимога держави до людини діяти чітко визначеним у законі чином або утрима­тися від здійснення певних дій.

Октройована конституція (від франц. octroyer - дарувати) - 1. Конс­титуція, вироблена без участі парламенту або установчих зборів та «да­рована» народові монархом. 2. Конституція, що її надала колонії мет­рополія.

Омбудсман, омбудсмен (швед, ombudsman - представник чиїх-не-будь інтересів) - спеціально обрана (призначена) посадова особа, на яку покладається здійснення контролю за дотриманням прав людини адміні­стративними органами. Відповідно до ст. 101 Конституції України пар­ламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради Украї­ни з прав людини. Метою парламентського контролю, що його здійснює

 

Уповноважений, є: 1) захист прав і свобод людини і громадянина, прого­лошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; 2) додержання й повага до прав і свобод людини і громадянина суб'єктами, зазначеними у ст. 2 цього Закону; 3) запобіган­ня порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх по­новленню; 4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність із Конституцією України, міжнародними нормами у цій галузі; 5) поліпшення і подальший розви­ток міжнародної співпраці в галузі захисту прав і свобод людини і гро­мадянина; 6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалі­зації людиною своїх прав і свобод; 7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу. Порядок при­значення на посаду Уповноваженого, його правовий статус визначаються Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р.

Орган державної влади - організаційно відокремлена і відносно ав­тономна складова частина єдиного державного апарату України, що яв­ляє собою колектив наділених спеціальним статусом громадян України (одну особу), заснований у встановленому законом порядку для вико­нання завдань і функцій держави та наділений з цією метою відповідни­ми державно-владними повноваженнями, які реалізуються у визначених законом правових та організаційних формах.

Орган місцевого самоврядування - орган, який утворюється територі­альною громадою (територіальними громадами району, області) в установ­леному законом порядку для виконання завдань і функцій місцевого само­врядування, наділений відповідно до закону владними повноваженнями, які реалізуються у визначених законом правових та організаційних формах. До О. м. с. відносять: сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі органи; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст; районні у містах ради та їхні виконавчі органи.

Орган самоорганізації населення - представницькі органи, що ство­рюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їхніх частин для вирішення таких завдань: ство­рення умов для участі жителів у вирішенні питань місцевого значення в межах Конституції та законів України; задоволення соціальних, культур­них, побутових та інших потреб жителів шляхом сприяння у наданні їм відповідних послуг; участь у реалізації соціально-економічного, культур­ного розвитку відповідної території, інших місцевих програм. О. с. н.- це будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, сільські, селищні комітети.

Основні обов'язки людини і громадянина - закріплені в Конститу­ції України вимоги, які пред'являються кожній людині й громадянинові, аби вона діяла певним, чітко визначеним конституційною нормою чином (або утрималася від учинення відповідних дій) для забезпечення ін­тересів суспільства, держави, інших людей і громадян; недотримання ж цих вимог тягне за собою юридичну відповідальність.

 

 

 

502

 

503

 

Основні права та свободи людини і громадянина - закріплені в Конституції України невід'ємні права і свободи людини і громадянина, що належать їм від народження чи на підставі наявності у них громадян­ства України, гарантуються Українською державою і становлять ядро правового статусу особи в Україні.

Парламент (англ. parliament, від фр. рагіег - говорити) - родова назва вищого колегіального загальнонаціонального представницького і законо­давчого органу в демократичних державах, який відображає суверенну волю народу і працює на постійній основі (паралельна назва - легіслатура). П. України є Верховна Рада України (ст. 75 Конституції України).

Петиція (лат. petitio, від peto - прошу) - право громадян направляти індивідуальні та колективні послання в органи державної влади, органи місцевого самоврядування, до їх посадових осіб, які повинні дати відпо­відь на ці звернення. Виділяють три види П- пропозиції, заяви і скарги. Пропозиція - звернення особи або групи осіб до органу або посадової осо­би місцевого самоврядування, в якому містяться певні зауваження, поба­жання, спрямовані на покращання роботи цього органу, посадової особи. Заява - звернення особи або групи осіб до органу або посадової особи міс­цевого самоврядування з приводу реалізації права або законного інтересу заявника. Скарга - звернення особи або групи осіб до органу або посадової особи місцевого самоврядування з приводу порушення права або закон­ного інтересу під час розгляду в цьому органі (посадовою особою) конкрет­ного питання з проханням переглянути це питання.

Політична партія - зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної про­грами суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах. П. п. в Україні провадять свою діяльність відповідно до Конституції України, Закону України «Про політичні партії в Украї­ні» від 5 квітня 2001 p., а також інших законів України та згідно із пар­тійним статутом. В Україні забороняється утворення і діяльність П. п., якщо їхні програмні цілі або дії спрямовані на: 1) ліквідацію незалежності України; 2) зміну конституційного ладу насильницьким шляхом; 3) по­рушення суверенітету і територіальної цілісності України; 4) підрив без­пеки держави; 5) незаконне захоплення державної влади; 6) пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної во­рожнечі; 7) посягання на права і свободи людини; 8) посягання на здо­ров'я населення. П. п. не можуть мати воєнізованих формувань.

Політичні права і свободи громадян - сукупність конституційних прав, які надають громадянинові можливість брати участь у політичному житті суспільства, в управлінні державними справами.

Порушення іноземцями і особами без громадянства правил пере­бування в Україні - проживання без документів на право проживання в Україні або проживання за недійсними документами, недодержання встановленого порядку реєстрації чи прописки або пересування і вибору місця проживання, ухилення від виїзду після закінчення визначеного їм

 

строку перебування, а також недодержання правил транзитного проїзду через територію України.

Посада - визначена структурою і штатним розписом первинна струк­турна одиниця органу державної влади (органу місцевого самоврядуван­ня) та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Посадові особи місцевого самоврядування - особи, які на постій­ній основі обіймають посади в системі місцевого самоврядування, що характеризуються самостійним статусом (тобто не входять до штатного розпису жодного з органів місцевого самоврядування), пов'язані з вико­нанням організаційно-розпорядчих функцій і отримують заробітну плату з місцевого бюджету. До П. о. м. с. можна віднести сільських, селищних, міських голів.

Постанова - правовий акт колегіального органу державної влади. Може мати нормативний (наприклад, нормативні П. Кабінету Міністрів України) та ненормативний (наприклад, П. Верховної Ради України) ха­рактер.

Права людини - соціальна спроможність людини вільно діяти, само­стійно обирати вид і міру своєї поведінки з метою задоволення різнобіч­них матеріальних і духовних потреб людини шляхом користування пев­ними соціальними благами в межах, визначених законодавчими актами.

Правова держава - держава, в якій забезпечується верховенство права, послідовно проводиться принцип поділу влади та визнаються й гарантуються права і свободи кожної людини. Конституція України за­кріплює такі риси України як П. д.: верховенство права (ст. 8); здійс­нення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ч. 1 ст. 6); вищий пріоритет прав і свобод людини і громадянина (ч. 1 ст. 19); незалежність суду (ч. 1 ст. 126); законність управління (ч. 2 ст. 19); правовий захист людини від порушення її прав державною вла­дою (статті 55, 56).

Правовий статус особистості - юридично закріплене становище осо­бистості в державі й суспільстві, що становить частину її суспільного ста­тусу, належить до якості особи як людини і громадянина та характеризує зв'язки особи з державою і політично організованим суспільством.

Представницька демократія - здійснення влади через вільно обрані народом представницькі органи.

Представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділя­ється правом представляти інтереси територіальної громади та приймати від її імені рішення.

Президент [від лат. praesidens (praesidentis) - той, що сидить спе­реду] - обраний народом, парламентом або представницькою колегією глава держави, який отримує владу на визначений термін у порядку де­легації. П. України може бути обраний громадянин України, який досяг 35-річного віку, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років і володіє державною мовою. Одна й та

 

 

 

504

 

505

 

сама особа не може бути П. України більше ніж два строки підряд. П. України не може мати іншого представницького мандата, обіймати поса­ду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також про­вадити іншу оплачувану або підприємницьку діяльність чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку (ст. 103 Конституції України).

Прокуратура України (від лат. procuro - піклуюсь, керую) - систе­ма органів, які здійснюють нагляд за додержанням і правильним застосу­ванням законів на території України. Відповідно до ст. 121 Конституції України на П. У. покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або дер­жави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, діз­нання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів під час ви­конання судових рішень у кримінальних справах, а також під час засто­сування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. До системи органів П. У. входять: Гене­ральна прокуратура України; прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), військові про­куратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах обласних); міські, районні, міжрайонні, інші прирів­няні до них прокуратури, а також військові прокуратури гарнізонів (на правах міських).

Пряма дія норм Конституції - можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосеред­ньо на підставі Конституції України (ч. З ст. 8 Конституції України).

Рада національної безпеки і оборони України - координаційний орган із питань національної безпеки і оборони при Президентові Украї­ни, до функцій якого Конституція України (ст. 107) відносить координа­цію і контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері націо­нальної безпеки і оборони. Головою Ради є Президент України. Персо­нальний її склад формує Президент України. До складу за посадою входять Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України.

Республіка (лат. respublica, від res - справа і publicus - суспільний, всенародний) - форма правління, за якої всі вищі органи державної вла­ди чи обираються громадянами на певний строк, чи формуються пред­ставницькими установами.

Референдум (лат. referendum - те, що має бути повідомлене) - важ­лива форма безпосередньої демократії, що являє собою голосування ви­борців (певної, визначеної законом групи виборців), шляхом якого ухва­люється рішення з будь-яких питань державного або самоврядного харак­теру крім тих, котрі згідно з законом не можуть бути винесені на P.), що обов'язкове для виконання органами, організаціями і громадянами, від­носно яких це рішення має імперативний характер. Всеукраїнський Р.

 

призначається Верховною Радою України (з питання про зміну території України) або Президентом України (щодо змін Конституції України). Всеукраїнський р. проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як 3 млн громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по 100 тис. підписів у кожній області.

Свобода - 1. Природний стан існування народу і окремої людини, який характеризується можливістю діяти на власний розсуд. 2. Суб'єк­тивна можливість людини і громадянина здійснювати чи не здійснювати конкретних дій, що засновані на її конституційних (основних) правах і свободах.

Сесія Верховної Ради України (від лат. sessio - засідання) - термін, протягом якого Верховна Рада проводить пленарні засідання та ухвалює рішення з питань, віднесених до її відання Конституцією України. У пе­рерві між пленарними засіданнями проводяться засідання комітетів та інших органів Верховної Ради.

Система місцевого самоврядування - сукупність різних організа­ційних форм та інститутів місцевої демократії, через які територіальна громада здійснює місцеве самоврядування.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист закон­них інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Соціальна держава (від лат. socialis - громадський, суспільний) -держава, яка надає підтримку незахищеним верствам населення, намага­ється впливати на розподіл матеріальних благ відповідно до принципу соціальної справедливості з тим, щоб забезпечити кожній людині гідне існування та вільний розвиток. С. д. зобов'язується: проводити соціально спрямовану економічну політику; створювати умови для забезпечення громадян працею; охороняти найману працю і встановлювати гарантова­ний мінімум оплати праці; сприяти розвиткові освіти, охорони здоров'я, культури тощо; забезпечити підтримку сім'ї, дитинства, материнства та батьківства; розвивати системи соціальних служб, які забезпечують соці­альний захист громадян; встановлювати пенсії, інші види соціальних ви­плат і допомог.

Соціальні права людини і громадянина - сукупність конституційних прав людини і громадянина, які надають їй можливість (за певних обставин) користуватися матеріальними благами, що надаються державою.

Суб'єкти конституційно-правових відносин (від лат. subjectum -підкладене) - особи, організації тощо, які згідно з приписами конститу­ційно-правових норм є носіями взаємних юридичних прав і обов'язків. Коло С. к.-п. в. становлять: народ, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, населення адміністративно-територіальних оди­ниць, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, полі­тичні партії, громадські організації, виборчі комісії, депутати, громадяни України, іноземці, апатриди, депутати, кандидати тощо.

 

 

 

506

 

507

 

Субсидіарність (у юридичному значенні) (від лат. subsidiarius - до­поміжний, додатковий) - принцип, згідно з яким розподіл повноважень між різними територіальними рівнями влади здійснюється таким чином, що найнижчий рівень влади отримує такі повноваження, які наступний за ним територіальний рівень влади не може здійснити ефективніше. Реа­лізація цього принципу дозволяє, з одного боку, максимально наблизити процес прийняття рішення до громадянина, а з іншого - цей рівень має володіти організаційними, матеріальними та фінансовими ресурсами, що забезпечують обсяг та якість соціальних послуг, що надаються населенню, відповідно до загальнодержавних норм.

Суверенітет (від фр. souverainete - верховна влада) - верховенство і незалежність влади, тобто її право на власний розсуд розв'язувати свої внутрішні й зовнішні справи, без втручання в них будь-якої іншої влади. У конституційному праві розрізняють кілька видів (форм) С: державний, національний та народний.

Судова влада - одна з трьох гілок державної влади, основними функ­ціями якої є: забезпечення та захист від порушень прав, свобод і закон­них інтересів фізичних і юридичних осіб; здійснення правосуддя; судо­вий контроль (нагляд) за законністю та обґрунтованістю застосування засобів процесуального примусу; тлумачення правових норм; офіційне посвідчення фактів, що мають юридичне значення; обмеження конститу­ційної та іншої галузевої правосуб'єктності громадян.

Судова система - певним чином структурована сукупність судів відпо­відної держави, які виконують функції судової влади. С. с. України станов­лять Конституційний Суд України (вирішує питання про відповідність зако­нів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України) та суди загальної юрисдикції (роз­глядають і вирішують у судових засіданнях цивільні, господарські, адмініст­ративні, кримінальні та інші справи, передбачені законом). Своєю чергою, система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації та включає такі види судів: Верховний Суд України - найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції України, який забезпечує однакове застосування законодавства цими суда­ми в порядку, встановлюваному законодавством України; вищі спеціалізо­вані суди - діють як суди касаційної інстанції щодо рішень місцевих та апе­ляційних судів, а у випадках, передбачених законом,- як суди апеляційної інстанції щодо рішень апеляційних судів, ухвалених у першій інстанції, а також переглядають справи за нововиявленими обставинами; апеляційні суди - діють як суди апеляційної інстанції щодо рішень місцевих судів, як суди першої інстанції в адміністративних, кримінальних і цивільних спра­вах, що віднесені до їх підсудності законом, а також переглядають справи з огляду на нововиявлені обставини; місцеві суди - розглядають як суди пер­шої інстанції, а також з огляду на нововиявлені обставини цивільні, госпо­дарські, адміністративні, кримінальні, справи про адміністративні правопо­рушення та інші справи у передбачених законом випадках, за винятком справ, віднесених законом до підсудності інших судів.

 

Територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-тери­торіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Тимчасові слідчі комісії Верховної Ради України - створюються Верховною Радою України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, за умови, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради Украї­ни. Висновки і пропозиції таких спеціальних слідчих комісій згідно з Кон­ституцією України (ч. 5 ст. 89) не є вирішальними для слідства і суду.

Тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України - створюю­ться (обираються з народних депутатів України, які дали на це згоду) Верховною Радою України для підготування і попереднього розгляду відповідних питань, наприклад, для доопрацювання проектів законів та інших актів Верховної Ради України, для вивчення чи дослідження пи­тань, віднесених до її компетенції. Мінімальний кількісний склад комісії повинен забезпечувати представництво не менш як одного депутата від кожної зареєстрованої депутатської групи або фракції.

Унітарна держава (від лат. unitas - єдність) - держава, всі або пере­важна більшість вищих територіальних одиниць якої не мають державо-подібного статусу. Територія У. д. складається з адміністративно-те­риторіальних або політико-територіальних одиниць, які, за окремим ви­нятком, не наділяються власним правовим статусом, а статус органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування, які здійснюють управління в межах цих одиниць, визначається актами чинного законо­давства центральної влади.

Указ - власна назва правового акта глави держави, який видається з найбільш важливих питань, віднесених до його компетенції. Право Президента України видавати У. передбачене ст. 106 Конституції Ук­раїни. У. Президента України можуть мати як нормативний, так і не­нормативний характер. Нормативні У. належать до невизначеного кола фізичних та юридичних осіб і мають довгострокову дію. Ненормативні У. мають індивідуальне значення. У Положенні про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України, що за­тверджене Указом Президента України від 10 вересня 1994 р. № 512/94, встановлюється, що У. Президента України оформляються: нормативні акти Президента України, тобто акти, які розраховані на постійну чи багаторазову дію; рішення Президента України щодо призначення та звільнення з посад керівників відповідних державних органів, установ та організацій; скасування актів Кабінету Міністрів України, мініс­терств, інших центральних органів державної виконавчої влади, органів державної виконавчої влади Республіки Крим; нагородження держав­ними нагородами, присвоєння почесних звань України; присвоєння вищих військових звань, дипломатичних рангів, інших спеціальних звань і класних чинів; заснування президентських відзнак і нагоро­дження ними; прийняття до громадянства України та вихід із грома-

 

 

 

508

 

509

 

дянства України, надання політичного притулку; помилування; тлума­чення прийнятих Президентом України актів.

Уряд - вищий колегіальний орган загальної компетенції в системі органів виконавчої влади, який здійснює керівництво виконавчою і роз­порядчою діяльністю в державі. В Україні У. має власну назву - Кабінет Міністрів України (ст. 113 Конституції України).

Федерація (від лат. foederatio - об'єднання) - держава, всі вищі тери­торіальні одиниці якої мають державоподібний статус. Ф.- союзна дер­жава, складне об'єднання кількох державоподібних політико-терито-ріальних утворень - суб'єктів Ф.

Філіація (франц. filiation, від лат. filia - донька, filius - син) - набуття громадянства за народженням. Закон України «Про громадянство Украї­ни» (ст. 7) встановлює, що громадянство України за народженням набу­ває особа: батьки або один із батьків якої на момент її народження були громадянами України; яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території Украї­ни; яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави; яка народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах про­живають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків; яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за наро­дженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні; яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадян­ства того з батьків, який є іноземцем; новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадяни­ном України.

Форма правління (від лат. forma - зовнішність, устрій) - певний спосіб організації верховної влади в державі, який характеризується структурою, порядком формування, компетенцією вищих органів держав­ної влади, встановленим порядком взаємовідносин між ними, ступенем участі населення в їх формуванні. Основними Ф. п. є республіка та мо­нархія. Відповідно до ст. 5 Конституції України Україна є республікою.

Функції конституції - (від лат. functio - виконання, звершення) основні напрямки її впливу на суспільні відносини, обумовлені соціаль­ним призначенням конституції. Основними з них є: юридична, політична та ідеологічна Ф.

Цензи (виборчі) (від лат. census - перепис, опис) - встановлені Кон­ституцією та виборчим законодавством України певні критерії (умови), з якими пов'язується реалізація громадянином активного і пасивного виборчого права. Конституція України (ст. 70) та виборче законодавство України передбачають такі Ц. для активного виборчого права: віковий -

 

виборчого права набувають громадяни України, яким на день виборів виповнилося 18 років; дієздатності - не мають права голосу громадяни, визнані судом недієздатними; Ц. осілості (передбачено, що право голосу на місцевих виборах мають лише громадяни України, які проживають на території відповідних адміністративних одиниць). У місцевих виборах також не беруть участі військовослужбовці строкової служби та грома­дяни України, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі. Крім того, Конституція України (статті 76, 103) та виборче законо­давство України встановлюють додаткові, порівняно з активним вибор­чим правом, умови щодо реалізації пасивного виборчого права громадян: 1) підвищується віковий Ц. (із 18 до 21 року на виборах народних депу­татів України і до 35 років на виборах Президента України); 2) встанов­люється Ц. осілості на виборах Президента України і народних депутатів України, який передбачає, що за громадянином України визнається право бути обраним Президентом України лише після десяти останніх перед днем виборів років проживання в Україні, а народним депутатом - після п'яти років; 3) обмежується пасивне виборче право для осіб, які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо цю судимість не погаше­но і не знято в установленому законом порядку.

Центральний орган виконавчої влади України - орган, який за­безпечує проведення в життя державної політики у відповідній галузі чи сфері на всій території України, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за стан її розвитку та безпосе­редньо підвідомчий Кабінету Міністрів України або за рішенням Прези­дента України - іншому центральному органу виконавчої влади. Відповід­но до Указу Президента України «Про систему центральних органів» від 15 грудня 1999 р. № 1572/99 до системи Ц. о. в. в. У. входять міністерст­ва, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконав­чої влади зі спеціальним статусом.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом -має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань.

Юридична конституція (від лат. juridicus - правовий) - система правових норм, які закріплюють засади конституційного (державного) ладу, встановлюють найвищі правові гарантії прав і свобод людини і громадянина, визначають систему, принципи організації та функціону­вання органів публічної влади (органів державної влади і органів місце­вого самоврядування), встановлюють територіальний устрій держави.

Юридичні факти - конкретні життєві обставини, з якими конститу­ційно-правові норми пов'язують виникнення, зміну або припинення кон­ституційно-правових відносин. Ю. ф. формулюються в гіпотезах консти­туційно-правових норм і залежно від їх зв'язку з індивідуальною волею суб'єкта поділяються на дві групи: події та дії.

 

510

 

Навчальне видання

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Кравченко Віктор Віталійович

Головний редактор        Гайдук Н. М.

Редактор          Латник Г. В.

Художнє оформлення    Молодід Л. В.

Коректор           Сікорська Л. Л.

Комп'ютерна верстка     КонопльоваЛ. І.

Підписано до друку 27.VIII 2004 р. Формат 60x84/16. Папір офсетний. Гарнітура Тип Тайме.

Друк офсетний. Умови, друк. арк. 29,76. Тираж 3000 пр. Зам. №

Оригінал-макет виготовлений ТОВ «Атіка»,

04060, Київ-60, вул. М. Берлинського, 9.

Свідоцтво про видавничу діяльність і розповсюдження видавничої продукції:

Серія ДК № 216 від 11.10.2000 p.,

видане Державним комітетом інформаційної політики,

телебачення та радіомовлення України.

Надруковано ВАТ «Видавництво «Київська правда»,

04136, Київ-136, вул. Маршала Гречка, 13.

 

■•і