Тема 6

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 

Основи

конституційного

                статусу  особи

Положення людини в суспільстві, як відомо, визначається со­ціальними нормами. Воно називається суспільним статусом людини. Частину суспільного статусу особи становить її право­вий статус. Він стосується винятково її якості людини та гро­мадянина, зв'язків особи тільки й саме з державою, а не з сус­пільством в цілому.

Правовий статус особи визначається як юридично закріпле­не положення особи в державі й суспільстві. Він являє собою систему визнаних і закріплених державою в законодавчому порядку прав, свобод і обов'язків, а також законних інтересів особи як суб'єкта права. Права та свободи являють собою со­ціальні можливості громадянина, які визначаються й забезпечу­ються державою; обов'язки — тільки соціальні можливості, які виражають претензії держави до громадянина, його поведінки.

Розрізняють загальний (конституційний) статус людини і громадянина; спеціальний (родовий) статус певної категорії громадян; індивідуальний статус, який характеризує стать, вік, сімейний стан і т. ін.; статус іноземців і осіб без громадянства, осіб із подвійним і потрійним громадянством; галузеві правові статуси (кримінально-процесуальний, адміністративно-проце­суальний та ін.); статус фізичної особи тощо.

Загальний, конституційний статус — єдиний і однаковий для всіх громадян держави. Він не залежить від конкретних обставин, тобто є базовим, вихідним, а всі інші — похідними від нього, такими, що доповнюють його.

Правове становище громадянина в повному обсязі — це су­купність прав, свобод і обов'язків, якими він наділяється як суб'єкт правовідносин. Кожна з галузей права закріплює дея­ку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин:

71

 

трудових, сімейних, фінансових. Конституційне право закріп­лює основи правового статусу особи; у цілому ж права та сво­боди людини не є вичерпними.

Правова система взаємовідносин держави й особи включає:

норми Конституції України, пов'язані з визначенням

належності до громадянства та регулюванням відносин з

приводу громадянства;

норми Конституції, що закріплюють загальні принципи

статусу особи  (рівність громадян,  обов'язок держави

щодо особи тощо);

юридично закріплені в усіх без винятку галузях права

України, права, свободи та обов'язки.

Під конституційним статусом особи розуміють загальні, осно­воположні начала, за допомогою яких у Конституції визнача­ються основні права, свободи й обов'язки людини та громадя­нина; гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися та розпоряджатися економічними, політични­ми, культурними та соціальними цінностями, благами, а та­кож користуватися свободою дій і поведінки в межах Консти­туції та інших законів.

Конституційний статус громадянина — це поняття, яке відо­бражає тільки те, що властиве всім і кожному члену суспіль­ства, і "залишає" за своїми рамками все приватне, індивідуаль­не, що стосується конкретних осіб або груп осіб.

Основи правового статусу людини та громадянина як за­гальний інститут конституційного права містять в собі такі інститути конституційного права:

громадянства України;

загальної правосуб'єктності громадян України;

основних принципів статусу людини та громадянина;

основних прав, свобод, законних інтересів і обов'язків;

гарантій прав і свобод;

правового статусу іноземців;

права притулку.

Перелічені інститути (елементи) об'єднує те, що норми, які їх утворюють, регулюють зв'язки й відносини між державою в цілому та її громадянами і відносини між державою й особа­ми, які не є її громадянами. Однак кожен інститут (елемент)

72

 

виконує власну роль в юридичному оформленні статусу гро­мадян у суспільстві та державі.

Основні принципи статусу людини та громадянина визначені в Конституції України. До них належать:

принцип закріплення в національному праві прав і сво­

бод, установлених нормами міжнародного права;

принцип невідчужуваності та непорушності основних

природних прав і свобод людини та належність їх їй від

народження (стаття 21);

принцип рівності конституційних прав і свобод грома­

дян (стаття 24);

принцип єдності прав і обов'язків людини перед сус­

пільством (стаття 23);

принцип гарантованості прав і свобод людини та грома­

дянина (стаття 22).

Поділ прав і обов'язків на права й обов'язки людини та права й обов'язки громадянина пов'язаний з тим, що для су­часного суспільного ладу характерним є дуалізм громадянсько­го та політичного суспільства. Як член громадянського сус­пільства людина рівноправна з усіма іншими, а як член по­літичного суспільства — лише з тими, хто, як і вона, належить до певної держави.

Правосуб'єктність — це визнана державою в законодавстві здатність індивідів і організацій бути суб'єктами права, учас­никами правовідносин. Вона включає в себе правоздатність і дієздатність. її зміст, зумовлений соціально-політичними фак­торами, визначають правові акти держави.

Правоздатність — це здатність фізичної особи бути носієм громадянських прав і обов'язків, які допускаються правом да­ної держави. Основним принципом, з якого виходить право розвинених країн, є принцип рівної громадянської правоздат­ності незалежно від статі, майнового стану, кольору шкіри, раси та ін. Правоздатність набувається з народженням і зни­кає зі смертю людини. За життя вона може бути обмежена судом (наприклад, заборона займатись якоюсь професійною діяльністю).

Дієздатність — це здатність громадянина своїми діями на­бувати та здійснювати громадянські права, створювати для себе громадянські обов'язки й виконувати їх.

73

 

В Україні дієздатність громадянина в повному обсязі настає з повноліттям, тобто при досягненні ним віку 18 років. Гро­мадянин не може бути обмежений у дієздатності інакше, як у випадках і порядку, встановленому законом. Неповнолітні віком від 14 до 18 років, а також малолітні віком від 6 до 14 років наділені частковою дієздатністю.

Головним елементом правового статусу є основні права й обов'язки людини, які безпосередньо визначають її станови­ще в суспільстві, міру юридичної свободи й відповідальності. Права, свободи й обов'язки людини та громадянина — осно­воположна частина Конституції України.

Конституційні права та свободи в Україні — це встановлені Українською державою й закріплені в її Конституції та інших законах певні можливості, які дозволяють кожному громадя­нину обирати вид своєї поведінки, користуватися економіч­ними й соціально-політичними свободами та соціальними благами як в особистих, так і в суспільних інтересах.

Права і свободи людини та громадянина, закріплені в Кон­ституції України, не є вичерпними.

Соціальне призначення основних прав і свобод громадян визначається тим, що вони втілюють ідеали демократії, гума­нізму й справедливості, служать всебічному розвиткові особи, надають громадянам широкі можливості для активної участі в управлінні справами суспільства й держави, функціонуванні всього державного й політико-правового механізму. Вони сприяють також підвищенню рівня загальної та правової куль­тури особи, удосконаленню демократичного способу життя.

Для реалізації конституційних прав, свобод і обов'язків громадян має діяти принцип їх найвищої юридичної сили. Це означає виконання обов'язків усіма суб'єктами права у сфері правотворчості та правореалізації.

Права й свободи людини та громадянина захищаються су­дом.

Конституційні права, свободи й обов'язки мають певні юридичні особливості:

— вони виникають на основі не загальних правовідносин, а безпосередньо правовідносин, передбачених конститу­цією;

74

 

вони виражають насамперед і безпосередньо відносини

та обов'язки громадянина й держави;

вони не припиняються й не виникають раз по раз, а

діють постійно;

їх зміст і обсяг для всіх громадян однакові;

їх реальність забезпечуються не стільки індивідуальними

зусиллями окремого громадянина, скільки державним і

суспільним ладом.

Права, свободи й обов'язки людини та громадянина, закріп­лені в Конституції України, їх широта, реальність, гаранто-ваність виражають не тільки фактичний і юридичний статус особи в суспільстві, а й суть демократії, яка існує в країні, соціальні можливості, закладені в самому суспільному ладі.

Конституція України закріплює гарантованість реалізації прав і свобод особи. Обов'язок гарантувати забезпечення реа­лізації прав і свобод покладається перш за все на державу (статті 3, 15, ЗО, 34, 46 та ін. Конституції України). Таке гаран­тування здійснюється всією системою органів законодавчої, виконавчої та судової влади.

Важливою гарантією захисту конституційних прав і свобод особи є запровадження інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, на якого покладається здійснен­ня парламентського контролю за додержанням конституцій­них прав і свобод (стаття 101).

Певні функції у створенні умов для забезпечення реалізації прав і свобод людини виконують органи місцевого самовряду­вання, об'єднання громадян.

Конституція України надає право самій людині (особі) ак­тивно захищати свої права; вона посилює можливості судово­го захисту кожною особою своїх прав і свобод (стаття 55).

Важливим структурним елементом правового статусу особи є громадянство — стійкий політико-правовий зв'язок людини з державою, у відповідності до якого на неї розповсюджується суверенна державна влада як у межах держави, так і поза ними.

Громадянство створює взаємні права та обов'язки для лю­дини і держави. Саме з ним пов'язані найсуттєвіші наслідки для обох сторін — обсяг прав, обов'язків і відповідальності держави та громадянина.

75

 

Основні характеристики громадянства:

це правовий стан, який виражається, з одного боку, у

його загальному, правовому нормуванні, з іншого — в

індивідуальному документальному юридичному оформ­

ленні громадянства кожної людини (паспорті громадяни­

на, свідоцтві про народження, іншому документі, який

свідчить про громадянство). Громадянином держави осо­

ба є не в силу того, що проживає на її території, а внас­

лідок існування між нею й державою певних правових

зв'язків;

стійкий характер відносин громадянства, які існують по­

стійно (зазвичай — від народження до смерті громадя­

нина) і мають загальний порядок припинення, що не

припускає розриву громадянства в односторонньому по­

рядку;

двосторонній зв'язок людини з державою, який вияв­

ляється в сукупності взаємних прав, обов'язків і відпо­

відальності та ґрунтується на визнанні й повазі гідності,

основних прав і свобод людини;

розповсюдження на громадянина суверенної влади дер­

жави як всередині країни, так і поза її межами.

Відносини громадянства в Україні після проголошення нею незалежності регулювалися Законом України "Про громадян­ство України" від 8 жовтня 1991 р. З прийняттям Конституції України вони регулюються нею.

Стаття 4 Конституції України зафіксувала положення про те, що в Україні існує єдине громадянство, а підстави його на­буття та припинення визначаються законом. Таким є Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про грома­дянство України"» від 16 квітня 1997 р. Відносини громадян­ства регулюються й іншими законодавчими актами, прийня­тими відповідно до Конституції України.

У преамбулі цього Закону зазначається, що право на грома­дянство є невід'ємним правом людини, і громадянин України не може бути позбавлений громадянства чи прав змінити його. Громадяни України незалежно від підстав і порядку набуття громадянства мають рівні конституційні права й свободи та є рівними перед законом, а Українська держава гарантує й захи­щає конституційні права й обов'язки своїх громадян та забез­печує виконання ними обов'язків перед суспільством.

76

 

Громадянство є невід'ємною частиною всієї системи права, а отже, йому властиві загальні принципи, які характеризують цю систему. Разом з тим інститут громадянства — відносно відособлена частина правової матерії з притаманними їй структурними й функціональними характеристиками, конк­ретним правовим наповненням.

Принципи громадянства поділяють на загальні та спеці­альні.

Загальні принципи втілені в Конституції України, Декларації прав національностей України, законах України "Про грома­дянство України" та "Про національні меншини України". Це, зокрема, принципи:

повновладдя народу;

демократизму;

інтернаціоналізму;

втілення в інституті громадянства ознак суверенітету дер­

жави;

поєднання інтересів суспільства, держави й особи;

поваги до норм міжнародного права тощо.

Ці принципи є структуроутворюючими елементами відно­син особи та держави.

Спеціальні принципи громадянства — це закріплені в законо­давстві вихідні засади взаємовідносин між державою та осо­бою, що складають цілісну систему, яка є основою законодав­ства про громадянство України.

До них належать:

єдиність громадянства України;

рівне громадянство як основа правового статусу особи;

загальний порядок прийому до громадянства України;

поєднання "принципу ґрунту" та "принципу крові";

невизнання автоматичної втрати громадянства;

недопустимість позбавлення громадянства;

єдність громадянства членів сім'ї;

невизнання подвійного громадянства;

дозвільний порядок виходу з громадянства;

принцип невидачі громадян України іноземній державі;

свобода й добровільність вибору громадянства;

збереження громадянства України для осіб, які прожива­

ють за кордоном.

77

 

Умови належності до громадянства України викладено в За­коні України "Про громадянство України". Громадянами України є:

усі громадяни колишнього СРСР, які на момент прого­

лошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) пос­

тійно проживали на території України;

особи, які на момент набрання чинності Закону України

"Про громадянство України" від 13 листопада 1991 р. по­

стійно проживали в Україні, незалежно від раси, кольо­

ру шкіри, політичних, релігійних та інших переконань,

статі, етнічного та соціального походження, майнового

стану, місця проживання, мовних чи інших ознак і які

не є громадянами інших держав;

особи, які народились або постійно проживали на тери­

торії України, а також їх нащадки (діти, онуки), якщо

вони на 13 листопада 1991 р. проживали за межами Ук­

раїни, не перебувають у громадянстві інших держав і до

31 грудня 1999 р. подали в установленому Законом Ук­

раїни "Про громадянство України" від 16 квітня 1997 р.

порядку заяву про визначення своєї належності до гро­

мадянства України;

особи, які набули громадянства України відповідно до

законів України та міжнародних договорів України.

Питання законодавчого регулювання громадянства в Ук­раїні належить до виключної компетенції Верховної Ради України (пункт 2 частини першої статті 92 Конституції Ук­раїни).

Українська держава здійснює захист і заступництво грома­дян України, які перебувають за кордоном.

Документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України, а для осіб віком до 16 років — свідоцтво про народження.

Особи, які проживають на території України та не є її гро­мадянами й не мають доказів своєї належності до громадянства іноземної держави, вважаються особами без громадянства.

Громадянство України набувається за народженням; за по­ходженням; через прийняття до громадянства України; понов­лення у громадянстві України; за іншими підставами, передба­ченими Законом України "Про громадянство України"; за під-

78

 

ставами, передбаченими міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон детально регулює питання громадянства дітей у разі зміни громадянства батьків і усиновлення, а також повнова­ження органів, які беруть участь у вирішенні питань громадян­ства України, порядок розгляду заяв і подань з питань грома­дянства України та ін.

Дитина, батьки якої на момент народження перебували в громадянстві України, є громадянином України незалежно від того, народилася вона на території України чи за її межами.

У випадку різного громадянства батьків, один з яких пере­бував на момент народження дитини в громадянстві України, дитина є громадянином України:

якщо вона народилася на території України;

якщо вона народилася за межами держави, але батьки

чи один з них у цей час постійно проживали на тери­

торії України.

У випадку різного громадянства батьків, один з яких на момент народження дитини перебував у громадянстві Украї­ни, якщо в цей час обоє з батьків постійно проживали за ме­жами України, громадянство дитини, котра народилася за ме­жами України, визначається за письмовою згодою батьків.

Дитина, один з батьків якої на момент її народження був громадянином України, а інший — особою без громадянства чи невідомий, є громадянином України незалежно від місця її народження.

У разі встановлення батьківства дитини, мати якої є особою без громадянства, а батьком визнається громадянин України, дитина, яка не досягла 16 років, стає громадянином України незалежно від місця її народження.

Дитина, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, є громадя­нином України.

Дитина, яка перебуває на території України, батьки якої невідомі, є громадянином України.

Закон України "Про громадянство України" встановлює такі умови прийняття до громадянства України іноземних гро­мадян та осіб без громадянства за їх клопотанням:

—            визнання й виконання Конституції України та законів

України;

79

 

неперебування в іноземному громадянстві;

безперервне проживання на законних підставах на тери­

торії України протягом останніх 5 років (це правило не

поширюється на осіб, які виявили бажання стати грома­

дянами України, за умови, якщо вони народилися чи

довели, що хоча б один з їх батьків, дід чи баба народи­

лися на її території);

володіння українською мовою в обсязі, достатньому для

спілкування;

—            наявність законних джерел існування.

Громадянство України припиняється внаслідок виходу з

нього; його втрати; за підставами, передбаченими міжнарод­ними договорами України, згода на обов'язковість яких нада­на Верховною Радою України.

Закон України "Про громадянство України" регулює також питання про вихід із громадянства України, його втрату, гро­мадянство дітей у разі зміни громадянства батьків і усиновлен­ня, а також повноваження органів, які беруть участь у вирі­шенні питань громадянства України (Президента України, органів внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, дипломатичних представництв і консульських установ України за кордоном), порядок розгляду заяв і подань з питань громадянства України, виконання та оскарження рі­шень із цих питань.

У системі органів, покликаних вирішувати питання щодо громадянства, найбільші й найширші повноваження належать Президенту України, оскільки він уповноважений Конститу­цією вирішувати питання, пов'язані з громадянством.

З питань громадянства Президент видає Укази. Усі інші державні органи, пов'язані з вирішенням питань громадян­ства, здійснюють лише підготовчу роботу.

До органів, які відають питаннями громадянства України, Закон України "Про громадянство України" відносить ство­рювану Президентом України для попереднього розгляду пи­тань, пов'язаних із громадянством, Комісію з питань грома­дянства України. Положення про неї затверджене Указом Пре­зидента України "Про заходи щодо поліпшення організації розгляду питань громадянства" від 6 листопада 1997 р.

80

 

1