Тема 4

Конституційні  основи

державного ладу

                України

Основною складовою конституційного ладу є державний лад, який являє собою організацію (будівництво) і діяльність дер­жави.

Конституційним, офіційним, легітимним вважається той державний лад, який передбачений і закріплений конститу­цією та реально існує. Він, як правило, найповніше визна­чається конституцією держави та найчастіше гарантується нею. Він є одним із найскладніших конституційних інститутів і несе найбільше суспільне навантаження.

Державний лад України за змістом і формами є багатогран­ним явищем, яке охоплює структурні (організаційні) й функ­ціональні основи держави, насамперед політичну, економічну, соціальну, культурну та ін. Кожну з основ державного ладу утворюють відповідні механізм і функція держави.

Нинішній державний лад України має чимало особливостей:

Українська держава й державний лад України мають у ба­

гатьох відношеннях перехідний і змішаний характер, пе­

ребувають у стадії становлення;

державний лад України утверджує в Україні національну

державу;

Українська держава, як свідчить процес державотворення

в Україні, утверджується як європейська держава, якій

притаманні істотні риси більшості європейських країн і

країн світу;

Україна з моменту проголошення незалежності виступає

як важливий міжнародний фактор, що впливає на інші

держави й міжнародні організації та зазнає значного впли­

ву з їх боку.

Конституція кожної країни визначає, регулює, закріплює та охороняє насамперед основи державного ладу, його основні

49

 

засади. Ці основи є системою передбачених і закріплених кон­ституцією основних принципів організації (будівництва) і діяль­ності держави та її основних інститутів і органів державної влади, основних функцій держави, інших елементів (атри­бутів) держави.

Основні принципи державного ладу визначають суть дер­жави, її тип, місце й роль у суспільстві.

За Конституцією України (статті 1, 2, 5) основними принци­пами державного ладу є:

суверенність та незалежність держави;

демократизм держави;

соціальність держави;

принцип правової держави;

унітарність (єдність, соборність) держави;

республіканська форма правління.

Суверенність держави означає її самостійність і незалежність від інших держав у здійсненні своїх функцій як у її межах, так і в зносинах з іншими державами.

Суверенітет держави — це верховенство державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішньополітичній сфері, а також її незалежна діяльність, яка регулюється сукуп­ністю суверенних прав, що юридично гарантують реалізацію цієї діяльності.

Отже, йдеться про два аспекти суверенітету — внутрішній і зовнішній.

Суверенітет держави зовсім не означає права держави здій­снювати на міжнародній арені будь-які дії, не рахуючись з інтересами інших держав; він завжди має певною мірою обме­жений характер. Не може бути абсолютного, безмежного суве­ренітету, який включав би в себе право здійснювати сваволю в міжнародних відносинах. Реалізація "абсолютного сувереніте­ту" протипоказана світовому співтовариству, вона здатна при­звести до тяжких наслідків — воєнних сутичок, значних мате­ріальних і людських втрат.

Внутрішній аспект суверенітету держави виявляється в її повній самостійності формувати соціально-політичну органі­зацію суспільства.

Державний суверенітет означає верховенство, незалежність, повноту, загальність і винятковість влади держави, тобто дер­жавно організованої публічно-політичної влади. Як атрибут

50

 

держави він є однією з підвалин забезпечення державної вла­ди. Носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Лише він може визначати і змінювати конституційний лад. Суверенітет надає можливість здійснювати через відпо­відні державні структури функції стосовно формування та ре­алізації як внутрішньої, так і зовнішньої політики держави. Характерними властивостями державного суверенітету Ук­раїни є:

установчий характер державної влади;

територіальна цілісність;

єдиний конституційний простір;

легітимність органів державної влади;

єдине громадянство;

державна власність, єдина кредитно-грошова система;

національні Збройні Сили, які стоять на сторожі держав­

ного суверенітету, територіальної цілісності та незалеж­

ності України;

міжнародна правосуб'єктність;

офіційний статус державної мови;

наявність державних символів: Державного Прапора Ук­

раїни, Державного Герба України, Державного Гімну

України;

наявність столиці України.

Із суверенності держави випливає її незалежність; лише су­веренна держава може бути незалежною й мати право само­стійно вирішувати свої внутрішні та зовнішні справи без втру­чання в них будь-якої іншої країни.

Демократизм держави передбачає створення в ній найспри­ятливіших умов для широкої та реальної участі її громадян в управлінні справами держави й суспільства, забезпечення багатоманітності політичного та культурного життя.

Демократична держава:

забезпечує послідовне здійснення принципу народовладдя

(через демократичну виборчу систему);

має розвинену систему прав і свобод людини та грома­

дянина;

діє за принципом розподілу влад із залученням демокра­

тичного механізму зняття суперечностей між окремими

гілками державної влади;

51

 

—            гарантує та забезпечує демократичний статус органів міс­

цевого самоврядування тощо.

Проголошення України соціальною державою означає її орі­єнтацію й діяльність щодо здійснення широкомасштабної та ефективної соціальної політики, спрямованої на реальне за­безпечення прав людини та громадянина, охорони праці та здоров'я людей, встановлення гарантованого мінімального розміру оплати праці, надання державної підтримки сім'ї, ма­теринству, батьківству, дитинству, інвалідам і людям похилого віку, розвиток системи соціальних служб, встановлення дер­жавних пенсій і допомог.

Соціальна держава:

визнає людину як найвищу соціальну цінність;

правовими методами забезпечує здійснення принципу

соціальної справедливості;

підтримує розвиток соціальної активності населення;

здійснює соціально орієнтовану політику: разом із за­

хистом соціально слабкої частини населення всіляко

сприяє розвитку не забороненої законом соціальної ак­

тивності членів суспільства, у тому числі підприємниць­

кої діяльності;

закріплює в чинному законодавстві ефективну систему

державних соціальних служб, які повинні на практиці

здійснювати соціальний захист населення, і надає цим

службам статус пріоритетних у складі державного апара­

ту тощо.

Правовою називають державу, в якій забезпечене верховен­ство права, а діяльність держави, її органів і посадових осіб реалізується на основі й у межах, визначених правом; в якій не тільки особа відповідає перед державою за всі свої дії, але й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки.

Правова держава:

закріплює в Конституції принцип верховенства права;

на конституційному рівні забезпечує обов'язковість ство­

рення ефективного механізму практичного захисту прав

і свобод людини та громадянина;

забезпечує реалізацію в державі всіх прав і свобод люди­

ни та громадянина, що закріплені в міжнародних актах,

ратифікованих нею, тощо.

52

 

Принцип унітарності нашої держави означає її єдність, со­борність у політичному, економічному, соціальному, культур­ному (духовному) та інших відношеннях. Вузловим моментом єдності держави є її територіальна єдність.

Перед кожною державою на початку її становлення або на історичних зламах стоїть проблема вибору форми держави. У теорії конституційного права — це спосіб організації вищих органів держави, територіальний устрій державної влади та методи її здійснення. Форма держави складається з трьох еле­ментів: форми державного устрою, форми правління та по­літичного режиму.

Форма державного устрою в науці конституційного права — це спосіб територіальної організації держави чи держав, які утворюють союз. Розрізняють дві форми державного устрою: федерацію та унітарну державу. Стосовно країн із багатонаціо­нальним складом населення іноді використовується термін "форма національно-державного устрою".

Під формою правління розуміють організацію верховної дер­жавної влади, особливо її вищих і центральних органів, струк­туру, компетенцію, порядок утворення цих органів, тривалість їх повноважень, їх взаємовідносини з населенням, сутність участі останнього в їх формуванні. Форма правління є про­відним елементом у формі держави. Форми правління роз­різняють залежно від того, чи здійснюється верховна влада однією особою за спадкоємністю чи належить виборному ор­гану. У зв'язку з цим виокремлюють монархічну та республі­канську форми правління.

Політичний редким у науці конституційного права — це сис­тема прийомів, методів, форм, способів здійснення політич­ної (включаючи державну) влади в суспільстві. Це функціо­нальна характеристика влади. Не існує єдиної типології по­літичних режимів. Найчастіше наука конституційного права виокремлює демократичний, авторитарний і тоталітарний по­літичний режими. Характер політичного режиму ніколи пря­мо не зазначається в конституціях держав (за винятком дуже розповсюджених вказівок щодо демократичного характеру держави), але майже завжди безпосередньо відображається в їх змісті.

"Україна є унітарною державою" — зафіксовано в статті 2 Конституції України.

53

 

Унітарна держава — це форма державного, а подекуди й на­ціонально-державного устрою, яка базується на верховенстві суверенітету (верховної влади) єдиної держави над адмініст­ративно-територіальними одиницями, на які вона поділена. Інакше кажучи, унітарною вважається держава, у якій жодна з її частин не має статусу державного утворення.

У Конституції України чітко зафіксовано, що Україна є рес­публікою (стаття 5), тобто однозначно проголошено встанов­лення в Україні республіканської форми державного правління.

Історичний досвід засвідчує, що існує декілька видів респуб­ліканського правління, найрозповсюдженішими серед яких є парламентська, президентська та напівпрезидентська, або пре­зидентсько-парламентська республіки. Відмінність між ними пов'язана насамперед з тією роллю, яку відіграє в політичному житті суспільства глава держави — президент, а також із роз­поділом відповідальності й компетенції між президентом і урядом.

Парламентська республіка характеризується тим, що, по-перше, парламент формально є повновладним органом, який формує політично відповідальний перед ним уряд і обирає (безпосередньо чи в складі особливої колегії виборців) прези­дента, котрий стає главою лише держави, але не виконавчої влади. Президент здійснює свої повноваження зазвичай тіль­ки за пропозицією уряду, очолюваного прем'єр-міністром. Парламент може відправити уряд у відставку, висловивши йому вотум недовіри, якщо той втрачає підтримку парламентської більшості. В останньому випадку президент має право за про­позицією уряду розпустити парламент і оголосити дострокові вибори. Класична модель парламентської республіки існує у ФРН та Італії.

Президентська республіка характеризується тим, що прези­дент, котрий обирається, як правило, всенародно, юридично та фактично є главою держави та виконавчої влади. Він сам призначає й сам очолює уряд, який є відповідальним перед ним. Існує декілька моделей президентської республіки — СІЛА, Коста-Ріка, Уругвай, Замбія, Білорусія, Казахстан, Уз­бекистан, Киргизстан.

Напівпрезидентська республіка являє собою своєрідний сим­біоз із двох попередніх і відрізняється від них тим, що прези-

54

 

дент хоча й не є безпосереднім главою виконавчої влади, проте розділяє її з главою уряду, оскільки саме він за згодою парла­менту призначає главу уряду та припиняє його повноваження. Уряд же є відповідальним за свою діяльність перед Президен­том, хоча при цьому він підконтрольний і парламенту. Безу­мовно, є й інші відмінності між зазначеними трьома видами республіканського правління, але вони не дуже суттєві.

Отже, якщо в Конституції України форма державного уст­рою України зафіксована як беззаперечно унітарної держави, то тип республіканського правління в ній не визначений. З огляду на наведені поняття та детальний аналіз конституцій­них повноважень Президента України, Верховної Ради Украї­ни, Кабінету Міністрів України, доходимо висновку, що Ук­раїна є напівпрезидентською республікою.

Конституція України передбачає дуже значні й широкі по­вноваження Президента (розділ V), Верховної Ради України (розділ IV), Кабінету Міністрів України (розділ VI).

Характерною ознакою держави є її символіка.

Стаття 20 Конституції України встановлює, що державни­ми символами України є Державний Прапор України, Дер­жавний Герб України і Державний Гімн України.

Державний прапор — один із основних символів держави, розпізнавальний знак, емблема. Він може відображати сус­пільно-політичний і державний устрій країни. Опис держав­ного прапору зазвичай установлюється конституцією чи спе­ціальним законом. Державний прапор є символом суверені­тету держави. Це одноколірне чи багатоколірне полотнище з гербом держави або іншою символікою чи без таких.

Державний герб — розпізнавальний знак, який є офіційною емблемою держави; відображається на прапорах, грошових знаках, печатках і деяких офіційних документах. Зміст держав­ного гербу встановлюється конституцією чи спеціальним за­коном.

Державний гімн (від гр. hymnos — урочиста пісня) — поетич­но-музичний твір, який славить Батьківщину, державу, істо­ричні події, їх героїв і є одним із символів держави.

Державний Прапор України являє собою стяг із двох рівно­великих горизонтальних смуг синього та жовтого кольорів (стаття 20).

55

 

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуван­ням малого Державного Герба України та герба Війська Запо­різького законом, що приймається не менш як двома третина­ми від конституційного складу Верховної Ради України. Го­ловним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України) (стаття 20).

Державний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького зі словами, затвердженими законом, що прий­мається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України (стаття 20).

Опис державних символів України та порядок їх викорис­тання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України (стаття 20).

Побудова України як суверенної й незалежної, демократич­ної, соціальної та правової держави багато в чому залежатиме від того, наскільки ефективно здійснюватиметься державна влада.

Питання організації влади були важливими в усі часи, але особливого значення вони набувають у періоди реформ. Кон­ституція України визначила інститути влади, принципи її організації, повноваження, порядок утворення та функціону­вання.

Будь-яка держава діє через систему органів і установ, які у сукупності утворюють державний механізм. До механізму дер­жави поряд з органами державної влади належать також грома­дянство, територія (територіальний устрій), бюджетна, грошова та банківська системи, Збройні Сили та інші військові форму­вання держави, державні символи тощо.

Механізм держави — це система органів і організацій та ін­ших інститутів держави, які складають її організаційну основу: організаційно-політичну, організаційно-економічну, організа­ційно-соціальну, організаційно-культурну та інші.

До організаційно-політичної основи держави (її політично­го механізму) належать органи державної влади, територія дер­жави, Збройні Сили та інші військові формування, державні символи, столиця держави; до організаційно-економічної (її

56

 

економічного механізму) — передусім бюджетна, грошова й банківська системи, державна власність та інші організаційно-економічні важелі діяльності держави; до організаційно-соці­альної (її соціального механізму) — громадянство, а також дер­жавні соціальні системи охорони здоров'я, соціального захисту тощо; до організаційно-культурної (її культурного (духовно­го) механізму) — державна мова, а також державні системи ос­віти, виховання, науки, культури тощо.

Пріоритетним елементом (складовою) механізму держави є її політична основа, політичний механізм, зокрема органи дер­жавної влади. Загальними засадами їх організації є:

поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, судо­

ву та взаємодія органів державної влади;

демократичний порядок формування органів державної

влади (виборність, призначення за згодою інших органів

тощо);

системність і структурованість;

конституційність, законність в організації й діяльності;

постійний характер діяльності та детермінованість по­

вноважень органів державної влади;

урахування загальновизнаних принципів і норм міжна­

родного права, досягнень національної та світової кон­

ституційної думки й практики державного будівництва;

—            гарантування діяльності органів державної влади.

Стаття 6 Конституції України проголошує фундаменталь­ний і концептуальний принцип, за яким "державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, ви­конавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Консти­туцією межах і відповідно до законів України". Із положень цієї статті випливає, що Україна застосовує демократичний політико-правовий принцип, який є базовим в організації та функціонуванні державної влади та її органів.

Поділ єдиної державної влади на законодавчу, виконавчу та судову виражається насамперед у здійсненні влади кожною з них самостійними, незалежними одна від одної структурами державного механізму. Мета такого поділу — забезпечен­ня громадянських свобод і законності, створення відповідних

57

 

гарантій від свавілля. В умовах поділу влади одна з них обме­жується іншою, різні її гілки врівноважують одна одну, діють як система стримувань і противаг.

Систему органів державної влади за Конституцією України складають:

глава держави;

орган законодавчої влади;

органи виконавчої влади;

органи судової влади;

інші органи держави.

За Конституцією України, на державному рівні законодав­чу владу здійснює Верховна Рада України (стаття 75); виконав­чу — Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, уряд Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації (статті 113, 118, 136); судову — Конституційний Суд України, Верховний Суд України, об­ласні, районні, міські, спеціалізовані суди (статті 124, 147).

Принцип поділу влади реалізується та конкретизується ін­шими нормами Конституції України, які визначають статус і повноваження Президента України (розділ V), Верховної Ради України (розділ IV), Кабінету Міністрів України (розділ VI) та судів України (розділ VIII, XII). їх зміст засвідчує, що прин­цип поділу влади передбачає конструктивну взаємодію її гілок.

Треба зауважити, що принцип поділу влади ще тільки про­голошено Конституцією України. Глибока, виважена теорія поділу влади в Україні поки що відсутня і її ще належить ство­рити.

До системи політико-правових цінностей, вироблених люд­ством упродовж століть, належить чимало принципів і вимог щодо оптимальної організації державної влади, здатної забез­печувати ефективне керівництво країною як у центрі, так і на місцях.

Характер державного ладу відображається також у функціях (діяльності) держави. Тому Конституція, визначаючи держав­ний лад, закріплює поряд із механізмом держави також її ос­новні функції. Основні функції Української держави закріп­лені майже в усіх розділах Конституції, але найповніше вони викладені в розділі І. Функції держави відображають, у першу

58

 

чергу, основні напрями й види її діяльності. Оскільки основ­ними об'єктами діяльності держави є сфери її діяльності (по­літична, економічна, соціальна, культурна, екологічна, зов­нішня), то відповідно до них розрізняють такі функції дер­жави:

політичну (статті 1, 5, 6, 15, 36, 39, 85, 102, 116 та ін.);

економічну (статті 13, 14, 41, 42 та ін.);

соціальну (статті 1, З, 13, 24, 43, 46, 47, 49 та ін.);

культурно-духовну (статті 10—12, 53, 54 та ін.);

екологічну (статті 16, 50 та ін.);

зовнішню (статті 17, 18 та ін.).

Ці функції умовно називають об'єктними.

За способами діяльності держави розрізняють такі її функції:

законодавчу;

виконавчу;

судову.

Умовно ці функції називають владними (організаційними, технологічними чи процесуальними).