Тема 9

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 

Конституційні

форми

народовладдя

Демократичність держави й суспільства визначається насампе­ред рівнем розвитку народовладдя, тобто тим, наскільки ре­ально наявні процедури виявлення та здійснення волі народу впливають на управління державними та суспільними спра­вами.

З правової точки зору народовладдя означає: 1) приналеж­ність усієї суспільної влади, у тому числі державної, народові; 2) вільне здійснення цієї влади народом відповідно до його суверенної волі в інтересах як усього суспільства, так і кожної людини та громадянина.

Залежно від форми волевиявлення народу розрізняють без­посередню та представницьку демократію. За безпосередньої демократії основні рішення приймаються безпосередньо всіма громадянами на референдумах, сходах і т. п., а за представ­ницької — виборними установами (парламентами і т. п.).

Народовладдя як головний і вирішальний принцип консти­туційного ладу України закріплене в статті 5 Конституції Ук­раїни емкою та змістовною формулою: "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування". Отже, механізм народовладдя в Україні розрізняє дві головні форми демократії: пряму (безпо­середню) та здійснювану через відповідні органи, насамперед через представницькі установи та інші виборні органи.

Народ як носій суверенітету та єдине джерело влади в Ук­раїні має безумовне та пріоритетне право на її безпосереднє здійснення. Це право є природним. Не випадково в частині першій статті 21 Загальної декларації прав людини встановле­но, що кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних пред-

97

 

ставників. Здійснення влади народом визначається в Консти­туції України як народне волевиявлення. За своїм змістом воно може стосуватися будь-яких сторін життя народу: політичної, економічної, соціальної, культурної тощо.

Щоб безпосереднє народовладдя відповідало інтересам на­роду, було справжнім волевиявленням, воно має здійснювати­ся в певних правових формах, які попередньо визначаються й закріплюються Конституцією та окремими законами.

Стаття 69 Конституції України проголошує, що народне во­левиявлення здійснюється через вибори, референдум (наука конституційного права відносить їх до провідних форм реалі­зації безпосереднього народовладдя) та інші форми безпосе­редньої демократії. До інших форм прямого народовладдя не­обхідно віднести народні обговорення, плебісцити, відкликан­ня депутатів, загальні збори населення.

Форми безпосередньої демократії класифікуються так:

за результатами діяльності (або способами впливу на

суспільні  відносини)   —   імперативні,   консультаційні,

правотворчі й ті, що не створюють норм права;

за механізмом діяльності — прямо пов'язані, опосеред­

ковано пов'язані та не пов'язані з представницькою де­

мократією (відносно самостійні);

за правовими засадами — ті, що діють на підставі норм

права, і ті, що діють на підставі традицій, звичаїв;

за територіальною ознакою — національні (загальнодер­

жавні) і місцеві;

—            за суб'єктами — всенародні та групові й індивідуальні.

Народне представництво являє собою систему влади народу,

яка здійснюється через виборних представників. Сукупність повноважень, делегованих народом або його частиною своїм виборним представникам, які об'єднані в спеціальну колегі­альну установу (парламент, раду), на чітко визначений строк, а також сукупність самих представницьких органів влади яв­ляє собою представницьку владу.

Поняття "представницька влада" характеризує не стільки функціональне призначення, скільки природу влади, спосіб її здійснення. Цю владу не можна ототожнювати із законодав­чою, оскільки не будь-яка представницька влада включає за­конодавчі повноваження. Вона наділена нормотворчими, кон-

98

 

трольними, розпорядчими та іншими повноваженнями. У на­уці конституційного права розрізняють станове, національне, корпоративне, конфесійне, регіональне, етнічне представ­ництво.

Порядок, організація та умови здійснення різних форм прямого народовладдя регулюються відповідними законами.

Вибори як форма народного волевиявлення є одним зі спо­собів формування народом органів державної влади й місце­вого самоврядування та інших інститутів. Це стосується в пер­шу чергу формування представницьких органів законодавчої влади — парламентів, виборів президента, представницьких органів місцевого самоврядування тощо.

Референдум (від лат. referendum — те, що має бути повідом­лено) — всенародне опитування з найважливіших питань дер­жавного життя, у якому беруть участь усі громадяни, котрі ма­ють виборчі права. На відміну від виборів під час референдуму об'єктом є не кандидат або список кандидатів на певну поса­ду, а певне питання, з якого проводиться референдум, — за­кон, законопроект, Конституція, поправка до Конституції, проблема, що стосується статусу відповідної країни, внутріш­ньополітична проблема. Своєрідною формою референдуму є плебісцит, тобто опитування населення про політичну долю те­риторії, на якій воно проживає.

Конституційне право сучасних держав передбачає різні фор­ми референдумів і процедури їх застосування. Референдуми поділяють на загальнонаціональні, що проводяться на всій те­риторії держави, і місцеві, які проводяться в окремих адмініст­ративно-територіальних одиницях; на конституційні та зако­нодавчі (предметом перших є або проект нової конституції, або конституційна реформа та поправка до конституції, пред­метом других — проект закону чи закон, який уже є чинним). Щодо правової значущості розрізняють консультативні рефе­рендуми (їх ще називають народними опитуваннями), які проводяться лише з метою виявлення думки виборців з пев­ного питання, остаточне рішення з якого приймається інши­ми органами держави, і "вирішальні", коли той чи інший акт виноситься на голосування виборців з метою остаточного рі­шення щодо його долі. "Вирішальний" референдум може бути або затверджувальним, якщо виборцям пропонується біль-

99

 

шістю голосів затвердити акт, який ще не набрав чинності, або заперечливим, якщо пропонується відмінити акт, який уже набрав чинності. Розрізняють також обов'язкові та факульта­тивні референдуми. До перших відносяться референдуми, не­обхідність яких передбачається конституцією чи іншим кон­ституційно-правовим актом. У другому випадку проведення референдуму з того чи іншого питання залежить від волі відповідного державного органу чи виборців.

Відповідно до Конституції України та Закону України "Про Всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 р. (зі змінами, внесеними до нього Законом України від 18 червня 1992 р.) в Україні проводяться всеукраїнські референдуми, ре­ферендуми Автономної Республіки Крим та місцеві референ­думи (у межах адміністративно-територіальних одиниць).

Предметом всеукраїнського референдуму може бути затвер­дження Конституції України, її окремих положень та внесен­ня до Конституції України змін і доповнень; прийняття, зміна або скасування законів України чи їх окремих положень; прийняття рішень, які визначають зміст Конституції України, законів України та інших правових актів.

Предметом місцевого референдуму може бути прийняття, зміна чи скасування рішень із питань, віднесених законодав­ством України до відома місцевого самоврядування відповід­них адміністративно-територіальних одиниць; прийняття рі­шень, які визначають зміст постанов місцевих рад та їх вико­навчих і розпорядчих органів.

Всеукраїнський референдум згідно зі статтею 72 Конституції України призначається Верховною Радою України або Прези­дентом України відповідно до їхніх повноважень, встановле­них цією Конституцією. Згідно зі статтею 73 та пунктом 2 статті 85 Конституції України Верховна Рада України призна­чає всеукраїнський референдум з питань про зміну території України, а згідно з пунктом 6 статті 106 Конституції України Президент України призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 Кон­ституції України та проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою. Народна ініціатива за змістом статті 72 Конституції України являє собою вимогу не менш як 3 млн громадян України, які мають право голосу,  за умови,  що

100

 

підписи щодо призначення референдуму зібрано не менше як у двох третинах областей і не менш як по 100 тис. підписів у кожній області.

Місцеві референдуми призначають органи місцевого само­врядування з питань, що належать до їх компетенції. У стат­ті 143 Конституції України проголошується, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування забезпечують про­ведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів. А згідно з пунктом 12 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" прийняття за пропозицією терито­ріальних громад рішення щодо проведення консультативного опитування з питань, які стосуються їхніх спільних інтересів, здійснюється районними й обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях.

Виключно всеукраїнським референдумом згідно зі стат­тею 73 Конституції України вирішуються питання про зміну території України. А згідно зі статтею 74 не допускається про­ведення референдумів щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

Порядок проведення референдумів в Україні встановлений Законом України "Про всеукраїнський та місцеві референ­думи".

У статті 1 цього Закону проголошується, що референдум в Україні проводиться з метою забезпечення народовладдя і без­посередньої участі громадян в управлінні державними та місцевими справами. Референдум в Україні — це спосіб прий­няття її громадянами шляхом безпосереднього голосування за­конів України чи інших рішень із важливих питань загально­державного й місцевого значення.

Крім того, ця стаття встановлює, що закони та інші рішен­ня, прийняті всеукраїнським референдумом, мають вищу юридичну силу стосовно законодавчих актів Верховної Ради України, нормативних актів Президента України, Кабінету Міністрів України та інших вищих виконавчих і розпорядчих органів державної влади, рішень місцевих рад. Рішення, прий­няті місцевим референдумом, мають вищу юридичну силу щодо рішень місцевих рад, на території яких він проводиться.

101

 

Закони та інші рішення, прийняті референдумом, не потре­бують будь-якого затвердження державними органами та мо­жуть бути скасовані чи замінені лише в порядку, передбачено­му Законом України "Про Всеукраїнський та місцеві референ­думи".

Законом визначаються загальні положення; порядок при­значення референдумів; підготовка їх проведення; порядок го­лосування та визначення підсумків референдумів; опубліку­вання, введення в дію, зміна чи скасування законів, інших рішень, прийнятих референдумом; положення стосовно до­радчого опитування громадян України.

Необхідно зазначити, що цей Закон поки що не приведе­ний у відповідність до Конституції України, що стало каменем спотикання при оголошенні Президентом України референду­му за народною ініціативою, який було проведено 16 квітня 2000 р. Через відсутність механізму проведення такого рефе­рендуму значна кількість політиків, юристів неоднозначно оцінила відповідний Указ Президента України, а питання про проведення в Україні референдуму за народною ініціативою розглядалося Європейською комісією "Демократія через пра­во" (Венеціанська комісія) — експертним органом з конститу­ційного права Ради Європи, а також Парламентською Асамб­леєю Ради Європи.

Законопроект про проведення референдумів в Україні пе­ребуває на розгляді у Верховній Раді України.

Роль референдумів у регулюванні суспільних відносин ви­значається з огляду на їхні основні соціальні функції. Рефе­рендуми є:

одним із основних інструментів реалізації права народ­

ного суверенітету в легітимізації владних рішень;

однією з основних форм реалізації права національного

суверенітету;

одним зі способів формування громадської думки;

у демократичному суспільстві можуть бути використані

народом як противага рішенням органів державної влади

та місцевого самоврядування, котрі не задовольняють

інтереси громадян.

Референдний (референдарний) процес здійснюється у кіль­ка стадій:

—            призначення референдуму;

102

 

підготовка і проведення референдуму;

голосування та визначення підсумків референдуму;

опублікування і введення в дію законів та інших рішень,

прийнятих референдумом.

Усі стадії референдного (референдарного) процесу підпо­рядковані загальним принципам:

загального права участі громадян України в референду­

мах;

рівного права участі громадян України в референдумах;

прямого права участі громадян України в референдумах;

таємності голосування під час референдумів;

підготовки та проведення референдумів на демократич­

них засадах;

гласності й відкритості підготовки та проведення рефе­

рендумів;

заборони будь-якого прямого чи непрямого обмеження

прав громадян України на участь у референдумах;

гарантування реалізації демократичних засад підготовки

та проведення референдумів;

підготовки та проведення референдумів за рахунок Дер­

жавного бюджету та відповідних місцевих бюджетів.

За порушення законності під час підготовки та проведення референдумів за законом настає адміністративна чи криміналь­на відповідальність.

103

 

1